Войти на сайт

или
Регистрация

Навигация


Міністерство освіти України

Львівський національний університет ім. І. Франка

Економічний факультет

з Конституційного права

на тему: “Повноваження Верховної Ради”


Виконав:

Студент групи Екі-11з

Дмитрів Тарас Степанович

Львів-2000

План:

1.   Стан парлементаризму

2.   Парламент – Верховна Рада України – єдиний орган законодавчої влади України

3.   Повноваження Верховної Ради

4.   Функції Верховної Ради

 

1. Стан парла Парламент — Верховна Рада України — єдиний орган законодавчої влади України

ментаризму

Нині парламенти діють у понад 160 країнах світу. За змістом діяльності вони є насамперед органами законо­давчої влади, легіслатурами (від латинського Lex — за­кон). Водночас у їх діяльності значне місце посідають й інші, окрім законодавчої, функції, зокрема представ­ницька, установча, парламентського контролю, бюджет-но-фінансова, міжнародних зв'язків тощо.

Парламенти як інститути державної влади за фор­мою є всенародними зборами (конгресами, асамблеями) або зборами представників народу (депутатів). Це своє­рідні постійно діючі форуми, зібрання, на яких обгово­рюються і вирішуються найважливіші суспільні та дер­жавні справи- Вони мають різні назви — Верховна Рада (Україна), Федеральні збори (Росія, Швейцарія), Конг­рес (США), стортинг (Норвегія), альтинг (Ісландія), Ге­неральні кортеси (Іспанія), Генеральний конгрес (Мек­сика), кнесет (Ізраїль), Національні збори (Єгипет), Все-китайські збори народних представників тощо, — але для усіх них властиві загальні принципи парламента­ризму.

Сучасний парламентаризм характеризується наявніс­тю кількох усталених видів парламентів, що різняться своїм статусом, порядком формування, структурою, функціями та іншими ознаками. Зокрема, за своїм ста­тусом розрізняють парламенти президентських парла­ментських, і змішаних (напівпрезидентських, парламент­сько-президентських) республік та монархій.

Статус парламентів країн з президентською формою правління визначається жорстоким розподілом влад в організації державної влади; це характерно для США та ряду країн Латинської Америки (Бразилія, Венесуела, Мексика та ін.). У цих країнах не існує інститутів розгарантією проти диктатури. Організація влади на заса­дах парламентаризму дає можливість залучити до участі в управлінні державою найбільш підготовлених дгія цього представників народу. Парламенти діють від імені народу, виражають його волю й інтереси.

На відміну від органів виконавчої і судової влади, органи законодавчої влади приймають свої рішення відкрито, публічно. Парламенти теж допускають помил­ки. Але безсумнівним є те, що без парламентів, без пар­ламентаризму — демократія неможлива. Тому питання нині полягає не у доцільності парламентаризму як тако­го, а у його вдосконаленні.

Розвиток сучасного українського парламентаризму здійснюється у руслі зазначених вище загальносвітових процесів і тенденцій. Одночасно йому властиві і певні національні особливості. Вони обумовлені не тільки специфікою сучасних соціально-економічних процесів і державного устрою України. Важливе значення тут ма­ють також історичні передумови і традиції становлення українського парламентаризму.

2. Парламент — Верховна Рада України — єдиний орган законодавчої влади України

Чинна Конституція України закріпила якісно нову організацію державної влади. Відмовившись від ієрархіч­ної, вертикальної системи організації державної влади, яка існувала в Україні до здобуття незалежності, вона сприйняла загальновизнаний принцип організації дер­жавної влади — принцип поділу її на законодавчу, вико­навчу і судову.

Органи державної влади України стали рівноправ­ними і незалежними один від одного.

Верховна Рада, за Конституцією, остаточно втратила колишній статус найвищого органу державної влади та вперше набула всіх основних рис парламенту України — єдиного, загальнонаціонального, пред ставню »ького, ко­легіального, виборного, однопалатного, постійно діючо­го органу законодавчої влади України.

