Особливості розвитку самостійності підлітків підліткового віку в навчально-виховному процесі

Вступ

 

Актуальність дослідження. Нові цілі освіти припускають формування творчої особистості, здатної до самостійного визначення способів своєї діяльності. Якість освітнього процесу багато в чому визначається тим, якою мірою учень є суб'єктом пізнання, виявляючи в процесі навчання активність і пізнавальну самостійність. Самостійність є основою формування творчості в діяльності суб'єкта, а творча діяльність - це активна взаємодія суб'єкта з навколишнім світом, в результаті якого він цілеспрямовано змінює цей світ і себе, і створює щось нове, що має суспільне значення. Тому майбутнє напряму залежить від зусиль школи: наскільки добре вона забезпечить розвиток активності і самостійності підлітків у навчанні. Таким чином, дана проблема є об'єктом пильної уваги психологів і педагогів. Разом з тим, завдання освіти на сучасному етапі вимагають конкретного вивчення проблеми самостійності підлітків на матеріалі окремих предметів. У роботі кращих вчителів накопичений значний досвід розвиваючого навчання. Однак переважно в більшості шкіл залишається традиційна організація самостійності підлітків. Ці недоліки масової практики пояснюються не достатньо високим рівнем розвитку технології самостійності школярів в навчально-виховному процесі.

Важливість практичного вирішення проблеми розвитку самостійності, її недостатня теоретична вивченість, значення для вдосконалення навчання і необхідність розробки обґрунтованої технології розвитку самостійності зумовили її актуальність і визначили вибір теми дослідження «Розвиток самостійності підлітків в навчально-виховному процесі». Успіх такої роботи багато в чому визначається тими умовами, в яких протікає навчання. Свідомо створювані в навчальному процесі, ці умови відносяться до педагогічних та повинні сприяти творчому розвитку особистості школяра.

Об’єктом дослідження є особливості розвитку самостійності підлітків підліткового віку в навчально-виховному процесі.

Предметом дослідження виступає процес розвитку самостійності підлітків в навчально-виховному процесі

Мета дослідження. Виявити можливості розвитку самостійності підлітків підліткового віку в навчально-виховному процесі.

Завдання:

1)  Вивчення теоретичного матеріалу з проблеми розвитку самостійності підлітків підліткового віку;

2)  Вивчення психологічних особливостей розвитку самостійності підлітків;

3)  Проведення дослідження за допомогою психодіагностичних методик;

4)  Аналіз і узагальнення результатів дослідження.

Гіпотеза дослідження. Високий рівень розвитку самостійності забезпечує гармонійний розвиток особистості.

Методи дослідження.

1) вивчення і аналіз літератури;

2) типологічно порівняльний;

3) структурний;

4) метод спостереження;

5) тестування;

6) статистичний метод.

Дослідження проводилося на базі Коростишевської НВК ЗОШ І-ІІІ ступенів, ліцей інформаційних технологій, з учнями 8 – Б класу.

 

Розділ I. Теоретичні засади розвитку самостійності підлітків в навчально-виховному процесі

 

1.1 Аналіз поняття «самостійність»

Одним із системоутворюючих якостей особистості є самостійність, що набуває в умовах сучасної і перспективної соціально-економічної ситуації особливої ваги. Розвиток цієї якості призводить до розвитку особистості підлітка в цілому.

Необхідність формування і розвитку самостійності диктується нам потребами суспільства в людях нестандартних, які вміють мислити творчо, робити відкриття на благо людства. А рішення цього питання знаходить своє відображення в процесі розвитку самостійності, яка дозволяє людині ставити нові проблеми, знаходити нові рішення.

Проблема самостійності в навчально-виховному процесі розглядалася ще з давніх часів. Аналіз літературних джерел показує, що питання самостійності підлітків сягають своїм корінням вглиб античності.

Вже греки створили теорію всебічності, що отримала розвиток в трактатах Платона і Аристотеля, а також в роботах давньоримських філософів: Плутарха, Тацита, Квінтілліана. Чільне місце у цих теоріях відводилося розумовому вихованню людини, зокрема розвитку самостійності.

Афінський філософ Сократ прийшов до думки про необхідність спеціального керівництва пізнавальної активністю і самостійністю підлітків у процесі навчання. Він був переконаний, що до такого керівництву необхідно спеціально готуватися заздалегідь, тобто попередньо готувати питання і завдання. Йому належить першість у розробці спеціального методу навчання, активізує самостійність навчання - евристичні бесіди.

Поняття самостійності охоплює не тільки ту сторону безпосередній фізичної діяльності що-небудь зробити чи змінити, але і розумову, інтелектуальну діяльність, що сприяє правильному досягненню реальної мети.

