Адміністративна відповідальність у податковому праві

2. Адміністративна відповідальність у податковому праві

2.1 Адміністративна відповідальність у податковому праві на сучасному етапі

Придбання Україною статусу суверенної держави зумовило необхідність створення власної податкової системи. У 1991 році ухвалюється Закон "Про систему оподаткування в Україні" [9], що передбачає уніфікацію системи податків — введення єдиних податків для юридичних осіб всіх форм власності і розмежування податків і зборів по двох рівнях: загальнодержавні податки і платежі; місцеві податки і збори.

2 лютого 1994 року ухвалюється Закон України "Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР "Про систему оподаткування", що закріплює види загальнодержавних податків і інших обов'язкових платежів, що стягуються на всій території України і місцеві податки і збори. Проте цей варіант не сприяв виходу економіки з кризисного достатку. Перехід до економіки ринкового типа зумовив внесення змін до механізму оподаткування. 18 лютого 1997 року ухвалюється Закон України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про систему оподаткування" (Закон в новій редакції), який визначив принципи побудови системи оподаткування; податки, збори і обов'язкові платежі до бюджетів і до державних цільових фондів.

З метою створення оптимальної податкової системи, що чітко відображає повноваження держави і платників податків, в грудні 1996 року Верховна Рада України прийняла Постанову "Про основні направлення податкової політики", якою була передбачена підготовка і введення Податкового кодексу України до 1 січня 1998 року [107]. Податковий кодекс не був прийнятий Верховною Радою України і до кінця 2008 року.

Проте урядом України з метою створення умов для базових галузей економіки, зокрема, для сільського господарства, як експеримент був підготовлений проект закону і 17 грудня 1998 року Верховна Рада України ухвалила Закон України "Про фіксований сільськогосподарський податок" на період з 1 січня 1999 року до 1 січня 2004 року. Цей закон замість 12 податків, зборів і обов'язкових платежів що сплачуються, встановив один фіксований сільськогосподарський податок. Практика вживання норм цього закону показала позитивні результати в економіці галузі.

Для громадян-підприємців без створення юридичної особи Законом України від 13 лютого 1998 року "Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року "Про прибутковий податок з громадян" введено фіксований податок. Підприємцеві дано право самостійно переходити на оподаткування по фіксованому податку шляхом придбання патенту при дотриманні певних умов. Вартість патенту визначається органами місцевої самоврядності в межах від 20 до 100 гривень, встановлених вказаним Законом.

Для підтримки і стимулювання розвитку в країні малого підприємництва і розширення бази оподаткування Указом Президента України від 3 липня 1998 року, із змінами, внесеними 28 червня 1999 року "Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва" — юридичним і фізичним особам був введений єдиний податок замість всіх сплачуваних раніше податків [37].

Процес адміністрування своєчасності і повноти сплати податків, зборів і обов'язкових платежів до бюджетів всіх рівнів і державні цільові фонди покладений на Державну податкову службу (рис.2.1).

Система органів Державної податкової служби представлена: Державною податковою адміністрацією; Державними податковими адміністраціями в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі. У містах і районах — Державною податковою інспекцією.

У складі органів державної податкової служби є спеціальні підрозділи по боротьбі з податковими правопорушеннями — податкова міліція.

Органи податкової служби: здійснюють контроль за дотриманням податкового законодавства, правильністю числення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державні цільові фонди податків, зборів, обов'язкових платежів; вносять пропозиції законодавчим органам по вдосконаленню законодавства, розробляють інструкції і методичні рекомендації по вживанню норм в межах чинного законодавства; роз'яснюють платникам податків законодавство по питаннях оподаткування; формують і ведуть Державний реєстр фізичних осіб — платників податків і Єдиний банк даних про юридичних осіб — платниках податків.

Податкова міліція в межах своєї компетенції розкриває зловживання і правопорушення, розслідує їх, припиняє і оформляє справи в судові органи [10].

З метою вдосконалення механізму стягування податків, зборів і обов'язкових платежів Верховна Рада України 21 грудня 2000 року ухвалила Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" [29].

Враховуючи велику кількість претензій платників податків на багаточисельні перевірки діяльності суб'єктів, безакцептне списання не внесених в строк податків і платежів, законом встановлений круг контролюючих органів і сфера діяльності, що перевіряється. Відмінено безакцептне списання недоїмки по податках і платежах, яка повинна стягуватися лише по рішенню суду [76]. Платник податків отримав право самостійно визначати черговість і форми задоволення претензій кредиторів за рахунок своїх активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу.

В той же час держава цим законом підсилює відповідальність платника податків за несвоєчасне погашення зобов'язань по податках, зборах і внесках до державних цільових фондів. Відповідальність встановлена шляхом введення застави, адміністративного арешту і фінансових санкцій у формі пені, штрафних санкцій за непредставлення або несвоєчасне представлення декларацій, за затримку погашення зобов'язань залежно від часу затримки [80].

При цьому всі три види штрафних санкцій застосовуються за наявності підстав, паралельно.

