2.1 Загальна характеристика засобів фізичної реабілітації при хронічному пієлонефриті, гломерулонефриті

Серед основних видів не медикаментозних методів лікування нефрологічних хворих виділяють: режим, лікувальне харчування, фітотерапію, рефлексотерапію, лікувальну фізкультуру, кліматотерапію, водолікування, теплолікування, апаратну фізіотерапію, психотерапію. Ці методи можуть застосовуватися як основні чи фонові, допоміжні в залежності від наявної патології та стану хворого. Вони сприяють зменшенню медикаментозного навантаження на організм, практично позбавлені побічних негативних реакцій, доступні, високоефективні для корекції порушень метаболізму, нейрогуморальної регуляції, особливо при лікуванні хронічних захворювань сечовивідної системи [24].

Фізичні методи є невід'ємною частиною комплексного лікування нефрологічних хворих. Вони допомагають зменшити медикаментозне навантаження на організм, що особливо важливо в умовах екологічного дисбалансу, і використати свої переваги над медикаментозним лікуванням (відсутність побічних негативних реакцій, зокрема алергічних; можливість застосування їх як у формі монотерапії, так і в поєднанні з фармакологічними засобами; технічна простота, доступність, відносна дешевизна, висока ефективність при лікуванні больових синдромів і функціональних захворювань). Фізичні методи лікування є основними в санаторіях і все частіше використовуються в стаціонарах, поліклініках.

За механізмом дії фізичні методи, що застосовуються в нефрології, можна розподілити на чотири основних механізми: тонізуючого впливу, трофічної дії, формування компенсацій і нормалізації функцій [43].

За способом лікування розрізняють методи апаратної та неапаратної корекції. До неапаратних методів належать: акупунктура (Су-Джок), ентеросорбція, металотерапія, мануальна терапія (шіацу), психотерапія (музикотерапія), фітотерапія (аерофітотерапія), кліматобальнеотерапія, гідротерапія, дієтотерапія, ЛФК.

Основні принципи стаціонарного, амбулаторного, санаторно-курортного режимів витримали перевірку часом. Режим регулює спосіб життя, всі процеси життєдіяльності організму, забезпечує певний ритм, послідовність праці та відпочинку, сну та бадьорості, діяльності та відносного спокою. Залежно від стадії захворювання, темпів прогресування хвороби, її клінічних проявів, самопочуття хворого призначають щадний, щадно-тренуючий та тренуючий режими. За умов щадно-тренуючого режиму усувають негативні чинники впливу, подовжують фізіологічний сон, коригують психічний статус хворого. Тренуючий режим розрахований на мобілізацію захисних механізмів і підвищення опірності організму, потребує активної поведінки хворого, спрямованої на якнайшвидше відновлення здоров'я та працездатності. Важливу роль у сповільненні темпів прогресування ниркових захворювань відіграє дисциплінованість хворого щодо виконання призначень лікаря і усвідомлення значущості самоконтролю за власним здоров'ям [24].

При відсутності високої температури, нічних набряків, злоякісної артеріальної гіпертензії, вираженої і термінальної ХНН хворим нефрологічного профілю показані дозовані фізичні вправи, що сприяють загальному зміцненню організму, стимулюють і поліпшують функції нирок, легень, серця, хребта, нервової системи та інших органів. Залежно від вищезгаданих режимів доцільно проводити ранкову гігієнічну та лікувальну гімнастику, повільні танці, теренкур у ранкові та передвечірні години. Тривалість лікувальної гімнастики становить 15–25 хв. Контролем при проведенні вправ є вимірювання пульсу: збільшення частоти пульсу не повинно перевищувати 8–10 уд./хв у порівнянні з вихідним.

Масаж комірцевої зони показаний хворим з ренальною гіпертензією за наявності головного болю, запаморочень, порушень сну. Курс лікування складає 10-15 процедур. Масаж проводять під контролем артеріального тиску [51].

Важливе значення у хворих на хронічний гломерулонефрит або пієлонефрит мають теплові процедури, що проводять не раніше, ніж через 3 місяці після зняття загострення. У Трускавці поєднують грязі з озокеритовими аплікаціями (50–540С) на поперекову ділянку, через день або щодня, тривалість сеансу становить 25–30 хв, за курс використовують 10–15 процедур. Місцеві теплові процедури покращують кровопостачання нирок, мають протизапальну і розсмоктувальну дію. На Кавказьких мінеральних водах проводять аплікації намулової грязі (40–420С), в Українці — органічної торф'яної грязі (38–40ºС).

До методів апаратної корекції відносять:

·   еферентні (гемодіаліз, гемосорбція, плазмаферез, плазмосорбція, ультрафільтрація, кишковий діаліз);

·   квантові: мікрохвильова резонансна терапія — МРТ; інформаційно-хвильова терапія — ІХТ; латеральна терапія;

·   внутрішньовенне лазерне опромінення крові тощо;

·   гіпер- та гіпобарична оксигенація;

·   дозована гіпер- та гіпотермія;

·   електротерапія [17].

Класичним стало уявлення про рефлекторний механізм дії фізіо- та рефлексотерапії і виникнення загальної пристосувальної реакції за участю всіх відділів нервової системи. Реалізація лікувального впливу може бути місцевою — через механізми аксон-рефлексу і є джерелом тривалої аферентної імпульсації в сегментарні і надсегментарні відділи ЦНС; сегментарною — в межах іннервації певних сегментів спинного мозку, пов'язаних з ділянками шкіри і підшкірних структур; генералізованою — через потік аферентних імпульсів у надсегментарні відділи ЦНС (стовбур головного мозку, ретикулярну формацію, таламус, гіпоталамус, лімбічну систему і кору великих півкуль). Внаслідок дії фізичних факторів відбувається активізація інтегративних систем головного мозку з подальшим включенням складних нейрогуморальних механізмів. Такі реакції значною мірою мають адаптивний характер. Визначальним для них є нормалізуючий вплив на центральну і периферичну гемодинаміку, м'язевий тонус, трофіку сполучної тканини і кісткового апарату [42].

Електромагнітне випромінювання міліметрового діапазону виступає не тільки рефлекторним подразником, але й індуктором молекулярних посередників, що виробляються самим організмом і є лігандами специфічних рецепторів клітинних мембран, а значить — відповідних специфічних реакцій організму. Встановлено, що міліметрове випромінювання низької інтенсивності зі щільністю до 10 мВт/см2 не викликає пошкоджувальної дії на біологічні об'єкти і зумовлює терапевтичний ефект при патологічних станах, впливаючи на процеси самоорганізації матерії в живі структури, формування внаслідок власного поля молекул ієрархії диссипативних структур, сприятливо модифікуючи електромагнітний каркас організму.

Включення фізичних методів у комплекс терапевтичних заходів дає реальну можливість активно впливати на процеси адапто- і саногенезу. Найсучасніші фізичні методи, такі як МРТ, ІХТ поєднують нові технічні досягнення з принципами народної медицини, без знання яких неможливо розробити методики та рецептури лікування, що реалізуються через біологічно активні точки та їх меридіани. Біологічно активні точки являють собою ділянки найбільш концентрованого скупчення нервових елементів (рецептори, вільні нервові закінчення, судинно-нервові сплетіння, нервові провідники), розташовані на різній глибині. Це підтверджується низкою анатомічних і гістологічних досліджень. Багатовіковий емпіричний досвід давньої китайської медицини, виходячи з певних функціональних закономірностей, об'єднав ряди біологічно активних точок в умовні лінії на поверхні тіла по так званих меридіанах, або каналах. Їх назви підкреслюють переважний вплив даного набору точок акупунктури на певні функції організму, наприклад, розрізняють меридіани шлунка Е (ІІІ), тонкої кишки IG (VI), товстої кишки GI (II), нирок R (VIII) та ін. Система цих точок осцилює з певною резонансною частотою, що забезпечує обмін енергією з сусідніми меридіанами.

Вивчення рефлекторних взаємозв'язків внутрішніх органів і частин тіла з певними зонами і точками на шкірі та слизових оболонках призвело до відкриття мікроакупунктурних систем, до яких відносяться райдужна оболонка ока, кисть і стопа, що сприяло розробці низки неапаратних методів корекції.

