Патогенез, структура рухового дефекту, при атонічно-астатичної форми ДЦП
Лікувальна дія фізичної культури при реабілітації дітей з атонічно-астатичною формою ДЦП
Методи досліджень застосовані при складанні комплексів реабілітації дітей з атонічно-астатичною формою ДЦП
Спеціальна методика ЛФК із використанням елементів спортивних ігор і рухливих ігор
Навигация
Патогенез, структура рухового дефекту, при атонічно-астатичної форми ДЦП
Застосування рухливих і спортивних ігор у процесі відновлення координаційних здібностей дітей з діагнозом церебральний параліч
110642
знака
4
таблицы
0
изображений
1.2. Патогенез, структура рухового дефекту, при атонічно-астатичної форми ДЦП
Під терміном «дитячі церебральні паралічі» (ДЦП) розуміють групу захворювань, що виникають внаслідок ушкоджень головного (рідше спинного) мозку, під час внутрішньоутробного розвитку плоду, у момент пологів або в ранньому післяпологовому періоді. При цьому найбільше важко страждають “молоді” відділи мозку - великі півкулі, що регулюють довільні рухи, мову й ін., коркові функції. Приблизно в 57 % випадків захворювання є уродженим, у 40% – обумовлене патологічними родами і тільки у 3 % дітей зв'язано з інфекційними захворюваннями, черепно-мозковою травмою або іншими патологіями, що розвилися вже після народження. Дитячі церебральні паралічі – відносно часте захворювання, що зустрічається в середньому в двох з 1000 дітей. Його основна характерна риса – порушення розвитку психомоторних функцій. У хворих з різними формами ДЦП порушена просторова організація пози і рухів унаслідок змінених у порівнянні зі здоровими особами позного і рухового стереотипів. Рухові розлади виявляються у виді паралічів, парезів, насильницьких рухів, порушень координації рухів. Ці симптоми нерідко супроводжуються затримкою психо-речового розвитку аж до глибокої дебільності і повної відсутності мови, судорожними припадками, порушеннями зору, слуху, чутливості й іншими патологиями [1, 2, 24].
Ступінь ваги рухових порушень варіює у великому діапазоні, де на одному полюсі знаходяться грубіші рухові порушення, на іншому – мінімальні. Психічні і мовні розлади, так само як і рухові, варіюють у широких межах, і може спостерігатися ціла гама різних сполучень. Наприклад, при глибоких рухових порушеннях психічні порушення можуть бути відсутні або бути мінімальними, і, навпаки, при легких рухових порушеннях можуть спостерігатися грубі психічні і мовні розлади.
Основоположником вивчення ДЦП вважають англійського хірурга – ортопеда Літтла. На його думку, причиною уроджених паралічів є аномально протікаючи або передчасні пологи й асфіксія плоду. Літтл докладно описав одну з форм ДЦП, при якій руки уражаються менш, ніж ноги. Пізніше ця форма одержала назву хвороба Літтла. Англійський хірург описав і деякі інші форми уроджених паралічів, наприклад гіперкінетичну, розробив і широко застосував деякі види хірургічного лікування при ДЦП [4, 13, 10].
Відомий австрійський лікар 3. Фрейд у середині XIX в. проаналізував форми захворювання, описані Літтлом, з позиції невропатолога і запропонував назви для деяких з них – діплегія, двостороння геміплегія.
На підставі особливостей рухових порушень A. Ford (1945) виділив п'ять форм дитячого церебрального паралічу: подвійну геміплегію, спастичну діплегію, гиперкінетичну, мозжечкову і геміпаретичну. К. А. Семенова і Б. В. Голант (1972) узяли за основу цю класифікацію і включили в неї особливості психічного і мовного розвитку при кожній формі дитячого церебрального паралічу. В основу класифікації ДЦП, прийнятої в нашій країні, покладена основна особливість цього захворювання, а саме – характер і виразність порушення рухових функцій, обумовлені аномальним станом м'язового тонусу і розладом координації рухів. У зв'язку з тим, що виділені форми захворювання дають найбільше повне представлення про ступінь рухових, психічних і мовних порушень, ця класифікація в даний час і використовується.
Виділяються наступні форми ДЦП:
- спастична геміплегія,
- спастична діплегія (синдром Літтла),
- двостороння (подвійна) геміплегія,
- атактична (мозжечкова) форма,
- атонічно-астатична форма,
- гіперкінетична форма,
- змішані форми.
