Культура Київської Русі

Культурологія. Українська та зарубіжна культура
Культура і цивілізація. Взаємодія культури і суспільства, культури і природи Структура культури. Функції культури Рівні й форми культури Мистецтво – одне із основних інститутів культури Освіта як основний елемент в системі цінностей культури Богословська концепція розвитку культури Психолого-аналітична, функціональна й соціологічна концепції розвитку культури Культура держав Месопотамії: Шумеру, Аккаду, Вавилону, Ассирії Культурні здобутки Єгипту Культура Стародавньої Індії Давньокитайська культура Давньогрецька архітектура і скульптура Освіта і наука в Стародавній Греції Система виховання й освіти, наукові знання Давньоримської держави Архітектурні й будівельні досягнення римлян Культура Середньовічної Європи Здобутки арабської культури доби Середньовіччя Північний Ренесанс часів Реформізму Культура Київської Русі Освіта і наука, книгодрукування і література Х1У - першої половини ХУП ст Архітектура і образотворче мистецтво Х1У - першої половини ХУП ст Епоха просвітництва – новий погляд на суспільство Культурні досягнення епохи Просвітництва Феномен козацької культури Стан української культури в Австрійській та Австро-Угорській імперії Українська культура доби визвольних змагань 1917-1920 рр. та в умовах радянської доби Проблеми розвитку культури суверенної України Основні напрямки літературного процесу: романтизм, реалізм; декаданс та його течії: натуралізм, символізм, “чисте мистецтво” Нові напрямки в архітектурі та будівництві Костина А.В. Массовая культура как феномен постиндустриального общества. М.: КомКнига, 2006, - 350 с
482216
знаков
0
таблиц
0
изображений

2. Культура Київської Русі

Безпосередньо Київська Русь виникла завдяки союзу східнослов’янських племен: полян, волинян, древлян, білих хорватів, тиверців, уличів, частково сіверян. Її назва походить від найбільшого міста цієї держави – Києва. В Х ст. на Русі існувало понад 20 міст, в ХШ – 300. Єпископ Магдебурзький Тігмар у своїй “Хроніці” говорить про Київ, як місто, котре до монголо-татарського нашестя мало 400 церков і 8 торжищ. Історики доводять, що кількість населення Києва того часу сягала 50 тис. жителів, в той час як Лондон того періоду – 20 тис.

Термін Україна вперше згадується в 1187 р. Це слово означало поняття “край”, “країна”. Термін “Русь” походить від назв річок Рось, Руса, Росавиця.

До прийняття християнства у 988 р. у Київській Русі існували язичницькі вірування. Її населення поклонялося богу Роду (захисник роду), Перуну (бог грому і блискавки), Сварогу (бог неба), Дажбогу (бог сонця), Велесу (бог потойбічного світу) тощо. Релігійна реформа 988 р. князя Володимира наблизила Київську Русь до християнського світу, дала змогу прилучитися до його культури.

Перш за все це стосується писемності. Завдяки християнству в Східній Європі, в тому числі й в Київській Русі, поширюється глаголиця. Її творцями вважаються солунські брати – монахи Кирило і Мефодій. Пізніше на основі синтезу грецького письма та глаголиці виникла кирилиця – більш спрощена, а тому й більш довершена писемність, названа на честь вищезгаданого Кирила.

У свою чергу писемність дала змогу швидкими темпами розвивати освітянську справу. Школи відкривалися головно при монастирях і храмах. Грамоті вчили священики та диякони. Спочатку писали на бересті, згодом на пергаменті, використовуючи гусяче перо і чорнило, виготовлене з дубової або вільхової кори. При монастирях переписувалися книги, формувалися книгосховища. Самою відомою була бібліотека, заснована Ярославом Мудрим при Софії Київській.

Поширення писемності сприяло формуванню літературних жанрів. Давньоруська література поділялася на перекладну та оригінальну, а саме: літописну, філософсько-богословську публіцистику, повчальну, агіографічну (священну).

До перекладної літератури відноситься література, що перекладається з інших мов. Одним з перших був переклад Євангеліє, виконаний у Києві дияконом Григорієм для новгородського посадника Остромира –так зване Остромирове Євангеліє.

