Навигация
Розрахункова та аналітична частина
47161
знак
5
таблиц
0
изображений
3. Розрахункова та аналітична частина
3.1 Годівля тварин
Синтез молока – фізіологічний процес пов'язаний з значною інтенсивністю обміну речовин і обумовлюється напруженою роботою всього організму корів. Досить сказати, що для утворення тільки 1 л молока необхідно, щоб через вим'я корови пройшло 400–500 л крові. При добовому надої 25 кг молока через молочну залозу повинно пройти близько 10–12,5 т крові. Тому в період лактації значно зростає навантаження на серцево-судинну і нервову системи, органи травлення і дихання. А якщо врахувати й те що у корови за лактацію (при надої 4000–6000 кг молока) з молоком виділяється 10056–15084 МДж енергії, 144–220 кг білка, 150–300 жиру, 200–300 цукру, 6–9 кальцію, 4,5–7 кг фосфору, то можна уявити розмір енергетичних та інших затрат організму. Раціональне поповнення їх є основою високої продуктивності, повного використання генетичного потенціалу корів і, нарешті, високої економічної ефективності виробництва молока. Тут, як і в інших галузях тваринництва, виявляється загальна закономірність: інтенсифікація годівлі (підвищення рівня живлення і концентрації енергії у раціоні) супроводжується зростанням ефективності використання обмінної енергії на синтез молока. Наочно це проявляється підвищенням надою та зменшенням витрат кормів з розрахунку на одиницю продукції. Так, збільшення витрат кормів на одну корову за рік від 3500 до 5100 корм, од., зокрема комбікорму від 250 до 450 г. на 1 кг молока, сприяє підвищенню молочної продуктивності від 3000 до 5500 кг і зменшенню витрат кормів на 1 кг молока від 1,16 до 0,93 корм. од.
Інтенсифікація годівлі молочної худоби – це не тільки підвищення рівня і концентрації доступної енергії у раціоні, а й утворення за рахунок відповідного балансування раціонів, найсприятливішого співвідношення енергії, поживних і біологічно активних речовин, що забезпечують максимальну оплату корму продукцією, збереження здоров'я і відтворної функції протягом усього періоду виробничого використання.
В міру нагромадження експериментальних і виробничих даних, що характеризують потребу тварин в енергії та поживних речовинах удосконалюються диференціація й деталізація норм годівлі. Значно збільшилась кількість показників за якими балансують кормові раціони, внаслідок чого набагато підвищується ефективність годівлі тварин. [1]
Правильна оцінка якості, контроль за заготівлею й зберіганням кормів – важливі заходи у профілактиці захворювань і підвищенні продуктивності тварин, особливо в умовах промислової технології виробництва. Тому контроль за доброякісністю кормів і правильним їх використанням повинен бути у центрі зору зооветеринарних працівників.
При заготівлі основну увагу звертають на своєчасність збирання сіна та соломи в найстисліші строки. Для одержання сіна й трав'яного борошна бобові рослини скошують у фазі бутонізації та на початку цвітіння, а злакових – при виході їх у трубку і на початку колосіння. Тривалість заготівлі не повинна перевищувати 10–12 днів.
При польовому сушінні під дією сонячних променів, опадів і ферментаційних процесів у скошеній траві втрачається від 30 до 50% найцінніших поживних речовин (органо-мінеральних комплексів) і до 90% каротину. Запобігти зменшенню втрат можна впровадженням сучасних технологій заготівлі, коли зелену масу в покосах лише прив'ялюють до вологості 35–45%, а потім досушують у скиртах або сховищах до вологості 15–18% за допомогою активного вентилювання. Ефективним є приготування трав'яного борошна, гранулювання та брикетування грубих кормів у різних сумішах. Виготовлені повнораціонні гранули і брикети в 1 кг містять 0,7–0,8 корм, од., 80–95 г. перетравного протеїну й до 30 мг каротину, у них високий рівень перетравної та обмінної енергії.