Терміном «дитячий церебральний параліч (ДЦП)» поєднуються з синдромами, що виникли в результаті ушкодження мозку на ранніх етапах онтогенезу у прояві нездатністю зберігати нормальну позу і виконувати довільні рухи. ДЦП – це збірний термін, що поєднує групу не прогресуючих станів – розладів рухів (паралічі, гіперкінези, атаксія), що можуть сполучатися з порушеннями психіки, мови, чуттєвих систем, епілептичними припадками (Семенова К. А., Махмудова Н. М., 1980, Вах М., 1964, Nelson К. В., Ellenberg J. Н., 1984, Paneth N., 1984, Бадалян Л. О. і ін., 1988, Bobat К., 1980, Aicardi J, Вах М., 1992, Huges I., Newton R., 1992). Наявність розладів, руху і пози тіла при ряді неврологічних хвороб у дітей спонукало ряд авторів виділити ДЦП, як хворобу і ДЦП, як синдром[6, 1, 29, 38].
Наукова група ВОЗ (1980) дала таке визначення хвороби: дитячі церебральні паралічі — це група психоречевих і моторних не прогресуючих синдромів, що є наслідком ушкодження мозку у внутрішньоутробному, інтранатальному і ранньому постнатальному періодах.
Початкові клінічні прояви церебральних паралічів формуються на першому році життя. Їхня своєчасна діагностика і рання адекватна корекція мають вирішальне значення для попередження важких розладів рухів, мови і психіки на наступних етапах розвитку. Тільки при важких формах патології можна поставити діагноз незабаром після народження. В інших випадках необхідно динамічне спостереження за розвитком дитини. Особливо важливе, значення мають «фактори ризику» у виді різних неврологічних симптомів і синдромів, виявлені в період новонародженності.
ДЦП виявляється у виді різних рухових, психічних, мовних порушень, а також порушень функцій аналізаторних систем (зору, слуху). У дітей із ЦП затримане і порушене формування всіх рухових функцій: із працею і запізненням формується функція утримання голови, навички сидіння, стояння і ходьби. У силу специфіки рухових порушень у дітей із ЦП статичні і локомоторні функції не можуть розвиватися правильно[10, 33].
У літературі останнього років з'явилися роботи, засновані на дослідженнях дітей страждаючих ДЦП. Але ця проблема вивчена в недостатньому ступені, а методика ЛФК при даному захворюванні, запропонована сучасними фахівцями істотно нічим не відрізняється від методики застосовуваної при тій же патології, але в іншій віковій категорії. Так само дуже мало літератури в якій би приділялося досить уваги реабілітації атонічно-астатичної формі ДЦП. Але завдяки новим досягненням науки в області фізіології, біомеханіки, неврології, і інших фундаментальних науках, а так само методів дослідження і спостереження патологічних процесів в організмі хворого, наші знання розширилися в області лікування і реабілітації багатьох форм ДЦП.
Відомі п'ять основних груп причин усіх хвороб: біологічні, фізичні, хімічні, механічні, соціально-психологічні. Перші чотири з них можуть приводити до виникнення ДЦП. Це захворювання виникає у відповідь на різноманітні впливи, що ушкоджують, на нервову систему (НС) у пре- і перінатальном періодах. Поріз НС на ранніх етапах онтогенезу в наступному виявляється хронічною інвалідізацієй дитини, унаслідок порушення здатності виконувати активні довільні рухи і зберігати вертикальну позу тіла.
Порушення формування мозку на ранніх етапах онтогенезу, що лежить в основі ДЦП, може бути результатом цілого ряду несприятливих впливів. Так, з кожних 100 випадків ЦП – 30 виникають внутріутробно, 60 – у момент пологів, 10 – після народження [1,2,13].
Найбільше значення надається впливові шкідливих факторів у період вагітності і пологів. З пренатальних факторів ризику порізу нервової системи слід зазначити відхилення в стані здоров'я матері й акушерському анамнезі. До них відносяться конституціональні порушення, соматичні, ендокринні, інфекційні захворювання, шкідливі звички, повторні викидні, мертвородження, тривалий період безплідності ускладнення попередніх вагітностей і пологів, наявність у родині дітей з патологією нервової системи. До факторів ризику також відносяться: вік матері менш 18 і старше 30 років, хитливий соціально-економічний і родинний стан жінок, імунологічна несумісність матері і плоду, переношена вагітність, багатоплідна вагітність, низька маса тіла дитини при народженні. Шкідливий вплив на плід може робити прийом вагітними лікарських препаратів, стресові стани матері, пізні токсикози, погроза викидня, маткові кровотечі[6, 24, 29].
