2. Зовнішня торгівля

Частка Китаю у світовому товарообігу залишається поки що невеликою – близько 2%, а на душу населення це буде одне з останніх місць у світі. Політика "відкриття Китаю зовнішньому світові" є порівняно новою, але досить цілеспрямованою. В імпорті переважають машини та обладнання (більше 50% загального обсягу), деякі види сортового прокату, кольорові метали, пластмаса, а також бавовник та олія (в залежності від врожаю).

У експорті провідні позиції займають товари народного споживання (ТНС) – це текстильні вироби (третина вартості експорту), а також велосипеди, годинники, термоси, фарфорові вироби, шкіргалантерея, парасольки, останнім часом додалися і телевізори. Серед продукції сільського господарства – тютюн, джут і чай, овочі та фрукти, а останнім часом навіть і рис. Із мінеральної сировини експортується нафта і вольфрамова руда.

Географія зовнішніх торгових зв’язків КНР істотно змінилася. Лідером по обсягам товарообігу стала Японія (25%), потім йдуть країни ЄС (особливо ФРН і Франція) – ще 25%. Наступну за значенням групу утворюють країни Південно-Східної Азії (особливо Таїланд, Малайзія, Сінгапур). Значні обсяги має "китайсько-китайська" торгівля із Тайванем, але офіційна статистика не відносить її до зовнішньої (Тайвань вважається "бунтівною" провінцією Китаю). До речі, найзначнішими іноземними капіталовкладеннями в економіку КНР є інвестиції хуацяо (закордонних китайців). Обсяги співробітництва із США та Росією (частка останньої впала до 0,5%) є досить обмеженими (часто через політичні протиріччя).

Важливим напрямком зовнішньоекономічної діяльності Пекіну є направлення китайської робочої сили за кордон: в країні зараз працює 60 компаній по наданню "трудових послуг". Надлишок трудових ресурсів та нестача вільних сільськогосподарських угідь привела до того, що Китай почав орендувати землю у сусідів (в Казахстані, наприклад).

3. Територіальна структура господарства

Старий китайський досвід організації території базується на об’єднанні в економічні райони однорідних територій з майже повним самозабезпеченням. При цьому кожен із секторів узбережжя повинен впливати на відсталу внутрішню територію, яка прилягає до нього. Ось чому економічні райони в більшості своїй витягнуті із сходу на захід. Всього виділяється 7 економічних районів.

1. Північно-Східний економічний район (або Дунбей) включає три провінції – Хейлунцзян, Гірин (Цзілінь) та Ляонін. Його частка в Китаї становить: за площею – 13%, населенням – 9%, продукцією сільського господарства – 9%, а промисловості – 13%. Дунбей лежить на північ від Великого Китайського муру, це колишня Маньчжурія. Це найбільш розвинений у відношенні важкої промисловості район Китаю.

Він розташований у лісовій, лісостеповій та степовій природних зонах, має різноманітні природні умови та ресурси. Зокрема виділяється потужними покладами вугілля (основа енергетики КНР), горючих сланців, залізної руди та інших металів. У 60-х роках ХХ століття розпочато видобуток нафти.

Північний Схід багатий на лісові, водні й земельні ресурси. Його розвитку сприяє найгустіша в Китаї мережа шляхів сполучення, особливо залізниць. Має вихід до моря, порт Далянь один із найсучасніших в країні, за вантажообігом він поступається лише Шанхаю і Сянгану (Гонконгу).

Спеціалізація району – важка індустрія. Він видобуває до третини китайської нафти і вугілля, заготовляє 40% деревини, виробляє 40% електроенергії, виплавляє близько половини сталі й кольорових металів, дає 40% верстатів та іншого промислового обладнання і майже чверть продукції хімічної промисловості. При цьому район має потужну харчову промисловість, особливо олійно-жирову (провідна сировина – соя), цукрову, борошномельну, спиртову.

