Войти на сайт

или
Регистрация

Навигация


Курсова робота з теми:

ОСНОВНІ НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ЕКСПОРТНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ЗЕРНОВОГО ГОСПОДАРСТВА ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ


1. Створення необхідних елементів механізму розкриття експортного потенціалу зернового господарства в області

Для забезпечення ефективного функціонування зернового господарства на внутрішньому ринку і створення умов для виходу його на зовнішній ринок велике значення має досягнення конкурентоспроможності зернової продукції. Одним з основних чинників вирішення поставленої проблеми є формування збалансованої ринкової інфраструктури, яка сприяє збереженню високої якості продукції, зниженню так званої посередницької маржі та ціни на зернову продукцію. Вона перетворюється на системоутворюючий елемент, навколо якого відповідним чином формуються всі інші.

Принципове значення для підвищення експортних можливостей зернової продукції має формування ефективної ринкової інфраструктури. З метою активізації вирішення даної проблеми було прийнято низку нормативних актів (Указ Президента України “Про заходи щодо розвитку продовольчого ринку та сприяння експорту сільськогосподарської продукції та продовольчих товарів” від 7 серпня 2001 року; Указ Президента України “Про заходи щодо забезпечення формування та функціонування аграрного ринку” від 6 червня 2000 року), відповідно до яких важливим завданням державної політики є розбудова інфраструктури аграрного ринку. Однак серед перешкод на цьому шляху варто виділити декларативність законодавства, оскільки законодавчо-нормативні акти проголошували ринкову за суттю мету, але не пропонували механізми її досягнення.

Торгова інфраструктура аграрного сектору є найбільш слабкою ланкою у системі “сільське господарство – переробка – торгівля”. На Херсонщині торгова інфраструктура зернового ринку розвивається повільно і нерівномірно, переважно розвинута інфраструктура експорту зернових, а ринкова інфраструктура, що забезпечувала би вихід на внутрішній і зовнішній ринок особистих селянських господарств, фактично відсутня. І це за умови, коли понад 60% зерна в області виробляється в господарствах населення.

Деякі кроки щодо створення ринкової інфраструктури для особистих селянських господарств були зроблені протягом 2003-2004 років, проте, вони ще не вплинули суттєво на ситуацію. Зокрема, прийнятий у 2003 році Закон України “Про особисте селянське господарство” містить статтю “Про державну підтримку особистого селянського господарства”, де йдеться, зокрема, про сприяння особистим селянським господарствам з боку органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в організації у сільській місцевості кредитних спілок с.-г. обслуговуючих кооперативів для надання послуг із заготівлі, зберігання, переробки та збуту зернової продукції, спільного використання технічних та транспортних засобів та соціально-побутового обслуговування. Однак фінансова підтримка ринкової інфраструктури для особистих селянських господарств із державного і місцевого бюджету законодавчо непередбачено.

Так, при вирішенні питання про місце зберігання зерна місцевими виробниками перевага віддається власним складським приміщенням підприємств, навіть якщо ці приміщення не призначені та непристосовані для цієї мети. У середньому близько 6 грн. за тонну коштує зберігання зерна на районному елеваторі, а в сільгосппідприємстві близько 7 грн. Більша вартість зберігання зерна в останніх пов’язана з використанням ручної праці. Незважаючи на переваги зберігання зерна на елеваторі, виробники не користуються його послугами, тому що виробник несе витрати на транспортування, елеватори знижують класність зерна, а також зменшують його обсяги.

Основними покупцями на ринку зернових в області є заготівельні організації, переробні підприємства, трейдери та дрібні посередники. Частина зерна реалізується у вигляді оплати праці або оренди землі.

Основними проблемами при збуті зерна виробники вважають низькі ціни на нього, ненадійність партнерів, брак транспортних засобів, навантажувально-розвантажувальні роботи (вручну), небажання покупців купувати невеликі партії товару, брак інформації про ціни, недостатні дотації держави.

Виробники не мають альтернативного каналу збуту зерна, окрім трейдерів. Що діють як монополісти. Звичайно, є і заготівельні організації, і переробні підприємства, і біржа, однак, обсяги зерна, які останні спроможні купити, – незначні. Більше зерно нікому не потрібне. Залишається тільки вільний ринок і зернотрейдери.

Витрати компанії-трейдера на відправку продукції на експорт при відвантаженні на умовах FOB становить від 100 до 160 грн/т. Відтак, прибуток фірм-посередників, що працюють на ринку зерна, становить близько 30 грн/т, прибуток зернотрейдерів – майже 50 грн/т. Досить реальним вбачається одержання цих коштів безпосередньо товаровиробником, який за допомогою Асоціації експортерів зерна самостійно може виходити на зовнішні ринки.

