Рівні й форми культури

Культурологія. Українська та зарубіжна культура
Культура і цивілізація. Взаємодія культури і суспільства, культури і природи Структура культури. Функції культури Рівні й форми культури Мистецтво – одне із основних інститутів культури Освіта як основний елемент в системі цінностей культури Богословська концепція розвитку культури Психолого-аналітична, функціональна й соціологічна концепції розвитку культури Культура держав Месопотамії: Шумеру, Аккаду, Вавилону, Ассирії Культурні здобутки Єгипту Культура Стародавньої Індії Давньокитайська культура Давньогрецька архітектура і скульптура Освіта і наука в Стародавній Греції Система виховання й освіти, наукові знання Давньоримської держави Архітектурні й будівельні досягнення римлян Культура Середньовічної Європи Здобутки арабської культури доби Середньовіччя Північний Ренесанс часів Реформізму Культура Київської Русі Освіта і наука, книгодрукування і література Х1У - першої половини ХУП ст Архітектура і образотворче мистецтво Х1У - першої половини ХУП ст Епоха просвітництва – новий погляд на суспільство Культурні досягнення епохи Просвітництва Феномен козацької культури Стан української культури в Австрійській та Австро-Угорській імперії Українська культура доби визвольних змагань 1917-1920 рр. та в умовах радянської доби Проблеми розвитку культури суверенної України Основні напрямки літературного процесу: романтизм, реалізм; декаданс та його течії: натуралізм, символізм, “чисте мистецтво” Нові напрямки в архітектурі та будівництві Костина А.В. Массовая культура как феномен постиндустриального общества. М.: КомКнига, 2006, - 350 с
482216
знаков
0
таблиц
0
изображений

4. Рівні й форми культури

Культура – це досить складна, багаторівнева система. Прийнято підрозділяти культуру по її носію. В залежності від того, хто створює культуру, тобто хто є суб’єктом культурної творчості, і який її рівень, розрізняють національну й світову культури.

Національна культура тісно пов’язана з поняттями “нація” і “етнос”. Зупинимося на їхньому визначенні. Під “етносом” (з грецької – “плем’я”, “народ”) слід розуміти стійку спільність людей, яка історично склалася на певній території і має відносні особливості культури (відповідну мову, психіку, самосвідомість).

Нація (з латинської теж “плем’я”, “народ”) – вищий етап розвитку народу, коли завдяки спільному ринку і державі формується усвідомлення національної приналежності. Національна культура становить сукупність економічних, політичних, побутових, мовних, обрядових, моральних та інших чинників відповідної нації.

Етнічні й національні культури між собою тісно пов’язані. В межах певних держав етнічні культури формують національні. З іншого боку існування національних культур забезпечує збереження, не розмивання етнічних культур, що є частинами національних культур.

Отже, національна культура виступає синтезом культур різних класів, соціальних прошарків і груп відповідного суспільства. Своєрідність національної культури, її неповторність й оригінальність проявляються як в духовній сфері життя й діяльності (мова, література, музика, живопис, релігія), так і в матеріальній сфері життя й діяльності (особливості економічного устрою, ведення господарства, традиції праці й виробництва).

Світова культура – це вікова сукупність культур цілісного світу, або ще можна сказати: синтез кращих досягнень усіх національних культур різних народів, які населяють нашу планету. Вона визначається власною системою загальнолюдських цінностей.

У другій половині ХХ ст. і на даному етапі відбувається двоєдиний культурний процес – інтеграція народів і здобуття народами національного суверенітету. Завдяки цьому посилюється завдання збереження культурної самобутності незалежного, вільного народу.

В залежності від суб’єктів культури, тобто тих, хто створює чи користується благами культури, визначають три форми культури: елітарна (висока), народна (фольклор), масова.

Елітарна або висока культура створюється привілейованою частиною суспільства або по її замовленню професійними творцями. Отже, виробником і споживачем елітарної культури є вищий привілейований прошарок суспільства – еліта (від французької “еліте” – “краще”, “відбірне”, “вибране”).