Серед головних господарських центрів помітно виділяється п’ятимільйонний Шеньян (стара назва Мукден, місто під час правління маньчжурської династії фактично було "другою столицею") – найважливіша в країні база важкої промисловості з диверсифікованим машинобудуванням, що постачає на внутрішній ринок обладнання для шахт, електростанцій, металургійних та хімічних комбінатів. Одночасно Шеньян є важливим центром науково-технічних розробок, освіти і туризму (за кількістю пам’яток поступається лише Пекіну).

4 млн. населення має Люйда (результат злиття міст Люйшунь (Порт-Артур) і Далянь (Дальній)). Найбільшим транспортним вузлом району є Харбін (2,5 млн. населення), що має багатогалузеву харчову промисловість, розвинену електротехнічну і верстатобудування. Центральне положення в районі має Чанчунь (2 млн. мешканців), тому тут сформувався найбільший в Китаї центр автомобільної промисловості.

Ядром "китайського Донбасу" виступають міста-"мільйонери" Фушунь та Аньшань. В останньому розташований найбільший в країні металургійний комбінат.

Інші міста-"мільйонери" Ціцікар і Гірин (Цзілінь) – важливі центри сільськогосподарської хімії та харчової промисловості, зокрема цукрової.

Програма розвитку виробничих сил країни та зменшення територіальних диспропорцій в Китаї виконується з опорою саме на матеріально-технічні ресурси і кваліфіковані кадри Північного Сходу.

2. Північний Китай включає до свого складу 6 провінцій (Ганьсу, Шеньсі, Шаньсі, Хебей, Хенань, Шаньдун), Нінся-Хуейський автономний район та 2 міста центрального підпорядкування – Пекін і Тяньцзінь. На цей економічний район припадає 16% площі і 30% населення країни. Він виробляє 27% сільськогосподарської та 30% промислової продукції КНР. При цьому за показниками важкої промисловості поступається тільки Північному Сходу, а легкої – тільки басейну Янцзи.

Територія району лежить на стику помірного і субтропічного поясів, континентального і мусонного клімату.

Головними природними елементами Північного Китаю є Лесове плато, річка Хуанхе ("Жовта") та алювіальна за походженням Велика Китайська рівнина. Історія Північного Китаю є історією боротьби людини з Хуанхе. Зараз дно цієї річки в межах рівнини лежить інколи на 10 метрів вище від оточуючої місцевості. Майже 5 тис. км дамб складають дуже складну гідротехнічну споруду, що потребує безперервного догляду і ремонту.

Історично район формувався як сільськогосподарський, адже його головним багатством можна вважати родючі лесові ґрунти. Велика Китайська рівнина – один з найдавніших районів землеробства в світі та найбільший в країні район вирощування озимої пшениці, бавовнику, арахісу, соняшнику, тютюну, груш, абрикосів і винограду. Розвинуто тут також свинарство і птахівництво. Як робоча худоба використовуються коні, воли і віслюки.

З часом кустарно-ремісниче виробництво стало доповнюватися важкою промисловістю. Район виділяється гарною енергетичною базою: є кам’яне вугілля (найбільший центр видобутку – Датун), нафта, каскад ГЕС на Хуанхе.

Районоутворююче значення має сучасна столиця КНР – Пекін (або Бейцзін – "Північна столиця"). Населення міста перевищило 12 млн. осіб. Це головний політико-адміністративний, науковий, культурний і освітній центр країни, важливий транспортний вузол. У матеріальному виробництві виділяється машинобудуванням, хімічною та легкою промисловістю. Пекін є побратимом Києва.

Тяньцзінь (8 млн. мешканців) розташований за 130 км від Пекіна на узбережжі Жовтого моря, є важливим річковим і морським портом. Тривалий час у виробничій структурі міста панувала текстильна промисловість, доповнена зараз машинобудуванням і нафтохімією. Замикає "столичний господарський трикутник" місто Таншань (1,4 млн. осіб) – значний центр бавовнопрядильної й харчової промисловості.

