Етика Гоббса і Бенедикта Спінози.

План

1. Основні напрямки пошуку етики Нового часу.

2. Соціально-договірна концепція моралі Гоббса.

3. Етика особистості у Спінози.

4. Раціональна сутність людини – основоположна теза головної праці Спінози «Етика».

 


1. Основні напрямки пошуку етики Нового часу.

Культура Нового часу (XVII-XIX ст.) і, відповідно, ново­європейська етична думка формуються за умов розвитку бур­жуазного засобу виробництва і раціоналістичного типу свідо­мості.

Етичні системи Західної Європи XVII ст., епохи зароджен­ня раціоналізму, характеризуються складною і суперечливою взаємодією християнського вчення про розумність створеного Богом світу і думкою гуманістичною, яка життєстверджує домінанти свідомості, перейняті вірою у можливість розумної перебудови світу та його удосконалення; розумово-прагматич­ним характером самої раціональності з орієнтацією на під­приємницький успіх, ділову ініціативу і «здоровий глузд».

Мислителями того часу, Томасом Гоббсом (1588-1682 pp.), Джоном Локком (1632-1704 рр.), Бенедиктом Спінозою (1632-1677 pp.) та іншими, створювалася одна з найзначніших побудов суспільної думки Нового часу — теорія природ­ного права, відповідно до якої право зумовлюється силою, що визначає суверенітет як особистості, так і держави. Стан дер­жави у світовому співтоваристві подібний до стану громадя­нина у самій державі: і там, і тут діє не висока мораль, не во­ля Бога, а тверезий і холодний егоїстичний розрахунок. Як окремі індивіди, так і народи у своїх взаємовідносинах повин­ні покладатися лише на здорове, природне почуття самозбереження.

Концепція створення моральності, що виходила виключно із земних інтересів людей, одержала назву теорії «розумного егоїзму». Суть її полягає в наступному: якщо людина у своїх вчинках може віддавати перевагу тільки власним інтересам, то варто вчити її не відмови від егоїзму, а тому, щоб вона розуміла свої інтереси «розумно», відповідаючи вимогам своєї справжньої «природи»; якщо суспільство організоване так са­мо «розумно», то інтереси окремих особистостей не призве­дуть до конфлікту з інтересами оточуючих і суспільства в ці­лому, а, навпаки, будуть служити їм.

У філософсько-етичній рефлексії XVIII ст., що успадковує та змінює одночасно ідеї морального розвитку XVII ст., од­нією з центральних стала тема осмислення людської природи, її сталості та мінливості, залежності й незалежності від зов­нішніх умов або середовища. Серцевиною даної проблематики є теорія виховання, що розроблялася філософами-просвітителями Жан-Жаком Руссо, Дені Дідро, Клодом Адріаном Гельвецієм та іншими.

Ж.-Ж. Руссо (1712-1778 pp.) у своїх головних творах «Нова Елоїза», «Еміль, або про виховання», «Сповідь», а та­кож «Мрії аматора самотніх прогулянок», «Міркування про походження і підставу нерівності серед людей», «Про суспільний договір людини, дані йому природою основи здоров'я і моральності» ставить питання про емоційну спільність індиві­дів, про можливість здолання морального відчуження між людьми. Так, у романі-трактаті «Еміль, або про виховання» Руссо стверджував, що, розвиваючи у дитині почуття м'якості, співчуття, людяності, вихователь повинен за допомогою необ­хідної корекції природних якостей (співчуття і жалості) викорінювати у ній риси жорстокості й деспотизму. Останні, на думку філософа, є породженням цивілізації. Руссо робить ак­цент на людській совісті, тому що це — стрижень особистос­ті, прояв її почуття, а не судження, тому цю людина — істота емоційна. Моральне зло у суспільстві, вважав Ж.-Ж. Руссо, породжується соціальною нерівністю, приватною власністю. А тому основою позитивного перетворення моральності мають бути соціально-класові зміни та волевиявлення народу.

Дені Дідро (1713-1784 pp.), відомий своєю «Енциклопе­дією» і філософськими романами («Жак-фаталіст і його хазя­їн» тощо), вважав вихідним джерелом виховання людини по­чуття, але при цьому визнавав і роль розуму (мислення), підкреслюючи їх взаємозв'язок. Мислення впадає у спекуля­цію, якщо відривається від фактів. І просте накопичення фак­тів, які ми пізнаємо чуттєво, не матиме користі без їх раціо­нальної обробки. Такі погляди свідчать про суто матеріалістичну позицію Дідро, який акцентував увагу на лю­дині як носієві наукового знання.

