ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ ФАШИЗМУ

1.1 Умови та причини виникнення фашизму

1.2 Історія фашизму до кінця ІІ Світової війни

1.2.1 Історія фашизму в Італії

1.2.2 Історія фашизму в Німеччині

1.2.3 Історія фашизму в інших країнах

1.3 Неофашизм

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ФАШИЗМУ ЯК ПОЛІТИЧНОГО РЕЖИМУ

2.1 Визначення поняття "фашизм"

2.2 Ідейні принципи фашизму

2.3 Механізм фашистської держави

2.4 Економічна політика фашизму

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


Вступ

Люди не можуть жити, не пам'ятаючи уроків своїй історії. Тільки на підставі досвіду, пройденого народом, будуються сьогоднішній і завтрашній день. Цей вислів ще раз підтверджує відому істину про те, що без минулого немає сьогодення і не може бути майбутнього. Завдання цієї курсової роботи — дослідити один з найжахливіших уроків нашої історії — фашизм. Роки фашистського нашестя були страшними роками насильства і терору. Людство не може забути звірства фашистів, їх жахливі злочини, здійснені в Радянському Союзі, Польщі, Франції та інших країнах. Людство не в праві забувати такі речі, як Холокост, Освенцим, Хотинь, Бабин Яр. Ця тема торкається дуже страшних речей, тому досліджувати її без емоцій, лише об’єктивно мислячи дуже важко.

Актуальність даної теми є доволі велика. Найбільше вона пов'язана із поверненням поширенням цієї ідеології. Бо хто винен в тому, що фашизм не став віхою історії? Як не парадоксально, але факт: маючи досвід Другої світової війни, сучасне суспільство не взмозі повністю захистити себе від рецидивів фашизму. То тут, то там можна чути про неофашистські організації. Через стільки років після перемоги над Гітлером з'являються "скінхеди" творять беззаконня, використовують явно фашистську символіку, простежується та ж ідеологія. Тому вивчення фашизму є доволі актуальним, воно може допомогти в боротьбі з цією проблемою. Адже, як відомо: "Щоб перемогти ворога, треба пізнати його''. Велику актуальність має це питання в нас, тому ще саме в Східній Європі різко активізувались різні неофашистські рухи. Особливо гостро ця проблема стоїть в Росії і Україні.

До актуальних причин цієї теми можна віднести і те, що шум, який підіймається навколо фашизму і неофашизму, несе не тільки позитивну функцію в плані висвітлення проблеми, а й зворотню в плані її популяризації і невірного трактування. Завдяки засобам масової інформації і інтернету будь-який бажаючий може дістати цікавлячу його інформацію, будь то осуджуючого чи пропагандуючого характеру.

Усі вищезгадані причини показують, чому вивчення питання фашизму є дуже актуальним у наш час.

Об'єкт дослідження. Категорія політичної ідеології

Предмет дослідження. Політична ідеологія фашизму і неофашизму

Мета дослідження. Мета цієї роботи – дослідити фашистське вчення у всіх його проявах, створити загальну характеристику неофашизму.

Завдання дослідження:

·  вивести основні причини появи фашистської ідеології та її розвитку

·  дати загальну характеристику фашистського вчення

·  пояснити, чому саме фашизм призвів до розв'язання Другої світової війни

·  пояснити різницю між фашизмом і націонал-соціалізмом

·  запропонувати можливі шляхи розв'язання проблеми неофашизму в Україні

Джерельна база дослідження складається з підручників, критик монографій відомих ідеологів, різноманітних статей в наукових журналах на дану тематику

Методи, використані при дослідженні даної теми.

1)  Порівняльний (компаративний) метод — цей метод використаний при зображенню відмінностей всередині фашистської ідеології, на прикладі Італії та Німеччини. Різниці між фашизмом початку XX ст. і сучасним неофашизмом.

2)  Історичний метод — використаний при зображенні зародження та генезису фашистського вчення.

3)  Соціально-психологічний метод — за допомогою цього методу досліджено, чому саме в таких країнах, як Італія та Німеччина зародився фашизм. І які причини того, що він набув широкого поширення в країнах Заходу.

4)  Психологічний метод — використаний при дослідженні неофашизму, причин його виникнення та можливі шляхи подолання.

Практичне значення дослідження складається з можливості застосувати його при підготовці до виступу чи доповіді на дану тематику, при підготовці до практичних занять і задля розширення наукових знань.

Отже цей вступ показує характер досліджуваної теми, її актуальність, а також об'єкт, предмет, мету, джерельну базу, практичне значення та завдання цього дослідження і методи, використані при написанні даної курсової роботи.


РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ ФАШИЗМУ

1.1 Умови і причини виникнення та поширення фашизму

Фашизм зародився на початку ХХ ст. в молодіжному середовищі в Італії – спершу як культурно-мистецьке явище, як форма протесту проти наявного на той час засилля буржуазії, яке з часом перетворилось на справжній суспільно-політичний рух зі своєю історією, лідерами і ідеологією.

Ранні ідеологи фашизму напередодні Першої світової війни епатували публіку ніцшеанськими ідеями і закликали переробити світ і людину засобом відкинення моральних принципів. Але після 1918 року фашисти почали базувати свою ідеологію на патріотичних та реваншистських почуттях, використовуючи загальну образу і невдоволення, економічну кризу та інші негативні суспільні моменти. У той же час окреслюються намагання фашистів використовувати у своїй ідеології два чинники, які згодом стали визначальними – історичну традицію та фактор релігії.[1]

Перші фашистські організації — "фаши де комбаттименто" (звідси і назва всього руху) — з’явились в Італії в березні 1919 року. В жовтні 1922 року італійські фашисти прийшли до влади, їх лідер ("дуче") Б. Муссоліні зайняв посаду прем’єр-міністра. Оформлення фашистської диктатури завершилось в 1926 році.

На початку 1919 року виникла фашистська партія в Німеччині. У лютому 1920 року була прийнята назва — Націонал-соціалістична німецька робітнича партія. Звідси походить назва німецького різновиду фашизму — нацизм. В січні 1933 року нацисти прийшли до влади в Німеччині.

Спочатку здається дивним, як могло статися так, що в Німеччині та Італії, в одних з найбільш культурно розвинених країнах, фашизм зміг не лише виникнути, а й заполучив стільки прихильників.

Але досліджуючи ситуацію в тогочасних Італії і Німеччини можна виділити основні причини, котрі сприяли появі і встановленню даного політичного режиму:

l  загальнонаціональні кризи, які зачіпили у тій чи іншій мірі усі суспільні прошарки і групи, і які накалили до межі соціальні суперечкі;

l  послаблення реальної влади лідерально-демократичної держави, її неспроможність запропонувати і реалізувати ефективні шляхи виходу з кризи;

l  послаблення міжнародних позицій цих країн, аж до їх національного приниження, як це мало місце у випадку з Німеччиною, яку змусили підписати Версальський мирний договір;

l  наявність впливових лівих партій (комуністичної, соціал-демократичної), які лякали революційною перспективою не лише крупних капіталістів, а й середній клас;

l  наявність у фашистських рухів харизматичних лідерів, які вміло маніпулювали масами, обіцяючи вивести країну з кризи шляхом швидких і рішучих дій;

l  розчарування суспільства в ліберальних і демократичних цінностях;

l  нестабільність, яка породжувала націоналістичні, мілітаристські та завоювальницькі настрої

l  підтримка фашистів крупною буржуазією, котра розраховувала використати фашистські організацї в якості зручного тимчасового способу в боротьбі з ворогами.

Одночасна наявність усіх цих факторів дозволила фашизму отримати розповсюдження в Європі в 20-30-х роках, втягнути більшість країн в найбільш масштабну і кровопролитну війну. Крім того, необхідно звернути увагу на складність міжнародної ситуації в цій період. Вона характеризувалася недооцінкою головними країнами світу фашистської загрози, суперечностями, розглядом різноманітної агресії "крізь пальці". Франція була зацікавлена в збереженні Версальської системи, вона прагнула задля цієї цілі створити блок європейських держав. Англія і США були не проти відновлення воєнно-економічного потенціала Німеччини, щоб не допустити французької гегемонії у Європі і, головне, спрямувати агресивні амбіції фашизму на схід з перспективою війни між Німеччиною і СРСР.

Радянський Союз же віддавав перевагу плану щодо створення системи колективної безпеки. Але протиріччя країн-учасниць дипломатичних переговорів і їх взаємна недовіра перешкодили створенню цієї системи. Захоплення Німеччиною демілітаризованої Рейнської зони і відсутність рішучих дій світової спільноти проти озброєння країни переконали лідерів фашистських режимів у безпеці проведення політики агресивних захоплень територій.

1.2 Історія фашизму до кінця ІІ світової війни

1.2.1 Італія

Раніше, ніж в інших країнах Європи фашизм зародився і утвердився в Італії. Виникнення і розвиток італійського фашизму були визначені і обумовлені специфічними економічними, соціальними і політичними проблемами, що виникли вже в ХІХ сторіччі і були загострені результатом Першої світової війни.

