Трудовой потенциал Украины

План:

Трудовий потенціал України

1. Вступ

2. Відтворення трудового потенціалу

3. Зайнятість населення

4. Безробіття і ринок праці

5. Соціальний захист населення

6. Література
Трудовий потенціал України.

В усі часи економісти різних поглядів, шкіл і напрямів визнавали, що праця є одним із найголовніших факторів економічного розвитку. Недвозначно на це натякає християнська заповідь: "в поті лиця твого будеш їсти свій хліб". Носієм, персоніфікатором праці є людина, вона - суб'єкт господарства, репрезентант трудового потенціалу держави і нації. У цьому контексті при з'ясуванні економічних проблем, стану і перспектив економічного зростання особливого значення набуває аналіз трудового потенціалу, який, хоч і привертає увагу щораз більшого числа економістів, не має досі однозначного визначення в літературі. Та вже сама спроба такого визначення свідчить про новаторські пошуки в економічній науці, яка не задовольняється традиційним понятійним апаратом. Перші спроби застосування нових понять були зроблені економістами західних країн. Ще в 50-х роках вони почали використовувати терміни "людський фактор", "людський капітал" і т.п. В Україні кілька десятиліть економічна думка перебувала в полоні ідеологізованих догм, а тому тут гору брали кількісні показники розрахунків населення і трудових ресурсів, які були прирівняні до матеріально-сировинних факторів виробництва. Під впливом якісних змін в економіці, впроваджень наукових досягнень у виробництво. подальшого розвитку науково-технічної революції виникла потреба в подоланні суто кількісного (валового) підходу до трудових ресурсів. В результаті почали з'являтися численні публікації, присвячені людському факторові та трудовому потенціалу. Це було ознакою поступу економічної науки, який, однак, і досі ще обтяжений традиційними стереотипами мислення. Про це, зокрема, свідчать матеріали проведеної наприкінці 1992 р. у Луцьку науково-практичної конференції на тему "Трудовий потенціал України". Розглянемо трудовий потенціал України з позицій сучасного стану економічної науки, яка основний акцент робить на його демографічному вимірі, але із якнайповнішим урахуванням проблем зайнятості та соціального захисту. Ці проблеми особливо актуальні у зв'язку з глибокими кризовими тенденціями, що розвиваються в економіці, глибокими якісними трансформаціями, спричиненими переходом від командно-адміністративної до ринкової системи. Перехідні процеси в економіці найсильніше позначаються на особливостях відтворення, зайнятості та соціального захисту трудового потенціалу, що є певною мірою індикатором об'єктивних економічних процесів в Україні.