Як центр чорної та кольорової металургії (виплавка алюмінію) сформувався Тайюань (3 млн. мешканців). Двохмільйонні Чженчжоу та Цзінань спеціалізуються на верстатобудуванні. Шицзячжуан (1,5 млн. мешканців) – головний текстильний центр економічного району. А півмільйонний Лоян – найбільший центр тракторобудування КНР, також тут розташований підшипниковий завод, що має стратегічне значення для країни. Новий портово-промисловий комплекс, що активно росте в бік столиці від морського узбережжя, почав формуватися по лінії Циндао (1,5 млн.) – Цзибо (1 млн.). Морське господарство і традиційні галузі доповнюються тут пивоварінням, цементною промисловістю

Середня течія Хуанхе між Лесовим плато і хребтом Ціньлін – колиска китайської цивілізації. Звідси бере початок китайський етнос (хань) і китайська держава. Місто Сіань (2,5 млн. жителів) впродовж майже 2 тис. років було столицею Китайської імперії.

Вузька витягнута західна частина економічного району – це ганьсуйський коридор між пустелею Алашань на півночі й Тибетом на півдні. Це найзручніший шлях на Захід, саме тут проходив "Великий шовковий шлях". Саме цим шляхом потрапив до Китаю буддизм. Вздовж нього і зараз зберігаються буддистські храми, вирубані в скелях навколишніх гір. Значним транспортним вузлом і найбільшим містом цієї частини Північного Китаю є Ланьчжоу (2 млн.), що спеціалізується на випуску нафтового обладнання та нафтопереробці.

За 500 км на північний захід від Ланьчжоу в провінції Ганьсу, де закінчується Великий Китайський мур, знаходиться один з двох китайських космодромів. Центр управління польотами розташований в місті Сіань.

Слід звернути увагу на наявність у переважно сільськогосподарському районі 11 міст-"мільйонерів".

3. Китай басейну Янцзи включає до свого складу місто центрального підпорядкування Шанхай та 7 провінцій (Цзянсу, Чжецзян, Аньхой, Цзянсі, Хубей, Хунань, Сичуань). Займає 15% території країни, але тут мешкає 39% населення. На район припадає 40% сільськогосподарського та 41% промислового виробництва.

Річка Янцзи є господарською віссю цього економічного району, а його північні і південні кордони проходять якраз по її вододілу. Довжина Янцзи в межах району – 2800 км, тобто половина її загальної довжини.

Басейн Янцзи не відзначається наявністю значних мінеральних ресурсів, натомість має найкраще поєднання земельних, ґрунтових і водних ресурсів в Китаї, тому не дивно, що на окремих ділянках густота сільського населення перевищує 2000 осіб/км2. Річна кількість опадів із заходу на схід збільшується від 1000 до 2000 мм, це – вологі субтропіки.

Сільське господарство району дуже інтенсивне. Незважаючи на складний рельєф, розораність сягає 50%, значну площу займають тутові насадження. Впродовж року збирають не менше двох врожаїв. Зрошення здійснюється за допомогою складної системи каналів. Унікальну роль регуляторів водного режиму Янцзи виконують озера Дунтінху та Поянху. Влітку вирощують переважно рис (котловини озер Дунтінху та Поянху є головною житницею країни), на суходолах – кукурудзу. Взимку переважають пшениця і рапс. Також це важливий район вирощування чаю і цитрусових. Збільшити посівні площі під технічними культурами (у тому числі й такими товарними як джут, бавовник, чай та ін.) не дозволяє велика потреба у виробництві продовольчого зерна.

У тваринництві переважає шовківництво, допоміжне значення мають птахівництво і свинарство. Серед робочої худоби переважають буйволи. Певне значення відіграють також морські промисли (риба, краби, креветки, морська капуста). Зароджується аква- та марикультура.

Промисловий комплекс сформувався в нижній течії Янцзи. П’ятнадцятимільйонний Шанхай є найбільшим містом і портом та найзначнішим фінансово-промисловим центром всього Китаю. Пояснюється це перевагами суспільно-географічного положення.