У різних соціологічних і культурологічних теоріях визначення еліти неоднозначне. Італійські соціологи Роберт Міхельс (1876-1936) і Гаетано Моска (1858-1941) вважали, що еліту по відношенню до мас характеризує висока ступінь діяльності, продуктивності, активності.

Проте у філософії й культурології більшого поширення набуло визначення еліти як особливого прошарку суспільства, який наділений специфічними духовними здібностями. За таким тлумаченням до еліти належить не просто вищий прошарок суспільства, правляча верхівка. Еліта є в кожному суспільному класі.

Отже, еліта – це частина суспільства, найбільш здібна до духовної діяльності, наділена високими моральними й естетичними здібностями. Саме вона забезпечує суспільний прогрес. Тому мистецтво в першу чергу повинно бути орієнтовано на задоволення її запитів й потреб.

Елітарна культура випереджує рівень сприйняття її пересічною людиною. Типовим проявом елітарної культури є теорія й практика “чистого мистецтва” або “мистецтва для мистецтва”.

На відміну від елітарної народна культура створюється анонімними творцями, які не мають професійної підготовки.

Народну культуру називають ще любительською (не по рівню, а по походженню) або колективною. Вона включає: міфи, легенди, епос, казки, пісні, танці.

По своєму виконанню елементи народної культури можуть бути: індивідуальними (викладення легенд); груповими (виконання пісень, танців); масовими (карнавальні свята).

Ще одна назва народної культури – фольклор (з англійської “народна мудрість”). Він завжди локалізований, оскільки пов’язаний з традиціями певної місцевості; демократичний, так як в його створенні беруть участь всі бажаючі.

У ХХ ст. виник феномен масової культури. Для його розкриття почнемо з визначення: що ж таке “маса”, що під нею розуміється?

Є декілька визначень “маси”.

1. Недиференційна (тобто неподільна) множина, протилежність поняттю клас. Маси не мають організації. Їх формують засоби масової інформації (преса, радіо, телебачення).

2. Натовп, поведінка якого підкоряється своєрідному “масовому психозу”, що грунтується не на розумі, а на пристрасті.

3. Публіка, тобто група людей, які об’єднані чисто зовнішніми й випадковими ознаками.

4. Синонім неосвіченості, некомпетентності.

5. Механізоване суспільство, продукт машинної техніки й масового виробництва, в якому людина втрачає свою індивідуальність.

6. ”Зверхорганізоване”, бюрократичне суспільство, де панує тенденція до одноманітності й відчуження. Від людини нічого не залежить і вона це розуміє. Всі рішення приймаються “зверху”. Таким чином особистість втрачає свої риси на користь стадності.

Масова культура – це поняття, яке визначає особливості виготовлення культурних цінностей в “масовому суспільстві”, яке орієнтоване на “масове споживання”.

Коли ж з’явилася масова культура? З приводу витоків масової культури в культурології існує кілька поглядів.

1. Передумови масової культури формуються з моменту виникнення людства, а конкретніше з появою християнської цивілізації. Як приклад наводять спрощені варіанти Священних книг (“Біблія для бідних” тощо), розрахованих на масову аудиторію.

2. Витоки масової культури пов’язані з появою в європейській літературі ХУП-ХУШ ст. пригодницького, детективного, авантюрного роману. Саме він значно розширив аудиторію читачів за рахунок величезних тиражів. Прикладом служить творчість англійського письменника Даніеля Дефо – автора широко відомого роману “ Життя й незвичайні пригоди Робінзона Крузо”.

3. Великий вплив на розвиток масової культури мав прийнятий у 1870 р. у Великій Британії закон про загальну грамотність. Він дозволив багатьом людям освоїти основний вид художньої творчості Х1Х ст. – роман.

