Войти на сайт

или
Регистрация

Навигация


Зміст Вступ 1. Органічна речовина ґрунту 1.1 Склад органічної частини ґрунту 1.2 Неспецифічні органічні речовини ґрунту 1.3 Утворення і склад гумусу 1.4 Екологічна роль гумусу 1.5 Географічні закономірності розподілу гумусних речовин в ґрунтах 2. Облік, оцінка, раціональне використання та охорона ґрунтів 2.1 Грунт як основний засіб сільськогосподарського виробництва

2.1.1 Поняття про родючість ґрунту

2.1.2 Види родючості ґрунту

2.1.3 Оцінка родючості та шляхи її поліпшення

2.2 Земельні ресурси та їх використання

2.3 Принципи раціонального землекористування і завдання охорони ґрунтів

Література


Вступ

Тема реферату «Органічна речовина ґрунту. Облік, оцінка, раціональне використання та охорона ґрунтів» з дисципліни «Ґрунтознавство».

Мета роботи – визначити та розкрити:

Склад органічної частини ґрунту. - неспецифічні органічні речовини ґрунту; - утворення і склад гумусу; - роль гумусних речовин в ґрунтоутворенні та живленні рослин; - екологічну роль гумусу; - географічні закономірності розподілу гумусних речовин в ґрунтах; - ґрунту як основного засобу сільськогосподарського виробництва; - земельних ресурсів та їх використання; - принципи раціонального землекористування і завдання охорони ґрунтів.
1.Органічна речовина грунту 1.1 Склад органічної частини ґрунту

Невід’ємною складовою частиною будь-якого ґрунту є органічна речовина – сукупність живої біомаси і органічних решток рослин, тварин, мікроорганізмів, продуктів їх метаболізму і специфічних речовин – гумусу. Складний комплекс органічних сполук ґрунту, зумовлений різним складом органічних решток, що надходять у грунт, неоднаковою спрямованістю мікробіологічного процесу, різноманітними гідротермічними умовами тощо. Нежива органічна маса перебуває в ґрунті в різних формах.

1.  Скупчення нерозкладених та слабкорозкладених органічних решток, які утворюють лісову підстилку, степову повсть, торф. Це так званий грубий гумус, або мор (нім. moor – торф). Неозброєним оком видно шматочки органів рослин, під мікроскопом – клітини і тканини.

2.  Глибоко перетворені органічні рештки у вигляді однорідної пухкої маси чорного забарвлення. Під мікроскопом можна побачити лише дрібні ділянки тканин з залишками напівзруйнованих клітин. Вся маса просякнута новоутвореними сполуками темно-бурого кольору. Цю форму органічної речовини називають модер (нім.moder – порохня). В народі її називають перегноєм.

3.  Органічний мул (від нім mull- пил), або власне гумус – комплекс органічних високомолекулярних сполук, специфічних для ґрунту. Це аморфна маса без залишків органічних решток (лат. humus – земля). Гумусні речовини дифузні розташовані між мінеральними частками ґрунту, склеюють їх.

Між наведеними формами органічної речовини існують поступові переходи. Джерелами органічної речовини можна вважати всі компоненти біоценозу, проте рослини є основним. Склад органічної речовини різних типів ґрунту неоднаковий.


1.2 Неспецифічні органічні речовини ґрунту

В процесі розкладання відмерлих решток рослин, тварин і мікроорганізмів грунт збагачується речовинами індивідуальної природи. Вони становлять 10-15 % загальної маси органічних речовин ґрунту. Найпоширенішими в ґрунтах є такі неспецифічні органічні речовини:

Азотисті сполуки – білки і амінокислоти. У процесі розкладання білків утворюються амінокислоти. Найчастіше в ґрунтах містяться аланін, гліцин, цистеїн, треонін, валін, метіонін та ін.

Вуглеводи – велика група органічних сполук, які є джерелом енергії для мікроорганізмів і багатьох видів безхребетних тварин. У ґрунтах містяться моносахариди (глюкоза, фруктоза, манноза, галактоза та ін.), олігосахариди і полісахариди (крохмаль, целюлоза та ін.).

Ліпіди – велика група органічних сполук, до якої входять жирні олії, фосфоліпіди, віск, кутин, суберин та ін.

Ароматичні сполуки. В ґрунтах виявлені ароматичні кислоти (протокатехова, ванілінова, бузкова та ін.), кумарини, флавоноїди, танін (дубильні речовини), лігнін та ін.

1.3 Утворення і склад гумусу

Одночасно з розкладанням органічних речовин в ґрунті синтезуються гумусні речовини, відбувається гумусоутворення.