Клод Адріан Гельвецій (1715-1771 pp.) у своїй праці «Про розум» розглядає принцип почуття в антропологічному ракурсі, тобто дивиться на почуття як на джерело і двигун усього в світі моральному. Він проголошує домінанту безпосе­редніх життєвих задоволень, радощів, краси, любовної при­страсті. Але Гельвецій не зупинявся на розгляданні культу на­солоди, а йшов далі, стверджуючи рівність людей у їх прагненні та здібності до любові й насолоди.

При єдиному розумінні процесу виховання як сили, що спроможна формувати людську індивідуальність, і визнанні прогресу внутрішньою лінією розвитку людини й людства, просвітителі вказували різноманітні шляхи виховання. Одні, як Руссо, підтверджували, що створеною є природа, а мораль­но створеною — людина, яка існує за законами природи. Во­ни проголошували створеною первісну людину, оскільки саме вона була ближче за всіх до природи. Інші, подібно Дідро і Гельвецію, бачили процес виховання у рамках цивілізації, то­му що саме вона ґрунтується на розумі, який спрямовує сто­совно до трансцендентного розуміння процес виховання: до цього його критерієм була ідея Бога, тепер стала ідея природи або цивілізації.

Наприкінці XVIII ст. найвизначнішою фігурою у розвитку європейської етичної думки став Мануїл Кант (1724-1804 pp.), який стверджував, що етика нічого не запозичує з інших наук про людину, а моральні принципи існували набагато раніше емпіричного знання про навколишній світ. У свою чергу, емпіричні знання закладені в людському розумі апріорі (від лат. — «з попереднього»), тобто як переддосвідне знання. Етика Канта системно розроблена у таких творах, як «Критика практичного розуму», «Метафізика вдач», а також у складених за записами лекціях з етики.

На думку Канта, у моральних законах, задається абсолют­на межа людини, та першооснова, остання риса, яку не мож­на переступити, не втративши людської гідності. Оскільки людина є істотою слабкою, недосконалою, для неї моральний закон може мати силу тільки як повеління, імператив. Імпе­ратив — це формула відношення об'єктивного (морального) закону до недосконалої волі людини.

Категоричний імператив Канта: роби тільки відповідно до такої максими, керуючись якою ти в той самий час можеш побажати, щоб вона стала загальним законом, — це є вимо­гою до людської волі керуватися моральним законом, привес­ти свої максими у відповідність до нього. Категоричний імпе­ратив зобов'язує кожну людину ставитися до людства у своїй особі і в особі будь-якого іншого так само, як до мети, і ніко­ли — тільки як до засобу. Щоб не бути рабом свого природ­ного егоїзму, людина змушена удаватись до вольового само-примушення. Обов'язок для Канта — чистота морального мотиву і твердість моральних переконань. Через обов'язок за­тверджується і загальність морального закону, і внутрішня гід­ність особистості. Індивідуальна воля може трансформуватися у загальну, а чеснота — з'єднатися зі щастям у тому випадку, якщо особистість у самій собі знайде ту тверду моральну опо­ру, яку раніше вона шукала зовні — у природі, у вірі в Бога, у суспільному середовищі.


Информация о работе «Етика Гоббса і Бенедикта Спінози»
Раздел: Этика
Количество знаков с пробелами: 32540
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
32739
3
1

... розвинув концепцію про множинність можливих світів. Бог, на переконання, створив лише один із них, але це найкращий світ; •  лише у духів, як найвищих монад, характер дій набуває форми справжньої свободи. 4.  Філософія Просвітництва   Добою Просвітництва в Європі вважається XVIII ст. Сутність філософії Просвітництва полягає в обстоюванні вирішальної ролі освіти, науки і культури у розв'язанн ...

Скачать
513900
3
0

... до "внутрішнього життя", що розкривається як "здатність до товариськості, психологічного розуміння чужого душевного життя... здатність до інтроспекції і споглядальної настроєності" (Кульчицький О. Основи філософії і філософічних наук. Мюнхен, Львів, 1995, С. 155). Антеїзм, екзистенційність та кордоцентризм - характерні риси, якими визначається специфічність, унікальність української світоглядно-фі ...

Скачать
32620
0
0

... знання повинне було перевірятися за допомогою природного «світла розуму». Це припускало відмову від всіх думок прийнятих на віру (наприклад звичаї, приклади, як традиційні форми передачі знань). Великий філософ, що запропонував свою систему координат в математиці (декартова – прямокутна система координат) запропонував і точку відліку для суспільної свідомості. По Декарту наукове знання повинне ...

Скачать
83890
0
0

... ів перед людством, особливо в області науки, але мова йде спокій душі людської, і тут вони надійшли, як Змій-спокусник - наплодили раціональних яблук. 1.4 Представники німецької класичної філософії Сенс життя, за Кантом, знаходиться не зовні, а всередині людини, він іманентний особистості. Фактором, який створює сенс життя, є ідея у вигляді морального закону, боргу, добра. Сенс життя не існу ...

0 комментариев


Наверх