(іспит)

Вступ.

Викладач: Троненко Володимир Іванович. Доцент кафедри МЕВ.


Правила гри.

Кожного тижня лекція і семінар.

Модульно-рейтингова система.

1 модуль: доісторичні часи – епоха феодалізму.

2 модуль: індустріальна цивілізація.

3 модуль: МЕВ першої половини 20-го століття.

Приблизно 3 контрольні роботи (15+15+20=50 балів).

Цілий ряд практичних завдань. Періодична перевірка конспекту.


Максимум – 100 балів. Реальний максимум – 80-90 балів.

Заохочення (можливий автомат за умов: постійна робота, відвідування).

Присудження балів:

Семінарське заняття:

присутність 1 бал

відповідь 1-3 бали

фіксоване повідомлення 1-4 бали

Реферат 1-4 бали


Програма курсу в бібліотеці.

Література.

1. Основа: "Історія міжнародних економічних відносин" (1 частина 3-томного видання "Міжнародні економічні відносини"). К.: 1992.

2. Лановик Б.Б, Матисякевич З.М., Матейко Р.М. Історія господарства: Україна і світ. К.: 1995 рік. – новаторська спроба, стисле викладення стародавніх часів, гарне викладення феодалізму і індустріальної цивілізації, спроба визначити місце України як складової світового господарства. Зверніть увагу: це не підручник! Він містить лише деякі моменти нашої тематики.

Сутність та форми прояву МЕВ.

План.

1. Що вивчає курс "Історія МЕВ".

2. Теоретичні засади курсу.

3. Формаційний та цивілізаційний підходи до вивчення Історії МЕВ.

4. Основні категорії і поняття курсу.


Що вивчає курс "Історія МЕВ". Формаційний та цивілізаційний підходи

Історія МЕВ дає уявлення про такі етапи їх розвитку:

1) доісторичні часи;

2) часи стародавніх цивілізацій;

3) епоха феодального середньовіччя;

4) період капіталістичних відносин.


В цілому, предметом вивчення курсу "Історія МЕВ" є розгляд їх в процесі історичного виникнення, становлення і розвитку від доісторичних часів до наших днів, тобто ми вивчаємо МЕВ в процесі їх еволюційного становлення, розвитку до сучасного рівня.

Історія МЕВ вивчається через призму різних підходів вчених, різних підходів науки і науковців до розвитку людського суспільства. Одним із таких підходів є формаційний аналіз розвитку людського суспільства. Свого часу цей підхід (принцип формаційного аналізу) було запропоновано класиками марксизму. Він полягає у вивченні історії через етапи: від первісно-общинного ладу (1) через рабовласництво (2), феодалізм (3), капіталізм (4) до комунізму1(5).

Концепція формаційного підходу грунтується на принципах класової боротьби, соціальної революції і диктатури пролетаріату. Найбільш повно і глибоко ці принципи викладені в роботі К.Маркса "Маніфест комуністичної партії".


Другим підходом до вивчення і дослідження людського суспільства є цівілізаційний. У відповідності з цим підходом історія людства розглядається через призму трьох цивілізацій:

1) аграрна;

2) індустріальна;

3) постіндустріальна.

Такий підхід було запропоновано в 70-ті роки американським політологом і публіцистом Тоффлером. Такі цивілізації він назвав трьома хвилями в розвитку людського суспільства. В своїй відомій книзі "Футурошок"2 він показав кризу індустріальної цивілізації, шоковий елемент – зворотня сторона технічного прогресу і індустріального розвитку людського суспільства, співставивши позитивні і негативні сторони, що проявляються в проблемах використання сили атомної реакції, корисних копалин.

Аграрна цивілізація сформувалася і розвивалася із 7-6 тисячоліття до н.е. і тривала до 15-16 століття н.е. Потім завдяки індустріальному перевороту виникла індустріальна цивілізація, що проіснувала до кінця першої половини 20-го століття. Зараз людство, представлене окремими державами поступово входить в межі постіндустріальної цивілізації.

Індустріальна цивілізація, особливо що стосується розвитку економічних зв'язків між державами, пов'язується з поглядами А.Сміта, Д.Рікардо, К.Маркса (будував свою теорію на критиці своїх попередників). Пізніше індустріальну епоху досліджували цілий ряд вчених в кожній країні.

Що ж до постіндустріальної цивілізації, то в її аналіз і теоретичне обгрунтування внесли вклад переважно вчені західної формації (оскільки радянська наука базувалася на формаційному підході): Д.Белл, Г.Кан, З.Бжезінський.

Вважається, що її розвиток пов'язаний із сферою послуг і інтелектуальною працею, на відміну від праці фізичної. В своїх роботах Тоффлер зазначав, що робітник постіндустріальної цивілізації буде корінним образом відрізнятися від робітника фізичної праці (робітника індустріальної цивілізації, створеної Марксом).

Постіндустріальна цивілізація пов'язується з новим змістом розвитку сфери послуг і цей новий зміст полягає в тому, що суспільство здатне буде задовольняти індивідуальні потреби людини (можна навести приклад сучасного господарства США, в якому велика кількість галузь переорієнтовується на надання індивідуальних потреб).

Основні категорії і поняття курсу.

Через систему понять і категорій курсу МЕВ визначається зміст самих міжнародних економічних відносин. Через поняття і категорії визначаються форми прояву МЕВ, суб'єкти системи світогосподарських зв'язків, характер відносин між суб'єктами МЕВ.


Сучасна економічна наука виділяє наступні форми прояву МЕВ: міжнародний поділ праці (1), міжнародна торгівля(2), міжнародні валютно-кредитні (3) та фінансові відносини (4), рух факторів виробництва3(5), міжнародна інвестиційна діяльність (6), міжнародні науково-технічні зв'язки (7).


Міжнародні економічні відносини пов'язані з діяльністю суб'єктів, що беруть в них участь:

1) Головним суб'єктом МЕВ являється держава.

2) На другий план виходять інтеграційні об'єднання держав.

3) На третьому місці – міжнародні економічні організації.

4) Транснаціональні корпорації і транснаціональні банки.


Міжобщинні господарські зв'язки в доісторичні часи.

План.

1. Перші ознаки прояву міжобщинних зв'язків в доісторичні часи.

2. "Неолітична революція" та її вплив на розвиток міжплемінної господарської взаємодії.

3. Перші прояви суспільного поділу праці.

4. Міжплемінний поділ праці за бронзової доби.

5. Характер міжплемінного обміну.


Майже вся епоха кам'яного періоду характеризується привласнюючим способом життя людини. А це означає, що в кам'яний період людина займалася переважно збиранням, жила в безпосередньому контакті з природою і існувала за рахунок того, що давала природа.

За часів пізньої доби мезоліту в людських спільнотах з'являються перші ознаки змін в привласнюючому господарюванні (декотрі вчені називають пізню добу мезоліту "кризою привласнюючого господарювання"). З'являються перші ознаки землеробства, людина починає приручати диких звірів.

Відтак, на завершальному етапі мезоліту, землеробство і тваринництво стають факторами, що обумовили перехід людського суспільства до нового способу життя і господарювання – до відтворюючого способу господарювання. Перехід до цього способу бере свій початок в кінці епохи мезоліту і завершується в неолітичну епоху (останній період кам'яного віку).

В епоху неоліту (приблизно 7-6 тисячоліття до н.е.) відбувається повний перехід людини до відтворюючого господарства; від збирання, мисливства, рибальства людина, протягом цих тисячі років, переходить до землеробства і тваринництва. За своїм значенням, перехід до відтворюючого типу господарювання докорінно змінив спосіб життя і носив певною мірою революційний характер. Дослідники назвали цей перехід "неолітичною революцією". В науковому розумінні значення "неолітичної революції" полягає ще й в тому, що з нею вчені пов'язують початок аграрної цивілізації.

З переходом людського суспільства до відтворюючого способу господарювання пов'язують вчені перехід людини до осідлого способу життя; осідлість стає головною ознакою життя людини після неолітичної революції (хоча кочовий спосіб життя подекуди зберігається і сьогодні). В цей же період людина переходить до побудови постійних і більш міцних жител. Зрештою неолітична революція в цілому означала перехід людини до сільського побуту.

