КУРСОВА РОБОТА

з господарського права на тему:

Ліквідація юридичної особи в зв’язку з банкрутством


План

Вступ

1.  Порядок ліквідації юридичної особи у зв’язку з банкрутством

2.  Провадження у справах про банкрутство

3.  Ліквідаційна процедура

4.  Припинення провадження у справі про банкрутство

5.  Особливості визнання банкрутом окремих категорій СПД

Висновки

Література


Вступ

Термін “банкрутство” походить від латинського слова bancarotta – зламаний ослін або banca rotta – розбитий банк. Під ним розуміють неспроможність юридичної особи (СПД) задовольнити у встановлений для цього термін пред*явлені йому кредиторами вимоги й виконати зобов*язання перед бюджетом.

В римському праві неповернення боргу визначалося як небезпеччне для життя боржника та призводило до захоплення його майна кредиторами. В Київській Русі неплатник або злісний банкрут прирівнювався до злодія. Кредитори мали право продавати неплатоспроможного боржника разом з його майном. За часів Середньовіччя гарантом забезпечення боргу був сам боржник – його життя, особиста свобода та недоторканність.

В юридичній науці первісне розуміння банкрутства, або неспроможності, зводилося до ототожнення з неплатоспроможністю. Що до понять “неспроможність” і “банкрутство”, то вони в законодавстві переважної більшості держав вживаються як абсолютні синоніми. Аналогічною є ситуація з номінацією цього правового інституту і в Україні.[1]


1. Порядок ліквідації юридичної особи у зв”язку з банкрутством

В Украіні підстави й порядок визнання СПД банкрутом визнаяені в Законі України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14.05.1992 р. в редакції від 30.06.1999 р., главою 23 ГК та ст. 53 ЦК.

Критеріями абсолютної неплатоспроможності Закон визнає:

-   розмір заборгованності (встановлений у сумі трьохсот мінімальних розмірів зарабітної плати);

-   термін несплати (3 місяці після настання терміну сплати).

За законодавством України суб*єктами банкрутства можуть бути лише юридичні особи, зареєстровані як СПД в органах державної статистики України, а також фізичні особи – СПД. Ними не можуть бути відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії, представництва, відділення тощо). Не може порушуватися справа про банкрутство, якщо боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до Реєстру суб*єктів підприємницької діяльності, а також стосовно боржника, щодо якого вже порушено справу про банкрутство, іноземних осіб та міжнародних організацій, розташованих за межами України.[2]

Неспроможність і банкрутство являють собою комплексний інститут права: з одного боку, це інститут матеріального права, а з іншого – процесуальний інститут.

Отже, за своєю суттю, банкрутство як цивільно-правова категорія є невід*ємною частиною і нормальним явищем ринкової економіки, природним процесов конкурентної боротьби, в ході якої слабкі підприємства вибувають із гри. Це нове для нащої держави поняття, яке щораз частіше нагадує про себе судовими процесами, в результаті яких підприємства, що не в змозі виконати зобов*язання перед кредиторами і бюджетом, оголошуються банкрутами.[3]

В Україні сьогодні діє спеціальний орган – Агенство з питань банкрутства Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, покликаний контролювати процедуру банкрутства, однак і він часто виявляється нездатним ефективно впливати на її результати. Агенство з питань банкрутства надає послуги з процедури банкрутства, і це перш за все стосується державних підприємств із часткою державної власності понад 25 %. Але проблема в тому, що жорстких норм у законі немає, тому зазнечене Агенство не може відповідати за те, що відбувається на багатьох державних підприємствах, де воно залучається до процедури. [4]

2. Провадження у справах про банкрутство

Згідно зі ст. 4 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” провадження у справах про банкрутство регулюється Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених Законом.

Провадження у справах про банкрутство складається з процедур установлення факту неплатоспроможності боржника та без спірності вимог кредитора, що ініціює провадження (коли справа порушується за заявою кредитора), виявлення всіх можливих кредиторів і санаторів, санації (коли остання можлива) або визнання боржника банкрутом. Останнім етапом провадження є процедура задоволення вимог кредиторів за рахунок ліквідації майнових активів банкрута. Усі зазначені процедури становлять цілісне і відокремлене від позовного процесу провадження, метою якого є задоволення вимог кредиторів у випадку неплатоспроможності боржника.

