Види релігійного фундаменталізму та їх роль у розвитку суспільства

8.2 Види релігійного фундаменталізму та їх роль у розвитку суспільства

Слово «фундаменталізм» сформувалося в другій половині XIX ст., коли в американському протестантизмі з'явилася група теологів, які виступили проти алегоричного та символічного тлумачення Біблії, за її буквальне розуміння. Євангелісти, в теологічному значенні, належали до консервативної течії протестантизму. Вони наполягали на тому, щоб Біблію приймали такою, якою вона є, при цьому ставлячи віру вище за розум. Головне завдання фундаменталістів зводиться до того, щоб призупинити модернізм у релігії.

Слово «фундаменталізм» походить від багатотомної праці «Фундаменталій», виданої американськими та англійськими консервативними теологами. У 1910-1915 рр. вони випустили 15 книг цієї серії, які отримали широке визнання серед віруючих і створили визначний культурний напрямок. Насамперед, фундаменталісти виступали проти натуралізму, який вони ототожнювали з теорією еволюції. Їх вимоги були зумовлені тим, що у 20-і рр. законодавчими зборами штатів було прийнято 37 законів, які забороняли викладання в школах дарвінської теорії еволюції.

Треба сказати, що мода на фундаменталізм цілком визначається соціокультурною динамікою. Якщо, наприклад, у 20-і рр. фундаменталісти перейшли на позиції самоізоляції, стали відходити від світових справ, від участі у справах загальнонаціональної політики, то у 80-і рр. почався новий бум релігійного фундаменталізму.

Фундаменталісти повернулися до загальнонаціонального політичного життя, звернули свою увагу на процеси, які, на їх думку, підривали основи віри та моралі в суспільстві. Поштовхом стало скасування в школах США обов'язкової молитви, а також заборона писати на стінах класів у державних школах десять заповідей.

Звичайно, фундаменталісти виступили проти агресії держави, яка мала на меті зруйнувати релігійний напрямок освіти. У політичному відношенні фундаменталісти були солідарні з правими консервативними силами, які виступили за заборону абортів, порнографії та гомосексуалізму, наркоманії та інших проявів «модернізму» в американському суспільстві. Це свідчило про те, що значна частина американців не приймала стрімких мутацій культурного життя. Більше того, в американському суспільстві, як і в цілому на Заході, склалась неоконсервативна ідеологія, яка виступила проти «прогресивних» нововведень.

На думку деяких американських соціологів, нові християнські праві – це один з найважливіших рухів XX ст. Вони вважають, що фундаменталізм може означати революцію порядку і може досягти великого розмаху. Нова хвиля консерватизму здатна викликати наступ іншої ери, але може знаменувати лише відхід від ліберальної традиції. Демографічна революція стала важливим фактором, який має вплив на процес відродження консерватизму.

Звичайно, що сучасний фундаменталізм несе в собі комплекс традиційних ціннісних орієнтацій. Оскільки фундаменталізм – це релігійні напрями, які проголошують незмінність канонічної догматики, вимагають ортодоксії (неухильне додержання певного вчення, переконань, тверда послідовність у поглядах), то виділяють євангелістський, ісламський, православний фундаменталізм.

Сучасний фундаменталізм відрізняється від «старого фундаменталізму», несе в собі комплекс традиційних ціннісних орієнтацій, основою яких, відповідно, є теологічні передумови.

Один з ідеологів євангелістського фундаменталізму, американець Д. Феллуел, писав: «Фундаменталіст вірить, що Біблія була в прямому розумінні слова натхненна Святим Духом, і тому вона непогрішна. Фундаменталісти вірять у божественність Ісуса Христа, визнаючи його народження від діви Марії, безгрішне життя, смерть заради прощення гріхів. Фундаменталіст вірить в євангелізм і у вчення через посередництво місцевої церкви як здійснення великої місії нашого Господа».

Смисл євангелістського фундаменталізму полягає в тому, що фундаменталісти відмовляються пристосовувати Євангеліє до філософської та культурної кон’юнктури, пропонуючи повернутися до основ християнської віри. Теологи називають шість «фундаментальних істин», які фундаменталісти вважають правильними:

1)  непогрішність Писання;

2)  непорочне зачаття Христа;

3)  спокута Христом гріхів людства;

4)  воскресіння Христа;

5)  правдивість біблійних чудес;

6)  преміленіаризм.