Літописання – це опис подій за роками. Найважливішими пам’ятками літописання є: “Повість временних літ”, написана монахом Нестором, літописи Київський (Х1ст.) і Галицько-Волинський (ХШ ст.).

Однією із найдавніших пам’яток, що дійшла до наших днів і відноситься до філософсько-богословської публіцистики, є “Слово про закон і благодать” митрополита Київського Іларіона. Цікавий зразок цього жанру – “Моління” Данила Заточника, в якому заточений у в’язниці автор намагається донести до князя не лише особисті прохання, а й загальнолюдські цінності.

Жанр повчальної літератури представляє “Ізборник” князя Святослава Ярославовича. Він акцентує увагу на проблемі “яко подобає людині бути”. Перу князя Володимира Мономаха належить “Повчання”, адресоване дітям. Це своєрідний заповіт. У ньому князь, посилаючись на авторитет Святого письма і твори отців церкви і враховуючи власний життєвий досвід, радить дітям як краще управляти державою. Щоб її не занапастити, потрібно, наголошує автор, жити за Божими заповідями, загальнодержавні інтереси ставити вище родинних, дбати про церкву, не оминати убогих і сиріт, берегти людське життя.

Виховну роль відігравала й агіографічна (з грецької –“священнописанна”) література або її ще називали “житейська”. В перших життєписах йшла мова про життя князів, зокрема Бориса і Гліба, убієнних Святополком, Ольги, Володимира. Згодом “Житія” присвячуються ченцям-подвижникам. Самим відомим із них є написане Нестором-літописцем “Житіє Феодосія Печерського” – одного з фундаторів Києво-Печерського монастиря. Уславлений “Києво-Печерський патерик” висвітлює подвижництво ченців Києво-Печерської лаври.

Перлиною давньоруської літератури вважається героїчна поема “Слово про Ігорів похід” невідомого автора. Цей твір не має аналогів у візантійській та європейській літературі. В ньому поєднуються авторський ораторій, фольклорні славлення та плачі. На прикладі невдалого походу князя Ігоря проти кочівників тавруються наслідки феодальної роздробленості.

Отже, характерною рисою давньоруської літератури є насамперед її національне, патріотичне спрямування, поєднане із загальнолюдськими цінностями. Давні книжники закликали виконувати Божі заповіді, любити батьківщину, виправляти недоліки суспільства.

Поява книг, розвиток літературної творчості призвели до виникнення на Русі книжкової мініатюри. Найдавнішими з тих, що дійшли до нас, є мініатюри в “Остромировому євангелії” (1056-1057) та “Ізборнику” князя Святослава (1073).

Давні русичі були майстерними будівничими. У дохристиянську епоху житлові й культові споруди зводилися із дерева. Вони будувалися із зрубів – колод, укладених у чотирикутні вінця. Із зрубів складалися як прості хати, так і двох-трьох поверхові тереми.

Після прийняття християнства в будівництві й архітектурі позначилися візантійські впливи. Саме тоді відбувся перехід від дерев’яного до кам’яного і цегельного будівництва. Першими зведеними кам’яними будівлями були храми. Проте вони є самостійною давньоруською переробкою візантійських зразків.

Храмове кам’яне будівництво започаткувалося спорудженням за наказом Володимира Великого церкви Успення Богородиці. Пізніше за нею закріпилася назва Десятинної, оскільки Володимир спеціальною грамотою відписав їй десяту частину великокняжих прибутків. Доля церкви склалася трагічно. Під час нападу в 1240 р. на Київ монголо-татар під началом хана Батия вона стала останнім рубежем оборони і була повністю зруйнована. У наші дні зберігається лише її підмурок.

На Русі найбільше поширення отримало хрестово-купольне планування соборів. Згідно нього склепіння з центральним куполом спиралися на чотири стовпи, утворюючи хрестоподібну композицію. Кутові частини покривалися купольними склепіннями. Зі східного боку, у вівтарній частині до храму прибудовувалися апсиди – напівкруглі виступи, покриті половиною купольного склепіння. Внутрішні стовпи ділили простір храму на нефи (міжрядні простори).

