Правові відносини виникають не з юридичних норм, а з життє­вих, фактичних суспільних відносин. Однак, для того щоб ті чи інші фактичні суспільні відносини чи придбали мало характер право­відносини, воно повинне регулюватися нормою права. Таким чином, настання юридичних наслідків для учасників, регульованих правом су­спільних відносин, перетворення цих відносин у правові – одна з важливих відмінних рис, характерних рис права як державного регулятора суспільних від­носин. Правові норми регулюють відносини усередині суб'єкта керу­вання, визначаючи компетенцію, структуру і функції всіх керуючих підсистем і їхніх елементів – органів держави, посадових осіб, інших суб'єктів керування колективами людей. Виконання правом своєї соці­альної ролі в першу чергу обумовлено його нормативністю. Яку б зі своїх функцій право не виконувало, воно завжди визначає міру, обсяг належного, забороненого чи дозволеного поводження, визначає правове положення людей і наділяє їх правами й обов'язками по відношенню друг до друга і до держави.

Загальнообов'язковість, формальна визначеність, абстрактність но­рми дозволяють моделювати різні суспільні відносини (чи їхні види), охопити в схематичному розпорядженні різноманіття конкретних від­носин, виділити і закріпити основний їхній зміст. Право як система норм – найважливіший компонент усього процесу правового регулю­вання. Впливаючи на свідомість і поводження людей, на діяльність ор­ганів, що застосовують норми права, ці норми складають основу меха­нізму правового регулювання. Лише у єдності з цим механізмом, право виконує своє призначення – регулює поводження людей. Система права включається в механізм правового регулювання в якості однієї з підсистем і діє як регулятор через свідо­мість людей на їхнє поводження.

 С.С. Александров пише, що « право саме по собі нічого не може створити, побудувати. Право – це такий інструмент регулювання суспі­льних відносин, що діє через волю і свідомість людей ».

 «…В історії суспільства діють люди, обдаровані свідомістю, що надходять чи обдумано під впливом пристрасті, що прагнуть до визна­ченим цілям», якби об'єктивні закони суспільного розвитку діяли авто­матично, і люди також надходили відповідно до вимог цих законів, то потреба в соціальному регулюванні просто б не виникла. Тому основна мета соціального регулювання – « домогтися відповідності між пово­дженням особистості і діями людей, їхніми інтересами, цілями і зада­чами, що випливають з об'єктивних закономірностей, що є в наявності у даному суспільстві».

Дійсно: соціальні норми, як у загальних типових ситуаціях, так і в конкретних випадках жадають від людини тільки обов'язкових і тільки припустимих варіантів поводження. Здавалося б, поводження людини насправді вичерпується нормативною регуляцією. Але чи цілком? Ви­являється, соціальне регулювання виявляє себе не тільки нормативними впливами на поводження людини, але і містить у собі нормативний компонент регулювання його соціальної активності. У соціальній регу­ляції і відповідних коштах (у тому числі нормативних) такої регуляції бідує будь-яке суспільство і будь-яке суспільне виробництво, на якій би стадії історичного розвитку вони не знаходилися. Об'єктивна потреба в регуляції обумовлена тим, що «постійне відтворення базису істотного стану, що лежать в основі цього стану відносин, здобуває з часом уре­гульовану й упорядковану форму, і ці регулярність і порядок самі суть необхідний момент усякого способу виробництва, коли незабаром він повинний придбати суспільну стійкість і незалежність від простого чи випадку сваволі».

Поява соціальних норм і нормативного типу регуляції зв'язано з переходом від тваринної стадії до людського суспільства, із процесом соціалізації і раціоналізації людських відносин і в цілому поводження людини як особливого природно-біологічного і разом з тим суспільної істоти.

Джерела виникнення соціонормативною регуляцією йде до тих часів, коли, узагальнено говорячи, йшов процес виділення людей із тваринного світу і формування людської спільності. Саме в руслі й у рамках такого процесу прогресуючого розрізнення і розбіжності між тваринним і суспільно-соціальної виникли і розвивалися нові форми життєдіяльності людей, нові типи їхньої орієнтації в навколишньому світі, нові види і кошти регуляції. Поступово сформувалися представ­лення про норми життя людей, правилах і формах їхніх взаємин, про схвалюване і карне людське поводження.

У докласовому суспільстві механізм соціального регулювання був надзвичайно простий. Дії суспільностей, окремих індивідів регулювалися звичками, традиціями і звичаями. Останні звичайно являли собою сис­тему заборон (табу). Для первісної людини табу служили орієнтиром в індивідуальному досвіді діяльності. Їхня загальнообов'язковість, простота і сила впливу, що санкціонує, не були результатом якого або вибору.