Коли теологи сперечаються про те, коли, на їх думку, настане тисячолітнє царство – після другого пришестя Христа чи до нього, то модерністи вважають, що пришестя Христа в плоті буде завершенням тривалої людської історії. Воля Бога, як вони вважають, зовсім не суперечить становленню сучасної цивілізації. Преміленіаризм виходить з прямо протилежних настанов. Таким чином, сучасний релігійний фундаменталізм в протестантизмі є реакцією на світські форми прогресу, на ті культурні обґрунтування, які пов’язані з ним. У світській культурі йому відповідає неоконсервативна хвиля, що пропонує різнобічні розрахунки з ліберальною політичною і філософською традицією.

Крім євангелістського фундаменталізму в сучасній літературі існує феномен ісламського фундаменталізму. Він пов'язаний з канонічним прочитанням інших священних текстів. На формування даного культурного напрямку впливають, насамперед, загальні політичні процеси, які дозволяють переоцінювати значення ісламу як світової релігії в сучасному світі. Вторгнення нових технологій у традиційний устрій ряду країн, наприклад, Ірану, породжує страх у зв'язку з руйнуванням звичних порядків життя людей. Так почалася фундаменталістськи обґрунтована релігійна революція аятоли Хомейні. Ця консервативна ідеологія спрямована не на збереження існуючого порядку, а на встановлення якогось вигаданого, майже фантастичного ідеалу.

У словах «ісламський фундаменталізм» криється образ Сходу в цілому. Але Схід не зводиться до ісламу і народів, які його сповідують. Як поняття, «ісламський фундаменталізм» є значно ширшим, різноманітнішим, повноцінним. Схід зберігає інші стародавні форми культури та способи виживання і стабільності, які можна відшукати, наприклад, в Індії.

Якщо говорити про класичні фундаменталістські організації, то вони виступають за «очищення» ісламу як такого від усього, що було привнесено в нього протягом усієї історії його існування, та звинувачують його в продажництві, прислужництві офіційних мусульманських служителів культу. Фундаменталісти закликають до створення ідеального мусульманського суспільства.

Хто складає соціальну базу фундаменталізму? Звичайно, насамперед, маргінали, особливий суспільний прошарок людей, які під час модернізації традиційних мусульманських суспільств вибилися із соціально-культурних сфер, відірвалися від традиційної культури. Породжує ісламський фундаменталізм також інтелігенція, яка звертається до першооснов мусульманської релігії, щоб вистояти в умовах модернізації.

Фундаменталізм як ідеологія активізує ірраціональні сили історії. Так, російський дослідник Г.С. Померанц, розглядаючи дане питання, говорить про сліпу прив’язаність не тільки до народних звичаїв, але і до всього етнічно-закритого. Такі сили досить великі. Називають їх традиціоналізмом. А фундаменталізм, за словами вченого, – це спроба міфологізувати культурний розвиток.

Крім ісламського існує ще і православний фундаменталізм. Православна церква претендує на збереження канонів і фундаменталістськи обдуманих джерел християнства. Православ'я наполягає на збереженні широко трактованої традиції, а саме на використанні старослов'янської мови для богослужінь. Воно претендує на роль панівної державної релігії, хоча багато разів заявляло, що відмовляється встановлювати своє панування.

На формування сучасної версії православного фундаменталізму значно вплинуло пожвавлення інших напрямів світового фундаменталізму і не лише у сфері культури, але й в інших сферах: політичній, економічній, військовій тощо.

Подальша доля фундаменталізму невід'ємно пов'язана з колізіями універсальної всесвітньої свідомості. Справа в тому, що вже саме існування світових релігій стає перешкодою для вироблення загальнолюдського світогляду. Уніфікований вплив цивілізації буде породжувати контртенденції. Неоконсервативна свідомість висуває на сьогодні ідеал мозаїки культур, які будуть протистояти ліберально обдуманій тенденції пошуку глобальних рішень.

До парадоксів нашого століття належить, як не дивно, піднесення національної самосвідомості. Воно не було передбаченим, однак, стало жорсткою реальністю століття. Можливо, джерелом даного національного піднесення є ідентифікація народів, відірваних від своєї крові та землі. Відродження національного духу породжує фундаменталістські напрямки. Зокрема російська православна церква намагається обґрунтувати істинне, ортодоксальне розуміння християнства. Вона освячує авторитарну державу, яка, на думку російських фундаменталістів, ідеально сприяє об’єднанню людей за духовним покликанням.