Одержання результатів роботи програми

1.3 Одержання результатів роботи програми

Після запуску програми перед нами з’являється вікно з привітанням і пропозицією ввести х початкове:

Рисунок 1.3.1 – Вікно привітання, запит х початкового.

Після вводу значення х початкового нам буде запропоновано ввести х кінцеве:

Рисунок 1.3.2 – Вікно з пропозицією ввести х кінцеве.

 

Після введення х кінцевого нам буде запропоновано ввести крок:

Рисунок 1.3.3 – Вікно пропозицією ввести крок.

В випадку, якщо дані введено вірно, ми отримаємо вікно з результатом, і запит про продовження роботи, при погодженні з яким ми повертаємося на початок програми, якщо дані введено невірно, то програма видасть повідомлення про помилку та пропозицію ввести дані заново.

Рисунок 1.3.4 – Вікно з результатами та пропозицією продовжити роботу

 

Рисунок 1.3.5 – Вікно, що відображає повідомлення про помилково введені дані після отримання згоди про продовження роботи у програмі

 

 
2 Структура програми на мові С++   2.1 Загальні положення

При написанні програми на мові С++ використовуються такі поняття:

·          алфавіт,

·          константи,

·          ідентифікатори,

·          ключеві слова,

·          коментарі.

Алфавітом називається сукупність символів, які використовуються в мові. В мові С++ розрізняють прописні і строкові літери, тому що вона чутлива до реєстру.

В іменах змінних дозволено використовувати символ підкреслення.

Ідентифікатор використовується для позначення імен змінних, функцій і міток, які використовуються в програмі. Ідентифікаторам може бути будь – яка кількість латинських букв, цифр символів підкреслення. В мові С++ деякі ідентифікатори використовуються як службові слова (ключеві слова), які мають спеціальне значення для компілятора, вони не можуть використовуватися для іншого. Приклад службових слів: break, for, if, goto, sizeof, do, return і. т. д.

Константою називається значення змінної, яке є з самого початку програми визначеним. Далі в тексті програми використовується тільки ідентифікатор константи.

Коментар – це частина програми, яка ігнорується компілятором і слугує для зручності читання початкового тексту програми. В процесі компіляції коментар замінюється пробілом, тому коментар можна розташовувати в будь – якому місці програми, де дозволяється використовувати пробіли. Коментарем є будь – яка послідовність символів, яка знаходиться між парою символів /* та */. Символи, які розташовані за символами // і до кінця рядка також вважаються коментарем.

Принцип програмування на мові С++ заснований на понятті функції. Функція – це самостійна одиниця програми, яка створена для вирішення конкретної задачі. Кожна функція має ім’я і список аргументі.

Аргументи функції – це величини, які передаються їй під час виклику. Також при виклику функції тип фактичного параметру (він передається) повинен співпадати з типом формального параметру. Тіло функції заключається в операторні дужки {}. Кожна функція повинна повертати визначений тип результату. Повернення результату у викликаючу програму можна здійснити оператором return.

Для того щоб позначити кінець оператора ставиться крапка з комою. Сукупність логічно зв’язаних між собою операторів, які знаходяться між відкриваючою і закриваючою дужками називається блоком. Якщо розглядати блок як сукупність операторів, то за блоком крапка з комою не ставиться.

Всі змінні, які використовуються в програмі повинні бути оголошені до їх використання. В мові С++ визначені такі базові типи даних:

-           сhar;

-           іnt;

-           float;

-           double;

-           void.

Тип іnt слугує для зберігання цілого типу. Тип сhar – це символьна змінна. Для зберігання змінних з плаваючою точкою використовуються float та double. Тип void означає пустий тип. На основі цих базових типів створюються інші типи даних, модифікації.

Також в мові С++ використовуються вирази. Вираз – це деяка дозволена комбінація змінних, констант і операцій.

 

2.2 Структура головного файлу проекту

Весь проект являє собою ієрархію класів. Для кожного класу: по два файла - заголовочний файл і файл реалізації. Створений проект відображається у вікні проектів Solution Explorer з трьома вкладеними секціями:

-   Source Files;

-   Header Files;

-   Resource Files.

Секція Solution Explorer вміщує список всіх модулів проекту. Модулі – це файли початкового коду на мові С++. Список Header Files вміщує список всіх заголовочних файлів. В секцію Resource Files поміщається файли ресурсів.

Для написання проектів існують загальні правила яких повинні дотримуватись.

Для приклада розглянемо мінімальну програму на мові С++ і на її основі опишемо загальні положення:

// Kyrsak.cpp: Defines the entry point for the console application.

#include "stdafx.h"

int main(int argc, char* argv[])

{

printf("Hello World!\n");

return 0;

}

Для того щоб підключити до модуля заготовочні файли (вони вказуються на початку модуля) використовують директиву пре процесора #include, файли, які підключаються до проекту повинні вказуватися в лапках.

При автоматичному формуванні проекту створюється заголовочний файл stdafx.h, який вміщує список підключаємих бібліотек, які використовуються середовищем Visual C++.

В кожному проекті повинна бути присутня функція main, яка слугує для зв’язку з графічним середовищем Windows. Ця функція може використовувати деякі параметри і виконувати деякі дії.

Тіло методу в мові С++ вказується в фігурних дужках, перед ім’ям методу вказується тип повертає мого значення. Якщо метод не повертає ніякого значення, то його тип позначається void.

Після функції main слідує “тіло програми”, яке заключається в фігурні дужки. В цих дужках описуються змінні, методи, функції, які використовуються для реалізації даної програми. В кінці програми обов’язково вказується return 0;