Значний вклад у вивчення процесів гуміфікації внесли В.Р. Вільямс, Л.А. Александрова та ін. Л.М. Александрова розробила логічну схему гумусоутворення і мінералізації гумусних речовин. За її визначенням гуміфікація – складний біофізико-хімічний процес трансформації проміжних високомолекулярних продуктів розкладання органічних решток в особливий клас органічних сполук – гумусні кислоти.

Швидкість і спрямованість гуміфікації залежать від багатьох факторів. Основними серед них є кількість і хімічний склад рослинних решток, водний і повітряний режими, склад ґрунтових мікроорганізмів, реакція ґрунтового розчину, механічний склад ґрунту тощо. Певне співвідношення даних факторів і їх взаємодія зумовлюють певний тип гуміфікації органічних решток: фульватний, гуматно-фульватний, фульватно-гуматний і гуматний.

Гумус – це гетерогенна полідисперсна система високомолекулярних азотистих ароматичних сполук кислотної природи. За забарвленням і відношенням до розчинників гумусні речовини поділяють на три групи сполук: гумінові кислоти, фульвокислоти, гуміни.

Гумінові кислоти (ГК) темно-коричневого або чорного забарвлення, розчинні в слабких лугах і слабкорозчинні у воді. До їх складу входять вуглець (50-62%), водень (2.8-6.6%), кисень (31-40%), азот (2-6%) і зольні елементи. Залежно від вмісту вуглецю ГК поділяють га дві групи: сірі або чорні (високий вміст С2) і бурі. Елементарний склад молекул гумінових кислот непостійний. Хімічні властивості, ємкість вбирання, взаємодія з мінералами ґрунту зумовлені наявністю в молекулі ГК функціональних груп (карбоксильної, фенолгідроксильної, амідної, карбонільної тощо).

Фульвокислоти (ФК) світло-жовтого забарвлення, розчинні у воді і лугах. Їх елементарний склад відрізняється від складу гумінових кислот. Вони містять вуглець (41-46%), водень (4-5%), азот (3-4%), кисень (44-48%). Отже, фульвокислоти містять менше вуглецю і більше кисню, ніж гумінові.

Гуміни тепер прийнято називати рештками, що не гідролізуються. Це сукупність гумінових і фульвокислот, які міцно зв’язані з мінеральною частиною ґрунту. До їх складу входять також компоненти рослинних решток, що важко розкладаються мікроорганізмами: целюлоза, лігнін, вуглинки. Гуміни не розчиняються в жодному розчиннику, тому їх називають інертним гумусом.

Крім гумусних речовин в ґрунтах містяться органо-мінеральні сполуки. Здебільшого це солі неспецифічних кислот (щавлевої, лимонної, оцтової, мурашиної), комплексні солі неспецифічних і гумусних кислот та адсорбційні органо-мінеральні сполуки. Солі гумінових кислот називають гуматами, фульвокислот – фульватами. Більшість фульватів є легкорозчинні сполуки.

1.4 Екологічна роль гумусу

В.А. Ковда в своїх працях (1981,1985) підкреслює загальну планетарну роль ґрунтів як акумуляторів органічної речовини і енергії. Він запропонував гумусний горизонт ґрунтів планети вважати особливою енергетичною оболонкою – гумосферою Підраховано, що ґрунти з середнім вмістом гумусу (4-6 %) (200-400 т/га) накопичують на 1га стільки енергії, яка дорівнює енергії 20-30 т антрациту.

Енергію органічної речовини ґрунтів для здійснення життєвих процесів використовують мікроорганізми і безхребетні тварини для фіксації азоту та для багатьох інших хімічних і біологічних процесів. Тому підтримання запасів гумусу в ґрунтах – найактуальніша проблема сучасного землеробства. В багатьох регіонах земної кулі вміст гумусу в ґрунтах за останні 30-40 років зменшився на 30 %.

Гумусні речовини поліпшують фізичні властивості ґрунту. Ґрунти з високим вмістом гумусу мають широкий діапазон фізичної стиглості, тобто їх можна обробляти в широкому інтервалі вологості. Такі ґрунти потребують менших затрат на механічний обробіток. Одночасно збільшуються пористість, вологоємкість і ємкість вбирання ґрунту.

Велике екологічне значення мають біологічно активні речовини, що входять до складу органічної частини ґрунту. Наукові дослідження багатьох вчених свідчать, що окремі компоненти гумусу стимулюють ті чи інші фізіологічні процеси. Так, О.С. Безуглова (1980) довела, що гумусні речовини стимулюють ріст кореневих волосків і кореневої системи в цілому. Ферментативна активність гумусу зумовлює інтенсивність надходження СО2 в приземний шар атмосфери. Підвищення концентрації СО2 у повітрі інтенсифікує фотосинтез рослин.

