Визначення запаху при 20˚С

1. Визначення запаху при 20˚С

У колбу з притертою пробкою місткістю 250 – 350 мл відміряють 100мл досліджуваної води з температурою 20˚С. Колбу закривають пробкою, вміст колби декілька раз перемішують круговими обертами, після чого колбу відкривають і визначають інтенсивність запаху.

Інтенсивність запаху води оцінюють за п’ятибальною системою:

1бал – запах не відчувається;

2бали – запах не встановлюється споживачем, але легко встановлюється при лабораторному дослідженні;

3бали – відчутний запах;

4бали – різкий запах;

5балів – дуже сильний запах.

2. Визначення кольоровості.

В циліндр Несслера відміряють 100 мл профільтрованої через мембранний фільтр досліджуваної води і порівнюють зі шкалою кольоровості, проводять перегляд зверху на білому фоні. Якщо досліджувана проба води має кольоровість вище 70˚С пробу потрібно розвести дистильованою водою у певному співвідношенні до отримання кольору досліджуваної води, порівнюваної з кольором шкали кольоровості.

Отриманий результат множать на число, яке відповідає величині розведення.

Кольоровість визначають по градуйованому графіку і вказують у градусах кольоровості.

Шкала кольоровості

3. Визначення мутності

Мутність води визначають фотометричним шляхом порівняння проб досліджуваної води зі стандартними суспензіями.

4.Визначення осадку

Осад у воді водойм визначають через 1 годину після струшування проби. У період випадання осаду якісно описують освітлення – непомітне, слабке, сильне, вода прозора. Осад характеризується по величині відсутній, незначний, помітний, великий. При дуже великому осаді вказують його якість та колір.

5.Визначення прозорості.

Досліджувану воду перед дослідженням добре перемішують і наливають в циліндр, який ставлять нерухомо над стандартним шрифтом на висоті 4см. Доливаючи або відливаючи воду з циліндра, знаходять оптимальну висоту стовпа, яка дозволяє читати шрифтом.

Визначення проводять в добре освітленому приміщенні, але не при прямому світлі, на відстані 1м від вікна. Прозорість по шрифту виражають в сантиметрах і визначають з точністю 0,5 см.

6.Визначення завислих речовин фільтрування через паперовий фільтр

Через підготовлений фільтр пропускають не менше 0,5л ретельно перемішаної досліджуваної води. Промивають колбу, в якій була проба, і осад на фільтрі невеликою порцією дистильованої води. Фільтр підсушують на повітрі, потім кладуть у бюкс і у відкритому вигляді сушать при 105˚С на протязі 2 годин, закривають бюкс, охолоджують, зважують, повторюючи операції до досягнення постійної маси.

Вміст завислих речовин (мл/л) розраховують по формулі

прісний водойма відкритий аналіз

де М - маса бюкса з фільтром з висушеним осадом (мг);

М2 – маса бюкса з чистим висушеним фільтром (мг)

V – об’єм проби, взятої для аналізу (мл).

7.Визначення розчинного кисню

Пробу беруть в калібровану склянку об’ємом 100 – 200мл з притертою пробкою. Склянку наповнюють водою так, щоб вода переливалася через край.

 Кисень фіксують на місці зразу ж після відбору проби. Для цього вводять піпеткою 1мл розчину сульфату або хлориду мангану і 1мл лужного розчину йодиду калію. Після введення реактивів закривають склянку пробкою, слідкуючи за тим, щоб в ній не лишилось бульбашок повітря і вміст ретельно перемішують різким перевертанням склянки.

Перед титруванням (осад повинен добре осісти) доливають 5мл розчину хлороводневої кислоти (2:1), при цьому частина рідини виливається через край, що не має значення для визначення. Склянку закривають пробкою (повітря під пробкою не повинно бути), і вміст ретельно перемішують.

