Інтерполяція інструментів фіскальної політики на Державний бюджет України

Інтерполяція інструментів фіскальної політики на Державний бюджет України

Зміст

1.  Податки

2.   Видатки

3.   Список літератури14

Податки

 

1.         Фіскальна політика теж тісно пов'язана з держбюджетом, але у неї при цьому свій особ­ливий (податковий) "акцент". Саме тому інша її назва – податко­во-бюджетна політика. [ 14, с. 151]

Таким чином, фіскальною можна назвати політику держави в області податків як головного джерела доходів державного бюд­жету. [ 14, с. 151]

Податки за економічним змістом – це фінансові відносини між державою та платником податків з метою створення за­гальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій. [ 2, с. 172]

Згідно Закону України «Про систему оподаткування» під податком і збором ( обов’язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов’язкових внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах , що визначаються законами України про оподаткування.

До податкової системи кожної країни належать суб'єкти оподат­кування, тобто ті, хто сплачує податки, — фізичні особи та юридичні особи (підприємства), та об'єкти оподаткування — прибуток під­приємств, заробітна плата, вартість майна, виторг фірми, кількість землі тощо. Одиниця оподаткування — це одиниця виміру об'єкта оподаткування (наприклад, для земельного податку — гектар). По­даткова ставка — це величина податку на одиницю оподаткування. Для визначення величини податку кількість податкових одиниць множать на податкову ставку. Наприклад, податкова ставка величи­ною 13% для прибуткового податку з громадян означає, що за дохо­ду у 1000 гривень цей дохід розподіляється так: 130 гривень — державі, 870 — утримувачеві доходу. [ 8, с. 402]

Гранична податкова ставка – це відношення приросту виплачуваних податків до приро­сту доходу.

Т_гр (Y) =∆T / ∆Y

Т_гр (Y) – гранична ставка оподаткування;

∆T – приріст податкових надходжень;

∆Y – приріст доходу. [ 2, с. 177]

Середня податкова ставка – це відношення обсягу податків до величини доходу, який оподатковується.

Tсер (Y) = T / Y

Tсер (Y) – середня ставка оподаткування;

T – величина податкових надходжень;

Y – дохід. [2, с. 178]

Ставки податків і зборів встановлюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до законів України про оподаткування і не змінюються протягом бюджетного року за винятком випадків, пов'язаних із застосуванням антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів відповідно до законів України.

Крива Лаффера

Крива Лаффера показує зв'язок між податковими ставками та обсягом податкових надходжень і ви­являє таку податкову ставку (від нульової до 100%), при якій податкові надходження у бюджет досягають макси­муму.

TA(Y) T(Y)

Рис. 2.1. Крива Лаффера

Т – податкові надходження;

Т(Y) – податкова ставка;

ТА(Y) – податкова ставка, при якій податкові надходження максимальні.

З рис. 2.1. видно, що починаючи з нульової ставки подат­ку, збільшення Т(Y) приводить до зростання податкових над­ходжень (Т). Але починаючи з точки А наступне збільшення податкової ставки Т(Y) скорочує податкові надходження (Т) через негативну стимулюючу дію. [2, с. 179]

Крива Лаффера дає відповідь на запитання, при якій ставці податків Т(Y) податкові надходження (Т) у бюджет максимальні. При подальшому підвищенні податкової ставки моти­вація підприємницької діяльності послаблюється, падають об­сяги виробництва і зменшуються податкові відрахування до бюджету. Реальна ставка податків неоднакова для різних країн і далеко не завжди є оптимальною. [2, с. 180]

Зміна податкових ставок і механізм стягування податків і зборів не можуть запроваджуватися Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. Сьогодні на території України збирається близько 50 видів податків і зборів. Всю сукупність цих податків згідно Закону України «Про систему оподаткування» поділяють на загальнодержавні податки і збори та місцеві податки та збори.

Основні види податків можна згрупувати за наступними п'ятьма ознаками:

 1. За об'єктами оподаткування розрізняють:

а) податок на доходи (зарплату, ренту, прибуток тощо);

б) податок на майно (землю, ліси, підприємства, будівлі тощо);

в) податок на витрати покупців певних товарів і послуг. [ 7, с. 151]

 2. За способами стягнення податки поділяють на прямі та не­ прямі.

