Мирова угода у справах про банкрутство

План

Вступ

1. Теоретичні засади і нормативно-правове закріплення процедури укладення мирової угоди у справах про банкрутство

2. Особливості укладення мирової угоди у справах про банкрутство відповіно до законодавства України: основні стадії та процесуальні особливості

2.1 Умови укладення мирової угоди у справах про банкрутство

2.2 Порядок укладення мирової угоди у справах про банкрутство

3. Міжнародна практика укладення мирової угоди у справах про банкрутство та шляхи усунення недоліків українського законодавства у цій процедурі

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми наукової роботи обумовлена не тільки зростанням інтересів теоретиків, але і тим, що в сучасний період кількість випадків завершення проваджень у справі про неспроможність укладення мирової угоди доволі значна та має тенденції до зростання. Господарське законодавство сьогодні є однією за найдинамічніших галузей права в Україні і в світі. Але процес ускладнюється нечіткістю та неузгодженістю окремих важливих питань, спірністю окремих тверджень. Тому комплексний науковий аналіз проблем, що стосуються укладення та реалізації мирової угоди набуває особливої значущості, а його результати можуть сприяти пошуку оптимальних концептуальних основ подальшого удосконалення вітчизняного законодавства про банкрутство.

Об’єктом дослідження курсової роботи є господарське законодавство України, що регулює інститут мирової угоди як спосіб врегулювання спору у справах про банкрутство.

Предметом дослідження є мирова угода у справі про банкрутство.

Метою роботи є дослідити історичні аспекти виникнення та розвитку інституту мирової угоди взагалі та самої процедури розгляду в суді і укладення у справах про банкрутство.

Мета роботи реалізується шляхом з’ясування таких аспектів: дослідження історичних фактів про використання мирової угоди в минулому, з’ясування умов укладення мирової угоди; визначити основні процесуальні особливості розгляду мирової угоди у господарському суді; з’ясування особливостей відстрочення чи розстрочення, а також прощення (списання) боргів при укладенні мирової угоди у процедурі банкрутства.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування, конкретизація, моделювання, спостереження.

1. Теоретичні засади і нормативно-правове закріплення процедури укладення мирової угоди у справах про банкрутство

Мирова угода у даній курсовій роботі розглядається як вигідний економічний засіб уникнення банкрутства боржника, відновлення його платоспроможності, врегулювання спорів із кредиторами.[1] Інститут неспроможності є важливою складовою держави з ринковою системою економіки. Актуальність обраної теми дослідження також обумовлюється тим, що з приходом на український ринок іноземних підприємств, вони вимагатимуть адекватного законодавства, у першу чергу, що регулює вирішення проблем заборгованості та банкрутства.

Мирова угода у господарському процесі вважається однією з процедур, що застосовуються до боржника при вирішення спорів у справах про банкрутство. Ця процедура часто називається найбільш вигідною та безболісною для боржника, оскільки являє собою домовленість між ним та кредиторами про відстрочку або розстрочку платежів або припинення зобов’язання за угодою сторін (прощення), при цьому не призводить до втрати контролю над підприємством керівником.[2]

Мирова угода в господарському процесі вважається новелою для нашого законодавства, проте такий інститут досліджувався ще раніше у юридичній літературі. Мирова угода як вигідний економічний засіб уникнення банкрутства боржника, відновлення його платоспроможності, врегулювання спорів із кредиторами, розглядалася в працях відомих та авторитетних дореволюційних вчених: С. В. Завадського, В. М. Свідерського, Л. Кассо, К. І. Малишева, О. М. Трайніна, Г. Ф. Шершеневича та ін..[3] У радянські часи проблема мирової угоди стала центральною в наукових пошуках учених 1920-1930-х рр. та окремих учених сучасності, які зверталися до досвіду країн Заходу[4], після чого даний правовий інститут канув у лету у зв'язку зі скасуванням приватної власності, впровадженням адміністративно-командної системи, яка повністю усунула підприємництво, а відповідно звела нанівець можливість існування процедури банкрутства.

