Навигация
Пристосування тваринного світу
73346
знаков
0
таблиц
0
изображений
2.3 Пристосування тваринного світу
Пустельна фауна різноманітна, але вона бідніша, ніж фауна зон, багатих вологою, наприклад лісової фауни. Фауни різних пустельних біотоп розрізняються по складу і багатству. Найбільш багата фауна закріплених пісків, особливо з деревною і чагарниковою рослинністю; найбідніша фауна голих рухомих пісків і широких кам'янистих (щебенистих) пустель.
Умови існування в пустелях дуже суворі: відсутність води, сухість повітря, сильна інсоляція, зимові морози при дуже малому сніжному покриві або його відсутності. Тому тут мешкають головним чином спеціалізовані форми (з пристосуваннями як морфо-фізіологічними, так і в образі життя й поведінці).
Для пустель характерні тварини, що швидко пересуваються, що пов'язано з пошуками води (водопої віддалені) і корму (трав'яний покрив розріджений), а також із захистом від переслідування хижаками (укриття відсутні). У зв'язку з необхідністю укриття від ворогів і суворими кліматичними умовами у ряду тварин сильно розвинені пристосування, що слугують для відгортання і відкидання піску (щітки з подовженого пружного волосся, шипики і щетина на ногах, службовці для відгортання і відкидання піску; різці, а також гострі кігтики на передніх лапках — у гризунів). Вони споруджують підземні притулки (нори), часто дуже великі, глибокі і складні (велика піщанка), або здатні швидко закопуватися в рихлий пісок (ящірки круглоголовки, деякі комахи). Є швидко бігаючі форми (особливо копитні). Багато пустинних плазунів (ящірки і змії) також здатні дуже швидко пересуватися [4, 32-37].
Фауні пустель властиве «пустельне» забарвлення — жовті, ясно-бурі і сірі тони, що робить багато тварин малопомітними. Велика частина пустельної фауни влітку веде нічний спосіб життя. Деякі впадають в сплячку, причому у окремих видів (наприклад, у ховрахів) вона починається в розпал спеки (літня сплячка, безпосередньо перехідна в зимову) і пов'язана з вигоранням рослин і нестатком вологи.
Дефіцит вологи, особливо питної води, — одна з головних труднощів в житті мешканців пустелі. Одні з них п'ють регулярно і багато і у зв'язку з цим пересуваються у пошуках води на значні відстані (рябки) або на суху пору року переселяються ближче до води (копитні). Інші користуються водопоєм рідко або зовсім не п'ють, обмежуючись вологою, що отримується з їжі. Значну роль у водному балансі багатьох представників пустинної фауни грає метаболічна вода, що утворюється в процесі обміну речовин (великі запаси накопиченого жиру).
Пустельна фауна характеризується відносно великим числом видів ссавців (головним чином гризуни, копитні), плазунів (особливо ящірок, агам і варанів), комах (двокрилих, перетинчастокрилих, прямокрилих) і павукоподібних.
2.3.1 Ссавці
Ссавці пустелі – не відзначаються багаточисельністю стосовно видової різноманітності і багатоманітності у розмірних показниках. Тут здебільшого переважають дрібні ссавці, або ссавці середніх розмірів. Наприклад, гризуни є найбільш багаточисельними стосовно інших ссавців, що тут наявні. Серед інших зустрічаються окремі представники родин вовчих, котячих, копитних, деякі зайцеподібні [1, 96-101].