На сучасному етапі розвитку держави, зміцнення законності та додержання громадянами Конституції і законів України, виховання у них поваги до прав, честі та гідності співгромадян, сумлінного виконання своїх обов'язків суттєво зростає значення адміністративної відповідальності, спрямованої на забезпечення законності та правопорядку в сфері адміністративно-правового регулювання суспільних відносин, що склалися у державі.

Адміністративна відповідальність – це самостійний вид юридичної відповідальності фізичних та юридичних осіб, установлений законодавчими актами. Адміністративну відповідальність можна визначити і як реалізацію адміністративно-правових санкцій, застосування уповноваженим органом чи посадовою особою адміністративних стягнень до громадян і юридичних осіб, що вчинили правопорушення [73].

Від інших видів відповідальності адміністративна відповідальність відрізняється тим, що об'єктом охорони виступають суспільні відносини, які регулюються не лише адміністративним правом, а й іншими галузями права.

До прийняття чинного нині Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) законодавство України не містило визначення адміністративного правопорушення, воно зустрічалося лише в науковій літературі [77]. У рамках законодавства колишнього СРСР поняття адміністративного правопорушення вперше було викладено в Основах законодавства СРСР і союзних республік про адміністративні правопорушення, прийнятих 23 жовтня 1980 р.

До адміністративної відповідальності притягується особа, що вчинила адміністративне правопорушення. Загальне визначення адміністративного правопорушення наведено в ст.9 КУпАП, згідно з яким адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, що посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені КУпАП, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності [2].

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.

Посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, пов'язані з недодержанням установлених правил у сфері охорони порядку, державного і громадського порядку, природи, здоров'я населення та інших правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов'язків.

Іноземці й особи без громадянства, які перебувають на території України, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах з громадянами України. Питання про відповідальність за адміністративні правопорушення, вчинені на території України іноземцями, які згідно з чинними законами та міжнародними договорами України користуються імунітетом від адміністративної юрисдикції України, вирішуються дипломатичним шляхом.

Статтею 24 КУпАП за вчинення адміністративних правопорушень передбачено такі адміністративні стягнення [2]:

попередження як захід адміністративного стягнення, яке виноситься в письмовій формі. У передбачених законом випадках попередження фіксується іншим установленим способом;

штраф – грошове стягнення, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України;

оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в його примусовому вилученні за рішенням суду і наступній реалізації з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат з реалізації вилученого предмета;

конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в примусовій безоплатній передачі цього предмета у власність держави за рішенням суду. Конфісковано може бути лише предмет, який є у приватній власності порушника, якщо інше не передбачено законами України;

позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання);

виправні роботи застосовуються на строк до двох місяців з відбуванням їх за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, і з відрахуванням до двадцяти процентів її заробітку в дохід держави. Виправні роботи призначаються районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом (суддею);

адміністративний арешт, який установлюється і застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до п'ятнадцяти діб та призначається районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом (суддею).

Одночасно із введенням 4 грудня 1990 року Закону України №509-ХІІ "Про державну податкову службу в Україні" податковим органам надано право накладати адміністративні штрафи [10]:

- на службових осіб підприємств, установ і організацій, винних у приховуванні (заниженні) прибутку (доходу) або приховуванні (необчисленні) інших об'єктів оподаткування, а також у відсутності бухгалтерського обліку або веденні його з порушенням установленого порядку і перекрученні бухгалтерських звітів, у неподанні, несвоєчасному поданні або поданні за невстановленою формою бухгалтерських звітів, балансів, розрахунків, декларацій та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та інших платежів у бюджет, - у розмірі середньомісячної заробітної плати, а за ті ж дії, вчинені повторно протягом року, - у розмірі двох середньомісячних плат;

- на громадян, винних у порушенні порядку заняття індивідуальною трудовою діяльністю, або тих, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю, щодо якої є спеціальна заборона, а також на громадян, винних у відсутності обліку доходів або у веденні його з порушенням встановленого порядку, неподанні або несвоєчасному поданні декларацій про доходи чи у включенні до декларації перекручених даних, - у розмірі середньомісячного доходу, що підлягає оподаткуванню, а за ті ж дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, - в розмірі двох середньомісячних доходів, що підлягають оподаткуванню;

- на керівників та інших службових осіб підприємств, установ і організацій, а також громадян, які не виконують перелічених у пунктах 2 - 5 цієї ж статті вимог державних податкових інспекцій та їх службових осіб, - у розмірі відповідно середньомісячної заробітної плати і середньомісячного доходу, що підлягає оподаткуванню;

Надалі ця норма закону мала неодноразові зміни та доповнення, але суттєві зміни відбулися у 2005 році, коли Законом України від 12.01.05 №2322-ІV повноваження податкових органів щодо притягнення до адміністративної відповідальності стали регулюватися лише Кодексом України про адміністративні правопорушення. Таким чином, на сьогодні органи податкової служби мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення у випадку (табл.2.1):

Таблиця 2.1. Статті Кодексу України про адміністративні правопорушення, відповідальність за складання яких покладено на податкові органи