Згідно зі ст. 15 ГПК справи про банкрутство розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника, яке визначається місцезнаходженням його постійно діючого органу (ст. 30 ЦК).

Заява кредитора про порушення справи про банкрутство повинна містити:

·  Найменування госуподарського суду, до якого вона подається;

·  Найменування боржника, його місцезнаходження;

·  Зазначення банків, що здійснюють розрахунково-касове обслуговування боржника, та їх місцезнаходження;

·  Зазначення розміру боргу, документ про сплату державного мита, а також перелік документів, що додаються до заяви.

У разі надходження кількох заяв про визнання одного і того ж боржника банкрутом до порушення провадження у справі отстаннє порушується за наявності підстав для цього за заявою, що надійшоа першою. Іншим кредиторам згідно зі ст. 7 Закону надсилаються копії ухвали про порушення справи про банкрутство, а їх заяви з доданими до них документами приєднуються до матеріалів справи. Заяви кредиторів про визнання боржника банкрутом, що надійшли після порушення провадження у справі і до публікації оголошення про це в установленному Законом порядку, приєднуються до матеріалів справи. В усіх випадках про приєднання заяви кредитора з доданими документами виноситься ухвала. Господарський суд розглядає вимоги кредиторів відовідно до ст. 10 Закону після публікації оголошення про порушення справи про банкрутство.

Згідно з п. 3 ст. 5 Закону боржник може звернутись до госпоодарського суду з власної ініціативи у разі його фінансової неспроможності. Ініціювання боржником порушення справи про банкрутство однозначно свідчить про відсутність між боржником та його кредиторами спору про наявність і неоплатність боргу, оскільки сам боржник визнає ці обставини.

Заява боржника про порушення справи про банкрутство повинна містити:

·  Найменування господарського суду, до якого вона подається;

·  Найменування боржника, його місцезнаходження;

·  Зазначення банків, що здійснюють розрахунково-касове обслуговування, їх місцезнаходження;

·  Перелік його кредиторів і боргів;

·  Перелік документів, що додаються до заяви.

До заяви боржника додаються:

·  Список його кредиторів і боржників;

·  Бухгалтерський баланс;

·  Аудиторський висновок, а також довідка обслуговуючого банку про наявність коштів на його рахунку та платіжні документи, які неоплачені за браком коштів і вмішені до картотеки.

До заяви боржника обов*язково мають бути додані його установчі документи, а також документи, що свідчать про його фінансове і майнове становище.

Господарський суд відмовляє у прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство, якщо:

·  Боржник не є юридичною особою або не включений до Реєстру СПД;

·  Подано заяву про визнання банкрутом юридичної особи, яка ліквідована або реорганізована (крім реорганізації у формі перетворення).

·  Вимоги кредитора повністю забезпечені заставою.

Відповідно до ст. 6 Закону заява кредитора чи боржника може бути відкликана заявниками до прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом.

Суддя ВГСУ Б.Поляков зазначає, що обов*язковою умовою порушення справи про банкрутство є наявність виконавчого провадження, внаслідок якого грошові вимоги ініціюючого кредитора не було задоволено.[5] В монографії вченого, зокрема, зазначено: “… процедура банкрутства слідує за виконавчим провадженням. Саме незадоволеність результатами виконавчого провадження є передумовою виникнення процедури банкрутства. Реальність неплатоспроможності має бути апробована виконавчим провадженням. Це означає, що боржник не може виконати грошове зобов*язання . …Не можна встановлювати альтернативу для кредитора: або звертатися до суду з позовом і вимагати сплати боргу шлязом позовного провадження, або ініціювати процедуру банкрутства. Неплатоспроможність має бути дійсно, реальною, об*єктивною. Тільки виконавче провадження може всідчити про реальну неплатоспроможність госуподарюючого суб*єкта”.[6]

Порядок ведення попереднього і наступних засідань у справі про банкрутство визначається суддею.