Результати вивчення механізмів терапевтичної дії рефлексотерапії при різних захворюваннях і патологічних станах підтверджують ефективність застосування цього методу лікування. Розрізняють МРТ з підбором певної резонансної частоти, на якій у хворого можуть виникати певні сенсорні феномени, що носять загальний чи місцевий характер. Діапазон цих частот знаходиться в межах 30–65 Ггц (генератор Г4–142). Недоліком цього методу є широкий діапазон частот, що потребує затрати часу лікаря на підбір частоти, можливість помилкової "сенсорної" відповіді та її поліморфність і суб'єктивність на різних частотах, шумовий ефект генератора. У разі використання апаратів з надвисокочастотним випромінюванням та фіксованою частотою вибір резонансної частоти необов'язковий, оскільки генерація ЕМВ проводиться в спектрі індивідуальної резонансної частоти, що найчастіше зустрічається — 53 і 42 Ггц. Недоліком цього методу є обмеження частот, що використовуються організмом для усунення патологічного процессу [8].

ІХТ базується на тому, що видає каскад частот ЕМВ в діапазоні 10–17–10–18, а організм сам "вибирає" ті, які йому необхідні для корекції порушеного "електромагнітного каркасу" уражених органів.

Метод МРТ грунтується на ефекті впливу нетепловим ЕМВ міліметрового діапазону на точки акупунктури. Характер біологічних ефектів ЕМВ є частотно залежним. Виникнення місцевої та загальної відповідей організму на інформаційно-відновлювальний вплив ЕМВ пов'язаний із каскадною активацією медіаторних регуляторних ферментних систем. Для підвищення ефективності лікування необхідною є розробка оптимальних доз і режимів впливу ЕМВ міліметрового діапазону для кожного різновиду МРТ.

Слід відмітити, що з прогресуванням хронічного гломерулонефриту та пієлонефриту поглиблюються зміни в різних органах і системах. Наростання симптомів ХНН у хворих потребує комплексного лікування, їх життя можна подовжити, пролонгуючи ХНН програмним гемодіалізом. Цей метод високоефективний у плані виведення токсичних продуктів із організму, зниження підвищеного артеріального тиску [7].

2.2 Комплексна фізична реабілітація при хронічних запалювальних захворюваннях сечовивідної системи (пієлонефрит, гломерулонефрит) на поліклінічному етапі фізичної реабілітації

2.2.1 Механізм лікувальної дії фізичних вправ при хронічних запалювальних захворюваннях нирок (пієлонефрит, гломерулонефрит)

Під час хвороби в організмі відбуваються різні структурні і функціональні порушення. Одночасно посилюються захисні процеси, розвиваються компенсації, змінюється обмін речовин. Вимушена тривала гіподинамія може погіршити перебіг хвороби, викликати ряд ускладнень. Лікувальна фізична культура, з одного боку, надає безпосередньої лікувальної дії (стимулюючи захисні механізми, прискорюючи і удосконалюючи розвиток компенсацій, покращуючи обмін речовин і регенеративні процеси, відновлюючи порушені функції), з іншої - зменшує несприятливі наслідки пониженої рухової активності.

Лікувальна дія фізичних вправ виявляється в складних психічних, фізіологічних і біохімічних процесах, які протікають в організмі при заняттях лікувальною фізичною культурою. Організм людини повинен постійно пристосовуватися до змінних умов внутрішнього і зовнішнього середовища. Це пристосування досягається зміною функцій кліток різних органів і систем, взаємозв'язаних один з одним. Процеси, що відбуваються в якому-небудь органі або системі, викликають зміну діяльності інших органів або систем. Зв'язок всіх функцій і процесів здійснюється регулюючими системами: нервовою і гуморальною. Цей механізм має назву – нейро-рефлекторно-гуморальний [43].

Нервова регуляція діяльності організму здійснюється за допомогою рефлексів. Дії зовнішнього світу сприймаються екстерорецепціями (зоровим, слуховим, тактильним, смаковим та ін.), виникаючі збудження у вигляді імпульсів досягають великих півкуль мозку і сприймаються у формі різних відчуттів. Центральна нервова система, у свою чергу, формує у відповідь реакцію. М'язові рухи здійснюються під впливом імпульсів, що надходять до м'язів з центральної нервової системи. Разом з тим всяке м'язове скорочення призводить до появи потоку імпульсів, що йдуть від м'язів до нервових центрів, які приносять інформацію про інтенсивність скоротливого процесу. Таким чином, є тісна взаємодія між регуляторами і регульованими процесами. Така ж рефлекторна взаємодія є між внутрішніми органами і центральною нервовою системою. Імпульси від рецепторів внутрішніх органів (інтерорецептори) також надходять в нервові центри, сигналізуючи про інтенсивність функцій і стан органу. Нервові центри, регулюючі роботу цього органу, у свою чергу, надсилають до нього підсилюючі або послабляючі імпульси, змінюючи його діяльність. Таким чином здійснюється саморегуляція внутрішніх органів і обміну речовин (без участі нашої свідомості). Але окрім саморегуляції окремих органів і систем існує складніша міжсистемна регуляція фізіологічних функцій. Наприклад, тісний зв'язок є між м'язовою діяльністю і функціями всіх органів і систем. Цей взаємозв'язок пояснює теорія моторно-вісцелярних рефлексів, розроблена М.Р. Могендовічем (1947). Пропріорецептівні імпульси з рецепторів м'язів, зв'язок, сухожиль надходять до центральної нервової системи (кори великих півкуль, підкіркових центрів, ретикулярної формації стовбура мозку) і за допомогою рефлексів через центри вегетативної нервової системи регулюють діяльність внутрішніх органів і обмін речовин. В умовах нормальної життєдіяльності організму пропріорецепція переважає над іншими видами аферентних подразників, істотно впливаючи на інші фізіологічні процеси.

Тісно пов'язаний з нервовим і інший механізм регуляції - гуморальний. Він полягає в тому, що хімічні сполуки, якi утворюються в організмі (гормони, метаболіти), а також іони водню, калія, кальцію та ін., потрапляючи у кров, розносяться по всьому організму, змінюючи функції органів і систем. Ці хімічні речовини впливають також на хеморецептори і нервові клітини, змінюючи їх стан. З іншого боку, утворення гормонів певною мірою підпорядковане впливу нервової системи. Таким чином, обидва механізми регуляції взаємопов'язані і доповнюють один одного.

У моторно-вісцелярних рефлексах нервовий механізм також тісно переплітається з гуморальним. При виконанні м'язової роботи в кров виділяються гормони (адреналін та ін.), які надають стимулюючої дії на роботу серця, а метаболіти, що утворюються в м'язах, розширюють артеріоли, що постачають кров до цих м'язів. Хімічно активні речовини роблять вплив і на нервову систему.

При захворюваннях відбувається порушення рефлекторної регуляції. Виникають патологічні домінанти і патологічні рефлекси, що перекручують нормальні процеси в організмі, а також формуються компенсаторні зміни регуляції і роботи ряду органів та систем. В світлі викладених даних про фізіологічні механізми регуляції функцій в організмі стає зрозумілою лікувальна дія фізичних вправ. Сучасне уявлення про нього розроблене проф. В.К. Добровольським (1947, 1952). Воно виявляється у вигляді чотирьох основних механізмів: тонізуючого впливу, трофічної дії, формування компенсацій і нормалізації функцій [43].