Відтворення трудового потенціалу

Трудовий потенціал України, як і будь-якої іншої країни, є складною соціально-економічною категорією, головним компонентом якої виступають фізичні параметри відтворення населення — природної основи трудового потенціалу. Йдеться про демографічний вимір трудового потенціалу, яким останній, безумовно, не вичерпується. Відтворення населення і його трудових ресурсів — це тільки один із компонентів, хоч і дуже важливих, трудового потенціалу, який на кожному історичному етапі є втіленням усієї культури нації, держави, народу, що пройшов складний шлях свого розвитку під впливом ендогенних і екзогенних факторів. Особливо складним був процес розвитку населення і його трудового потенціалу в Україні протягом XX століття. Досить нагадати про демографічні наслідки першої і другої світових війн, голодомору 1921,1932-1933, 1946-1947 років. Враховуємо і так звані "розкуркулення", депортації населення, зокрема найціннішого його генофонду. Усе це справило глибокий вплив на процеси демографічного розвитку України. Тому не можна повністю погодитися із твердженням Ральфа С. Кліма в тому, що демографічний розвиток України відбуватиметься до 2000 року так само, як у Східній Європі. Звичайно, спільні тенденції виявлятимуться в соціально-демографічній ситуації, оскільки демографічні "ями" тут глибші і вони справили більш руйнівний вплив, ніж в інших країнах Європи. До речі, українська демособливість вже зараз доволі яскраво проявила себе в природному прирості населення. За період 1980-1990 рр. приріст населення зменшився в Україні з 3,5 до 0,6 чоловік на 1000 чоловік. У 1990 р. був в Україні приріст найнижчий у Східній Європі (у Білорусії він склав 3,2,уРосійській Федерації-2,2,уЛитві-4,6, Молдові - 8,0, Латвії-1,4, Естонії-1,8). У 1991-1992 рр. природний приріст населення в Україні був від'ємним. У 1991р. вів становив 0,8, а в 1992р. вже лише 0,2 (в розрахунку на 1000 чоловік населення). Це свідчить, що в якісних параметрах населення, а отже і в демографічному компоненті його трудового потенціалу, на порозі третього тисячоліття в Україні і в інших постсоціалістичних країнах відбудуться суттєві зміни, які позначаться насамперед на темпах приросту і на загальній кількості населення. За останні 20 років чисельність населення України зросло більш як на 5 млн. чоловік. У 1970р. воно становило 47126 тис. На 1 січня 1993 р. відповідно — 52244 тис. чоловік. Згідно з найбільш поширеними прогнозними розрахунками населення України в 1999 р. складе 58210 тис. чоловік. Однак є і досить песимістичні прогнози демографів. Згідно з ними населення України в 2001 р. не перевищить 51 млн. чоловік, а на початку 2016р. —50 млн., тобто зменшиться порівняно з1991р. відповідно на 0,7 і 1,8 млн. чоловік. Зниження демозростання є результатом попередніх несприятливих умов розвитку українського народу. Демографічні втрати України внаслідок колишньої несправедливої національної політики, відвертого і брутального геноциду і етноциду досі належним чином не тільки не вивчені, але ще не до кінця усвідомлені. Ці наслідки даватимуть про себе знати ще й у XXI столітті. Для визначення трудового потенціалу дуже важливо знати закономірності його розвитку, тенденції та питому вагу працездатного населення у всьому населенні. Згідно з методикою, що досі застосовується в Україні, до трудових ресурсів належать насамперед працездатні віком 16-59 років. Їх питома вага в населенні у 1970-1989 рр. становила понад 60%, виявивши тенденцію до зменшення. У цей період різко знижувалася питома вага молоді віком до 14 років і зростала категорія людей пенсійного віку. Населення працездатного віку складало 59,4% і 55,0%, пенсійного віку—­відповідно 13,5% і 16,9%. Співвідношення між різними віковими категоріями населення має регіональні відмінності. В окремих регіонах питома вага людей пенсійного віку сягає 23,5%. Погіршуються й інші показники населення. Наприклад, частка жінок у фертильному віці в 1959-1989 рр. знизилася з 53,3 до 44.6%. Якщо враховувати те, що жіноцтво — основа здорового покоління, то цілком зрозумілим є те, яке негативне значення має зниження дітонародження для відтворення трудового потенціалу. Надто негативно позначається на трудовому потенціалі населення зменшення питомої ваги молодіжних груп населення. Так, за переписом населення 1989р., відношення групи населення 10-14 років до групи 50-54 років склало в Україні 98%, тоді як у Російській Федерації —106%. Постаріння населення в Україні відбувається до деякої міри за рахунок імміграції, яка в 1979-1988 рр. склала 153 тис. чоловік. У 1991-1995 рр. кількість прибулих в Україну була на рівні 2,4-2,5 млн. чоловік. Висока питома вага серед