Для одержання високопоживного, багатого на протеїн і вітаміни сінажу й силосу краще використовувати багаторічні трави у фазі бутонізації (бобові) та колосіння (злакові). Основними умовами при силосуванні є швидка і надійна ізоляція рослинної маси від проникнення повітря, а також оптимальна її вологість (для сінажу 45–55, для силосу – до 70%). Строк заповнення сировиною траншей або башт повинен бути обмеженим і тривати не більше чотирьох діб. Останнім часом із метою повнішого збереження поживних речовин у сировині та кращого консервування рослин, які важко силосуються й містять мало вуглеводів (люцерна, конюшина, еспарцет та ін.) широко застосовують хімічні препарати: органічні кислоти – мурашина, пропіонова, бензойна, сульфанілова, сорбінова; сухі сірковмісні сполуки – натрію піросульфіт і бісульфат. У кукурудзяний силос для збагачення його протеїном додають синтетичні азотовмісні сполуки (карбамід).
Коренебульбоплоди зберігають у сховищах, де температуру підтримують в межах 0–3°С, а відносну вологість повітря – 80–90%. Сховища повинні бути обладнані вентиляцією. Їх заповнюють лише сухими і здоровими коренебульбоплодами. Фуражі, зерно, борошнисті й комбіновані корми та макухи зберігають при низькій температурі у чистих і сухих, добре вентильованих приміщеннях.
Грубі корми (сіно, солома) зберігають у спеціальних сховищах у тюках або розсипом у скиртах і стогах, вкритих поліетиленовою плівкою. При цьому звертають увагу на ретельність укладання і вивершення скирт і стогів, розміщення їх на незатоплюваних місцях. Усі види кормів краще зберігати у спеціально відведених на фермі (комплексі) місцях – на кормових дворах, які повинні бути обгородженими й розміщеними вище за рельєфом виробничого сектора, з навітряного боку, мати контрольовані в'їзд і виїзд. Для доставки кормів на ферму виділяють спеціальний транспорт, який не використовують для інших цілей (транспортування гною, трупів тощо).
Санітарно-гігієнічну оцінку якості різних видів кормів здійснюють за допомогою органолептичних і лабораторних методів. Органолептичними методами безпосередньо на місці визначають запах, колір, смак, консистенцію, структуру, однорідність та інші показники корму. При лабораторній оцінці будь-якого корму встановлюють вологість, вміст поживних і мінеральних речовин, вітамінів, а в силосі, крім того, загальну кислотність і наявність вільних кислот – молочної, оцтової та масляної. Одночасно корми досліджують на наявність отруйних рослин, механічних і хімічних домішок та шкідників.
Колір кормів рекомендується визначати на білому папері при нормальному освітленні. Для швидкого і точнішого встановлення запаху використовують гарячу (60°С) воду. Для цього невелику пробу корму вміщують у склянку, заливають водою, закривають скельцем і через 2–3 хв. визначають запах.
Доброякісні сіно й солома мають приємний і властивий для них аромат, а зіпсовані – затхлий, гнильний запах; при наявності гризунів – специфічний «мишачий». Проба сіна доброї якості зеленого кольору різних відтінків, що залежить від умов зростання трав, заготівлі та зберігання його, а солома, крім властивого кожній культурі кольору, має також особливий блиск. Грубі корми при несвоєчасній заготівлі (під дощем) уражуються грибами, втрачають відповідний колір і блиск, а при самозігріванні в копицях корми набувають темного відтінку. В доброякісних кормах має бути збережена структура рослин, з яких вони заготовлені. Корми псуються у разі підвищеної вологості їх. Сіно й солому вважають сухими при вологості 15% (при скручуванні джгута вони дають своєрідний тріск), вологими-17–20%, а якщо вологість перевищує 20%-сирими (при скручуванні виділяється волога).
Здійснюючи органолептичну оцінку грубих кормів і зерна, звертають увагу на наявність сажки, ріжків та інших грибів, паразитів і отруйних рослин. Якщо в сіні понад 1% отруйних рослин, то його згодовувати не дозволяється. За такими ж органолептичними показниками визначають якість силосу й сінажу. Колір доброякісного силосу й сінажу нагадує колір рослин, з яких вони приготовлені, з легким бурим відтінком, а запах – слабокислий, приємний, ароматний. Значні відхилення щодо запаху й кольору свідчать про зіпсованість цих кормів. У силосі та сінажі доброї якості часточки рослин зберігають свою структуру, вони не мазкі й не ослизлі.