Другого дихання інститут банкрутства, а разом із ним інститут мирової угоди, отримали в сучасну добу у зв'язку із ламанням старих стереотипів управління економікою, появою нових форм господарювання, реформуванням господарського законодавства. Результатом теоретичних розвідок та генезису системи національного законодавства стало розширення відповідних правових норм про мирову угоду в Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (статей 1, 4, розділ IV), на що певною мірою вплинули положення ст. 50 Модельного закону міжпарламентської асамблеї держав - учасниць СНД про неспроможність (банкрутство) від 6 грудня 1997 р..[5] У теоретичному аспекті слід виділити праці Р. Г. Афанасьєва, В. В. Джуня, А. Г. Бобкової, З. Ф. Татькової, Н. Г. Коломієць та ін.].[6]

Згідно сучасного українського законодавства про банкрутство, під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.[7] Аналогічне визначення міститься і в Постанові НБУ “Про схвалення Методичних рекомендацій про порядок реорганізації, реструктуризації комерційних банків” від 9 жовтня 2000 р. № 395.

Мирова угода – це також судова процедура, що застосовується у межах відкритого провадження у справах про банкрутство, а також може виступати засобом відновлення платоспроможності боржника, що може міститися у плані санації. Судова процедура це порядок застосування до боржника спеціальних традиційних засобів неплатоспроможності з метою створення необхідних умов для відновлення платоспроможності чи ліквідації.[8]

Завдяки судовим процедурам вирішується головна задача – відновлення господарюючого суб’єкта. У процедурах використовуються спеціальні механізми та інструменти відносин неплатоспроможності.

Закон містить спеціальні норми, які мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.[9]

Поняття «мирова угода» за змістом Закону має два основних значення:

1 – назва судової процедури, у межах якої відбувається врегулювання розбіжностей між кредитором і боржником;

2 – результат даної процедури у вигляді самої угоди як документа, який фіксує домовленості сторін, насамперед щодо уступок з боку кредиторів.

Мирова угода у провадженні у справах про банкрутство за своїм змістом є засобом отримання грошових коштів шляхом використання цивільно-правових механізмів погашення заборгованості. Вона відновлює функціонування боржника як самостійного і повноправного учасника цивільного обороту, а кредитору дає можливість, хоч і часткового і тривалого у часі, але задоволення своїх вимог.

У процесуальному аспекті мирова угода розглядається як засіб впливу на динаміку судового розгляду справи, оскільки затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами, є підставою для припинення провадження у справі.[10] Б. Поляков звертає увагу на універсальність мирової угоди у справі про банкрутство, оскільки вона не має самостійного значення, і має місце в інших судових процедурах.[11]

В.Джунь вважає мирову угоду у справах про банкрутство особливим варіантом процедури санації, механізм якого визначений і більш детально регламентований у розділі IV Закону.[12]

Мирову угоду можна назвати одним з найдієвіших способів фінансового оздоровлення підприємства. Умови прощення та/або розстрочення чи відстрочення боргів, реструктуризація підприємства та інші способи виведення боржника зі скрутного становища, які можуть бути прописані в угоді, призводять до пошуку компромісу між кредиторами та боржником. А домовленість між сторонами у справі про банкрутство, в свою чергу, сприяє розвитку ринкових відносин та уникненню ліквідації підприємства-боржника.[13]

На відміну від інших процедур (санації, ліквідації чи розпорядження майном) мирова угода має універсальний характер. Вона не має самостійного значення і проявляється в інших судових процедурах. Вважається, що мирова угода є досить привабливою саме для боржника, оскільки реалізація умов мирової угоди відбувається без контролю комітету кредиторів та господарського суду. Боржник може продовжувати свою діяльність, його керівництво не звільняється та немає необхідності звітувати перед кредиторами та судом. [14]