Механізми тонізуючого впливу фізичних вправ. Тонізуючий вплив фізичних вправ полягає в зміні інтенсивності біологічних процесів в організмі (загального тонусу) під впливом дозованого м'язового навантаження. При захворюваннях змінюється загальний тонус. На початку частого спостерігається посилення збудливих процесів в центральній нервовій системі, активізуються захисні і з'являються патологічні реакції, підвищується температура тіла, посилюється діяльність багатьох внутрішніх органів. У цей гострий період захворювання хворому показаний режим спокою; фізичні вправи, як правило, не застосовуються. У міру стихання гострих явищ, а також при хронічних захворюваннях відбувається зниження рівня протікання основних життєвих процесів, що пояснюється переважанням процесів гальмування в центральній нервовій системі. Зниження загального тонусу є проблемою самого захворювання (поява застійних явищ гальмування або збудження - «патологічна» домінанта) і зниження рухової активності хворого під час хвороби (зменшення числа імпульсів, що надходять від рецепторів опорно-рухового апарату). З цiеї ж причини спостерiгается зменшення активізуючої функції залоз внутрішньої секреції (надниркових, щитовидної залози та ін.). Порушення регулюючих впливів центральною нервової і ендокринної систем позначається на рівні протікання вегетативних функцій: погіршується функція кровообігу, дихання і інших систем, знижується обмін речовин, опірність і реактивність організму. Погіршення всіх функцій в організмі знижує працездатність і бажання проводити рухи, а при виконанні якої-небудь м'язової роботи викликає швидке стомлення. У цей період для прискорення одужання буває необхідно стимулювати інтенсивність протікання процесів в організмі. Найбільш біологічно адекватним засобом є фізичні вправи [5]. Тонізуюча дія фізичних вправ обумовлена тим, що рухова зона кори великих півкуль головного мозку, посилаючи імпульси руховому апарату, одночасно впливає на центри вегетативної нервової системи, порушуючи їх. Це надходження імпульсів руху або навіть тільки одне уявлення про рухи є пусковим подразником, що викликає посилення вегетативних функцій. Але основні зрушення у функціональному стані центральної нервової системи і в роботі внутрішніх органів відбуваються в процесі безпосереднього виконання фізичних вправ, коли посилюється імпульсація пропріорецепторів та інших рецепторів, що беруть участь в русі (зоровому, слуховому). Під впливом м'язової діяльності активізується також функція залоз внутрішньої секреції, перш за все надниркових. Збудження центральної нервової системи і посилення діяльності залоз внутрішньої секреції стимулюють вегетативні функції: поліпшується діяльність серцево-судинною, дихальної та інших систем, підвищується обмін речовин та різні захисні реакції, у тому числі і імунобіологічні. Таким чином, підвищення збудливого тонусу центральної нервової системи, активності залоз внутрішньої секреції і рівня вегетативних функцій відбувається по механізму моторно-вісцелярних рефлексів. Це найважливіший, але не єдиний механізм дії фізичних вправ.

Використовуючи фізичні вправи з лікувальною метою, необхідно враховувати і їх вплив на психіку хворих. Підвищення настрою при виконанні фізичних вправ, свідомість відновлення рухової активності, відвернення думок від хвороби також надають тонізуючої дії на організм хворого. Стимулююча дія фізичних вправ знаходиться в прямій залежності від об'єму маси м'язів, що беруть участь в русі, та від інтенсивності вироблюваної роботи. Так, значнішої дії надають вправи, що включають в рух великi групи м'язів і виконуються в швидкому темпі. Позитивні емоції, викликані цікавими вправами або іграми, бадьорі команди, добре обладнаний, світлий кабінет лікувальної фізичної культури підсилюють позитивну дію вправ. Проте підвищення загального життєвого тонусу не завжди бажано. Наприклад, при лікуванні хворих інфарктом міокарду спочатку показаний повний спокій. У цей період необхідно максимально понизити навантаження на серцево-судинну систему, використовуючи вправи тільки для дрібних м'язових груп.

У лікувальній фізичній культурі застосовуються також вправи, які знижують збудження і підсилюють гальмування в центральній нервовій системі. Це статичні дихальні вправи, вправи в розслабленні м'язів, вправи, що виконуються в повільному темпі. Вправи, що знижують збудження в центральній нервовій системі, особливо показані при тих захворюваннях, при яких переважають збудливі процеси або понижені гальмівні процеси.

Чергування вправ, що підсилюють процеси збудження в центральній нервовій системі (вправи для великих м'язових груп, з вираженим м'язовим зусиллям, в швидкому темпі), з вправами, що підсилюють процеси гальмування (дихальні вправи, вправи в розслабленні м'язів, вправи, що виконуються в повільному темпі), сприяє відновленню нормальної; рухливості нервових процесів [34].

Механізми трофічної дії фізичних вправ. Трофічна дія фізичних вправ виявляється в тому, що під впливом м'язової діяльності поліпшуються обмінні процеси і процеси регенерації в організмі.

При захворюваннях порушуеться обмін речовин і нормальна структура тканин і органів. Лікування направлене на відновлення порушених структур за допомогою поліпшення і нормалізації обміну, речовин. Могутнім стимулятором обміну речовин є фізичні вправи. Під час м'язової діяльності збільшуються енергетичні витрати, витрачається аденозинтрифосфорна кислота (АТФ), яка є джерелом не тільки енергії руху, але і пластичних процесів. Після закінчення рухів відбувається посилення відновних процесів, енергетичні запаси збільшуються (фаза надвідновлення). АТФ в цей період витрачається на пластичні процеси (побудова і оновлення білків тканин).

Поліпшення трофічних процесів під впливом фізичних вправ протікає за механізмом моторно-вісцелярних рефлексів. Пропріорецептивні імпульси стимулюють нервові центри обміну речовин і перебудовують функціональний стан вегетативних центрів, які покращують трофіку внутрішніх органів і опорно-рухового апарату. Поліпшення обміну речовин підкріплюється посиленням кровообігу, збільшенням притоку крові до тканин, надходження пластичних білкових фракцій, поліпшенням їх засвоєння. Систематичне виконання фізичних вправ сприяє відновленню порушеної регуляції трофіки, що часто спостерігається в процесі хвороби.

Трофічна дія сприяе також прискоренню процесів регенерації. Фізичні вправи, покращуючи обмін речовин, сприяють відновленню побудови опорно-рухового апарату, шкіри, складу крові і таке інше. У тих випадках, коли не відбувається дійсної регенерації органу, фізичні вправи сприяють прискоренню утворення рубцевої тканини і компенсаторної гіпертрофії органу. Фізичні вправи, покращуючи кровообіг, сприяють розсмоктуванню загиблих елементів і стимулюють зростання сполучної тканини і кровоносних судин. Під впливом м'язової діяльності затримується розвиток м`язової атрофії, що викликається гіподинамією. Якщо атрофія м'язів вже розвинулася (при травмах, пошкодженнях периферичних нервів), відновлення структури і функції м'язів можливо тільки за допомогою фізичних вправ.

Трофічна дія фізичних вправ виявляється також в поліпшенні окислювальних процесів в організмі. При захворюваннях ці процеси часто погіршуються. М'язова діяльність, підсилюючи всі види обміну, активізує і окислювальні процеси [16].

Механізми формування компенсацій. Лікувальна дія фізичних вправ виявляється у формуванні компенсацій. Компенсація – це тимчасове або постійне заміщення порушених функцій. При захворюваннях порушення функції відшкодовуються тим, що змінюється або посилюється функція пошкодженого органу або інших систем органів, заміщаючи або вирівнюючи порушену функцію. Формування компенсацій є біологічною закономірністю. При порушенні функції життєво важливого органу компенсаторні механізми відразу ж включаються.

Регуляція процесів компенсації відбувається за рефлекторним механізмом. Шляхи формування компенсацій встановлені П.К. Анохіним (1956). Схематично їх можна представити таким чином: сигнали про порушення функцій надходять в центральну нервову систему, яка перебудовує роботу органів і систем так, щоб компенсувати зміни. Проте спочатку формуються неадекватні компенсаторні реакції: або надмірні, або недостатні, і лише надалі на підставі нових сигналів ступінь компенсацій коригується і відбувається їх закріплення.

При багатьох захворюваннях для формування і вдосконалення компенсацій потрібний час.