Оцінку силосу здебільшого проводять за А.М. Міхіним або О.О. Зубриліним. Останнім часом лабораторією мікології та санітарії кормів ВНДІВСГіЕ запропоновано нові методи оцінки силосу й сінажу (Спесівцева Н.А., Хмелевський Л.М.). Силос відмінної якості жовтувато-зеленого з оливковим відтінком кольору, ароматний, помірно кислий, із фруктовим запахом. Структура корму добре збережена: часточки стебел, листя й суцвіття чітко відрізняються одне від одного; рН – 3,9–4,2; молочної кислоти 65–75, оцтової менше як 25–35%, масляна відсутня. Сінаж доброї якості має бути сипким, з ароматним фруктовим запахом; зеленого, світло-коричневого або солом'яно-жовтого кольору (залежно від рослинної сировини) з вологістю 45–55% (для бобових до 60%); молочної кислоти 75–85%, оцтової 15–25 і масляної 0–0,2%; рН 4,7–5,6. Силос і сінаж поганої якості згодовувати не рекомендується, оскільки цим можна спричинити тяжкі розлади обміну речовин, а у вагітних тварин – аборти.
Доброякісне зерно будь-якої культури також має свій специфічний колір, інколи – й блиск. Зміна кольору зерна (потемніння, поява темних плямок різних відтінків тощо) свідчить про ураження його грибами, мікроорганізмами, шкідниками. Запах визначають як цілого, так і меленого зерна. Щоб посилити відчуття запаху, як уже зазначалося, невелику кількість корму заливають гарячою водою (60–70°С) і, накривши склянку накривним склом, залишають на 2–3 хв., потім воду зливають і визначають запах корму. Інколи трохи корму просто насипають на долоню й зігрівають диханням. Якщо зерно або борошнисті корми набувають стійкого затхлого, гнильного або плісеневого запаху, то їх вважають недоброякісними. Смак доброякісного зерна молочно-солодкуватий, його визначають розжовуванням. Фуражне зерно і комбікорми швидко псуються при високій вологості. Тому вона не повинна перевищувати 12–15%. Зовсім неприпустима наявність у них металевих домішок і скла.
Для повнішої якісної характеристики органолептичну оцінку доповнюють лабораторними дослідженнями хімічного складу кормів Це потрібно для балансування біологічно повноцінних кормових раціонів. При лабораторній оцінці будь-якого корму дослідження проводять за загальноприйнятою схемою аналізу, тобто визначають вміст вологи, сирої клітковини, цукру, крохмалю, сирого жиру й золи, безазотистих екстрактивних речовин, кальцію, фосфору й каротину; у силосі, крім того, – загальну кислотність і наявність вільних кислот – молочної, оцтової та масляної.
Корми, які використовують у свинарстві й птахівництві, досліджують на вміст незамінних амінокислот та вітамінів. У зонах, де спостерігається нестача мікроелементів у ґрунті, визначають вміст кобальту, цинку, йоду, міді, заліза та ін. З великої кількості показників хімічного складу кормів деякі тісно взаємопов'язані й можуть характеризувати якість кормів у цілому. До таких належать рівень протеїну і каротину в сіні й трав'яному борошні, кількість і співвідношення органічних кислот у силосі та сінажі, наявність каротину й клітковини в комбінованому силосі тощо. У деяких кормах містяться отруйні речовини: у картоплі – соланін, макусі та шротах – госипол, у буряках – нітрати. Здебільшого вони з'являються при незадовільних умовах зберігання і приготування кормів.
Останнім часом у промисловому тваринництві широко застосовують механізовану підготовку кормів до згодовування із використанням різних хімічних кормових добавок. Це потребує постійного контролю за правильністю обробки кормів, приготування кормових сумішей, які б відповідали нормованій і повноцінній годівлі сільськогосподарських тварин.
