Навигация
Децентралізація влади як один із принципів місцевого
49303
знака
0
таблиц
0
изображений
3.3. Децентралізація влади як один із принципів місцевого
самоврядування
Реалізація конституційного права населення на здійснення місцевого самоврядування значною мірою залежить від розуміння населенням своїх прав і можливостей у здійсненні місцевого самоврядування, знання, як цими правами користуватися.
Демократичне правління передбачає значну міру децентралізації влади та наявність місцевого самоврядування. Саме за таких умов кожний громадянин має змогу брати участь у вирішенні питань, що стосуються його безпосередньо, бути учасником демократичного процесу. Місцеве самоврядування — це «тренувальний майданчик» демократії, на якому громадяни дізнаються, як керувати процесами місцевого розвитку та як користуватися своїми демократичними правами.
Провідним принципом самоврядування є організаційне й функціональне відокремлення його органів від органів державної влади; взаємовідносини між ними регулюються лише законом.
Передача повноважень з центру на місця здійснюється шляхом децентралізації й деконцентрації влади, що дає змогу будувати демократію знизу догори.
Застосування того чи іншого виду децентралізації здебільшого обумовлюється закріпленим у Конституціях держав типом державно-територіального устрою, який буває унітарним або федеративним. Як федеративні, так і унітарні держави не виключають наявності розвиненої системи місцевого самоврядування.
Загальне розуміння необхідності самоврядування стало надбанням XX ст. Проте й у минулому ця ідея мала своїх прихильників і захисників. Серед найяскравіших сторінок, написаних класиками політичної думки про роль та механізми самоврядування — книга А. де Токвіля «Про демократію в Америці».
Згідно із сучасними уявленнями, мешканці населених пунктів, що утворюють місцеві громади, повинні мати можливість самостійно, на свою відповідальність вирішувати питання організації власного життя, причому обсяг повноважень органів місцевого самоврядування має визначатися винятково можливістю реалізації цих повноважень на низовому рівні.
Для європейських країн велике значення має прийнята Радою Європи «Європейська Хартія місцевого самоврядування» (1985). Вона визначає ті стандарти самоврядування, на які мають орієнтуватися усі демократичні країни.
Історично склалися дві моделі місцевого самоврядування: англосаксонська та континентальна (європейська). Вони пов'язані з пануванням однойменних правових систем і відрізняються принципами, на яких вибудовується система стосунків між органами місцевої влади та центральним урядом.
За англосаксонської моделі муніципальна влада діє автономно в межах компетенції, наданої законом, а на місцевих рівнях — регламентом. Контроль за діяльністю місцевих органів влади здійснюють судові органи та центральні міністерства і комітети. Континентальна модель базується на поєднанні принципів державного управління і місцевого самоврядування. Посткомуністичні країни у більшості своїй сприйняли континентальну модель місцевого врядування.
Система місцевого самоврядування традиційно складається з двох частин: представницького органу, якого обирає населення, та виконавчого органу. Крім того, до неї можуть входити інші самоврядні одиниці (наприклад, територіальні органи самоорганізації населення тощо).
Існують різні зразки взаємовідносин виконавчих і представницьких органів на місцях, що базуються на певному розподілі їхніх повноважень і функцій: «слабкий мер — рада»; «сильний мер — рада»; «мер — головний адміністратор»; «комісіонерська форма» самоврядування та різноманітні їх комбінації.
За будь-якої форми організації самоврядування головними учасниками процесів прийняття та впровадження рішень на місцевому рівні є: виборні радники, персонал виконавчих органів, виборці, місцеві групи, що представляють різні кола місцевої громади, засоби масової інформації.
Важливого значення в системі самоврядування надають проведенню місцевих референдумів, завдяки яким громадяни мають змогу брати безпосередню участь у вирішенні важливих проблем життя громади. Референдум веде до підвищення рівня легітимності врядування. Застосовуються й інші форми волевиявлення громадян, як-от: місцева ініціатива, відкликання посадових осіб чи депутатів. Громадяни залучаються до самоврядування також через щорічні міські збори.
В Україні згідно з чинною Конституцією громадяни мають право на здійснення місцевого самоврядування, а усі державні органи повинні цьому сприяти. Законодавчо закріплені принципи організації місцевого самоврядування в Україні відповідають міжнародним стандартам, зокрема вимогам Європейської хартії місцевого самоврядування. Проте, в умовах перехідного суспільства існує значний розрив між задекларованим і навіть закріпленим у законах розумінням самоврядування та повсякденною практикою взаємовідносин центральних і місцевих органів. Такий стан обумовлений як чинниками культурного плану, так і надмірною централізацією фінансових ресурсів.