Фізичні вправи прискорюють формування компенсацій і роблять їх досконалішими. М'язова робота стимулює діяльність внутрішніх органів, викликаючи необхідну для компенсації зміну їх функцій. Фізичні вправи сприяють появі нових моторно-вісцелярних зв'язків, які удосконалюють компенсацію і роблять можливим виконання м'язової роботи в умовах порушеної функції. Так, при порушенні функції дихальної системи заняття лікувальною фізичною культурою сприяють виробленню і закріпленню компенсацій за рахунок автоматично поглибленого дихання, тренування серця, вдосконалення судинних реакцій, збільшення кількості еритроцитів і гемоглобіну в крові, економнішого протікання окислювальних процесів в тканинах. Компенсаторні процеси можуть із захисних переходити в патологічні. Заняття лікувальною фізичною культурою виробляють раціональніший тип компенсації, тренують і підтримують надійність захисних властивостей компенсації. Але завжди слід враховувати, що компенсаторні процеси обмежені, тому фізичні навантаження треба правильно дозувати. Компенсації підрозділяються на тимчасові і постійні. Тимчасові компенсації використовуються, головним чином, з метою пристосування під час хвороби і іноді протягом якогось періоду після одужання. Вироблення постійних компенсацій необхідне при безповоротній втраті або різкому відхиленню від нормального функціонування. При рухових розладах і порушеннях функції зовнішнього дихання формування компенсацій можливе за допомогою довільних керованих рухів [16]. Механізми нормалізації функцій. Нормалізація функцій полягає у відновленні функцій, як окремого пошкодженого органу, так і всього організму під впливом фізичних вправ. Для повного одужання недостатньо відновити структуру пошкодженого органу; необхідно також нормалізувати його функції і насамперед відновити правильну регуляцію всіх процесів в організмі. Лікувальна фізична культура допомагає відновити моторно-вісцелярні зв'язки, які, у свою чергу, надають нормалізуючої дії на регуляцію інших функцій. При виконанні фізичних вправ в центральній нервовій системі підвищується збудливість рухових центрів, що мають зв'язок з вегетативними центрами. У момент збудження всі вони представляють домінуючу систему, що заглушає патологічні імпульси. Систематичні заняття лікувальною фізичною культурою відновлюють провідне значення моторики в регуляції вегетативних функцій. Фізичні вправи сприяють також відновленню рухових розладів. Наприклад, при порушенні рухів унаслідок парабіотичних станів при запаленні нерва пасивні рухи, вправи в посилці імпульсів до активного руху, ідеомоторні вправи створюють збудження в патологічній ділянці і покращують його трофіку, що сприяє ліквідації парабіотичних явищ. У разі появи в процесі хвороби побiчних умовних рефлексів за допомогою фізичних вправ вдається їх усунути. Нормалізація функцій здійснюється також шляхом позбавлення від тих, що стали непотрібними тимчасовими компенсаціями.

В процесі хвороби слабшають або навіть повністю зникають ті або інші рефлекси, властиві здоровому організму. Так, тривалий постільний режим викликає згасання судинних рефлексів, пов'язаних із зміною пози. При вставанні у хворого не відбувається підвищення тонусу артерій нижніх кінцівок і зниження тонусу артерій голови. Внаслідок цього кров переміщається до нижніх кінцівок і через недостатній приток її до головного мозку хворий може знепритомніти. Вправи з поступовою зміною положення нижніх кінцівок, голови і тулубу сприяють відновленню пізньо-судинних рефлексів. Клінічне одужання нерівнозначне відновленню працездатності. Для відновлення працездатності буде потрібно ще тривалий час. Відновлення рухових якостей, понижених в період хвороби, і нормальне функціонування організму під час фізичної роботи досягаються правильно підібраними і дозованими фізичними вправами. Лікувальна дія фізичних вправ виявляється не ізольовано, у вигляді одного якого-небудь механізму, а комплексно, багатьма механізмами одночасно. Залежно від конкретного випадку і стадії захворювання можна використовувати переважну дію якого-небудь механізму. Для відновлення здоров'я використовують різні медичні методи і засоби лікування, у тому числі і лікувальну фізичну культуру, яка направлена на відновлення функціональних можливостей і розвиток компенсацій. Для відновлення побутових дій (самообслуговування, користування транспортом) широко застосовуються прикладні фізичні вправи. Для відновлення працездатності зазвичай необхідне трудове навчання і перенавчання. З цією метою разом з лікувальною фізичною культурою використовується і працетерапія, яка також сприяє адаптації організму до фізичних навантажень. Рухові якості підвищуються за допомогою поступового тренування. Для кращого пристосування до постійно змінних умов в побуті і на виробництві використовуються спортивно-прикладні вправи і ігри.

Для реабілітації хворих організовуються спеціальні стаціонарні і поліклінічні реабілітаційні центри. Лікувальна фізична культура дає позитивний ефект і показана, по суті, при всіх захворюваннях: внутрішніх, нервових і. хірургічних хворобах, травмах та ін. Застосовується лікувальна фізична культура на певних етапах захворювання. Заняття фізичними вправами бувають протипоказані, найчастіше, лише тимчасово. Не можна застосовувати лікувальну фізичну культуру в тих випадках, коли небажано активізувати фізіологічні процеси в організмі, в гострому періоді захворювання, при загальному важкому стані, високій температурі, сильних болях, небезпеці масивної кровотечі, а також при консервативному лікуванні злоякісних пухлин [43]. Протипоказаннями до призначення ЛФК є: хронічний пієлонефрит і гломерулонефрит у фазі активного запалення (на тлі наявності конкременту в сечоводі); ХНН (интермиттирующая і термінальна стадії); камені, розташовані в ЧЛС нирки.

2.2.2 Завдання, засоби, форми, методи, методика лікувальної фізичної культури при хронічних запалювальних захворюваннях нирок (пієлонефрит, гломерулонефрит)

У комплексному лікуванні хворих хронічним гломерулонефритом і пієлонефритом, поряд з медикаментозними засобами і повноцінною дієтою, широко використовується лікувальна фізкультура. Крім загальзміцнювальної дії фізичні вправи поліпшують перебіг обмінних процесів, діяльність серцево-судинної і дихальної систем. Лікувальна фізкультура призначається тільки в період видужання або ремісії захворювання. У період загострення, при наявності виражених змін з боку нирок (гематурія, альбумінурія, набряки) заняття ЛФК протипоказані. Основні завдання ЛФК при хронічному пієлонефриті і гломерулонефриті:

1.         Поліпшити і нормалізувати нирковий кровообіг.

2.         Компенсувати порушення функції нирок.

3.         Підвищити імунні сили організму.

4.         Попередити застійні явища в легенях.

5.         Поліпшити серцеву діяльність.

6.         Нормалізувати психологічний стан хворого.

7.         Поступово адаптувати хворого до фізичних навантажень [11].

Форми ЛФК:

Ø   ранкова гігієнічна гімнастика;

Ø   лікувальна гімнастика;

Ø   лікувальне плавання;

Ø   дозована ходьба;

Ø   прогулянки;

Ø   теренкур;

Ø   малий туризм.

Із засобів ЛФК застосовуються:

·загально-розвиваючі вправи;

·пасивно-актині вправи;

·активні вправи;

·фізичні вправи (малої, помірної та відносно великої інтенсивності);

·дозована ходьба;

·рухливі ігри;

·елементи спортивних ігор та спорту [4].

Заняття направлені на формування стійких компенсацій

Лікувальні фізичні вправи призначають з урахуванням фізичної підготовленості хворого, його віку, а також у залежності від періоду і форми захворювання.

Комплекси оздоровчої гімнастики необхідно виконувати два рази в день (ранком і ввечері), не раніше ніж через годину після їжі і за годину-півтори до сну. Перед початком гімнастики кімнату, де будуть проводитися заняття, необхідно ретельно провітрити і зробити в ній вологе прибирання. Температура повітря в кімнаті повинна складати 10-18ºС. Заняття проводяться на чистому килимі (його треба щодня струшувати і користуватися їм тільки для занять ЛФК), при відкритій кватирці.

Лікувальною гімнастикою потрібно займатися у вільному, що не стискує руху спортивному костюмі. Після гімнастики, якщо дозволяє стан, корисно застосовувати процедури, що загартовують: ранком - вологі обтирання тіла, увечері - миття ніг прохолодною водою.

Вправи виконуються в повільному і середньому темпі, без ривків. Не можна допускати затримок дихання. Необхідно також стежити за рівномірним розподілом навантаження на всі частини тіла, тобто контролювати зміну рухів рук, ніг і тулуба (див. табл. 1, 2, 3).