Особлива роль відводилася куполу, що мав не лише естетичне, але й культове призначення. Його головна функція – концентрувати духовну енергію людей шляхом “молитовного горіння” і направляти його в небо. Християни сподівалися, якщо молитва однієї людини може не дійти до Бога, то молитва багатьох людей, сконцентрована куполом, буде обов’язково почута. Згідно з візантійською традицією куполи покривалися свинцевими листами, позолоченими або пофарбованими в зелений колір. У Візантії обидва кольори (золотий і зелений) вважалися священними.

Вершиною давньоруської архітектури є Софіївський собор. Він збудований в 1036 р. за наказом Ярослава Мудрого на честь перемоги над печенігами. Як один із найдавніших соборів Європи Софія Київська є візитівкою України, місцем паломництва усіх вітчизняних й зарубіжних туристів.

Софіївський собор у Києві названий так само як і знаменитий Софіївський собор у Константинополі. Проте він є абсолютно оригінальною, самостійною архітектурною спорудою. У своєму первинному вигляду собор являв собою п’ятинефну хрестовокупольну будівлю з тринадцятьма куполами (символ Христа і дванадцяти апостолів). На сході всі п’ять нефів закінчувалися апсидами, а у центральному апсиді розташовувався вівтар. Дванадцять куполів сходинками піднімалися до великого центрального купола. Зовні до будівлі з трьох боків примикала арочна галерея, що загалом створювало пірамідальну композицію. Вся споруда була зведена так, щоб при порівняно невеликому розмірі створити відчуття величі й гармонії.

Характерні риси Софії Київської – багатоглав’я, пірамідальність композиції, оригінальна кладка, шоломоподібна форма куполів – стали новизною в будівельній справі й в свою чергу збагатили візантійську архітектурну школу.

Сусідом і майже ровесником Софії Київської став собор, присвячений архангелу Михаїлу. За ним закріпилася назва Золотоверхого Михайлівського собору. Він пережив всі пожежі й війни попередніх епох, але був зруйнований радянською владою у 30-ті роки ХХ ст. під так званим приводом реконструкції міста. Незалежна Україна відновила свою святиню. Зараз український уряд намагається повернути унікальні мозаїки Михайлівського собору з Росії, куди вони були вивезені. На початку 2001 р. вже повернуті чотири фрески.

Окрасою Києва, пам’яткою архітектури світового значення є й ансамбль Києво-Печерської лаври. Його головна споруда – Успенська церква стала важливим етапом у розвитку руської архітектури. З неї почалося поширення однокупольних храмів, основного типу культових споруд періоду феодальної роздробленості. Церква зруйнована в 1941 р. під час німецької окупації (є версія, що за наказом із Москви). Сьогодні вона вже відновлена.

Найкраще архітектура Х1-ХП ст. збереглася у стольному граді Сіверської землі – Чернігові, мальовничо розташованому на березі Десни. Зокрема, світове значення мають Спасо-Преображенський собор і церква Параскеви П’ятниці. Слід підкреслити, що для архітектури Спасо-Преображенського собору характерний вплив західноєвропейського романського стилю: масивність об’єму, вузькі вікна, крута сходова вежа.

Найбільше західноєвропейські впливи просліджуються в архітектурі Галицько-Волинського князівства, що в першу чергу засвоїла й переробила елементи архітектури сусідніх країн. Тут активно розвивалася замкова архітектура, поширювався такий варіант церковної споруди, як кругла ротонда. Після монголо-татарського нашестя культурний центр Київської Русі перемістився на захід, у Галицько-Волинське князівство.

Культові споруди прикрашалися іконописом, фресковим розписом і мозаїкою. Із іконописців на скрижалях історії залишилися імена монахів Києво-Печерського монастиря Григорія та Аліпія (обидва творили у другій половині Х1 - на початку ХП ст.). Вони стали засновниками київської художньої школи іконопису.

У Київській Русі на високому рівні знаходилося декоративно-прикладне мистецтво. Особливого розвитку досягло ювелірне мистецтво, що відзначалося високою естетикою і технікою виконання. Давньоруські ювеліри вміли робити чорніння срібла, лиття з дорогоцінних металів, карбування, інкрустацію.

