2. ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ СТАН ПІДОЗРЮВАНОГО І ОБВИНУВАЧЕНОГО

Поняття підозрюваного чітко визначено в ст. 43¹ КПК. Воно зводиться до того, що підозрюваний: 1) це особа, затримана за підозрою у вчиненні злочину; 2) особа, до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого. В обох випадках ця особа з моменту затримання чи арешту як підозрюваний користується правами, наданими КПК України, про що нами вже було сказано у п. 1 даної роботи. Про роз'яснення прав підозрюваному зазначається в протоколі затримання або постанові про застосування запобіжного заходу. Що ж стосується обвинуваченого, то обвинувачений - це особа, щодо якої винесено постанову про притягнення її як обвинуваченого.

Підозрюваний та обвинувачений в силу свого процесуального стану наділені правами та обов'язками. У відповідності до цього, на мою думку необхідно їх зазначити.

Так, правами підозрюваного та обвинуваченого є: 1) знати, у вчиненні якого злочину його обвинувачують (підозрюють); 2) давати показання, відмовитись від дачі показань; 3) мати захисника, чи захищати себе особисто; 4) вимагати перевірки судом обґрунтованості затримання; 5) надавати докази; 6) заявляти клопотання і відводи; 7) користуватися рідною мовою, користуватися послугами перекладача; 8) брати участь у проведенні слідчих дій; 9) ознайомлюватися з матеріалами, якими обґрунтовується затримання, обвинувачення, а після закінчення розслідування – з матеріалами справи, робити з них виписки і копії та подавати на них зауваження; 10) подавати скарги на рішення, дії особи, яка веде розслідування; 11) у певних випадках одержувати копії процесуальних документів; 12) на забезпечення безпеки; 13) брати участь у судових засіданнях, ставити питання іншим особам, брати участь в дослідженні інших доказів.

Підозрюваного та обвинувачений зобов’язані: 1) з’являтися за викликом особи, яка здійснює розслідування; 2) повідомити про неможливості з’явитися; 3) не ухилятись від участі у розслідуванні та судовому розгляді справи; 4) не перешкоджати встановленню обставин у справі; 5) виконувати обов’язки, покладені на нього запобіжним заходом; 6) дотримуватися встановленого порядку при розслідуванні справи; 7) виконувати винесені відносно нього рішення.

Відповідно, дача показань - право підозрюваного, а не обов'язок. Тому він, як і обвинувачений, є особою, яка зацікавлена в результаті справи, а також, як і обвинувачений, не несе відповідальності за відмову від дачі показань і за дачу свідомо неправдивих показань. Таким чином, становище підозрюваного відрізняється від становища обвинуваченого, якому вже пред'явлено обвинувачення, який допитується про факти, які не тягнуть за собою його відповідальності.

Підсумовуючи все вищезазначене, необхідно сказати, що Держава Україна, проголосивши курс на демократичні ідеали світової спільноти, у формуванні нового відношення до особи орієнтується на міжнародні стандарти в області прав людини. Вони передбачаються міжнародними правовими актами. Відповідно до міжнародних норм, кожний обвинувачений має право при розгляді будь-якого пред'явленого йому кримінального звинувачення гарантії на основі повної рівності. На підсудного, обвинуваченого, підозрюваного не може чинитися тиси до надання свідчень проти самого себе або до визнання себе винним.

Комплекс прав, що надаються обвинуваченому і підозрюваному повинен відповідати положенням ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод. Тому, в кримінально-процесуальному кодексі необхідно в максимальній мірі врахувати не тільки зміст норм міжнародного права, Конституції України, що відносяться до обвинуваченого і підозрюваного, але і пропозиції по вдосконаленню забезпечення їх прав, вказаних в юридичній літературі.

3. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПІДОЗРЮВАНОМУ І ОБВИНУВАЧЕНОМУ ПРАВА НА ЗАХИСТ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Захисту у кримінальному судочинстві потребують і підозрюваний, і обвинувачений, яким для цього надано великий арсенал процесуальних засобів, а саме:

1. Забезпечення особистого захисту, тобто надання законом підозрюваному та обвинуваченому такого обсягу процесуальних прав, реалізуючи які вони можуть особисто захищати свої законні інтереси.