іммігрантів припадає на тих, які працювали за межами України, а тепер, повернувшись на Батьківщину, ускладнюють соціальні проблеми молодої держави. Оцінка трудового потенціалу на сучасному етапі повинна враховувати його адаптивність до науково-технічної революції. Звичайно, в цьому контексті, особливого значення набуває статевовікова структура, від якої залежить сприйняття науково-технічних нововведень. Стосовно жіночого і чоловічого населення, то протягом останнього десятиріччя між цими категоріями встановилася певна стабільність. Так, чоловіче населення складає 46%, а жіноче — відповідно 54%. Таким чином, склалося співвідношеня на користь жіночого населення, яке в силу багатьох причин слабше адаптується до науково-технічного прогресу, ніж чоловіче. Дослідження показують, що основна частина населення і його трудового потенціалу зосереджена в містах. За 1989-1993 рр. питома вага міського населення України збільшилася з 67 до 68%. Отже, процес урбанізації, хоч і повільно, проте все ж продовжується. Однак міст з великою концентрацією населення в Україні небагато. Згідно з переписами лише Дніпропетровськ, Одеса і Харків мають більше мільйона мешканців, а Київ — більше 2,6 млн. Урбанізація позитивно позначається на якісних параметрах трудового потенціалу, зокрема на його освіті, професійній підготовці та ін. Згідно з даними перепису населення, проведеного у 1989 р., на 1000 чоловік міського населення у віці 15 р. і старше 869 чоловік мали вищу і середню (повну і неповну) освіту, у сільського населення цей показник становив 643 чоловіки. Це досить високий освітній ценз трудового потенціалу, який потрібно зараховувати до його позитивних ознак. А втім, в Україні у 1992/93 навчальному році навчалося у загально­освітніх школах 708,8 тис. чоловік, у професійних навчально-виховних закладах—653 тис., у вищих навчальних закладах системи підготовки молодших спеціалістів — 719 тис., у вищих навчальних закладах — 856 тис. чоловік. Наведені факти, виявлені залежності не розкривають усіх причин та тенденцій розвитку демографічного компонента трудового потенціалу. Через те вони не можуть відтворити повністю складної картини розвитку трудового потенціалу, тим більше у віддаленій перспективі, незважаючи на те, що окремими фахівцями такі спроби робилися. Навіть не вникаючи в точність демографічних прогнозів, не можна не звернути увагу на те, що вони не враховують усіх чинників негативного впливу на трудовий потенціал населення. Демодослідники вдало маніпу­люють статево-віковими шкалами, не маючи змоги передбачити з належною точністю захворювання і смертність, зумовлені екологічними чинниками. У цьому зв'язку варто зауважити, що визначення кількості населення працездатного віку на той чи інший період — це ще далеко не точно розраховані трудові ресурси. Адже під впливом погіршення навколишнього середовища виникають і розвиваються хвороби, що позбавляють людей працездатності. Від екологічних забруднень помирає багато людей у працездатному віці, народжуються інваліди і т.д. Отже, за допомогою демостатистичних розрахунків аж ніяк не вдається з належною точністю запрограмувати розвиток населення. Для цього потрібен досконалий інструментарій наукового аналізу, який необхідно розробляти в межах екогомології, тобто науки про взаємодію населення і навколишнього природного середовища. В Україні протягом останніх років екогомологічні дослідження почали проводитися із широким залученням медичних, статистичних і соціологічних обстежень. Узагальнені результати таких обстежень є у наукових публікаціях і дисертаціях. Вони свідчать про погіршення якіс­них параметрів природного середовища і його негативний вплив на відтворення трудового потенціалу населення. Відомо, що територія України перенасичена забруднювачами, вона оголошена зоною екологічного лиха. Негативні впливи для здоров'я людей різко поглибила Чорнобильська катастрофа. Економічна криза, що триває вже кілька років, обмежує можливості протистояти впливу екосистем на відтворення трудового потенціалу нації, змушує молоду українську державу вдаватися за допомогою до світового співтовариства, яке повинно активніше сприяти виживанню української нації. Отже, при з'ясуванні особливостей і закономірностей розвитку трудового потенціалу населення потрібно враховувати якомога більше факторів, бо тільки таким чином можна пізнати всю складність об'єктивної реальності. Сучасний стан в Україні, коли говорити про населення і його трудовий потенціал, невтішний. Аналіз цього стану треба проводити, керуючись багатьма науковими принципами, обґрунтовуючи дійові заходи, спрямовані на подолання негативних тенденцій у відтворенні трудового потенціалу України.