Однак все вищезазначене – це передісторія масової культури. У власному розумінні масова культура проявила себе вперше в США в ХХ ст. Тобто законодавцями моди в сфері масової культури стали США. Відомий американський політолог Збігнев Бжезинський любив повторяти фразу, що стала крилатою: “Якщо Рим дав світу право, Британія – парламентську систему, Франція – культуру і республіканський устрій, то сучасні США дали світу науково-технічну революцію та масову культуру”.

Витоки концепції масового суспільства і відповідної масової культури стали можливі в результаті переходу від якісного капіталізму до масового виробництва, що супроводжувався втратою станових привілеїв.

У виникненні такого феномену як масова культура головну роль зіграли засоби масової інформації (преса, радіо, кіно, телебачення). Її типові риси – стандартизація, засилля легко доступних форм, ринкове ставлення до мистецтва, науки, політики, релігії як до виробників споживчих вартостей.

На відміну від високої, елітарної культури, орієнтованої на думаючу, інтелектуальну публіку, масова культура свідомо орієнтується на усереднений рівень масового споживача.

Популярним атрибутом масової культури стали так звані “мильні опери” – нескінчені телевізійні серіали. Вперше схожі постановки з’явилися на радіо в США в 1930-ті роки. Сюжет з продовженням включав і рекламу компаній, які виробляли мийні засоби, оскільки вони фінансували трансляцію. Звідси пішла назва – “мильні опери”.

Тобто, як ми вже відмічали, електронні засоби масового зв’язку (радіо, кіно й телебачення) створили масу й відповідно – масову культуру. Зараз телевізійні серіали збирають найширшу аудиторію споживачів масової культури.

У масовій культурі залишаються популярними й такі жанри мистецтва як детектив, вестерн, мелодрама, мюзикл, комікс. Саме в цих жанрах створюються спрощені “версії життя”, які зводять соціальне зло до психологічних і моральних факторів.

Цьому служать й такі ритуальні формули масової культури як “доброчесність завжди винагороджується”, ”любов і віра (в себе, в Бога) завжди перемагає”.

Таким чином, у художній творчості масова культура виконує специфічні соціальні функції. Серед них головною є ілюзійно-компенсаційна: прилучення людини до світу ілюзійного досвіду й мрій, що не збуваються.

Масова культура може стати й становиться інструментом впровадження в масову свідомість бажаних для певних соціальних груп стереотипів поведінки. Вона може стимулювати у “масах” нові, невідомі їм раніше потреби, формувати певні стандарти естетичного смаку.

Масова культура створюється й нав’язується зверху відповідними майстрами-професіоналами – менеджерами, письменниками, теле- та кінорежисерами і сценаристами, естрадними композиторами, музикантами, співаками, акторами.

Нерідко все це робиться на високому професійному рівні. Проте якість творчості визначається лише одним критерієм – комерційним успіхом. Масова культура є надзвичайно прибутковою справою, особливим типом бізнесу (шоу-бізнесу).

Комерційні мистецтво й література з їх штампами, реклама, комікси отримали узагальнене визначення – кітч (від німецького жаргонного слова “kitschen” – “збирати вуличне сміття”).

Отже, масова культура розрахована на споживання всіма людьми незалежно від місця їхнього проживання. В першу чергу масова культура орієнтується на комерційні цілі. Вона передбачає пасивне споживання культури. Відтак ця культура здатна виступати засобом маніпулювання свідомістю споживача.

ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ 1:

1. Гуревич П.С. Философия культуры. – М.: NOTA BENE, 2001. – 349 с

2. Корінний М., Потапов Г., Шевченко В. Короткий термінологічний словник з української та зарубіжної культури. – К.: Україна, 2000.- 182 с.

3. Костина А.В. Массовая культура как феномен постиндустриального общества. М.: КомКнига, 2006, - 350 с.

4. Культура и культурология: Словарь. – Екатеринбург, М.: Деловая книга. Академ. проект, 2003.- 926 с.

5. Культурологія. Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник (М.М.Закович, І.А.Зязюн, О.М.Семашко та ін.). – з вид. – К.: Знання, 2007. – 567с.

