Войти на сайт

или
Регистрация

Навигация


Лесь Курбас. Революція театру

13105
знаков
0
таблиц
0
изображений

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИМТЕЦТВ

ФАКУЛЬТЕТ КІНО І ТЕБЕЛЕБАЧЕННЯ

КАФЕДРА ТЕЛЕЖУРНАЛІСТІВ, ЖИКТОРІВ ТА ВЕДУЧИХ ТЕЛЕПРОГРАМ

 

РЕФЕРАТ

на тему:

 

Лесь Курбас.

Революція театру

Підготувала

Студентка 1 курсу

групиТБА-36

Олександра Віннічук

 

Викладач

Вікторія Павлівна Федоренко

 

 

 

м. Київ 2017р.

Зміст

 

1.                 Народжений театром : шлях революціонера. 3

2.                 Новаторство Леся Курбаса. 5

3.                 Висновок 9

4.                 Література 10


1.Народжений театром : шлях революціонера.

Народжений театром : шлях революціонера. Не буває не важливих подій, все що трапляється має свої наслідки, свій результат, своє призначення. Ця подія стала надважливою для всієї української естради - 25 лютого, за тринадцять років до початку нового ХХ ст. у львівському місті Самбір в сім’ї галицьких акторів Степана та Ванди Курбасів народився син Сашко. Потім його будуть знати Лесь Курбас – це людина, якій судилося перевернути старий український театр. Любов до «великого» Лесю прививалась з дитинства, тому, навчаючись у Львівському університеті в 1909 році, він організував студентський театр, де був і актором, і режисером. За свої погляди і позицію був відрахований з вузу. Згодом Олександр закінчив факультет філософії у Віденському університеті, проте більше його цікавила драматична школа при Віденській консерваторії, де він паралельно навчався. Сцена завжди займала головне місце в житті Леся Курбаса. Він працював в гуцульському театрі Гната Хоткевича, Львівському театрі товариства «Руська бесіда», в 1915 році в м. Тернополі організував стаціонарний театр «Тернопільські театральні вечори».

Він не тільки організатор і перший керівник цього театру, Лесь показав себе талановитим режисером , композитором , хормейстером і балетмейстером. На відкриття театру Лесь Курбас підготував «Наталку Полтавку», у якій геніально зіграв виборного Макогоненка. У 1917 році Микола Садовський запрошує Курбаса в Київ, де згодом Лесь створив театральну студію (пізніше відома як «Молодий театр»), того ж року Лесь був відповідальним секретарем тижневика «Театральні Вісті».

Більшість вистав «Молодого театру»як режисер поставив сам Лесь Курбас. Він прагнув створити інтелектуальний і філософський театр. Постійно шукав нові форми творчого використання в своїх постановках ритму, жесту, музики і художнього виразу.

У першому сезоні мали популярність реалістичні постановоки «Чорна Пантера і Білий Медвідь» і «Базар» В. Винниченка, «Молодість» М. Гальбе і «Лікар Керженцев». Другий сезон відкрився курбасівською постановкою «Цар Едіп» Софокла, яка стала першою українською постановкою грецької класики. Наступними були не менш геніальні постановки Курбаса «У пущі» Лесі Українки, «Горе брехунові» Грільпарцера та «Шевченківський вечір» (експресіоністські постановки драматичних поем Тараса Шевченка «Іван Гус» і «Великий льох»).

На початку січня 1919 року молодотеатрівці показали прем'єру містерії-традиції «Різдвяний вертеп», використавши принцип вертепу.

«Молодий театр» проіснував лише два роки, та він змінив напрямок розвитку українського театру .

