Характеристика рівня розвитку галузей рослинництва

2. Характеристика рівня розвитку галузей рослинництва.

Зернове господарство – основа сільськогосподарського виробництва.

Землі польового користування в основному знаходяться на вирівняних платах і слабобалочних схилах крутизною 1˚-3˚. Землі господарства мають однорідне грунтове покриття. На більшій переважно частині території розповсюджені чорноземи звичайні, малогумусні, глибокі, важко-суглинкові та їх аналоги по ступеню змистості. Частина схилів крутизною 3˚-5˚ також вкрита слабозмитими грунтами, на яких поширена площинна ерозія. На нижній частині схилів крутизна 3˚-5˚, а місцями і 5˚-7˚. Вздовж балок поширені середньозмиті грунти. На їх поверхні в основному буває лінійна, а місцями і глибинна ерозія. В результаті цього землі втратили половину, або й більше верхнього гумусового горизонту. Це потребує спеціальних агротехнічних заходів по їх обробітку та по підвищенню родючості. В першу чергу: оранка зябу впоперек схилів, контурна оранка, лункування та щілювання, регулювання сніготанення.

При оранці є загроза вивертання на поверхню менш гумусового і збідненого на поживні речовини нижнього горизонту. Такі землі не можна використовувати під посів просапних культур.

Підприємство, на якому я проходила практику, займається вирощуванням зернових культур і які в структурі посівів займають, наприклад у 2006 році, 60,1% від загальної площі ріллі, технічні культури були посіяні на площі 920га, що становить 20% до загальної площі посівів, кормових культур було посіяно 820га або 17,8% до загальної площі. Як видно із таблиці зернова група щорокут зростає за рахунок в основному кормової бази. Але в той же час зростає посів фуражних культур, тобто акцент більш звертається на концентровані корми (ячмінь, кукурудза). Левову частку (майже половини всіх зернових культур) в структурі зернових культур складає озима пшениця. Також виявлено, що чистих парів із року в рік становиться менше в зв'язку з повнішим використанням ріллі шляхом посівів. Такої структури посівів господарство притримується із року в рік і це є оптимальною структурою посівів з урахуванням всіх агротехнічних заходів та сівозмін.

Розглянемо структуру сівозмін за останні 3 роки в даному господарстві:

культура	2004р.		2005р.		2006р.
	га	%	га	%	га	%
Зернові культури - всього	2280	49,5	2600	56,5	2760	60,1
в т.ч. пшениця	1130	24,5	1460	31,7	1100	23,9
ячмінь	320	7,0	430	9,3	830	18,1
овес	100	2,2	30	0,7	150	3,3
кукурудза	180	3,9	280	6,1	360	7,8
просо	150	3,2
гречка	250	5,5	120	2,6	220	4,8
горох	150	3,2	280	6,1	100	2,2
Технічні культури - всього	820	17,8	690	15,0	920	20,0
в т.ч. цукрові буряки	150	3,3	80	1,7	100	2,2
соняшник	400	8,7	450	9,8	500	10,9
соя	200	4,3	160	3,5	170	3,7
гірчиця	70	1,5
ріпак					150	3,2
Картопля та овоче-баштанні культури	30	0,7	30	0,7	20	0,4
Кормові культури - всього	1020	22,2	1093	23,7	820	17,8
в т.ч. однорічні трави	50	1,1	100	2,2	20	0,4
багаторічні трави	640	13,9	653	14,2	470	10,2
Всього посівна площа	4150	90,2	4413	95,9	4520	98,3
Площа читих парів	453	9,8	190	4,1	74	1,7
Всього ріллі	4603	100,0	4603	100,0	4594	100,0

Стан зернового господарства визначає розвиток усіх галузей агропромислового комплексу та рівень народного добробуту. Від обсягу виробництва зерна залежить, чи буде забезпечено населення основним продуктом харчування – хлібом, промисловість сировиною, чи матиме держава необхідні для неї матеріальні і сировинні ресурси. Високорозвинене зернове господарство відіграє велику роль у розширенні м’ясного і молочного скотарства, свинарства та птахівництва.

