Войти на сайт

или
Регистрация

Навигация


Поняття підприємство є узагальнюючим, або збірним. Воно, по-перше, визначає підприємства як суб'єкти господарсь­кого права стосовно всіх форм і видів власності в Україні (організаційні форми і види підприємств). По-друге, дане поняття є загальногалузевим, тобто взагалі визначає про­мислові (фабрики, заводи, шахти), будівельні, транспортні, сільськогосподарські, торгові та інші підприємства.

Підприємництво - це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку.

Домінуюче місце серед суб'єктів господарського права на­лежить такому суб'єктові, як підприємство. Це зумовлено особливими економічними і соціальними функціями підприємства в економічній системі а саме функціями товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби у про­дукції, роботах, послугах. Тому законодавчий інститут підприємства або господарюючого суб'єкта є центральною частиною системи господарського права України, його пра­вовою основою.

Порядок створення діяльності, реорганізації та ліквідації окремих організаційних форм підприємництва визначається відповідними законодавчими актами України.

 У разі, коли цей порядок спеціальним законодавством не встановлено, підприємець своїм статутом.

 Усі основні закони та інші нормативні акти господарсько­го законодавства приймаються, виходячи з економічного та правового становища підприємства.

 Підприємство як соціально-економічний і правовий інсти­тут має певну сукупність економічниїх, організаційних і юри­дичних ознак, за якими кваліфікується як господарюючий суб'єкт права. За допомогою цих о ознак, систематизованих статтею 1 Закон/ «Про підприємства в Україні», уніфікова­но визначається правове становище підприємств усіх форм власності і галузей народного господарства.

Закон визначає, що підприємство є основною організацій­ною ланкою народного господарства України. Ця організа­ційна ознака кваліфікує підприємство) як організаційну форму господарської («бізнесової») організації, тобто організації, в якій власники засобів виробництва і робочої сили об'єдну­ють свої виробничі ресурси для здійснення господарської діяльності з метою одержання прибутку. Визначення основ­на ланка, з одного боку, відмежовує підприємство від інших організаційних форм економічної діяльності (типу домашніх господарств, індивідуальних промислів без створення підприємств, так званих тіньових структур тощо), а з іншого, — від суб'єктів господарського права, які не належать до основної ланки: об'єднань підприємств, фінансових посе­редницьких інститутів, органів управління економікою.

Закон також визначає, що підприємство — це господарю­ючий суб'єкт. Суть визначення господарюючий суб'єкт по­лягає в тому, що підприємство є товаровиробником, трудо­вим колективом, який на професійній основі (промисел) виробляє і реалізує свій товар з метою одержання прибутку. Як господарюючий суб'єкт підприємство здійснює вироб­ничу, науково-дослідну та комерційну діяльність. Термін гос­подарюючий говорить, що підприємства належать до комер­ційних, спрямованих на прибуток, організацій (на відміну від неприбуткових організацій — релігійних, об'єднань гро­мадян тощо).

Підприємство є самостійним господарюючим суб'єктом. Самостійність у прийнятті господарських рішень є однією з основних і необхідних умов діяльності підприємства як то­варовиробника. Юридичний аспект даного визначення по­лягає в тому, що підприємство при здійсненні своєї госпо­дарської діяльності «має право власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України» (ст. 27 Закону «Про підприємства в Україні»).

Нарешті, підприємство — це статутний господарюючий суб'єкт. Статут підприємства як локальний акт господар­ського законодавства нормативне визначає цілі і предмет діяльності окремого підприємства, відхилятися від яких без зміни статуту підприємству заборонено. Статут також виз­начає межі спеціальної правоздатності підприємства як юри­дичної особи. Це один з найважливіших правових актів підприємства, тому стаття 9 Закону «Про підприємства в Україні» спеці-ально зазначає обов'язкові і альтернативні пункти, які включаються до статуту підприємства.

Підприємство має необхідне для господарюючого суб'єкта майно — основні і оборотні кошти, інші цінності, якими воно володіє, користується і розпоряджається на певному правовому титулі (на праві власності або повного господар­ського відання). Це майно юридичне відмежоване, як пра­вило, від майна власника підприємства і закріплене за підприємством як суб'єктом права. Основні і оборотні кош­ти знаходяться на самостійному бухгалтерському балансі, гроші — на розрахунковому рахунку підприємства в банку.

Підприємство є самостійним суб'єктом права. З одного боку, закон визначає його компетенцію (права та обов'яз­ки) як господарюючого суб'єкта, з другого — зазначає, що підприємство є юридичною особою, яка не має у своєму складі інших юридичних осіб (стаття 1 Закону «Про підпри­ємства в Україні»). Цим підприємство суттєво відрізняється від об'єднань підприємств (господарських об'єднань), до складу яких входять юридичні особи.

Як господарюючий суб'єкт з правами юридичної особи підприємство починає діяти від дня його державної реєст­рації.

Таким чином, підприємство — це самостійна господарська організація, створена і зареєстрована у встановленому зако­ном порядку для здійснення господарської діяльності з ме­тою задоволення суспільних потреб у товарі (продукції, ро­ботах, послугах) і одержання прибутку, яка діє на підставі статуту, користується правами і виконує обов'язки щодо своєї діяльності, є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банках.

 Законодавство України про підприємства оперує такими поняттями, як організаційні форми, види і категорії підприємств. Кожне з них вживається для класифікації підприємств за певними ознаками.

Організаційна (організаційно-правова) форма передбачає класифікацію підприємств залежно від трьох форм власності, визначених ст. 2 Закону «Про власність», та від способів роз­межування в підприємствах окремих форм власності і уп­равління майном. Юридичне значення цього полягає в ура­хуванні в законодавстві, тобто в Законі «Про підприємства в Україні» і спеціальних законах, особливостей правового ста­новища підприємств окремих видів.

Загалом організаційна форма і вид визначають суб'єкта, який має право присвоювати результати діяльності підприєм­ства. З точки зору організаційної форми підприємства ви значаються як державні, колективні, приватні та підприєм­ства двох і більше форм власності (змішані).

Державне підприємство являє собою організаційно-правову форму підприємства, заснованого на державній власності. Визначення державне вказує, що дане підприємство має особ­ливості правового становища порівняно з недержавними підприємствами. ЦІ особливості обумовлені способом відмежу­вання функцій власника від функцій управління майном в державному підприємстві. Саме державне підприємство як майновий комплекс є об'єктом права державної власності. Підприємству як (суб'єкту права це майно належить на праві повного господарського відання. Дане право вужче, ніж пра­во власності. Обсяг його залежить від цільового призначення відповідного майна. Державне підприємство володіє, корис­тується і розпоряджається цим майном, «вчиняючи щодо нього будь-які дії, що гне суперечать закону та цілям діяльності підприємства», тобто його статуту. Оскільки державне підприємство є суб'єктом права повного господарського відан­ня майном, а не (суб'єктом права власності, щодо державних підприємств діє спеціальна категорія — правовий режим майна державних підприємств (ст. 37 Закону «Про власність»). Вона означає, що державні підприємства керуються спеціальними правилами заснування, утворення їх майна при заснуванні, визначення цілей і предмета діяльності (статути затверджу­ють і контролюють уповноважені органи), управління май­ном, розподілу прибутку тощо.

 Видів колективних підприємств стільки ж, скільки суб'єктів права колективної власності названо в статті 20 Закону «Про власність»: колективні підприємства (наприклад, підприєм­ство, приватизоване трудовим колективом державного підприємства і не перетворене в інший вид; колективне сільськогосподарське підприємство); акціонерне або інше статутне господарське товариство (ст. ст. 25, 26 Закону «Про власність»); виробничий кооператив (ст. 24 Закону «Про власність»); підприємство громадської організації (наприк­лад, профспілкове — ст. 28 Закону «Про власність»); підпри­ємство релігійної організації (ст. 29 Закону «Про власність»);

підприємство, створене господарським об'єднанням (ст. 27 Закону «Про власність»).

Специфічним видом колективного підприємства є також орендне підприємство (ст. 22 Закону «Про власність»).

Приватне підприємство — це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на приватній власності однієї і більше фізичних осіб.

Визначення приватне, крім форми власності, виражає го­ловну особливість правового становища підприємства цієї організаційної форми. Згідно із законодавством України влас­ник у даному разі водночас є і підприємцем, тобто власність і управління майном у приватному підприємстві не розме­жовуються.

Відповідно до суб'єктів права приватної власності, визна­чених Законом «Про власність», можна назвати три види приватних підприємств:

— індивідуальне приватне підприємство, засноване на при­ватній власності і праці однієї фізичної особи (підприєм­ство однієї особи);

— сімейне приватне підприємство, засноване на приватній власності та праці громадян, що проживають спільно як члени однієї сім'ї (наприклад, сімейним підприємством може бути селянське (фермерське) господарство);

— приватне підприємство з правом найму робочої сили за­сноване на приватній власності окремого громадянина Ук­раїни, який використовує найману працю.

Якщо приватне підприємство має не одного, а кількох власників (наприклад, сімейне), його майно є спільною суміс­ною власністю. Інша, тобто часткова спільна власність, по­винна бути встановлена письмовою угодою власників майна (ст. 18 Закону «Про власність»).

Спільне підприємство — це організаційна форма підприєм­ства, заснованого за законами України на базі об'єднання майна різних форм власності (так звана змішана форма влас­ності).' Спільні підприємства, як правило, мають форму гос­подарських товариств, тобто є суб'єктами права колектив­ної власності.