Промислова структура Шанхаю поєднує старі та нові галузі. По-перше, це величезний текстильний центр (половина бавовняних та шовкових виробів країни, саме звідси починався колись "Великий шовковий шлях"). Також тут виробляються папір, сірники, мило, цигарки, скло, швейні та друкарські машинки, велосипеди і годинники. А вже після створення вільної економічної зони "Пудун" за рахунок іноземних капіталовкладень розвинулися електроніка та хімічна промисловість. Місто виробляє четверту частину продукції машинобудування Китаю (самих лише телевізорів 7 млн. шт.).

Різні, але переважно традиційні галузі промисловості представлені в містах Нанкін (3 млн. населення), Ханчжоу (1,5 млн.) та "мільйонниках" Наньчан, Хуайнань, Чанша. До числа традиційних галузей цього регіону відноситься порцелянова промисловість. Поява такої спеціалізації пояснюється наявністю дуже тонкозернистого каоліну, без якого неможливо виробити якісний фарфор. Китайські майстри ті порцелянові вироби, що вийшли товщими за папір, розбивають як браковані.

По мірі просування від узбережжя вглиб території рівень освоєння території та економічного розвитку дещо падає. Але й тут сформувалися великі організуючі центри. Наприклад, в місті Ухань у 1957 р. за допомогою СРСР був збудований перший міст через Янцзи. Це призвело до бурхливого розвитку чорної металургії, цементної промисловості, сільськогосподарського машинобудування, галузей харчової промисловості. Зараз це місто налічує 4 млн. мешканців.

Ще вище по течії розташований Чунцін (6 млн. населення) – найбільший військово-промисловий центр КНР (місце обрано напевно із стратегічних міркувань): тут виробляються танки і БМП, реактивні пускові установки та реактивні снаряди, лазерні дальноміри, інфрачервона техніка та ін. Вся ця техніка широко поставляється в країни "третього світу", тому в Чунціні діє низка учбових центрів, де представники цих країн оволодівають зброєю і технологіями. Поруч в провінції Сичуань збудований і другий китайський космодром.

Адміністративний центр переважно лісо-сільськогосподарської провінції Сичуань – Ченду (3 млн.) є важливим центром радіоелектроніки, інструментальної промисловості, деревообробної і целюлозно-паперової промисловості, ферментації чаю тощо.

Район басейну Янцзи залишається самим динамічним серед усіх економічних районів Китаю.

4. Південний Китай включає до своєї території 5 провінцій (Фуцзянь, Гуандун, Хайнань, Гуйчжоу, Юньнань), Гуансі-Чжуанський автономний район та міста з особливим статусом – Сянган (Гонконг) і Аоминь (Макао), які повернулися до складу Китаю у 1997 та 1999 роках відповідно. Цей економічний район займає 12% площі країни, мешкає в ньому 19% населення. Частка у сільськогосподарському виробництві становить 20%, у промисловому – 11%.

За рельєфом це переважно гірська територія. Клімат – тропічний вологий. Серед грунтів переважають червоноземи. Гори вкриті густими лісами, на які припадає 30% запасів деревини КНР. Район багатий на олов’яні та поліметалічні руди.

В умовах гористого рельєфу широко практикується терасування схилів. Це також "рисовий" Китай – врожаї на одних землях отримують двічі-тричі на рік. Але з’являються й плантаційні культури, які приносять найбільший доход: цукрова тростина, кава, гевея, банани, ананаси, манго та ін. Особливо це торкається найпівденнішої частини країни – острову Хайнань, де названий набір доповнюється ще й кокосовою пальмою. До того ж Хайнань поступово перетворюється у курортно-рекреаційний комплекс світового масштабу.

Якщо за рівнем та інтенсивністю розвитку сільського господарства Південний Китай практично не поступається басейну Янцзи, то в промисловому відношенні він слабший за всі три попередніх райони (навіть якщо врахувати входження до Південного району Сянгану). Однією з причин такої ситуації є слабкість місцевої паливно-енергетичної бази.

Тому найпоширенішими галузями стали легка, харчова та харчосмакова, деревообробна, паперова.