В зв’язку з цим необхідно розглядати підвищення урожайності зернових культур, як визначальний напрям у розвитку зернового господарства. Причинами зниження урожайності є: погіршення посадкового матеріалу, відсутність необхідної кількості мінеральних добрив, засобів боротьби із шкідниками та хворобами, скорочення посівних площ, порушення сівозмін і систем ведення землеробства, нестача сучасних високопродуктивних машин і т.д. і один із немаловажливих факторів природно-кліматичні умови.

Розглянемо урожайність культур за останні три роки у СВК "Колос":

	2004р.	2005р.	2006р.
Зернові культури - всього	38,7	35,0	31,3
в т.ч. пшениця	38,3	36,6	30,3
ячмінь	36,6	20,3	28,8
кукурудза	68,5	92,1	71,4
гречка	19,9	12,1	13,9
Цукрові буряки	185,4	237,5	265,3
Соняшник	10,3	17,6	28,9
Соя	10,8	6,5	8,0

Аналізуючи урожайність бачимо, що родючись зернових культур більше середнього, а врожайність цукрових буряків та соняшника щороку зростає.

Аналізуючи ефективність вирощування зернових культур використовувалися методи групування, кореляційно – регресійного аналізу та елімінування.

Усі природні та суспільні явища перебувають в постійному русі, розвитку. Процеси розвитку явищ у часі називаються динамікою, а статистичні показники, які характеризують стан і зміну явищ у часі – рядом динаміки.

За допомогою рядів динаміки розглянемо зміну урожайності зернових на протязі трьох останніх років. При цьому будемо використовувати такі показники: абсолютний приріст, темп зростання і темп приросту, абсолютне значення 1% приросту на основі порівняння років ряду динаміки. Рівень який порівнюють називають поточним, а рівень, з яким порівнюють – базисним.

Абсолютний приріст визначають шляхом віднімання від рівня досліджуємого періоду базисного або попереднього рівня.

Темп зростання визначають шляхом ділення відповідних рівнів на базисний або попередній рівень, які приймають за 100%.

Темп приросту одержують при відніманні від темпу зростання 100%, або шляхом ділення абсолютного приросту на відповідну базу порівняння.

Значення 1% приросту одержують шляхом ділення бази рівня на 100%.

Таблиця 3

Показники динаміки урожайності зернових .

Рік	Уро-жай ність ц/га	Абсолютний приріст, ц /га			Темп зростання, %		Темп приросту, %		Абсолютне значення 1% приросту, ц /га
		до 2004р	до попе-реднього		до 2004р	до попе-реднього	до 1998р	до попе-реднього
2004	38,7	-		-	100	100	-	-	-
2005	35,0	-3,7		-3,7	90,4	90,4	-9,6	-9,6	-0,1
2006	31,3	-7,4		-3,7	80,8	89,4	-19,2	-10,6	-0,1

Отже, за даними таблиці ми бачимо , що урожайність зернових культур у СВК "Колос" за 2004 – 2006 роках зменшилась на 7,4 ц/га або на 19,2%.

Темп зростання і темп приросту урожайності зернових культур поступово зменшуються.

Для узагальнення інформації про приріст ведуть розрахунок середнього їх значення:

 ,

де п – число рівнів

 х_п – кінцевий рівень

 х_о – початковий рівень

У нашому випадку ц/га

Отже, приріст урожайності на протязі 2004 – 2006 років зменшився на 3,7 ц/га.

Коли відомі лише початковий і кінцевий рівні ряду динаміки, середній темп зростання обчислюють за формулою:

де У_к – кінцевий рівень ряду;

У_о – початковий рівень ряду;

n – кількість років в періоді, за який визначають середній темп зростання.

За даними СВК "Колос" середній темп зростання урожайності зернових становитиме

Отже, урожайність зернових за 1998 – 2000 роки зменшувалась в середньому за рік на 9,6%.

Виробництво зерна має вирішальне значення для розвитку всіх галузей сільського господарства. Зернове господарство є основою сільськогосподарського виробництва, а рівень його розвитку – одним з найважливіших показників стану економіки країни, який безпосередньо впливає на матеріальний добробут населення.