Виникає потреба спільними зусиллями кількох підприємств – великих виробників конкурентоспроможної с.-г. продукції, дрібних реформованих господарств, фермерів – створювати на кооперативних засадах структури експедиційного обслуговування, спрямовані на експорт товарних обсягів. Мається на увазі формування відповідних за кількістю і якістю партій, договори щодо складування продукції, оформлення сертифікатів та інших супроводжувальних документів, транспортування до портів, пропускних пунктів.

Просування зерна на ринок може також забезпечуватися через сучасні оптово-експортні продовольчі ринки, які утворюють керований, регульований механізм товарного обігу з відповідною інфраструктурою, що включає в себе комплекс торговельних, складських, адміністративних приміщень і допоміжних служб. Схему повноцінного оптово-експортного ринку зернової продукції, починаючи від первинної ланки – села і до найвищого регіонального рівня – обласної агропромислової біржі.

Така модель ринкової інфраструктури дасть змогу прискорювати процес просування продукції, впорядковувати взаємовідносини по всій технологічній лінії, надавати учасникам оптової торгівлі необхідні приміщення, обладнання і послуги. Вона має виключити посередників, які в гонитві за прибутками підвищують вартість зерна, що призводить до його не конкурентоспроможності.

Підтримка розвитку ринкової інфраструктури для виробників зерна (збутових кооперативів, маркетингових інформаційних систем, кредитних спілок, агроторгових домів) повинна стати пріоритетним стратегічним напрямком розвитку внутрішнього ринку, тому що її наслідком стане підвищення доходів сільських домогосподарств, пожвавлення внутрішнього зернового ринку, збільшення робочих місць і зниження соціальної напруги у сільській місцевості.

Організаційними напрямами системи регулювання експортного потенціалу зернового господарства повинні стати: створення і розвиток інфраструктури зернового ринку; розробка регіональної програми з формування та розвитку зернового ринку; створення нормативно-правової бази й інформаційно-аналітичного забезпечення державного ринку; створення міжвідомчих і регіональних узгоджувальних комісій з питань врегулювання міжгалузевих та міжгосподарських відносин; ведення моніторингу і прогнозування кон’юнктури зернового ринку; посилення контролю за якістю та безпекою продуктів; впровадження нових ринкових стандартів; організація декларування запасів зерна; здійснення сертифікації складських приміщень для його збереження.

Не менш важливим завданням розбудови інфраструктури зернового ринку є налагодження біржової торгівлі, яка покликана виконувати функції виявлення майбутніх цін і попередження можливих ризиків. Основним змістом біржових операцій мають стати не операції з наявними товарами, а хеджування і спекуляції, тобто операції з ф’ючерсними контрактами. Хеджування – складна біржова операція, яка вимагає від учасників великого біржового досвіду, розвинутого комерційного чуття, надійної та своєчасної інформації про майбутню кон’юнктуру ринку конкретного товару. Механізм хеджування передбачає виконання контракту, а також можливість його викупу.

Одним із важливих чинників ефективності функціонування зернового ринку, зокрема його інфраструктурної складової, є ступінь відлагодженості системи збору кон’юнктурної інформації та своєчасне постачання її споживачам. Створювана система інформаційно-економічного забезпечення суб’єктів ринку зерна має бути державною, ґрунтуватися на принципах оперативності та своєчасності, доступності і прозорості, стандартизації і достовірності. Очолити дану роботу, на мій погляд, має Міністерство аграрної політики України, створивши в обласних і районних управліннях відділи з моніторингу цін та ринкової інформації. Налагодження такої системи не тільки дасть поштовх розвиткові фізичних елементів інфраструктури ринку, зокрема біржі, а й сприятиме розвитку здорових конкурентних відносин у галузі закупівель, збільшенню частини товаровиробників у ціні кінцевих продуктів харчування, зменшенню хаотичності руху зерна та посередницької маржі.

З урахуванням обмежених фінансових можливостей державна підтримка цін с.-г. товаровиробників повинна забезпечуватися шляхом обмеження адміністративного втручання у формування закупівельних цін. Необхідно забезпечити прозорість товарних ринків, зокрема ринку зерна, та запровадити заставні закупівлі зерна.

Механізм заставних закупок зерна почав впроваджуватися лише з 2004 року. Заставні закупівлі зерна, які вважаються ринковим методом втручання держави у механізм ціноутворення на аграрному ринку, поєднується у 2004 році з адміністративними методами втручання. Були встановлені фіксовані ціни на зерно – 800 грн. для пшениці третього класу. Проте, не зважаючи на адміністративний контроль управлінь сільського господарства за фінансово-неспроможними с.-г. підприємствами, які намагаються продати зерно швидше, уникнути продажу зерна врожаю 2005 року за демпінговими цінами не вдалося. Зернотрейдери і виробники за взаємною домовленістю обходять визначену державою цінову межу на продовольче зерно. Очевидно, що для того, щоб ефективно запрацювали ринкові механізми усунення сезонних цінових коливань на зерновому ринку, необхідними є заходи з фінансового оздоровлення с.-г. підприємств.