Звичайно комплекс лікувальних вправ починається з більш легких рухів, що поступово ускладнюються, а закінчуються заняття дуже легкими вправами і ходьбою. Після найбільш важких вправ доцільно робити короткочасні паузи (відпочинок 30-40 секунд) [41].

В умовах поліклініки для лікування хворих на хронічний пієлонефрит та гломерулонефрит використовують три види режимів, що передбачають послідовне і поступове удосконалення фізичних можливостей хворих для виконання побутових та виробничих навантажень: щадний; щадно-тренувальний і тренувальний.

Щадний режим за характером застосовуваних фізичних вправ аналогічний вільному режиму стаціонарів.

Щадно-тренувальний (тонізуючий) режим передбачає використання різноманітних вихідних положень (стоячи, сидячи, лежачи), середньої та відносно-великої інтенсивності, застосування дихальних вправ (статичних та динамічних), вправи направлені на укріплення м язів спини та брюшного пресу, вправи на розслаблення.

Тренувальний режим показані активні вправи: зі снарядами, гімнастичним приладдям, з обтяжуванням, дозована ходьба, теренкур, ближній туризм.

Основу методики ЛФК при хронічних запалювальних захворюваннях сечовивідної системи (гломерулонефрит, пієлонефрит) складають оздоровчі вправи з вихідного положення стоячи, сидячи або лежачи з охопленням більшості м'язових груп. Для поліпшення кровопостачання нирок використовуються вправи для м'язів черевного преса (без підвищення внутрішньочеревного тиску), м'язів спини, попереку та діафрагми. У заняття ЛФК включаються також дихальні вправи і вправи в розслабленні [7].

Заняття ЛФК проводяться під регулярним контролем ниркової функції.

При погіршенні аналізу сечі і появі симптомів загострення гломерулонефриту або пієлонефриту фізичні вправи тимчасово припинити.

Хворим хронічним пієлонефритом або гломерулонефритом для оздоровлення організму показане санаторно-курортне лікування на курортах з теплим кліматом, без різких добових коливань температури повітря і з великим числом сонячних днів. До них відносяться Чорноморські курорти Ялта, Сочі, Анапа, Гурзуф [7].

Ведучими лікувальними факторами в санаторно-курортних умовах є оздоровчий режим, кліматотерапія, дієтичне харчування, лікувальна фізкультура, фізіотерапія. При хронічному гломерулонефриті або пієлонефриті з метою попередження розвитку ниркової недостатності використовується ряд лікарських препаратів з рослин, що володіють властивістю підсилювати кровообіг у нирках і збільшувати виділення токсинів з організму. До таких препаратів відносяться леспенефрил, кофітол, роватинекс. Близькі до них по ефективності дії нирковий чай, відвар ягід ялівця, нейрончай. Ці ліки можна застосовувати роками, без перерви [42].

Особи, що перенесли гломерулонефрит або пієлонефрит, повинні уникати охолодження, санувати хронічні вогнища інфекції (особливо в мигдалинах і придаткових пазуха носа), стежити за чистотою шкіри, дотримувати гігієни порожнини рота, органів травлення і сечовивідної системи. Заняття ЛФК починають проводити після стихання гострих явищ у міру поліпшення загального стану хворого, припинення різких болів і нормалізації температури. Лікувальна фізкультура при пієлонефриті є засобом патогенетичної терапії, що дозволяє зменшити запальні зміни в нирковій тканині, поліпшити і нормалізувати стан ниркової функції. Під час занять ЛФК необхідно уникати можливого охолодження, тому займатися доцільно в легкому спортивному костюмі. З метою попередження загострень захворювання фізичне навантаження повинне бути помірним. Не можна допускати перенапруги м'язів, вправи повинні виконуватися плавно і без ривків. На початку занять ЛФК кожна вправа повторюється не більш 4-5разів. В міру поліпшення стану хворого в комплекс ЛФК можна включати рухливі ігри [3].

Через 10-15 хвилин після виконання вправ варто прийняти теплий душ і гарненько розтерти шкіру махровим рушником, особливо в області спини і попереку. У заняття ЛФК при пієлонефриті включають загальрозвиваючі вправи з вихідних положень стоячи, лежачи і сидячи з помірним фізичним навантаженням. Для усунення застійних явищ у сечовивідної системі доцільно включати масаж та елементи вібрації області живота. Вправи для м'язів черевного преса включають з обережністю, уникаючи збільшення внутрішньочеревного тиску і, особливо, натужування. Темп виконання більшості вправ повільний і середній, рухи плавні, без ривків. При заняттях лікувальною гімнастикою обов'язково потрібно вести щоденник самоконтролю. Це дозволить правильно дозувати фізичне навантаження й уникнути перенапруг. Самоконтроль повинний бути систематичним та тривалим, спостереження бажано виконувати в одні й ті самі години, в подібних умовах: до початку занять ЛФК і після їхнього закінчення. Проведення систематичних самоспостережень і їхній аналіз дозволить вам правильно регулювати фізичне навантаження [47].

Дані самоспостережень умовно можна розподілити на об'єктивні (такі, що характеризуються результатами яких-небудь вимірів і показаннями приладів) і суб'єктивні (обумовленою вашою особистою оцінкою).

Сумарно об'єктивні і суб'єктивні показники самоконтролю - це і є методи ЛФК. Особливо важливу інформацію про стан серцево-судинної системи і ступеня фізичного навантаження дають пульс і артеріальний тиск [20].

До об'єктивних показників самоконтролю відносяться:

- частота пульсу;

- артеріальний тиск;

- частота дихальних рухів;

- м'язова сила;

- температура тіла;

- вага.

До суб'єктивних показників самоконтролю відносяться:

- настрій;

- самопочуття;

- апетит;

- сон;

- бажання займатися фізичними вправами;

- переносимість фізичного навантаження;

- потовиділення;

- порушення режиму.

Пульс і артеріальний тиск. При заняттях ЛФК, особливо людям похилого віку, необхідно ретельно стежити за роботою серця і рівнем артеріального тиску. Для цього потрібно систематично вимірювати частоту пульсу і контролювати артеріальний тиск. Частоту пульсу й артеріальний тиск визначають до початку занять вправами ЛФК, та після їх закінчення.

Частоту пульсу підраховують так: прикладають подушечки нігтевих фаланг 2-го, 3-го і 4-го пальців на променеву артерію, що прилежить до променевої кістки. Кількість серцевих скорочень за 15 секунд множать на 4. Отримана частота пульсу порівнюється з віковими показниками. Кількість серцевих скорочень у спокої в людей середнього і літнього віку в нормі дорівнює приблизно 60-70 ударам у хвилину. Артеріальний тиск вимірюється за допомогою спеціального приладу – тонометра. Якщо ви користуєтеся електронним тонометром, то прилад одночасно з рівнем артеріального тиску автоматично підраховує і частоту серцевих скорочень [21].

Якщо рівень артеріального тиску і частота серцевих скорочень вище вашої вікової норми і ви відчуваєте нездужання, млявість або головний біль, то в цей день краще утриматися від занять ЛФК. Частота дихальних рухів. Один з основних показників самоконтролю. Звичайно в спокої людина не звертає уваги на своє дихання. Під час фізичних вправ частота подиху зростає, тому що підвищується потреба працюючих м'язів у кисні, необхідному для окисних процесів. У нормі в спокійному стані доросла людина робить 14-16дихальних рухів у хвилину. Вимірити частоту подиху можна в такий спосіб: покладіть руку на грудну клітку або на живіт і підрахуйте частоту подиху протягом однієї хвилини. Підйом і опускання грудної клітки або живота (вдих і видих) вважаються за одиницю.

Вага. Недолік ваги тіла вказує на недостатність енергетичних і будівельних «матеріалів» в організмі. Надлишок ваги свідчить про те, що приплив живильних речовин в організм надмірний, а витрата недостатня. Надлишок ваги може бути також наслідком наявності набряків.

При систематичних заняттях фізичними вправами відбуваються істотні зміни у вазі: більш активно спочатку «згоряє» жир, підсилюється потовиділення, зменшуються набряки, організм звільняється від надлишків води і солі. У результаті вага знижується, а потім настає його стабілізація на відповідному вікові рівні. Заняття лікувальною фізкультурою значною мірою регулюють вага, попереджаючи як його надлишок, так і зайві втрати [22].