У попередньому засідання, яке проводиться у строк, установлений ст. 8 Закону, суд має остаточно з*ясувати обгрунтованість заяви кредитора про наявність і безспірність боргу та неплатоспроможність боржника. У разі звернення до суду самого боржника у попередньому засідання з*ясовуються ознаки його реальної чи потенційної неплатоспроможності.

Установивши ознаки неплатоспроможності боржника, господарський суд своєю ухвалою зобов*язує заявника подати за його рахунок до офіційного друкованого органу ВРУ ми КМУ оголошення про порушення справи про банкрутство. Заявник повинен подати до господарського суду примірник газети з надрукованим оголошенням.

За результатами попереднього засідання господарський суд у разі необхідності ухвалою призначає розпорядкника майна боржника.

Відповідно до ст. 9 Закону розпорядкник має право давати обов*язкові приписи або накладати заборону на дії адміністрації юридичної особи боржника у випадках здійснення останньою актів відчуження або іншої передачі майна, що належить їй на тій чи іншій підставі. Водночас розпорядник майна не має права втручатись в оперативну господарську діяльність адміністрації юридичної особи.

Господарський суд покладає функції розпорядника майна на банк, що здійснює розрахунково-касове обслуговування боржника, Фонд держмайна, якщо боржник – державне підприємство, організація, або іншу особу за пропозицією боржника чи кредитора.

Ст. 5 Закону та п. 5 ст. 10 Закону України “Про аудиторську діяльність”визначає обов*язковість проведення аудиторської перевірки документів про фінансове і майнове становище боржника.

Після опубліковання оголошення про порушення справи про банкрутство в офіційному друкованому органі заяви з майновими вимогами до боржника згідно зі ст. 10 Закону мають право подавати всі кредтори незалежно від настання терміну виконання зобов*язань.

Кредитор, за справою якого порушено справу про банкрутство, має право заявити додаткові майнові вимоги до боржника у межах місячного терміну, встановленого у ст. 10 Закону, навіть якщо ці вимоги мають спірний характер.

Господарський суд розглядає документи всіх осіб, що заявили майнові вимоги до боржника, і за результатами розгляду ухвалою щодо кожного кредитора окремо визнає або відхиляє ці вимоги (повністю або частково).

Ухвала про визнання майнової вимоги кредитора повинна містити точно визначену суму в національній валюті України і підстави для визнання її боргом.

У провадженні у справах про банкрутство встановлені три процесуальні строки:

1.провадження у справі повинно бути порушено не пізніше п*яти днів із дня надходження заяви;

2.попереднє засідання у справі проводиться не пізніше як через місяць із дня порушення провадження у справі;

3.виявлення кредиторів і санаторів проводиться у місячний строк із дня опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство.

Процесуальний режим інших процесуальних дій у цьому провадженні, що призначаються господарським судом,визначається ст. 50-53 ГПК.

Зупинення провадження у справі про банкрутство можливо у разі заміни кредитора його правонаступником внаслідок реорганізації підприємства. У провадженні у справах про банкрутство неможливе процесуальне правонаступництво боржника, крім випадків реоганізаціїйого юридичної особи у формі перетворення.

Господарський суд припиняє провадження у справі про банкрутство, якщо:

·     боржник не є юридичною особою або не квлючений до Реєстру СПД;

·     юридична особа боржника ліквідована або реорганізована (крім реорганізації у формі перетворення);є

·     установлена відсутність боргу або боржник виконав зобов*язання перед усіма кредиторами, або відповідно до законодавства з боржника списана заборгованість, або на заяву боржника кредитори не висунули майнових вимог;

·     припинені зобов*язання перед усіма кредиторами, або відповідно до законодавства з боржника списана заборгованість, або на заяву боржника кредитори не висунули майнових вимог;

·     вимоги всіх кредторів повністю забезпечені заставою;

·     затверджено ліквідаційний баланс;

·     затверджені умови санації юридичної особи боржника.