2. Забезпечення допоміжного захисту, тобто надання права скористатися допомогою захисника, представника чи законного представника.

3. Забезпечення посадового захисту, тобто покладення законом на державні органи та осіб, які ведуть процес, обов'язку роз'яснити особам, що беруть участь у справі, їх права та забезпечити можливість їх здійснення[7].

У процесуальне становище підозрюваного та обвинуваченого особа може бути поставлена за наявності достатніх доказів для її звинувачення у скоєнні злочину. Визнання ж підсудного засудженим потребує безспірної доведеності його вини у вчиненні злочину.

В силу презумпції невинуватості, яка є гарантією у здійсненні функції захисту, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ч. 1 ст. 62 Конституції). У справах, які подаються для розгляду та їх вирішення в суд, орган розслідування та прокурор вправі і зобов'язані доводити винуватість особи (як і інші обставини справи), але закон не надає їм права вирішувати питання про винуватість цієї особи, визнаючи її винуватою.

Обвинувачений мас право на захист, яке складає нею сукупність прав, що надаються обвинуваченому, а також його захиснику, законному представнику.

Право підозрюваного та обвинуваченого на захист має бути забезпечено (гарантовано). Це конституційна вимога, оскільки Конституція України визначає необхідність гарантії прав громадян (статті 3, 22, 55), не виключаючи й підозрюваного і обвинуваченого.

Законодавчо вимога щодо забезпечення права на захист підозрюваного і обвинуваченого закріплена у ст. 21 КПК України[8] та покладено її виконання на державні органи, а саме: особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд зобов'язані надати підозрюваному і обвинуваченому можливість захищатися встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення та забезпечити охорону їх особистих і майнових прав. Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суд, зобов'язані роз'яснити особам, що беруть участь у справі, їх права і забезпечити можливість здійснення цих прав (ст. 53 КПК).

Кримінально-процесуальними гарантіями права підозрюваного та обвинуваченого на захист є передусім система принципів кримінального процесу (презумпція невинуватості, змагальність та рівноправність сторін тощо), а також, як уже зазначалося, відповідність правом обвинуваченого обов'язків суду, прокурора, слідчого, особи, що провадить дізнання, та передбачені КПК порядок і підстави виконання таких обов'язків. Обвинувачений і підозрюваний мають право мати захисника. Відповідно до цього на слідчого, суд покладено обов'язок призначити, підозрюваному, обвинуваченому захисника, якщо вони про це заявлять.

Важливою гарантією права підозрюваного та обвинуваченого на захист є обов'язок наведених вище суб'єктів кримінального процесу роз'яснити підозрюваному, обвинуваченому кожне з наданих йому прав (ст. 53 Конституції).

На думку К. Гуценко, право підозрюваного та обвинуваченого на захист не може бути забезпечене за допомогою лише кримінально-процесуальних засобів. Це досягається взаємодією багатьох чинників, у тому числі й високого професіоналізму суддів, прокурорів, слідчих. Забезпечення права підозрюваного, обвинуваченого на захист є важливим і необхідним не тільки для особистості (для самого підозрюваного, обвинуваченого), а й для суспільства, держави, оскільки наявність та дотримання цього права - умова того, щоб суспільство було захищене від злочинних посягань шляхом виявлення та покарання дійсно винуватих у їх скоєнні[9].

Права підозрюваного, обвинуваченого дають їм можливість особисто та через захисника активно захищатись передусім від безпідставного кримінального переслідування, а також захищати й інші свої інтереси.

Право підозрюваного, обвинуваченого на захист утворює всю сукупність прав, наданих підозрюваному, обвинуваченому (підсудному, засудженому, виправданому), а також його захиснику, законному представнику. Це право мас бути забезпечене (гарантоване), оскільки Конституція України визнає необхідність забезпечення прав громадян (статті 3, 22, 55), не виключаючи й підозрюваного, обвинуваченого.