Засновниками спільних підприємств можуть бути юридичні особи і громадяни України, інших держав. Залежно від цьо­го є два види спільних підприємств: а) звичайні (національні) спільні підприємства; б) спільні підприємства з іноземними інвестиціями.

Спільне підприємство з іноземними інвестиціями — це підприємство будь-якої організаційно-правової форми, ство­рене за законами України, якщо в його статутному фонді протягом календарного року є кваліфікаційна іноземна інвес­тиція (тобто іноземна інвестиція, що становить не менше 20 відсотків статутного капіталу і при цьому не може бути мен­ше суми, еквівалентної залежно від виду інвестиції 50 тися­чам доларів США, 100 тисячам, 500 тисячам чи 1 млн. доларів США). Правове становище і діяльність таких підприємств, крім Закону «Про підприємства в Україні», регулюється Декретом Кабінету міністрів України від 20 травня 1993 р. «Про режим іноземного інвестування» та Зако­ном України від 16 квітня 1991 р. «Про зовнішньоекономіч­ну діяльність».

Іноземне підприємство — це організаційно-правова форма підприємства з місцезнаходженням в Україні, створеного як суб'єкт права згідно із законодавством іноземної держави, майно якого повністю є у власності іноземних громадян, юридичних осіб або держави.

Визначення іноземне (іноземна власність) означає, що підприємство підпорядковується різним юрисдикціям. По­рядок створення і внутрішньої діяльності іноземного підпри­ємства регулюється законодавством країни, якій воно нале­жить. Законодавство України не регулює цих відносин. Ра­зом з тим умови реєстрації та діяльності іноземного підприє­мства в Україні регулюються українським законодавством, тобто на іноземні підприємства загалом поширюється на­ціональний правовий режим господарської діяльності.

Крім форм і видів законодавець застосовує для класифі­кації підприємств поняття категорії (ст. 2 Закону «Про підприємства в Україні»).

Категорія означає техніко-економічну (не юридичну) кла­сифікацію усіх підприємств усіх організаційно-правових форм за кількістю працівників. За цією ознакою розрізняються малі та інші (середні, великі) підприємства.

Створення підприємства.

Термін створення являє собою правове поняття господарського права. Це поняття включає врегульовані правом умови фактичного виникнення та легітимації підприє­мства в статусі правового господарюючого суб'єкта, суб'­єкта права.

Виходячи з того, що в економіці України створюються і функціонують підприємства різних організаційно-правових форм, господарське законодавство визначає загальні і спеці­альні умови їх створення. Загальні умови поширюються на всі форми підприємств. Вони визначені Законом «Про підприємства в Україні» (ст. 5), Законом «Про підприємниц­тво» (ст. 6) та Цивільним кодексом, який регулює загальні умови створення юридичної особи, в тому числі — і підприєм­ства. Спеціальні умови створення підприємств визначені законами про їх окремі види.

Як правове поняття створення включає визначення зас­новників, їх засновницької компетенції, порядку діяльності щодо створення підприємства. Засновником є особа, що має право створити у встановленому порядку підприємство (організацію) як юридичну особу. За Законом «Про власність» (ст. ст. 6, 33) і Законом «Про підприємства в Україні» (ст. 5) таким правом наділені безпосередньо власники засобів ви­робництва та іншого майна та уповноважені власником (влас­никами) органи, тобто фізичні і юридичні особи, що мають засновницьку право- і дієздатність. Отже, тут діє загальний принцип, згідно з яким, засновниками (співзасновниками) можуть бути «фізичні і юридичні особи, крім випадків, пе­редбачених законодавчими актами України».

Уповноважені органи, які можуть бути засновниками підприємств, визначає власник. Щодо підприємств загальнодержавної власності — це підвідомчі Кабінету міністрів України органи державної виконавчої влади, інші центральні відомства. Вони приймають рішення про створення підприємств державної власності, затверджують статути і контролюють їх дотримання, укладають та розривають кон­тракти з керівниками підприємств, контролюють ефек­тивність використання закріпленого за підприємствами май­на, його збереження Це загальне правило. В окремих ви­падках (наприклад, щодо підприємств будівельного комп­лексу) зазначені функції і повноваження Кабінет міністрів України делегує господарським об'єднанням: коропораці-ям, концернам тощо. Щодо підприємств комунальної влас­ності уповноваженими органами з засновницькими права­ми є виконкоми обласних і міських Рад, місцеві державні адміністрації та уповноважені ними органи.

Засновники реалізують засновницькі права шляхом обрання організаційної форми підприємства; визначення цілей і пред­мета його діяльності; прийняття рішення про його створен­ня; затвердження в установленому порядку статуту; пере­дачі безоплатно на баланс підприємства основних фондів та обігових коштів; формування органів управління, визначен­ня у статуті меж їх повноважень тощо.

Створення підприємства в юридичному розумінні являє собою затвердження та одержання передбачених законом до­кументів: рішення власника (власників) або уповноважено­го органу про створення підприємства, статуту (якщо цього вимагає організаційна форма), посвідчення про державну реєстрацію. При необхідності для новостворюваного підпри­ємства земельної ділянки сюди входять також документи на землекористування (землеволодіння), визначені земельним законодавством України.

Дозвіл на користування створюваним підприємством зе­мельною ділянкою, а також іншими природними ресурсами видається за рішенням місцевої Ради народних депутатів за місцезнаходженням підприємства в порядку, встановлено­му Земельним кодексом України (ст. ст. 19, 21, 23, 32, 34 та ін). Відмова у наданні земельної ділянки може бути оскаржена у встановленому законом порядку.

Господарське законодавство регулює також способи ство­рення підприємств. Так, підприємство може бути створене згідно з рішенням одного або кількох власників або уповно­важеного ним органу.

Підприємство може створюватись внаслідок примусового поділу іншого підприємства відповідно до антимонопольного законодавства України. Примусовий поділ підприємства здійснюється згідно з розпорядженням антимонопольного комітету України, його територіальних управлінь. Розпоряд­ження про поділ підприємства-монополіста є обов'язковим для власника (власників) або уповноваженого ним органу. Розпорядження про примусовий поділ визначає строк ство­рення нових підприємств, який не може бути меншим 6 місяців.

Зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткові внески учасників не впливають на розмір їх частки у статутному фонді, вказаної в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено установчими документами.

При розробці проектів установчих документів підприємств необхідно керуватись також типовими нормативними акта­ми. Щодо підприємств окремих видів законодавець засто совує типові форми установчих документів. Діють, зокрема, статути: Типовий статут державного підприємства Типо­вий статут відкритого акціонерного товариства Статут зак­ритого акціонерного товариства,Статут товариства з обме­женою відповідальністю Статут орендного підприємства.Крім того, фондом державного майна України затверджено установчі договори: про створення товариства з обмеженою відповідальністю, про створення закритого акціонерного товариства7 та зразковий договір оренди.

Установчі документи повинні містити обов'язкові дані про підприємство, без яких вони вважаються такими, що не відповідають вимогам законодавства. Це такі дані:

— найменування (завод, фабрика, майстерня тощо) і вид підприємства;

— зазначення власника (склад засновників, учасників) та місцезнаходження підприємства;

— предмет і цілі діяльності підприємства;

— юридичний статус підприємства. Це статті про юридич­ну особу підприємства, про його майно, про самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки в банках, про фірмову марку та товарний знак, про печатку з найме­нуванням підприємства. Якщо підприємство має право ви­пускати цінні папери, то таке право теж відноситься до юри­дичного статусу підприємства;

— про склад майна підприємства: перелік фондів (основні, оборотні, інше майно, статутний фонд, резервний фонд, страховий фонд, інші фонди); порядок утворення майна;

порядок розподілу прибутків та покриття витрат; порядок випуску акцій (щодо акціонерного товариства). Якщо підприємство не є власником майна, включається стаття про те, що майно закріплене за ним на праві повного госпо­дарського відання;

— про перелік органів управління підприємства, порядок їх формування, компетенцію;

— про контрольні органи — спостережну раду, ревізійну комісію;

— про порядок припинення діяльності підприємства:

підстави, орган, що приймає рішення про припинення; по­рядок створення і роботи ліквідаційної комісії; умови роз­рахунків з бюджетом і кредиторами; розподіл майна, що за­лишилося.

В установчих документах господарських товариств окре­мими статтями визначається порядок внесення змін до ста­туту (вищим органом, за рішенням 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах).

 Законодавство визначає органи державної реєстрації підприємств. За загальним правилом, це державні органи за місцезнаходженням підприємств, а саме: а) виконкоми міських, районних у містах Рад народних депутатів; б) районні, районні міст Києва і Севастополя державні адміністрації.

Законодавством визначені також органи, які здійснюють державну реєстрацію окремих видів суб'єктів господарсько­го права. Так, господарські товариства, що займаються бан­ківською діяльністю, реєструє Національний банк України в порядку, визначеному Законом «Про банки і банківську діяльність». Фондова біржа підлягає державній реєстрації Кабінетом міністрів України

Для державної реєстрації реєструючому органу необхідно подати документи, перелік яких визначено статтею б Зако­ну «Про підприємства в Україні» та статтею 8 Закону «Про підприємництво».

За наявності всіх документів реєстрація підприємства здійснюється у строк не більше 5 робочих днів. Протягом цього часу реєструючий орган зобов'язаний надати заявни­ку свідоцтво про державну реєстрацію підприємства. Свідоц­тво є юридичною підставою для відкриття підприємству ра­хунків у банку за місцем його реєстрації або у будь-яких інших банках за згодою сторін. Банк зобов'язаний відкрити рахунок і в триденний строк повідомити про це податкову інспекцію.