6. Руднев В.П. Энциклопедический словарь культуры ХХ ст. Ключевые понятия и тексты. – М.: Аграф, 2003.- 599 с.

7. Хоруженко К.М. Культурология. Энциклопедический словарь. – Ростов-на-Дону: Фенікс, 1997.- 639 с.

8. Шевнюк О.Л. Культурологія: Навч. посібник. - 3 вид. – К.: Знання-Прес, 2007. – 353 с.

ТЕСТ Тема 1. Поняття культури й культурології та їхні складові.

1. У Давньому Римі слово “культура” означало:

а) вміння обробляти землю; б) матеріальну діяльність людини; в) духовний світ людини.

2 .Книга “Наука про культуру”, що стала рубіжною у формуванні культурології як науки, написана:

а) Едуардом Тайлором; б) Освальдом Шпенглером; в) Леслі Уайтом.

3.Стосовно духовного життя термін “культура” вперше вживається:

а) Марком Туллієм Цицероном; б) Самуелем Пуфендорфом; в) Іммануїлом Кантом.

4.У науковий обіг поняття “культура” увів:

а) Марк Туллій Цицерон; б) Самуель Пуфендорф; в) Едуард Тайлор.

5.Автором концепції, згідно якої поняття цивілізація й культура схожі і водночас мають великі розбіжності, є:

а) Арнольд Тойнбі; б) Фернан Бродель; в)Освальд Шпенглер.

6.Передачу історичного досвіду поколінь через механізм культури здійснює функція культури:

а) світоглядна; б) комунікативна; в) пізнавальна.

7.Культура, що створюється привілейованою частиною суспільства або по її замовленню професійними творцями, є культурою:

а)елітарною; б) масовою; в) народною.

8.Синтез культур різних класів, соціальних прошарків і груп відповідного суспільства -характерна особливість:

а) класової культури; б) національної культури; в) світової культури.

9.Культура, що створюється привілейованою частиною суспільства або по її замовленню професійними творцями, є:

а) масовою культурою; б) народною культурою; в) елітарною культурою.

10.Вікова сукупність культур цілісного світу – особливість:

а) світової культури; б) національної культури; в) класової культури.


ТЕМА 2.

“ІНСТИТУТИ КУЛЬТУРИ ЯК СИСТЕМА ЇЇ ЦІННОСТЕЙ”

План

1. Влив релігії на розвиток культури.

2. Мистецтво – одне із основних інститутів культури.

3. Освіта як основний елемент в системі цінностей культури.

4. Наука – складова частина системи цінностей культури.

1. Вплив релігії на розвиток культури

Розвиток культури супроводжувався виникненням і становленням відносно самостійних систем цінностей. Спочатку вони включалися в контекст культури.

Однак пізніше розвиток цих систем цінностей приводить їх до все більш глибокої спеціалізації і нарешті до їхньої відносної самостійності. Так сталося з релігією, мистецтвом, наукою і освітою.

В сучасній культурі можна вже говорити про їхню відносну самостійність і взаємодію культури з цими інститутами.

Релігія стала однією з самих давніх систем цінностей культури. Термін “релігія” латинського походження й означає “благочестя”, “побожність”. Релігія – одна із форм духовно-практичного освоєння (бачення) світу, що ґрунтується на вірі в існування Бога чи богів, тобто надприродної сили, яка панує над людиною в її повсякденному житті.

Релігія є комплексним явищем, яке включає ідеї, погляди, уявлення про надприродне, а відтак і викликані ними переживання, настрої, емоції; відповідні культові дії (молитви, богослужіння, обряди, свята); організації, що об’єднують і спрямовують релігійну свідомість віруючих. Історичні форми розвитку релігії – племені, національно-державні (етнічні), світові (буддизм, християнство, іслам).