Зайнятість населення

Для осмислення системи зайнятості, що склалася в Україні, її концептуальних засад потрібна ретроспектива в недалеке минуле, коли панівними були погляди, згідно з якими найвищим здобутком вважалося досягнення повної зайнятості працездатного населення. Треба сказати, що повна зайнятість працездатного населення хіба що декларувалася, бо її ніколи не було насправді. Не випадково статистичні органи фіксували з року в рік кількість працездатних, що були незайняті у суспільному виробництві, або ж зайнятих у домашньому господарстві. Цих величин ніхто точно не знав, оскільки між офіційною статистикою і реальністю були великі розходження. Крім того, економісти фіксували великі внутрішньо виробничі резерви робочої сили, розвивали концепцію "дрейфуючої зайнятості", яка на промислових підприємствах оцінювалася в 15-20%. У сільському господарстві сезонний характер робіт вивільняв працівників або скорочував чисельність зайнятих на тривалий час. Офіційна економічна наука, відкидаючи твердження про наявність безробіття в планово-командній системі, визнавала наявність різних видів резервів трудових ресурсів. Зарубіжні економісти називали ці резерви формами безробіття. Сказане дає можливість зрозуміти концептуальні засади зайнятості в Україні в часи її перебування в складі колишнього СРСР, економічна політика якого визначала близьку і далеку перспективу зайнятості. Її рівень, структуру та інші параметри. Особливо цінувалася зайнятість у державному секторі економіки, що складав близько 90%. Інші форми зайнятості населення вважалися менш вартісними: суспільство скеровувалося до повного одержавлення. Державна форма власності та державна система зайнятості оголошувалися метою соціалістичного суспільства. Щ тенденції в Україні досі ще не подолані, хоч в наш час немає відвертих захисників державного монополізму в організації зайнятості населення. Офіційна статистика досі подає насамперед народногосподарську структуру функціонування трудового потенціалу. Тенденції цієї структури в 1980-1995 рр. відображені в таблиці. З даних таблиці видно, що найбільше ресурсів праці зайнято в промисловості та будівництві. За цими галузями йде сільське і лісове господарство. Якщо до того додати зайнятих в інших видах і сферах матеріального виробництва, то вийде, що зайнятість в Україні структурно протилежна зайнятості в економічно розвинутих країнах передусім тому, що матеріальне виробництво поглинає набагато більше трудового потенціалу порівняно з іншими галузями народного господарства. Низькою є питома вага зайнятих у галузях, що безпосередньо обслуговують людину. Йдеться про освіту, охорону здоров'я, науку, соціальне забезпечення і т.п. Десятиліттями декларована турбота про людину ніколи в колишньому СРСР не знаходила свого реального втілення. Постійно порушувалася система ефективних мотивацій до праці. Внаслідок цього почала падати її продуктивність. Так, в 1980-1985 рр. середньорічна продуктивність суспільної праці в Україні становила 3,5%, а в 1985-1990 рр. — 2,4%.