Орган, який здійснює реєстрацію, зобов'язаний в 10-денний термін подати відомості до відповідної податкової інспекції та органу державної статистики. Ці органи вста­новлюють коди підприємств відповідно до загального кла­сифікатора галузей народного господарства Міністерства статистики України.

У разі зміни форми власності, організаційної форми або назви підприємства, воно підлягає перереєстрації, яка здійснюється у порядку, встановленому для його реєстрації.

Відмова у державній реєстрації підприємства вважається законною лише з двох підстав: внаслідок порушення вста­новленого законом порядку створення підприємства; у ви­падку невідповідності установчих документів вимогам зако­нодавства.

Не допускається відмова в державній реєстрації підприємств з мотивів його недоцільності.

Скасування державної реєстрації підприємства може бути добровільним (за заявою підприємства) або примусовим (на підставі рішення суду, арбітражного суду у випадках: а) визначення недійсними або такими, що суперечать чин­ному законодавству, установчих документів; б) здійснен­ня діяльності, що суперечить установчим документам та чинному законодавству України; в) у разі несвоєчасного повідомлення підприємством про зміну свого місцезна­ходження.

Скасування державної реєстрації підприємства припиняє підприємницьку діяльність і є юридичною підставою для його ліквідації як господарюючого правового суб'єкта. Статусу юридичної особи підприємство позбавляється після здійснен­ня всіх заходів щодо ліквідації його як суб'єкта підприєм­ницької діяльності.

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації (далі - органи державної реєстрації) за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачено законом.

 Для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи подаються такі документи:

 рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу про створення юридичної особи (крім приватного підприємства). Якщо власників або уповноважених ними органів два і більше, таким рішенням є установчий договір, а також протокол установчих зборів (конференції) у випадках, передбачених законом;

 статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва;

 реєстраційна картка встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію;

 документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до статутного фонду суб'єкта підприємницької діяльності в розмірі, передбаченому законом;

 документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.

 Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.

 Місцезнаходженням суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) на дату державної реєстрації може бути місцезнаходження (місце проживання одного із засновників) або місцезнаходження за іншою адресою, що підтверджується договором оренди або іншим відповідним договором.

 Органам державної реєстрації забороняється вимагати від суб'єктів підприємницької діяльності додаткові документи, не передбачені цим Законом.

 Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться за наявності всіх необхідних документів за заявочним принципом протягом не більше п'яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов'язані протягом цього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом (для юридичних осіб), який надається органам державної реєстрації органами державної статистики, або ідентифікаційним номером фізичної особи платника податків та інших обов'язкових платежів.

 За порушення термінів реєстрації та вимогу подання для реєстрації документів, не передбачених законом, посадові особи несуть адміністративну відповідальність згідно із законодавством.

 У п'ятиденний термін з дати реєстрації органи державної реєстрації надсилають примірник реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію відповідному державному податковому органу і органу державної статистики та подають відомості про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності до органів Фонду соціального страхування і Пенсійного фонду України.

 Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності та копію документа, що підтверджує взяття його на облік у державному податковому органі, є підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках України та інших держав за вибором суб'єкта підприємницької діяльності і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України.

 Повідомлення про відкриття або закриття рахунків у банках суб'єкт підприємницької діяльності зобов'язаний надіслати державному податковому органу, в якому він обліковується як платник податків і зборів (обов'язкових платежів). Таке повідомлення протягом трьох робочих днів з дня відкриття або закриття рахунку (включаючи день відкриття або закриття) подається особисто або надсилається на адресу відповідного державного податкового органу з повідомленням про вручення. Форма і зміст повідомлення про відкриття або закриття рахунків у банках встановлюється центральним податковим органом України.

 У разі зміни назви, організаційно-правової форми суб'єкта підприємницької діяльності, а також форми власності суб'єкти підприємницької діяльності у місячний термін з моменту настання зазначених змін зобов'язані подати документи для перереєстрації.

 Перереєстрація суб'єкта підприємницької діяльності проводиться в порядку, встановленому для його реєстрації.

 У разі перереєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, що визначається правонаступником підприємства, приватизованого як цілісний майновий комплекс, подається документ, який засвідчує право власності на зазначений об'єкт.

 Суб'єкт підприємницької діяльності має право відкривати свої філії (відділення), представництва без створення юридичної особи. Відкриття вказаних підрозділів не потребує їх державної реєстрації. Суб'єкт підприємницької діяльності повідомляє про відкриття філії (відділення), представництва орган державної реєстрації шляхом внесення додаткової інформації в свою реєстраційну картку.

 Відповідальність за відповідність чинному законодавству установчих документів, що подаються для проведення реєстрації, несе власник (власники) або уповноважені ним органи, які подають документи для реєстрації суб'єкта підприємництва.

 У разі зміни свого місцезнаходження суб'єкт підприємницької діяльності в семиденний термін повинен повідомити про це орган державної реєстрації.

 Невиконання цієї вимоги дає право органам державної реєстрації звернутися до суду (арбітражного суду) з позовом про скасування державної реєстрації.

 Скасування державної реєстрації здійснюється за заявою власника (власників) або уповноважених ним (ними) органів чи за особистою заявою підприємця-громадянина, а також на підставі рішення суду (арбітражного суду) в разі:

 визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів;

 здійснення діяльності, що суперечить установчим документам та законодавству України;

 несвоєчасного повідомлення суб'єктом підприємницької діяльності про зміну його назви, організаційної форми, форми власності та місцезнаходження;

 визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом (у випадках, передбачених законодавством);

 неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності згідно з законодавством.

 Скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності здійснюється органом державної реєстрації за наявності ліквідаційного балансу, складеного і затвердженого згідно з законодавством, та інших документів, що підтверджують проведення заходів щодо ліквідації суб'єкта підприємницької діяльності як юридичної особи, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, шляхом виключення його з Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності.

 Орган державної реєстрації в десятиденний термін повідомляє відповідні державні податкові органи та органи державної статистики про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

 Скасування державної реєстрації позбавляє суб'єкта підприємницької діяльності статусу юридичної особи і є підставою для виключення його з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України.

 Відмову в державній реєстрації може бути оскаржено в судовому порядку.

 За державну реєстрацію справляється плата, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України.

 Одержані кошти використовуються у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

 Законами України можуть бути встановлені спеціальні правила державної реєстрації певних видів суб'єктів підприємницької діяльності.

 Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності затверджується Кабінетом Міністрів України.

 Державна реєстрація підприємства здійснюється у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за місцезнаходженням підприємства.

 Дані про державну реєстрацію підприємства в десятиденний строк виконкомом повідомляються Міністерству фінансів України і Держкомстату України. Підприємство включається до державного реєстру України від дня його реєстрації.

Для державної реєстрації підприємства виконавчому комітету відповідної Ради народних депутатів подаються заява, рішення засновника про створення, статут та інші документи за переліком, що визначається Радою міністрів Української РСР.

У разі відсутності у малого підприємства на момент реєстрації власного приміщення вона здійснюється за юридичною адресою одного з його засновників.

 Державна реєстрація підприємств здійснюється не пізніше 30 днів від дня подачі заяви з доданням необхідних документів виконавчому комітету відповідної Ради народних депутатів.

При зміні основних положень статуту або типу підприємства здійснюється його перереєстрація. Перереєстрація підприємства здійснюється в порядку, встановленому для його реєстрації.

Відмова в державній реєстрації підприємства може виникнути через порушення встановленого цим Законом порядку створення підприємства, а також у разі невідповідності установчих актів (документів) вимогам законодавства. Відмова у державній реєстрації підприємства з мотивів недоцільності його створення не допускається.

 Якщо державну реєстрацію підприємства у встановлений строк не проведено або в ній відмовлено з мотивів, які засновник підприємства вважає необгрунтованими, він може звернутися до суду. Засновник має право стягнути через суд збитки, завдані йому внаслідок незаконної відмови у реєстрації.

За державну реєстрацію підприємства з нього справляється плата, розмір якої визначається в порядку, встановленому Законом України "Про підприємництво".

 Одержані кошти зараховуються на рахунок відповідної Ради народних депутатів за місцем реєстрації підприємства.

Вільні грошові кошти підприємств повинні обов'язково зберігатися в банку, причому підприємство самостійно обирає установу банку, в якому зберігає гроші. Готівку, необхідну для забезпечення господарської діяльності, підприємства збе­рігають у своїх касах. Частина грошових коштів видається під звіт співробітникам підприємства для витрат, що виника­ють у зв'язку з виконанням доручень адміністрації підприєм­ства. Розрахунки між підприємствами і організаціями здійс­нюються як правило без участі готівки, шляхом перерахування коштів з рахунку в банку свого підприємства на відповідні рахунки інших підприємств. Це виключає використання в розрахунках готівки і пов'язаних з ними витрат на охорону, - транспортування, але не виключає самої готівки з розрахун­кових операцій. Розрахунки і платежі здійснюються як правило за допомогою грошових коштів. По суті розрахунки готівкою нічим не відрізняються від безготівкових перерахувань.

Кошти у валюті іноземних держав облічуються окремо по кожній валюті, але в перерахуванні на національну валютуУкраїни. Необхідність такого перерахування пов'язана з тим, що грошовий вимірювач у бухгалтерському обліку виступає як узагальнюючий методичний прийом. Бухгалтерський баланс всіх підприємств України складається тільки в одній валюті, тобто у гривнях.