Думка про розвиток самостійності підлітків народилася як заперечення середньовічних схоластичних методів навчання і відірваності від життя змісту освіти.

В епоху Відродження з'являються цінні висловлювання Ф. Рабле, М. Монтеня, Т. Мора, Д. Локка та інших. Вони вимагають навчати дитину самостійності, виховувати в ньому вдумливого, критично мислячої людини. Я.А. Коменський, Ж.Ж. Руссо, І.Г. Песталоцці, А. Дістервега, Н.І. Новіков, К.Д. Ушинський активність і самостійність підлітків у навчанні зводять в один з провідних принципів дидактики.

Видатний французький просвітитель Ж.Ж. Руссо, родоначальник теорії вільного виховання, заперечуючи усілякий авторитаризм у навчанні, ратував за те, щоб усі учні самостійно черпали знання з самої дійсності. «Великим двигуном, який веде вірно і далеко, - стверджував Ж.Ж. Руссо, - є інтерес дитини до діяльності, до навчання. На нього повинен, перш за все, спиратися педагог, стимулюючи самостійність підлітків ».

Основи методики навчання, що розвиває самостійність підлітків, заклав Я.А. Коменський. «У своїх підлітків, - зазначав він, - я завжди розвиваю самостійність в спостереженні, у мові, в практиці» [18, 207].

На межі XVIII-XIX ст. велику роль у розвитку теорії самостійної роботи зіграли погляди І.Г.Песталоцці і А. Дістервега, що поглиблюють думка про самостійність підлітків як засіб активізації навчання. І.Г. Песталоцці розробив таку методику навчання, в якій велике значення надавав евристичним спостереженнями, що сприяють розвитку самостійності навчання школярів. Роль самостійності навчання в активному засвоєнні учнями знань, формування вмінь і навичок і розвитку пізнавальних інтересів дітей високо оцінював А. Дістервега. Він вважав, що дитяча самостійність у процесі навчання є одним з найважливіших засобів розвитку розумових здібностей: «Поганий вчитель повідомляє істину, хороший вчить її знаходити».

Не випадково в працях багатьох російських вчених XIX ст. розвитку самостійності навчання, пізнавальної самостійності і самостійності мислення відводилося одне з провідних місць в загальній системі виховання людини.

У XIX ст. в Росії проблему самостійності як одного з найважливіших умов навчання та виховання розглядали демократи А.І. Герцен, В.Г. Бєлінський, Н.А. Добролюбов, Н.Г.Чернишевський, Д.І. Писарєв.

Особливо добре розумів виховну та дидактичну цінність самостійності підлітків у навчанні А.І.Герцен. Він вважав за необхідне порушувати у них інтерес до знань, допитливість, здатність і готовність до самоосвіти. "Істини, встановлені наукою, - підкреслював А.І.Герцен, - не стають самі по собі надбанням розвивається розуму учня. Для їх дії потрібно наполеглива самостійна розумова робота. Розумна система виховання повинна надавати учневі можливість самодіяльності ».

Н.Г. Чернишевський висловлювався про важливість опори на самостійність вчення і пізнавальну самостійність у навчальному процесі. «Якщо наші діти хочуть бути людьми справді освіченими, - стверджував він, - вони повинні здобувати освіту самостійними знаннями» [47, 255].

У справу розробки методики навчання, активізує самостійність дітей, чимало цінного і істотного вніс К.Д. Ушинський. Грунтуючись на закономірностях мислення дітей, він прийшов до переконання, що навчання має обов'язково передбачати праця школярів по засвоєнню знань, так як «Самостійність думки ... випливає із самостійно ... набутих знань». Діти повинні «по можливості трудитися самостійно, а вчитель керувати цим самостійним працею і давати для нього матеріал» [43, 256].

В.П. Вахтерів керувався у своїй практиці організацією самостійної роботи підлітків як найважливішим принципом навчання. «Цей загальний принцип вимагає, - зазначає він, - щоб діти самі брали участь у всіх дослідах, а не тільки дивилися, як проводить їх учитель».

У післяреволюційних епоху більша частина радянських педагогів, що проводила реформу школи, бачила школу, що створює сприятливі умови для розвитку ініціативи і самостійності підлітків у пізнавальній і практичній діяльності.

Найціннішим внеском у педагогічну науку була розроблена теорія виховання колективу як основного компонента в концепції розвитку самостійності особистості (А. С. Макаренко).

В даний час існує чимало робіт, які розкривають самостійність у навчальній діяльності: П.І.Підкасістого, О.А. Нільсона, Р.І. Іванова, Б.П. Єсипова, З.Ф. Пономарьової, Л.В. Жарової, Т.М. Пономарьової. Ними розглянуті характеристики, основні складові, рівні самостійності навчання школярів; самостійність як якість особистості, що формується в процесі використання самостійної роботи, види самостійної роботи.

