Предмет і метод економічної теорії


Зміст

Тема 1. Предмет і метод економічної теорії

1. Історичні етапи розвитку економічної думки

2. Предмет економічної теорії

3. Методи економічних досліджень

4. Економічні закони, принципи і економічні категорії

5. Функції економічної теорії

Тема 2. Економічні потреби і виробничі можливості суспільства

1. Суть і класифікація економічних потреб. Закон зростання потреб

2. Процес виробництва. Виробничі можливості суспільства

3. Основні фактори виробництва

Тема 3. Економічна система суспільства

1. Сутність та типи економічних систем

2. Виробничі відносини, їх сутність та види

3. Власність, її сутність та місце в економічній системі

Тема 4. Форми організації суспільного виробництва

1. Суть і риси натурального господарства

2. Товарна форма організації суспільного виробництва

3. Товар і його властивості

4. Величина вартості товару. Закон вартості і його функції

5. Теоретичні концепції вартості товару

Тема 5. Гроші

1. Історичні етапи розвитку грошових відносин

2. Суть і функції грошей.

3. Грошовий обіг та його закони

4. Грошова система, її структура та типи

Тема 6. Ринок: суть, функції та умови формування

1. Суть і функції ринку

2. Структура ринку. Класифікація видів ринку

3. Інфраструктура ринку

4. Попит і пропозиція. Ринкова рівновага

5. Конкуренція та її місце в ринковій економіці

6. Монополізм, його суть і форми прояву. Антимонопольна політика держави

7. Функції держави в ринковій економіці

Тема 7. Підприємство і підприємництво

1. Суть підприємництва та умови його існування

2. Підприємство як суб’єкт ринкової економіки

3. Організаційно правові форми підприємницької діяльності

4. Акціонерне товариство, як форма організацій бізнесу. Акції, їх суть і види

5. Малі підприємства і їх місце та роль в економіці

Тема 8. Витрати та результати діяльності підприємства

1. Кругообіг та обіг капіталу підприємства

2. Капітал підприємства та його структура

3. Витрати суспільства та підприємства

4. Форми доходу підприємства. Валовий дохід підприємства та його розподіл

Тема 9. Основи теорії відтворення

1. Суть, основні риси та типи відтворення

2. Економічне зростання, його суть та фактори

3. Економічний цикл і його фази

4. Малі, середні та довгі цикли

5. Антициклічні заходи держави

Тема 10. Відтворення і зайнятість трудових ресурсів

1. Відтворення робочої сили

2. Ринок робочої сили, як форма регулювання відтворення трудових ресурсів

3. Безробіття, його суть, причини і форми

Тема 11. Фінансово-кредитна система в ринковій економіці

1. Фінансова система країни та її структура

2. Податки та податкова система

3. Державний бюджет та бюджетна політика

4. Кредит, як форма функціонування грошових фондів

Тема 12. Тенденції розвитку світового господарства

1. Виникнення, суть і основні тенденції розвитку світового господарства

2. Форми міжнародного співробітництва

3. Міжнародні економічні організації

Тема 13. Міжнародна фінансова система

1. Міжнародна валютна система і її еволюція

2. Валютний ринок та валютний курс

3. Фінансування міжнародних економічних зв`язків


Тема 1. Предмет і метод економічної теорії 1. Історичні етапи розвитку економічної думки

З моменту виникнення людства господарська, економічна діяльність стала невід’ємною складовою його життя. Від правильного раціонального ведення господарства часто залежало виживання не лише окремої людини, а й цілих народів і держав. Тому людей цікавило: яким чином влаштована економіка, як правильно вести господарство, як надбати, зберегти та примножити багатство? Елементи економічних знань з’явились ще в стародавні часи. Особливого розквіту економічна думка досягла в античному світі у вченнях Ксенофонта, Платона, Аристотеля. Однак економічні вчення не виділялись в самостійну науку, а були складовою частиною релігійних, філософських та інших вчень. Поштовхом для виникнення економічної теорії як самостійної науки стало зародження і розвиток капіталізму. Вона зароджується в середні віки й пройшла такі основні етапи розвитку.

Етап 1. Меркантилізм (XV - XVII ст.). Поширення меркантилізму пов’язане з розвитком торгівлі й виникненням торгового капіталу, а також зміцненням та зростанням ролі європейських держав. Це знайшло відображення в особливостях поглядів меркантилістів. Однією з головних проблем для меркантилістів було примноження багатства держави, нації. Багатство ж ототожнювалось з грошима, золотом. Чим більше золота в країні - тим вона багатша. Оскільки притік золота в країну давав експорт, то меркантилісти вважали, що багатство створюється у сфері торгівлі. Звідси й назва течії (від італійського mercante - торговець, купець). Задля примноження багатства держави, меркантилісти виступали за державне регулювання економіки, перед усім через політику протекціонізму - обмеження імпорту, заборона вивозу грошей. Основні представники меркантилізму: У. Стаффорд, Т. Мен, Г. Скаруффі, А. Монкретьєн, І. Посошков. Меркантилісти здійснили вагомий вклад у розвиток економічної науки: вони розвинули ідею грошового і торгового балансу, номіналістичну та металістичну теорію грошей, ідею державної економічної політики. Французький меркантиліст А. Монкретьєн у 1615 р. дав назву економічній науці - політична економія.