Зерно як цінний і незамінний продукт харчування становить основу продовольчого фонду, воно необхідне для задоволення потреб тваринництва в концентрованих кормах і як важливе джерело виробництва молока, м’яса, яєць та інших продуктів. Зернове господарство постачає сировину багатьом галузям переробної промисловості і є основою функціонування і розвитку борошномельної, комбікормової, пивоварної, спиртової та інших галузей.

Систему показників економічної ефективності виробництва у сільськогосподарських підприємствах доцільно будувати на основі показників валової продукції у натуральному та вартісному вигляді, валового і чистого доходу. Так у валовому доході, окрім обсягу виробництва, відбувається також економія затрат матеріальних, а в чистому доході ще й економія затрат на оплату праці. Отже валовий дохід відображає результат виробництва у більш концентрованому вигляді, ніж валова продукція, а чистий доход – ще в більш конкретнішому, ніж валовий.

Залежно від того, з якими видами затрат чи ресурсів порівнюють результати виробництва у сільськогосподарських підприємствах, показники економічної ефективності можна поділити на такі чотири групи:

-           узагальнені показники підвищення економічної ефективності виробництва;

-           показники ефективності використання землі;

-           показники підвищення ефективності використання праці;

-           показники підвищення використання основних фондів та капітальних вкладень.

Ефективність зернового господарства, по суті, розкривається сукупністю показників ефективності сільськогосподарського виробництва. Особливе значення мають такі показники: урожайність, продуктивність праці, собівартість продукції, ціна реалізації 1ц зерна, прибуток на 1люд – год., на 1ц зерна і на 1га посівної площі, рівень рентабельності виробництва зерна.

Урожай і урожайність – найважливіші результативні показники землеробства і сільськогосподарського виробництва в цілому. Рівень урожайності відображає вплив економічних і природних умов, а також якість організаційно господарської діяльності сільськогосподарських підприємств і господарств.

Найважливішою властивістю праці є її продуктивність, рівень якої характеризує ефективність використання трудових ресурсів.

Продуктивність праці як економічна категорія відображує взаємозв’язок між обсягом виробництва продукції і відповідними затратами праці.

Продуктивність праці – це здатність конкретної праці створити певну кількість продукції за одиницю робочого часу. Продуктивність праці підвищується, якщо збільшити виробництво продукції за одиницю робочого часу або зменшуються затрати праці на одиницю вироблюваних продуктів.

В умовах товарного виробництва і ринкових відносин індивідуальні витрати сільськогосподарських підприємств формують собівартість продукції.

Собівартість продукції – це витрати сільськогосподарських підприємств на виробництво і реалізацію продукції, визначені в грошовій формі. Собівартість продукції як економічна категорія є частиною вартості товару, оскільки не включає витрати, які втілюються і реалізуються у вартості додаткового продукту.

В умовах ринкової економіки кількість показників та методів їх обчислення постійно зростатиме.

Земля – це продукт природи, і лише в процесі виробничої діяльності людей вона стає засобом виробництва.

У сільському господарстві земля – це головний засіб виробництва продукції рослинництва і тваринництва. Земля одночасно є предметом і засобом праці, а отже і головним засобом виробництва. Земля значною мірою визначає темпи розвитку і рівень ефективності сільськогосподарського виробництва.

Економічна ефективність землі в сільському господарстві виражена системою показників, що характеризують, як ефективність використання всіх закріплених за господарством земельних ресурсів, так і ефективність окремих її видів.

При цьому одна частина показників характеризує кількісну зміну площі різних видів земельних ресурсів і відображають екстенсивний шлях розвитку. Друга частина показників характеризує ступінь інтенсивності використання землі.

До першої групи показників відносяться :

·           коефіцієнт сільськогосподарського освоєння;

·           коефіцієнт розораності;

·           коефіцієнт використання площі ріллі.

Коефіцієнт освоєння – це відношення кількості сільськогосподарських угідь до загальної земельної площі.

Коефіцієнт розораності – це відношення площі ріллі до площі сільськогосподарських угідь.

Коефіцієнт використання площі ріллі – це відношення всієї площі посіву до площі ріллі.

До другої групи показників належать :

·           землевіддача;

·           землемісткість.