Вони користувалися технікою скані (узори з тонких металевих ниток), зерні (прикраси з напаяних дрібних металевих кульок). Київські ювеліри оволоділи складною технікою перегородчастої емалі, що була запозичена у Візантії, але удосконалена ними. Процес її виготовлення був досить непростий. На золоту пластину наплавляли тонкі золоті перегородки. Таким чином отримані порожнини заповнювали емалевим порошком і розплавляли його. Як засвідчує німецький знавець ремесел Теофіл (Х1 ст.) руські вироби “з золота з емаллю і срібла з черню” високо цінувалися в середньовічній Європі.

На Русі досить популярними були такі види мистецтва як музика і танці, що супроводжували різні обряди, календарні свята. Ми знаходимо зображення музикантів і танцюристів на знаменитих фресках вежі Софіївського собору. Свідчення цих фресок, а також билин та літописів дають нам уявлення про давньоруські музичні інструменти. Ними були ріг, труби, бубон, гуслі, гудок.

Прийняття християнства дало поштовх подальшому розвитку хорового мистецтва, оскільки одноголосий спів став частиною богослужіння. Проте православний канон, на відміну від католицького, забороняв супроводжувати богослужіння інструментальною музикою. На Русі діяли дві системи нотних записів – самобутня і візантійська.

Отже, культура Київської Русі мала досить високий рівень в порівнянні із рівнем західноєвропейської середньовічної культури. Така ситуація пояснюється тим, що давньоруська держава не підпала під владу церкви (як це сталося на заході) й тому мала досить сильні світські елементи. А цей фактор зіграв не останню роль в збагаченні давньоруської культури. Проте даний стрімкий культурний поступ перервала іноземна експансія, що розпочалася з середини ХШ ст.

3. Історичні умови розвитку української культури Х1У - першої половини ХУП ст.

Історичні реалії, в яких опинилася Русь-Україна в Х1У - першій половині ХУП ст., вплинули на формування української культури. На відміну від процвітаючих західноєвропейських держав Україна опинилася під іноземним ярмом. Першим стало монголо-татарське. Потім українські землі підпали під вплив Литви, а далі поступово відійшли до Польщі.

Монголо-татарська навала стала головною причиною переміщення політичного й культурного центру із Київської землі до більш віддалених від монголо-татар і захищених від них горами й лісами земель Галицько-Волинського князівства.

В умовах роз’єднання і поневолення український народ не мав змоги збагачувати свою культурну спадщину. Відтак його головним завданням стало збереження давніх культурних традицій. Протягом наступних століть цей багатий культурний потенціал давав можливість живити українську духовність.

Навіть в умовах іноземного поневолення політичні та культурні традиції Русі запозичували інші народи, які стояли на нижчому щаблі розвитку. Така ситуація характерна для Великого князівства Литовського, під владу якого в другій половині Х1У ст. потрапили українські землі.

Порівнюючи з роками монголо-татарської навали цей період виявився сприятливішим для української культури. Литовські князі вважали себе спадкоємцями Київської держави. У своїй політиці стосовно Руської землі вони дотримувалися правила “старого не змінювати й нового не вводити”. Литовські керманичі називали себе королями литовськими та руськими, дотримувалися руських звичаїв, залишали при владі місцеву знать.

Відчуваючи вищість української культури, литовці зберегли за української мовою статус офіційної. Нею користувалися в урядуванні, складанні грамот і законів. Правові традиції “Руської правди” продовжилися у “Литовських статутах”, що стали одними із кращих правових кодексів середньовічної Європи. В часи литовського панування не переслідувалася і Руська православна церква. Певні представники литовської княжої династії приймали православ’я і споріднювалися із знатними українськими й білоруськими родами.

Проте така ситуація тривала недовго. У 1385 р. князь Ягайло згідно Кревської польсько-литовської унії приєднав Литву разом з українськими землями до Польщі. Наслідки польської колоніальної політики дали себе знати після Люблінської унії 1569 р., коли майже всі українські землі увійшли до складу Речі Посполитої. Вона поглибила політичне, економічне й духовне поневолення українства. Наступ польського “войовничого католицизму” завершила Берестейська унія 1596 р., що здійснила конфесійний поділ українських віруючих на уніатів та православних.

Наступ поляків на православну церкву переслідував більшу мету, а саме знищення національної ідентичності, оскільки в той час церква була визначальним чинником суспільного та духовного життя. Тому основним гаслом боротьби за збереження українства як нації стала оборона “церкви та нації руської”.