Значну інформацію про стан вашого здоров'я при заняттях вправами ЛФК дають і суб'єктивні показники самоконтролю:

Настрій. Якщо пацієнт з задоволенням займається фізичними вправами, то навантаження відповідає його фізичним можливостям і станові здоров'я.

Самопочуття. Воно відображає загальний стан вашого організму і, головним чином, нервової системи. Самопочуття оцінюється як гарне, задовільне або погане.

При гарному самопочутті відзначаються приплив життєвих сил, відчуття бадьорості і свіжості; при задовільному – невелика млявість, нездужання, легка стомлюваність; при поганому – виражена слабкість, запаморочення, зниження працездатності, пригноблений стан.

Апетит. Апетит також є одним з важливих ознак нормальної життєдіяльності організму. При фізичних перевантаженнях, загостренні захворювання, недосипанні може відзначатися ослаблення або навіть відсутність апетиту. У щоденнику самоконтролю необхідно відзначати особливості вашого апетиту: апетит гарний, задовільний, підвищений або відсутній.

Болючі відчуття. Під час занять лікувальною фізкультурою, особливо в людей похилого віку, може відзначатися болем в м'язах, в області правого підребер'я та в області серця. Болючі відчуття під час занять фізичними вправами найчастіше говорять про підвищене фізичне навантаження або можуть бути ознакою загострення захворювання. Нерідко може турбувати почуття внутрішнього дискомфорту, напруження в області попереку. Дуже важливо спостерігати за собою і записувати в щоденник самоконтролю, при яких обставинах з'являються болючі симптоми і неприємні відчуття. Якщо вони зв'язані з виконанням тих або інших вправ, необхідно зменшити навантаження або виключити ці вправи з комплексу гімнастики [47].

Переносимість фізичного навантаження. У щоденнику самоконтролю обов'язково треба відзначити, чи виконане заплановане чи навантаження ні. Якщо ні, то слід зазначити причину. Переносимість фізичного навантаження оцінюється як гарна, задовільна або незадовільна. Незадовільна переносимість навантаження може бути зв'язана з загостренням захворювання або слабким рівнем фізичної підготовки.

Сон. Сон є одним із самих чуттєвих «індикаторів» стану здоров'я і переносимості виконуваних фізичних вправ. Якщо пацієнт увечері швидко засипає, спить спокійно і глибоко, а ранком почуває себе бадьорих, повним сил і енергії, то сон нормальний. При порушенні сну (синдром безсоння) можуть відзначатися тривале і важке засипання, неспокійний, з частими пробудженнями, важкі, кошмарні сновидіння, головні болі, погане самопочуття після сну і зниження працездатності. Порушення сну свідчить про надмірні фізичні навантаження або про погіршення плину захворювання. У таких випадках необхідно тимчасово припинити заняття ЛФК і показатися лікареві [19].

Під час занять лікувальними фізичними вправами необхідно також враховувати зовнішні ознаки стомлення (див. табл.1).

Таблиця 1. Зовнішні ознаки стомлення при заняттях ЛФК

Ознака Ступінь стомлення
Невелика середня Перевтома
Фарбування шкірних покривів особи Легке почервоніння Значне почервоніння Виражена блідість
Пітливість Незначна Велика Надмірна
Координація рухів, увага Чітке, бадьоре виконання вправ Невпевнені рухи, погойдування, нечітке виконання вправ Тремтіння кінцівок, невпевнена хода
Скарги Немає На утому, біль у м'язах, серцебиття На запаморочення, головний біль, шум у вухах, нудоту, слабість

Під час занять лікувальними фізичними вправами необхідно також враховувати зовнішні ознаки стомлення (див. табл.1).

При середньому ступені стомлення потрібно зменшити кількість повторень вправ, амплітуду і швидкість рухів, а також скоротити загальний час занять. При ознаках перевтоми необхідно тимчасово припинити заняття і порадитися з лікарем. Для досягнення позитивних результатів займатися ЛФК потрібно протягом 5-6 місяців, причому систематично і без тривалих перерв. Якщо заняття лікувальними вправами будуть проводитися від випадку до випадку, користі вони не принесуть. При різкому погіршенні стану, підйомі температури, загостренні захворювання, поганому самопочутті заняття лікувальною гімнастикою потрібно тимчасово припинити. Після поліпшення стану заняття відновляються [21].

На заняттях лікувальною гімнастикою на щадному руховому режимі застосовують переважно вихідні положення лежачи та сидячи, амплітуда рухів мінімальна, темп повільний та середній, кількість повторень вправи 4-5 разів, кількість загальнорозвиваючих вправ до дихальних – 2:2, тривалість занять 20-30хвилин (див. рис.2.1, рис. 2.5). Широко використовуються дихальні вправи, вправи на розслаблення, пасивно-активні та активні вправи, релаксація (див. компл. 1) [10].


Комплекс 1 Приблизний комплекс лікувальної гімнастики для хворих на хронічний гломерулонефрит на щадному руховому режимі поліклінічного етапу

з/р

Вихідне положення Зміст вправи Дозування Темп Методичні вказівки
1 2 3 4 5 6
Пульсометрія, вимірювання АТ
Підготовча частина
1. Лежачі на спині Дихання діафрагмальне 1 хв. Глибоке дихання
2. Те саме Почергове приведення та відведення зігнутих в коліні ніг до грудної клітки 3-4 р Повільно Дихання не затримувати
3. Те саме Вправа “велосипед” 3-4 р Повільно Дихання не затримувати
4. Те саме На вдосі “надувається” живіт, потім розширюється грудна клітка, на видосі – втягується живіт, грудна клітка “спадає” 3 р Повільно Повне дихання
Пульсометрія
Основна частина

 

5. Стоячи, руки на поясі

1- випад правою ногою вперед, 2 –В.П.

те саме лівою ногою

3-4 рази кожною ногою Середній Дихання не затримувати

 

6. Стоячи, ноги на ширині плечей, руки вздовж тулуба Злегка присісти, обхопивши коліна руками, робити кругові рухи в колінних суглобах та попереку одночасно 4 рази вправо та вліво Повільний

 

7. Стоячи, ноги разом, руки перед грудьми 1- дістати правим коліном лівий лікоть, 2-В.П. те саме лівою ногою 5 разів кожною ногою Середній

 

8. Стоячи біля гімнастичної стінки

1- Присісти, придержуючись за перекладину

2-В.П.

5-6 разів Середній Спина рівна

 

9. Стоячи Поперемінні підіймання рівних різнойменних рук та ніг 4-5 разів Середній Слідкувати за диханням

 

10. Стоячи, тулуб нахилити вперед Вправа «Млин» 5-6 разів Середній Спина рівна, дихання вільне

 

11. Стоячи, руки вздовж тулуба

1- мах правою ногою у бік, руки в сторони 2-В.П.

3-напівприсісти руки вперед

4-В.П.

Те ж з лівої ноги

4-5 разів Середній Слідкувати за диханням

 

12. Сидячи на стільці Права нога зігнута, ліва випрямлена, на рахунок 1-4 зміна положення ніг 2-3 рази Середній

 

13. Сидячи на стільці, руки опущені Встати, підіймаючись на носки, руки вперед-вдих; В.П. -видих 4-5 разів Середній Вдих через ніс, видих через рот

 

14. Сидячи на стільці Розтерти гімнастичним гімнастичним ціпком ноги від коліна до пахової області, та від стопи до коліна 4-5 разів Середній Дихання вільне
15. Сидячи на стільці Поклавши ціпок на підлогу прокатати стопами (підошву, внутрішню та зовнішню сторони стопи) 4 рази кожною ногою Середній Дихання вільне
Пульсометрія
Заключна частина
16. Лежачи на спині

Упор на зігнуті в ліктях руки, ноги зігнуті в колінах

1- розслабити і опустити вздовж тулуба праву руку

2- те саме з лівою

3-розслабити праву ногу

4- те ж лівою ногою

5- цілком розслабити тіло

4-5 разів Середній Слідкувати за диханням
17. Лежачи, руки на живіт Діафрагмальне дихання, розслаблення 1 хв. Повільний Дихання ритмічне
Вимірювання АТ

На заняттях лікувальною гімнастикою на щадно-тренуючому руховому режимі застосовуються різні вихідні положення, амплітуда рухів повна, темп повільний та середній, кількість повторень 5-6 разів, кількість загально розвиваючих вправ до дихальних вправ 3:1, тривалість занять 30-35 хвилин. Для повної амплітуди рухів застосовують гімнастичне приладдя, вправи біля гімнастичної стінки (див. рис. 2.2). Широко використовуються вправи на рівновагу, розтягування, скручування, дихальні вправи, елементи рухливих ігор, але необхідно пам’ятати про строгий контроль та дозування (див. компл. 2) [10].

