Особливості логопедичної роботи з дорослими при афазії

Міністерство освіти і науки України Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г. Короленка Психолого-педагогічний факультет

 

Кафедра соціальної і корекційної педагогіки

Курсова робота

Особливості логопедичної роботи з дорослими при афазії

 

студентки 4 курсу

заочного відділення

(група ДФ-49)

Шабельник Людмили

Михайлівни

Науковий керівник

ас. О.І. Олефір

 

 

 

 

 

Полтава 2008 р.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Афазія, як основний наслідок втрати мовлення

1.1 Короткі історичні відомості про афазію

1.2 Симптоматика і механізми виникнення афазії

1.3 Нейропсихологічна класифікація афазії А. Лурія

Розділ 2. Специфіка логопедичної роботи з дорослими при афазії

2.1 Принципи коренційної роботи при еферентній моторній афазії

2.2 Коректувально-педагогічна робота при акустико–мнестичній афазії

Список використаної літератур

Додатки

Вступ

Афазія – повна або часткова втрата мовлення, зумовлена локальними ураженнями головного мозку.

На сьогоднішній день ця хвороба є найбільш поширеною серед людей з порушенням мозкового кровообігу, травмами, пухлинами , інфекційними захворюваннями головного мозку. Можна чітко стверджувати , що поки існуватимуть причини розвитку хвороби, афазія буде розвиватися.

Безліч психологів, науковців, лікарів розробляли і будуть розробляти все нові технології для подолання наслідків цієї хвороби.

Афазія дуже складна проблема, якщо виникає у дитини.

Об’єктом дослідження є причини виникнення афазії у дорослих.

Предмет – корекційно-педагогічна і логопедична робота з хворими.

Мета дослідження - простежити процес виникнення, проходження та специфіка корекційної роботи при афазії у дорослих.

Завдання:

1.  Дослідити історичні відомості про афазію

2.  Визначити симптоматику і механізми виникнення афазії

3.  Ознайомитися з нейропсихологічною класифікацією афазії вченого А. Лурія

4.  Вивчити специфіку логопедичної роботи з дорослими при афазії

5.  Визначити корекційну роботу на різних класифікаціях хвороби

6.  Специфіка використання різних прийомів та підходів до кожної людини з афазією.

Діагностика у різних форм афазії має вагоме значення і проводиться з метою виявлення вогнищевих уражень кори головного мозку різної локалізації. При афазії проводять комплексне, поетапне і диференційоване стаціонарне лікування в залежності від основного захворювання, форми афазії, віку хворого і неврологічного статусу.

Ми визначили що, основними завданнями є подолання труднощів і дефектів усного і писемного мовлення, порушення розумінь.

В логопедичній роботі використовуються загально дидактичні принципи навчання (наочності, доступності, усвідомленості та ін.) .Проте необхідно пам`ятати, що вищі кіркові функції людини , яка розмовляла і писала організовані трохи інакше, ніж у нерозмовляючої дитини. Тому при складанні плану коректувально-педагогічної роботи потрібно дотримуватися певних правил та положень,які описані у моїй роботі. Також потрібно використовувати різноманітні вправи по корекційній роботі.

Розділ 1. Афазія, як основний наслідок втрати мовлення

 

1.1 Короткі історичні відомості про афазію

 

Афазія - повна або часткова втрата мовлення, зумовлена локальними ураженнями головного мозку.

У 1861 р. французький лікар П. Брока продемонстрував мозок хворого на афазію з обширним розм'якшенням в області лівої середньої мозкової артерії, охоплюючим задні відділи третьої лобової звивини. Брока вважав, що одержав доказ локалізації центру усного мовлення в лобових відділах мозку. В 1874 р. Верніке описав 10 хворих з ураженням скроневих відділів кори головного мозку зліва з порушенням розуміння мовлення і своєрідними розладами експресивного мовлення, письма і читання. Це дало йому підставу пов'язати розвиток сенсорної афазії з локалізацією патологічного осередку в задній третині верхньої скроневої звивини.

Відкриття Брока і Вернікє поклали початок дискусії вчених двох напрямів: «локалізаціоністів» і «антилокалізацюністів». Дискусія тривала протягом п'ятдесяти років. Перші прив'язували складні психічні функції до певних ділянок мозку (Ліхтгейм, 1855; Лібманн, 1905). Вони стояли на прогресивних позиціях. Проте серед «локалізаціоністів» були і парадоксальні вузькі локалізаціоніські напрями. Так, Клейст локалізував не тільки цілі функції - рахунок, письмо, читання - в окремих ділянках мозку, але і «особистісне і суспільне Я», «любов до Батьківщини» та ін. Безумовно, що ранні роботи Клейста і інших вузьких «локалізаціоністів» породили бурхливі Виступи "аптилокалізіціоністів", ряд яких також виказував раціональні запереченпя. але серед них, у свою чергу, були і ортодоксальні погляди, наприклад, П. Марі рахував хворих з афазією дементними, психічнохворими. Найбільший афазіолог Гольдштейн вважав, що порушення складних функцій не можна співвідносити з окремими ділянками кори бо мозок людини працює як єдине ціле. Він пов'язував порушення складних психічних Функцій при захворюваннях головного мозку із змінами інтелектуальної діяльності, з ураженням глибинних «інстинктів», з порушенням «абстрактної установки» і «категоріальної поведінки».

Особливий внесок в розуміння складних психічних функцій був внесений Джексоном, який ще в 1863 р. показав, що кожна функція має складну «вертикальну» організацію, і стверджував, що можна локалізувати симптом, але не можна локалізувати функцію, оскільки вона має складну ієрархічну будову від іііі- і.'юї лапки до витої. Проводилися спеціальні дослідження окремих проявів порушень вищих психічних функцій, наприклад, різних видів апраксії, у тому числі апраксії артикуляційного апарату (Лібманн), аграматизма (А. Пік); порушенню складних форм мовленнєвої діяльності (розумінню складних логіко-граматичних зворотів), що виявляється при семантичній афазії, присвячені праці X. Хеда. В Росії вивченню проблем локалізації вищих психічних функцій передував вихід монографії І. Сеченова «Рефлекси головного мозку», яка зробила великий вплив на роботи В. Тарковського, М. Аствацатурова, М. Кроля й інших російських учених.