В тому випадку коли ссавці наявні в пустелі, в них певним чином відзначаються унікальні особливості, й адаптивні пристосування, тобто нехарактерні для звичайних ссавців інших природних зон. Характеризуються вони більшою витривалістю і пристосуванням до умов пустелі. Згідно з теорією Майєра, ссавці цієї природної зони характеризуються видовженими і збільшеними кінцівками, при цьому будова тулубу є більш сплюснутою і гнучкою, що певним чином і сприяє наявним тут умовам середовища. В деяких існуючих тут ссавців в організмі наявні певні зміни в будові, а найважливіше – пристосувальні ознаки накопичення і зберігання такої рідкісної у цих місцевостях вологи. Провідну роль в цьому мають горби у верблюдів (з м’язо-жировою сумішшю), підшкірна жирова клітковина інших ссавців, зокрема й накопичення жиру в хвості гризунів, що найкраще виражено, наприклад, у тушканчика. Це пояснюється тим, що жироподібний субстрат цих тварин зберігає воду з якомога кращими запасами і мінімальними витратами.
Верблюд
Верблюд – великий жуйний ссавець ряду парнокопитних (Artiodactyla). Це найвідоміший і добре пристосований представник ссавців, який має ряд адаптаційних ознак і пристосувань до існування в пустелі. Особливості цієї тварини унікальні. Зокрема на відміну від інших жувальних, верблюд має трьохкамерний шлунок. Має два пальці на нозі з широкою м’якою підошвою, пристосовану для ходіння по піску, і копита, схожі на нігті [1, 87-91].
Існує два види верблюдів: одногорбий верблюд (дромедар) Camelus dromedarius і двогорбий верблюд бактріан Camelus bactrianus, що живе в Азіатських пустелях (рис. 2.6).
Найголовнішою ознакою є те, що верблюди мають великий запас їжі у вигляді жирової тканини горбів, що певним чином сприяє обходженню без води на протязі тривалого часу, також можуть харчуватися солоною рослинністю. Із пристосувань, слід також відзначити, що в них добре виражена терморегуляція, тому вони добре переносять як спеку, так і холод.
Рудий кенгуру
Руді кенгуру – типові мешканці внутрішніх пустельних районів австралійського континенту. Вони є дуже витривалими тваринами, що до наявних тут умов. Руді кенгуру – найкрупніші із існуючих сумчастих тварин (рис. 2.7).
Стверджується, що ці тварини існують в цих краях декілька мільйонів років, від тоді як клімат на більшій частині Австралії став аридним, а тропічні ліси поступилися степам і пустелям. Ці тварини є ендемічними видами цього континенту.
Як у всіх представників родини кенгурових у рудого – короткі передні лапи і довгі дуже міцні задні. Більш того, мускулисті, з міцними кігтями ноги, тварини використовують і як спосіб оборони. Потужний і широкий хвіст використовується виключно в якості опори або балансиру під час бігу [21, 80-87].
Руді кенгуру – справжні пустельники. Вони не лише край невимогливі до їжі, але і стійко переносять недостачу води. Ця якість є особливо важливою влітку, коли малочисельні ріки висихають від спеки, і відповідно настають вкрай складні умови. В полуденні години кенгуру зазвичай проводять в затінку і мало рухаються. Якщо це не допомагає, вони облизують лапи, і розмазують слину по морді і тілу, щоб охолодитися. Завдяки такому ”вмиванню”, вони можуть переносити спеку понад 40° С, що в Австралійській пустелі зазвичай не рідкість. Активними вони стають вночі, з настанням прохолоди. Руді кенгуру живуть стадами з 10-12 особин. Іноді такі маленькі групи об’єднуються у великі, наприклад в тяжкі роки тривалих посух.
Тушканчик
Тушканчик – це гризун, але вельми своєрідний. Видів нараховується до тридцяти, що підрозділяються на десять рядів.
Ці тварини мають неабиякі адаптаційні особливості існування в пустелі. Вони обзавелись пристосуваннями, що дивують біомеханіків і фізіологів, що намагаються розізнати механізми виживання цих тварин.