Санація є процедурою, що складається з угод учасників цієї процедури, спрямованих на врегулювання проблеми боргів і фінансового оздоровлення юридичної особи боржника (ст. 12 Закону). Санацію становлять погоджені умови:

ü   угоди між боржником і санатором про переведення боргу;

ü   реструктуризації статутнорго капіталу юридичної особи боржника;

ü   виплати санатором боргу кредиторам (термін, послідовність тощо).

Санаторами можуть бути громадяни або юридичні особи, які виявили бажання задовольнити вимоги кредиторів до боржника.

Угода між боржником і санатором про переведення боргу є першим елементом санації. Переведення боргу можливе лише за умови згоди кредиторів. Другим елементом санації є узгодження умов реструктуризації статутного капіталу юридичної особи боржника. Суть реструктуризації полягає у повній чи частковій зміні власника статутного фонду юридичної особи боржника на користь санатора.

За загальним правилом узгодження умов реструктуризації здійснюють санатор, з одного боку, і власник майна юридичної особи боржника або уповноважена власником особа – з іншого. Однак вибір умов реструктуризації юридичної особи залишається за її адміністрацією, якщо ця юридична особа сама звернулась до суду із заявою про визнання її банкрутом.

Якщо в санації підприємства-боржника виявили бажання взяти участь кілька громадян або юридичних осіб, відбір санаторів здійснюється відповідними органами на конкурсних засадах (ст. 12 Закону). Відбір санаторів юридичної особи боржника недержавної форми власності здійснює власник її майна. Допускається участь у санації двох і більше осіб, які діють на підставі угоди між собою.

Третім елементом санації є узгодження умов виплати боргу між санаторам і кредиторами. Ці умови включають термін виплати, її послідовність, форму оплати тощо.

Як правило, умовою санації є виплата санатором повної суми боргу кредиторам. Однак відповідно до ст. 220 ЦК не забороняється списання кредиторами частки боргу, крім випадків, коли це прямо заборонено законодавством.

Умови санації боржника затверджуються господарським судом лише у разі погодження учасниками всіх трьох її складових елементів. Якщо пропощзиція про санацію прийнята і затверджена, вважається, що мета провадження у справі про банкрутство досягнута, оскільки вимоги кредиторів реально задоволені. Тому ухвалою про затвердження умов санації господарський суд окремим пунктом одночасно припиняє провадження у справі.


Информация о работе «Ліквідація юридичної особи в зв’язку з банкрутством»
Раздел: Государство и право
Количество знаков с пробелами: 36436
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
72470
0
0

... [20, с. 55]. Таким чином, різниця між цими двома формами полягає перш за все в наявності або відсутності правонаступництва після припинення існування юридичної особи. ЦК виділяє різні форми реорганізації: злиття, приєднання та поділ. Раніше в теорії цивільного права виділялися також такі форми реорганізації як виділ та перетворення [15, с. 66]. На даний час цивільне законодавство відмовилось від ...

Скачать
68749
1
0

... ітні угоди щодо свого майна з іншими особами, підприємство набуває цивільних прав і виконує обов’язки, несе майнову відповідальність за своїми зобов’язаннями, тобто діє як суб’єкт цивільних правовідно­син — юридична особа. Залежно від форм власності, встановлених Законом «Про власність», можуть діяти підприємства таких видів: - приватне підприємство, засноване на приватній власності фізичної ...

Скачать
87004
0
0

... трудовий договір, відповідальність настає за нормами трудового права.[3 с.63] Розділ ІІ. КЛАСИФІКАЦІЯ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ   2.1 Теоретичні засади класифікації юридичних осіб.   Юридична особа – узагальнююча назва організацій, які визнаються суб’єктами цивільних правовідносин. Таким статусом закон наділяє організації, які істотно відрізняються одна від одної. Ці відмінності значною мірою зумовлюють ...

Скачать
81463
35
0

... Інструкції про порядок обліку платників податків): - стосовно платника податків, який ліквідується, - ліквідаційна комісія або інший орган, що проводить ліквідацію; - стосовно фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності - така фізична особа; - стосовно кооперативів, кредитних спілок, товариств співвласників житла або інших колективних господарств - їх члени (пайовики) солідарно; ...

0 комментариев


Наверх