Такі автори, як Б.П. Йосипов, І.Т. Огородніков, Л.М. Піменова, Я.А. Пономарьов вказували, що самостійність дитини в навчанні виступає спочатку як наслідувальний, що відтворює діяльність, що дитині в елементарному плані властиво і зародження ідеї та творчого завдання, уявне її рішення і навіть реалізація на практиці.

У педагогічній роботі вчені теоретики в єдності з філософами, психологами, соціологами і фізіологами досліджують і теоретично обґрунтовують цей аспект проблеми в світлі основних якостей особистості представника сучасної епохи - ініціативності, самостійності, творчої активності - як головних показників всебічного розвитку людини наших днів.

Що ж таке самостійність? Самостійність - незалежність, свобода від зовнішніх впливів, примусів, від сторонньої підтримки, допомоги. Самостійність - здатність до незалежних дій, суджень, володіння ініціативою, рішучість. Такі визначення нам дає «Тлумачний словник російської мови». У педагогіці це одна з вольових сфер особистості. Це вміння не піддаватися впливу різних факторів, діяти на основі своїх поглядів і спонукань.

"Самостійність" - дуже багато Аспектно і психологічно непростої феномен, це скоріше змістотворних, якісна характеристика будь-якої сфери діяльності й особистості, що має власні конкретні критерії. Самостійність - як характеристика діяльності учня в конкретної навчальної ситуації являє собою постійно проявляється здатність досягати мета діяльності без сторонньої допомоги. У зв'язку, з чим в дослідженні виділяються зв'язані поняття з поняттям «самостійність».

"Самодіяльність" - суб'єктивна, власне індивідуальна самокерована діяльність, з особистісно зумовленими компонентами: метою, провідною потребою, мотивацією і способами реалізації.

"Самоактівація" - це суб'єктивно співвіднесення внутрішня мотивація діяльності.

"Самоорганізація" - властивість особистості мобілізувати себе, цілеспрямовано, активно використовувати всі свої можливості для досягнення проміжних і кінцевих цілей, раціонально використовуючи при цьому час, сили, кошти.

"Саморегуляція" - спочатку психологічне забезпечення діяльності, у подальшому розвитку набуває особистісний сенс, тобто власне психічне наповнення.

"Самоконтроль" - необхідний компонент самої діяльності, який здійснює її виконання на особистісному рівні.

Незважаючи на суперечливість у визначенні термінів, вчені одностайні в одному: самостійність - найважливіша характеристика особистості; самостійність не може виникнути у відриві від інших особистісних властивостей (довільності, волі, цілеспрямованості), без самостійності особистість не стає повноцінним.

На думку фахівців, самостійність і активність - це психічний стан особистості, що включає в себе: здатність ставити перед собою завдання; здатність утримувати в пам'яті кінцеву мету дії і організовувати свої дії в руслі її досягнення; здатність робити певною мірою складності дії без сторонньої допомоги, співвідносити отриманим результат з вихідним наміром.

На думку С.Л. Рубінштейна (1989), самостійність є результатом великої внутрішньої роботи людини, його здатності ставити не тільки окремі цілі, завдання, але й визначати напрямок своєї діяльності [34, 6].

Академік І.С. Кон (1992) розширює дане визначення, характеризуючи самостійність як властивість особистості, що припускає, по-перше, незалежність, здатність самому, без підказки ззовні, приймати і втілювати в життя важливі рішення, по-друге, відповідальність, готовність відповідати за наслідки своїх вчинків і , по-третє, переконання в тому, що така поведінка реально, соціально можливо і морально правильно [19, 26].

П.І. Підкасістий у своїх роботах визначає самостійність, як будь-яку організовану вчителем активну діяльність підлітків, спрямовану на виконання дидактичної мети. Цей процес має на увазі пошук знань, їх осмислення, закріплення, формування і розвиток умінь і навичок, узагальнення та систематизацію знань [30, 54].

С.С. Степанов вказує, що самостійність - це інтегральне вираження багатьох емоційних та інтелектуальних властивостей особистості, спрямованості і волі [41, 68].

Збільшений інтерес до самостійності посилив існуюче протиріччя між потребами педагогічної практики в розвитку самостійності підлітків і нерозробленість психологічно обґрунтованих дидактичних систем, що забезпечують високоефективне розвиток цієї якості. Цій проблемі присвячено в даний час роботи Н.Г. Чаніловой, А.С. Кошарний, В.Г.Орловського і т. д.

Так Н.Г. Чанілова визначає самостійність як «специфічне інтегративне освіта особистісно-діяльнісних якостей, детермінує розвиток бажань, умінь і здібностей людини без сторонньої допомоги формулювати значущі для нього проблеми і доводити їх дозвіл до позитивних результатів» [45, 4].