Для підвищення ефективності самоврядування в Україні часом не вистачає законів (особливо в бюджетній і податковій сферах), а часом закони наштовхуються на протидію центру чи місцевих чиновників. Громадяни також не завжди виявляють належний рівень зацікавленості суспільними справами, активності й компетентності.
Усунення існуючих недоліків має привести до фактичного виокремлення органів місцевого самоврядування із системи органів державної влади, підвищення суспільно-політичної активності членів громад, а отже й до поглиблення та зміцнення демократичного ладу в Україні.
Таким чином, наявність інститут місцевого самоврядування, тобто такої системи організації влади на місцях, за якої місцеві громади--об'єднання жителів села, міста, територіальної одиниці—мають реальну можливість самостійно, незалежно від держави розв'язувати місцеві проблеми, які стосуються організації життя села, міста чи адміністративної одиниці.
Сучасна демократична держава повинна не тільки визнавати можливість існування у ній місцевого самоврядування, а й всіляко підтримувати його появу та подальший розвиток. Без цього сьогодні не можливо уявити наявність у державі громадянського суспільства взагалі. Держава, яка регламентує найменші дрібниці в житті людини, є тоталітарною.
Саме такий підхід до місцевого самоврядування передбачено Конституцією України. До того ж Україна підписала відповідні документи Ради Європи про гарантування місцевого самоврядування.
В Україні існують давні традиції самоорганізації населення. Так, ще за часів Середньовіччя чимало українських міст жили за приписами Магдекбурського права. Одним із перших українських міст, які отримали привілеї Магдебурзького права, були міста Сянік (1339р.), Львів (1356р.), Кам'нець на Поділлі (1374р.), Берестя (1390р.) та ін.
ВИСНОВКИ
Таким чином, Відповідно до Конституції України і Законів України, Україна є унітарною державою, що означає, Україна має єдине законодавство, єдину судову систему, єдине громадянство, територія України є недоторканою і неподільною в межах існуючих кордонів, і питання про зміну території України віднесене виключно до компетенції народу України.
Форма унітарної держави дає можливість більш повної концентрації ресурсів у руках центра, вона може сприяти прискоренню розвитку країни в цілому. Проста унітарна держава — це така держава, складові частини якої не мають власного суверенітету і не можуть бути суб'єктами політичних міжнародних відносин.
Ідея входження України на федеративних засадах до складу Росії, причинивши українській національній справі чимало лиха, свого часу була відправлена до музею екіпажів, на яких уже ніхто не їздить.
Не зайво нагадати, що прихильницею «федеративності» України була міжвоєнна Польща, яка драконовими методами намагалась ізолювати одну від одної частини захоплених нею українських земель: Галичину, Волинь, Холмщину тощо.
Коли останніми роками українському народові його державності заблисло сонце, їдея федерації випливла знову, правда, нацей раз уже не зовнішньої, а внутрішньої. Суть її в тому, що українська держава має будуватися на кшталт Швейцарії з її кантонами, Німеччини з її ляндами, США з їхніми стейтами і т. п.
Але український народ ще не готовий до такого кроку, оскільки українська нація ще остаточно не стабілізувалась як політична спільнота (в державно-політичному сенсі українська нація—це не лише українці, а й інші національності Укураїни).
Зважаючи на політичну реформу України від 01.01.2007р., за якою Україна за формою правління стала Парламентсько-Президенською республікою, ситуація в державі стала ще більш нестабільною. І тому «унітарність» є одним з тих елементів, які запобігають політичного розколу України, її територіальної цілісності.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Правознавство: Підручник / А. І. Берлач, Д.О. Карпенко, В.С. Ковальський, А. М. Колодій; За Ред. В.В. Копейчикова, А.М. Колодій.—К.;Юрінком Інтер, 2005.—752 с.
2. Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник.—К.: Юрінком Інтер, 2006.—496 с.—Бібліогр.: с. 361-363.
3. Основи демократії: Навч. Посібник для студентів ВНЗ/ Авт. колектив: М. Бессонова, О. Бірюков, С. Бондарук та ін.; За заг. Ред. А. Колодій; М-во освіти і науки України, Ін-т вищ. освіти АПН України, Укр.-канад. Проект «Демократична освіта», Інститут вищої освіти.—К.; Вид-во «Ай Бі», 2002.—684 с.
