3.4 Музей однієї книги
На білостінному будинку, що стоїть за якісь 100 м від центральної площі села Вихвостів з’явилася табличка з написом „Народний музей повісті М. Коцюбинського „Фата-моргана”(Додаток Г рис.1). Його урочисте відкриття відбулося під час Всесоюзного літературного свята „Чуття єдиної родини”. У гості на Городнянщину прибули представники трьох братніх літератур – російської, білоруської та української Валентин Динабурзький (Брянськ), Василь Ткачов (Гомель) та Анатолій Славута (Київ).
Напроти вхідних дверей увагу привертають викарбувані на металі атрибути нового села – своєрідне втілення мрій головної героїні повісті Маланки про творчу працю на землі, які в умовах, коли землею володіли багатії, були приречені залишатися фата-моргана – маревом.
Про зміни в селі за роки Радянської влади розповідається в експозиції музею, найдавніші експонати якого мають од роду до трьох століть. На час дії повісті лишалися в активному вжитку і ткацький верстат, і терлиця, і жорна, і дерев’яні ночви, і бовкун. Мабуть, останнє слово мало кому й зрозуміле. Так називався пристрій для запрягання одного вола, напівярмо свого роду.
Із цих предметів можна зробити висновки у яких умовах жили герої повісті „Фата-моргана”, трагедія яких під час куркульського самосуду восени 1905 року стала кульмінаційним моментом твору. У Вихвостові усі знають, що прообразом Маланки була Ярина Валах, Хоми Гудзя – Сафон Кужільний, Маланчиної дочки Гафійки – Параска Навара... Їхні портрети представлені у музеї. Є тут і матеріали про те, як сьогодні працюють у місцевому колгоспі, що носить ім’я Коцюбинського, нащадки героїв повісті. На землі, про яку так лірично-зворушливо мріяла Маланка, порядкують її внуки та правнуки.
Музей однієї книги – повна форма культурно-освітнього закладу. Принаймні, до сьогодні у республіці був лише один зразок такого музею. Він присвячений Шевченковому „Кобзарю” і більше прив’язаний до власне книги, розповідаючи про її долю у контексті української і світової літератури. Вихвостівський музей більше уваги акцентує на історії краю, що став коном описаних у книзі подій, на долях героїв повісті. Творці обох музеїв, здається, обрали шлях, котрі в кожному окремому випадку є найдоцільнішими.
Важливо, що музей „Фата-моргана” розмістився там, де відбувалися події повісті, а це дає можливість для асоціацій і зіставлень. А ще посилює естетичний і виховний вплив музею. Відразу після його відкриття вихвостівці і гості села вшанували пам’ять автора повісті, пам’ятник якому стоїть на центральній площі села – напроти іншому пам’ятнику із 16 викарбуваних прізвищ. Так увічнена пам’ять про загиблих під час куркульського самосуду селян. Живуть селяни у камені пам’ятника, у творі, залишенім письменником для нащадків, у музеї, присвяченім тому творові, а значить і їм, чесним трударям і мрійникам.
3.6 Археологічні розкопки у с. Мощенка
Поблизу с. Мощенка на території старого городища веде археологічні розкопки наукова експедиція Ленінградського Ермітажу.
На Городнянщині немало місць які свідчать про видатні історичні події. Доносять до нас подих давно минулих століть. Згадаймо хоча б Великий Лист вен, де відбулася битва давньоруських князів за київський престол. Та й поблизу Городні натрапляємо на пам’ятні місця: зокрема тут виявлено поселення доби неоліту, бронзи, юхнівської культури, кілька городищ пізніших часів.
Об’єктом уваги археологів стало село Мощенка: на околицях села виявлено городище часів Київської Русі. Однак цілеспрямованих археологічних досліджень тут досі не велося. Варто одразу ж підкреслити, що інтерес до цієї місцевості виявляють не тільки археологи. Кілька років тому у с. Мощенка побувала етнолінгвістична експедиція Московського університету, очолювана відомим славістом М. І. Толстим. Приїжджали для збору діалектологічного та фольклорного матеріалу студентські експедиції Ніжинського, Чернігівського та Житомирського педінститутів. Доречно сказати й про уродженку сусіднього з Мощеною села Берилівка О. С. Білу – нині наукового працівника Чернівецького університету. Вона плідно досліджує надсновські говори.
Із начальником експедиції – завідуючим сектором раннього залізного віку відділу історії первісної культури Ермітажу, кандидатом історичних наук М. Б. Щукіним ми зустрілися поблизу Мощенки, в наметовому містечку археологів, в урочищі Горщина, де ведуться розкопки. Марк Борисович розпові:
Урочище Горщина – знахідка чернігівських археологів. Тут пробні розкопки робив археолог із Чернігова О. В. Шекун. А 6на слід його навів Михайло Ілліч Євсієнко – краєзнавець Мощенки. Шекун визначив тип городища, саме через нього стали відомі місця і нам. Особливо хвилює проблема походження слов’ян.
Проблема ентогенезису слов’ян здавна цікавить вчених. На думку М. Б. Щукіна саме в нашому краю в давнину проходило зіткнення різних культур, які могли народити культуру слов’янських народів. Це зіткнення означало взаємовплив зі східною юхнівської культурою, з півночі – білоруська культура штрихової кераміки, з півдня – зарубинецької культури, із західної милоградської культури. Період цього взаємовпливу можна датувати VI ст. до нашої ери – VI ст. нашої ери.
Ймовірно, що існують матеріальні пам’ятки цього взаємовпливу, - говорить М. Б. Щукін – наша слов’яно-сарматська експедиція якраз і шукає ці пам’ятки.
11 членів експедиції – справжні ентузіасти своєї справи. Окремі з них – студенти Ленінградського університету, інші вже закінчили його І. А. Бажан, А. О. Мултаален, А. Д. Авдєєв працюють зранку до вечора.
Для нас важливо знати предмети становлення слов’ян. І якщо навіть нічого не знайдемо – на археологічній карті зникне ще одна біла пляма.
На території городища виявлено уламки глиняного посуду, прясельце із ткацького веретена, серп, вудила. Перші розкопки дають підстави говорити про специфічну конструкцію жител давніх поселенців. В ній поєднані типові елементи кількох культур.
Археологічні розкопки робота сама по собі унікальна. І треба мати неабияке терпіння щоб пласт за пластом, скрупульозно знімати грунт, просіювати його через решето, віднаходити в ньому звук століть. Науковий співробітник Ермітажу О. І. Семенов показує на темну смугу землі в розрізі розкопу:
По всьому видно: це засипаний давній рів – типовий для слов’янських городищ. Що спонукало людей вдатися до нього – це таємниця, яку розгадати не просто.
Хто-зна, які таємниці будуть розвідані в розкопках мощенського городища. Для науки однаково важливим є і позитивний, і негативний результати, підтвердження чи заперечення припущень. Але в цих археологічних дослідженнях для нас є неодмінний краєзнавчий пріорітет. Він окреслений не тільки географічно, а й сягає у товщу століть, протягом яких відбулось становлення Київської Русі колиски трьох братніх народів.
0 комментариев