До шкідливих факторів, що несприятливо діють на плід внутріутробно, відносяться:
Ø Інфекційні захворювання, перенесені майбутньою матір'ю під час вагітності (вірусні інфекції, краснуха, токсикоз);
Ø Серцево-судинні і ендокринні порушення в матері;
Ø Токсикози вагітності;
Ø Несумісність крові матері і плоду по резус-факторі;
Ø Гемолітична хвороба (хвороба крові) немовлят, може виникнути в тих випадках, коли в матері кров резус-негативна, а в батька – резус-позитивний і плід успадкував приналежність батька. В основі гемолітичної хвороби лежить руйнування (гемоліз) еритроцитів плоду під впливом резус-антитіл матері. Захворювання плоду виникає в середньому в однієї з 25-30 резус-негативних жінок. З кожної наступної вагітністю імовірність резус-конфлікту підвищується;
Ø Психічні травми, у тому числі і негативні емоції;
Ø Фізіологічні фактори (перегрівання або переохолодження, дія вібрації, опромінення, у тому числі й ультрафіолетове у великих дозах);
Ø Деякі лікарські препарати;
Ø Екологічне неблагополуччя (забруднені відходами виробництва вода і повітря; зміст у продуктах харчування великої кількості нітратів, ядохімікатів, радіонуклідів, різних синтетичних добавок).
До інтранатальним факторам ризику відносяться асфіксія в родах і внутрічерепній родовій травмі[10, 13, 38].
В даний час, численними дослідженнями доведено, що більш 400 факторів можуть зробити вплив, що ушкоджує, на ЦНС плоду, що розвивається. Сполучення внутрішньоутробної патології з родовою травмою, вважається в даний час однієї з найбільш частих причин виникнення ДЦП.
Дія родової травми звичайно сполучиться з асфіксією (патологічним станом організму, що характеризується недоліком кисню в крові і надлишковому нагромадженні вуглекислоти, порушенням подиху, серцевої діяльності). Діти, що перенесли стан асфіксії й особливо клінічну смерть (відсутність подиху і серцевої діяльності), мається високий ступінь ризику виникнення ДЦП.
ДЦП може виникнути, і після народження в результаті перенесених нейроінфекції (менінгіту, енцефаліту), важких забитих місць голови [4, 33, 38].
У даній роботі розглядається атонічно-астатична (гіпотонічна, мозжечкова, атаксія) форма ДЦП. Від інших форм ДЦП відрізняється тим, що на перше місце виходить атаксія, під якою розуміють порушення координації рухів і рівноваги. Цей розлад виникає не відразу після народження дитини. На першому році життя звичайно відзначається лише загальна гіпотонія м'язів і відставання у фізичному розвитку (гіпотонічна форма ДЦП), і зовні діти схожі на хворих синдромом «млявої дитини» рисунок 1.1.
Маються також порушення координації рухів і рівноваги, але ці симптоми не є домінуючими. Інша особливість цієї форми полягає в тім, що рухові порушення неодмінно сполучаться з різкою затримкою розвитку мови і психіки.
У положенні на спині дитина млява, малорухома. Тонус м'язів знижений, причому в руках менше, ніж у ногах. Рух рук більш активні.
Голову дитина починає тримати тільки після 6 місяців. Якщо його взяти під мишки, він не може удержати вертикальну позу, голова і тулуб нахилені вперед. У положенні на животі – не в змозі тримати голову протягом тривалого часу і спиратися на руки.
Один з частих, симптомів, що спостерігаються при даній формі ДЦП, – тремор рук і голови. Якщо з положення лежачи на животі дитина піднімається і спирається на руки, то з'являються качальні рухи тулуба і тремор голови. Останній нерідко спостерігається при ходьбі.
Тремор руки виникає, коли дитина намагається взяти в руку предмет. Сидіти тривалий час діти можуть тільки з підтримкою. Ходити такі хворі починають у 2-3 року. При цьому їхні рухи нескоординовані, хода хитлива. Дитина ходить і ходить на широко розставлених ногах, відводячи руки в сторони, робить багато додаткових рухів, щоб зберегти рівновагу.
Порушення координації рухів і рівноваги, ці симптоми не є домінуючими. Інша особливість цієї форми полягає в тім, що рухові порушення неодмінно сполучаться з різкою затримкою розвитку мови і психіки.
У положенні на спині дитина млявий, малорухомий. Тонус м'язів знижений, причому в руках менше, ніж у ногах. Руху рук більш активні.