Всім відомий театр «Березіль» був створений Курбасом у березні1922 року в Києві, але згодом перекочував в Харків – до першої столиці радянської України. Лесь Курбас – талановий режисер .Його постановки мали велику популярність : «Жовтень» - 1922р. , «Рур», «Газ» Кайзера, «Джиммі Хіггінс» за Сінклером-1923, «Гайдамаки» за Шевченком ,«Макбет» за Шекспіром - «1924, «Напередодні» за Поповським – 1925р. , «Золоте черево» Кромелінка -1926р. , «Пролог» - 1927 «Народний Малахій» Куліша - «1928р. , «Мина Мазайло» Куліша - 1929, «Диктатура» Микитенко- 1930р. «Народження велетня»- 1931р. , «Місьє де Пурсоньяк» Мольєра , «Маклена Граса» Куліша -1933

За свою тяжку і кропітку працю Лесь Курбас отримав звання Народного артиста УРСР. Творчість Курбаса припадає на Червоний ренесанс – це особлива сторінка в історії української літератури, що вмістила таку кількість талановитих митців, зухвалих новаторських експериментів та безкомпромісних шедеврів, якої вистачило б на ціле сторіччя; це було відродження українського духу, яке, на жаль, було розстріляне сталінським режимом. Після згортання політики «українізації», Лесь Курбас був звинувачений в «націоналістичних збоченнях», і в грудні 1933 його заарештували і відправили на Соловки. Але й там Лесь не забував про любов до сцени і організував самодіяльний театр. 3 листопада 1937року Україна втратила свого генія, свого революціонера театру, Олександра Степановича Курбаса було розстріляно в урочищі Сандармох, а 1957 року посмертно реабілітовано.

 

2.Новаторство Леся Курбаса.

Лесь Курбас – людина, яка змінила український театр, піднесла сцену на зовсім новий рівень і відкрила власну концепцію сценічного мистецтва, власну акторську та режисерську школи.

В Києві у 1916р. Курбас відкриває Молодий театр з незвичайним репертуаром – це була справжня авантюра. Його творчий колектив, став першим модерним театром в Україні. Все починалось як самодіяльність – без фінансування і трималось лише на ентузіазмі та добровільній участі.

Курбас «привів» у театр артиста нового часу - актора акцентованого впливу і акцентованого вияву. Він не вважав, що театр, це місце, де актор грає випадкові ролі і говорить чужі слова; все мало свій зміст, підтекст, причину. Олександер не відмовлявся від традицій корифеїв і перейняв у них культуру мови, що є ознакою культури актора, рівнем культури театрального колективу в цілому.

«Коли у актора невелика культура, то він прямо переносить емоцію уявлення на свою емоцію, мускульні рухи уявлення на свої рухи.» Не радить Курбас акторам покладатися на інтуїцію, емоція мусить бути приборкана. 
Переживання рефлекторного порядку мають залишитися поза рампою. Курбас не визнавав гри «нутром», надмірності. Крик, махання руками, хаотичні переживання — те, з чим Курбас нещадно бореться в акторській грі: «Ви плачете на сцені, а публіка спокійно поглядає, а треба, щоб ви були спокійні, а публіка плакала!» 

Існує таке поняття як «акторський принос» - актор працює наднормово над роллю в театрі, або вдома, а потім «приносить» режисеру результат своєї праці. Така самостійна робота актора мала важливе місце в театрі Курбаса.

Актор – це не просто людина, яка вивчила текст, міміку, інтонацію і мізансцени, це той, хто в першу чергу вміє думати. Олександр хотів бачити на сцені свого театру актора «над маріонетку», актора-арлекіна.

«Це буде зовсім інший тип актора. Не гордий, напарфумований побідник безіменної публіки, живий тільки її оплесками, ані ця тепла, безпосередня душа, наївна в грі потопаючого веселого арлекіна, за яким тепер уся російська, а з нею (звичайно!) і українська поступово-мистецька публіка зітхає… Обидва ці типи стануть уже анахронізмами, як анахронізмом стане тип сухого, розміркованого і розрахованого та напханого різними теоріями актора сучасних «Художніх» установ…. Це буде розумний арлекін. Стільки ж саме освічений, що й митці інших мистецтв, який буде себе вільно почувати в тій сфері виїмкового відчування і думання, з якої народиться мистецтво ХХ століття. Котрий остаточно зможе переконати освіченого сучасного глядача, — пояснює Курбас у «Театральному листі пані Ліллі».  «Розумними арлекінами» Курбас вважав Гірняка, Бучму, Крушельницього, Лопатинського. 