У кожній стадії кримінального процесу і стосовно кожної процесуальної дії, яка проводиться за участю підозрюваного, обвинуваченого, права підозрюваного та обвинуваченого конкретизуються, причому з метою забезпечення реалізації кожного з цих прав кримінально-процесуальний закон передбачає відповідні обов'язки органів розслідування, прокурора і суду.

Процесуальне становище підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) - проблема, до вивчення якої зверталось багато авторів, оскільки це питання ввібрало в себе безліч різних аспектів кримінально-процесуальної теорії й практики. Вся кримінально-процесуальна діяльність, усі дії її суб'єктів пов'язані з особою, яка затримана за підозрою у вчиненні злочину та якій пред'явлено обвинувачення в скоєнні злочину. Звісно, що після винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченої вона набуває процесуального статусу обвинувачений.

Як відомо, ще у XVIII ст. прогресивні ідеологи рішуче виступали проти ототожнення підозрюваного, обвинуваченого з винним, проти такої, що існувала у феодальному та інквізиційному процесі, презумпції винуватості обвинуваченого[10].

У кримінальному процесі України принцип презумпції невинуватості наповнений конкретним юридичним змістом і тому є важливою гарантією прав людини.

На думку М. Михеєнка, в кримінальному процесі є чотири аксіоми:

1. Обвинувачений не зобов'язаний доводити свою невинуватість, меншу винуватість або наявність обставин, що пом'якшують чи виключають його кримінальну відповідальність. Його винуватість зобов'язані доводити ті, хто обвинувачує.

2. Давати показання, відповідати на запитання, подавати докази, заявляти клопотання, оцінювати докази, тобто брати участь у доказуванні в кримінальній справі, є не обов'язком, а правом обвинуваченого. Над обвинуваченим недопустиме ні фізичне, ні психічне насильство.

3. Показання обвинуваченого - це звичайне джерело доказів і водночас засіб захисту ним своїх інтересів. Показання, як і будь-яке інше джерело доказів, підлягають перевірці. Визнання обвинуваченим своєї вини не може бути підставою для визнання його винуватим, якщо немає доказів його вини.


Информация о работе «Підозрюваний і обвинувачений – суб’єкти права на захист в кримінальному судочинстві»
Раздел: Государство и право
Количество знаков с пробелами: 44015
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
162185
0
0

... заходів примусового характеру, пов'язаних із обмеженням особистої свободи громадян. ВИСНОВКИ Магістерська робота досліджувала одну з актуальних проблем сучасного кримінального процесу України – роль прокурора у вирішенні судом цивільного позову у кримінальній справі. Дослідження та аналіз низки літературних джерел дали змогу зробити такі висновки і узагальнення. Поняття «шкода» та «збитки» ...

Скачать
352354
0
0

... має найбільш питому вагу в усій діяльності органів і осіб, які ведуть процес, осіб, яких залучають до цієї діяльності, а також те, що нормативне регулювання й теоретичне дослідження проблем доказування посідає чільне місце в кримінально-процесуальному праві, найважливішою складовою якого є доказове право, в науці кримінального процесу, де провідну роль відіграє теорія доказів (вчення про докази). ...

Скачать
90343
0
0

... засіданні. Нез’явлення цивільного відповіда­ча або його представника в судове засідання не зупиняє розг­ляду цивільного позову.  особи, ЯКІ ВІДСТОЮЮТЬ ІНТЕРЕСИ ІНШИХ ОСІБ Захисник – це учасник кримінального процесу, на якого покладено функцію захисту, і в силу цього він зобо­в’язаний використовувати всі зазначені в законі засоби і спо­соби з метою з’ясування обставин, що виправдовують підза ...

Скачать
179399
0
0

... мір примусу. Досвід Франції можна використати для організації судового контролю за досудовим слідством України. 3.2. Вдосконалення прокурорського нагляду як гарантії забезпечення прав учасників кримінального судочинства при проведенні досудового слідства Кримінально-процесуальний Кодекс України наділяє прокурора владно-розпорядчими кримінально-процесуальними повноваженнями. Так, відповідно ...

0 комментариев


Наверх