Вважається, що центром неолітичної революції були райони Близького Сходу. Дослідники вважають, що на території українських земель явища, пов'язані з неолітичною революцією мали місце в 4-3 тисячолітті до н.е.


Головні наслідки неолітичної революції.

Відбувається концентрація людських спільнот в досить великих поселеннях. У зв'язку з цим відбуваються зміни в соціальному устрої, соціальній структурі суспільства. Людські спільноти об'єднуються в нову соціальну спільність – племена.

Осідлий спосіб життя призводить до значного природного приросту суспільств і в зв'язку з цим мають місце великі (для тих часів) переміщення землеробів і скотарів на нові місця з метою освоєння нових земель і пасовиськ. Набирають поширення міжплемінні господарські зв'язки. Обмін продуктами харчування доповнюється виробами домашнього вжитку, гончарними виробами. Внаслідок неолітичної революції новим явищем обмінів стає розгалужена мережа багатоступеневого обміну (обмін заради нового обміну: обмін одного продукту на продукт-посередник з метою подальшого його обміну на потрібний продукт).

Неолітична революція одержує подальший розвиток в часи бронзового віку. Поглиблюється спеціалізація виробництва. Якщо в результаті неолітичної революції спеціалізація зазначається на рівні тваринництва, зернового господарства, гончарства тощо, причому найчастіше всередині одного племені (хоча були і виключення); то бронзова доба поглиблює спеціалізацію появленням таких галузей як видобування руди, виплавка бронзи, виготовлення різних предметів і знарядь і бронзи та інших металів, причому помітно визначається спеціалізація по регіонах. Розширюється предметна структура обміну, предметами обміну стають метали (бронза, мідь, золото), готові вироби з цих металів, гончарство доповнюється виготовленням фаянсових виробів.


За бронзової доби вчені зазначають перші ознаки суспільного поділу праці. Поглиблення спеціалізації приводить до того, що окремі племена займаються окремими видами діяльності, і обмін між ними відбувається за ознаками спеціалізації.

Д.З. Подивитися матеріал за Підручником 1.


Розглядаючи вищерозглянуті процеси на українських землях, вітчизняні вчені виходять з того, що розвиток господарства і господарських зв'язків на території України в доісторичні часи був складовою частиною еволюції людства в цілому. Такі висновки грунтуються на дослідженнях, пов'язаних з Трипільською культурою (Київщина, 4-2 тисячоліть до н.е.).

Д.З. Подивитися матеріал за Підручником 2.

Після неолітичної революції на території України досить значного поширення і порівняно високого рівня досягають такі сфери господарювання як хліборобство, тваринництво, ремесло, прядіння і ткацтво, завершується формування техніки обробки каменю, виникають перші спроби обробки металів.

Трипільці підтримували зв'язки переважно з Остготськими спільнотами та племенами Балкано-Дунайських територій.

Залізна доба на території України пов'язана з цілим рядом культур, характер для того часу (12-8 століття до н.е.), зокрема кіммерійська культура, скіфсько-сармато-антична культура а також ранньослов'янські культури.

Для всіх цих культур були характерними відносно висока продуктивність сільського господарства, орне землеробство (причому з використанням металевих знарядь праці), свійське тваринництво (особливістю було те, що воно характеризувалося стійловим утриманням тварин), високим рівнем ремесла, поглибленим суспільним поділом праці. За цих культур ремесло поступово перетворюється в самостійний вид господарської діяльності. Виникають цілі міста як центри ремесла та торгівлі.

Такий рівень розвитку господарства на рівні зазначених культур сприяв поширенню економічних зв'язків. Спільноти зазначених культур підтримували тісні і постійні господарські контакти із стародавніми цивілізаціями Близького Сходу, Греції, Візантії.


Все зазначене призводить до формування передумов нового суспільного ладу. Ще в доісторичні часи при обміні з'являється такий елемент як загальний еквівалент (бушель зерна, вироби із металів, пізніше – золото, срібло – гроші). Поява загального еквіваленту на рубежі доісторичних і стародавніх часів означала зміну в характері обміну. За таких умов можна говорити про появу перших ознак торгівлі. Виникає прагнення накопичувати предмети, що є загальним еквівалентом. Володіння значною кількістю таких предметів свідчило про наявність багатства. Існування загального еквіваленту поступово приводить до виникнення такого явища як гроші. За стародавніх часів гроші набувають домінуючу роль і обмін набуває ознак власне торгівлі.


Підсумовуючи, можна сказати, що розглядаючи доісторичні часи ми підходимо до розуміння, що в доісторичні часи проявляються ознаки спеціалізації людських спільнот, на базі такої спеціалізації виникає розподіл праці (тобто ми підходимо до категорії "міжнародний розподіл праці"), що в свою чергу призвело до виникнення загального еквіваленту і грошей (прототипу сучасних валютно-кредитних відносин).


1 Марксом було запропоновано дві фази комунізму: соціалізм і власне комунізм. Пізніше радянські вчені між соціалізмом і комунізмом додали фазу "розвинутого соціалізму".

2 "Шок від майбутнього".

3 Робоча сила, капітал, технології


Copyright © by Троненко В.І. Produced (p) by Gray Wolf Production Inc.

All rights reserved. Unauthorized copying, printing & publishing are strongly prohibited & punished by law.

Сторінка 6 із 6


Історія МЕВ 2. Стародавній світ.


Семінар №1. Міжнародні економічні відносини як предмет вивчення і дослідження.

1. Предмет курсу Історія МЕВ.

2. Формаційний та цивілізаційний підходи до вивчення курсу.

3. Сутність міжнародних економічних відносин як категорії науки.

4. Форми прояву та суб'єкти МЕВ.

Додаткове завдання. Визначити поняття: світове господарство, світова економіка, формація, цивілізація.

Практичне завдання. Розкрити взаємозв'язок між формами прояву міжнародних економічних відносин.

Література. Ф.Енгельс. Происхождение семьи, частной собственности и государства. Соч. т. 21.


Особливості зовнішньоекономічних відносин держав стародавнього світу.

План.

1. Два типи стародавніх політико-господарських систем.

2. Зовнішня торгівля як основна форма міждержавних економічних відносин.

3. Роль держави в розвитку зовнішньоторговельних відносин.

4. Перші торгові організації: тамкару, кару.

5. Колонізація земель: її вплив на міжнародні економічні відносини.

6. Грошові відносини в стародавні часи.


Яку б формацію ми розглядали, який би період в історії людства не взяли, перехід від однієї формації до іншої як правило пов'язаний з розвитком продуктивних сил. Таким чином, розглядаючи новий рівень розвитку людського суспільства, а саме перехід його від доісторичних часів на рівень стародавніх цивілізацій, ми повинні перш за все виходити з рівня розвитку продуктивних сил.

Передісторичні часи підвели людство до нового історичного етапу на рівні суспільного поділу праці (людство не тільки освоїло 2 галузі аграрної діяльності, але й здатність виплавляти метали, створювати транспортні засоби) і виникнення обміну продуктами промислового виробництва на рівні застосування єдиного еквівалента1, плюс загострення конфлікту між общинами і племенами, що призвело до доповнення розвитку продуктивних сил військовими діями. Це привело до розуміння того факту, що полоненого із іншого племені краще не вбивати, а залишити працювати (виникнення рабовласництва).


Розглядаючи стародавні часи, перш за все слід звернути увагу на такі цивілізації як Протоіндійська, Древньокитайська (3 тисячоліття до н.е.); Шумерська2 та Єгипетська (4 тисячоліття до н.е.); суспільства Егейського басейну (2 тисячоліття до н.е.)3.

Вчені розрізняють два типи цивілізацій стародавнього світу:

1) східні цивілізації (Протоіндійська, Древньокитайська, Шумерська та Єгипетська);

2) античні цивілізації (Стародавня Греція, Стародавній Рим).


Стародавня епоха триває від середини 4 тисячоліття до н.е. по 5 століття н.е. і завершується падінням Римської імперії. Зазначені типи цивілізацій мали спільні риси і досить виразні розбіжності.