4. Я. Радевич-Винницький «Україна: від мови до нації» Дрогобич.—видавн. Фірма «Відродження».—1997 р.—359с.
5. Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн: підручник.—К.: Артек, Вищ. шк., 1997.—264 с.
6. Савчук П.С., Сомойленко Ю.П. Основи правознавства: посіб. для абітурієнтів.—К.: видавництво А.С.К., 2003.—208с.
7. Маляр І.В. «Основи правознавства» Підручник.—К.: Країна мрій, 2001.—210 с.
8. Рябов С. Г. Політологічна теорія держави. 2-е вид.—Київ: Тандем, 1996.—240 с.
9. Сурмило С. М. Україна—демократична, правова держава // Позакл. Час.— 2002.-№18 (верес.).—с.16—19.
10. Приходько С. Проблема політичної влади в українській суспільно-політичній думці на поч. XXст.// Історія Укр.—1999.-№47 (груд.).
11. Бей О. Як облаштувати федеративну державу: до пит. Адміністративної реформи в Україні//Політ. і час.—2000.-№3-4.—с. 72-85.
12. Кульчицький С. Формування політичної системи в незалежній Україні// істр. В шк. Укр.—2000.--№2.—с.21-25.
13. Возняк Т. Чи була і чи можлива демократія в Україні//критика.—2001.--№ 7-8. с.4-5.
15. Дашутін Г. Перспектива української моделі демократичної соціально-правової держави//вища освіта Україна.—2005.-№2.- С. 24-29.
16. Соліванов В.Правова політика України//Право україни.—2001.-№ 12.— С. 6-15.
17. Шетшученко Ю. Погоріло В. Правові аспекти розвитку української держави//Вісник НАН України.—2000.-№ 12.-С. 5-8.
18. Комісарчук Ю. Нерозв'язані проблеми законодавства України//Право України.—2000.-№ 12.-с. 64-66.
19. Футей Б. Становлення правової держави в україні//1991—2005.-2-е вид. доп. І переробл.—К.: Хрінком Інтер, 2005.—351с.
20. Говлет М. Дослідження державної політики:цикл та підсистеми політики/М. Говлет, М. Ралиш; Перекл з англ.. О. Рябов.—Л.: Кальварія, 2004.—262 с.
21. Коваленко А. О. Політичний аналіз і програмування.–К.: Наук. Світ, 2002.—201 с.
22. Пал Л. А. Аналіз державної політики/перекл. З англ. І. Дзюб.—К.: Основи, 1999.—424 с.
23. Потульницький В. А. Історія української політології.—К.: Либідь, 1992.—231 с.
24. Наукові записки. Т.31. Політичні науки//Нац.Ун-т. «Києво-Могилянська академія; Заг. редкол.: В. С. Брюховецький, М. Т. Брик, В. П. Моренець та ін.—К.: ВД. «КМ Академія», 2004.—74 с.
Похожие работы
... Конституційним Договором між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні» у зв’язку з прийняттям Конституції України. 1.4 Етапи сучасної конституційної реформи Характерною ознакою другого періоду історії Конституції України 1996 р. стала реалізація її положень через новостворені правові ...
... розмежувати повноваження між законодавчою, виконавчою і судовою владою. Були також затверджені символи України як незалежної держави: Державний герб, Державний прапор і Державний гімн.ІІІ. Проблеми забезпечення державного суверенітету України. На сучасному етапі розвитку нашого суспільства часто вживають термін “правова держава”, при цьому одні автори виходять з того, що вони бажають підкреслити, ...
... заходів і здійснюється на засадах гласності і суворого додержання вимог законодавства, охорони прав громадян, підприємств та організацій[58][247]. Нарешті зазначимо, що значення адміністративного примусу в правоохоронній діяльності міліції в концентрованому вигляді виявляється в його призначенні та меті. Цей примус слід розглядати як один з найважливіших засобів здійснення державної влади, що ...
... ємства щодо всього авансованого капіталу (тобто витрати на с + v); як прибутковість виготовлення окремої партії товарів; на теорії прибутку. Розділ II. Становлення та розвиток підприємництва в перехідній економіці України 2.1 Основні тенденції розвитку підприємництва в Україні Сьогодні вже ні в кого в Україні, мабуть, не викликає сумніву той загальновідомий факт, що підприємницька діяльні ...
0 комментариев