Землевіддача – це величина чистої продукції в розрахунку на одиницю площі сільськогосподарських угідь.

Землемісткість – це обернений показник землевіддачі.

Також існують інші показники, такі як: кількість одержаної валової і товарної продукції з одиниці площі відповідних угідь в натуральному або грошовому виразі.

Отже, за даними СВК "Колос" Знам'янського району розглянемо структуру земельних угідь на протязі 2004-2006роках в таблиці 4.

Таблиця 4

Динаміка і структура земельних угідь, землезабезпеченість

Показники	2004		2005		2006		Відношення 2006р до2004р,%
	га	%	га	%	га	%
Загальна земельна площа	6078		6078		6070		99,9
в т.ч с.-г. угіддя	6078	100	6078	100	6070	100	99,9
із них рілля	4603	75,7	4603	75,7	4594	75,7	99,8
Сінокоси	8	0,1	8	0,1	9	0,1	112,5
Пасовища	1432	23,6	1432	23,6	1433	23,6	100,0
Багаторічні насадження	34	0,6	34	0,6	34	0,6	100,0
Коефіцієнт с.-г. освоєння	1,0	-	1,0	-	1,0	-	-
Коефіцієнт розораності	0.8	-	0.8	-	0.8	-	-
Припадає на одного робітника: - с.-г. угідь	19,3	-	19,4	-	20,9	-	-
- ріллі	14,6	-	14,7	-	15,8	-	-

Ефективність використання землі характеризується натуральними і вартісними показниками. До вартісних показників відносяться: валова продукція, товарна продукція, валовий дохід і прибуток.

Валова продукція сільського господарства являє собою всю масу виробленої в даному році продукції, включаючи приріст незавершеного виробництва.

Товарна продукція – це частина валової продукції, яка була реалізована й прийняла форму товару.

Валовий дохід – знов створена вартість живою працею робітників колективу за рік. Вона включає в себе фонд оплати праці і чистий дохід.

Прибуток – вираховується як перевищення виручки від товарної продукції над її собівартістю.

Виробничі фонди сільського господарства залежно від економічного значення в процесі виробництва, характеру обороту і способу перенесення вартості на створений продукт поділяються на основні і оборотні.

Основні виробничі фонди – це засоби виробництва, які протягом тривалого часу беруть участь у процесі виробництва, зберігають натурально – речову форму і поступово, частинами переносять свою вартість на сторений продукт.

Оборотні виробничі фонди – це засоби виробництва, які повністю споживаються протягом одного виробничого циклу, втрачають натурально – речову форму і повністю переносять свою вартість на готовий продукт .

Основні фонди поділяються на:

·           фонди сільськогосподарського призначення;

·           фонди не сільськогосподарського призначення;

·           невиробничі фонди.

Основні фонди сільськогосподарського призначення – це фонди, які приймають участь в процесі виробництва сільськогосподарської прдукції. До них відносяться: будинки, споруди, передавальні пристрої, машини і устаткування, робоча і прдуктивна худоба, багаторічні насадження і т.д.

Фонди не сільськогосподарського призначення спямовані на виробництво продукції промислового характеру, ці фонди пов’язані з будівлею, торгівлею, суспільним харчуванням і т. д.

Невиробничі фонди не прймають безпосередної участі в виробництві продукції, але відіграють важливу роль, створюючи сприятливі умови для життя і високопродуктивної праці сільськогосподарських працівників.

Фондозабезпеченність господарства – це вартість основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення з розрахунку на одного средньорічного працівника.

Економічна ефективність використання основних виробничих фондів характеризується фондовіддачею, фондоємкістю продукції та нормою прибутку.

Фондовіддача – це вартість валової продукції з розрахунку на 1 грн основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення.

Фондоємкість продукції – це середньорічна вартість основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення з розрахунку на 1грн валової продукції.

Для визначення економічної ефективності використання основних і оборотних фондів сільськогосподарського вирибництва обчислюють норму прибутку . Цей показник визначають з відношення прибутку до середньорічної вартості основних і оборотних виробничих фондів:

Н_п,

де Н_п – норма прибутку, %

П – прибуток, грн;

Ф_осн і Ф_об – середньорічна вартість відповідно основних і обороних фондів, грн.