Іноземна валюта перераховується в національну валюту за поточним курсом Національного банку України. При змінах валютних курсів до гривні виникає курсова різниця як результат переоцінки в балансі грошових коштів в іноземній валюті. Курсова різниця має бути відображена в обліку відповідно до існуючого Положення.

 Відповідно до Інструкції № 3 "Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті", затвердженої постановою правління Національного банку України № 121 від 27. 05. 96 р. (із змінами і доповненнями, внесеними постановами правління Національного банку України. № 245 , від 23. 09. 96 р. і № ЗІ?» Ц 11. 12. 96 р.), банки відкривають своїм клієнтам рахунки: розрахункові, поточні позикові, депозитні, бюджетні й субрахунки (Баланс № 6 (130), 6. 02. 97 р.). Банки відкриваючі рахунки зареєстрованим у визначе­ному чинним законодавством порядку юридичним особам — суб'єктам підприємницької діяльності, іншим організаціям і установам незалежно гід форм власності, фізичним особам на умовах, викладених у вищезазначеній Інструкції, і в договорі на відкриття і обслуговування банківського рахунку.

 З розрахункового рахунку здійснюються операції, що забезпечують комерційну й іншу діяльність підприємства (розрахунки за товарно-матеріальні цінності з постачальника­ми і покупцями продукції надані й одержані послуги;

одержання заробітної плати і сплата обов'язкових платежів по ній; сплата платежів до бюджету і державних фондів;

операції, пов'язані з забезпеченням власних соціально-побутових потреб, та інші відповідно до встановленої діяльності підприємства).

 Проведення розрахункових операцій і видача коштів готів­кою з депозитного рахунку забороняється.

Відкриття рахунку з метою акумуляції коштів для виїзду на лікування за кордоя здійснюється згідно з Положенням про порядок направлення громадян на лікування за кордон, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 991 від 8. 12. 95 р.

Для відкриття розрахункових (поточних) рахунків підпри­ємства подають установам банків такі документи:

а) заяву про відкриття рахунку встановленого зразка. підписану керівником і головним бухгалтером підприємства. Якщо у штаті немає посади головного бухгалтера або іншої посадової особи, виконуючої обов'язки головного бухгалтера, заява підписується тільки керівником;

б) копію свідоцтва про державну реєстрацію у органі державної виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, завірену нотаріально або органом, що видав свідоцтво про державну реєстрацію. Бюджетні установи і організації замість свідоцтва про держав­ну реєстрацію подають довідку про внесення до державного реєстру звітних статистичних одиниць України;

в) копію рішення про створення, реорганізацію підп­риємства того органу, якому надано таке право чинним законодавством, завірену нотаріально або органом, що видав таке рішення;

г) копію належним чином зареєстрованого Статуту (Положення), завірену нотаріально або реєструючим органом.

Установа банку, в якій відкриваються рахунки (субрахун­ки), ставить відмітку про відкриття такого рахунку на тому примірнику Статуту, на якому стоїть відмітка податкових органів про реєстрацію підприємства у податкових органах, після чого цей примірник повертається власникові рахунку;

д) картку із зразками підписів осіб, яким відповідно до чинного законодавства або установчих документів підприємс­тва надано право розпоряджатися рахунком і право підпису розрахункових документів. До картки включається також відтиск печатки підприємства.

Бюджетні рахунки відкриваються на підставі розпорядження відповідного фінансового органу або органу Державного казначейства України з поданням до установи банку картки із зразками підписів і відтиском печатки. Якщо у цій установі банку відкрито розрахунковий або поточний рахунки клієнта, подання картки не обов'язкове.

Копія рішення про створення не подається: організаці­ями орендарів, орендними підприємствами, селянськими (фер­мерськими) господарствами, приватними підприємствами, під­приємствами (без створення юридичної особи), установами і організаціями, що перебувають на державному бюджеті.

Замість рішення про створення господарських товариств договірними об'єднаннями, товарними біржами, друкованими органами масової інформації (редакціями, видавництвами) установам банку подається нотаріально засвідчена копія установчої угоди.

Колективні сільськогосподарські підприємства, товарис­тва споживчої кооперації, профспілкової організації, релігійні організації, (громади, управління і центри, монастирі, братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади) для відкриття рахунку подають, окрім вищезазначених докумен­тів, копію протоколу або виписку з протоколу загальних зборів про створення, засвідчені нотаріально.

Орендні підприємства крім вищезазначених документів подають копію договору оренди, засвідчену нотаріально.

Статут для відкриття рахунків в установах банків не подається повним товариством, селянськими (фермерськими) господарствами, підприємствами (без створення юридичної особи), установами й організаціями, що перебувають на державному бюджеті.

Для відкриття тимчасових розрахункових рахунків господарським товариствам, у т. ч. банкам для зарахування коштів, що вносяться для формування Статутного фонду, подається заява про відкриття рахунку.

При відкритті суброзрахункових рахунків для філій та інших відособлених підрозділів підприємств до установи банку, в якому відкривається суброзрахунковий рахунок, подаються такі документи:

а) заява про відкриття суброзрахункового рахунку встановленого зразка, підписана керівником і головним бух­галтером підрозділу. За відсутності у штаті посади головного бухгалтера або іншої посадової особи, виконуючої обов'язки головного бухгалтера, заява підписується тільки керівником;

б) копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи у органі державної виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчена нотаріально або органом, що видав свідоцтво про державну реєстрацію;

в) копія рішення про створення відособленого підроз­ділу тим органом, якому надане таке право чинним законо­давством, засвідчена нотаріально або органом, що прийняв таке рішення;

г) копія належним чином оформленого Положення про відособлений підрозділ, засвідчена нотаріально або органом, що створив відособлений підрозділ;

Установа банку, в якому відкривається суброзрахунковий рахунок, проставляє відмітку про відкриття такого рахунку на тому примірнику Положення про відособлений підрозділ, на якому стоїть відмітка податкового органу про реєстрацію підрозділу як платника податків, після чого цей примірник повертається власникові рахунку;

д) картка із зразками підписів посадових осіб відособ­леного підрозділу, яким відповідно до чинного законодавства і відповідних документів підприємства надано право розпоряд­ження рахунком і підпису розрахункових документів. Картка підписується керівником і головним бухгалтером підприємства. Зразки підписів і повноваження посадових осіб засвідчуються нотаріально;

ж) клопотання підприємства або відповідного органу приватизації перед банком про відкриття суброзрахункового рахунку, підписане одним із засновників, якому загальними зборами доручено оформлення документів з організації това­риства, та копію установчої угоди, засвідченої нотаріально.

Після реєстрації господарських товариств та надання статусу юридичної особи їм відкривається постійний розра­хунковий рахунок, для відкриття якого додатково подається заява про відкриття розрахункового рахунку, один з примір­ників належним чином оформленого Статуту, копія свідоцтва про державну реєстрацію, картка зразків підписів та відтиску печатки, завірена нотаріально, заява (у разі необхідності) про надання дозволу користування рахунком без печатки до її виготовлення.

Рахунки юридичним та фізичним особам-нерезидентам відкриваються в порядку, передбаченому Національним банком України.

Для відкриття поточного рахунку представництву іно­земного банку подається заява про відкриття рахунку, свідоцтво про реєстрацію у Національному банку України, Положення 'про представництво іноземного банку, погоджене з Національним банком України, легалізоване доручення на виконання представницьких функцій тією чи іншою особою, картка із зразками підписів і відтиском печатки.

При відкритті хоча б одного з рахунків, передбачених цими правилами, банк зобов'язаний повідомити про це податкову інспекцію за місцем реєстрації власника рахунку в триденний термін. Копія повідомлення залишається у справі про відкриття рахунку.

З розрахункових рахунків в національній валют фізичних осіб — громадян України за розпорядженням власника або за його дорученням здійснюються відповідні операції.

Забороняється перерахування коштів на будь-які і рахунок фізичних осіб-іноземців (нерезидентів).

Закривається розрахунковий рахунок фізичної особи на підставі його заяви, у -разі смерті та в інших випадках, передбачених договором і чинним законодавством..

Відкриваються також вкладні рахунки в іноземній валюті:

а) фізичним особам — громадянам України (без підтверд­ження джерел походження коштів);

б) фізичним особам — іноземцям (резидентам) що одер­жали свідоцтво на проживання в Україні (без підтердхення джерел походження коштів);

в) фізичним особам — іноземцям (нерезидентам), що проживають в Україні згідно з відкритою візою терміном до 1 року (при наявності підтвердження джерел походження коштів в іноземній валюті або при перерахуванн коштів з розрахункового рахунку).

На вкладний рахунок в іноземній валюті фізичної особи — громадянина України зараховуються:

— готівкова валюта;

— валюта, перерахована з власного розрахункового рахунку в іноземній валюті в іншому уповноваженому банку України.

На вкладний рахунок в іноземній валюті фізичної особи — іноземця (резидента або нерезидента) зараховується:

— готівкова валюта, зареєстрована митною службою у митній декларації при в'їзді до України (у митній декларації робиться відмітка уповноваженого банку України і до зараху­вання іноземної валюти на рахунок);

— валюта, перерахована з власного розрахункового або іншого вкладного рахунку в іноземній валюті в іншому уповноваженому банку України.