Іншими словами, якщо учасники хочуть вирішити питання погашення боргу, то вони можуть використовувати мирову угоду на будь-якій стадії процедури банкрутства. Мирова угода як судова процедура ставить своєю задачею досягнення згоди між кредиторами та боржником по врегулюванню боргу і відновлення платоспроможності господарюючого суб’єкта. Сторони узгоджують умови мирової угоди – відстрочку (розстрочку) чи прощення боргу шляхом складання спеціального документа. Поряд з обов’язковими умовами мирова угода має на меті використовувати такі заходи по фінансовому оздоровленню боржника як обмін боргів на акції, виконання зобов’язань третіми особами тощо. Мирова угода - це така ж сама реабілітаційна процедура як і санація, але з меншою ефективністю, оскільки реалізація умов мирової угоди виконується уже поза контролем комітету кредиторів і господарського суду. У той же час мирова угода більш вигідна боржнику, ніж санація, так як він не втрачає контроль над суб’єктом господарювання. Підписання мирової угоди має результатом припинення провадження у справі про банкрутство.[15]

У перші роки застосування нової редакції Закону процедура мирової угоди отримала широке використання, проте у подальшому кількість укладених у справах про банкрутство мирових угод значно зменшилася. Аналізуючи причини такого зменшення Н. Барабашова підтверджує те, що власник і органи управління боржника після укладення мирової угоди зберігають свій статус, а кредитори фактично втрачають контроль над боржником і лише виникнення надзвичайних обставин дає їм підстави вимагати захисту у суді своїх інтересів. Через це для кредиторів більш привабливою є процедура санації.[16]

Особливі суперечки серед фахівців викликає зміст мирової угоди, тобто саме вимоги, що включаються до мирової угоди. Також певні розбіжності виникають у практиці та теорії застосування законодавства про мирову угоду у справах про банкрутство.

Згідно ч. 2 ст. 35 Закону мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження справи про банкрутство. Проте, практика Вищого господарського суду України показує, що судді не в повному обсязі погоджуються із законодавцем в цьому питанні.

Так, в Постанові Вищого господарського суду України від 16.03.2005 року у справі № Б-25/12-04 встановлено, що мирова угода може бути укладена тільки щодо вимог, які включені до реєстру вимог кредиторів.

Отже, з практики Вищого господарського суду України щодо укладення мирової угоди, вбачається, що в процедурі розпорядження майном мирова угода укладається та затверджується на завершальному етапі: коли суд визнає вимоги кредиторів і затвердить реєстр вимог; коли кредитори проведуть перші загальні збори і виберуть комітет кредиторів.

Варто звернути особливу увагу на види вимог, що можуть підлягати та не підлягають прощенню при укладенні мирової угоди: страхові внески та податки.

Не підлягає прощенню (списанню) за умовами мирової угоди заборгованість із сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Оскільки мирова угода укладається щодо вимог, забезпечених заставою, другої та наступних черг задоволення вимог кредиторів, передбачених у ст. 31 Закону про банкрутство, то мирова угода не укладається щодо:

·           виплати вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, включаючи відшкодування кредиту, отриманого з такою метою;

·           витрат Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

·           витрат, пов’язаних із провадженням у справі про банкрутство в господарському суді, включаючи витрати на роботу ліквідаційної комісії, оплату праці арбітражних керуючих, витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов’язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута;

·           оплати державного мита, на публікацію будь-яких оголошень у справі про банкрутство;

·           проведення аудиту, якщо він проводився за рішенням господарського суду. [17]

Однією з переваг мирової угоди є те, що у випадку, якщо мирова угода передбачає розстрочку, відстрочення або ж прощення (списання) боргів або їх частини, орган податкового стягнення зобов'язаний погодитися на задоволення частини вимог по податках, зборам (обов'язковим платежам) на умовах такої мирової угоди з метою забезпечення відновлення платоспроможності підприємства. При цьому, податковий борг, який виник в строк, що передує трьом повним календарним рокам до дати подачі заяви про порушення справи про банкрутство до господарського суду, вважається безнадійним і списується, а податкові зобов'язання і податковий борг, які виникли в строк впродовж трьох останніх перед днем подачі заяви про порушення справи про банкрутство календарних років, підлягають розстроченню, відстроченню або списуються на умовах мирової угоди. Це твердження закріплене в Наказі ДПА України № 600 від 21.11.2000 року.

