Войти на сайт

или
Регистрация

Навигация


Міністерство освіти України

Прикарпатський університет ім. В. Стефаника

Кафедра теорії та історії держави і права

КУРСОВА РОБОТА

"Центральна Рада її роль у відновленні української державності"

виконала: студентка І курсу юридичного факультету групи ПР-14

Королишин Л. Л.

науковий

керівник: доц. Лісна І.С.

Івано - Франківськ

2000 рік.


ЗМІСТ ВСТУП стр. РОЗДІЛ 1 УТВОРЕННЯ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ 7

1.1   Склад Центральної Ради 7

1.2   Прагнення Центральної Ради 8

1.3   І Універсал. Проголошення автономної України 9

РОЗДІЛ 2 ЗАКОНОДАВЧІ АКТИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА РОЛЬ 11

2.1   Універсал Центральної Ради 11

2.2   Універсал Центральної Ради. Проголошення Української Народної Республіки. 12

2.3   Універсал Центральної Ради і проголошення України незалежною державою 16

РОЗДІЛ 3

ХАРАКТЕРИСТИКА КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ ТА ЇЇ ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ. 20

ВИСНОВКИ 26 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 30
ВСТУП

Над пошуком розв’язання так званої Української справи – проблеми відношення і побудування української державності працювало чимало поколінь українців. Її започаткували ще керило-мефодіївці й розвинули М. Даргоманов, М. Грушевський, В. Липинський, Ю. Бочинський, І Франко, Д. Донцов та інш. По різному відповідали вчені на це питання. Наприклад М. Драгоманов майже все життя був автономістом, тобто бачив Україну як автономну державну одиницю у складі демократичної Росії. М. Грушевський як до IV Універсалу Центральної Ради (1918р.) розглядав Україну як Федеративну частину знову ж таки демократичної російської держави. С Рудницький вже в перших своїх працях стояв на позиції самостійництва. Не автономія, не федеративна частина іншої держави, а самостійна, незалежна, суверенна держава Європи – такою уявляв собі учений Україну. “Для всіх Українців, - писав він, - державна самостійність України повинна бути єдиною кінцевою метою”.

Якщо підрахувати хоча б приблизно роки нашої волі й неволі, то майже 500 років українці у різних формах мали державність і тільки 350 років були її позбавлені. Щонайменше чотири рази в просторі і часі народжувалась українська держава. Її перша літописна історія творилась в IX-XIV ст. на теренах від Карпат до Дону, від Балтійського до Чорного морів під назвою Київської та Галицько-Волинської Русі. У XVII ст. піднялася друга Українська держава — козацько–гетьманська. Але цю незавершену будову підступно і немилосердно руйнують Річ Посполита, Російська, Османська, а пізніше й Австро-угорська Імперії, що знищити навіть згадку про українську державність. Проте вбити національну ідею в народі, в історії якого незалежність стала реальністю, було неможливо.

Тому на початку ХХ століття втретє відроджується українська державність: створюється Українська Народна Республіка та Західно Українська Народна Республіка, що 22 січня 1919 року об’єдналися в соборну Українську державу – УНР. Однак при підтримці Антанти агресивні сусіди – Росія, Польща, Чехословаччина і Румунія знову розчленують українські землі. Боротьба за незалежність українського народу не припиняться. Це засвідчують і визвольні змагання 40-50 років і діяльність національно свідомої інтелігенції у 60-70 роках.

Такі основні віхи боротьби українського народу передували історичному рішенню Верховної Ради, яка 24 серпня 1991 року прийняла Акт про назалежність України.

Народ України першого грудня 1991 року проголосував за державну незалежність і цим змінив установлений хід історії, засвідчив перед усім світом, що незважаючи на жорстоке і послідовне викорення генетичного коду ментальності нації державницька ідея не знищена. Відновлення державності України епохальна подія не тільки для самої України. Це одна з найвизначніших подій другої половини ХХ століття.

“Цілковита самостійність і незалежність - наголошував М. Грушевський, суть послідовне, логічне завершення запитів національного розвитку і самовизначення будь-якої народності, що займе певну територію і має достатні нахили та енергію розвитку”. Українському народові судилось незрівнянно довше, через тяжкі і тривалі випробування прийти до Акту про державну незалежність. На жертовник свободи він поклав титанічну працю і мільйони жертв своїх синів і дочок, щоб незалежна українська держава стала реальністю[1]

Центральна Рада… На цю назву натрапляємо, читаючи монографії і статті, археографічні видання та збірки спогадів, присвячені Історії революції 1917 р. на Україні. Що це за організація? Як коли виникла? Чиї класові, соціальні, політичні інтереси відстоювала? Які політичні цілі переслідувала? На ці, як і на багато інших запитань, навіть фахівці – історики відповісти вичерпно сьогодні, на жаль, на можуть. Пов’язано це за багатьма обставинами – і фізичним знищенням учасників подій, наукових шкіл та напрямків в епоху сталінищіни і адміністративним придушенням у 60-70 роках, і з мертвящим півсторічним пануванням концепції та схем “Короткого курсу Історії ВКП(б)”. Серед “білих плям” та "чорних дірок”, на які такою багатою є вітчизняна історія, ця тема є чи не найвизначнішою[2]

Навколо Центральної Ради як у відомості громадкості, так і в літературі нагромадилось безліч міфів і пліток, і щоб розібратись в них потрібен не один рік не один дослідник.