Документальне забезпечення діяльності підприємства

 

Дотримання стандартів з діловодства у практичній роботі органів управління та документування сприяє встановленню чіткого організаційно технічного порядку, викоріненню бюрократизму й тяганини. Опанування прийомів раціональної роботи з документами дає змогу скоротити час на їх складання, оброблення й пошук, організувати чіткий контроль за проходженням та ви конанням документів.

Інструкція з організації діловодства включає в себе правильність складання, оформлення того чи іншого документу, класифікацію документів. В ній наведені вимоги щодо оформлення кожного з їхніх елементів. На основі чинних державних і міжнародних стандартів подано правила складання та оформлення службових документів (у тому числі й листів до іноземних ділових партнерів), договорів, контрактів, документів по особовому складу, документів з грифом обмеження доступу тощо.

 Контроль за виконанням документів та прийняттям рішень - невід'ємна функція управління, необхідний елемент організації управлінської діяльності та важлива складова частина діловодного процесу. Мета контролю - сприяння своєчасному та правильному виконанню рішень, завдань та доручень керівництва, забезпечення одержання інформації, необхідної для оцінки діяльності підрозділів та виконавців. Першу групу контрольних операцій виконують керівники всіх рангів, другу - документаційна служба установи зі службою контролю виконання, яка входить до її складу.

Контроль за строками фактичного виконання (строковий контроль) всіх категорій організаційно-розпорядчих документів зосереджуються у документаційної служби установи і ведеться в канцелярії співробітниками групи контролю, інспекції при керівникові, секретаріату, відділу листів (скарг) громадян, у структурних підрозділах - секретарями, інспекторами або особами, відповідальними за обробку документів.

Головними функціями, які виконуються документаційною службою в процесі контролю за строками виконання документів є: ведення попереджувального (поточного) контролю та веденням наступного (підсумкового) контролю.

Попереджувальний (поточний) контроль має активний управлінський вплив на хід виконання документа та здійснення шляхом періодичної перевірки й регулювання процесу виконання, сигналізування спеціалістам, керівництву структурного підрозділу та установи про наближення строку закінчення та необхідності завершення роботи з документом або дорученням.

Наступний (підсумковий) контроль проводиться документаційною службою періодично (щотижневе, щомісячно, щоквартально). Це аналітичне узагальнення виконавської дисципліни у структурних підрозділах. Підсумки наступного контролю находять відображення у підсумкових кількісних та спискових зведеннях стану виконання, які контролюються. Цей контроль в обов'язковому поєднанні із контролем попереджувальним є ефективним засобом підвищення дисципліни службовців, стимулюючим фактором росту трудової активності їх. Ведення в установі тільки наступного контролю виконання документів не допускається.

 Посадова Інструкція - це нормативний документ, в якому визначено функції, права та обов'язки працівника підприємства (організації, установи).

На підставі посадової інструкції розробляють трудовий договір (трудовий контракт) з працівником. Трудовий договір (трудовий контракт) і посадову інструкцію використовують у разі виникнення конфліктних ситуацій між работодавцем та працівником.

Посадову інструкцію розробляють інспектор відділу кадрів чи інший спеціаліст, який відповідає за роботу з кадрами, погоджує з юрисконсультом і подає на затвердження керівникові підприємства (організації, установи). Всі зміни до посадової інструкції вносяться з відповідного наказу (розпорядження) по підприємству (організації, установі).

У посадовій інструкції обов'язково мають бути такі розділи:

1. Загальні положення (зазначають сферу діяльності працівника, порядок заміщення працівника в разі його тимчасової відсутності, вимоги щодо кваліфікаційної підготовки підлеглість працівника, коло посадових осіб, які підпорядковуються даному працівникові. Наводиться також перелік нормативних документів, якими працівник повинен керуватися в своїй роботі).

2. Функція

3. Посадові обов'язки.

4.. Права.

5. Відповідальність

Як доповнення до основних розділів посадової інструкції може додаватися розділ, в якому регулюються трудові відносини між посадовими особами (визначається коло службових зв'язків, порядок подання звітної інформації тощо).

 Документ - це матеріальний об'єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений у заведеному порядку і має відповідно до чинного законодавства юридичну силу.

Документи класифікують за такими ознаками:

·     спосіб фіксації;

·     зміст;

·     назва;

·     вид;

·     складність;

·     місце складання;

·     термін виконання;

·     походження;

·     гласність;

·     юридична сила;

·     стадія виготовлення;

·     термін зберігання;

·     рід діяльності та ін.

Документи поділяються на службові та по особливому складу. До службових доку менті в відносяться:

·     службові листи;

·     листи до іноземних ділових партнерів;

·     факси;

·     службові телеграми;

·     телефонограми;

·     протоколи;

·     витяги з протоколів;

·     звіти;

·     довідки;

·     доповідні записки;

·     пояснювальні записки;

·     акти;

·     накази;

·     витяги з наказів;

·     вказівки;

·     розпорядження;

·     договори;

·     договори з господарської діяльності;

·     трудові договори;

·     посадові інструкції.

Документи по особовому складу включають:

·     особові картки;

·     заяви;

·     накази по особовому складу;

·     характеристики;

·     автобіографії;

·     анкети,

·     виготовлення копій з особистих документів, оформлених на трафаретних бланках;

·     доручення;

·     розписки;

·     особові справи,

·     трудові книжки;

·     витяг з трудової книжки.

 Документообіг - рух документів в організації з моменту їх отримання або утворення до завершення виконання або відправлення. Правильна організація документу сприяє:

·     оперативному проходженню документів в апараті управління;

·     рівномірному навантаженню підрозділів та посадових осіб;

·     позитивному впливу на управлінський процес взагалі.

Рух документів в установах має впорядкований характер, тобто виконання творчих операцій з документами (управлінською інформацією) повинно забезпечуватися комплексом технічних та формально - логічних (порівняльних) операцій з обліку документів і довідково - інформаційної роботи, регулюванням розподілення документів між керівниками та спеціалістами, контролем за розглядом, виконанням документів, оперативним та архівним зберіганням їх.

Документообіг - потік документів, які циркулюють між пунктами обробки інформації та пунктами технічної обробки документів.

Документообіг - це регламентована технологічна схема руху документів за встановленими пунктами обробки для виконання необхідних творчих, формально-логічних та технічних операції з документами.

По відношенню до апарату управління розрізняють потоки вхідних;

вихідних та внутрішніх документів До параметрів потоків, які враховуються при організації документообігу належить:

·     напрям потоку, який визначається пунктами відправлення та призначення;

·     обсяг потоку, який визначається кількістю документів, які проходять за

·     одиницю часу;

·     структура потоку, яка визначається різновидом документів, авторством та

·     іншими ознаками класифікованого поділу;

·     режим потоку, який визначається періодом руху документів через пункти обробки.

До документообігу ставлять ряд вимог, які обов'язкові для дотримання в усіх установах:

·     прямоточність руху документів, проходження документів найкоротшим шляхом;

·     вибірковість розподілу документів між керівниками та спеціалістами відповідно до їх функціональних обов'язків;

·     зумовленість переміщення документів діловою необхідністю, виключення  непотрібних, дублюючих інструкцій та дій,

·     одноманітність маршруту руху та складу технологічних операцій для масових категорій документів;

·     однократність виконання кожної операції;

·     паралельність виконання різних операцій.

При проектуванні документопотоку в установах складають схеми. Це дозволяє встановити раціональні маршрути та етапи обробки документів, уніфікувати шляхи руху, порядок обробки різних категорій та встановити на цій підставі порядок роботи з документами в установах.

Схема документообігу розробляється документаційною службою та погоджується з керівниками зацікавлених структурних підрозділів. Затверджує схеми документообігу керівник документацшної служби або установи. Схема може бути розроблена для всіх документів або для різних їх категорій.

Реєстрація документів - фіксація факту створення або отримання документу шляхом надання йому порядкового номеру та запису встановлених відомостей про нього. Вона необхідна для обліку, контролю та пошуку документів, придання йому юридичної сили.

В установі реєструють не всі, а найбільш важливі документи.

Обов'яаково реєструють:

·     документи, які надходять з вищестоящих органів та які направляються до них;

·     листи та запити народних депутатів;

·     найважливіші внутрішні документи - накази, розпорядження, протоколи, плани, звіти, доповідні та пояснювальні записки, довідки тощо;

·     звернення громадян;

·     договори,

·     найважливіше листування.

Частина документів, які створюються в установах та надходять до них, не реєструються:

·     первинні документи бухгалтерського, матеріального, статистичного обліку та звітності;

·     вітальні листи та телеграми,

·     проспекти, запрошення, прейскуранти;

·     норми затрат матеріалів;

·     малозначиме листування з адміністративно-господарських, кадрових та інших питань;

·     програми, повістки дня, наряди, заявки,

·     документи, які надходять у копіях для відомостей;

·     більша частина документів, що не потребують виконання.

Документи реєструють в установі один раз. Якщо відомості про документооборот необхідні структурним підрозділам, одночасно створюють декілька реєстраційних карток, кожну з яких передають в структурний підрозділ. Дчя реєстрації використовують єдині реєстраційні форми: реєстраційну картку та журнали.

Вхідні документи реєструються в день надходження, вихідні та внутрішні в день підписання.

В картці, яка складена на ініціативний вхідний документ, фіксують короткий зміст, дату та індекс відповідного документа, посаду та прізвище особи, яка підписала його. При відсутності письмової відповіді вказують ким, колії і як про це повідомлений автор документа. Наведений запис засвідчується підписом виконавця документа з вказівкою його посади, ініціалів та прізвища.