Пріоритетною рисою українського парламенту як органу законодавчої влади є його єдиюгість, виключ­ність, універсальність в системі органів державної вла­ди, що зумовлено насамперед унітарним характером на­шої держави, тобто державним устроєм, вже згаданим поділом державної влади, його внутрішньою структурою та ін.

Нині в Україні не існує інших органів законодавчої влади — загальнонаціональних або місцевих — крім її Верховної Ради. До 1992 р. в період між сесіями Верхов­ної Ради законодавчу владу здійснювала її Президія шляхом внесення змін і доповнень до чинних законо­давчих актів,

Верховна Рада є загальнонаціональним представ­ницьким органом державної влади, оскільки вона пред­ставляє увесь український народ — громадян України всіх національностей і виступає від імені всього народу. Це випливає як з Преамбули Конституції та її змісту, так і з назви парламенту — "Верховна Рада України".

Колегіальний характер Верховної Ради як парламен­ту України полягає насамперед у її складі та порядку роботи. Верховна Рада складається з 450 народних депу­татів (ст. 76 Конституції) і є повноважною за умови об­рання не менш як двох третин від її конституційного складу (ст. 82 Конституції). Рішення Верховної Ради приймаються на її пленарних засіданнях шляхом голосу­вання (ст. 84 Конституції). Закони та інші акти Вер­ховна Рада приймає більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією (ст. 91).

Виборний характер українського парламенту, як і парламентів інших країн, полягає в тому, що він фор­мується виключно шляхом виборів народних депу­татів. Ці вибори є, як правило, вільними і демократич­ними. Вони проводяться на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Однією з істотних особливостей українського пар­ламенту є його однопалатність. Така структура,як зазна­чалось вище, не є типовою для великих і середніх дер­жав, але в Україні на це є вагомі причини об'єктивного і суб'єктивного характеру. Однопалатна структура укра­їнського парламенту зумовлена насамперед тим, що Ук­раїна є унітарною державою (ст. 2 Конституції), ста­новлення парламентаризму в Україні (в його класич­ному розумінні) перебуває на початковому етапі, укра­їнське суспільство і, як наслідок цього, український парламент є лише відносно структурованими, а органі­зація державної влади за принципом її поділу на за­конодавчу, виконавчу і судову утвердилася в Україні далеко ще не в усіх відношеннях та іншими об­ставинами.

Звичайно, однопалатний характер парламенту по­роджує і може породжувати згодом певні проблеми, зо­крема, щодо темпів законотворчості і якості законодав­чих актів, місця законодавчої функції в системі функцій парламенту, щодо його відносин з іншими органами державної влади, зв'язків парламентаріїв з виборцями і з парламентами інших країн тощо.

Але при відсутності достатніх зовнішніх передумов для двопалатної структури наш парламент на цьому шляху має пройти певну відстань свого внутрішнього розвитку, визрівання, структуризації.

Оскільки в найближчі 5—10 років передбачається ви­конання парламентом значного обсягу робіт , практич­но створення нової системи законодавства і права, то ймовірно, що протягом цього часу відбуватиметься ін­тенсивний розвиток інфраструктури парламенту, широке залучення до законопроектних робіт органів виконавчої і судової влади, наукових установ і навчальних закладів, істотне зміцнення законодавчих, інформаційних, науко­вих та інших основ діяльності парламенту.

Постійно діючий характер українського парла­менту полягає, зокрема, в тому, що народні депутати обираються до Верховної Ради строком на чотири роки і здійснюють свої повноваження на постійній основі. Верховна Рада, за Конституцією (ст. 82), працює сесійно. Чергові сесії Верховної Ради починаються пер­шого вівторка лютого і першого вівторка вересня кож­ного року (ст, 83). Новообрана Верховна Рада збира­ється на першу сесію не пізніше як на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів. Якщо протягом тридцяти днів будь-якої чергової сесії пле­нарні засідання не можуть розпочатися, то Президент може достроково припинити повноваження Верховної Ради.

