Навигация
1.3 Земельні відносини
Головний елемент земельних відносин - земельна власність. Право власності громадян і юридичних осіб на земельні ділянки виникає в результаті приватизації державних або муніципальних земель, спадкоємства, купівлі-продажу, дарування, обміну, інших операцій із землею, а також у результаті їх внесення в статутний капітал (пайовий) юридичної особи.
Земельні відносини виражають взаємодію між органами державної влади, місцевого самоврядування, юридичними особами та громадянами з приводу володіння, користування й розпорядження земельними ділянками, а також з приводу державного управління земельними ресурсами.
Учасниками земельних відносин є громадяни, юридичні особи, суб'єкти, муніципальні утворення. Права іноземних громадян, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб на придбання у власність земельних ділянок визначаються відповідно до Земельного кодексу й інших законів України.
Об'єктами земельних відносин виступають земельна ділянка в певних межах фіксованої площі та місцеположення, земельні частки (паї) й права на них. Правові норми, що регулюють відносини власності на землю, підрозділяються на загальні, властиві усім земельним відносинам, і спеціальні, характерні для певних категорій земель і умов їх використання. Земельні відносини включають установлені земельним законодавством:
· порядок надання або вилучення земельної ділянки;
· права та обов'язки землекористувача;
· оподаткування, плату за землю;
· санкції за порушення земельного законодавства.
· Кодекс розмежовує власність на землю (рис. 3.2). Згідно кодексу землі, які не є власністю громадян, юридичних осіб і муніципальних утворень, є державною власністю.
Республіканська власність на земельні ділянки визнається законами. Право такої власності виникає при розмежуванні державної власності на землю і у зв'язку з придбанням земельних ділянок на підставах, передбачених ІІКУ.
У відповідності до закону у національній власності можуть також знаходитися не надані у приватну власність земельні ділянки.
У власності суб'єктів, згідно з законодавством, знаходяться земельні ділянки:
· визнані такими законами;
· одержані суб'єктами при розмежуванні державної власності на землю;
· придбані суб'єктами на підставах, передбачених ЦКУ.
У власності суб'єктів України можуть знаходитися не на дані у приватну власність земельні ділянки:
· зайняті об'єктами нерухомості, що є власністю суб'єктів;
· надані органами державної влади суб'єктам, державним унітарним підприємствам і установам, суб'єктам, створеним органами влади;
· віднесені до земель природних територій регіонального значення, що особливо охороняються;
· віднесені до земель лісової фундації, що знаходяться у власності суб'єктів відповідно до федеральних законів;
· віднесені до земель водної фундації, зайнятими водними об'єктами, що знаходяться у власності суб'єктів;
· зайняті приватизованими об'єктами нерухомості, що знаходилися до приватизації у власності суб'єктів.
До третього виду державної власності на землю - муніципальної - відносяться ділянки:
· визнані такими законодавчо і прийнятими відповідними законами;
· право муніципальної власності на які виникло при розмежуванні державної власності на землю;
· придбані на підставах, встановлених ЦКУ.
У власність муніципальних утворень для забезпечення їх розвитку можуть безоплатно передаватися землі, що знаходяться в державній власності, в тому числі за межами кордонів муніципальних утворень.
За умов розгортання земельних відносин варто прийняти такі поняття та визначення:
власники земельних ділянок - особи, що є власниками земельних ділянок;
- землекористувачі - особи, що володіють й користуються земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) або безоплатного часового користування;
- землевласники - особи, що володіють і користуються земельними ділянками за правом довічного успадкованого володіння;
- орендарі земельних ділянок - особи, що володіють та користуються земельними ділянками за договорами оренди й суборенди;
- володарі сервітути - особи, що мають право обмеженого користування чужими земельними ділянками.
Економічні взаємозв'язки між власниками й користувачами земельних ресурсів характеризуються рентними відносинами. Рента складається з трьох основних джерел:
· дару природи (родючості грунту, сприятливих кліматичних умов, цінності річкових ресурсів і корисних копалин тощо);
· забезпечення за допомогою комунального обслуговування певного рівня життя та праці. Муніципалітети справедливо підвищують рівень земельної ренти на підтримку й розвиток соціальної, інженерної, транспортної, виробничої інфраструктури;
· підприємницької діяльності на кожній окремо взятій земельній ділянці.
Успішна діяльність підприємця, дозволяє отримувати на даній ділянці землі очікуваний дохід, частина якого надходить до місцевих органів влади у вигляді орендної плати, а частина залишається у підприємця.
Одним з основних напрямів реформування земельних відносин є включення в господарський обіг найбільш економічно значимих земель (урбаністичний підхід). В сучасних умовах розвитку ринкових відносин доцільним є перехід на конкурсну (аукціонну) форму продажу прав на земельні ділянки або права їх оренди. Такий підхід грунтується на системному розгляді комплексу об'єктів нерухомості та їх земельно-ресурсної й просторової основи. Технологічно даний підхід реалізується через процедури формування нерухомості, у тому числі через її містобудівне та землевпоряджувальне проектування (моделювання) і міський землеустрій (розмежування), уточнення земельних резервів міст й самої межі поселень, державну реєстрацію прав на нерухомість та облік самих об'єктів нерухомості, складання й ведення державного земельного кадастру, зміну системи оподаткування об'єктів нерухомості на основі їх реальної ринкової оцінки, розвиток інфраструктури ринку нерухомості, земельний контроль та моніторинг.
Базовим для формування нової земельної й містобудівної політики є те, що земельну ділянку та інші об'єкти нерухомості не можна розглядати роздільно не лише при здійсненні операцій з об'єктами нерухомості, але й за самого планування й проектування їх створення. Земельні відносини в міських і сільських поселеннях нерозривно пов'язані з містобудуванням й навпаки.
З урахуванням економічної значимості землі та інших об'єктів нерухомості, актуальності, найтіснішого взаємозв'язку та взаємозалежності земельних і містобудівних перетворень реформування доцільно здійснювати синхронно в межах єдиної земельно-містобудівної діяльності (принцип урбанізму).
Похожие работы
... та погіршенням інвестиційного клімату. В даній індивідуальній роботі зупинюсь лише на деяких аспектах сучасного та перспективного регулювання земельних аукціонів. Верховною Радою України мав бути ухвалений спеціальний закон, який би визначив порядок проведення земельних торгів. Обов'язок підготувати відповідний законопроект покладався на Кабінет Міністрів України - пунктом 4 Прикінцевих положень ...
... як просторового базису в суспільному виробництві за показниками, що характеризують продуктивність земель, ефективність їх використання та дохідність з одиниці площі [ 5]. 1.3. Інформаційна система земельного кадастру Інформаційною базою для грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення є матеріали державного земельного кадастру (кількісна і якісна характеристика земель, ...
... набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. 2. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого волод ...
... оцінювач, унікальності або складності вирішуваної проблеми, професіоналізму та досвіду оцінювача. Може виникнути ситуація, коли необхідно провести незалежну експертизу об'єкта нерухомості. Оцінка об'єктів нерухомості проводиться на підставі договору між оцінювачем і замовником. В договорі обов'язково зазначають вид оцінки; вартість об'єкта оцінки; розмір плати за проведення цієї роботи; а також ...
0 комментариев