Навигация
Проблеми законодавчого регулювання сервітуту
58586
знаков
0
таблиц
0
изображений
1.4 Проблеми законодавчого регулювання сервітуту
Тепер звернемося до деяких видів земельного сервітуту. Пункт «е» статті 99 ЗК у якості одного з видів земельного сервітуту встановлює «право напувати свою худобу з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці». Тут і виникає питання підстави і мети встановлення земельного сервітуту. Якщо звертатися до ЗК, то навряд чи можна говорити, що даний вид сервітуту спрямований на обслуговування земельної ділянки. Прикладів таких сервітутів можна привести безліч, особливо з огляду на той факт, що перелік видів земельних сервітутів, визначений ЗК, нескінченний. Проблема невідповідності мети встановлення сервітуту фактичним способам користування зазначеним правом може бути вирішена двома шляхами [2].
По-перше, потрібно змінити мету встановлення земельного сервітуту, не обмежуючи лише необхідністю обслуговування власної земельної ділянки. По-друге, узагалі не визнавати подібні випадки підставою встановлення земельного сервітуту, адже вони безпосередньо не зв'язані з нестатками щодо обслуговування земельної ділянки. Останній варіант, напевно, більш доцільний, оскільки, «розмиваючи» поняття земельного сервітуту, ми втрачаємо його специфічний зміст, що має сугубо земельно-правове регулювання. У розглянутій статті законодавець таки не відійшов від своїх традицій уживання конструкцій типу «і т.д.», «і ін.», закріпивши нескінченний перелік видів земельного сервітуту. З одного боку, явище це позитивне, що збільшує можливості застосування даного інституту, оскільки не можна свідомо передбачити, які потреби можуть виникнути у власників або користувачів земельних ділянок і яким чином вони можуть бути задоволені. Тому запропонований у статті 99 ЗК перелік варто вважати своєрідним орієнтованим прикладом, зразком того, що може бути земельним сервітутом. Адже, як уже підкреслювалося, визначення земельного сервітуту, наведене в статті 98 ЗК, не дозволяє цілком розкрити і зрозуміти його зміст. З іншого боку, така воля у визначенні основ установлення земельного сервітуту може привести до визначених зловживань з боку зацікавлених осіб. Отже, найбільш правильним варіантом було би закріплення в ЗК визначення, що формує визначений «образ» земельного сервітуту. При наявності такого визначення будь-який вигаданий особою спосіб користування чужою земельною ділянкою повинний був би чітко вписуватися в загальну «конструкцію» земельного сервітуту.
Аналізуючи положення ЗК, а саме частину другу статті 100, можемо визначити, що земельний сервітут установлюється між власниками сусідніх земельних ділянок. Разом з тим положення частини другої статті 404 ЦК знову розширюють можливість застосування даного інституту, говорячи наступне: «Особа має право жадати від власника (землекористувача) сусідньої земельної ділянки, а в разі потреби — від власника (землекористувача) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту». Якщо проаналізувати види сервітутів, закріплені в ЗК, то, безумовно, правильним варіантом буде застосування підходу ЦК. Адже, наприклад, потреба в заборі води з природної водойми і права проходу до неї (пункт «д» статті 99 ЗК) або потреба прогону худоби по наявному шляху (пункт «е» статті 99 ЗК) можуть виникнути не тільки у власників сусідніх (прилягаючих одна до одної) земельних ділянок. Застосовуючи підхід, запропонований ЗК, ми тим самим порушуємо принцип рівності прав громадян.
Не знайшли свого відображення в ЗК норми, які б врегулювали особливості наділення земельним сервітутом кількох людей щодо однієї земельної ділянки. Напевно, з огляду на підхід, відповідно до якого земельний сервітут може бути встановлений лише щодо сусідньої земельної ділянки, законодавець бачить можливість сусідства між собою тільки двох земельних ділянок. Хоча і украй важко представити ситуацію, коли десять «сусідів» будуть постійно, щодня відвідувати близьку до них земельну ділянку на праві земельного сервітуту, так ще і проганяти через неї свою худобу або, наприклад, складувати на ній будівельні матеріали. Адже ЗК не встановлює обмежень щодо кількості осіб, що можуть користуватися правом земельного сервітуту щодо однієї земельної ділянки.
При такій ситуації говорити про абсолютності права власності власника земельної ділянки, щодо якої встановлений сервітут, принаймні, складно.
Остаточно не визначене питання суб'єктного складу осіб, що виступають сторонами в сервітутні відносини. Непослідовність уживання термінів «власник» і «землекористувач» у ЗК не дає нам можливості затверджувати, що дані відносини в однаковій мірі поширюються як на власників, так і на користувачів земельних ділянок. Частина друга статті 100 ЗК говорить «Земельний сервітут установлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок...». Разом з тим в інших статтях поняття «власник» і «користувач» стоять через кому. Така ситуація може викликати труднощі в рішенні питання щодо відшкодування збитків, що можуть відбутися унаслідок установлення земельного сервітуту. Адже частина четверта статті 101 ЗК закріплює: «Власник земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право на відшкодування збитків, заподіяних установленням земельного сервітуту». Незрозуміло, чи виникає право на таке відшкодування в особи, що володіє земельною ділянкою, щодо якої установлено сервітут, не на праві власності, а на праві користування, наприклад, на підставі договору оренди.