Племені форми релігії (деякі автори називають їх релігійною свідомістю, що передувала формуванню релігії) зародилися ще на зорі людства, а саме у первісному суспільстві (доба кам’яного віку: палеоліту, мезоліту, неоліту). Саме тоді виникають релігійні уявлення як необхідність пояснення навколишнього світу. Вся духовна культура ранньої родової общини мала тісні переплетіння релігійних уявлень. Вони зароджувалися та формувалися в таких перших початкових, простіших формах як тотемізм, фетишизм, магія, анімізм.

Людина вірила в те, що певні види тварин, рослин, іноді явищ природи виступають предками, покровителями людини або цілих родів, що між ними існує надприродний родинний зв’язок. Це становить суть тотемізму (від слова “тотем” – “його рід”). Люди вірили, що від тотема залежало їхнє життя, тому на нього намагалися вплинути різними магічними способами. На основі тотемізму виник культ тварин.

Тотемізм увійшов як елемент у сучасні релігії. Особливо його вплив відчутний в індуїзмі, де багато тварин вшановуються як священні. Серед них найпочесніше місце посідає корова. Сліди тотемізму простежуються і в християнстві. Святий дух зображується у вигляді голуба, а Христос часто називається агнцем, тобто ягням.

Людина обожнювала речі неживої природи, вірила в надприродні властивості матеріальних предметів: каменів, дерев, а пізніше – ідолів, які можуть їй допомогти. Ці вірування лежать в основі фетишизму. Термін “фетишизм” утворено від французького слова “фейтіс” (тобто “талісман”, “амулет”). Конкретному предмету-амулету приписувалася надприродна магічна сила, здатна охороняти його власника від лиха, хвороб, поганого впливу. В різних релігіях фетишизм перетворився на поклоніння священним книгам, іконам, мощам, хресту, культовим спорудам.

У первісному суспільстві зародились ритуальні дії. На їх основі виникла магія – віра людей у можливість впливу на навколишню дійсність. Саме слово “магія” іранського походження і відповідає таким словам, як “чаклунство”, “чарівництво”. Магія присутня в танці, що передує полюванню, в шептанні знахарки, яка виганяє хворобу з тіла хворого тощо.

Розрізнялися такі види магії:

- чорна магія – її мета завдати комусь шкоди;

- біла магія – її мета комусь допомогти;

- любовна магія – її мета привернути чи відвернути кохання;

- лікувальна магія – “шаманське” лікування хвороб;

- господарська магія – забезпечення врожаю або успіхів у полюванні.

Люди мали уявлення про існування безсмертної, незалежної від тіла душі людини. Ці вірування становлять суть анімізму. Термін “анімізм” утворено від латинських слів “anima” – “душа” і “animus” – “дух”. Люди вірили в те, що померла особа, точніше її душа, якимось чином продовжує існувати, переселяється в загробне життя. Крім того, анімізм передбачає існування духів – надприродних фантастичних істот (лісовик, мавка, русалка тощо).

Існування душі після смерті уявлялось аналогічним життю людини. Душі приписувалися звичайні людські потреби: в їжі, одягу. Цим пояснюється звичай одягати на померлого кращий одяг і прикраси, класти в труну предмети праці, залишати в могилі їжу і воду.

Релігійна свідомість з її першими уявленнями про надприродні явища породила культову практику: обрядові танці, заклинання, ворожіння тощо.

Оформлення релігії в сучасному розумінні слова відбулося разом з виникненням ранньокласового суспільства, перших національних державних утворень. Релігія даного періоду розвитку людства сповідувала політеїзм (тобто багатобожжя) та генотеїзм (визнання багатьох богів на чолі з одним верховним богом).

Стержнем такої релігії був міф. Він є найбільш давня система цінностей. Вважається, що в цілому культура рухається від міфу до логосу, тобто від вимислу і умовності до знання, до закону.