Розкладання родового ладу, зміна матріархату патріархатом су­проводжується руйнуванням колишніх установлень, традицій, звичаїв. Усе це відбувається в зупинці становлення приватної власності і витис­нення первісного колективізму. З'являється пануючий, рабовласниць­кий клас, що виробляє для захисту своїх інтересів власну ідеологію, право і мораль.

Поняття норми нормативності невіддільно від соціальної дія­льності людей і від їхніх суспільних відносин, від їхнього суспільного буття. Норма не є тим, що коштує поза суспільними відносинами, над ними, вона органічна уплетена в діяльність людей і виражає найбільш типові і стійкі суспільні зв'язки і відносини. Тому дослідження норми сполучене з аналізом суспільних відносин, діяльності індивідів як спо­собу їхнього соціального буття, з особистісним підходом до природи нормативності.

Суспільні відносини виникають тільки в процесі взаємодії лю­дей, обміну діяльністю і її результатами. Люди «не можуть робити не з'єднуючись відомим образом для спільної діяльності і для взаємного обміну своєю діяльністю. Щоб робити, люди вступають у визначені зв'язки і відносини, тільки в рамках цих суспільних зв'язків і відносин, існує їхнє відношення до природи, має місце виробництво».

Категорія «відношення» розкриває універсальну залежність ін­дивідів друг від друга, породжувану універсальністю потреб, коштів споживання, продуктивних сил індивідів, створених універсальністю обміну. Люди не просто «відносяться» друг до друга; за цим відношен­ням завжди коштують інтереси людини, його потреби в спілкуванні, у взаємному обміні матеріальними і духовними цінностями. У постійній і активній взаємодії людини зі світом – природою і суспільством – здійс­нюється його індивідуальний розвиток, реалізація його потреб і здібно­стей. «Обмін речовин, енергія, інформація навіть самих людських вла­стивостей у цьому процесі взаємодії має універсальний характер для буття і свідомості».

Але для кожного суспільства процес соціальної взаємодії зв'я­заний з обміном, кожному суспільству належить свій характер обміну, що об'єктивується в стійких, повторюваних формах і суспільних зв'яз­ках.

Об'єктивний характер соціальної взаємодії людей, зв'язаного з обміном діяльністю, не означає, що воно знаходиться поза сферою сві­домості. Соціальна діяльність людей невіддільна від їхньої свідомості, що, відображаючи об'єктивні процеси суспільного розвитку, є переду­мовою і регулятором людської діяльності. Регулятивна роль свідомості виявляється в його впливі на діяльність людей і тим самим на всю сис­тему суспільних відносин, що виступає як результат соціальної діяль­ності.

Діючи свідомо, люди разом з тим не вільні у виборі характеру діяльності. Вони повинні вважатися з об'єктивною дійсністю, з вихід­ними передумовами людського існування. Ставлячи перед собою ви­значені цілі, люди не можуть не враховувати тієї об'єктивної детермі­нації, що з'являється перед ними як суспільна необхідність.

Соціальна діяльність і суспільні відносини опосередковані сві­домістю і тому виступають як вторинне, похідне від матеріальних умов життя суспільства, від буття. Але ця характеристика коректна тільки в рамках основного гносеологічного питання, що розкриває первинність буття і вторинність явищ, зв'язаних зі свідомістю.  

У системі суспільних відносин варто виділяти виробничі, еко­номічні відносини, що складаються об'єктивно, не залежно від свідомо­сті людей. Але незалежність цих відносин від свідомості людей аж ніяк не означає, що вони розвиваються крім свідомості і волі людей. Ця не­залежність означає лише те, що кінцевий результат таких відносин є, як правило, іншим, чим той, котрий переслідували індивіди у своїй конк­ретній предметній діяльності. Діяльність, поводження людей у вироб­ництві «виходять від свідомої волі й особою мети індивідів, проте су­купна цілісність цього процесу виступає як деякий об'єктивний зв'язок, що виникає стихійно: хоча вона і виникає від взаємодії свідомих інди­відів, але вона не укладена в їхній свідомості й у цілому їм не підле­гла». Як видно з даного положення, об'єктивний зв'язок індивідів у процесі виробництва також породжений їхньою діяльністю. Тому «не можна розглядати виробничі відносини незалежними від виробничої діяльності людей, тому що вони не мають окремість свого буття, бу­дучи елементом соціальної діяльності як способу існування соціальних систем об'єктів». Звідси випливає, що вся система суспільних відносин, у тому числі і відносини виробничі, є результатом діяльності індивідів, наділених свідомістю і волею, що переслідують свої мети.

Соціальна взаємодія людей об'єктивно виявляється в повторю­ваних актах виробництва, скасування, розподіл, у потребі упорядкувати різноманітні суспільні зв'язки і відносини. Така потреба дозволяє одно­часно з виникненням праці й обміну на самих ранніх етапах розвитку суспільства. «На відомої, дуже ранньої стадії розвитку суспільства ви­никає потреба охопити загальним правилом повторювані щодня акти виробництва, щоб окрема людина підкорялася загальним правилам виробництва й обміну».