Відповідно до статті 101 ЗК, сервітут як право не підлягає відчуженню. Поряд з цим дія земельного сервітуту зберігається у випадку переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи. Щодо особи, що здобуває право на пануючу земельну ділянку (земельна ділянка, для обслуговування якої встановлюється сервітут), питань не виникає. Вона знаходиться в більш вигідному положенні, ніж особа, до якої переходить право на обслуговуючу земельну ділянку (ділянка, щодо якої встановлюється земельний сервітут). Виникає ситуація, коли особа, що наміряється придбати земельну ділянку, змушено вибирати, здобувати її з обтяженнями у виді земельного сервітуту або не здобувати її взагалі. Тому більш правильним варіантом було б автоматичне збереження дії земельного сервітуту при переході права власності лише на пануючу земельну ділянку, оскільки це ніяк не обтяжує нового власника пануючої ділянки і не встановлює для власника обслуговуючої ділянки додаткових обмежень. При переході ж права власності на обслуговуючу земельну ділянку автоматичне збереження дії земельного сервітуту недоцільне. Адже особа здобуває абсолютне право власності на земельну ділянку, і саме за її волі (згоди) можуть установлюватися будь-які обмеження або обтяження.
Не менш цікавим питанням є припинення дії земельного сервітуту. Стаття 102 ЗК розділяє всі підстави припинення на дві групи, критерієм вважаючи ступінь обов'язковості припинення земельного сервітуту. Так називані безумовні підстави, закріплені в частині першої статті 102 ЗК, при наявності яких дія земельного сервітуту беззаперечно підлягає припиненню. Частина друга статті 102 говорить про випадки, при наявності яких за вимогою власника дія земельного сервітуту може бути припинена в судовому порядку. Такими випадками є припинення основ установлення земельного сервітуту і виникнення обставини, коли встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, за її цільовим призначенням. З положень зазначеної статті випливає, що рішення про припинення дії сервітуту повинний прийняти суд. Виходить, воно може бути як позитивним, так і негативним. Виникає питання, наскільки розумним і справедливим буде рішення суду про незадоволення вимоги власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, про припинення дії останнього при обставинах, коли основ для його установлення вже не існує. Подібне питання виникне і при аналізі іншої підстави припинення дії земельного сервітуту — коли його існування унеможливлює використання земельної ділянки по цільовому призначенню, адже принцип цільового використання земель є одним з основних принципів земельного права. У той же час стаття 406 ЦК «припинення обставини, що стала підставою для встановлення сервітуту», визначає як безумовну підставу, що тягне безальтернативне рішення про припинення дії земельного сервітуту. І знову ЦК України дає нам відповідь на питання, поставлене його «конкурентом».
Розділ 16 ЗК не містить положень, що регулюють питання можливості встановлення земельного сервітуту щодо земель державної або комунальної власності. Подібне питання виникає і з приводу можливості встановлення земельного сервітуту щодо окремих категорій земель, визначених статтею 19 ЗК.
Так, аналізуючи главу 16 ЗК, слід зазначити, що питань виникає при цьому значно більше, ніж відповідей. Але найважливішим питанням усе-таки, залишається питання вибору: ЦК або ЗК України. З огляду на принцип розумності і справедливості, проголошений ЦК, доцільно було б застосовувати саме його, але, з огляду на правила конкуренції, вироблені правовою доктриною, змушені звертатися до положень спеціального закону, яким у даному випадку є ЗК [3].
Похожие работы
... що не є власниками. Положення, встановлені римським правом, засвоювались і національним правом багатьох держав більш пізнього періоду свого виникнення. Не пройшло осторонь цього також і право України, доповнене деякими характерними рисами. 2. Право земельного сервітуту в Україні Аналогічно римському праву в Україні визнано, що сервітут становить різновидність майнових прав. Це є суттєвим ...
... обласного і районного підпорядкування. Для проведення реєстрації землекористувань та землеволодінь використовується план території відповідної ради з відображенням меж кожного землекористувача. Для забезпечення створення і функціонування автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру, можливостей ефективної обробки і управління інформацією у відповідній інформаційній системі, пі ...
... підхід). В сучасних умовах розвитку ринкових відносин доцільним є перехід на конкурсну (аукціонну) форму продажу прав на земельні ділянки або права їх оренди. Такий підхід грунтується на системному розгляді комплексу об'єктів нерухомості та їх земельно-ресурсної й просторової основи. Технологічно даний підхід реалізується через процедури формування нерухомості, у тому числі через її містобудівне ...
... ділянок у процесі їх безпосередньої експлуатації з дотриманням відповідних правил їх охорони . 2. ПРАВОВІ ТИТУЛИ ЗЕМЛЕВИКОРИСТАННЯ 2.1 Право постійного землевикористання Використання земельних ресурсів країни на підставі права постійного землекористування, що іменувалося в попередніх нормативно-правових актах вічним і безстроковим землекористуванням, а протягом дуже короткого часу — дов ...
0 комментариев