Щодо спільних характеристик.

По-перше, і тим і іншим цивілізаціям притаманні певні залишки суспільних відносин передісторичних епох (переважно в перші століття становлення цих цивілізацій)4. В цивілізаціях тих часів владні та господарські стосунки, відносини влади і економічні відносини не були чітко розмежованими. Володар величезного маєтку, що проживав в полісі був в той же час і правителем. І соціальні і господарські відносини грунтувалися на засадах позаекономічного примусу. Такий характер відносин відповідав соціально-економічній самоорганізації суспільства тих часів.

На перших порах рабовласницьких цивілізацій головною умовою існування людських суспільств було насамперед відтворення життя та способу життя як такого. В своєму розвитку стародавні цивілізації доходять до досить високого рівня культури, науки (напр., філософія, щоправда науковість поглядів тогочасних філософів сьогодні викликає сумнів), декотрі з них залишаються неперевершеними і в наші часи (напр. архітектура).

По-друге, у формуванні стародавніх цивілізацій вирішальну роль відігравала взаємодія за схемою "людина – суспільство – природа". Саме різноманітність природних умов в різних цивілізаціях в значній мірі визначала характер суспільства, його відмінності.

По-третє, для цивілізацій обох типів була притаманна залежність людського суспільства від наслідків оптимізації взаємин людини з природою. Щодо оптимізації господарювання, то вона означала пристосування людиною господарської діяльності до природних умов існування з метою найбільш повного забезпечення власних потреб.

По-четверте, спільною рисою стародавніх цивілізацій був характер господарювання. Це були аграрні цивілізації. Основу економіки складало сільське господарство і власне сільськогосподарське виробництво слугувало системоутворюючим фактором, воно було основою формування людських спільнот, на його основі формувалася політика, соціальна сфера і виробництво. Ремесло в ці епохи відігравало допоміжну роль.

За такої близькості характеристик, стародавні цивілізації досить розрізнялися між собою. Різниця між ними полягала перш за все в рівні рабовласництва. В Східних цивілізаціях рабство не піднялося до класичного рівня. В Шумерській цивілізації, наприклад, рабство носило патріархальний характер: раби користувалися правом мати сім'ю, власне господарство і скористатися можливістю викупу. В Єгипті між рабами і селянами не було великої різниці і спосіб життя їх був досить близький. В Індії рабство також носило патріархальний характер, за сільською общиною зберігалася головна роль виробника (тоді як в цивілізаціях класичного рівня рабства головною продуктивною силою, джерелом виробництва матеріальних благ був раб).

В античних цивілізаціях рабство піднялося до рівня класичного: раб був позбавлений будь-яких прав, він не був громадянином ні грецького полісу, ні Римської імперії, він залишався живим засобом виробництва.

Інша особливість полягала в тому, що в економічному розвитку Східних цивілізацій зовнішня торгівля відігравала допоміжну роль, в той час як в античних цивілізаціях зовнішня торгівля відігравала вирішальну роль в розвитку суспільства, значна частина засобів існування забезпечувалася через імпорт. Особливо це було характерно для грецьких полісів5: в грецьких полісах домінувало промислове виробництво, тому імпорт сільськогосподарської продукції має вирішальне значення.


Провідною формою міждержавних економічних зв'язків в стародавніх цивілізаціях була зовнішня торгівля. Поступово формується два типи міждержавної торгівлі:

1) експортно-імпортна – експорт заради ввезення товарів, які не виготовляються всередині держави (полісу). Цей тип торгівлі набрав широкого розвитку в Вавілонії 3-1 тисячоліття до н.е. і зберігся і до наших днів. Вавілонія виступала як визнаний експортер тканин (і в цьому прояв спеціалізації суспільного поділу праці на рівні цивілізації), і імпортувала метал, металеві вироби, ліс та вироби та вироби з деревини.

2) транзитні типи зовнішньої торгівлі – в своїй основі це торгівля, пов'язана з одержанням додаткових прибутків (торгівля заради подальшої торгівлі). Цей тип мав два підтипи:

а) вимоги до купця, що транзитом везе свій товар до далекої країни частково продати свій товар всередині країни (по дорозі);

б) купівля заради перепродажу з метою отримання прибутку (перші ознаки міжнародного бізнесу).

Транзитний тип торгівлі набув поширення у фінікійців (тому його інколи називають фінікійським типом).


Як і сільськогосподарське виробництво, зовнішня торгівля була системоутуворюючим фактором. Саме через значення зовнішньої торгівлі, Східні цивілізації формувалися як такі, для яких вона мала допоміжний характер, а античні – домінування зовнішньої торгівлі.

В стародавні часи набуває поширення торгівля, опосередкована міждержавними угодами (так звана договірна торгівля). Точно так як держава не була відокремлена від економіки, торгівля не була відокремлена від держави як інституту управління. Як внутрішня так і зовнішня торгівля повністю контролювалася державою, причому контроль поширювався і на зарубіжні території. У віддалених регіонах як правило держава мала свої представництва у вигляді факторій. По суті це перші торговельні представництва, що, з одного боку, регулювали торговельні взаємовідносини між державами, а з іншого – забезпечували безперервність торговельних відносин.


За стародавніх часів був поширений рух товарів і предметів послуг поза сферою торгівлі. До такого типу руху товарів відноситься обмін дарунками. Особливо ця форма була поширена в Стародавньому Китаї і в інших Східних цивілізаціях, в менших мірах – в античних цивілізаціях. Справа в тому, що досить значна частина територій південних морів почувала себе залежною від Китаю, і щоб задобрити імператора, до імперії надсилалися дарунки. Вони носили рекламний характер – в якості дарунків подавалося найкраще, що може експортувати певна країна. Отримавши дарунок, китайські імператори надсилали дарунки у відповідь, інколи навіть більш дорогі.

Позаторговельний "обмін" мав місце як результат військових дій. Мається на увазі елементарне загарбання матеріальних цінностей завойованої території, держави, народу. Для деяких цивілізацій позаторговельною форою обміну було щорічне стягнення данини з підлеглих територій. Цей тип позаторговельного обміну був особливо поширений у войовничих античних цивілізаціях, які були зорієнтовані на приєднання до себе все нових і нових земель.


Висновок. В цілому, розвиток міжнародної торгівлі, як основної форми прояву МЕВ за стародавніх часів супроводжувався

1) стабілізацією торговельних стосунків між державами і цивілізаціями;

2) стійкістю і систематичністю обміну продуктами, цінностями, сировиною і т.д.;

3) розширенням товарної структури міждержавної торгівлі;

4) переважанням зовнішньої торгівлі над внутрішньою, особливо для античних цивілізацій (а десь в 3-2 століттях до н.е. більшого значення зовнішня торгівля набуває і для Східних цивілізацій)

Говорячи про товарну структуру, ми можемо сказати, що вона розширилася за рахунок такого специфічного товару, як жива робоча сила. Мова йде про перші ознаки міграції робочої сили (насильницька міграція).

За стародавніх часів утверджується державна регламентація господарського життя в цілому і міжнародної торгівлі зокрема. В епоху середньовіччя (?) державницький вплив на зовнішню торгівлю здійснювався через інститут "тамкару".

Тамкару – це службова особа або торговельний агент палацу чи храму. Як правило тамкару були наділені відповідними повноваженнями: контролювати зовнішню торгівлю, виконувати функції митаря, а також обов'язки збирача натуральних податей і контролера за грошовими надходженнями (пізніше) на користь палацу чи храму. Тамкару не просто залежав безпосередньо від правителя відповідного рівня – він був представником цього правителя як носія ознак державності. Інститут тамкару був поширений в Шумері, Вавілонії, Ассирії. Через цей інститут правителі тримали в своїх руках розподіл засобів екпорту-імпорту, захист торгових караванів і окремих купців, заступництво (в тому числі і правове, юридичне) по відношенню до власних купців на територіях і в країнах, з якими підтримувалися сталі зв'язки (нерідко правителями купцям надавався статус недоторканості, близький до дипломатичного6).