Прямими називають податки, що стягуються безпосередньо з одержувачів доходів (індивідуальний прибутковий податок) або власників майна (податок на власність або помайновий податок). [ 6, с. 151]

Позитивним в податку на власність є те, що він може пом'як­шувати нерівність між людьми, пов'язану з володінням матеріа­льними цінностями. В той же час цей податок часом стримує людей в накопиченні майна, пробуджуючи їх більше витрачати на поточне споживання. [ 5, с. 152]

Непрямі податки включаються до ціни певних товарів і стягуються із споживачів цих товарів при їх продажу. Тут також виділяють дві позиції акцизи і мито. [ 4, с. 152]

Акцизи – це податки на продаж товарів і послуг на внутрішньому ринку. Вони, в свою чергу, можуть бути поділені на:

а) індивідуальні акцизи – це надбавки до ціни на окремі види продукції (наприклад, тютюнові вироби, спиртні напої). Їх ще інколи називають  фіскальними монопольними податками, оскільки виробництво товарів, що ними обкладаються, часто є монополією держави.

б) універсальні акцизи представляють собою податки на за­гальну вартість товарів і послуг, що реалізуються (наприклад, так звані податок з продажів, податок на додаткову вартість та ін.). [2, с. 152]

Мито – це податки на товари, що імпортуються, експортують­ся, та транзитні товари, що стягуються при перевезенні цих то­варів через державний кордон. [ 3, с. 152]

Роль непрямих податків оцінюється теж подвійно. З одного бо­ку, вони дають державі величезні грошові кошти і можуть стриму­вати споживання, наприклад, шкідливих продуктів (алкоголю та тютюну). З іншого, ці податки означають зростання цін, що може викликати вимоги щодо підвищення зарплати і підштовхнути інфляцію. Крім того, непрямі податки носять регресивний характер, тобто за­бирають більший відсоток доходу у тих, хто менш забезпечений (чим нижчий дохід покупця, тим вища в ньому частка податку). [1, с. 152]

3. За засобом визначення розміру податку розрізняють:

пропорційні, коли ставка оподаткування є однаковою і не зале­жить від розмірів доходу;

прогресивні, коли ставки оподаткування зі збільшенням доходу зростають. Інакше кажучи, такі ставки передбачають більший відсоток вилучення доходу у вигляді податку, коли дохід збіль­шується;

регресивні, коли податкова ставка зі збільшенням доходу знижу­ється. [ 8, с. 403]

4. За рівнем бюджету, до якого надходять податкові суми (чи за рівнем оподаткування), виділяють податки:

а) загальнонаціональні (ідуть до держбюджету);

б) регіональні (ідуть до бюджетів республік, областей);

в) місцеві, які поповнюють бюджети районного або міського рівнів. [ 3, с. 153]

Загальнодержавні податки і збори встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території країни.

5. За способом стягнення – розкладні (вони встановлюються спочатку в загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, потім цю суму розкладають на окремі частини за територіальними одиницями, а на низовому рівні-між платниками) та окладні (передбачають встановлення спочатку ставок, а потім розміру податку для кожного платника; загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників)

Функції податків:

Розподільча – перерозподіл вартості створеного ВНП між державою і юридичними та фізичними особами. [ 2, с. 172]

Вона виявляється в тому, що держава розподіляє зібрані в бюджетах податкові надходження на ко­ристь програм, що вимагають фінансування (на розвиток сільського господарства, науки, соціальної сфери, на захист на­вколишнього середовища тощо). [ 14, с. 155]

Регулююча – вплив податків на різні сторони діяльності їхніх платників. [ 2, с. 172]

При регулюючій функції податки виступають як регулятор економіки. Так, за допомогою податкових знижок і пільг (напри­клад, навіть тимчасового звільнення від податків) держава може стимулювати інвестиції та економічне зростання, розвиток важ­ливих для суспільства сфер і регіонів, що відстають, заохочувати модернізацію виробництва і малий бізнес. Окрім того, як вже відзначалося, наприклад, помайновий податок, а також прогре­сивне оподаткування регулюють розподіл доходів в суспільстві, зменшуючи надмірну соціальну нерівність. [ 7, с. 155]

Загальним прикладом регулюючої та розподільчої функцій податків можуть бути алкогольно-тютюнові акцизи: у відомому ступені гальмуючи (регулюючи) споживання небезпеч­них для здоров'я товарів, вони в той же

час дають кошти для пільгового продажу малозабезпеченим сім'ям життєво не­обхідних продуктів (медикаментів, дитячого харчування тощо). [ 4, с. 155]

