19 липня 1870 року в селищі Петрушки було знищено градом велику кількість посівів.

15 червня 1872 року поміщик, відставний штабс-капітан Болеслав Осипович Скиргелло продав вдові капітана-лейтенанта Марії Дмитрівні Мікрюковій власний маєток в селі за 24 тисячі рублів.

Під час купівлі Болеславом Осиповичем Скригелло маєтку там мешкало 132 душі. Землі орної було 592 десятини, неорної землі – 143 десятини і 1230 сажнів, зарослого поля кущами – 114 десятин, лісу чорного дров’яного – 4 десятини лісу будівельного – 161 десятина, під селищем 33 десятини. Під ставками й водоймами 16 десятин, під дорогами та вулицями 10 десятин. Всього 1133 десятин, 1230 сажнів, в тому числі зручної 1107 десятин, 1230 сажнів і незручної 26 десятин.

В цьому селищі знаходяться особлива сінокісна дача, яка включала 230 десятин і 1200 сажнів – окреме угіддя села.

У 1873 році поміщиця Марія Василівна Рігельман одержала свідоцтво на маєток в селах Шпитьки і Петрушки. Управляючим був Тарновський Василь Васильович.

У 1874 році відбулася справа про видачу свідоцтва поміщиці Єремеєвій Т. М. на маєток в селищі Петрушки. Дружина колезького асесора Тетяна Михайлівна Єремеєва купила 527 десятин у генерал-майора Федора Івенсена (з червня 1871 року – господар села Скиргелло, після Івенсана). У Скиргелло було 732 десятини, однак він продавав частинами маєток у різні руки.

Івенсоном було на вирубку різного роду і якості лісу купцю Бродському в 1874 році (за виключенням лісу вирубаного Френкелем Гребенем) на суму 7500 рулів, строком на 8 років. Бродський свої права передав Єремієвій. Скиргелло продав для вирубки ліс купцю Гребеню 75 десятин. Бродський не встиг приступити до вирубки , як з’ясувалося, Меєр Якович Гребень купив ліс ще у 1871 році.

В 1888 році в селищі Петрушки було знайдено клад, що складався з 1470 шелягів XVIII століття: польських, шведських, пруських, ливонських, тешинських. У 1895-му році в селищі Петрушки мешкало військових 12 дворів – 49 чоловіків і 56 жінок, 1 міщанин, селян 83 двори – 333 чоловіки і 300 жінок.

1.3 Петрушки до революції і та після неї

 

На 1900 рік: «Петрушки (владельческое). В деревне дворов 88, жителей обоего пола 555 человек. Главное занятие жителей – хлебопашество. В деревне чистится земли 809 десятин; из них принадлежит: помещикам – 367, крестьянам – 443 десятины. Деревня принадлежит помещице Кпитолине Михайловне Дунин-Боровской, хозяйство ведёт управляющий И. В. Оликов. В деревне имеется школа грамоты, одна водяная мельница с одним рабочим, принадлежащим помещице, и один общественный запасной хлебный магазин».

У 1900 – 1903 роках у Петрушках мешкав відомий археолог Вікентій Хвойка, що тут мав сільськогосподарський інтерес – вирощував хміль, зразки якого на виставці у Парижі отримали срібну медаль.

До революції село Петрушки було дуже бідне. Хати розкидані на чималому просторі, низенькі під солому, вікна маленькі

А на околиці села у чудовому саду стояв гарний панський будинок. Липові, бузкові алеї до нього вели. У саду були й оранжеві. Собаки у панів великі, як телята, разом із панами в саду по алеях походжали.

«Працював я в оранжереї, підмітав доріжки біля панського будинку щодня, - розповідає Угляренко Мина Сидорович, - аж тут на мене напав панський собака здоровенний і штани мені порвав і перелякав.

Пани в нас мінялися. Був пан Дунш-Бараковський (губернатор Волинський), був Махновський (зять пана Терещенка), був орендар Крижанівський.

Ще до зорі вставали селяни і бігли в панську економію. Як прийдеш трохи пізніше, роботи вже нема і чимчикуєш додому з батіжком під пахвою.

Орач за день роботи одержував 25 коп., а погонич 10 коп. Ще мені довелося за цукерки борозеники (червяки-шкідники) разом з іншими дітлахами збирати. Як заробили цукерку, так половинку з’їси, а половинку ще додому комусь несеш. А бувало, що день увесь проходиш і червяка не знайдеш, так ні з чим, голодний увечері одому й повертаєшся.

До школи ходили 2-3 зими, мало хто її кінчав. Учились відтоді, як сніг випаде і корови пасти припиняємо і до ранньої весни.В школі стояли довгі парти і за ними сиділи діти (17-20 чоловік) I, II, III класу. Вчив спершу кривші дячок, а потім учителька Олександра Петрівна (дочка попа, сирота, родом з с. Лука).

Вона довгий час у нас вчителювала. Жила у своєму будиночку, в кімнаті, які їй виділив пан. Лікаря ні в нас, ні в навколишніх селах не було. В Ігнатівці, це раніше містечко було, була аптека. Там був базар, куди возили на продаж наші селяни дрова, сіно. У нас в селі була тільки невеличка бакалійна крамниця. В ній продавалися сірники, оселедці, сіль.

Пам’ятаю, під час революції 1905 року неспокійно було і в нашому селі. Розгромили корчму, були й єврейські погроми. В село прийшли козаки, щоб втихомирити село, а самі били й вбивали безневинних євреїв.