Досить поширеним у Стародавні часи був інститут кару (переважно в Західній Азії). Кару – це община факторій, об'єднання, яке виступало посередником у міждержавному обміні, але статус його був значно вищий, ніж факторій (які теж були посередниками в міждержавній торгівлі). На відміну від факторій, які повністю залежали від держави, кару мали власний статут і регулювали свої відносини з торговельними сторонами, спираючись на цей юридичний статут. Кару біли менш залежними від правителя, а відтак і від держави. Часто їх діяльність не підлягала контролю з боку держави. Нерідко кару об'єднували купців даної країни чи даної території і характером їх взаємовідносин в межах кару була взаємопідтримка і взаємодопомога.

Особливо високого значення набули кару, коли стали практикувати взаємне приватне кредитування7 (взаємне кредитування спрямовувалося переважно на погашення внутрішніх платежів, тому можна говорити про його схожість на торговельний кредит).


В більш пізні часи (2-1 тисячоліття до н.е.) досить помітною стає спеціалізація в міжнародній торгівлі, в тому числі і серед купецтва. Наприклад, існували групи купців, які спеціалізувалися на оптовій торгівлі, продавці в кредит, фрахтівники. Вирізнялася така спеціалізація, як агенти і контролери торгових домів, скарбники торговельних домів і т.і.


Можна зробити висновок, що міжнародна торгівля в стародавні часи піднімається на досить високий рівень. Розвитку міждержавної торгівлі сприяли процеси, пов'язані з колонізацією земель. Мається на увазі не пряме підпорядкування земель тому чи іншому правителю. Як правило, завойовуючи нові території імперія залишала за цими землями досить високий рівень автономії. Звичайно, залишався намісник, представник імперії, але він не мав абсолютної влади. Його влада стосувалася податків, військової справи і т.д.) Але щодо господарювання, до організації експортно-імпортних відносин, завойовані території залишали за собою автономію і продовжували займатися зовнішньою торгівлею. Крім того, підпорядкувавши нові території, імперія (напр. Римська) продовжувала підтримувати з ними активні торгівельні відносини, розділяючи торгівлю на два види – всередині імперії та зовнішню.


Історія розділяє кілька хвиль колонізації земель в епоху стародавніх часів.

1) Фінікійська колонізація (2-1 тисячоліття до н.е.) – пов'язана з підкоренням Фінікією територій басейну Середземного моря. Фінікійці сприяли створенню на підкорених територіях торгівельних центрів. Так відомий Карфаген якраз і виник як один із великих центрів колоніальної торгівлі, який через певний час став самостійно і навіть незалежно від Римської Імперії здійснювати зовнішньоторговельні зв'язки.

Головний наслідок – розширення зовнішньої господарських зв'язків, розширення територій зовнішньої торгівлі.

2) Велика грецька колонізація (7-4 століття до н.е.) – йшла в кількох напрямках.

а) західний напрямок (найбільш потужний) – поширював володіння Стародавньої Греції на Італію і Сицилію, острови Сардинію і Корсику, південне узбережжя Іспанії. В результаті цієї колонізації було створено цілий ряд міст, які тривалий час залишалися великими центрами світової торгівлі (Сіракузи

б) південно-східний напрямок – пов'язаний з підкоренням територій фракійського узбережжя Егейського моря, причорноморських територій. Супроводжувався створенням великий полісів – міст-держав як центрів міжнародної торгівлі: Візантія, Халкетон, Одесос, Аполонія Понтійська.

в) південно-західний напрямок – основна мета його – створення поселень військового спрямування. З цим напрямком пов'язане розширення територій Греції за рахунок земель Середземномор'я.

З періодом Великої грецької колонізації пов'язуються і походи Олександра Македонського, який за 20 років розширив простори імперії до таких розмірів, яких не досягав ніхто ні до і після нього, створив близько 20 полісів, які отримали назви Олександрія.

Значення Великої грецької колонізації земель полягало в тому, що, по-перше в систему господарських і торгівельних зв'язків були залучені нові землі, і навіть племена скіфів, тощо, які значно відставали за рівнем розвитку від Греції. По-друге, периферія, яку завойовувала Греція, отримувала доступ до нових товарів, а Греція, в свою чергу отримала доступ до сировини. По-третє, колонізація західних земель призвела до значного збільшення обсягів зовнішньої торгівлі за рахунок збільшення обміну між метрополіями і колоніально залежними територіями.

В цілому, Велика грецька колонізація стала постійним і могутнім фактором економічного розвитку Стародавніх часів.


Головна особливість і головна відмінність обміну в доісторичні часи від міждержавної торгівлі в Стародавні часи полягає в тому, що за стародавніх часів обмін опосередковується грошовими відносинами, а відтак остаточно перетворюється у власне торгівлю яка стає постійною сталою формою міжнародних економічних відносин. Гроші за стародавніх часів виникають одночасно в кількох країнах (територіях) світу. Одним із перших проявів були гроші в грецьких полісах, а також в Малоазійській державі – Лідії. Першою великою державою, яка запровадила єдиний металевий грошовий знак як всередині країни так і за її межами, біла Персія. Це був "золотий дарик" – грошова одиниця, названа на честь царя Дарія І, який її запровадив. Потім поширюються грошові одиниці в Греції, Південній Італії, Сицилії.

В системі міжнародної торгівлі поширеними були срібні статери Коринфа8. В районі басейну Егейського моря були поширені афінські тетрадрахми9. Крім того використовувалася така грошова одиниця як Ефбейський талан срібла10.


Походження назви "монета". Вперше монети були запроваджені в одному з храмів стародавнього Риму, який їх карбував. А оскільки цей храм носив назву Юнони-Монети, від її імені грошову одиницю, яка карбувалася в її храмі і назвали "монети".


По мірі розвитку грошових відносин поступово формуються ознаки банківської справи. Головним містом банківської справи став Рим. Спершу активну діяльність вели банкіри-аргентарії (банк-особа, тобто проявлявся в діяльності однієї особи), які здійснювали розмін монет, визначали якість монет, брали гроші на збереження, передавали за дорученням гроші від одного купця до іншого, від позичальника – кредитору, виконували посередницькі функції в торгових операціях. Поступово виникають відповідні банківські документи (які нагадують сучасні векселі), пізніше з'являються біржові відносини.


1 Найчастіше використовувався товар, що мав найбільший попит (див. роботи Маркса)

2 Територія нинішнього Іраку

3 Нинішня територія Балканського півострову, Греції, Кіпру, частково Туреччини.

4 Не слід забувати, що будь яка цивілізація має три види ознак: пережитки (залишки) минулої цивілізації, домінуючі ознаки сучасної цивілізації і зачатки майбутньої цивілізації.

5 Поліс – автономне місто-держава, саморегулююча спільнота людей, яка повністю забезпечувала себе всім необхідним через взаємозв'язки з іншими полісами, сусідніми дикими племенами тощо.

6 Пізніше, в епоху середньовіччя, Китай утримував власні дипломатичні представництва в інших країнах і представництва інших країн у себе як торгівельні представництва, які крім дипломатичних завдань виступали постачальниками продукції, проводили розрахунки тощо.

7 Це теж перші прояви кредитної системи, яка біла залишена стародавніми часами в спадщину майбутнім поколінням і сьогодні перетворилася на міжнародний кредит. Взаємне кредитування спрямовувалося переважно на погашення внутрішніх платежів, тому можна говорити про його схожість на торговельний кредит.

8 1 статер = 8,7 грамів срібла.

9 1 тетрадрахма = 17,5 грамів срібла.

10 29 кілограмів срібла, використовувався в основному в оптовій торгівлі.


Copyright © by Троненко В.І. Produced (p) by Gray Wolf Production Inc.

All rights reserved. Unauthorized copying, printing & publishing are strongly prohibited & punished by law.

Сторінка 6 із 6


Історія МЕВ 2. Стародавній світ. 3. Феодалізм.

Семінар №2. Міжобщинні господарські зв'язки доісторичної епохи.

1. Господарська діяльність і перші прояви міжгосподарських зв'язків в умовах становлення людської цивілізації (привласнююче господарювання до епохи неоліту – основна тема розмови).