Фіскальна – централізація частини ВНП у бюджеті на загальносуспільні потреби. [ 2, с. 172]

Стягнення податків передбачає надання певних податкових пільг. Типовими пільгами є: неоподатковуваний мінімум заробітної плати — мінімальна її сума, з якої не стягується прибутковий податок з громадян; капітальні знижки — зменшення ставки оподаткування прибутку, котрий отримують за допомогою ка­пітального устаткування; прискорена амортизація — фактичне зменшення оподатковуваних сум прибутку в перші роки вико­ристання устаткування. [ 8, с. 404]

Податкова політика – це діяльність держави у сферах запровадження, правової регламентації та організації справлян­ня податків і податкових платежів до централізованих фондів держави. [ 2, с. 172]

Проявом податкової політики, яка проводиться в дер­жаві та формується державними структурами є податкова си­стема. [ 2, с. 172]

За економічним змістом податкова система – це сукуп­ність податків та обов'язкових платежів, законодавчо установ­лених в країні з метою поповнення доходної частини бюджетів різних рівнів. [ 2, с. 172]

Структура джерел фінансових ресурсів держави  Таблиця 2.1

Джерело	Фінансові ресурси держави
Чистий національний про­дукт (ЧНП)	Непрямі податки на підприємців
Національний дохід (НД)	Податок на прибуток; внески па соцстрах; внески до Пенсійного фонду; внески до Фонду загальнообов'язковою державного страхування на випадок безробіття; доходи від зовнішньоекономічної діяль­ності держави та інше.
Особистий дохід	Податки на особистий дохід. прибутковий податок з громадян; податок на майно; податок на спадщину. Непрямі податки: •  податок на додану вартість; • акцизний збір; • місцеві податки та збори.
Відрахування, що включа­ються в собівартість про­дукції	• амортизаційні відрахування державних підприємств; • відрахування на геологорозвідку; • плата за воду, за землю тощо.

[ 2, с. 175]

Основні принципи побудови оптимальної податкової системи:

Загальність – охоплення податками всіх економічних суб'єктів, які отримують доходи незалежно від організаційно-правової форми. [ 2, с. 173]

Адміністративна простота (адміністративні витрати) – справляння податків повинно бути простим і відносно недорогим. [ 2, с. 173]

Гнучкість – податкова система повинна бути здатною швидко (в окремих випадках автоматично) відповідати на зміни економіч­них обставин. [ 2, с. 173]

Стабільність – високий рівень гарантій того, що передбачені Законом про бюджет доходи будуть отримані у повному обсязі. [ 2, с. 173]

Обов'язковість – примусовість податку, неминучість його сплати, само­стійність суб'єкта в його обчисленні та сплаті. [ 2, с. 173]

Соціальна справедливість – встановлення податкових ставок і податкових пільг, які ставлять всіх суб'єктів у приблизно рівні умови і які пом'як­шують податковий тягар на низькодоходні підприємства та групи населення. [ 2, с. 173]

Економічна ефективність – податкова система не повинна перешкоджати ефектив­ному розподілу ресурсів:

а) не повинна обмежувати можливостей заощаджень і стимулів до праці;

б) не повинна впливати на поведінку індивіда (не повинна спрямовувати зусилля індивіда на зменшення своїх податкових зобов'язань, а повинна стимулювати збільшення продуктивно­сті праці і, відповідно, поліпшення умов існування);

в) має бути неспотворюючою, тобто не повинна надавати можливостей індивіду замінити свої податкові зобов'язання або перекласти їх на інших. [2, с. 174]

Неспотворюючі податки називаються паушальннми податками.

Паушальний податок – це такий, що залежить від не­змінних характеристик (наприклад, стать). Будь-який податок на товари є спотворюючим: індивід може замінити свої податкові зобов'язання, зменшуючи спожи­вання оподатковуваних товарів. Податок на дохід теж є спотворюючим, бо індивід мо­же змінити свої податкові зобов'язання, зменшуючи свою участь у процесі виробництва, або зменшуючи свої заощад­ження. [ 2, с. 174]

Спотворюючі податки є неефективними.

Завдання податкової політики — зменшити спотворюючий ефект оподаткування. Якби уряд міг замінити спотворюючі податки на паушальні, то надходження в бюджет зросли б при не­змінному впливі на добробут платників податків, або доходи бюджету були б незмінними при зростаючому добробуті населення. [ 2, с. 174]