Ландшафтно-екологічна основа міста

ЛАНДШАФТНО-ЕКОЛОГІЧНА ОСНОВА МІСТА

Зміст

Міський ландшафт

Генезис міського ландшафту

Ландшафт раннього середньовіччя (Х-ХІП ст.)

Ландшафт середньовіччя (ХІІІ-ХVІ ст.)

Динаміка міського ландшафту

Функціональні міські ландшафти

Міський ландшафт

Наприкінці XVIII ст. термін "ландшафт" стає широко вживаним у географічних науках, а в XX ст. його використовують з різним понятійним забарвленням.

Географічне розуміння ландшафту (нім. - Landschaft) за німецькими вченими Ґ. Бобеком і Я. Шмітьзеном (1941):

1.  Абіотичний шар обіймає явища неживої природи Землі.

2.  Вітальний, або життєвий, шар обіймає явища живої природи Землі.

3.  Інтелектуальний шар, який тією чи іншою мірою (залежно від культури) впливає на шари живої та неживої природи.

Там, де рівень культури народу високий, формуються культурні ландшафти. Цей підхід нагадує ноосферні уявлення В.І. Вернадського.

Отже, ландшафт розглядається з двох позицій - фізгеографічної і ландшафтно-архітектурної (природної і антропогенної).

Для фізгеографа географічний ландшафт - це однорідна за умовами розвитку природна система, основна категорія територіального поділу географічної оболонки (в широкому розумінні синонім природного територіального комплексу будь-якого рангу), що складається із морфологічних частин, або елементів (місцевостей, урочищ, фацій) і компонентів (гірська порода, ґрунтовий шар, гідрологія, клімат, рослинний і тваринний світ тощо). Між компонентами ландшафту відбувається постійний речовинно-енергетичний обмін, який і визначає його структуру. Ландшафти піддаються постійним і незворотним змінам, які зумовлені діяльністю людини.

Для ландшафтного архітектора ландшафт - об'єкт гармонійного познання природного і антропогенного начал з метою створення культурного ландшафту, догляду за ним.

Історичні етапи формування урбанізованих територій перетворили природні форми підстилаючої поверхні, змінили контури річкових басейнів, серйозно порушили взаємопов'язані елементи ландшафтів. Складні природні ландшафтні форми поверхні переростали в ансамблі архітектурних споруд з властивими їм штучними формами.

Друга половина XX ст., яка супроводжується різкою концентрацією міського населення і збільшенням темпів росту великих і середніх міст і міських агломерацій, є періодом небувалого витіснення природи, в основному органічних компонентів природного ландшафту (рослинність, тваринний світ, педосфера).

Один із найталановитіших архітекторів XX ст, автор знаменитої "Афінської хартії", француз Ле Корбюзьє застерігав сучасників, що нинішнє місто заходить в глухий кут, смертельно хворі його легені і його серце. Місто, із жалем відзначає Корбюзьє, не відповідає більше своїй функції - захищати людину і її добро. В процесі забудови міста найбільше змінюється ландшафт його території. Однак є міста, де "трапляється" декілька ландшафтів. Як свідчать дані аналізу, ця різноманітність ландшафтів з їх розсіченим рельєфом і багатством природних умов була і залишається об'єктом інтенсивної урбанізації. Цей процес - це загальна закономірність урбогенної антропогенізації. Особливе значення набуває питання регіональної природно-екологічної гармонії, пошук спонтанних зразків, форм, які вже хоч і трансформувалися, але зберігають природний вигляд, ландшафтів - плоских, хвилястих, пагорбових, горбистих, гористих, тобто елементів підстилаючої поверхні разом із приуроченими де них рослинними угрупованнями, ґрунтами, водними поверхнями. Для досліджень процесів, які відбуваються в міських ландшафтах необхідно провести глибокий аналіз етапів розвитку минулої і сучасної цивілізацій, щоби на цій основі забезпечити гармонійне поєднання антропогенного і природного начал.

Генезис міського ландшафту

Вивчення перетворень природного ландшафту у антропогенний на тлі минулих цивілізацій можна звести до таких напрямків:

1) дослідження просторового взаємозв'язку в різні історичні періоди розвитку міста;

2) встановлення співвідношення між порушеними і непорушеними компонентами ландшафту та виникаючими в зв'язку з цим диспропорціями їхнього розвитку;

3) аналіз впливу перетворених ландшафтів на рівень екологічної рівноваги.

Природний ландшафт пройшов три стадії розвитку: первісну, натуральну і культурну. Кожна із цих стадій має внутрішні особливості розвитку. Нинішній ландшафт перебуває в стадії еволюції і оцінять його тільки майбутні покоління.