2. Неолітична (аграрна) революція та її наслідки.

3. Виникнення ремесла і його вплив на розвиток міжобщинних зв'язків (нові галузі господарювання, поглиблення спеціалізації, міжобщинний поділ праці, розширення предметної структури обміну.)

4. Доісторичні господарські зв'язки на території України (за підручником "Історія господарства – Україні і світ".

5. Розпад доісторичного ладу і передумови виникнення цивілізацій стародавнього світу.


Понятійний апарат: спеціалізація, поділ праці, суспільний поділ праці, привласнююче та відтворююче господарство.

Фіксований виступ: Неолітична революція та її вплив на розвиток міжплемінної господарської взаємодії.

До попередньої теми.

Наприкінці 1 тисячоліття до н.е. виникають нові форми організації торгових відносин. В різних регіонах купці об'єднуються в такі організації з метою захисту власних інтересів. У Стародавній Греції такі об'єднання мали назву "фіаси" – як об'єднання купців-оптовиків. Функціями фіасів були: взаємне страхування, надання торгових позик, обмін інформацією і захист інтересів перед державою1.

У Стародавньому Римі купці об'єднувалися в колегії. Це об'єднання купців загального типу (без поділу по внутрішній спеціалізації, наприклад на оптовиків та роздрібни торгівців) з метою спільного використання грошових коштів, забезпечення торгівлі морським транспортом, відстоювання власних інтересів в провінціях через механізм довірених агентів2. Колегії також забезпечували інформацією купців і торговців (щодо кон'юнктури ринків, цін на товари та іншою інформацією, що пов'язана з торгівлею за межами метрополії)3.

В Стародавній Індії в цей період набувають поширення своєрідні купецькі корпорації, що називалися "шрені". Їхня функція зводилися до регулювання торгових відносин у відповідності з внутрішніми статутами (кожна така корпорація мала власний статут)4.


І ще одна характерна риса. Справа в тому що стародавні цивілізації значною мірою трималися на військовій силі. Рабовласницький лад функціонував на використанні праці рабів, на яких перетворювалися полонені, захоплені під час військових дій. По мірі визрівання суспільств Стародавнього світу, вони піднімаються до розуміння того що полонених можна використовувати на лише всередині країни, а й за її межами. Тому в Стародавні часи набуває поширення работоргівлі. Вона стає першою формою прояву міграції робочої сили.


Підводячи підсумок в характеристиці МЕВ за Стародавніх часів, ми ще раз зазначимо, що ми розглядаємо цей період, як затвердження суспільного поділу праці як в сільському господарстві, так і в ремеслі, утвердження міднародної торгівлі і двох її типів: експортно-імортну і транзитну, зазначаємо появлення і утвердження грошової системи і інфраструктурної основи грошових відносин – банківської системи, і нарешті, появи перших ознак (елементів) кредитних відносин, позичкового капіталу, а також нового типу відносин, пов'язаних з примусовою міграцією робочої сили.

В той же час, ми повинні зазначити, що рабовласницький устрій поступово втрачав свої потенціальні можливості. Причому, якщо Східні цивілізації поступово переходили до нового типу відносин в рамках аграрної цивілізації – феодалізму, то втрата позицій і потенційних можливостей Стародавньою Грецією і Римом були досить відчутними і досить хворобливими. Основною причиною, напевно, слугував той факт, що вони були войовничими, вони виховали держави-антиподи, що змогли дати їм достойний отпір, і держави конкуренти, з якими вони змушені були конкурувати. На цій основі поступово розпадається рабовласницький устрій, розвиток продуктивних сил набуває нового характеру, а виробничі відносини поступово віддзеркалюють занепад рабовласницького укладу.

В надрах рабовласництва формуються передумови виникнення нової формації: набувають нового змісту аграрні відносини, виникає досить помітний прошарок великих землевласників, значна частина колишніх рабів (особливо в Китаї, де рабовласництво носило патерналістський характер) наділяється невеличкими ділянками, і в них з'являються нові стимули для роботи, появляються нові господарства типу "колони" – господарства, які велися колишніми рабами. Нового рівня набуває розвиток сільської общини: поява великих землевласників, по суті, створює нові умови господарювання, умови, котрі грунтувалися на експлуатації з боку нового класу феодалів великої маси сільського населення. В результаті складних змін в виробничих відносинах основою феодальних відносин стає земельна рента.

Виникає новий етап аграрної цивілізації – етап феодалізму або Феодального середньовіччя.

Торговельні відносини за феодалізму.

1. Особливості феодальної епохи.

2. Розвиток міст як центрів ремесла і торгівлі.

3. Головні торговельні шляхи середньовіччя.

4. Система грошово-кредитних відносин.


Феодальні відносини ми будемо розглядати з урахуванням регіональних особливостей. Мова йде про те, що своїми рисами характеризувалася феодальна епоха в Європі, дещо своєрідною вона була в країнах Сходу, землях Київської Русі, Московського князівства (потім царства, потім – централізованої держави). Маючи цілий ряд загальних характеристик, вони мають і власні особливості.

Феодальні відносини на території Західної Європи.

Взагалі, для становлення феодальної епохи характерно те, що її виникнення пов'язано з певним занепадом продуктивних сил і виробничих відносин, порівняно з рабовласництвом. В перехідний період втрачають своє значення міста, господарювання переміщається в сільську місцевість. Основним інструментом взаємодії між феодалами і кріпаками (в широкому розумінні) були відносини земельної ренти. Господарювання характеризується переважанням натурального господарства.

Джерелом формування предметної структури зовнішньої торгівлі на перших етапах феодалізму була земельна рента. Феодали, одержуючи ренту у вигляді натури (а вона носила самий різноманітний характер), надлишки, які не вдовольняли потреби феодала, використовували для продажу.

Саме в цьому регіоні, в межах сучасної Західної Європи, феодальні відносини пройшли три етапи:

1) Період раннього феодалізму (5-10 століття н.е.) – це, по суті, період формування феодального ладу. У цей період і Західній Європі створюються великі феодальні землеволодіння, відбувається поступове закріплення феодалами вільних селян, общинників і колонів, утверджуються відносини земельної ренти. Період раннього феодалізму характеризується натуральним характером господарювання.

2) Період розвиненого феодалізму (10-15 століття) – інша назва – період розквіту Середньовіччя, в культурі він знайшов визначення як період Ренесансу. Ознаками цього періоду були: повний розвиток феодального виробництва на селі, новий етап у розвитку середньовічних міст, відновлення і поширення цехового ремесла, активізація торгівлі. В цей період формуються великі централізовані феодальні держави.

3) Період пізнього феодалізму (15-18 століття) – характеризується як занепад економіки Середньовіччя, поступове виникнення передумов індустріальної цивілізації. В цілому, не дивлячись на занепад феодалізму, цей період пов'язаний з виникненням перших галузей промисловості, пожвавленням торгівлі, суспільного життя та темпів розвитку суспільств і держав на фоні занепаду однієї формації та виникнення іншої. В цей період відбуваються Великі географічні відкриття, виникають передумови формування світового ринку і світового господарства.


На другому і на третьому етапах розвитку феодалізму відбуваються суттєві зміни і зрушення в системі МЕВ. Саме в період розквіту феодалізму відбувається остаточне відокремлення ремесла від сільського господарства. В такий спосіб поглиблюється, уже на новому рівні, спеціалізація виробництва. Утверджуються (відновлюються) старі і виникають нові міста як центри ремесла і торгівлі, і що особливо важливо – як центри товарного виробництва.

Нового змісту набирає торгівля. За феодалізму формується такий суспільний прошарок як купецтво (в Європі формується на основі об'єднань, що утворилися на останніх етапах рабовласництва) Торгівля стає єдиною сферою діяльності купців, і вже в цей період формується головний інтерес купецтва в одержанні прибутку. Досить поширеним стає об'єднання купців в гільдії, хоча їх функції їх ті ж самі – захист корпоративних інтересів.