Комплекс 2. Приблизний комплекс лікувальної гімнастики для хворих на хронічний гломерулонефрит (на щадно-тренуючому руховому режимі) поліклінічного етапу

з/р

Вихідне положення Зміст вправи Дозування Темп Методичні вказівки
1 2 3 4 5 6
Пульсометрія, вимірювання АТ
Підготовча частина
1. Стоячи Хода на місці. Руки в сторони – вдих, руки опустити - видих 30 сек-1 хв. Середній Вдих через ніс, видих через рот
2. Стоячи Хода на місці, не відриваючи пальців ніг від підлоги Середній
3. Стоячи Хода з високим підніманням ніг, великим розмахом рук. На 2 кроки – вдих; на 3 - видих 3-4 хв. Середній Вдих через ніс, видих через рот
4. Основна стойка, кісті до плечей Кругові рухи рук в плечових суглобах вперед і назад 5 разів в кожну сторону Середній
5. Стоячи Хода на пальцях ніг, на п’ятах, приставним кроком, з розслабленням м’язів однієї та іншої ноги 3 хв. Середній Дихання довільне, тримати поставу
6. Ходьба по залу, руки на пояс

1- руки через сторони вгору – вдих

2 – В.П.

6 разів Повільний Стежити за правильним диханням
Пульсометрія
Основна частина

 

7. Лежачі на спині Вправа «велосипед» то в одну, то в іншу сторону 5-6 разів середній Дихання вільне

 

8. Те саме Ноги разом, руки уздовж тулуба. По черзі підіймати то одну, то іншу ногу 5-6 разів кожною ногою середній Слідкувати за диханням

 

9. Лежачі на животі Руки уздовж тулуба, руками упертися в підлогу – вдих прогнутися в попереку, встати на коліна - видих 3-4 рази середній
10. Лежачі на животі Поперемінне підіймання різнойменних рук та ніг 5-6 разів Середній
11. Лежачі на животі Вправа «лодочка» 3 рази Середній
12. Колінно-кістьове положення Повороти тулуба вправо, вліво по 4 рази Середній При повороті дивитися на кінцівки ніг
13. Те саме Вправа «киця зла» та «киця добра» по 3 рази Середній Максимально прогинати спину
14. О. С., руки в замок над головою

1,2 – пружинячи нахили вліво

3,4 – те ж вправо

5 разів Середній
15. Стоячи, ноги на ширині плечей, руки на поясі

1-2- повернути тулуб вправо, розвести руки в сторони – вдих

3-4 В.П. – видих

Те ж в іншу сторону

5-6 разів в кожну сторону Середній Вдих через ніс, видих через рот
16. Стоячи, ноги на ширині пліч, руки опущені

1-3- три пружні нахили вліво, ліва рука сковзає по нозі в низ, права в гору – вдих

4 – В.П. – видих

Те ж в іншу сторону

4-5 разів в кожну сторону середній
17. Стоячи, ноги на ширині пліч, руки в сторони 1-4-обертати прямими руками вперед з одночасним напівприсіданням те ж, обертаючи руками назад 5-6 разів середній
18. Стоячи, ноги на ширині пліч Узятися руками за кінці гімнастичного ціпка, тримати його перед грудьми і немов 5-6 разів середній Дихання вільне
19. Те саме Гімнастичний ціпок – позаду, на рівні попереку. Узятися за кінці ціпка обома руками та розтерти спину знизу – нагору,від хребця до лопаток, потім сідниці 5-6 разів середній Дихання вільне
20. Те саме Гімнастичний ціпок – на рівні живота. Енергійно розтерти живіт по годинній стрілці 5-6 разів середній Дихання вільне
21. Стійка ноги нарізно, руки на пояс Перенести тяжкість тіла на одну ногу, згинаючи її в коліні 5 разів на кожну ногу Середній Дихання не затримувати
22. Те ж

Напівприсіди

Присід – вдих,

В.П. - видих

4-5 разів Середній Дихання ритмічне
Пульсометрія
Заключна частина
23. Стоячи Повільний, легкий біг на місці, або з просуванням уперед, з переходом на ходу протягом 1 хвилини. Потім повільна хода, доки не відновиться дихання 2 хв. Середній Вдих-глибокий. Видих-повільний, тривалий
24. Стоячи

1- розвести руки та підтягтися вгору (ноги на носки) - вдих,

2- вільно опустити руки, струшуючи вниз - видих

5-6 разів Повільно
25. О. С. одна нога підведена вгору до коліна руки в сторони

Закрити очі на 5-7 с.

Те ж, помінявши положення ніг

2-3 рази Дихання не затримувати
26. Лежачи, руки під головою Тягнутися руками та ногами в різні боки (розтягнення) 30 сек. Повільно
27. Лежачи Розслабити все тіло,уявити, що знаходитися на березі моря (тощо) 1-2 хв. Дихання рівне
Вимірювання АТ

На заняттях лікувальною гімнастикою на тренувальному руховому режимі застосовуються різні вихідні положення,амплітуда рухів максимальна,темп середній та швидкий,кількість повторень вправи 8-10 разів,кількість загально розвиваючих вправ до дихальних вправ – 4:1, тривалість занять – 40-50 хвилин. Для обтяження застосовуються гантелі – від 1,5 до 3 кг, медицинболи – до 3 кг. Широко використовуються вправи на координацію рухів, рівновагу, тренування вестибулярного апарату, дихальні вправи. Застосовуються окремі єлементи спортивних ігор: кидки, передача м’яча, гра через сітку, але необхідно пам’ятати про емоційний характер ігор і вплив їх на організм і, також, строгий контроль і дозування (див. компл. 3) [10].

Комплекс 3. Приблизний комплекс лікувальної гімнастики для хворих на хронічний гломерулонефрит на (тренуючому руховому режимі) поліклінічного етапу

з/р

Вихідне положення Зміст вправи Дозування Темп Методичні вказівки
1 2 3 4 5 6
Пульсометрія, вимірювання АТ
Підготовча частина
1. Стоячи Хода на місці, не відривати ніг від підлоги 2 хв. Швидкий Дихання не затримувати
2. Те саме Біг підтюпцем 2 хв. Середній Контролювати дихання
3. Те саме Стрибати на скакалці 2 хв. Швидкий
4. Те саме Руки на поясі, нахили – вправо, вліво, вперед, назад 1 хв. Середній
5. Те саме Руки на поясі - присідання 20 разів Середній Спина рівна
6. Стоячи Хода з високим підняттям колін 1 хвилина Середній Дихання не затримувати
7. О.С. руки на пояс

1 – нахил голови вліво

2 –В.П.

3 – нахил голови вперед

4 – В.П.

5 – нахил голови вправо

6 – В.П.

6 разів Повільний
8. О.С.