Коефіцієнт оборотності оборотних засобів к_о характеризує кількість оборотів за рік і визначаеться за формулою:

де В_р – виручка від реалізації продукції, грн;

М_в – вартість молодняка, переведеного в основне стадо, грн;

В_с – виручка від реалізації основного стада, грн;

З_о – середньорічні залишки оборотних засобів,грн.

Тривалість одного обороту визначаеться діленням кількості днів у році на коефіцієнт оборотності засобів.

Існує два способи збільшення виробництва продукції сільського господарства – екстенсивний та інтенсивний.

Інтенсифікація сільського господарства – це такий спосіб ведення, за якого збільшення виробництва продукції досягається за рахунок додаткових вкладень, спрямованих на широке використання досягнень науково - технічного прогресу, застосування більш ефективних засобів виробництва і прогресивних технологій, що забезпечують підвищення продуктивності земельних угідь і поголів’я худоби.

Основним показником, що характеризує рівень інтенсифікації сільськогосподарського виробництва є сума основних виробничих фондів, поточних виробничих фондів і поточних виробничих затрат без амортизації в розрахунку на одиницю оброблюваної площі.

Прямий і головний показник, найбільш широко відображає суть рівня інтенсивності, тобто концентрацію живої та уречевленої праці в розрахунку на одиницю земельної площі.

Для аналізу досягнутого рівня основний показник може бути розподілений на 2 частини:

1) Фондозабеспеченність – це відношення основних фондів сільськогосподарського призначення до земельної площі.

2) Фондоозброєнність – це відношення виробничих затрат до земельної площі.

Вони є додатковими показниками.

Економічну ефективність інтенсифікації характеризують наступні показники:

1.Вихід валової продукції з одиниці земельної площі. Вся валова продукція в господарствах оцінюється в співставних цінах, це дозволяє використовувати даний показник в динаміці, а також виконувати співставлення діяльності господарств, що працюють в однакових умовах.

Допоміжні показники: товарна продукція, валовий дохід, чистий дохід, прибуток в розрахунку на одиницю земельної площі.

2.Продуктивність праці – це відношення валової продукції до одиниці затрат праці.

3.Фондовіддача і фондоємкість.

Собівартість продукції – це витрати сільськогосподарського підприємства на виробництво і реалізацію продукції, виражені в грошовій формі.

У сільськогосподарському виробництві розрізняють собівартість виробничу і повну, індивідуальну і галузеву, планову і фактичну.

Виробнича собівартість включає витрати сільськогосподарських підприємств на виробництво продукції, а повна собівартість – витрати на виробництво і реалізацію продукції.

Індивідуальна собівартість відображує витрати окремого сільськогосподарського підприємства на виробництво і реалізацію одиниці продукції. Галузева собівартість характеризує середні витрати на виробництво і реалізацію одиниці продукції окремої галузі певної сукупності господарств.

Планова собівартість – це витрати, які передбачає господарство відповідно до нормативів витрачання виробничих ресурсів і оплати праці з розрахунку на одиницю продукції. Фактична собівартість характеризує рівень проведених господарством витрат на виробництво і реалізацію сільськогосподарської продукції.

Розглянемо собівартость 1ц зернових за даними СВК "Колос" в таблиці 5

Таблиця 5

Динаміка собівартості 1ц зернових ,грн.

Культура	2005	2006	Відношення 2006р до 2005, %
Зернові, всього	32,31	41,16	127,4
в т.ч. пшениця	30,03	47,17	157,0
ячмінь	40,19	34,48	85,8
кукурудза	26,88	38,30	142,5
Цукрові буряки	13,33	15,79	118,5
Соняшник	55,93	52,96	94,7

Отже, собівартість культур в 2006 році в порівнянні з 2005 роком зросла майже по всіх культурах.

Важливою економічною категорією, яка властива діяльності підприємств на принципах господарського розрахунку, є рентабельність. Рентабельність – показник економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, який свідчить про те, що господарство від своєї діяльності одержує прибуток.