Перш за все, розглянемо особливості хвоста. Тушканчик скаче, підіймаючи хвіст, який служить балансиром. Але не в цьому його основна функція. Хвіст певним чином подібний жезлу регулювальника: на його кінцівці наявне біле і чорне ошерстіння. Хвіст виконує захисну реакцію – тікаючи від хижаків, він несеться зигзагоподібно, стрімко змінює напрям, і полосата кінцівка хвоста мечеться у різні сторони, відвертаючи увагу переслідувачів. У тушканчика хвіст містить жировий запас, подібно запасам жиру в горбах верблюдів. Жир, як відомо, - це запас метаболічної води, яка вивільняється при його біохімічному розчепленні. При край несприятливих умовах, у тушканчика хвіст стає тонким і блідим. Як тільки умови покращуються, хвіст відновлює свою звичну структуру. До життя в пустелі пристосовані й задні ноги. Для того, щоб краще стрибати, у деяких видів кількість пальців менша. При цьому тушканчик може стрибати на три метри в довжину зі швидкістю 10 м/с. Стопа також має неабияке пристосування. Жорстка і пружна волосяна щітка не дає лапкам тушканчика провалюватись в рихлий пісок. А в основі пальців є еластична мозоля. Ця особливість забезпечує добрий зв’язок ступні з ґрунтом [1, 45-50].
Органи чуття також добре розвинені, і завжди напоготові. Добре розвинений зір (випуклі і круглі очі), довгі вуса, великі вуха. Розмір вух відповідає правилу Аллена, згідно якого вуха, хвости і щелепи у тварин помірних широт коротші, ніж у тих, що живуть в районах зі спекотним кліматом. До того ж довгі вуха забезпечують додаткове охолодження.
Пустельній тварині необхідно економити кожну краплю вологи. В цьому беруть участь нирки, які концентрують в сечі у два рази більше солей, ніж їх склад у морській воді.
А житло влаштовано так, щоб зберігати вологу. На поверхні пустелі температура досягає 50° С тепла. Але в норі (декілька десятків сантиметрів) панує прохолода.
В овальній норі тварина робить віднорки, а в іншому кінці влаштовує гніздову камеру. Для захисту від хижака у норі передбачений запасний вихід, який закритий земельною пробкою, або недоритий до поверхні.
Тушканчики мають важливу роль у сумісництві мешканців степу і пустелі. Одні – лиси, сичі, змії – полюють на цих тварин, інші – єгипетський варан, жук-чорнотілка, зелена жаба, норна пташка-кам’янка або ящірка гекон – знаходять у їхніх старих норах схованку, вологу і прогодівлю.
Похожие работы
... дтоплень в Україні сягають 3,2 млрд. гривень. Експерти-екологи констатують: руйнівні процеси стають незворотними. Якщо не вживати негайних заходів, то впродовж найближчих 10 років нас очікує екологічна криза... Гіркий досвід радянського господарювання переконливо довів, що повертати ріки назад і будувати рукотворні моря – невдалі ідеї. Будівництво в Карпатах Стрийського водосховища, так званого “ ...
... винайдення парового й електричного двигунів, освоєння атомної енергії, розвитку авіації, коли кількість населення перевищила 3,5 млрд чоловік, негативні екологічні процеси почали набувати глобального характеру, хоча ще не досягли масштабів кризи. Особливості ставлення людини до природи в цей період полягали в активному «підкоренні» її, в боротьбі з нею , хижацькому споживанні всіх її ресурсів з ...
... за загальним станом повітря. Завдяки цілому ряду біологічних особливостей лишайники є добрими індикаторами зміни стану навколишнього середовища в умовах його забруднення двоокисом сірки, фторидами, лужним пилом, важкими металами. При розробці тематики нас цікавила біоіндикація в вузьких рамках, що відноситься до антропогенних або антропогенне модифікованих факторів середовища, при цьому мова йде ...
... та управління екологічними процесами. Моніторинг дозволяє виявляти критичні та екстремальні ситуації, фактори антропогенного впливу на довкілля, здійснювати оцінку та прогноз стану об'єктів спостереження, керувати процесами взаємовпливу об'єктів гідросфери, літосфери, атмосфери, біосфери та техносфери. Таким чином, суть моніторингу зводиться до таких функцій: — контролю за станом об'єктів ...
0 комментариев