Голову дитина починає тримати тільки після 6 місяців. Якщо його взяти під мишки, він не може удержати вертикальну позу, голова і тулуб нахилені вперед. У положенні на животі – не в змозі тримати голову протягом тривалого часу і спиратися на руки.
Сидіти дитина починає в півтора – два роки. У цьому положенні ноги широко розведені, повернені (роторовани) назовні. Виражені кіфоз грудного відділу хребта. Поза хитлива, тулуб розгойдується зі сторони убік. Стійкість з'являється у 4 – 6 років[4, 38].
Розладу координації рухів завжди супроводжуються чітко вираженим зниженням тонусу м'язів. Нерідко спостерігається не різко виражена затримка психічного розвитку.
Для оцінки ваги рухових проявів, були запропоновані наступні рівні патології рухового розвитку, по тім же принципам виділяють особливості мовних порушень, поєднуючи них у комплексі з руховими.
Виділяються:
Ø 0-й рівень. Хворий не формує позу сидячи, коштуючи, не повертається в положенні лежачи, не пересувається. Рухів у руках ні, або вони мінімальні. Важка дизартрія або анартрія. Збережені всі або більшість тонічних рефлексів. Олігофренія. Цей рівень типовий для хворих ДЦП у формі подвійній геміплегії.
Ø I рівень. Хворий пересувається зі сторонньою допомогою (підрівень «а») або з опорою на ходуни (подуровень «б»), самообслуговування відсутнє або часткове, у невеликому обсязі. Сидить у дефектній позі, з опорою, позу коштуючи не утримує. Збережені всі або частина тонічних рефлексів. Дизартрія, різна по вазі. Інтелект може бути знижений, можлива олігофренія, але може бути і нормальним, і ці діти можуть учитися по програмі масової школи.
Ø II рівень. Хворий пересувається з опорою на милиці або тростини («а»), самообслуговування незначне обмежено через патологічні установки в суглобах рук або гіперкінезів, атаксії. Сідає і сидить сам у дефектній позі, позу стоячи може створити з працею, але неї без підтримки не утримує. Мова може бути дизартрична у 60 – 70% хворих. Інтелект може бути нормальним, у 20 – 30% випадків – олігофренія в ступені дебільності. Тонічні рефлекси частково збережені.
Ø III рівень. Ходьба дефектною ходою, але самостійна на короткі відстані без додаткової опори («а»), або на значні відстані («б»). Функція рук порушена незначно, самообслуговування повне, утруднена тільки дрібна моторика. Інтелект нормальний, трохи знижений, або ж олігофренія в ступені дебільності в 15 – 20% випадків. Дизартрія в 45 – 50% випадків. Тонічні патологічні рефлекси можуть відсутні, але їхнього наслідку у формі патологічних сінергій збережені[4, 13,24].
Похожие работы
... допомогу дітям-інвалідам та їх сім'ям. Системне виконання індивідуальних реабілітаційних програм із першого року життя дитини істотно змінює на краще її майбутнє. Головною метою соціальної реабілітації дітей із вадами психофізичного розвитку є надання можливості: дітям-інвалідам подолати труднощі розвитку, засвоїти побутові та соціальні навички, розвинути свої здібності, повністю або частково і ...
... чного впливу по розвитку дотикового сприйняття досягається значна компенсація втраченої зорової функції у сліпої дитини [8]. Діти з особливими потребами мають відхилення від нормального фізичного чи психічного розвитку, зумовлені вродженими чи набутими вадами. 3. Сутність поняття діти з відхиленнями у стані здоров’я У практиці фізичного виховання здорових дітей корекційні завдання відносять ...
... актуальним. Також діти з розумовою неповносправністю потребують спілкування в колі ровесників, вчителів, батьків та друзів. Діти з особливими потребами становлять об’єкт соціальної роботи з надзвичайно складною структурою. 1.2 Особливості релігійного виховання підлітків з особливими потребами в сім’ї Людина є сотворена Богом, її покликання – відкрити своє синівство та усім серцем і душею ...
... і працівники. Дослідження проводилося в невеликих групах по 5 – 10 осіб, в 5 етапів. Кожна наступна методика проводилась в усіх групах з інтервалом у 5 днів. 3.2 Психологічні характерситики досліджених хворих соматичного профілю: гіпертонічнa хворобa, виразковa хворобa шлунку і 12-палої кишки, ішемічнa хворобa серця Андрій Сергійович. Чоловік 32 років із середньою фаховою освітою. Одружений ...
0 комментариев