Прибуток господарств – це реалізована частина їхнього чистого доходу.

Характеризуючи рентабельність виробництва окремих видів продукції, галузей і господарств в цілому, недостатньо визначити величину прибутку, необхідно зіставити її з виробничими витратами за допомогою таких показників, як рівень рентабельності і норма прибутку.

Рентабельність характеризує ефективність спожитих засобів виробництва що включають суму річної амортизації основних фондів і вартість у господарстві матеріальних оборотних засобів.

Норма прибутку визначається з відношення прибутку до середньорічної вартості основних і оборотних фондів і визначається у відсотках.

Практично в різних господарствах часто досягають однакового рівня рентабельності при виробництві однойменної продукції, але мають різні показники норми прибутку.

Розглянемо на прикладі СВК "Колос" динаміку прибутку і рівня рентабельності виробництва зернових за 2005-2006 роки.

Таблиця 6

Динаміка прибутку і рівня рентабельності виробництва зернових

Показники	2005	2006	Відношення 2006р до 2005р.,%
Отримання чистого доходу, всього,грн в т.ч:	-39,0	275,3	-
на 1 га площі посіву, грн	-15,0	99,75	-
на 1ц валового збору,грн	-0,43	3,20	-
Виручка, тис. грн.	2356,7	2782,1	118,1
Повна собівартість,тис.грн.	2395,7	2506,8	104,6
Рівень рентабельності,%	-1,6	11,0	в 12,6 раз

Зробивши детальну характеристику господарства по всіх показниках, що характеризують ефективність виробництва зернових, можна побудувати таблицю в якій використаємо всі раніше визначені показники.

Таблиця 7

Економічна ефективність виробництва зернових.

Показники	1999	2006	Відношення 2000р до 1998, %
Площа посіву, га	2600	2760	106,1
Валовий збір, ц	91089	86000	94,4
Виробничі затрати тис.грн..	2943,2	3540,1	120,2
Одержано від реалізації, тис. грн.	2356,7	2782,1	118,0
Собівартість реалізації продукції, тис. грн.	2395,7	2506,8	104,6
Прямі затрати праці, тис. люд – годин	14	27	192,8
Урожайність, ц/га	35,0	31,2	89,1
Собівартість 1ц,грн	32,31	41,16	127,4
Затрати праці, люд.- годин На 1га. На 1ц	5,38 0,15	9,78 0,3	181,8 200,0
Виробничі затрати на 1 га,грн.	1132	1282,6	1133,0
Одержано парибутку: Всього, тис.грн	-39	275,3	706,8
На 1га,грн	-15	99,75	525

В Україні виробництво зернових завжди було і залишається головним джерелом грошових надходжень у господарства. Останнім часом через високі ціни товаровиробники господарства не в змозі придбати необхідну кількість добрив, палива, засобів захисту рослин, техніки, а від так і виконати всі вимоги технології вирощування зернових. А це, в свою чергу, призводить до значних недоборів їх врожаю, до зниження якості зерна та прибутків від реалізації.

Низькі показники економічної ефективності вирощування зернових культур обумовлені також використанням існуючої недосконалої високозатратної техніки і технології.

Підвищення економічної ефективності зернового виробництва передбачає збільшення виробництва і поліпшення якості зерна, забезпечення більшої сталості зернового господарства і ефективного використання його виробничих ресурсів. Основним напрямком подальшого розвитку зернового господарства є інтенсифікація виробництва зерна на основі внесення оптимальної кількості органічних і мінеральних добрив, розширення посівів високоврожайних сортів і гібридів, впровадження комплексної механізації, інтенсивних та індустріальних технологій, застосування прогресивних форм організації і оплати праці з урахуванням кінцевого результату.

Будь – яка технологія виробництва сільськогосподарської продукції постійно вдосконалюється і змінюється, пристосовуючись до конкретних умов.

Забезпеченість господарств надійною системою дає змогу якісно і в оптимальні агротехнічні строки виконувати всі види робіт, що сприяє підвищенню урожайності зернових культур і значно зменшує втрати зерна.