Таблиця “Зайнятість населення України в галузях народного господарства в 1980-1994 рр. (млн. чоловік)”

Галузі народного господарства	1985	1990	1991	1992	1994
Всього зайнято у народному господарстві	25,6	25,4	25,0	24,5	23
У промисловості та будівництві	10,0	10,2	10,0	9,3	7,9
з них у кооперативній діяльності	—	0,4	0,5	—
У сільському і лісовому господарстві	5.4	5,0	4,9	4.9	4,8
У транспорті та зв'язку	2.1	1.8	1.8	1,8	1,5
У торгівлі, громадському харчуванні, матеріально-технічному постачанні, збуті, заготівлях	2,0	1.9	1,9	1,9	1,6
В охороні здоров'я, фізкультури, соціальному забезпеченні	1,3	1,5	1,5	1,5	1,5
У народній освіті, культурі, мистецтві, науці й науковому обслуговуванні	2,9	3,0	3,0	2,8	2,7
В апараті органів управління, державному страхуванні	0,6	0,6	0.6	0,6	0,7
В інших галузях господарства	1,3	1.4	1,3	0,7	0.5

Дані таблиці засвідчують, що командно-планова система господарства із року в рік себе вичерпувала. Оскільки в перехідний період від економіки командної до економіки ринкової система зайнятості функціонує особливо неефективно, 'ц важко пристосувати до нових умов. Коли заходить мова про трансформацію умов зайнятості в Україні в перехідний період, то напрошується паралель про зміну в суспільних відносинах у зв'язку з ліквідацією кріпосництва, внаслідок якого селянин опинявся у зовсім новій товарно-грошовій ситуації. Схожа ситуація є зараз в Україні, де офіційна пропаганда десятиліттями твердила про соціальний спокій, про гаранти зайнятості тощо. В результаті багато хто звик до такого стану, переклавши свої турботи "на начальство". В умовах "розвинутого соціалізму" адміністративне покарання відіграло важливу роль у формуванні трудової дисципліни, до якої "звик" колгоспник, робітник, пролетарський інтелігент. Зараз адміні­стративний диктат замінив плюралізм поведінки і думки, до чого "соціалістичний працівник" не вихований. Інфляційні процеси його також не стимулюють до ефективної праці. Все це спричинилось до неефективного функціонування системи зайнятості взагалі. Сказане можна спостерігати в матеріальному виробництві, науці, обслуговуванні та інших сферах народного господарства. У нових умовах система зайнятості вимагає нової "філософії", що сформувалася на грунті загальних цінностей. Старі командно-адміністративні методи щораз більше стають непридатними при переході до ринкових відносин. Необхідне використання інших мотиваційних механізмів. Поки що вони зустрічають спротив у частини населення, але ініціатива, відповідальність, постійний пошук, життєстверджуюче суперництво і навіть амбітність, спроба виділитися дуже потрібні для ефективної і продуктивної пралі. Важливими для характеристики зайнятого населення є аналіз вікового, освітнього, статевого і національного компонентів. Кожний з них має відповідне економічне і соціальне навантаження, дозволяє виробляти ефективні регулятори, організаційні форми, мотиваційні механізми і т.п. Не слід забувати, що система зайнятості персоніфікується людьми, які за своєю природою і соціально-психологічною орієнтацією різні, керуються тільки Їм притаманними цінностями. Валовий підхід до трудового потенціалу і зайнятості не виправдав себе. У цьому контексті, як вже зазначалося, важливо знати вікову структуру зайнятості. Основну категорію зайнятих у народному господарстві України, його сферах і галузях становлять працівники віком від 20 до 50 років, різко зменшується зайнятість після 55 років. Найтривалішим середній вік є у сільському господарстві, в якому питома вага жінок до останнього часу складала близько 40%. Найвища питома вага жіночої праці існує в невиробничих галузях, зокрема на підприємствах громадського харчування, де широко застосовується ручна праця. В останнє десятиліття було написано багато книг і статей про жіночу зайнятість, про необхідність механізувати їх працю, поліпшити умови роботи і т.п. Складалися і популяризувалися навіть цільові комплексні програми механізації ручної праці. Однак механізми їх впровадження в життя були неефективними. Через те ручна праця жінок у народному господарстві не тільки не скоротилася, а й зросла. Отже, проблема умов жіночої зайнятості досить гостра. За останній час прийнято і розроблено ряд законів, які передбачають суттєво поліпшити умови зайнятості жінок. У Законі "Про охорону праці" є спеціальна стаття "Гаранти охорони праці жінок", якою забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах із залученням жінок до перенесення і пересування речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. В цьому законі є багато інших вимог, дотримання яких сприятиме поліпшенню використання жіночого трудового потенціалу. Пряме відношення до поліпшення умов зайнятості мають "Основи законодавства України про охорону здоров'я". У статті 28 йдеться про створення сприятливих умов пращ, навчання, побуту та відпочинку, високого рівня працездатності, профілактики травматизму і професійних захворювань, отруєнь та відвернення іншої можливої шкоди для здоров'я. В "Основах законодавства..."встановлюються також єдині санітарно-гігієнічні вимоги до організації виробництва та інших процесів, пов'язаних із діяльністю людей, а також якості машин, обладнання, будівель, споживчих товарів та інших об'єктів, які можуть мати шкідливий вплив на здоров'я. В Україні прийняті й інші законодавчі акти, які безпосередньо або опосередковано стосуються умов зайнятості. Однак, коли йде мова про реформування усієї системи зайнятості, то найістотніше значення мають заходи, спрямовані на зміни у відносинах власності, на роздержавлення, конверсію військових об'єктів і т.д. Одним із важливих демосоціальних вимірів є етнічна демохарактеристика. Можна по-різному трактувати роль і місце тих чи інших етнічних груп у державотворенні, але за всіх рівних умов процеси державотворенння протікають все ж із меншою соціальною напругою при більшій етнічній однорідності суспільства. Сьогоднішня Україна дає чимало доказів того, що соціальна напруга вища саме там, де має місце етнічна неоднорідність. Показовим щодо цього є ситуація в Криму та деяких інших регіонах. Отже, система зайнятості населення охоплює широкий спектр економічних, соціальних, природоохоронних, етнічних, політичних, культурних та інших відносин, які необхідно враховувати. Зайнятість не можна зводити тільки до працевлаштування і продуктивності праці, незважаючи на велику значимість цих аспектів.

Безробіття і ринок праці

Економіка суверенної України перебуває на етапі формування ринку праці відповідно до законів ринкової економіки. Правда, цей процес проходить доволі сповільнено. Проте такі темпи слід розцінювати, скоріше як позитивне явище, оскільки в умовах існування залишків старих економічних структур, при недостатніх капіталовкладеннях зростання масштабів безробіття могло б викликати певну соціальну напругу. В України вперше було легативно визначено статус безробітного Законом "Про зайнятість населення". Цей закон був прийнятий у березні 1991 року, тобто тоді, коди Україна ще не була самостійною державою. У статті 2 Закону говорилося, що "безробітними називаються громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин через відсутність підходящої роботи не мають заробітку (трудового доходу). При цьому ці громадяни зареєстровані у державній службі зайнятості, а отже, дійсно вони шукають роботу та здатні приступити до праці". Це є законодав­чим визнанням якісно нових економічних реалій української дійсності, яке потрібно вважати поступом на шляху до ефективного використання трудового потенціалу. В економічній і соціологічній літературі, в засобах масової інформації висловлювалися різні погляди стосовно перспектив зайнятості та масштабів безробіття. Дехто намагався спекулювати на безробітті, залякуючи громадянство соціальними вибухами і т.д. У цьому зв'язку буде доцільним звернутися до офіційної статистики, в якій відображено сучасний стан ринку праці в Україні (див. таблицу.) Дані таблиці свідчать, що безробіття в Україні поки що не набрало масового характеру, незважаючи на те, що праце-влаштовуються лише трохи більше половини тих, хто звертається до служб зайнятості. Так, за даними Міністерства статистики, в Україні на початку 1991 р. було 28 млн. чоловік працездатних і 3 млн. осіб не працювало, проте лише 6,5% з них (195 тис.) звернулись до служб зайнятості. Це пояснюється тим, що значна частина населення добровільно безробітна, інша— недостатньо інформована, ще не звикла до нового статусу і віддає перевагу самостійному пошуку роботи. Прогнози, що безробіття в Україні буде розвиватися високими темпами і може набути масового характеру, не здійснилися.