Відтворювати замисел поета чи драматурга, на думку Леся Курбаса, абсурдно. Актор має творити з тексту ролі свій власний оригінальний сюжет: «Те, що актор творить, є цілковитим його оригінальним твором. Всякий бачить своїми очима, всякий бачить інакше…». Він проти акторів-професіоналів, які твердо знають, що і як треба грати. Ще з часів «Молодого театру» Курбас надає перевагу свіжим, відкритим, оригінальним, не затиснутим у комплекс традиції акторам: «Актор-професіонал, в більшості ,рутина, нахабна, зарозуміла, сліпа, недалека, не творча людина. Копія копії. Сосуд традицій. Перекривлене вухо, що прислухається тривожно і жадібно до оплесків. Маленька душа, хвора на рецензії».

Курбас вводить до обов’язкового акторського вишколу акробатику й спорт. «Глядача дивує діапазон можливостей „березільського» актора — від видержаного патосу трагедії до атракціонів у „Шпані. І радує те, що, з математичною точністю виконуючи акробатичний трюк чи який інший атракціон, ніколи не забуде „березілець того, що він не тільки акробат, а насамперед — актор драми — згадує Юрій Смолич

Курбас називає слово музикою почуття, «звуком тіла», а не провідником тої чи іншої думки. «Основа театру якраз і

є рух, а не слово. Рух повинен стояти в мистецтві актора на першому місці, і матеріал цього мистецтва — живе людське тіло в русі, гра актора є гра всього його тіла, а не якоїсь однієї частини його… Мова є тільки часткове виявлення цього загального руху, загальної гри тіла, нарівні з жестом, мімікою, ходою…»

Курбас наполягав, аби його артисти читали відомі філософські твори, щоб виховати актора-інтелектуала, який не буде думати прямолінійно. Лесь Курбас вдало поєднував різні театральні стилі, наприклад бурлеск і гротеск.

З кузбасівської школи вишло багато акторів, які грали не тільки в театрі, а й у кіно. Це такі знані особистості як :  Амвросій Бучма, Наталія Ужвій, Олександр Перегуда, Ханан Шмаїн, Семен Свашенко, Петро Масоха та інші.

Зі слів О.О.Бартошевич, однієї з студенток кузбасівської школи : «основними предметами у були «Мімодрама» і заняття на оволодіння технікою контрапосту – «Просторовий план». «В етюдах з «Мімодрами» ми шукали таку пластичну форму виразу змісту, яка б не тягнула на слово. «Просторовий план» - це мовби скульптура, що ожила. Курбас використовував ефект контрапосту – художнього прийому, поширеного в образотворчому мистецтві. Ці вправи розвивали тіло, давали яскраве бачення образу, привчали до відчуття форми, до фіксації, до того, що на сцені все повинно бути виразне, чітке.»

Лесь Курбас ніколи не стояв на місці, постійно був в творчих пошуках, постійної реінкарнації свого театру. Курбасівський «Березіль» пройшов шлях від антропософії Рудольфа Штайнера (релігійно-містичне сприйняття світу, в людини є особливі «надприродні якості», які дають їй можливість вступати у пряме спілкування з існуючим світом духів) до філософіх Григорія Сковороди, від експериментального політичного театру до театру філософського.

 


Висновок

Лесь Курбас – це людина народжена театром, якій судилося реформувати його. Для нього не було нічого важливішого в житті, ніж театр. Курбас прагнув неможливого — ізолюватися від життя, щоб перетворити його на мистецтво, перевтіливши останнє в релігію. Лесь Курбас писав в особистому щоденнику: «Мистецтво, особливо театр, мусить повернутися до своєї первісної форми — форми релігійного акту. Воно… в суті своїй — акт релігійний. Воно — могутній засіб перетворення грубого в тонке, підйому у вищі сфери, перетворення матерії. Тоді дійсно театр — храм, і мусить бути чистим і тихим, хоч і всякі молитви будуть у ньому».