Велике значення має внесення оптимальних доз мінеральних і органічних добрив. У середньому по Україні при внесенні під зернові культури мінеральних добрив у кількості 194 кг діючої речовини на 1 га посіву із співвідношенням N₇₅ P₅₉ K₅₀ приріст урожаю зерна на 1 кг добрив становить 4,3 кг.

Важливим фактором збільшення виробництва зерна є зрошення земель. Слід відзначити, що в умовах зрошення одержати високі врожаї зернових культур без застосування добрив практично не можливо.

Одним із напрямків підвищення економічної ефективності виробництва зерна є впровадження нових форм організації і стимулювання праці, створення приватного сектору, фермерських господарств.

Основну увагу щодо комплексу заходів для досягнення високих урожаїв становлять інтенсивні технології.

Незалежно від грунтово – кліматичних зон в кожному господарстві слід мати 20-25% ранньостиглих, 35-40% середньостиглих та таку саму кількість середньорослих сортів. Наукові дослідження довели, що сукупний урожай зернових у такому разі зростає на 20-30% і стає стабільнішим.

Індустріальні технології, крім заходів і прийомів, спрямованих на зменшення затрат ручної праці, містять систему додаткових агроприйомів, основним з яких є:

·     передпосівне вирівнювання поверхні ґрунту;

·     внесення окремих видів добрив залежно від фази розвитку рослин;

·     передпосівна культивація з внесенням гербіцидів;

·     сівба високоякісним і попередньо обробленим протруювачем насіння;

·      суцільне довсходове і пісявсходове розпушення ґрунту та інші.

Приріст урожаю зернових значно змінюється залежно від місця вирощування, а також від погодних умов року.

Вагомим резервом підвищення економічної ефективності зернового виробництва є поліпшення якості зерна, особливо за рахунок сильних і твердих сортів пшениці з високим вмістом білка ( 15 – 17% ) і клейковини ( 28 – 43% ).

Індустріальні технології вирощування сільськогосподарських культур передбачають максимальне збільшення їх урожайності шляхом використання інтенсивних сортів і гібридів.

Збільшення виробництва продукції в сільськогосподарських підприємствах забезпечується за рахунок підвищення продуктивності праці.

Фактори, які впливають або сприяють збільшенню кількості продукції і зниженню затрат праці на її виробництво є основою для знаходження нових шляхів збільшення продуктивності праці.

Основні шляхи підвищення продуктивності праці:

·           ріст фондозабезпеченності і фондоозброєнності праці;

·           підвищення інтенсивності використання основних фондів;

·           поглиблена спеціалізація і концентрація виробництва;

·           впровадження прогресивних технологій;

·           покращення організації і збільшення її інтенсивності;

·           підвищення кваліфікації кадрів;

·           стимулювання процесу праці.

Резервами збільшення продуктивності праці є збільшення урожайності і зменшення затрат праці на 1га.

Можна виділити такі основні шляхи підвищення продуктивності праці в сільському господарстві:

-           зростання врожайності культур і продуктивності тварин;

-           впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва;

-           широке використання інтенсивних та індустріальних технологій виробництва в рослинництві і тваринництві;

-           раціональне розміщення сільського господарства;

-           економічно обґрунтовані спеціалізація і концентрація виробництва на базі міжгосподарської кооперації та агропромислової інтеграції;

-           застосування прогресивних форм організації і оплати праці;

-           зміцнення трудової і технологічної дисципліни.

Важливим показником економічної ефективності виробництва зерна є собівартість продукції.

Значення собівартості продукції є важливою умовою підвищення економічної ефективності виробництва і забезпечення розширеного відтворення в сільськогосподарських підприємствах.

Основні шляхи зниження собівартості сільськогосподарської продукції:

1.         Впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва.

2.         Зниження фондоємкості виробництва.

3.         Зниження матеріалоємкості виробництва.

4.         Зменшення витрат по організації і управлінню виробництвом.

5.         Удосконалення організації і матеріального стимулювання праці.

6.         Підвищення якості продукції і скорочення витрат при збиранні, реалізації продукції.

Резервами зниження собівартості продукції є підвищення урожайності сільськогосподарських культур і економія виробництва затрат в розрахунку на 1 га посівної площі.