Розвести руки в сторони – вдих,

В.П. - видих

6 разів Повільний Вдих через ніс, видих через рот
Пульсометрія
Основна частина

 

9. Лежачи на спині

1-обхватити руками ліве коліно, як змога ближче підтягти його до грудей – видих;

2-В.П.- вдих. Те ж саме з правим коліном

По 6 разів кожним Серед-ній Вдих через ніс, видих через рот

 

10. Те саме Упор на лікті, вправа «ножиці» (повздовжні та поперечні) 10-15 разів Cеред-ній Ноги рівні, під кутом 30

 

11. Те саме Вправа «велосипед» то в одну, то в іншу сторону 1 хвилина Швидко

 

12. Те саме Качання пресу (підіймання тулуба) 15-20 разів Серед-ній Слідкувати за диханням

 

13. Лежачи на боці Ліва нога напівзігнута, праву ногу підіймаємо паралельно підлозі, те саме з правою ногою По 8 разів кожною ногою Середній

 

14. Лежачи на животі Одночасне підіймання випрямлених рук та ніг, максимально вигнувши спину 6-8 разів Серед-ній

 

15. Сидячи на корематі

Ноги прямі, максимально розведені в сторони. 1 – вдих, зробити м’які пружні нахили, дістаючи двома руками носок правої ноги – видих

2 – В.П. те ж з лівою ногою

5-7 разів в кожну сторону Серед-ній

 

16. Сидячи, на корематі Скручування тулуба з максимальним розворотом. Спочатку вправо, потім вліво 5 разів в кожну сторону Серед-ній Слідкувати за диханням

 

17. Сидячи, упор руками ззаду Згинання і розгинання ніг в колінних суглобах, ковзаючи ступнями по підлозі 8 разів Повільний
18. Сидячи, ноги зігнуті в колінних суглобах Супінація і пронація ніг в тазостегнових суглобах 6-8 разів в кожну сторону Швидкий
19. Колінно-кістьове положення Руки на ширині плечей: віджимання від підлоги 10 раз Середній Дихання не затримувати
20. Стоячи, нахил тулуба вперед Імітація плавання «брасом» 6-8 разів Середній Спина рівна
21. Стоячи

Ноги злегка зігнуті в колінах:

1- руки вгору,потягнутися

2- нахил вниз, достати підлогу

6-8 разів Середній Спина рівна
22. Стоячи Колові рухи тазом по часовій стрілці, потім проти часової стрілки по 8 разів в кожну сторону Середній
23. Стоячи

Лицем до гімнастичної стінки, ліва нога на третій рейці: руки в сторони – вдих, нахил тулуба до лівої ноги – видих.

Те ж - до правої ноги

8-10 разів Повільний Видих через рот
24. Те ж

Боком до гімнастичної стінки, тримаючись за жердину.

Махові рухи розслабленою ногою вперед і назад

8-10 разів кожною ногою Середній Дихання вільне
25. Те ж Лицем до гімнастичної стінки, тримаючись руками за жердину: махові рухи ногою в сторони 8-10 разів кожною ногою Середній
26. Те ж

1 – руки через сторони вгору – вдих

2 – В.П. – видих (руки максимально розслабити)

8 разів Повіль-ний Дихання вільне
Пульсометрія
Заключна частина
27. Стоячи Ходьба з рухом рук 30 сек. Повіль-ний Дихання вільне
28. Руки вперед, пальці рук нарізно Закрити очі на 15 с. 3-4 рази Утримувати рівновагу
29. О.С руки на пояс Підйом на польці стоп 8-10 разів Серед-ній Тримати поставу
30. Стоячи

1- рухи вгору – вдих

2- В.П. – видих, розслабитися

5-10 разів Серед-ній Дихання вільне
31. Лежачи Розслабити все тіло 2-3 хвилини Дихання рівне
Пульсометрія та вимірювання АТ

2.3 Лікувальний масаж при хронічному пієлонефриті та гломерулонефриті

Перед проведенням сеансу лікувального масажу необхідно виконати наступні вимоги:

1.         Додати тілу пацієнта таку позу, при якій його мускулатура і зв'язковий апарат суглобів будуть у розслабленому стані.

2.         Забезпечити пацієнтові положення, у якому він зможе знаходитися, не додаючи особливих зусиль, протягом усього сеансу масажу.

3.         Тіло пацієнта потрібно накрити простирадлом, залишивши відкритими тільки ті ділянки тіла, що необхідні для масажу.

4.         Не змінювати положення пацієнта без особливої необхідності.

5.         Створити необхідні умови роботи, тобто виключити присутність сторонніх осіб, яскраве світло, шум.

6.         Проводячи масаж спини, (якщо це необхідно) потрібно вирівняти фізіологічне скривлення хребта (при остеохондрозі, лордозі і т.д.) за допомогою подушки [2].

При лікуванні хронічних запалювальних захворювань сечовивідної системи (гломерулонефрит, пієлонефрит) позитивний ефект дає сегментарний масаж. Масажують спину, поперекову область, сідниці, живіт і нижні кінцівки з застосуванням розігріваючих мазей. Тривалість масажу 8-10 хв., курс 10-15 процедур. При хронічному пієлонефриті та гломерулонефриті показаний ручний масаж і масаж щітками у ванні (температура води не нижче 38ºС), 2-3 процедури в тиждень.

М'язові зміни відбуваються:

·           на правій стороні великого ромбовидного м'яза;

·           у підподихово - поперековому м'язі;

·           на правій стороні найширшого м'яза спини;

·           у крижово-остистому м'язі.

Зміни в шкірі спостерігаються:

Ø   в області прямого м'яза живота з правої сторони;

Ø   праворуч від хребетного стовпа;

Ø   у центральній області над лонним зчленуванням.

Зміни в сполучній тканині локалізуються:

·           праворуч від хребта;

·           у верхній області сідничних м'язів і в області фіксації правого стегна;

·           у верхній частині крижової області;

·           над правою ключицею;

·           праворуч від пахової області;

·           в області правої ноги над коліном.

Зміни в окісті спостерігаються:

Ø   в області лонного зчленування;

Ø   в області хрестця;

Ø   в області правої зовнішньої частини підподихової кісти;

Ø   в області нижніх ребер із правої сторони. Максимальні точки розташовані:

Ø   на хрестці;

Ø   у сполучній тканині;

Ø   у поперековому відділі (точка шень-шу);

Ø   в області надколінника правої ноги при ураженій правій нирці, і лівої ноги при ураженні лівої нирки.

Масаж в області сідничного бугра може привести до прострілів у спині, що знімаються впливом на поперекові відділи [2].

Щоб уникнути різних побічних дій під час кожного сеансу рекомендується проводити масаж передньої стінки живота з посиленням тиску на область над лонним зчленуванням.

Порядок проведення сегментарного масажу при лікуванні хронічних запалювальних захворювань сечовивідної системи (гломерулонефрит, пієлонефрит):

1. Хворий лягає на живіт, і масажист починає впливати на поверхню спини за допомогою:

Ø   площинного поглажування, підсилюючи тиск на ураженій стороні (7-8 рухів);

Ø   поясного сегментарного поглажування з посиленням тиску на ураженій ділянці (4-6 рухів);

Ø   першого способу “свердління” на ураженій стороні (7-8 рухів);

Ø   площинного поглажування всієї поверхні спини (4-6 рухів);

Ø   впливу на проміжки між остистими відростками хребців (10-12 рухів);

Ø   „пиляння” на ураженій стороні ( 10-12 рухів);

Ø   переміщення з тієї ж сторони (8-10 рухів);

Ø   поясного сегментарного поглажування з посиленням тиску на ураженій стороні (4-6 рухів) [51].

Для надання заспокійливої дії після проведення впливу на проміжки між остистими відростками хребців і “пиляння” рекомендується застосувати площинне поглажування всієї поверхні спини (4-6 рухів).

2. Потім масажується область таза, хрестця, підподихового гребеня за допомогою всіх прийомів класичного масажу в сполученні з окремими прийомами з'єднанотканного і періостального масажу.

3. Після цього хворої лягає на спину, і масажист приступає до впливу на передню поверхню грудної клітки, живота, передньої і задньої поверхні нижньої кінцівки з посиленням тиску на стегні і колінному суглобі. При цьому він використовує всі прийоми класичного масажу, окремі прийоми з'єднанотканного масажу, а на окісті проводить періостальний масаж с акцентом на надколінник.


Информация о работе «Комплексна фізична реабілітація при хронічних запалювальних захворюваннях нирок на полікліничному етапі реабілітації»
Раздел: Медицина, здоровье
Количество знаков с пробелами: 146213
Количество таблиц: 4
Количество изображений: 9

0 комментариев


Наверх