Осад гідроксиду мангану, в який випав у лужному середовищі, розчиняється, окислює йодисті сполуки, йод який виділився забарвлює розчин в жовтий колір. Після цього всю пробу переливають в колбу об’ємом 250 – 300мл і швидко митрують 0,02н. розчином тіосульфата натрію при неперервному помішуванні до блідо – жовтого кольору, після чого добавляють 1мл розчину крохмалю і продовжують по краплям титрувати до зникнення синього кольору. Колір повинен зникнути від одної краплі тіосульфата. Вміст розчинного кисню у воді (мг/дм³) розраховують по формулі:

де А – кількість розчину тіосульфата, витраченого на титрування проби (мл); н – нормальність розчину тіосульфата з врахуванням поправки;

8 – еквівалентна маса кисню, відповідна 1мл 1н. розчину тіосульфата; V – об’єм проби в склянці; 2 – об’єм води, яка вилилась при введенні реактивів для фіксації кисню (мл).

8. Визначення БСК -5

Пробу для визначення БСК обробляють в день забору.

Активна реакція води на визначення БПК повинна бути в рамках 6,5 – 8,5. У зв’язку з цим при необхідності воду нейтралізують відповідною кількістю хлороводневої кислоти або розчином їдкого натру. Необхідний об’єм кислоти або лугу знаходять титруванням окремої порції води за допомогою бром тимолового синього.

При аналізі річкової води, забрудненої стоками, обробленими хлоровмісними реагентами, належить спочатку видалити надлишок активного хлору. Для цього воду дехлорують на протезі годину. При високому вмісті активного хлору його відновлюють сульфатом натрію. Необхідну кількість сульфату натрію визначають в окремій порції води, добавляючи до неї 10мл 10% розчину йодида калію, підкислюючи розчин, доливаючи крохмаль і відтитровуючи виділившийся йод 0,02н. розчином сульфату натрію.

Температура води при цьому визначені БСК повинна бути 20˚С

Досліджувану воду переливають в бутель, наповнивши його ⅔ об’єма, доводять температуру до 20˚С шляхом нагрівання або охолодження на водяній бані і фільтрують воду на протязі 1 хвилини шляхом струшування.

Після цього за допомогою сифона наливають воду в ряд кисневих склянок до країв. В двох із них фіксують розчинений кисень, другі склянки з досліджуваною водою ставлять в термостат (температура 20˚С) на 5 діб.

Закінченням процесу БСК рахують появу у воді нітритів більше 0,1 мг/дм³

Величину БСК води (мг О2/ дм³) вираховують по формулі:

,

де А - концентрація кисню в пробі до початку інкубації (нульовий день) (мг/дм³); А2 – теж саме в розведеній воді в нульовий день (мг/дм³); Б - вміст кисню у пробі вкінці інкубації (мг/дм³); Б2 – теж саме в розведеній воді в кінці інкубації (мг/дм³); V – об’єм води, взятої для визначення, з урахуванням всіх розведень (мл).

9.Визначення окиснюваності

В колбу поміщують 100мл досліджуваної води, декілька капілярів, скляних кульок або кусочків пемзи, доливають 5мл розбавленої сульфатної кислоти (1:3) і 10мл 0,01н. розчину перманганату калію. Суміш нагрівають так, щоб вона закипіла через 5 хвилин і кип’ятять 10 хвилин. До гарячого розчину добавляють 10 мл 0,01н. розчину щавлевої кислоти. Обезбарвлену суміш титрують гарячим (80 - 90˚С) 0,01н. розчином перманганату калію до слабо – рожевого забарвлення.

 Одночасно проводять холостий дослід з 100мл дистильованої води і обробляють її так само, як і досліджувану воду. Витрата розчину перманганату калію не повинна перевищувати 0,3мл. Величину перманганатної окиснюваності (мг О2/ дм³) розраховують по формулі:

,

де А – об’єм 0,01н. розчину перманганату калію, витраченого на титрування проби (мл); В – об’єм 0,01н. розчину перманганату калію, витраченого на титрування холостого досліду (мл); К – виправний коефіцієнт до нормальності розчину перманганату калію; V – об’єм проби, взятої для аналізу (мл); 8 – еквівалент кисню.