Повторюваність явищ і подій виявляє внутрішню закономір­ність їхнього розвитку. Однієї з форм вираження їхніх закономірностей є нормативність явища, процесів, зв'язків, що виражає об'єктивно необ­хідні способи взаємодії явищ і подій як результат предметної практич­ної діяльності людей.

Повторюваність суспільних явищ лежить і в основі закономір­ності соціальної діяльності людей, визначаючи об'єктивно властиві цей діяльності властивості. Такою властивістю соціальної діяльності людей, їхніх суспільних відносин є нормативністю, що виступає як форми вза­ємодії людей, що емпірично складаються на основі історично визначе­ного способу виробництва і що здобувають відносну стабільність і стійкість.

Виникнення соціальних норм і їхній розвиток виражають тен­денцію суспільства до самопідтримки, що виявляється в процесі обміну матеріальними і духовними благами. Об'єкти обміну виступають як ті цінності, що людина прагне одержати, освоїти, і тому обмінні відно­сини здобувають нормативно-коштовний характер, а повторювані і стійкі зв'язки, що виникають у процесі обміни діяльністю, благами ма­теріального і духовного характеру, стають звичними еталонами соціа­льного поводження.

Об'єктивний характер соціальних норм визначається наступ­ними обставинами:

а) соціальні норми виникають з об'єктивної потреби соціальних систем у саморегуляції, у підтримці стабільності і порядку;

б) норма виникає в процесі діяльності людей, об'єктивно обу­мовленої способом виробництва;

в) норма невіддільна від відносин обміну, характер яких також детермінований способом виробництва і розподілу;

г) матеріальні і духовні блага, що виступають об'єктом обмін­них відносин, не довільні, а задані існуючими економічними і соціа­льно-культурними умовами.

 Таким чином, об'єктивні соціальні норми – це повторювані і стійкі соціальні зв'язки, що виникають у процесі соціальної діяльності людей по обміні матеріальними і духовними благами і що виражають потребою соціальних систем саморегуляції.

Для розуміння процесу виникнення, розвитку і функціону-вання право­вих норм і систем соціальної регуляції й істотне значення має з'ясу­вання взаємозв'язку, співвідношення і взаємодії правових і інших соціа­льних норм.

Кожній історично сформованій системі соціальної регуляції вла­стивої своєї мети і задачі, своя структура і компоненти, свої особливо­сті в співвідношенні і взаємодії соціальних норм. При цьому взаємодії різних видів соціальних норм у загальному й у цілому вірно відображає нормативний аспект співвідношення і взаємодії різних форм суспільної свідомості, властивому даному суспільству на відповідному етапі його соціально-економічного, духовного і культурного розвитку.

У юридичній науці існують різні розуміння права (нормативне, соціальне, етичне), кожне з який має свої обґрунтування. Для правоза­стосування й інших форм реалізації права першорядне значення має поняття про право як про систему норм.

Що ж таке соціальна норма?

Узагалі слово «норма» прийшло в російську мову з латинської мови, де вживалося в двох змістах:


Информация о работе «Нормы права в системе нормативного регулирования»
Раздел: Теория государства и права
Количество знаков с пробелами: 53087
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
64269
0
0

... и морали весьма многогранна, и именно поэтому она привлекает к себе внимание значительного числа ученых. Соотношение права и корпоративных норм. Корпоративные нормы выступают неотъемлемой частью системы нормативного регулирования общественных отношений. Они вырабатываются на основе взаимодействия индивидуальных воль отдельных членов различных общественных организаций, их слияния. В ...

Скачать
28355
0
0

... норм состоит в том, чтобы вызвать определенные дейст­вия участников общественной жизни, которые; осуществляют обязанности, претворяют в жизнь требования правовых норм. Выяснение пределов действия норм права есть проверка действия правовых норм во времени, пространстве и по отношению к лицам и уч­реждениям. Прежде всего надо выяснить вопрос о времени вступления правовых норм в силу. Законы, ...

Скачать
65952
1
0

... основе независимой профессиональной организацией, аккредитованной при федеральном органе. ü  Документы второго уровня предназначены для формирования основной терминологии системы нормативного регулирования бухгалтерского учета и раскрытия правил и принципов формирования полной и достоверной информации применительно к конкретным объектам бухгалтерского учета и представления информации в ...

Скачать
50270
0
0

... Положением по бухгалтерскому учету 1/2008 "Учетная политика организации" (утв. приказом Минфина России от 06.10.2008 № 106н). Учетная политика организации формируется главным бухгалтером организации и утверждается руководителем организации. Для формирования системы нормативного регулирования бухгалтерского учета, наиболее полно отвечающей задачам реформирования бухгалтерского учета в нашей ...

0 комментариев


Наверх