Я маю намір дослідити основні моменти існування першої у новій історії Української держави не тільки для того, щоб вичавити вузлові проблеми, які закономірно виникають у державотворчому процесі.

Це - ідеологія, на яку спиралась Центральна Рада. Це – дослідження дуже цікавого і повчального феномена переростання нечисленного інтелігентського гуртка у повноцінну державну організацію. Це, нарешті, питання саме цієї державності якою вона була. І в такому контексті важливо, хоча б побіжно, розглянути зовнішньополітичні аспекти діяльності. І, звісно, з’ясувати наскільки це взагалі можливо – причинити загибелі.


РОЗДІЛ 1. УТВОРЕННЯ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ. 1.1 СКЛАД ЦЕНЇРАПЬНОЇ РАДИ.

Падіння самодержавства викликало могутній підйом національно-визвольної боротьби поневолених народів Російської імперії. На боротьбу за національну незалежність піднявся і український народ. Очолила її Центральна Рада. Довгий час в радянській історіографії їй давали однозначну оцінку -як буржуазно-націоналістичного, антидемократичного органу української буржуазії, що не міг представляти інтереси українського народу. Вважаємо за необхідне зупинитися на окремих із цих питань

Отже, Центральна Рада утворилася 4 березня 1917 року[3] на зборах київської групи Товариства Українських Поступовців, яке складалося, в основному, з інтелігенції. Спочатку вона нараховувала кілька десятків чоловік. Потім, у квітні, відбувся Український Національний Конгрес, на який прибули делегати від українських політичних партій та організацій. На ньому було перебрано Центральну Раду. Впродовж травня - липня 1917р. вона поповнилася делегатами від цілого ряду всеукраїнських з'їздів: селянського, другого військового, робітничого. Склад Центральної Ради збільшився до 600 чоловік. Таким чином, вона поступово трансформувалася в демократичний орган. Враховуючи те, що продовжувалася війна, організувати більш демократичні її вибори було практично неможливо.

Тому можна стверджувати, що з цілому склад Центральної Ради відображав ту соціально-політичну ситуацію в Україні, що склалася після лютого 1917 року. Провідну роль в її політиці відігравала інтелігенція. Це цілком звичайне явище в кожній цивілізованій країні, бо управління державою, а тим більше її будівництво, вимагає неаби яких знань. Основу Центральної Ради становили середні та заможні селяни, в липні 1917 року вона поповнилась національними меншинами. Вони одержали 30 % у Центральний Раді і 18 із 58 – у Малій Раді, що виконувала функції президії. Крім того у виконавчому органі Центральної Ради – Генеральному Секретаріаті, який з червня 1918 року почав виконувати функції уряду автономії. В Україні була посада Генерального секретаря міжнародних справ. Його заступники були представниками трьох найбільших меншин України: російської, єврейської, польської. За політичним складом Центральна Рада була багатопартійною. До неї входили партії українських соціал-демократів, есерів, соціалістів-федералістів, ППС представники, більшовики. Отже, з самого початку свого існування український парламент став на шлях політичного плюралізму[4].


Информация о работе «Центральна Рада»
Раздел: Теория государства и права
Количество знаков с пробелами: 42455
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 1

Похожие работы

Скачать
29915
0
0

... військовореволюційний комітет, а рада робітничих і солдатських депутатів проголосувала за утворення об'єднаного демократичного уряду країни. По кількох днях вона схвалила акт проголошення Центральною Радою Української Народної Республіки. Однак у загальноукраїнському масштабі альтернативи УЦР не було. Київ поступово перетворювався на важливий політичний центр. Навколо нього гуртувалися як украї ...

Скачать
55636
0
0

... які не представляли заводчан, а прийшли, відгукнувшись на заклик студентської молоді. Потрапивши на засідання новоствореної органазації українців, а потім на грандіозні маніфестації 16 і 19 березня, надалі пролетарі прагнули, щоб їх представники бра­ли участь у роботі Центральної Ради. Морально-психологачна атмо­сфера після лютого 1917 р. сприяла зміцненню відносин Центральної Ради з робітниками ...

Скачать
43696
0
0

... рішення стало відомо 3 липня, цим же числом офіційно датовано ІІ Універсал. З його тексту бачимо, по-перше, досягнення компромісу з Тимчасовим урядом , “розповідь” про який міститься в 2-х перших абзацах Універсалу. По-друге, сповіщається про поповнення Центральної Ради представниками національних меншин. Дуже цікаве означення, крім того, надане функціям Генерального секретаріату: “В цьому органі ...

Скачать
19012
0
0

... є і напрями роботи міністерства щодо розвитку культури, освіти, мистецтва та організації національних меншин. Для ілюстрації значення подібних заходів Центральної Ради в розвитку та самоорганізації національних меншин в Україні наведемо такий приклад. Процеси самоорганізації досить активно відбувалися серед єврейського населення. Досить плідно працювало, зокрема, міністерство єврейських справ: у ...

0 комментариев


Наверх