Лесь Курбас вважав, що сіре рутинне життя забирає в людини щось священне, сокровенне, це «щось» має передати їй театр.

У Курбасі був надзвичайно обдарованою і творчою особистістю, але мав стальний стрижень, який годі було зламати навіть на Соловках, бо й там він встиг організувати свій театр.

 Лесь Курбас - фігура світового масштабу, він - один з лідерів українського Розстріляного Відродження, він – це «український цвіт», який зірвали в час найбільшого цвітіння, проте Лесь Курбас залишив після себе величезний спадок. А нам головне не розгубити його.

 


Література

1.                      Курбас Лесь (Олександр-Зенон) Степанович // Укр. культура.– 2000.– № 4.– С. 26;

2.                      Лесь Курбас: Система і метод // Укр. театр.– 1998.– № 1.– С. 27–30; №2.– С. 19–22; №3.– С. 29–31;

3.                      Волицька І. Театральна юність Леся Курбаса: Пробл. формування творч. особистості.– Л.: Ін-т. народознав. НАН України, 1995.– 150 с.: ілюстр.;

4.                      Втеча у прірву. Есеї про Леся Курбаса / Роман Горак. — Львів: Вид-во «Апріорі», 2014. — 600 с.

5.                      Лесь Курбас: Статьи и воспоминания о Лесе Курбасе. Литературное наследие / Сост.: М. Г. Лабинский, Л. С. Танюк. — М. : Искусство, 1987. — 463 с.

6.       Макарик І. Перетворення Шекспіра. Лесь Курбас, український модернізм і радянська культурна політика 1920-х років / Пер. з англ. Микола Климчук. — К. : Ніка-Центр, 2010. — 348 с.; 41 іл.


Информация о работе «Лесь Курбас. Революція театру»
Раздел: Культура и искусство
Количество знаков с пробелами: 13105
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
25413
0
0

... "Тернопільські театральні вечори". 18 жовтня 1915 року тут відбулася прем'єра "Наталки Полтавки" - першої постановки. У Тернополі на Курбасових спектаклях побував славетний киянин Микола Садовський. Творчий талант Леся Курбаса вразив його, тож запросив тернопільського режисера попрацювати в Києві. Лесь Степанович про це давно мріяв. Тому з матір'ю охоче прийняли запрошення. Навесні 1916 року він ...

Скачать
5646
0
2

... „Гайдамаки по Т.Г. Шевченко (1920), „Народний Малахій” (1928), „Мина Мазало” (1929), „Маклена Граса”, М.Г. Куліша (1933), „Диктатура” І.К. Микитенко (1930) та ін. Репресовано; реабілітований посмертно.   Лесь Курбас у своєму “Молодому театрі” здійснив постановку п’єс “Базар”, “Чорна Пантера і Білий Медвідь”, за участю режисера-постановника Ганта Юри у тому ж театрі в 1919 році відбулась прем ...

Скачать
185750
0
0

... перше десятиліття радянської влади і проявився в усіх галузях національної культури. Однак, з початку 30-х років розпочалися жорстокі репресії проти української інтелігенції. Національне відродження перетворилося в "Розстріляне Відродження". Лекція 7. Культура України у 1939- 1991 рр. План лекції. 1. Українська культура під час війни та у повоєнне десятиріччя. Ждановщина. 2. Неоднозначний ...

Скачать
22296
0
0

... такого цинізму могли додуматися тільки більшовики, перейняті дискредитацією національних святинь). На лаві підсудних опинилися 48 осіб. Серед них – літературознавець, автор фундаментальної «Історії українського письменства» С. Єфремов, академік М. Сліпченко, письменниця Л. Ста-рицька-Черняхівська, історик Й. Гер-майзе, мовознавець Г. Голоскевич та інші безвинні жертви «диктатури пролетаріату». ...

0 комментариев


Наверх