Цю боротьбу за охорону національних традицій в Україні, як і в кожній державі, очолювала інтелектуальна еліта. Для знешкодження національних устремлінь української шляхти польська влада намагалася різними методами її ополячити й окатоличити. До останніх належали виняткове право католиків на державні посади і привілеї. Спокушені ними українські шляхетські роди поступово переходять у польський табір.

У цей же період набирає ваги й московська держава. Переможна війна з Литвою дає їй можливість приєднати Сіверщину (Чернігів, Стародуб, Новгород-Сіверський). Проте маючи більш далекосяжні завойовницькі плани щодо всіх східнослов’янських земель, Москва проголошує себе спадкоємицею Києва, а після завоювання Константинополя турками (1453) – спадкоємицею Візантії (так звана теорія “третього Риму”). Таким чином над українськими землями нависла загроза, з одного боку, латинізації й спольщення, з другого – омосковлення.

Іншою великою перешкодою на шляху розвитку української культури стали набіги татарської орди, яка дощенту нищила край, забираючи тисячі людей у полон і продаючи їх на невільницьких ринках Криму.

Захистити українство від іноземного гніту поставили собі за мету козаки. Це був проміжний прошарок між шляхтою і селянами. Від селян їх відрізняло те, що вони були вільними, а від шляхти те, що вони не могли володіти тими ж селянами. Селяни й міщани тікали від польського ярма на вільні, незаселені землі нижньої течії Дніпра, за неприступні дніпровські пороги і ставали там вільними людьми, тобто козаками. Звідси й назва козацтва – запорізьке.

Спочатку польська влада вирішила використати козаків у справі стримування татарських набігів на її південні кордони й тому мирилася із існуванням козацтва. Польський король навіть офіційно визнав певну кількість козацтва, яке заносилося в реєстр (так зване реєстрове козацтво) і утримував його. Але поряд з реєстрованими козаками знаходилася численна сила нереєстрових козаків.

Фактично на Запоріжжі виникла держава в державі, а саме відносно незалежна козацька держава в межах Речі Посполитої. Запорізька Січ була найдемократичнішим утворення у тодішньому світі. Безпосередньо козаки переобирали щорічно кошового отамана (пізніше його стали називати гетьманом). Козацька держава мала дипломатичні стосунки із зарубіжним світом. Її значення і вплив ще більше посилилися в період визвольної війни українського народу проти польської шляхти. Вершиною ж козацького впливу на культурний розвиток українства став період Гетьманщини.


Информация о работе «Культурологія. Українська та зарубіжна культура»
Раздел: Культура и искусство
Количество знаков с пробелами: 482216
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
185750
0
0

... перше десятиліття радянської влади і проявився в усіх галузях національної культури. Однак, з початку 30-х років розпочалися жорстокі репресії проти української інтелігенції. Національне відродження перетворилося в "Розстріляне Відродження". Лекція 7. Культура України у 1939- 1991 рр. План лекції. 1. Українська культура під час війни та у повоєнне десятиріччя. Ждановщина. 2. Неоднозначний ...

Скачать
41478
0
0

... їнський народ не втрачав надії на звільнення. Прагнення до волі — основна ідея народної картини. (Зображення 10/11/12/13). Висновки Духовна культура українського народу досягла високого рівня в період існування козацької держави (1648—1781 pp.). Запорозьке козацтво впродовж трьох століть визначало напрями економічного, політичного і культурного розвитку України. Високо розвинута самобутня ...

Скачать
28317
0
0

... звідти переходять на інші форми. Врешті митці почали сповідувати традиції європейських художників, котрі прийшли до вподоби вищим суспільним верствам, адже воно найкраще передавали велич аристократії. Українське шляхетство, що тільки вийшло з козацької верстви, спішило позолотити свої герби. Тому немає нічого дивного, що разом із потягом до розкошів українці захопилися бароковим малярством, і так ...

Скачать
276722
0
0

... також унікальні історичні утворення, обмежені просторово-часовими рамками, що відрізняються характером свого відношення до світу природи, суспільства, самої людини. У руслі культурологічного підходу цивілізація розглядається як соціально-культурне утворення, основу якого складає унікальна однорідна культура, що є свого роду «перетином» культури і суспільства. Спроби зрозуміти відношення поняття « ...

0 комментариев


Наверх