Головним містом Південного Китаю поки що лишається Гуанчжоу (або Кантон), в якому мешкає близько 4 млн. осіб. Це кінцевий пункт залізниці з Пекіну, важливий порт, значний центр традиційних галузей. Але він не витримує конкуренції з боку Сянгану.

Сянган – це транспортний, фінансовий, торговий, промисловий, інформаційний і туристичний центр світового значення. "Ароматна бухта" на березі Південно-Китайського моря колись отримала таку назву через виробництво парфумерної сировини. Зараз морський порт Сянгану (Гонконгу) за вантажообігом поступається голландському Роттердаму, але є першим в світі за обробкою контейнерів. 6 мільйонів мешканців Гонконгу за експортом білизни, іграшок і спортивних товарів займають перше місце в світі. За виробництвом кінопродукції Гонконг третій у світі після американського Голівуду та індійського Бомбея (Мумбаї). Упродовж 50 років після поновлення китайського суверенітету передбачається збереження в Сянгані існуючого ладу та обмеження китайських законів. Сянган, як і Аоминь – це "особливі адміністративні райони КНР".

Поруч з Сянганом уряд КНР створив вільну економічну зону в місті Шеньчжень (2 млн. осіб), яку стали називати "женьшенем для китайської економіки", оскільки через неї в країну потрапляють високі технології.

Порт Східнокитайського моря Фучжоу має 1 млн. мешканців, відомий продукцією лісопереробної промисловості та машинобудування, зорієнтованою на експорт.

У внутрішніх районах Південного Китаю важливі організуючі функції виконують міста-"мільйонери" Куньмін та Гуйян – важливі центри приладобудування та електротехнічного машинобудування. Гуйян до того ж найбільший в країні центр кольорової металургії (мідь, олово, ртуть). Кольорова металургія може стати в перспективі галуззю міжнародної спеціалізації цього району при вдалому вирішенні його енергетичних проблем.

Наступні три економічні райони займають площу 4,7 млн. км2, на яких мешкає всього 41 млн. осіб. Це зовсім інше природне, культурне і релігійне середовище, інші способи господарювання. Китайці виступають тут завойовниками. За рахунок спрямованої міграційної політики держави китайці в усіх автономних районах становлять більше половини населення. В їхніх руках ключові адміністративні посади, торгівля та освіта, митна і прикордонна служба. Живуть вони майже виключно в містах.

5. Внутрішня Монголія розташована на півночі КНР, являє собою плоскогір’я, зайняте пустелями і сухими степами. Це національна окраїна, до речі монголів тут мешкає більше, ніж у самій Монголії. Внутрішня Монголія була приєднана до Китаю у ХVІІ столітті. Частка району в площі країни становить 11%, а в населенні лише 1,5%. Доля в сільському господарстві Китаю – 1,5%, а в промисловості – майже 3%.

Основне заняття місцевого населення – кочове відгонно-пасовищне тваринництво (вівчарство, конярство). Можливості рослинництва обмежені суворими природними умовами. Натомість розвивається гірничо-видобувна галузь.

Поєднання покладів кам’яного вугілля і залізної руди сприяло появі чорної металургії та металообробки (Баотоу). Найбільшими містами є адміністративний центр Хух-Хото та єдиний "мільйонник" – Баотоу.

6. Північно-Західний економічний район (або Сіньцзян-Уйгурський) займає 16% території КНР при 1% населення (місцями зустрічаються зовсім безлюдні ділянки), частка у виробництві сільськогосподарської продукції – 1,5%, промислової – 3%. Територія приєднана до Китаю у ХVІІІ столітті. Місцеві мешканці – тюркомовні уйгури і казахи, вони сповідують іслам.

Різко континентальний клімат обмежує можливості сільського господарства. Спеціалізація району – оазисне землеробство та кочове тваринництво. Оази Кашгарії і Джунгарії мають тисячолітню історію. В оазах вирощуються зернові, бавовник, фрукти, виноград. У тваринництві представлені верблюдівництво, вівчарство, конярство.