Типовою формою феодальної торгівлі стають ярмарки. З поширенням ярмарок формується і так зване ярмаркове право. Частиною ярмаркового права була власна система судочинства, яка створювала для купців пільгові умови міжнародної торгівлі. Купець, що потрапляв на ярмарок брався під захист ярмарковим керівництвом, якщо він не сплатив свої борги. На час участі в ярмарку купці захищалися від переслідувань у суді. Найбільшого поширення Ярмарки набирають у Франції, Італії, Англії. Особливістю ярмаркової торгівлі у Франції полягає в тому, що ярмарки були там епізодичні і сезонні, в деяких північних містах існували постійні ярмарки.

Західноєвропейські країні підтримували контакти зі Сходом. Торгівля їх мала назву Левантійської торгівлі і здійснювалась значною мірою через Великий шовковий шлях. Левантійська торгівля мала транзитний, посередницький характер, і саме він призвів до занепаду торгівлі на Великому шовковому шляху, оскільки посередниками намагалися виступати купці з Туреччини, інших арабських країн які диктували і свої ціни і порядок торгів.

Західноєвропейські міста вели торгівлю в межах так званого Ганзейського союзу. Це було досить велике об'єднання, які представляли міста в басейні Північного і Балтійського морів. За умовами Ганзейського союзу, для купців створювалися в країнах, де вони торгували, торговельні факторії, купцям надавалися різного привілеї, була організована охорона торгових експедицій. Ганзейський союз відстоював інтереси купців перед засиллям феодалів.

Досить суттєву роль в міжнародній торгівлі Середньовіччя відігравали торговельні шляхи.

1 По мірі розвитку стародавнього суспільства і зміцнення держави посилювався утиск по відношенню до купецтва і побори з боку володарів держав і державних служб, причому ці утиски зі ще більшою силою почали проявлятися у феодальні часи.

2 Кожна колегія мала в провінції своїх представників – довірених агентів, які і відстоювали інтереси римських купців в провінціях імперії.

3 Міжнародна торгівля Рима мала два виміри: торгівля метрополії з провінціями, та з державами за межами імперії.

4 Значною мірою вони виконували функції, подібні до фіасів і колегій, але внутрішня їх структура і поведінка купців визначалася статутами.


Copyright © by Троненко В.І. Produced (p) by Gray Wolf Production Inc.

All rights reserved. Unauthorized copying, printing & publishing are strongly prohibited & punished by law.

Сторінка 3 із 3


Історія МЕВ 4. Феодалізм на Сході.

Грошові відносини за часів феодалізму.

Розвиток грошових відносин за феодалізму характеризується тим, що, по-перше, він стає систематичним, тобто утверджується як фактор, що опосередковував торгівлю між державами. По-друге, значно підвищується роль торгового капіталу, власне він утверджується як економічна категорія і як економічне явище. Це важливо зазначити у зв'язку з тим, що пізніше, при переході до індустріальної цивілізації, торговий капітал стає джерелом первісного накопичення капіталу.

За феодалізму значного поширення і розвитку набирає лихварський капітал. Він поступово переростає в таку категорію, як позичковий капітал, і на цій основі вже за індустріальної цивілізації, формуються кредитні відносини як складова валютно-кредитних відносин.

За феодалізму в Західній Європі розвиток товарно-грошових відносин приводить до утвердження банків та поширення кредитних банківських операцій. Хоча міняйли мають певний вплив, одна вони поступово зникають і їх функції поступово переходять до банків. В містах південної Італії, зокрема в Ломбардії, створюються спеціальні банківсько-кредитні компанії, які функціонують на умовах процентної ставки, і це явище в подальшому набуває поширення за межами Європи. Характерним було те, що процентна ставка була зависокою порівняно із сучасними державами з розвиненою економікою. Існують свідчення, що вона становила 15-20%.

В Східних державах грошові відносини не досягли такого досконалого рівня, як на Заході, там цей процес відбувався дещо повільно.


Зовнішньоекономічні і торговельні зв'язки країн Сходу.

План.

1. Загальна характеристика.

2. Середньовічний Китай.

3. Середня та Центральна Азія.

4. Аравійський півострів.


До країн Сходу економічна теорія відносить Середньовічний Китай, імперію Великих Моголів (Середня та Центральна Азія), Бухарське ханство, країни арабського Сходу, Османська імперія.

Загальна характеристика полягає в тому, що розвиток феодальних відносин в країнах Сходу відбувається дещо пізніше, ніж в Західній Європі. Якщо в минулій темі ми позначали 15-16 століття, то для країн Сходу пік розвитку феодальних відносин припадає на 14-17 століття. Значною мірою розвиток феодальних відносин в країнах Сходу йшов тим же шляхом, що і на Заході: виробничі відносини грунтувалися на земельних відносинах, які спиралися на велике феодальне землеволодіння і на дрібне господарство селян-виробників і селян-орендаторів. Таке ж значення, як і в Європі мали орендні відносини1.

В той же час в кожній із зазначених країн мали місце свої особливості і власні оригінальні ознаки зовнішньоторговельних відносин.

В усіх країнах зовнішня торгівля жорстко регулювалася державою, більш того, вона була функцією держави. Державна монополія поширювалася як на внутрішню, так і на зовнішню торгівлю. Розглянемо це на прикладі Середньовічного Китаю.

Середньовічний Китай.

Китай вів торгівлю переважно з країнами і територіями Південних морів – це був головний, визначальний вектор зовнішньої торгівлі Китаю. Другий напрямок –торгівля через Великий Шовковий шлях.

Особливістю китайської торгівлі з територіями Південних морів є те, що вона була традиційною і розвивалася протягом століть.


Основні форми та принципи китайської торгівлі визначалися такими характеристиками:

1) Існувало тісне взаємопереплетення офіційних дипломатичних відносин із зовнішньою торгівлею. Значною мірою дипломатичні служби як в Китаї, так і китайські в інших країнах Південних морів виконували функції торгівельних посередників і навіть функції купців.

2) Своєрідною і найбільш поширеною формою зовнішньої торгівлі Китаю була доставка в Китай данини, а також надсилання подарунків2.

Надсилання данини набувало форми обміну за рахунок зворотнього надсилання дарунків. Оскільки у вигляді дарунків надсилалися ті товари, якими дана територія прагнула торгувати, обмін дарунками виконував певну інформативну і рекламну роль: висвітлював рівень розвитку продуктивних сил певної території і її потенційні можливості. Недоліком такого обміну дарунками є те, що він помітно гальмував розвиток грошових відносин.

3) Характерною особливістю китайської зовнішньої торгівлі було те, що вона супроводжувалася жорстким митним режимом. Китайські митниці при переході кордону дипломатами, які везли з собою значні маси товару, а також купцями, на користь двору забирали у вигляді мита половину товарної маси.

4) Інша характерна риса зовнішньої торгівлі Китаю – її централізований характер. Експорт / імпорт повністю регламентувався двором.

Ознакою державної монополії на зовнішню торгівлю була так звана торгівля забороненими товарами. Імператорський двір щорічно оголошував списки товарів, які заборонялися для експорту. Серед цих товарів постійно знаходився порох і ті хімічні складові, з яких він виготовлявся. Часто заборонявся вивіз готових шовкових тканин чи сировини. Майже постійно предметом заборони на експорт були книги (особливо історичного характеру).

В торгівлі зі своїми партнерами (переважно країнами південних морів) Китай застосовував принцип спеціалізації цих країн (причому така спеціалізація визначалася Китаєм). Одні країни були постійними постачальниками цінної деревини, інші – постійними представниками певних сортів масел тощо.


На завершення зазначимо, що китайська зовнішня торгівля була однією з найбільш характерних форм організації і здійснення торгівлі країн Сходу, риси Китаю були притаманні і іншим країнам.

Регіон Середньої і Центральної Азії.

В цьому регіоні законодавцями в зовнішній торгівлі були Велика імперія моголів і Бухарське царство. Вони характеризуються як великі централізовані держави феодальної епохи, що досягли досить високого рівня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Більш того, розвиток названих двох категорій доповнювався високим рівнем мистецтва, і предмети мистецтва також виступали предметами торгівлі.