Хоча Італія отримала в Першій Світовій Війні ряд тяжких поразок, але вона була однією з країн-переможців, щоправда найбільш з усіх виснаженою. Промисловість, фінанси, сільське господарство знаходилися у жахливому положенні. Ніде не було такого безробіття і убогості. В результаті війни Італія отримала Південний Тіроль і Істрію з Трієстом, але їй довелося відмовитися від далматинського узбережжя на користь Югославії, тоді як Фіуме було оголошено вільним містом. Громадська думка Італії обурено реагувала на таке рішення союзників і на передбачувану слабкість італійської влади. Перед обличчям цих націоналістичних емоцій італійський уряд не зважився рішуче втрутитися, коли італійські війська, перебуваючи під керівництвом Габріелі Д'аннунцио, не виконали наказ про відхід і 12 вересня 1919 року свавільно окупували місто Фіуме. Протягом 16 місяців Д'аннунцио господарював в місті, розвинувши вже тоді всі елементи політичного стилю фашистської Італії -- масові паради його прихильників під прапорами із зображенням голови, войовничі пісні, вітання по давньоримському зразку і емоційні діалоги з натовпом. Наступним кроком в становленні фашизму стало створення Організації фронтовиків «Бойові загони» («Fasci di combattimento»), заснованої Муссоліні в Мілані 23 березня 1919 року, яка прийняла політичний стиль Д'аннунцио за зразок.[2] 7 листопада 1921 року Муссоліні зумів об'єднати свій рух в Національну фашистську партію і за вражаюче короткий час організувати масовий рух, який вже на початку 1921 року налічував майже 200 000 осіб. Цей успіх залежав і від особи самого Муссоліні, і від пропагованої ним ідеології, що містила, разом з націоналістичними, також деякі соціалістичні елементи. Ідеологія нового руху привертала, разом з націоналістами і колишніми соціалістами, головним чином учасників війни і молодих людей, що бачили в цьому незвичайному русі єдину, ще невипробувану політичну силу, від якої вони чекали радикального вирішення національних проблем. Ще дієвішою, аніж програма фашистів, була їх політична тактика, що по суті продовжувала світову війну громадянською війною. Її представниками і виконавцями були "squadri" ("загони") -- загони, що складалися з учнів і студентів, а також колишні солдати італійських елітних і штурмових підрозділів -- "arditi" ("відважні, зухвалі").

Уряд і поліція не тільки не заважали фашистам, але навіть заохочували їх. Тоді ж фашизм отримує могутніх покровителів в особі Загальної конфедерації промисловців і поміщицьких союзів.

Увечері 27 жовтня 1921 року Муссоліні віддав наказ присутнім в Неаполі "скуадрі" почати похід на Рим. Хоча чорносорочники були недостатньо озброєні, поліція і військові знову не втручалися.

Уряд мав всі можливості швидко і остаточно присікти повстання: досить було відкрити стрілянину на чверть години, як пропонував генерал Бадольо. Але король ухвалив інше рішення – назначити Муссоліні прем'єр-міністром Італії.

28 жовтня 1921 року, коли Беніто офіційно став главою уряду, його положення було ще украй хистким. З 535 депутатів парламенту лише 35 належали до Національної фашистської партії. Тому Муссоліні довелося піти на коаліцію, до якої увійшли націоналісти, ліберали, демократи і "пополарі" (popolari – популісти, "народна партія"). Парламентські союзники фашистів проявили готовність прийняти 8 листопада 1923 року так званий "закон Ачербо" (legge Acerbo). По цьому закону будь-яка партія, що набрала на виборах найбільше число голосів, але не менше 25%, отримувала дві третини місць в парламенті. На виборах 5 квітня 1924 року фашисти разом з лібералами, що виступали загальним списком з ними, отримали майже дві третини всіх місць і тепер беззаперечно панували в парламенті. Втім, цей успіх на виборах був досягнутий перш за все за допомогою фінансової підтримки з боку промислових об’єднань.[3] 2 жовтня 1925 року були створені фашистські корпорації, що поєднували працедавців і працівників, вони поклали кінець свободі профспілкового руху. У складі кожної корпорації знаходилися представники фашистської партії і підприємницьких союзів. Головою кожної з корпорацій став особисто Муссоліні, він же очолив і міністерство корпорацій. Закон надав корпораціям визначення умов праці і вирішення трудових суперечок.

Після встановлення корпоративного ладу Муссоліні почав реформувати парламент. Замість нього була створена "палата фашистських організацій і корпорацій". Її члени призначалися особисто Муссоліні.

Після цього на початку листопада 1925 року послідкували "вищі фашистські закони", що розширили владу уряду. Подальшими законами були розпущені міські збори депутатів, скасована свобода зборів і об'єднань, свобода друку і були звільнені політично неблагонадійні службовці.

"Вищі фашистські закони" слідували один на одним:

·  заборона професійних союзів і політичних партій (за винятком фашистської);

·  відновлення страти за "політичні злочини";

·  запровадження надзвичайної юстиції (трибуналів) і адміністративної висилки;

·  органи місцевого самоврядування замінювалися на призначених урядом чиновники (подеста).