Первісні ландшафти трапляються сьогодні дуже рідко. Це невеликі включення в інші, антропогенізовані ландшафти, які вимагають особливої охорони. Вони є наслідком впливу виключно природних факторів. Тривалість взаємодії елементів первісного ландшафту забезпечила йому високу стійкість і естетичність.

Натуральний ландшафт - це перший етап перетворена людиною первісного ландшафту, характеризується домінуванням природних елементів над антропогенними. Первісний ландшафт на шляху до натурального змінювався інтегровано за стадіями розвитку цивілізації з певною хронологією: збиральна, мисливська, скотарська і, нарешті, примітивна сільськогосподарська, цивілізація.

Збиральна цивілізація розвивалася на великих малозаселених просторах і не вимагала осілого способу життя. Мисливська цивілізація, як і збиральна, помітно не змінювала ландшафти. В цей період з'являються поблизу водоймищ поселення рибалок з їх особливим способом життя і характерним виглядом примітивної забудови.

Скотарська цивілізація розвивалась залежно від стану первісного ландшафту - рівнинного чи гірського. Поселення скотарів являли собою анклави серед первісного ландшафту і мали свої специфічні риси: наявність кошар, огорожі.

Примітивна землеробська цивілізація відрізняється незначним впливом на лісовий покрив, який часто спалюють, а на його місці створюють невеликі поселення з декількох дворів, мешканці яких обробляють поля Появляються перші сліди комунікацій - дороги, які ведуть на поля, та велика дорога, що об'єднувала поселення. Натуральні ландшафти можна ще зустріти у віддалених місцевостях Полісся і Карпат, які не мають статусу заповідання і охорони.

Культурний ландшафт формується на місці первісного, або натурального ландшафту. Культурним ландшафтом називають такі новоутворення, в яких здійснені людиною зміни можуть утримуватися тільки її силами, і, головне, коли людська діяльність відповідає характеру природного середовища і законам його розвитку. У протилежному випадку утворюються акультурні ландшафти, які появляються там, де людина внаслідок неусвідомлених дій або у корисних цілях порушує природну рівновагу складних фітоценозів, зумовлюючи тим самим тривалі, прогресуючі зміни. Культурні ландшафти можна розподілити на сільськогосподарські, міські урбанізовані та індустріальні. Така генетична послідовність характерна для ландшафтів сучасних великих міст.

 

Ландшафт раннього середньовіччя (Х-ХІП ст.)

У цей період панує первісний лісовий ландшафт. Його натуралізація відбувається в процесі освоєння родючих земель заплав річок і лісів однодворовими господарствами або общинами невеликих поселень, поля яких мають вільне розміщення і розділені між собою лісовою і чагарниковою рослинністю. Між поселеннями і полями утворилися стежкові розгалуження та мережа зовнішніх доріг.

Феодальний устрій, а також християнство значно вплинули на формування вузлових населених пунктів, домінуючих над місцевістю. Таким чином постають міста, які є не лише місцем концентрації феодальної влади, але й осередком, куди стікається народ.

Забудова міст прив'язується до характеру місцевості Коли вона горбиста, то центри міст формують на горбі, якщо плоска - на штучному насипі.

Ландшафт перетворюється непомітно, крім випадків риття захисних ровів і насипів земляних валів. Зменшується поверхня лісів, заростів, степів і лук за рахунок збільшення площі оброблюваних земель і нових поселень, а також забудови міст.

Головними елементами композиції стають домінанти у вигляді церкви, що височить над місцевістю, та розташованих на підвищеннях сади феодалів і монастирів із ставками й садами.

Ставши центрами влади, міста розвивають мережу комунікацій, влаштовують кордони (як правило, ними стають ріки, гірські хребти, болота та ін.).

 

Ландшафт середньовіччя (ХІІІ-ХVІ ст.)

У Середньовіччі натуральний ландшафт змінюється з такою швидкістю, що появляються перші закони про охорону пущ і рідкісних тварин ("Руська правда" Я. Мудрого, ухвали Б-Хмельницького, ватаж* Гетьманщини та Малоросійські закони). В останні десятиліття внаслідок створення філіалів підприємств у малих містах прослідковується процес децентралізованої урбанізації периферійних територій. Емісії міської промисловості та промислові стоки все більше забруднюють навколишнє середовище приміських регіонів.

 

Динаміка міського ландшафту

Аналізуючи генезис ландшафту міста, можна зробити такі три головні висновки:

1.Культурний ландшафт є продуктом господарської діяльності людини. На формах ландшафту відбиваються рівень людської цивілізації, суспільно-економічні відносини й естетична думка того чи іншого періоду суспільного розвитку.