Крім того, прощенню (списанню) і розстрочці (відстроченню) підлягають всі види пені, штрафних і фінансових санкцій, які зараховуються до бюджетів всіх рівнів, а також плата за наданий податковий кредит. Достатньо багатою є практика Вищого господарського суду України щодо списання боргів при укладенні мирової угоди.[18]

Наприклад, Постановою Вищого господарського суду України від 09.11.2005 року у справі №6/154 було встановлено наступне:

Відповідно до ч. 3 ст. 36 Закону для конкурсних кредиторів, які не брали участі в голосуванні або проголосували проти укладення мирової угоди, не можуть бути встановлені умови гірші, ніж для кредиторів, які виразили згоду на укладення мирової угоди, вимоги яких віднесені до однієї черги.

У цій справі орган державної податкової інспекції заперечував проти укладення мирової угоди і посилався на порушення вказаної норми, оскільки умовами мирової угоди передбачено списання заборгованості в межах третьої черги лише з податкових зобов'язань, а з інших вимог кредиторів третьої черги списання не передбачено.

Колегія суддів відзначила, що умови для кредиторів третьої черги встановлюються як мировою угодою, так і Законом.

Судом встановлено, що Закон передбачає певні виключення із загального правила для кредиторів з вимогами щодо податків, зборів (обов'язкових платежів). Для них не діють гарантії, передбачені ч. 3 ст. 36 Закону, як для кредиторів інших черг.

Відповідно до ч. 2 ст. 36 Закону про банкрутство коли умови мирової угоди, укладеного згідно з правилами ст. 35 цього Закону, передбачають розстрочку, відстрочення або прощення (списання) боргів або їх частини, орган стягнення зобов'язаний погодитися на задоволення частини вимог з податків, зборів (обов'язкових платежів) на умовах такої мирової угоди з метою забезпечення відновлення платоспроможності підприємства.

До того ж, презюмується згода зазначених вище органів на умови мирової угоди, тобто згода податкового кредитора як на укладення мирової угоди, так і на її умови не потрібні. Постановою Вищого господарського суду України від 18.01.2005 року у справі №6/95 також підтверджується, що відмова керівника податкового органу підписати мирову угоду, яка відповідає вимогам статей Закону про банкрутство, не може бути підставою для відмови в затвердженні мирової угоди господарським судом. В той же час такі умови мирової угоди є обов'язковими для податкового кредитора.

З наведених вище постанов Вищого господарського суду України можна зробити висновки, що ч. 2 ст. 36 Закону про банкрутство слід трактувати наступним чином: податковому органу повинен бути наданий екземпляр для підписання мирової угоди. У випадку, якщо керівник податкового органу не підписує мирову угоду (або ж не повертає підписаний екземпляр) протягом розумного терміну, мирова угода подається на затвердження до господарського суду без підпису керівника податкового органу.

Дослідники стверджують, що мирову угоду в господарському процесі можна визначити як одну з форм прояву свободи в реалізації сторонами господарського процесу своїх прав, що проявляється в укладенні між ними угоди про заміну зобов’язання, на підставі якого й виник спір, іншим зобов’язанням з метою врегулювання такого спору.[19] Відповідно до ч. 4 ст. 78 ГПК, мирова угода затверджується ухвалою суду, якою одночасно припиняється провадження у справі.

Таким чином, мирова угода – це спосіб вирішення судового спору “миром”, сприяння застосуванню механізму відновлення платоспроможності боржника без винесення судового рішення.