Незважаючи на велику кількість незайнятого населення, підприємства України в 1992р. потребували 129,1 тис. працівників, із них 118 тис. — робітничих професій. До служб зайнятості звертаються переважно інженерно-технічні працівники і службовці. Крім того, майже завжди є розбіжності між фахами спеціалістів, які шукають роботу, і тими, на які є попит. Щоб у цих умовах найбільш ефективно знайти відповідну роботу безробітному, на службу зайнятості могла б бути покладена функція організації професійного навчання тих, хто цього потребує. На жаль, ця важлива функція, якій на Заході приділяють велику увагу, в Україні недооцінюється.

Таблиця “Чисельність і освітній рівень безробітних в Україні та її регіонах (на 1 січня 1993 р.)”

Області	Безробіття	У віці років		З них мають освіту
	(тис. чол.)	18-19	20-29	вищу	Серед. спец.	Загал. серед.
Україна	70,5	4,8	22,7	24,2	25,1	18,9
Республіка Крим	1,8	0,1	0,4	1.0	0,5	0,2
Вінницька	0.8	0,0	0,3	0,3	0,3	0,2
Волинська	2,1	0,1	0,7	0,7	0,7	0,6
Дніпропетровська	3,4	0,1	1,1	1,5	1,8	1,6
Донецька	5,4	0,4	1,7	2,1	2,3	0,8
Житомирська	3,3	0,3	1,3	0,6	1.2	1.2
Закарпатська	2,5	0,2	0,9	0,5	0,8	1.1
Запорізька	2,1	0,1	0,5	0,6	0,7	0,6
Івано-Франківська	6.2	0,6	2,2	1.2	2,3	2,3
Київська (без Києва)	2,3	0.2	0,8	0,6	1,0	0,7
Кіровоградська	2,1	0.2	0.8	0.5	0,7	0,8
Луганська	2,2	0,1	0,7	0,9	0,8	0,5
Львівська	7,1	0.6	2.6	2,8	2,2	0,9
Миколаївська	1,8	0,1	0,5	0,7	0,6	0,4
Одеська	2,8	0,1	0,6	1,1	1.0	0,6
Полтавська	2,5	0,1	0,8	0,9	0,9	0,6
Рівненська	2,6	0,2	0,9	0,8	0,7	1,0
Сумська	2,0	1,0	0,6	0,5	0,8	0,7
Тернопільська	4,1	0,3	1.7	1.6	1,6	1.9
Харківська	1.0	0,0	0,2	1,6	0,2	0.1
Херсонська	1.9	0,1	0,5	0,6	0,8	0,5
Черкаська	1,0	0,1	0.3	0,3	0,5	0,1
Хмельницька	3,4	0,3	1,1	0,9	0,3	1,1
Чернівецька	1,1	0,1	0,3	0,3	0,4	0,4
Чернігівська	1,9	0,2	0,6	0.4	0,7	0,8
Київ	3,2	0,1	0,6	2,2	0,8	0,2