Постійно діючий характер Верховної Ради є одним з найістотніших результатів реформування держави, дер­жавної влади, в тому числі законодавчої, яке здійс­нюється від часу проголошення незалежності України. Завдяки цим та багатьом іншим зрушенням Верховна Рада як орган законодавчої влади остаточно перетвори­лась на парламент, який став реальним органом законо­давчої влади.

Ці та інші риси парламенту зумовлюють властиве лише йому місце в системі органів державної влади. Парламент України є пріоритетним органом в системі органів державної влади України, першим серед рівних. Він здійснює законодавчу владу, бере участь у форму­ванні органів виконавчої і судової влади, є загальним представником народу і виразником його волі.

Парламент України має багатогранні відносини з іншими органами державної влади та з суб'єктами політичної системи: політичними партіями тощо.

Найбільш тісними і багатогранними є відносини парламенту з Президентом. Це зумовлено їхніми функ­ціями і повноваженнями, передбаченими Конституцією та законами, системою отримань і противаг один щодо одного та іншими обставинами.

Вихідним повноваженням Верховної Ради у взаємо­відносинах з Президентом є право парламенту призна­чати вибори Президента у строки, визначені Конститу­цією (ст. 85). Новообраний Президент, заступаючи на свій пост, складає присягу народові України на урочис­тому засіданні Верховної Ради (ст. 104 Конституції), виявляючи тим самим повагу як безпосередньо до наро­ду, так і до парламенту України.

Але головним змістом взаємовідносин парламенту і Президента є сам хід здійснення ними своїх функцій і повноважень.

Зокрема, Верховна Рада заслуховує щорічні та поза­чергові послання Президента про внутрішнє і зовнішнє становище України (ст. 85 Конституції), направляє но­воприйняті закони Президентові (ст. 94 Конституції);

надає у встановленому законом строки згоду на обов'яз­ковість міжнародних договорів України та денонсацію міжнародних договорів України, які укладає, як прави­ло, Президент.

Парламент затверджує укази Президента про вве­дення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її регіонах, про загальну або часткову мобіліза­цію, про оголошення окремих місцевостей зонами над­звичайної екологічної ситуації.

Чільне місце у взаємовідносинах Президента з пар­ламентом посідають питання формування органів дер­жавної влади. Так, парламент надає згоду на призначен­ня Президентом Прем'єр-міністра, Голови Антимоно-польного комітету України, Голови Фонду державного майна, Голови державного комітету телебачення і радіо­мовлення, Генерального прокурора України, висловлює недовіру Генеральному прокуророві, що має наслідком його відставку з посади тощо.

Є випадки, коли роль парламенту щодо призначень та інших дій відносно посадових осіб значно вагоміша, хоча це відбувається також за поданням Президента, а іноді й без нього, як-от призначення чи обрання части­ни складу колегіальних органів державної влади тощо. Зокрема, за поданням Президента парламент призначає на посаду та звільняє з посади голову Національного банку України, призначає на посаду та припиняє повно­важення Центральної виборчої комісії.

Широко передбачена Конституцією участь парла­менту у формуванні органів державної влади на пари­тетних засадах з Президентом та іншими органами дер­жавної влади. Зокрема, Верховна Рада призначає трети­ну складу Конституційного Суду; призначає та звільняє половину складу Ради Національного банку, призначає половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (ст. 85 Конституції) тощо.

Окрім того. Верховна Рада приймає рішення про направлення запиту до Президента на вимогу народного депутата, групи народних депутатів чи комітету Верхов­ної Ради, попередньо підтриману не менш, як третиною конституційного складу Верховної Ради; має право усу­нути Президента з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленому Конституцією (ст. 111).

Багатофункціональними є відносини Верховної Ра­ди — парламенту — з Кабінетом Міністрів, який під­контрольний і підзвітний Верховній Раді (ст. 113 Конс­титуції). Верховна Рада дає згоду на призначення Прем'єр-міністра, розглядає і приймає рішення щодо схвалення (не схвалення) програми діяльності Кабінету Міністрів, здійснює контроль за його діяльністю.