Необхідність формування самостійності відзначає і В.Г. Орловський: «На сучасному етапі загальна тенденція вдосконалення методів і форм навчання полягає в тому, щоб активізувати пізнавальні інтереси та максимально розвинути самостійність підлітків, сформувати навички самостійної роботи з навчальною та довідковою літературою, науково-технічною інформацією, технічної та технологічної документації, тобто розвинути прагнення вчитися самому, самостійно поповнювати свої знання і творчо застосовувати їх в практичній діяльності »[26, 4].

Рівень самостійності залежить від змісту конкретної діяльності (предметної, розумової, комунікативної), що здійснюється учням без допомоги інших людей. Самостійність має ще одну характеристику - ступінь вираженості. Порівнюючи дії двох підлітків, ми завжди можемо виділити, хто з них найбільш самостійний, тобто більш наполегливий, менш розраховує на підтримку, зосереджений на завданні. У школяра це якість проявляється найчастіше у навчальній, інтелектуальної діяльності, а у дорослого - у трудовій. Отже, змістовна будь-яка діяльність, що вона є самостійною тільки тоді, коли здійснює її людина опановує нею в повному обсязі, тобто стає її носієм. У зв'язку з цим самостійність можна визначити як особливий момент становлення цілісної діяльності, як критерій ступеня оволодіння цією діяльністю. Істотну роль у процесі формування самостійності відіграє здатність учня до аналізу та самоаналізу дій і відносин у спільних справах, вміння співвідносити свої можливості з можливостями участі товариша. Наявність всіх цих показників дозволяє швидко самоствердитися в спільній діяльності, знайти своє місце і розумно застосувати свої здібності. Спільна діяльність з однолітками і відповідне керівництво цим процесом з боку дорослого є важливими умовами розвитку самостійності.

Розкриваючи дидактичні аспекти проблеми, що розглядається, варто пам'ятати, що важливо не передавати дітям знання, а озброювати їх способами придбання знань, адже те, що дістається самостійно, з працею, завжди самоцінне. У зв'язку з цим на плечі вчителів, працівників сфери освіти лягає наступна проблема - створення умов в школі, класі, в групі, що сприяють становленню цієї якості особистості, і вже в школі можна домогтися гармонійного поєднання високої успішності, мотивації і старанності.

Передумови розвитку самостійності аж ніяк не гарантують успішне формування у підростаючого людини цієї якості. Доведено, що без знань і умінь немає самостійності в навчанні. Ось чому важлива повноцінна навчальна діяльність, в якій формується система знань і комплекс різноманітних умінь. Виділимо лише ті основні групи вмінь, якими учні повинні систематично опановувати протягом усього періоду навчання:

1.Общеучебние уміння (знаходити відповідь на запитання, складати план прочитаного, тези, конспект, таблиці, планувати свою діяльність, контролювати їх дії).

2.Общелогіческіе уміння (виділяти головне, проводити порівняння, доводити, робити висновки, формулювати питання).

3.Предметние (спеціальні) вміння, що відбивають специфіку окремих навчальних дисциплін (виконувати вправи, писати твори, розв'язувати задачі та ін.)

4.Коммунікатівние вміння (вести діалог з учителем, з товаришами, брати участь у спільній діяльності, встановлювати контакти та ін.)

Співпраця учня з педагогами і товаришами - необхідна умова опанування вмінь - найважливішим компонентом самостійності. Наявність знань і вмінь визначає готовність підлітків до самостійного дії, як, втім, і емоційний стан при виконанні завдань. Проте виникає питання: чи завжди учень, що добре володіє знаннями та вміннями, прагне проявити самостійність у своїх діях. Однозначної відповіді на нього немає. Виконуючи самостійну або контрольну роботу, добре підготовлений учень прагне реалізувати свої можливості. Проте в іншій ситуації, наприклад при підготовці тематичного вечора, це якість в учня може і не виявлятися. Все це відбувається тому, що немає мотиву, внутрішньої потреби діяти самостійно.

Таким чином, самостійність характеризується і певною мотиваційної установкою, яка приводить у рух знання і вміння, спонукає учня діяти без сторонньої допомоги, нагадування.

Самостійність вимагає емоційного та розумового напруження, викликає масу несподіваних запитань і помилок, сумніви і переживання. Л.С. Виготський свого часу писав, що здатність самостійно вирішувати ті або інші навчальні завдання є показником засвоєних знань і умінь.

З. Ф. Пономарьова у своїй праці «Виховання самостійності підлітка в громадській діяльності» стверджує, що розвивати самостійність необхідно через формування у школярів способів дії.