Всяке нове посилення терору провокувалося зазвичай яким-небудь "замахом" чи "змовою". У листопаді 1926 року за спробу зробити замах на життя Муссоліні був вбитий 15-річний хлопчик. Негайно послідувала хвиля арештів і смертних вироків.

На початку 1928 року був встановлений новий виборчий закон, за яким "велика фашистська рада" складала перед виборами єдиний список кандидатів, а виборці могли тільки прийняти або відкинути його в цілому. Таким чином парламентська система в Італії була остаточно замінена диктатурою.

Усі ці дії призвели до того, що у червні 1940 року Італія -- партнер Німеччини і Японії по антикомінтернівському пакту - оголосила війну Франції і Англії. Через деякий час вона напала на Грецію. Італійська фашистська преса наповнилася обіцянками про швидке створення Великої афро-европейской Римській імперії. Але кінець був зовсім не таким.

Окрім того слід зазначити основні риси італійського фашизму:

·  Принцип "вождізму" -- одноосібної диктатури. Прем'єр-міністр був незалежним від парламенту. Його міністри перетворювались на простих помічників, відповідальних перед своїм главою, вони призначалися і зміщувалися по волі останнього. Протягом багатьох років (до 1936 року) Муссоліні займав 7 міністерських постів одночасно. Глава уряду мав право на видання декретів, які мали силу законів.

·  Об'єднання фашистської партії з державним апаратом. Велика рада фашистської партії складалася з чиновників за посадою і за призначенням. Головою ради був глава уряду. Рада відала конституційними питаннями, обговорювала найважливіші законопроекти, від неї виходили призначення на відповідальні пости.

·  Третьою рисою був терор. Фашистський режим тримається на засобах масового придушення. Відповідно з цим визначається велике значення багатьох поліцейських служб, які були створені при режимі Муссоліні. Національні меншини були піддані важким утискам, але євреїв спочатку не чіпали. І лише у 1937-1938 роках, в процесі співпраці з Німеччиною, почали здійснювати антисемітські акції.

·  Зовнішня експансія. Фашистська Італія вимагала собі деякі французькі землі (Савойю, Ніццу, Корсику), претендувала на Мальту, намагалася захопити острів Корфу, сподівалася встановити панування над Австрією (до союзу з гітлерівською Німеччиною), готувалася до захоплення Східної Африки. У здійснення цієї програми, вдалося захопити слабку і відсталу Абіссінію (1936 р.), окупувати Албанію (1938р.)

У червні 1940 року Італія – партнер Німеччини і Японії по антикомінтернівському пакту – оголосила війну Франції і Англії. Через деякий час вона напала на Грецію. Італійська фашистська преса наповнилася обіцянками про швидке створення Великої афро-европейской Римській імперії. Але кінець був зовсім не таким, як передбачалося.


Информация о работе «Політична концепція фашизму»
Раздел: Политология
Количество знаков с пробелами: 60293
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
36281
0
0

... (Дж. Гобсон, Т. Грін, Ф. Науман, Дж. Д'юї, Дж. Джеліотті, Р. Дарендорф, М. Фрідман). Неолібералізм (грец. nеоs - новий, ІіЬеzalis - вільний) – сучасна політична течія, різновид традиційної ліберальної ідеології та політики, що сформувався як відображення трансформації буржуазного суспільства від вільного підприємництва до державно-монополістичного регулювання економіки, інстутиалізації нових форм ...

Скачать
85596
2
0

... , кольорове і шрифтове виділення опорного матеріалу, в ньому повинна бути достатня кількість ілюстрацій, а ілюстрування букварів взагалі має переважати над їх текстовим наповненням. Взагалі, роль підручника у процесі політичної соціалізації молодших школярів не може бути вирішальною. Політична освіта – єдність політичного навчання і виховання складається з багатьох факторів. Це і ...

Скачать
42714
0
0

... ітичним інтересами. Узгодження інтересів (міжкласовий компроміс) різних груп виробників е підвалиною стабільності та розвитку національного організму. Загалом, процес формування суспільно-політичних поглядів В. Липинського та шлях використання ним доробку європейських ідейних напрямів свідчить про його виразно консервативні настанови, які, втім, не впадали у крайність банальної реакційності. В. ...

Скачать
263986
0
0

... ї, доцивілізованоі) фази розвитку до стадії цивілізованості (станово-класовий устрій, чітка диференціація суспільства з наявними механізмами ре­гулювання суспільних суперечностей); інституціоналізація політичної системи українського суспільства феодального типу (князівська державність, інтеграція ранніх мікрополітичних утворень — племінних княжінь у державно-політичні макро-об'єднання імперського ...

0 комментариев


Наверх