Не сформовано активної системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації незайнятого населення. Регіональні служби зайнятості не проявляють належної уваги до створення нових робочих місць, до організації рекламно-пропагандистської та інформаційно-виховної роботи серед населення щодо вибору професій, соціального захисту, проведення профконсультацій і профорієнтації, організації професійного навчання тощо. Правда, вже нагромаджено певний досвід у розробці пакетів науково-методичних, організа­ційних матеріалів щодо планування, створення відповідних інформаційних банків, організації роботи окремих підрозділів центрів зайнятості на рівні областей, міст, районів; організації профорієнтаційної роботи і професійного навчання, взаємовідносин із підприємствами, організаціями, установами і навчальними закладами, здійсненню заходів соціального захисту безробітних тощо. За даними статистичної звітності на 1 січня 1995 року, найбільшу частину (42,8%) безробітних складали особи, звільнені у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією, пере профілюванням підприємств (установ, організацій) або із скороченням чисельності зайнятих. Серед безробітних переважали жінки — 84,1% загальної чисельності. Це свідчить про те, що жінок частіше звільняють і їм важче працевлаштуватися, тобто жінки зазнають дискримінації на ринку праці. Незважаючи на те, що тривалість отримання допомоги безробітними чоловіками була в середньому менша, ніж у жінок, середній розмір допомоги, сплаченої їм за весь час незайнятості, значно перевищував аналогічний показник у жінок. Отже, чоловіки мають перевагу перед жінками, навіть перебуваючи у стані безробіття. Занепокоєння викликає те, що на початок 1995 р. четверту частину зареєстрованих безробітних складала молодь віком до 29 років. Більшість безробітних мали високий рівень освіти. Серед них є випускники середніх спеціальних та вищих навчальних закладів, які не змогли працевлаштуватися після їх закінчення. Згідно з оцінками фахівців, протягом 1993-1995 рр. найімовірніше збереження описаного стану українського ринку праці, тобто існування високого рівня прихованого безробіття (приблизно 20% зайнятих). Можливе й масштабне відкрите безробіття. До цього повинні бути готові як державні органи, так і широка громадськість. У даних умовах набуває значення роль профспілок. Вони повинні по можливості протидіяти закриттю підприємств, захищати інтереси працівників (особливо жінок), не допускаючи погіршення умов праці та її реальної оплати; брати участь в організації перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників під час структурної перебудови виробництва; створювати фонди для підтримки своїх членів на випадок їх звільнення у зв'язку з закриттям підприємства або скорочення чисельності працівників; сприяти організації громадських робіт. Наведені факти і міркування свідчать про те, що, по-перше, ринок праці в Україні формується повільно. Пояснюється це насамперед еволюцією форм власності, в'ялим розвитком приватного підприємництва та іншими гальмівними чинниками. По-друге, існують всі підстави для того, щоб передбачити масштабне безробіття в перспективі, для зменшення якого необхідна досконало розроблена державна соціальна політика.

Соціальний захист населення

Відтворення трудового потенціалу, його зайнятість, ринок праці тісно переплітаються з поняттям соціального захисту населення. Як правило, термін "соціальний захист населення" використовується для політичних спекуляцій без належного його розуміння при поверхневому баченні соціально-економічних явищ і процесів. Найчастіше під соціальним захистом людей розуміють допомогу знедоленим, бідним, пенсіонерам і т.п. На перший погляд, це справедливо, але доволі спрощено, оскільки проблема соціального захисту стосується усіх категорій населення. Якщо трактувати трудовий потенціал держави з суспільних позицій, дбати про його кількісні та якісні виміри в контексті майбутнього нації, то потрібно соціальний захист населення трактувати розширено, тобто враховувати всі його соціальні верстви і групи. Адже тільки у цілісній їх взаємодії відтворення трудового потенціалу населення матиме сприятливі умови. Досі головним джерелом існування більшості зайнятого населення є праця на державних підприємствах промисловості, будівництва і транспорту, у сільському господарстві і т.д. Основним джерелом формування сімейного бюджету є заробітна плата, яка при існуючій інфляційній ситуації не піддається точному розрахункові. Ці розрахунки потрібно вчасно методично забезпечувати, щоб мати реальну картину глибоких змін у зарплатних відносинах, при яких підприємства часто визначають своїм працівникам заробітну плату, не рахуючись із рівнем продуктивності праці, цін та іншими економічними вимогами. Новим явищем в економіці України є розвиток орендних підприємств, кооперативної діяльності. Створюються інші форми господарської діяльності, врахування яких вимагає удосконалення статистичної інформації. Це дасть змогу з належною точністю відтворити зайнятість в інших сферах, завдяки якій поповнюється сімейний бюджет. Згідно з наявними статистичними даними в сукупному доході сім'ї робітника і службовця в 1992 р. заробітна плата становила 72%, пенсії, стипендії, допомоги, дотації — 16,0%, решта бюджету поповнювалася іншими доходами. Сім'я колгоспника за рахунок оплати праці в колгоспі покривала свій бюджет тільки на 39,3%, майже на стільки ж (34,2%) — за рахунок надходжень від особистого підсобного господарства. Здається, цих фактів достатньо, щоб говорити про економічну неефективність колгоспної системи в Україні, адже вона не може забезпечити нормальний рівень існування колгоспників, не кажучи вже про інші верстви населення. Для соціального захисту населення в Україні використовуються як успадковані від командної системи методи, так і народжені в нових умовах. Наприклад, ті, хто працює у несприятливих умовах, мають різноманітні пільги: додаткові відпустки, скорочений робочий день, безкоштовне одержання молока або інших рівноцінних харчових продуктів, доплати за умови та інтенсивність праці. Виплати на стипендії та пенсії також входять у систему заходів щодо соціального захисту населення. За соціальний захист населення повинні виступати профспілки, які, щоправда, ще не мають належного досвіду в цій справі. До того ж профспілкові організації У країни розкололися на ряд течій, що також перешкоджає соціальнозахисній діяльності. Цей розкол виражається в різних формах, у тому числі й в організації страйків, які також є якісно новим явищем для української дійсності. Поки що не можна вказати ні на одну конструктивну акцію профспілок України, спрямовану, наприклад, на зниження цін, інфляції, припинення зростання безробіття і т.п. Причиною цього є те, що профспілкові організації перебувають на стадії становлення, організаційного утвердження і економічного навчання. Те ж можна сказати про соціально-економічні програми політичних партій України, де переважають політичні вимоги, що е значною мірою даниною вчорашньому дню. Нині настала пора зосередитись на вузлових економічних проблемах, не дати можливості спекулювати на них демагогічним силам. Деякі економісти вважають, що для усунення кризового становища в соціальній сфері, зокрема підтримання найвразливіших верств населення, потрібно:

а) застосувати різні форми компенсації підвищення цін і обмеженої індексації;

б) впровадити допомогу сім'ям із низькими доходами;

в) перебудувати систему надання допомоги безробітним з метою забезпечення її суворої цільової адресності;

г) застосувати політику лібералізації заробітної плати при обмеженні, в разі необхідності, її надмірного зростання;

д) встановити граничні рівні бюджетних витрат на дотації цін на товари і послуги, які ще перебувають під адміністративним контролем;

е) реформувати систему соціального страхування, поступово скасувати субсидування фондів соціального забезпечення, перевести їх на комерційні засади;

є) фінансувати народну освіту, культуру, заклади охорони здоров'я і фізичної культури за рахунок бюджету. Висуваються й інші пропозиції, спрямовані на соціальний захист населення. Однак він може бути ефективним тільки на основі високорозвинутої економіки. Ефективна національна економіка - це вихідний пункт забезпечення соціального комфорту всіх громадян. На це повинні бути спрямовані всі зусилля молодої Української держави. Без самодостатньої економіки розмови про соціальний захист перетворюються в демагогічні гасла і не більше. Таким чином, розбудова Української держави відбувається в умовах глибоких пережитків адміністративно-командної системи, яка особливо негативно позначилася на кількісних і якісних показниках розвитку населення та його трудового потенціалу. Формування трудового потенціалу України наприкінці XX ст. має тенденцію до звуженого відтворення, проявом якого є падіння природного приросту населення, зменшення молодіжних когорт, скорочення фертильності жінок, збільшення захворювань, швидке старіння нації і т.д. Все це негативно позначається на трудовому потенціалі, центральним напрямом розвитку якого повинно бути якісне поліпшення цього потенціалу за рахунок зміцнення здоров'я, підвищення освітнього цензу, професіоналізму, господарської діловитості. У системі зайнятості, яка носить інфраструктурний характер, потрібно посилити адаптивні здатності до новітніх технологій, до змін у навколишньому природному середовищі. Переорієнтація зайнятості на нові виробництва, переструктуризацію господарського комплексу, перелив трудового потенціалу в галузі невиробничої сфери — це вимоги сьогодення. Докорінної перебудови вимагають служби зайнятості. В умовах формування ринкової економіки безробіття, безумовно, зростатиме, але при добре функціонуючому ринку праці воно протікатиме без надмірних соціальних напружень. Про це повинна подбати система соціального захисту, яка має збагачуватися багаторічним досвідом передових країн Заходу. Головні соціально-захисні функції мусить взяти на себе суспільство в державній формі. Множинність форм соціального захисту забезпечують його ефек­тивність. Економічною основою соціального захисту є ефективно функціонуюча економіка, яка забезпечується приватною ініціативою. Це означає, що і відтворення трудового потенціалу, і система зайнятості, і ринок праці, і соціальний захист населення вимагають докорінної перебудови господарських відносин шляхом економічних і політичних реформ. Саме цей шлях обрала Україна. Можливо, просування цим шляхом відбувається дещо повільно, з певними зупинками, але ж триває воно цілеспрямовано і послідовно. Єдність усіх суспільних сил, визначеність Їх дій, їх політична воля є об'єктивною умовою утвердження Української держави, підвищення її соціальне орієнтованих захисних функцій.

______________________