У картці, яка складена на ініціативний вхідний документ, в грифі вказують дат}' отримання відповіді на нього, індекс та короткий зміст листа автора, в ряді випадків - посада та прізвище особи, яка його підписала. Якщо відповідний документ відсутній, записують коли і яке рішення прийнято з розгляду питань. Запис засвідчується підписом виконавця документа із вказанням його посади, прізвища та ініціалів. Якщо в процесі виконання складався новий документ, вказують його дат}7 та індекс, посаду та прізвище особи, яка підписала, виконавець посвідчує цей запис із зазначенням своєї посади, ініціалів та прізвища.

Справа - це сукупність документів або документи, які стосуються одного питання чи діяльності й уміщення в окрему обкладинку.

Формування справи - це визначення незалежності документів до певної справи та систематизація документів у середині справи.

Справи формують централізовано за місцем реєстрації документа у канцелярії підприємства.

Правила формування справ такі:

·     у справу підшивають документи, роботу з якими закінчено;

·     у справу підшивають оригінали чи копії, завірені в установленому порядку;

·     документи, що мають різні терміни зберігання, групують у різні справи;

·     документи з одного питання підшивають в одну справу (у кожній справі або томі справи має бути не більше ніж 250 аркушів; може. бути кілька томів однієї справи);

·     до справи вносять лише один примірник документа;

·     кожний документ, внесений до справи, має бути належним чином оформлений (містити позначку про виконання документа й направлення його до справи);

·     як правило, до справи вносять документи одного календарного року (навчального року, виборного періоду),

·     у справу не підшивають документи, що підлягають поверненню, а також чернеток доку меш їв,

·     у середині справи документи розтошовують у хронологічній (номерній) послідовності (документи, термін зберігання яких становить до 10 років включно, можна розтошовувати у зворотній хронологічній послідовності).

Статут підприємства та інші засновницькі документи вміщують в окрему справу.

Оформлення справ - це комплекс робіт з переплетення, нумерації сторінок, складення завірюваного напису, внутрішнього опису документів (у необхідних випадках), внесення необхідних уточнень до реквізитів обкладинки (уточнення найменування організації, діловодного індексу та заголовку, дати справ та ін.).

Оформлення справ починається з моменту їх заведення в діловодстві та закінчується у процесі підготовки для передачі до відомчого архіву після закінчення календарного року, в якому вони були заведені.

Оформлення справ проводиться працівниками служби діловодства організації та структурних підрозділів, у веденні яких знаходяться заведення та оформлення справ.

Всі документи, які сформовані у справи постійного та тимчасового (більше 10 років) зберігання та з особового складу, повинні підшиватися або переплітатися. При підготовці документів до підшивки вилучаються шпильки, скрепки та інші металеві предмети.

Документи повинні підшиватися таким чином, щоб забезпечити можливість вільного прочитання тексту, дат, віз та резолюцій.

Після закінчення діловодного року передаються до архіву справи постійного та тимчасового (більше 10 років) зберігання та з особливого складу, які пройшли експертизу цінності, сформовані та оформлені вщповщно до вимог державного стандарту.

Передача справ до відомчого архіву здійснюється, як правило, за графіком-який складається завідувачем відомчим архівом (або особою, яка відповідає за архів) та попередньо погодженим з керівником структурних підрозділів, і затвердженим керівником установи.

Справи тимчасового (до 10 років включно) зберігання передачі де відомчого архіву не підлягають і повинні зберігатися централізовано в канцелярії секретаріаті чи іншій службі діловодства або в структурних підрозділах. У виняткових випадках за рішенням керівника організації вони можуть бути передан:

до відомчого архіву за описом або номенклатурою справ, що визначає відомчий архів.

Правильність формування та оформлення справ, відповідність їх кількості описів та номенклатурі справ перевіряються співробітниками архіву на стаді підготовки справ до передачі у відомчий архів. При встановленні недоліків ';

формуванні справ працівники структурних підрозділів зобов'язані їх усунути.

Справи приймає завідувач відомчим архівом (спеціальний співробітник архіву) або особа, яка відповідає за архів, у присутності працівника структурного підрозділу, який їх здає.

При прийнятті особливо цінних справ перевіряється кількість аркушів у справі.

КАДРОВА СЛУЖБА.

 Відділ кадрів є самостійним структурним підрозділом апарату управління і діє на підставі даного положення.

Відділ кадрів підпорядковується заступнику директора з кадрів та збуту у методичному керівництві - кадровим службам. У своїй роботі відділ кадрів керується постановами уряду, рішенням місцевих органів влади і управління, відповідним нормам права, наказам міністерства та керівника.

На відділ кадрів покладаються обов'язки, передбачені даним положенням.

Відділ кадрів має круглу печатку (із зазначенням своєї назви) і штамп.

Відділ кадрів здійснює такі функції:

·     Здійснює принцип підбору і розстановки кадрів за діловими якостями, контроль за правильним використанням їх на роботі.

·     Проведення заходів щодо формування стабільного колективу, зниження плинності персоналу і зміцнення трудової дисципліни.

·     Забезпечення підприємств персоналом необхідних спеціальностей, професій відповідно до плану.

·     Складання перспективних і поточних планів потреби у персоналі і джерелах його поповнення.

·     Організація і забезпечення підприємства персоналом.

·     Контроль за викрнанням персоналу відповідно до його професії, спеціальності.

·     Контроль виконання трудового законодавства у підрозділах підприємства. Начальник і персонал відділу кадрів несуть відповідальність за:

·     забезпечення підприємства персоналом;

·     стан облік та звітності, зберігання документів і ведення діловодства.

Посадова інструкція - це нормативний документ, в якому визначено функції, права та обов'язки працівника підприємства (організації, установи).

 Розроблена й застосовується підсистема уніфікованих форм документів щодо забезпечення кадрами органів державного управління, яка є складовою уніфікованою системи організаційно-розпорядчої документації. Її розробка спричинена створенням уніфікованих документаційних комплексів, придатних для використання в автоматизованих системах управління (АСУ) ї умовах застосування традиційних методів оброблення документів. Зазначену підсистему рекомендовано для використання на всіх рівнях управління.

Розвиток електронно-обчислювальної техніки та впровадження автоматизованих систем управління (АСУ) вимагає проведенім документів до однорідності за формою та за послідовністю розміщення в них інформації. Створення уніфікованих систем документації - одне з найважливіших напрямів розробки (АСУ).

Діє біля 20 уніфікованих систем документації. Ознаки призначення та склад уніфікованої системи документації встановлюється стандартами, які видаються на кожну систему.

АСУ «Кадри» - це окрема діловодна операція з виробничої частини організаційно-розпорядчих документів. Вона дозволяє зменшити час на пошук, оформлення необхідних документів, звільнює працівників від нетворчих операцій і падає їм можливості користуватися більш цінним, достовірним, своєчасно отриманим та зручним для сприймання комплекс-ом інформації.

 Накази по особовому складу регламентують прийняття громадян на роботу. переміщення працівників на інші посади, звільнення, надання різних відпусток, заохочень, накладання стягнень та ін.

На підстав киданого наказу (розпорядження) про зачислення особи на роботу працівник відділу кадрів (секретар-референт, технічний секретар) заповнює документ первинного обліку - особову картку, робить відповідні записи у трудовій книжці, формує особову справу; бухгалтерія відкриває особовий рахунок.

Особова картка працівника є основним документом з обліку особового складу на підприємстві.

Працівник при оформленні на роботу пише заяву про прийняття на роботу, як правило, адресують керівнику підприємства.

Заява про прийняття на роботу після її розгляду азом з іншими необхідними документами слугує підставою для видання наказу (розпорядження) про зачислення особи на. роботу В разі відмови заявникові його повідомляють про це усно чи -письмово.

При прийомі на роботу між працівником і власником підприємства укладається трудовий договір, за яким працівник зобов'язується виконати роботу, визначену цим договором, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечення умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю. колективний договір і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в тому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в том)' числі достроковно, можуть встановлюватися угодою сторін.

Переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше. підприємство разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статтях 33 і 34 Кодексу законів про працю України та в інших випадках, передбачених законодавством.

Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров'я.

У зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших -працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Трудовий договір укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках:

зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації або перепрофілювання підприємства, установи, організації скорочення чисельності або штату працівників;

виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконанню роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи;

систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення;

прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин,

нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах. За працівниками, які втрат чи працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або профілем захворюванням, місце роботи (посади) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;

поновлена на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу:

поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння; вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили; чи постановою органу, до компетенції якого входить накладання грошового стягнення або застосування заходів громадянського впливу. До працівників підприємств установ, організацій можуть застосовуватись будь-які заохочення, що містяться в затверджених трудовими колективами правилах внутрішнього трудового розпорядку.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення:

• догана;

• звільнення;

Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

До групи кадрових документів належать накази по особовому складу, які регламентують питання прийняття на роботу, переведення , звільнення, надання різних відпусток, стягнення, заохочення і відрядження.

У порівнянні з наказами з основної діяльності, складання і оформлення наказів по особовому складу має деякі особливості. У заголовку такого наказу пишуть: «По особовому складу». Констатуюча частина може опускатися. У ухвалювальній частині пункти розміщюють у певній послідовності: призначення на посада, переведення, надання відпустки, звільнення з займанної посади, зміна прізвища тощо. Накладання дисциплінарних стягнень і оголошення заохочень і оформлюють, як правило, окремим наказом.