Міф – грецьке слово й перекладається як “переказ”. Термін “міфологія” має два визначення. Перше: “міфологія” – це наука, яка вивчає міфи (їхнє виникнення, зміст, розповсюдження). Друге: “міфологія” – система міфів і міфологічна свідомість різних народів. Міфологія як галузь культури є наївне і разом з тим фантастичне уявлення людей в докласовому і ранньокласовому суспільстві про світ, природу і людське буття. Міфи пояснюють походження світу, богів і героїв, а також взаємодію людини з богами, з природою. Але міф відрізняється від казки чи легенди тим, що сприймається як реальність.

Різні наукові школи дають різну оцінку міфам, вважаючи, що вони є:

- способом і формою певного донаукового мислення й світогляду;

- різновидом релігійної свідомості, тісно пов’язаної з обрядовою, ритуальною дією, перед усім спрямованою на природу, її сили;

- розповіддю, що ґрунтується на уособленні (персоніфікації) явищ природи і соціальних відносин з виразною тенденцією до їхньої символізації.

Проте всі дослідники погоджуються, що суть міфу складає несвідоме поріднення людини з силами природи. В міфу природа виступає як світ грізних, але рідних людині міфологічних істот або одухотворених предметів – богів, демонів, героїв, духів, рослин, каменів тощо. В міфу все умовно й символічно. Міф дозволяє загострювати той чи інший аспект цінності, гіперболізувати її, підкреслювати і навіть виокремлювати.

Міфологічний твір складається як би з двох рівнів – зовнішнього (образного) і внутрішнього – понятійного. В процесі росту раціонального мислення зовнішній (образний) рівень починає поступово зменшуватися. Відтак розвивається внутрішній (понятійний) рівень. Тобто виникають зародки філософії. Поступово міфи перепліталися з обрядами. Останні оживляли, інсценували міфи, тоді як міфи пояснювали, тлумачили ці обрядові таїнства.

Міф виник ще у первісному суспільстві, проте досяг розквіту в ранньокласовому суспільстві. За формою і змістом міфи й системи міфологічних поглядів мають етнічно чи локально забарвлений характер. З ними познайомитися дали можливість перші письмові джерела. Завдяки ним людство має уявлення про найдавнішу міфологію. Це були міфологічні системи країн Давнього Сходу: Месопотамії, Єгипту, Індії, історія яких сягає корінням в 1У-П тис. до н.е.

У них обожнювалися сили природи (наприклад, Сонце, Місяць, Вода, Земля, Блискавка, Потойбічний світ та інші, які представлялися в образі Богів), або трудова діяльність в образі Богів (землеробство, скотарство, ремесло тощо).

Однак міфологія як одна із цінностей культури досягла розквіту в Стародавній Греції. Давньогрецькі боги уособлювали не лише сили природи, а й важливі сторони соціального життя людей. Зокрема, Гермес опікав торгівлю, Аполлон протегував мистецтву, Феміда охороняла закони, Афіна уособлювала мудрість тощо.

Давньогрецькі боги не були моральним зразком для людини. Вони сварилися, інтригували. Отже, в цій релігії відсутнє протиставлення божественного й земного світів.

Проте саме міфологія дала можливість познайомитися з історією давньої Греції. З міфів ми отримали відомості про історичні події того часу, про суспільне життя й побут греків архаїчного періоду.

Давньогрецька міфологія стала підґрунтям для виникнення давньогрецької літератури, зокрема героїчного епосу. Він започаткований знаменитими поемами Гомера “Іліада” й “Одіссея”.

Водночас саме ці поеми є важливим джерелом для вивчення давнього періоду історії Греції, про який не має інших письмових свідчень.

Крім того, давньогрецькі міфи були основою для виникнення античного театру. Прообраз театральних вистав – це свята на честь популярного й любимого в багатьох областях Греції бога Діоніса (Вакха) – бога виноградарства й виноробства. Дані свята називалися Діонісії або Вакханалії (нагадаємо, що у римлян бог виноградарства і виноробства мав ім’я Бахус).