За пропозицією не менш як третини народних депу­татів від її конституційного складу Верховна Рада може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міні­стрів та прийняти резолюцію недовіри йому більшістю від конституційного складу Верховної Ради, наслідком якої є відставка Кабінету Міністрів.

Найважливішими повноваженнями Верховної Ради щодо Кабінету Міністрів та інших органів виконавчої влади є прийняття нею законів про організацію і діяль­ність органів виконавчої влади, основи державної служ­би та ін.

Багатогранними є відносини Верховної Ради з орга­нами судової влади. Зокрема, Верховна Рада призначає третину складу Конституційного Суду, обирає суддів су­дів загальної юрисдикції, надає згоду на призначення Президентом на посаду Генерального прокурора, може висловити недовіру Генеральному прокуророві, що має наслідком його відставку з посади, призначає трьох представників до Вищої ради юстиції.

Парламент як орган законодавчої влади визначає за­конами України судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організацію та діяльність прокуратури.

Багатогранною є взаємодія парламенту з органами правосуддя і прокуратури у процесі здійснення парла­ментського контролю.

обираються, призначаються чи затверджуються Верхов­ною Радою, заслуховування та підготовка для розгляду Верховною Радою відповідних висновків щодо цих кан­дидатур; обговорення кандидатур посадових осіб, при­значення яких відповідно до законодавства погоджуєть­ся з комітетами, підготовка відповідних висновків щодо цих осіб;

4) попередній розгляд та підготовка висновків і про­позицій щодо ратифікації чи денонсації міжнародних договорів та угод, проектів державних програм еко­номічного й соціально-культурного розвитку України, звітів про їх виконання та інших питань, що розгляда­ються Верховною Радою;

5) здійснення контролю за дотриманням та реаліза­цією Конституції та законів України, інших норматив­них актів Верховної Ради, за відповідністю підзаконних актів Конституції, законам України, а також вивчення ефективності їх застосування.

При здійсненні законопроектних робіт комітет, виз­начений головним розробником з певного законопроек­ту чи проекту іншого акту Верховної Ради, узагальнює та систематизує пропозиції, поправки і висновки інших комітетів та готує їх на розгляд Верховної Ради.

Комітети, як і постійні комісії, мають певні обов'яз­ки насамперед щодо якісної і вчасної підготовки зако­нопроектів, висновків та рекомендацій, а також вико­нання доручень Верховної Ради.

Верховна Рада у межах своїх повноважень може створювати і тимчасові спеціальні комісії для підготовки й попереднього розгляду питань.

Для проведення розслідування з питань, що станов­лять суспільний інтерес, Верховна Рада може створюва­ти тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувало не менше третини від конституційного складу Верховної Ради України.

Організація і порядок діяльності комітетів Верховної Ради, її тимчасових спеціальних та слідчих комісій вста­новлюється законом.

Уповноважений Верховної Ради з прав людини при­значається Верховною Радою для здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини й громадянина (ст. 101 Конституції).

Рахункова палата створюється для контролю за ви­користанням коштів Державного бюджету від імені Вер­ховної Ради (ст, 98 Конституції).

Для успішного функціонування нових і оновлених структур Верховної Ради першочерговим є істотне зміц­нення їхньої правової бази, зокрема: прийняття законів про регламент, комітети Верховної Ради, про статус на­родного депутата та інших; створення відносно цілісної системи інфраструктури парламенту; широке залучення до здійснення законодавчих, установчих і контрольних функцій Верховної Ради всіх суб'єктів законодавчого, бюджетного, контрольного й установчого процесу; за­безпечення тіснішої взаємодії Верховної Ради та 'ц орга­нів з іншими органами державної влади, органами міс­цевого самоврядування й об'єднаннями громадян.