За формою накази повинні бути однаковими. Це полегшує використання їх з метою довідки. Кожний пункт наказу починається з дієслова, що позначає дію (призначити, перевести, звільнити, оголосити подяку і ін.) і пишеться великими літерами. Великими літерами також з нового рядка зазначаються прізвище, ім'я і по-батькові особи, а потім іде текст пункту. Наприкінці кожного пункту наказа зазначається підстава для його складання Наказ вступає в силу з моменту його підписання. Однак, окремі параграфи можуть мати свої терміни вступу в силу. Наприклад, призначення працівника на посаду може бути виконане з 1 вересня, тоді як наказ підписано 28 серпня. Якщо терміни чому-небудь не зазначені, то вони обчислюються з моменту підписання наказу.

 У наказах про надання відпустки слід зазначити її вид (основний, додатковий, наприклад за тривалість стажу роботи на одному підприємстві;

учбовий; у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, без збереження заробітної плати, наприклад за сімейними обставинами тощо), загальну кількість робочих днів, дату виходу у відпустку і повернення з неї, за який період роботи надано відпустку.

При звільненні працівників обов'язково зазначають дату і мотивування звільнення. Мотивування звільнення має бути викладене стильно і чітко у відповідальності до діючого законодавства.

Начальник відділу кадрів зобов'язаний ознайомити зі змістом наказу згаданих осіб, у чому вони розписуються в оригіналі.

 У відповідності з діючим законодавством, громадянин, маючий право на різні види пенсій, може отримувати тільки одну за його вибором.

Пенсійна справа оформляється при подачі таких документів:

1 Трудова книжка.

2. Заява.

3. Довідка про заробіток.

4. Документи про трудовий стаж.

Додатково предоставляють й інші необхідні документи

 Довідка - документ інформаційного характеру, що описує і установлює факти, події.

Довідки можуть бути службового і особистого характеру. Довідка службового характеру складається на запит або на вказівку вищої організації чи службової особи. Довідка, що й скеровано службовій особі всередині установи, підписується укладанням, та, що скерована до вищої організації - працівником установи.

Довідка, що скерована за межі установи, оформлюється на бланку і містить у собі такі реквізита:

·     назву виду документу,

·     адресат,

·     дату,

·     місце укладання,

·     заголовок до тексту;

·     текст;

·     підпис.

Внутрішня довідка оформлюється на внутрішньому бланку або на чистих аркушах.

Довідки особистого характеру оформлюються на бланках або на чистих аркушах.

Довідки особистого характеру оформляються на бланках і мають такі реквізити:

·     назву виду документа;

·     індекс;

·     дату;

·     текст;

·     підпис,

·     печатку

 У відповідності з діючим законодавством, громадянин, маючий право на різні види пенсій, може отримувати тільки одну за його вибором.

Пенсійна справа оформляється при подачі таких документів:

1. Трудова книжка.

2. Заява.

3. Довідка про заробіток.

4. Документи про трудовий стаж.

Додатково предоставляють й інші необхідні документи

 Довідка - документ інформаційного характеру, що описує і установлює факти, події.

Довідки можуть бути службового і особистого характеру. Довідка службового характеру складається на запит або на вказівку вищої організації чи службової особи. Довідка, що її скеровано службовій особі всередині установи, підписується укладанням, та, що скерована до вищої організації - працівником установи.

Довідка, що скерована за межі установи, оформлюється на бланку і містить у собі такі реквізити:

·     назву виду документу,

·     адресат,

·     дату,

·     місце, укладання;

·     заголовок до тексту;

·     текст:

·     підпис.

Внутрішня довідка оформлюється на внутрішньому бланку або на чистих аркушах.

Довідки особистого характеру оформлюються на бланках або на чистих аркушах,

Довідки особистого характеру оформляються на бланках і мають такі реквізити:

• назву виду документа;

• індекс;

• дату;

• текст;

• підпис;

• печатку.

У тексті зазначається назва установи, до якої надається довідка. Доцільно починати текст довідки з подання у називному відмінку прізвища, імені та по батькові особи, про яку подаються відомості. Не рекомендовано вживати архаїчні звороти типу «цим повідомляємо», «дійсно проживає», «дійсно працює».

Оскільки текст довідки особистого характеру типовий. треба користуватися з трафаретних бланків, виготовлених друкарським способом, де від руки заповнюються лише окремі частини реквізитів.

Особова справа - це сукупність документів, що містять найважливіші відомості про працівника (студента). На кожного працівника підприємства (установи, організації) у відділі кадрів (чи у відповідній службі) формують особову справу. До неї заносять документи, що їх заповнює чи складає працівник при вступі на роботу (заяву, особовий листок з обліку кадрів чи анкету, автобіографію), копії документів про освіту, витяг з наказу про зачислення на роботу та інші документи по особовому складу, що стосуються даного працівника.

Всі ці документи підшивають в окрему папку, на обкладинці якої зазначають к такій послідовності: назва підприємства (організації, установи), «Відділ кадрів», «Особова справа .№_»; ім'я, по батькові, прізвище працівника, на якого оформлено особову справу.

До особової справи мають входити такі документи (в порядку зазначення):

1. Опис документів, що зберігаються в особовій справі

2. Заява про прийняття на роботу.

3. Направлення чи рекомендація.

4. Анкета або особовий листок з обліку кадрів.

5. Автобіографія.

6. Копії документів про освіту (кваліфікацію).

7. Характеристика (якщо подралась під час прийняття на роботу).

8. Витяги з наказів (про прийняття на роботу, переміщення, звільнення).

9. Доповнення до особового листка з обліку кадрів.

ІО. Листок заохочень та стягнень.

11 .Довідки та інші документи, що стосуються даної особи.

Довідки про стан здоров'я, з місця проживання та інші документи, що мають другорядний характер групують окремо. Не заносять до особових справ також витяги з наказів про накладання дисциплінарних стягнень, про заохочення, про зміну прізвища (ці записи роблять у доповненні до особового листка з обліку кадрів та в доповненні до особової справи з обліку заохочень та стягнень).

Особові справи зберігаються окремо від інших документів, у спеціальних сейфах. Доступ до особових справ мають працівники, які визначені наказом керівника

Особова справа ведеться на керуючих, службовців та матеріально -відповідальних працівників.

Трудова книжка - це документ установленого зразка, в якому записані відомості про стаж роботи, нагороди, заохочення кожного працівника.

Отже, це основний документ, який підтверджує трудову діяльність особи.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників підприємств, установ і організацій усіх форм власності, які пропрацювали на них понад 5 днів, виключаючи осіб, які е співвласниками (власниками) підприємств, сілянських (фермерських) господарств, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

На осіб, які працюють за трудовим договором у підприємств, котрі не мають прав юридичної особи, а також в окремих громадян по їх обслуговуванню (як хатні робітники, доглядальники, водії, охоронці і т.ін.), трудові книжки не ведуться. Їхня робота підтверджується довідкою організації, з участю якої було укладено трудовий договір .між особою та наймачем, а також довідкою про сплату внесків у фонд державного соціального страхування.

На осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться тільки за місцем їхньої основної роботи.

Трудові книжки раніше встановленого зразка обмінові не підлягають.

Влаштовуючись на роботу, особа зобов'язана подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку.

На підприємстві ведеться така документація щодо обліку бланків трудових кііпжок і заповнення трудових книжок: книга обліку бланків трудових книжок і вкладок до них, книга обліку руху трудових книжок і вкладок до них.

У книзі обліку бланків трудових книжок вкладок до них фіксуються всі операції, що пов'язані з одержанням і втрачанням бланків трудових книжок і вкладок до них із зазначенням серії та номера кожного бланка. Книга ведеться бухгалтерією підприємства.

Книга обліку руху трудових книжок і вкладок до них ведеться відділом кадрів або іншим підрозділом підприємства, який здійснює прийняття і звільнення працівників.

Особа, яка відповідає за ведення трудових книжок, щомісяця подає до бухгалтерії звіт про наявність бланків трудових книжок і вкладок до них і про суми, одержані за заповнені трудові книжки та вкладки до них, разом з прибутковим ордером каси підприємства. На зіпсовані під час заповнення бланки трудових книжок і вкладок до них складається акт.

Якщо трудову книжку працівника загублено підприємством внаслідок стихійного лиха або з інших причин, працівникові видається дублікат трудової книжки без стягнення її вартості.

Трудові книжки та дублікати, не одержані працівниками при звільненні, зберігаються протягом двох років у відділі кадрів підприємства окремо від трудових книжок працівників, які перебувають на роботі. Після цього строку незатребовані трудові книжки (дублікати) зберігаються в архіві підприємства протягом 50 років, а по закінченні зазначеного строку їх можна знищити у встановленому порядку.

 

Юридична служба

Згідно із статею 19 Конституції України правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примуше­ний робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов'язані діяти лише в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Згідно із статею 27 Закону України "Про підприємства в Україні" держава гарантує додержання прав і законних інтересів підприємства.

Підприємство при здійсненні господарської та іншої діяльності має право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України.

Таким чином, органи державної влади, органи місцевого са­моврядування, суб'єкти підприємницької діяльності та посадові особи повинні діяти на підставі законності, прав і свобод громадян.

У справі забезпечення законності, високої організованості, дис­ципліни і порядку велике місце відводиться праву - регулятору гро­мадських відносин.