Зазначені країни вели досить активні торгівельні і політичні стосунки як з Китаєм, так і з країнами Західної Європи. Купці зазначених країн вели в основному посередницьку торгівлю (виступали в ролі посередників на Великому шовковому шляху). Найбільш помітну посередницьку роль в 14-16 столітті відігравав нинішній Кабул. Посередництво полягало в тому, що товари поступали із Сходу і Заходу, і перепродуючи ці товари одній чи іншій стороні кабульські купці отримували прибутки.

Особливостями торгівельних стосунків цих держав із сусідніми, особливо арабським Сходом, було використання караванних шляхів. Верблюд був основною тяговою силою і інфраструктурною характеристикою феодальної торгівлі для цих держав.

Зовнішньоторговельні зв'язки Імперії Великих моголів і Бухарського занства поширювалися на Індію, Персію, Китай, через Західноєвропейські країни до Російської держави.

Предметний склад торгівлі. В посередницькій торгівлі значним попитом користувалися тонкі тканини із Індії, шовк із Китаю, товари сировинного походження (особливо тваринницького), сільського господарства, пряності і інші екзотичні товари, якими були багаті ці країни.

На відміну від Китаю, в державах Середньої і Центральної Азії грошові відносини були на більш високому рівні, гроші опосередковували торгівлю постійно. Оскільки домінуючою була посередницька торгівля, в обіході були гроші різних країн.

Аравійський півострів.

Помітними конкурентами купцям Середньої і Центральної Азії виступали купці Аравійського півострова, і часто останні посідали солідніші позиції.

Торгівля Аравійського півострова досить помітно впливала на торгівлю між Східними цивілізаціями, і особливо на зв'язки Схід-Захід.

Аравійський півострів також вів посередницьку торгівлю, і цим визначалися напрямки торгівлі, грошові відносини тощо. Для цього регіону також була притаманна караванна торгівля.

Помітною була роль міст як центрів посередницької торгівлі, зокрема, прославлене місто Мекка, Гебук. В 16 столітті майже всі держави Аравійського півострова за рахунок війн були включені до складу Османської імперії.

Ступінь підкорення був такий же, як і за часів грецької колонізації, що характеризувалася певною ліберальністю зв'язків і автономією підкорених територій. І в Османській імперії, не дивлячись на значний централізм, підкорені території також мали певний суверенітет, який поширювався також на здійснення зовнішньої торгівлі.

Османській імперії був характерний суворий контроль за всіма видами економічної діяльності. Держава в Османській імперії тримала в своїх руках, як і в інших державах, внутрішню і зовнішню торгівлю. Під повним контролем держави знаходилось ремесло (це, напевно і є особливістю Османської імперії). Державою визначалося: кількість крамниць на кожному ринку, кількість і якість товарів, ціни на товари (як внутрішнього виготовлення, так і на транзитні). Така жорстка регламентація всіх економічних процесів доповнювалася державними податками, а також місцевими феодальними поборами.

Звичайно це стримувало розвиток торгівлі, як внутрішньої, так і зовнішньої, а також таких процесів, як спеціалізація і суспільний поділ праці (а в той час вже можна говорити про існування міжнародного поділу праці; прикладом може бути спеціалізація зовнішньої торгівлі Китаю).


Не дивлячись на сильну державну регламентацію, арабські купці вели себе досить активно у відносинах з купцями інших країн, в тому числі Західної Європи. В період існування османської імперії купці повністю визначали торгівлю Захід-Схід. Це призводило до того, що всі товари осідали в містах Аравійського півострова, арабські купці диктували ціни, вигідні їм. Це призвело до того, що Великий торговий шлях втратив своє значення для Заходу (особливо це стає помітно після відкриття морського шляху до Індії).

Розвиток торгівельних зв'язків Османської імперії мав специфічні особливості, в числі яких головне місце належало:

обумовленості економічних відносин сильною централізованою владою;

беззастережне втручання держави в усі сфери економіки;

регламентація політичного та економічного життя ісламом (державно-релігійна регламентація життя в Османській імперії ісламом носила всеосяжний характер. Від цієї регламентованості бере свій початок сучасний тоталітаризм, що існує на Близькому Сході)

1 Нагадаю, що ми трактуємо рентні відносини як джерело формування предметної структури в міжнародній торгівлі.

2 Китай вважався досить могутньою державою, тому прилеглі країни відчували власну залежність від нього. Китай користувався своєю силою впливу і змушував такі країни до надсилання данини, і це сприймалося як форма обміну між цими державами.


Copyright © by Троненко В.І. Produced (p) by Gray Wolf Production Inc.

All rights reserved. Unauthorized copying, printing & publishing are strongly prohibited & punished by law.

Сторінка 4 із 4


Історія МЕВ 5. Зовнішньоекономічні зв'язки Київської Русі.


Зовнішньоекономічні зв'язки Київської Русі.

План.

1. Особливості формування феодальних відносин на українських землях.

2. Розвиток ремесла і становлення міст в епоху середньовіччя.

3. Внутрішня і зовнішня торгівля.

4. Еволюція грошових відносин.


Рекомендований підручник: Лановик Б.Б, Матисякевич З.М., Матейко Р.М. Історія господарства: Україна і світ. К.: 1995 рік.

Нинішньою економічною наукою, в тому числі і теорією МЕВ епоху Київської Русі розглядається як складова частина тривалого періоду формування феодальних відносин на території, близькій до тієї, яку нині займає Україна як держава. Процес формування феодальних відносин на українських землях проходив під впливом досить складних взаємовідносин із сусідніми державами: Україна постійно, особливо після розпаду Київської Русі знаходилась під впливом інших держав, і це безсумнівно вплинуло на її долю

Виділяють такі періоди розвитку Київської Русі:

1) (9 – 12 століття) Період розквіту Київської Русі як великої (на той час) східноєвропейської держави

2) (2-га половина 12 – середина 14 століття) Період політичної роздробленості під тиском татаро-монгольського нашестя.

3) (друга половина 14 століття – 16 (можливо 17) століття) Перехід українських земель під егіду сусідніх держав (Князівство Литовське, Польща, Князівство Молдовське)


Початок формування феодальних відносин на Україні пов'язується з початком нової ери (вже в першому столітті н.е. дослідники відзначають перші елементи феодальних відносин). Протягом 5-7 століть у східнослов'янських племен відбувається становлення сільської громади. В період 8-9 століття формується союз племен під назвою Руська Земля з центром у Києві.

Поглиблюється майнове і соціальне розшарування в межах сільської громади, в межах громади формується велике землеволодіння як спадщина землеволодіння племінної знаті. В доісторичні часи землі, захоплені різним способом належали переважно вождю племені і його оточенню. В межах сільської громади виникають нові власники великих земельних ділянок: князі, "лучші мужі" (князівське оточення), воїни-дружинники. Земля поступово за цих умов перетворюється на головне багатство.

В перший період (9-12 століття) дещо видозмінюється землеволодіння як основа розвитку продуктивних сил і умова формування феодальних відносин нового типу, утверджується князівське, боярське і церковне землеволодіння.

В період політичного роздроблення формується зріле феодальне господарювання. Розвиток феодальних відносин відбувається в межах відокремлених невеликих князівств: Київського, Переяславського, Чернігівського, Новгород-Сіверського, Галицького тощо. З одного боку політичне роздроблення Київської Русі значно послаблювало її могутність як єдиної централізованої європейської держави, в межах окремих князівств розвиток феодалізму відбувався прискореними темпами. Знову змінюється характер землеволодінь. В цей період утверджується ієрархічна структура землеволодіння: оскільки Київ все ще мав певну силу, виникає землеволодіння Великого Князя (Київського), землеволодіння місцевих князів, боярське землеволодіння і землеволодіння боярських слуг. Селянське подвір'я в цей період утверджується як основа феодального господарювання.

В другій половині 14 століття переважна більшість українських земель попадає в залежність від західноєвропейських централізованих держав1. До великого князівства литовського було приєднано Чернігово-Сіверщину, Київщину, Поділля. Польща підкорила Галичину, західну Волинь і західне Поділля. До складу Молдавського князівства ввійшла Буковина. Угорщина захопила територію теперішнього Закарпаття.