Потрібна законодавча база з питань діяльності с.-г. ринків, зокрема прийняття законів про ринки основних видів с.-г. продукції та продуктів її переробки. Закон “Про зерно та ринок зерна в Україні” був прийнятий у 2002 році, проте, передбачені у ньому механізми регулювання зернового ринку почали впроваджуватися лише з 2004 року. На мою думку, засади регулювання аграрного ринку з метою підтримки доходів с.-г. виробників доцільно визначити в окремому рамковому законі.

С.-г. підприємства як суб’єкти аграрного ринку неорганізовані і знаходяться під тиском більш сильних і організованих суб’єктів ринку з вищим рівнем монополізму. За таких умов про справедливий розподіл доходів між суб’єктами ринку без державного регулювання не може бути і мови. детально дослідити ситуацію з ціновими співвідношеннями на аграрному ринку допомогла би система цінового моніторингу аграрного ринку. Проте така система досі не створена. Тому необхідно налагодити моніторинг цінових співвідношень в аграрній сфері та їх відповідності рівню реальних витрат основних суб’єктів ринку. На цій основі доцільно здійснювати регулювання відповідних ринків з метою запобігання різкому коливанню цін і недопущення невиправданого зниження доходів населення та підприємницьких структур.

Необхідно обмежити монополізацію окремих суб’єктів ринку с.-г. продукції, а також ринку ресурсів і послуг для сільського господарства з метою забезпечення конкуренції. Програмою розвитку внутрішнього ринку передбачалося також обмеження монополії окремих суб’єктів ринку с.-г. продукції, проте, ці заходи обмежилися перевірками Антимонопольного комітету, що були викликані кризовою ситуацією на ринку зерна у 2003 році.

Хоча і обмежено, але й виробники с.-г. продукції можуть впливати на ситуацію. У виробників відсутня єдина цінова політика, а у трейдерів і інших учасників ринку вона досконало відпрацьована. Частково несправедливий розподіл доходів на аграрному ринку можна виправити шляхом кращого інформування сільгоспвиробників про ситуацію на внутрішньому і зовнішньому ринку.

Ще один резерв – це удосконалення маркетингової стратегії сільгосппідприємств. Посилити позиції сільгоспвиробників на ринку могло би створення ними маркетингових кооперативів. Як правило, ринкова кон’юнктура ними не вивчається і за межі свого району (у крайньому разі, сусіднього) сільгосппродукція не вивозиться. Натомість основними мотивами вибору каналів збуту продукції є передоплата з боку продавця, попередня домовленість, зручність збуту (в умовах відсутності у виробників транспортних засобів, а іноді і збиральної техніки продукція збувається прямо з поля). У результаті з року в рік продукція продається одним і тим самим трейдерам, елеваторам, переробникам.


Информация о работе «Основні напрями підвищення ефективності використання потенціалу зернового господарства Херсонської області»
Раздел: Ботаника и сельское хозяйство
Количество знаков с пробелами: 55798
Количество таблиц: 2
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
70004
16
0

... є вплив різних факторів на процес виробництва зерна, дозволяє провести комплексний аналіз і зробити достовірні висновки про основні напрямки підвищення економічної ефективності. 2. Рівень і ефективність виробництва зерна   2.1 Виробничо-економічна характеристика підприємства Приватне сільськогосподарське підприємство «Кумари» Первомайського району Миколаївської області в селі Кумари ...

Скачать
78743
23
0

... факторів на процес виробництва зерна, дозволяє провести комплексний аналіз і зробити достовірні висновки про основні напрямки підвищення економічної ефективності. Розділ 2. Cучасний стан зерновиробництва в товаристві з обмеженною відповідальністю «Райдолина» Веселинівського району 2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства ТОВ «Райдолина» розташоване в Південній частині ...

Скачать
48216
14
1

... втрати. З урахуванням особливостей й специфіки сільськогосподарського виробництва на зрошуваних землях мною і розробляється даний дипломний проект, напрямлений на проектування насосної станції зрошення, ефективне використання зрошуваних земель і експлуатацію зрошувальної системи. 1 Аналіз технологій виробничих процесів 1.1 Аналіз стану питання і постановка задачі Виробнича діяльність В. ...

Скачать
179074
29
4

... -горілчаної та пивоварної галузей промисловості, а також можливості експорту озимої пшениці, особливо її цінних сортів і пивоварного ячменю. ІІ. Рівень розвитку господарства та економічна оцінка виробництва зерна в ТОВ “Великоглибочецьке” 2.1 Загальна організаційно-економічна характеристика ТОВ “Великоглибочецьке”. Товариство з обмеженою відповідальністю “Великоглибочецьке” було створене в ...

0 комментариев


Наверх