На молочних фермах промислового типу широко застосовують годівлю корів кормосумішами. Основні вимоги до кормосуміші полягають у тому, щоб вона була технологічною і однорідною, грубі корми і силос повинні бути подрібненими до довжини січки 1–4 см з розщепленням уздовж волокон. Проте слід пам'ятати, що змішувати можна лише високоякісні корми. Згодовування сумішей, до складу яких входять доброякісні і зіпсовані корми, призводить до втрати ефективної дії всієї суміші. Кормові суміші на основі силосу і сінажу не можна зберігати більше 9–12 год. Приготування кормосумішей запобігає втратам кормів до 10% і полегшує механізацію їх роздавання сучасними серійними кормороздавачами. Згодовування тваринам кормосумішей у більшості випадків виправдовується з фізіологічної точки зору. Надходження повноцінних сумішей до шлунково-кишкового тракту сприяє кращому травленню, тому що різні види кормів взаємно доповнюють поживність і стимулюють процеси мікробної ферментації в передшлунках. Доцільно готувати базові повнораціонні кормосуміші для корів за періодами лактації. Такі кормосуміші за складом не повинні бути однаковими для всіх корів ферми. Слід готувати три види базових кормосумішей – для корів від 20 до 100 днів лактації; для дійних корів після 100 днів лактації; для корів у запуску, сухостійних та корів у родильному відділенні.
Механізоване приготування вологих кормосумішей для молочної худоби потребує виконання таких операцій: навантаження і транспортування до кормоцеху грубих кормів, коренеплодів, жому, силосу і концкормів; подрібнення грубих кормів; миття і, при необхідності, подрібнення коренеплодів; додаткове подрібнення силосу і сінажу (при необхідності); теплова або вологотеплова обробка кормів (не завжди); приготування поживних розчинів; нагромадження і дозоване подавання компонентів на лінію змішування кормів і видавання готової суміші у кормороздавачі. Для навантаження кормів використовують існуючі навантажувачі: для коренеплодів і жому – типу ПШ – 0,4 та ПЗ – 0,8, силосу і сінажу – типу ПСК-5 та ПСС – 5,5, соломи – фуражиром ФН – 1,2. Коренеплоди подрібнюють на машинах ИК.М-5 та ИК.С-5М з попереднім миттям. Подрібнення грубих кормів (соломи, сінажу, кукурудзяних стебел) здійснюють на високопродуктивних машинах ИРТ-165, ИРМ-15 та ИГК-ЗОБ. Повнораціонні однорідні кормосуміші готують в кормоприготувальних цехах. Із усіх існуючих кормоцехів для молочної худоби можна виділити такі: кормоцехи із змішувачами безперервної дії КУК-5 та КОРК-15. [1]
Розрахунки потреби в кормах доцільним вважаю проводити на основі орієнтовних (літнього і зимового) раціонів, для середньо продуктивних (середньодобовий надій молока від корови 15–18 кг) дійних корів з живою масою 500–560 кг.
Орієнтовний літній раціон для дійних корів живою масою 500–560 кг
| Корм | Середньодобовий надій молока від корови, кг | |
| 15–18 | 22–25 | |
| Зелена маса злаково-бобових трав, кг | 50–55 | 60 |
| Комбікорм, кг | 2,5–3 | 3,5 |
| Динатрійфосфат, г | 55 | 60 |
| Сіль кухонна з додаванням мікроелементів, г | 85 | 100 |
| Вміст у раціоні: | ||
| – кормових одиниць | 13,5 | 16,0 |
| – перетравного протеїну, г | 1530 | 1800 |
| – кальцію, г | 133 | 160 |
| – фосфору, г | 81 | 94 |
| – каротину, мг | 2500 | 3000 |
| Цукрово-протеїнове співвідношення | 0,9:1 | 0,8:1 |
| Вміст клітковини у сухій речовині, % | 20,4 | 20,1 |
Орієнтовний зимовий раціон для дійних корів живою масою 500–560 кг
| Корм | Середньодобовий надій молока від корови, кг | |
| 15–18 | 22–25 | |
| Сіно бобово-злакове, кг | 4 | 5 |
| Солома, кг | 2 | 1 |
| Силос кукурудзяний, кг | 16 | 18 |
| Буряк кормовий, кг | 16 | 16 |
| Жом кислий, кг | 8 | 10 |
| Морква, кг | 2 | 3 |
| Комбікорми, кг | 3,5 | 5,6 |
| Сіль кухонна з додаванням мікроелементів, г | 90 | 107 |
| Монокальційфосфат, г | 85 | 100 |
По першому раціону годівлю проводять близько 110 днів, по зимовому – 255 днів.