Перед війною 1914 року землю в нашому селі купив пан Сахновський. Він був професор медицини і брав участь у земстві.

П’ятеро наших селян пішли привітати пана з купівлею села (сподіваючись, що він їх добре почастує). Пан подякував за привітання, але не почастував (за що його лаяли дуже), тільки пообіцяв для села щось добре зробити. Через деякий час з’явився в село уповноважений пана (ревізор) і сказав, що будуватимуть у нас школу (видно пан у земстві цього добився). Селян повідомили, що вони мають самі цеглу на школу возити. Дехто малосвідомий, був дуже незадоволений цим, бо не розумів користі від навчання. Свідоміші їх переконали, що школа нам потрібна. Ми навозили цегли і школу перед війною побудували, навчання в ній розпочали. Школа мала дві класні і квартиру для вчителів.

Під школою підвал, в якому мали встановити парове опалення, в цей підвал під час окупації фашисти кидали непокірних.»

Після Жовтневої революції 1917 року влада переходила з рук в руки. Нарешті, в кінці 1917 року встановилась Радянська влада. Земля, яка належала панові була роздана незаможнім селянам на кожний селянський двір. Активістом серед наших селян був Шматко Сергій, який і став першим головою сільської ради. Пізніше його надіслали вчитися і він працював в Києві прокурором.

Період Української народної республіки в контексті історїї села цікавий тим, що 23 листопада 1918 року Симон Петлюра із загоном зупинився у Білгородці, звідки спрямовував зусилля на набрання призову до його армії: з Петрушок з’явилось 100 чоловік , саме стільки, скільки з великої Білгородки. В цей же час починає працювати в селі Петрушкіське однокласне училище та Товариство споживачів. Старостою села на той час був Углеренко Роман Тимофійович, секретарем - Сильвестр Григорович Анатоненко.

В часи радянської влади у Петрушках було створено ревком, що різного часу очолювали представники як з місцевих, так і з інших сіл.

12 червня 1920 року у Петрушках було обрано ревком у складі голови Шамича Сергія Семеновича, заступника – Михайленка Савелія Романовича, секретаря Антоненко Є. Г. (колишній секретар Білогородської волості).

Першим секретарем комсомольської організації, яка була організована в 1926 році був Михайленко Василь Пантелійович. Першими комсомольцями цієї організації були: Трохименко Антон Хомич, Дмитренко Дося, Болюх Василь. Потім стали вступати інші. Ці комсомольці виконували доручення партії, приймали активну участь в організації колгоспу, підписували позику. Вони ж організували і комсомольську групу в селі Горничах.

В 1929 році в Петрушках організовувались совхози і колгоспи. Головою одного з них був Угляренко Захар Сидорович, за його ініціативи біля школи і посеред села був посаджений фруктовий сад.

Голодомор і процеси колективізації позначилися на житті села так, як і всієї України. Під час Голодомору загинуло багато мешканців села.

Потім все йшло добре. З року в рік щедріше родила земля. Вона оброблялась тепер не тільки кіньми, а й машинами. За короткий час в селі з’явились великі колгоспні будови. Для культурних розваг, відпочинку, для художньої самодіяльності комсомольці власними силами побудували клуб, бібліотеку, сільську раду.

Із «Історії міст і сіл Київської області» за 1971 рік: «Село Петрушки – центру сільської Ради, розташоване за 26 км від Києва і за 15 км від залізничної станції Ірпінь. Сільраді підпорядковані населені пункти Дмитрівка, Капітанівка, Мила. Населення 654 чоловіка.

У Петрушках міститься відділок радгоспу ім. Шевченка (центральна садиба – в Гореничах).

У селі працюють восьмирічна школа, клуб, бібліотека. За мужність, виявлену на фронтах ВВВ, 37 мешканців села нагороджено орденами і медалями СРСР».


II. Село Петрушки та Велика Вітчизняна війна


Информация о работе «Співочі Петрушки не лише піснями живуть»
Раздел: Краеведение и этнография
Количество знаков с пробелами: 40720
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
101482
0
0

... . Отже, актуалізацію того чи того значення в дериватах, що входять до складу типової словотвірної парадигми іменників – назв рослин, регулюють особливості їхньої лексичної семантики, яка відображає специфіку позначуваних ними предметів рослинного світу. Рослини в усній народній творчості   Роль рослин у житті народу, їх символіка В українській міфології та обрядах визначне місце належить ...

Скачать
133293
5
1

... яльності. Для цього і сам учитель повинен бути творчим, бо як добре виховує добро, так і творчу особистість може формувати людина творча. Розділ ІІ. Театралізована гра як засіб розвитку творчих здібностей першокласників   2.1 Загальна характеристика театралізованих ігор як методу розвитку творчих здібностей молодших школярів   Дітям молодшого шкільного віку притаманні конкретність і образні ...

Скачать
185750
0
0

... перше десятиліття радянської влади і проявився в усіх галузях національної культури. Однак, з початку 30-х років розпочалися жорстокі репресії проти української інтелігенції. Національне відродження перетворилося в "Розстріляне Відродження". Лекція 7. Культура України у 1939- 1991 рр. План лекції. 1. Українська культура під час війни та у повоєнне десятиріччя. Ждановщина. 2. Неоднозначний ...

0 комментариев


Наверх