Таким чином, органічна речовина ґрунту і пов’язана з нею енергія забезпечують стабільність біосфери. Виснаження запасу гумусу в грунтах нашої планети призведе до необоротних екологічних наслідків. Перед сучасним суспільством стоїть завдання – відродити і зберегти оптимальний гумусний стан ґрунтів.

1.5 Географічні закономірності розподілу гумусних речовин в ґрунтах

Вміст гумусних речовин в ґрунтах – характерна генетична і класифікаційна ознака кожного типу ґрунту. Положення про закономірну зміну гумусу в зональних типах ґрунтів залежно від географічних умов вперше сформулював В.В.Докучаєв у праці “Російський чорнозем”(1883). В наш час для кожного зонального типу грунту встановлено стабільний вміст гумусу в верхньому горизонті і стабільний тип розподілу його запасів по горизонтах профілю. Доведено також, що кожний тип ґрунту має певний якісний склад гумусу: відносний вміст гумінових і фульвокислот, будова їх молекул, форми органо-мінеральних зв’язків тощо (талбиця 1).

Таблиця 1 Вміст і склад гумусу у верхньому горизонті зональних типів ґрунтів (за М.М. Кононовою, 1969)

Грунт Вміст гумусу, % Відношення ГК:ФК Вміст рухомих форм гумусних кислот, %
Сильнопідзолисті 2,5 – 3,0 0,6 100
Дерново - підзолисті 3,0 – 4,0 0,8 100
Сірі лісові 4,0 – 6,0 1,0 20 – 30
Чорноземи глибокі 9,0 – 10,0 1,7 20 – 25
Чорноземи звичайі 7,0 – 8,0 2,0 – 2,5 10 – 15
Каштанові 1,5 – 4,0 1,2 – 1,5 10
Бурі напівпустинь 1,0 – 1,2 0,5 – 0,7 10
Червоноземи (вологі субтропіки) 4,0 – 6,0 0,7 – 0,9 90 – 100
Фералітні (тропічні) 2,0 – 4,0 0,3 – 0,4 100

З наведених даних видно, що максимально гумус накопичується у глибоких і звичайних чорноземах. Тут склались найсприятливіші гідротермічні і біохімічні умови. Які забезпечили високу продуктивність біологічної маси, помірну активність мікроорганізмів, консервацію і збереження гумусу в ґрунтах.

На північ і на південь від чорноземної зони поєднання гідротермічних і біохімічних умов несприятливе для синтезу і накопичення гумусу. В умовах посушливого клімату (сухі степи, напівпустині і пустині) біологічна продуктивність рослинних угруповань незначна, а рештки відмерлих рослин швидко розкладаються до повної мінералізації. На північ від чорноземів, в умовах тайгово-лісової зони переважає синтез фульвокислот, які легко вимиваються атмосферними опадами в нижні горизонти.

грунт гумус родючість земельний



Информация о работе «Органічна речовина ґрунту. Облік, оцінка, раціональне використання та охорона ґрунтів»
Раздел: Экология
Количество знаков с пробелами: 25595
Количество таблиц: 1
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
53121
0
0

... природного середовища Мінекоресурсів України. Контроль за використанням платежів за забруднення навколишнього природного середовища здійснюють органи Мінекоресурсів України.   1.4 Економіко-правовий механізм стимулювання раціонального використання і охорони довкілля: поняття, структура, джерела регулювання Відносини у сфері охорони навколишнього природного середовища у більшості країн світу ...

Скачать
53344
0
0

... та масовий відпочинок населення, здійснюється догляд за насадженнями, включаючи санітарні рубки та рубки догляду з підсадкою дерев та чагарників і т. ін. 1.3 Землі іншого природоохоронного призначення то їх використання До земель іншого природоохоронного призначення належать земельні ділянки водно-болотних угідь. Що не віднесені до земель лісового і водного фонду, а також земельні ділянки, ...

Скачать
245206
27
12

... екоконтролінгу повинен стати екологічний аудит, як ефективний засіб регулювання відносин виробництва з навколишнім природним середовищем. РОЗДІЛ 2 ОЦІНКА СТАНУ ЕКОЛОГІЧНОГО ОБЛІКУ ТА ЕКОКОНТРОЛІНГУ НА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ МЕЛІТОПОЛЬСЬКОГО РАЙОНУ   2.1 Вплив рівня забруднення навколишнього середовища регіону на сільськогосподарське виробництво Навколишнє середовище є необхі ...

Скачать
229249
11
17

... речовини, викиди поживних елементів, подібних до стоку добрив; осідання кислотних опадів, хвороботворні організми. Все це призводить до погіршення якості води і деградації водних ресурсів. Комплексна екологічна оцінка стану річок басейнів Дніпра за методикою, яка розроблена Українським НДІ водогосподарсько-екологічних проблем, показала, що немає жодного басейну, стан котрого можна було б класифі ...

0 комментариев


Наверх