Це значить, що господарюючі суб'єкти зобов'язані:

здійснювати свою діяльність відповідно до правових приписів ор­ганів державної влади; самостійно, з допомогою локальних нормативних актів регламен­тувати різні сфери своєї діяльності; використовувати можливості різних договорів. Таким чином, в процесі своєї статутної діяльності господарюючі суб'єкти повинні використовувати весь арсенал правових засобів (нормотворче і правове регулювання) по впорядкуванню суспільних відносин для вирішення завдань, які поставлені перед ними. Вся ця діяльність господарюючих суб'єктів і є правовою роботою у народному господарстві.

Правова робота у народному господарстві і в агропромисловому комплексі, як одній із найважливіших його галу­зей, — особливий, багатоплановий вид діяльності. Яку б ділянку суб'єктів підприємницької діяльності не характеризували, обов'язково спираємось на поняття і ознаки юридичної особи, її праводієздатність, виникнення і припинення, класифікація, укладання господарських або трудових Договорів, їх зміст та виконання, правове регулювання відно­син, банкрутства, оренди, приватизації, цін та ціноутворення, кредитно-розрахункових відносин тощо.

Таким чином, правова робота за змістом носить універсальний характер, так як вона охоплює всі сторони діяльності суб'єктів підприємницької діяльності.

 Правова робота - невід'ємна частина діяльності всіх структурних підрозділів акціонерних товариств, сільськогосподарських підприємств. Найважливіше місце займає юридична служба як ведучий спеціалізований правовий структурний підрозділ. Організація і прове­дення правової роботи Покладається на керівників підприємств, незалежно від форм власності і господарювання.

У Загальному положенні про юридичну службу міністерства, іншо­го центрального органу державної виконавчої влади, державного підприємства, установи, організації, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня -1995 року № 690, зазначено про універ­салізм правової роботи.

Перша і основна вимога законності - добре продумана система правових демократичних законів та інших нормативно-правових актів. Від якості законів залежить вся діяльність правоохоронних органів, гро­мадських організацій, підприємств, які засновані на різних формах власності і господарювання. Діяльність суду повністю залежить від якості законів.

Закони повинні бути якісні, однозначні для всіх громадян і посадо­вих осіб.

В Україні проходить повне оновлення системи законодавства,

почалась правова реформа.

Друга вимога законності - відповідність підзаконних нормативних актів законам і Конституції.

Третя вимога законності - чітке формулювання і закріплення ком­петенції, функціональних прав і обов'язків всіх державних органів та їх посадових осіб, підприємців, організацій тощо.

Законність - це є одночасно метод і режим діяльності всіх суб'єктів суспільних відносин. Це процес реалізації правових норм на підставі автономного, імперативного, дозволяючого методів правового регулювання. Результатом цього процесу є стан правопорядку, стан правовідносин суспільства.

Таким чином, законність - це особливий режим або процес діяльності держави та інших суб'єктів суспільних відносин, суть якого зводиться до трьох основних вимог: наявність добре продуманої системи правових зако­нів і підзаконних нормативно-правових актів; точне і повне закріплення правового статусу (прав і обов'язків) всіх учасників правовідносин; точне й неухильне виконання і дотримання законів та інших нормативно-правових актів всіма посадовими особа­ми і громадянами.

Режим законності є необхідним елементом політичного режиму. Законність безпосередньо зв'язана з відповідним демократичним режи­мом - дотримання і виконання демократичних правових законів.

Всі державні органи діють на підставі законів. Законність е консти­туційний принцип, який конкретизується в таких принципах і вимогах: принцип єдності законності на всій території України; принцип загальної законності - всі без винятку державні органи, громадські об'єднання, посадові особи і громадяни зобов'язані дотриму­вати і виконувати закони; дотримання і охорона прав громадян - одна з основних вимог за­конності; верховенство права над законами і підзаконними нормативне пра­вовими актами - важливий принцип законності у правовій державі;

принцип єдності законності і доцільності; невідворотність юридичної відповідальності за вчинені правопору­шення - один із принципів законності.

 В пункті 2 загального Положення про юридичну службу зазначено, що основне завдання юридичної служби - організація правової роботи, спрямованої на правильне застосування, неухильне додержання та за­побігання невиконанню вимог актів законодавства, інших нормативних документів міністерством, підприємством, а також їх керівниками й працівниками під час виконання покладених на них завдань та функціо­нальних обов'язків.

У зв'язку з тим, що в діяльності суб'єктів підприємницької діяль­ності ще під час укладання і виконання господарських договорів, оренди майна, здійснення розрахунково-кредитних відносин, іншої діяльності, а також під час прийому на роботу працівників, їх переведення на іншу ро­боту та звільнення допускаються порушення чинного законодавства, юридична служба має право перевіряти додержання законності в діяль­ності структурних підрозділів.

З метою додержання законності в діяльності підприємства юри­дична служба бере участь у підготовці або перевіряє і візує проекти на­казів, інструкцій, положень та інших документів правового характеру, які приймаються на підприємстві. Юридична служба підприємства несе відповідальність за відповідність законодавству документів, які вона візує.

При виявленні порушення законності в роботі структурних підрозділів або посадових осіб юридична служба зобов'язана доповісти керівнику підприємства про ці порушення для прийняття необхідних за­ходів щодо усунення їх.

В разі невідповідності чинному законодавству проектів документів, які представляються на підпис керівнику (наказів, положень, інструкцій і т. д.), юридична служба не повинна візувати їх, а зробити відповідні вис­новки з пропозиціями про приведення цих документів у відповідність з чинним законодавством.

Тільки після цього документ може бути прийнятим.

Багато актів, які оформляються на підприємстві, носять характер облікових, які фіксують стан і переміщення товарно-матеріальних цінно­стей, юридичною службою не візуються.

З практики роботи відомо, що розрахункові документи, тран­спортні накладні юридичною службою не візуються, але вони носять правовий характер. Робота з оформлення цих документів носить техніко-операційний характер, оскільки зводиться до заповнення встановлених форм. Отже, нема необхідності здійснювати попередній контроль за відповідністю їх чинному законодавству. Бажано на підприємстві мати встановлений конкретний перелік документів, які повинні візуватись юридичною службою. Він повинен відповідати конкретним умовам діяль­ності даного підприємства: колективний договір, накази, інструкції, положення, стандарти, правила внутрішнього трудового розпорядку, гос­подарські договори, договори про колективну (бригадну) або повну інди­відуальну матеріальну відповідальність за зберігання товарно-матеріальних цінностей.

Візування чітко встановленого переліку документів дає можливість юридичній службі зосередити увагу на організаторській роботі щодо попередження порушень законності в діяльності підприємства. Для належного дотримання законності в діяльності підприємств юридична служба повинна постійно працювати над систематизацією законодавства, в яке при переході до ринкових відносин постійно вносяться зміни і доповнення. З цією метою необхідно слідкувати за новинами в

законодавстві, читати Відомості Верховної Ради України, Офіційний вісник України, газету "Голос України".

Нормативно-правові акти підлягають певній систематизації. Це дає можливість мати ті нормативні акти, які потрібні для застосування.

В окремих галузях права існує надзвичайно багато нормативно-правових актів, особливо з цивільного і трудового права. Без системати­зації ними важко користуватись.

Систематизації законодавства є три види:

1. Інкорпорація - це така систематизація нормативних актів, яка не вносить ніяких змін у зміст норм права і нормативних актів.. Вона може проводитись на основі різних підстав: хронологічно (за роками видання нормативних актів); за сферами правового регулювання (збірники Поста­нов Кабінету Міністрів України).

За юридичним значенням інкорпорація може бути офіційною і неофіційною; за обсягом - загальна, галузева, спеціальна.

За критерієм об'єднання нормативно-правових актів - предметна, хронологічна, суб'єктна.


Информация о работе «Підприємництво»
Раздел: Международное публичное право
Количество знаков с пробелами: 252938
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
136386
9
0

... іальних проблем, сприяння структурній перебудові економіки, стійка тенденція збільшення кількості малих підприємств, зменшення рівня “тіньового” обороту у сфері малого підприємництва, збільшення внеску малого підприємництва в економіку України, зміцнення економічної бази регіонів, позитивний вплив на вирішення проблем безробіття, насичення вітчизняного ринку товарами та послугами.   2. АНАЛІ ...

Скачать
155839
7
3

... і – 27%, в секторі побутових послуг – 23%, в сфері охорони здоров’я – 18%, в секторі ділових послуг – 13%, в транспорті і комунальних послугах – 10%.[19, c.8] Дослідження виділяють три моделі розвитку малого підприємництва: консервація масштабів діяльності із збереженням статус-кво; повільне розширення ділової активності; швидка експансія малих фірм і обернення їх в середні, а потім і в крупні ...

Скачать
293236
79
0

... тності на ______/______ рік Державна податкова адміністрація (інспекція) __________________________________________________ Суб'єкт малого підприємництва - юридична особа _____________________________________________________________ (назва) Ідентифікаційний код за ЕДРПОУ ...

Скачать
247207
6
4

... ємства щодо всього авансованого капіталу (тобто витрати на с + v); як прибутковість виготовлення окремої партії товарів; на теорії прибутку. Розділ II. Становлення та розвиток підприємництва в перехідній економіці України   2.1 Основні тенденції розвитку підприємництва в Україні Сьогодні вже ні в кого в Україні, мабуть, не викликає сумніву той загальновідомий факт, що підприємницька діяльні ...

0 комментариев


Наверх