Річну потребу в кормах розраховуємо як добуток від множення добової потреби на кількість днів використання корму:
, (кг)
Крік зел. Маса = 53 * 110 = 5830
Крік комбікорм = 2,5 * 110 + 3 * 255 = 1035
Крік динатрійфософ. = 0,055 * 110 = 6,05
Крік сіль = 0,085 * 110 + 0,090 * 255 = 32,3
Крік сіно = 4 * 255 = 1020
Крік солома = 2 * 255 = 510
Крік силос = 16 * 255 = 4080
Крік буряк = 16 * 255 = 4080
Крік жом = 8 * 255 = 2040
Крік морква = 2 * 255 = 510
Крік монокальційфосф. = 0,085 * 255 = 21,7
Розраховані дані щодо потреби в кормах занесемо до таблиці
| Корм | Кг/рік | Ц/рік |
| Зелена маса злаково-бобових трав, кг | 5830 | 58,3 |
| Комбікорм, кг | 1035 | 10,35 |
| Динатрійфосфат, кг | 6,05 | 0,06 |
| Сіль кухонна з додаванням мікроелементів, кг | 32,3 | 0, 32 |
| Сіно бобово-злакове, кг | 1020 | 10,2 |
| Солома, кг | 510 | 5,1 |
| Силос кукурудзяний, кг | 4080 | 40,8 |
| Буряк кормовий, кг | 4080 | 40,8 |
| Жом кислий, кг | 2040 | 20,4 |
| Морква, кг | 510 | 0,51 |
| Монокальційфосфат, кг | 21,7 | 0,21 |
Площі посівів знаходимо як частку від ділення кількості корму на середню урожайність відповідної культури на корм:
Отримані дані зведені в таблицю
| Культура (корм) | Урожайність | Площа посіву на 1 голову |
| Зелена маса злаково-бобових трав, га | 420 | 0,14 |
| Сіно бобово-злакове, га | 90 | 0,11 |
| Силос кукурудзяний, га | 460 | 0,09 |
| Буряк кормовий, га | 700 | 0,06 |
| Морква, га | 320 | 0,01 |
| Всього, га | - | 0,41 |
Для утримання і інтенсивного використання дійних корів при формуванні середньо продуктивного стада Української чорно-рябої молочної породи ВРХ потрібно при плануванні посівних площ орієнтуватись на 0,41 га. на 1 голову, або – 41 га на стадо із 100 дійних корів.
Похожие работы
... і. 4 Власні дослідження 4.1 Характеристика стада великої рогатої худоби ВАТ “Горохівського бурякорадгоспу” Формування маточного стада корів у ВАТ “ Горохівський бурякорадгосп Горохівського району Волинської області почалося з часу створення господарства, спочатку за рахунок завозу племінних телиць з племінних господарств, а також за рахунок власного відтворення. Крім того для ...
... 2411,2 187,6 192,6 139,2 10. Рівень рентабельності, %: у т. ч.: молока яловичини свинини 90,6 -31 -20,3 45 -0,1 10 65 -11 14,3 71,7 281,8 141,9 Чудові показники має господарство по виробництву продукції тваринництва у цілому, де має значні плюси по переважній більшості показників у порівнянні з попередніми роками (табл. 7) та відносно ...
... яння, обробітку ґрунту, тощо. Тому систему сівозмін слід розглядати, як основу організації створення сталої та міцної кормової бази. 2.4. Економічна ефективність виробництва молока у господарствах Показники ефективності виробництва молока залежать від застосування способів удосконалення організації і технології виробництва. Істотно впливають на них наслідки виробничої діяльності господарства ...
... до ринкових відносин в аграрному секторі України та його особливості Специфічними особливостями та характерними рисами сучасного стану аграрно-промислового комплексу України є такі: взаємопов’язаний АПК як ціле тільки формується; переважну частку вартості в АПК створює сільське господарство, оскільки воно ще виступає значною мірою нерозчленованим на складові, без відокремлення вироблення сі ...
0 комментариев