2.Зміни ландшафту відбуваються внаслідок трьох головних причин, які можуть діяти одночасно або окремо:

а) стихійні - спонтанність забудови, характерна, наприклад, для індустріалізації кінця минулого і початку нинішнього століття, яка й дотепер має стихійний характер;

б) функціональні - пізнавальне цілеспрямоване перетворення ландшафту з урахуванням інтересів господарської діяльності і об'єктивних потенційних можливостей ландшафту; в) естетичні - відповідає естетичним потребам і нормам, існуючим в суспільстві.

3.Послідовність зміни типів ландшафтів може бути прогресивною і регресивною. Розвиток ландшафту має послідовний характер: первісний - натуральний-культурний. Культурний ландшафт не може відразу відновитися в натуральний. Спочатку він має пройти стадію культурного гармонійного ландшафту, а тільки після цього можна створити натуральний ландшафт.

Сучасні ландшафти регіональних урбанізованих територій можна було б згрупувати в окремі типи з характерними контурами. Найбільшою одиницею вважають систему басейнових елементів, виділених за принципом територіально-генетичної однорідності. Кожний із типів вирізняється порушенням ареалу, їм відповідають різні форми рельєфу з неоднорідним субстратом, притаманні їм внутрішні морфологічні структури, подібні за ступенем розвитку.

Стосовно генезису рослинного покриву слід відзначити, що кожна епоха відрізняється як руйнівними, так і відновлювальними антропогенними модифікаціями, кількісними показниками приросту біомаси залежно від біогенних умов місцезростання.

Починаючи з пасовищного періоду до природних морфологічних контурів ландшафту поступово приєднуються штучні елементи. І все ж основні риси земної поверхні повністю зберігаються, зберігається і основний набір едифікаторів, що регулюють екологічний режим (дубові, букові ліси). Розвиток поселень, головним чином міст, вносить значні зміни передусім у басейнову організацію природного ландшафту.

Формуються типи місцевості із вираженими сельбищними, промисловими, сільськогосподарськими та рекреаційними ландшафтними комплексами. Кожний тип місцевості відрізняється гармонійною єдністю, специфікою сукцесійної перебудови екологічних режимів. Здійснювалось як горизонтальне, так і вертикальне планування форм, передусім природні ґрунтові горизонти заміняли штучними з порушенням природних режимів підземних і поверхневих вод, зникали рослинний покрив і тваринний світ.

Кожний із культурних типів ландшафтів характеризується переважанням штучно-природних форм підстилаючої поверхні, де екологічний режим за ступенем і характером змін типізується на сельбищно-житловий, сельбищно-промислово-індустріальний, сельбищно-транспортно-шляхвоий, сельбищно-лісопарковий. У кожному конкретному випадку відзначаються антропогенні та супутні їм екзогенні зміни формування кар'єрів, западин, курганів, горбів, насипів, що не могло не призвести до зміни едафічних факторів. У сельбищно-житловому, сельбищно-промисловому, сельбищно-транспортному типах ландшафтів у зв'язку із складністю контурів рельєфу в окремих випадках створюються конфліктні ситуації стосовно характеру використання кожної із функціональних територій. Особливу проблему створюють диспропорції забудованих і незабудованих територій, а точніше - вегетуючих і мертвих підстилаючих поверхонь, що пов'язано з умовами водозабезпечення, кліматичною комфортністю, забезпеченням населення зеленими насадженнями.

Виділення у містах типів урбаністичних ареалів є важливим моментом робіт, які включають створення науково-методичних основ досліджень процесу трансформації ландшафтів і їх компонентів.

Сучасна функціонально-типологічна організація ландшафтів багатьох міст пов'язана з інтенсивною забудовою приміських територій. Створення однотипних житлових масивів веде до посилення антропогенної контрастності з природною палітрою ландшафтів.

Отже, досліджуючи генезис компонентів ландшафту урбанізованих територій, пізнаємо ступінь динаміки їх розвитку, що особливо важливо при розробці перспективних містобудівельних планів.

Вибір критеріїв оцінки ступеня несприятливої трансформації компонентів базується на принципі співвідношення балів:

за 0 балів береться природний взаємозв'язок між компонентами ландшафту, тобто ландшафт непорушений або майже непорушений;

0-1 балів - має місце порушення окремих компонентів, але примітивна технічна озброєність не дала змоги порушити взаємозв'язки;

2-3 бали - техногенний вплив збільшується покомпонентно;

4-5 балів - помітне порушення компонентів ландшафту, перетворення досягає 25-30% при збереженні природного самовідновлення;

6-7 балів - перетворення становить 50%. Освоюються всі компоненти, порушуються природні зв'язки між ними, окремі компоненти потребують охорони;

8-9 балів - вплив урбанізації досягає 70-80%, відбувається повна перебудова окремих компонентів з порушенням ходу природних процесів. Відновлення потребує значних затрат і великого проміжку часу;