3. Повноваження Верховної Ради України

Конституція закріплює широкі повнова­ження Верховної Ради України, які визначають її місце і роль у державі. Ці повноваження за сутністю і призна­ченням можна поділити на декілька груп. Найважливі­шими є повноваження щодо: внесення змін до Консти­туції України; прийняття законів; визначення засад політики держави та програм суспільного розвитку; взаємовідносин Верховної Ради і Президента України; формування інших державних органів; організації адміністративно-територіального устрою нашої краї­ни; здійснення зовнішніх функцій держави, а також бюджетні та контрольні повноваження.

Верховна Рада може розглядати питання про відпо­відність Кабінету Міністрів України та прийняти резо­люцію недовіри, що спричиняє його відставку. Питан­ня про відповідальність Кабінету Міністрів може бути розглянуто за пропозицією не менш як 150 народних депутатів України (однієї третини від конституційного складу Верховної Ради). Резолюція недовіри Кабінету Міністрів України вважається прийнятою, якщо за неї проголосувало не менш як 226 народних депутатів, тобто більшість від конституційного складу Верховної Ради.

З метою забезпечення певної стабільності в роботі Кабінету Міністрів можливості Верховної Ради щодо розгляду питання про його відповідальність обмежу­ються. Конституція забороняє розглядати це питання більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також протягом року після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів. Ці правила є, по суті, одним із проявів принципу поділу влади. Адже в них нарівні із закріпленням певної форми контролю однієї гілки влади над іншою (повноваження Верховної Ради України розглядати питання про відповідальність Кабінету Міністрів) гарантовано обмеження впливу однієї гілки влади на іншу (встановлення певних умов, за яких це питання може розглядатися).

Конституція України (ст. 92) визначає широке коло питань, які можуть вирішуватися Верховною Радою виключно шляхом прийняття законів. Це стосується:

1) прав і свобод людини і громадянина та їх гарантій;

2) засад використання природнкїресурсів і освоєн­ня космічного простору; зовнішніх відносин, зовніш­ньоекономічної діяльності; утворення і діяльності політичних партій, інших об’єднань громадян, засобів масової інформації; місцевого самоврядування;

3) територіального устроюУкраїни;

4) основ національної безпеки, організації Зброй­них Сил України і забезпечення громадського порядку;

5) бюджетних відносин, податків і зборів, статусу національної та іноземної валют на території України;

6) одиниць ваги, міри і часу; порядку встановлення державних стандартів;

7) амністії та низки інших питань.

 


Информация о работе «Повноваження Верховної Ради»
Раздел: Разное
Количество знаков с пробелами: 43772
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
73533
0
0

... ї і судової влади, наукових установ і навчальних закладів, істотне зміцнення законодавчих, інформаційних, науко­вих та інших основ діяльності парламенту. ІІ. Внутрішня організація Верховної Ради України. Порядок роботи Верховної Ради, а також її органів та посадових осіб визначається Конституцією України, Регламентом Верховної Ради, законами України про комітети Верховної Ради, про статус ...

Скачать
35084
0
0

... ів чи комітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як третиною конституційного складу Верховної Ради. Народний депутат України має право на сесії Верховної Ради звернутися із запитом до органів Верховної Ради, Кабінету Міністрів, керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на ...

Скачать
15601
0
1

... організовує підготовку питань до розгляду на засіданнях Верховної Ра­ди України; 3)     підписує акти, прийняті Верховною Радою України; 4)     представляє Верховну Раду України в зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав; 5)     організовує роботу апарату Верховної Ради України. 3. Народний депутат України Народним депутатом України може бути ...

Скачать
43274
0
0

... моменту одержання їх державними органами або органами місцевого самоврядування, якщо Верховною Радою України не встановлено інший строк набрання ними чинності. 3.         Організація роботи Верховної Ради України Організація роботи Голови Верховної Ради України та його заступників. Правовий статус Голови Верховної Ради України та його заступників регулюється Розділом IV Конституції України і ...

0 комментариев


Наверх