На вивіз йдуть вироби з вовни (особливо килими), натуральний шовк та сухофрукти (ізюм, курага). Функціонує одноколійна неелектрифікована залізниця по маршруту колишнього Великого шовкового шляху.

Найвідомішими містами району є Урумчі, Кашгар і Яркенд. Найбільше місто Урумчі має 500 тис. населення.

Перспективи району пов’язуються з виконанням транзитних транспортних функцій і форсуванням експлуатації нафтових багатств.

7. Південно-Західний економічний район складається з провінції Цинхай і Тибетського автономного району. Займає 19% території країни, на яких мешкає заледве 0,5% населення. Цей економічний район єдиний в Китаї є дотаційним. Його частка у промисловій та сільськогосподарській продукції країни вимірюється долями відсотку.

Тибет остаточно був приєднаний до Китаю лише у ХХ столітті. Район має найменшу густоту населення, найскладнішу етно-політичну ситуацію та найвідсталіше господарство. Тибетці – народ тибето-бірманської мовної групи китайсько-тибетської мовної сім’ї. За релігією вони ламаїсти (ламаїзм – різновид буддизму).

У природному відношенні Південно-Західний економічний район є надзвичайно важкодоступним, тому що займає найвище і найбільше плоскогір’я Землі. Перевали з висотами у 4,5 – 5 км відкриті для сполучення всього 2-3 місяці на рік. Повітря розріджене, амплітуди температур одні з найбільших на земній кулі. Авіація далеко не завжди може вирішити проблеми сполучення.

Район має значний природно-ресурсний потенціал, який практично не використовується. Лише наприкінці минулого століття розпочався видобуток нафти в Цинхайській котловині.

Головною галуззю сільського господарства є тваринництво. Суворим природним умовам найкраще відповідає розведення яків. Яків використовують як в’ючних тварин і для отримання молока, м’яса, вовни, шкіри. Найбільшим містом Цинхаю є Сінін, розташований поблизу озера Кукунор. Адміністративним центром Тибету є 70-тисячна Лхаса, розташована на абсолютній висоті 3650 м. До 1959 р. вона слугувала резиденцією далай-лами.


Информация о работе «Китай»
Раздел: География
Количество знаков с пробелами: 36383
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
120408
0
0

... наше стратегическое взаимодействие во всех сферах. Это говорит о том, что мы не только намерены укреплять достигнутые результаты, но и не можем быть ими удовлетворены”.[44] “Во внешней политике Китая отношением с Россией отводится значительное место”, – заявил председатель КНР Ху Цзиньтао. “Новое руководство страны уделяет большое внимание укреплению взаимовыгодного сотрудничества с Москвой ...

Скачать
95341
0
0

... японских агрессоров. Благодаря единому фронту, провалились планы «молниеносной» войны, на которую рассчитывали японские милитаристы, готовя широкое наступление на Китай. ГЛАВА 3. Организация советской помощи Китаю в первые годы японо-китайской войны (1937–1941гг.) Почти полная утрата Китаем возможностей постоянных сношений с внешним миром отвели провинции Синьцзян первостепенное значение как ...

Скачать
145151
0
1

... , что можно спокойно работать и далее. Что же касается безвизового туристского обмена с Китаем? Департамент является органом координации по выполнению межправительственного Соглашения РФ и КНР о безвизовых групповых туристических поездках от 29.02.2000 г. на территории Иркутской области. В Иркутской области безвизовым туристским обменом с КНР занимаются три турфирмы: «РАМЭС», «Иркутское БММТ « ...

Скачать
50263
1
2

... заключается в производстве, экономика находится в состоянии застоя в течение десятилетия, и руко­водство страны и корпорации в некоторой степени утратили способность реагировать на изменения в мировой экономике. Экспорт Японии в Китай, как и экспорт США, составляет около половины импорта, причем льви­ной его долей являются товары, производимые японскими компаниями в Китае. Подобная тенденция ...

0 комментариев


Наверх