Вони стали витоками грецької трагедії. Із селянських свят з жартівливими піснями й танцями народилася комедія. Давньогрецька міфологія мала великий вплив на культуру багатьох європейських народів. До неї зверталися знамениті Леонардо да Вінчі, Тіціан, Рубенс, Шекспір, Моцарт, Глюк й багато інших художників, письменників й композиторів. Отже, у міфології беруть свій початок мистецтво, мораль, наука і взагалі все людське знання.

Ранньокласові форми релігії, в яких панувала міфологія, сприяли створенню перших національно-державних утворень. Як правило після розпаду цих держави вони теж зникали. Це сталося з релігією давніх держав Єгипту, Месопотамії, Індії, Греції тощо.

Замість них почали формуватися світові релігії. Ними стали буддизм (виник в У1 ст. до н.е.), християнство (зародилося у 1 ст. н.е.) й іслам (наймолодша релігія, що почала проповідуватися у УП ст. н.е.). Характерною ознакою названих світових релігій є монотеїзм, тобто віра в єдиного Бога. Ці основні світові релігії дали світу три великі книги – Веди, Біблію і Коран.

Релігійні учення, що проповідуються в цих священних книгах, суттєво відрізняються від міфології. На відміну від міфу в них обожнюється не природа, а надприродні сили людини (Будди, Христа, Мухаммеда) і, перш за все, дух з його свободою й творчістю.

Отже, головне у світових релігійних ученнях – віра в Бога-людину, або віра в надприродне, в чудо, в те, що не можна осягнути розумом, раціональним шляхом.

Християнська релігія тісно взаємодіє з культурою. Зокрема, біблійні сюжети про Бога людину Ісуса Христа були і є самими поширеними в живописі та його різновиді іконописі, фресках, мозаїці, скульптурі. Завдяки релігії розвивалася й архітектура, зокрема храмове мистецтво.

Цінності світської культури і цінності релігії впливають одна на одну. Культура створює релігію. Проте затвердившись, релігія починає змінювати культуру. Відтак подальший розвиток культури йде під значним впливом релігії. Вона сприяє формуванню духовної свідомості особистості, визначенню індивідуальної шкали цінностей та виборі ідеалів, виходу індивіда за межі вузькоземного бачення світу, служить конфесійній та соціальній інтеграції.


Информация о работе «Культурологія. Українська та зарубіжна культура»
Раздел: Культура и искусство
Количество знаков с пробелами: 482216
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
185750
0
0

... перше десятиліття радянської влади і проявився в усіх галузях національної культури. Однак, з початку 30-х років розпочалися жорстокі репресії проти української інтелігенції. Національне відродження перетворилося в "Розстріляне Відродження". Лекція 7. Культура України у 1939- 1991 рр. План лекції. 1. Українська культура під час війни та у повоєнне десятиріччя. Ждановщина. 2. Неоднозначний ...

Скачать
41478
0
0

... їнський народ не втрачав надії на звільнення. Прагнення до волі — основна ідея народної картини. (Зображення 10/11/12/13). Висновки Духовна культура українського народу досягла високого рівня в період існування козацької держави (1648—1781 pp.). Запорозьке козацтво впродовж трьох століть визначало напрями економічного, політичного і культурного розвитку України. Високо розвинута самобутня ...

Скачать
28317
0
0

... звідти переходять на інші форми. Врешті митці почали сповідувати традиції європейських художників, котрі прийшли до вподоби вищим суспільним верствам, адже воно найкраще передавали велич аристократії. Українське шляхетство, що тільки вийшло з козацької верстви, спішило позолотити свої герби. Тому немає нічого дивного, що разом із потягом до розкошів українці захопилися бароковим малярством, і так ...

Скачать
276722
0
0

... також унікальні історичні утворення, обмежені просторово-часовими рамками, що відрізняються характером свого відношення до світу природи, суспільства, самої людини. У руслі культурологічного підходу цивілізація розглядається як соціально-культурне утворення, основу якого складає унікальна однорідна культура, що є свого роду «перетином» культури і суспільства. Спроби зрозуміти відношення поняття « ...

0 комментариев


Наверх