На українських землях формується новий тип господарювання. Виникають великі земельні володіння литовських, польських, угорських і молдавських феодалів. Більше того, десь у 15 столітті формуються такі типи феодального землеволодіння як шляхетське і магнатське. На фоні занепаду і втрати українськими землями значною мірою збільшується церковне землеволодіння.

В період 14-15 століття посилюється закріпачення селянства. Механізм цього закріпачення проявлявся у посиленні земельної, особистої, судово-адміністративної залежності селянина-виробника від феодала. Як правило він не мав власної землі, а лише наділ землі феодала, за що змушений був сплачувати ренту.

Наряду з розвитком і поглибленням феодальних відносин, вже за часів Київської Русі набирає помітного розвитку ремесло і промисли. Ремесло, як і сільське господарство були джерелом формування предметної (товарної) структури як зовнішньої, так і внутрішньої торгівлі. Механізм був подібний до Західної Європи: земельна рента щодо селян і податок на ремісників.

На останньому етапі її існування, в Київській Русі існувало понад 60 видів ремесла. Відомим і поширеним було прядіння, ткацтво, обробка шкіри, дерева, каменю, гончарство в т.д.

На деякий час розвиток ремесла переривається монголо-татарським нашестям, але пізніше, протягом 14-16 століття відбувається поступове їх відродження і подальший розвиток. І це спонукало до нового періоду розвитку міст на українській території (відновлення їх ролі). Ремісництво в 14-15 столітті набирає високих темпів розвитку в Києві, Кам'янець-Подільському, Луцьку та ін. На кінець 15 століття на українських землях було відомо від 150 до 200 ремесел і ремісничих спеціальностей, а це, звичайно, є свідченням значного збагачення товарної структури внутрішньої і зовнішньої торгівлі.

За "Повістю Врємєнних Літ" за часів Київської русі на її території існувало близько 20 великих і середніх міст. В 13-14 століття таких міст налічувалося близько 300.

На відміну від Західної Європи, на українських територіях королівська влада вищезазначених держав захищала в першу чергу інтереси феодалів, і лише потім – інтереси міст. Більше того, українські міста потерпали як від сваволі власних феодалів, так і іноземних. Основними елементами тиску на міста були повинності, які сплачувалися містами на користь феодалів, різні податі і податки за право на торгівлю, підприємництво і т.д. За таких обставин досить важливим і значним фактором українських міст, або принаймні деяких з них, було надання їм Магдебурзького права. Правителі і самі феодали йшли на такі поступки щодо окремих міст. Головний зміст Магдебурзького права зводився до надання містам права самоврядування (назва йде від хартії прав, що були надані у 13 столітті місту Магдебург). За цією хартією, а відтак і за Магдебурзьким правом міста частково або повністю звільнялися від управління і судочинства феодалів, в містах закріплялися права міських станів (рос. "сословий") міське населення звільнялося від натуральних повинностей на користь феодалів, спрощувалася податкова система, знижувалися грошові податки, податки з торгівлі і промислів. Втіленням самоврядування в містах з Магдебурзьким правом були магістрати.

Протягом 14 століття Магдебурзьке право одержали такі українські міста як Санок (1339 р., Західна Україна), Львів (1356 р.), Кам'янець-Подільський (1374 р.), Луцьк (1432 р.), Кременець (1438 р.), Житомир (1444 р.), Київ (1494 р.). В українських містах Магдебурзьке право було обмеженим для українських купців і міщан.

Щодо розвитку торгівлі, вчені-дослідники приходять до висновку, що на українських землях зовнішня торгівля розвивалася більш жваво, ніж внутрішня. Другою особливістю було те, що у зовнішній торгівлі, як і у внутрішній періоди злету (підвищення активності торгівлі) чергуються із періодами падіння (спадом активності). До речі, для Київської Русі було характерним здійснення зарубіжної торгівлі з великою кількістю держав і територій. За свідченням письмових пам'яток, торговельні шляхи з Києва простиралися із Заходу на Схід, і з Півночі на Південь ("Великий шлях із варяг в греки"2).

Київські князі підтримували зв'язки з Візантією, Арабським Сходом, Чорноморськими, Азовськими ринками і мали вихід на китайський ринок.

Для Київської Русі була характерна договірна торгівля, значне місце посідав звичайний обмін "товар на товар". Київські князі допускали работоргівлю (продаж в раби холопів [голів родини чи молодих], які не здатні були сплатити мито, податок і т.д.).

Досить багатою для тих часів була предметна структура торгівлі. Зовнішня торгівля супроводжувалася завоюванням ринків збуту і утвердження позицій князів на цих ринках силою війська.

В період занепаду торгівлі в другій половині 12 – 13 столітті змінюється періодом піднесення в 14 столітті Досить активно зовнішня торгівля ведеться в цей період Галицько-Волинською державою, яка користувалася своїм досить вигідним географічним положенням. Вона підтримувала зв'язки з Візантією, Польщею, Генуєю.

Друга половина 14 – 15 століття пов'язане з розширенням внутрішньої торгівлі на українських землях. Саме в цей період набирають поширення "торжки"3.

Ярмарки носили такий же характер як і в Західній Європі (Париж). Ярмарковими вважалися Львів, Київ, Перемишль, Луцьк, Ярославль та інші.

Торгівля і ремесло регламентуються правилами, що захищали інтереси торговців і зміцнювали позиції держави. Держава прагнула до контролю над зовнішньою торгівлею, але цей контроль не носив такого монопольного характеру, як у Західній Європі. Так в містах дозволялося торгувати тільки місцевим купцям в установлених місцях і навіть в установлений час.

У 1756 році Львову надається складове право. Це право зобов'язувало купця, що займається транзитною торгівлею, зупинитися на 14 днів у Львові і проводити торгівлю своїми товарами, і лише після цього рухатись далі.


1 З цим періодом М.Грушевський пов'язує втрату українськими землями самостійності: "В середині 14 століття скінчалася самостійність українських земель, державність українська урвалася"

2 Брав початок у Великому Новгороді (на річці Волхов). Характерно, що системою Дніпра і річок, що в нього впадають міста Київської Вусі були пов'язані з цим шляхом.

3 Короткостроковий періодичний захід типу ярмарку, тільки менший за обсягом.


Copyright © by Троненко В.І. Produced (p) by Gray Wolf Production Inc.

All rights reserved. Unauthorized copying, printing & publishing are strongly prohibited & punished by law.

Сторінка 3 із 3


Історія МЕВ 5. Зовн.- екон. зв'язки Київської Русі (продовження).


Информация о работе «Лекции по истории международных экономических отношений»
Раздел: Международные отношения
Количество знаков с пробелами: 124060
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
74033
3
3

... политика — это деятельность, регули­рующая экономические отношения страны с другими государст­вами. Ей принадлежит значительная роль в обеспечении эф­фективного использования внешнего фактора в национальной экономике. По мере эволюции международных экономических отношений сформировался обширный инструментарий внешне­экономической политики. Следует отметить, что формировался он на основе теории и ...

Скачать
79959
0
0

... право, международное транспортное право, я также комплекс норм, которые призванные регулировать международные правовые отношения. Тема 2 Международные организации   2.1 Виды международных организаций Международные организации весьма многочисленны, любая из них не воздействует на экономическую и общественную жизнь. Организации, обладающие удельным весом в экономических связях: I.          ...

Скачать
49213
1
0

... США по объему ежегодного валового производства приблизительно к началу четвертого десятилетия и превратиться в крупнейшую экономику мира. II. Развитие экономических отношений с Россией В основе региональных отношений между сопредельными территориями России и Китая лежит взаимная заинтересованность в развитии торгово-экономических связей между двумя странами, обладающими взаимодополняемыми ...

Скачать
136317
0
0

... . С формирования соответствующих институционных структур и принципов функционирования Ямайской валютной системы еще не завершено. Они постоянно корректируются в соответствии с изменениями в международных экономических отношениях. 6. Современные проблемы внешнеэкономической политики Украины. На сегодня эффективной интеграция Украины в мировое экономическое пространство является обязательным ...

0 комментариев


Наверх