Етап 2. Класична політекономія (XVII - XIX ст.). Даний етап пов’язаний із розвитком капіталізму у сфері виробництва. Він представлений школою фізіократів у Франції (Ф. Кене, А. Тюрго) і класичною школою в Англії (У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо). Заслугою представників класичної політекономії стало перенесення аналізу у сферу виробництва. Вони вважали, що багатство створюється не в сфері торгівлі, а у виробництві. Однак фізіократи продуктивним вважали лише сільське господарство. На їх думку лише сільське господарство створює новий продукт, а отже, примножує багатство суспільства. Промисловість лише видозмінює його форму тому є непродуктивною. На відміну від фізіократів, представники класичної політекономії продуктивним вважали будь яке виробництво, як сільськогосподарське, так і промислове й виступали за сприяння його розвитку. Умови розвитку виробництва й збільшення багатства народів класики вбачали у розвитку економічної свободи, лібералізації ринків й відмові від державного втручання в економічну діяльність. Тому виступали з критикою меркантилізму. Представники класичної школи намагались виявити об’єктивні закони економічного розвитку, заклали основу наукового методу економічної науки, перед усім, абстрактно-теоретичного, сформулювали основний теоретичний і понятійний апарат те заклали основні напрямки розвитку економічної науки.

Етап 3. Охоплює (XIX - XX ст.). Зрілий капіталізм та його протиріччя викликали появу двох основних напрямків розвитку економічної науки: прагматичного і пролетарського. Прагматична економічна теорія - основну увагу зосереджує на проблемах найбільш ефективного використання обмежених ресурсів, обмежується описом функціональних зв’язків, не проникаючи в глибинну сутність економічних явищ. З 30-х років ХІХ ст. вона стала домінуючим напрямком. Засновники: Т. Мальтус, Дж. Мілль, Ж.Б. Сей. До цього напрямку належать А. Маршалл, Дж.М. Кейнс, Ф. Хайєк, П. Самуельсон. Головна заслуга даного напрямку - це розробка теорії ринку, дослідження механізмів його функціонування, а також механізмів здійснення державної економічної політики. Пролетарська політекономія. Основоположники - К. Маркс, Ф. Енгельс. Основний об’єкт вивчення - економічні відносини, які виникають між людьми в процесі виробництва. Увагу зосереджено на протиріччях капіталістичного способу виробництва й зроблено висновок про невідворотний перехід до соціалізму. Даний напрямок суттєво вплинув на суспільно-політичний розвиток держав, трансформацію їх соціально-економічних систем.

Етап 4. Сучасний етап. Відбувається зближення двох напрямків, основане на поєднанні позитивних сторін прагматичної (аналіз функціональних зв’язків) і марксистської політекономії (вивчення соціальних проблем). Тут представлені такі основні напрямки:

економічний лібералізм. Не визнають необхідності державного втручання в економіку;

економічний дирижизм. Обґрунтовують необхідність системного регулювання економіки;

інституціоналізм. Вважають рушійними силами економічного прогресу позаекономічні фактори (психологія, право й т.п.);

марксизм;

неолібералізм. Обґрунтовують необхідність поєднання державного регулювання й принципів вільної конкуренції;

кейнсіанство. Обґрунтовують необхідність державного регулювання процесів відтворення;

неокласицизм. Допускають часткове втручання держави в економіку, але лише з метою забезпечення свободи дій ринкових сил;

монетаризм. Це найбільш впливова течія неокласицизму, яка віддає перевагу регулюванню сфери грошового обігу.


2. Предмет економічної теорії

З огляду на різноманітність і багатогранність економічної діяльності людини, різноманітними і багатогранними є проблеми, які досліджуються економічною наукою, а також і аспекти їх розгляду. Тому в економічній науці немає одного загальноприйнятого визначення предмета дослідження. Для різних шкіл і напрямків економічної науки характерне своє розуміння предмета. Економічна теорія виникає як наука про багатство. Природа багатств народів та фактори, що на нього впливають були предметом дослідження для меркантилістів і класичної політекономії. Предметом економічної теорії можна також вважати економічні закони, яким підпорядкований розвиток економіки. Таке аспект дослідження характерний і для класичної політекономії і для марксизму. Марксистська економічна теорії вважає предметом дослідження виробничі відносини, які виникають між людьми у процесі виробництва. Деякі школи (інституціоналізм) предметом дослідження роблять різноманітні інститути, що визначають економічну поведінку людей та функціонування економіки. Предметом економічної теорії є і поведінка економічних суб’єктів у тих чи інших умовах, а також принципи, на яких ґрунтується прийняття рішень економічними суб’єктами по найбільш ефективному використанню обмежених ресурсів. Такий аспект характерний для основних течій сучасної західної економічної теорії. Очевидно, що з розвитком економіки, буде розвиватись і предмет економічної теорії, з’являтимуться все нові й нові його визначення.

3. Методи економічних досліджень

Під методом економічної теорії розуміють сукупність прийомів і способів, за допомогою яких здійснюється дослідження економічних явищ та процесів. Метод економічної теорії включає різні елементи й об’єднує як загальнонаукові принципи і методи так і специфічні.

Найбільш загальним науковим принципом є принцип діалектики. Він передбачає дослідження усіх економічних явищ і процесів у взаємозв’язку і взаємозалежності. Цей принцип реалізується через такі основні методи.

Метод наукової абстракції. Він означає відмежування від усього випадкового, несуттєвого, проникнення в сутність економічних явищ і процесів.

Метод системного аналізу. Полягає у виявленні координації і підпорядкування економічних категорій і законів, які б відображали об’єктивну структуру суспільного організму.

Метод аналізу і синтезу. У процесі аналізу йде розчленовування об’єкта на складові, дослідження окремих частин. Завдяки цьому здійснюється перехід від видимого, конкретного до абстрактного. У процесі синтезу знання про частини узагальнюються, зводяться в єдине ціле.

Методи індукції та дедукції. Індукція - метод пізнання від окремого до загального. Дедукція - від загального до одиничного.

Економіко-математичні і статистичні методи. Полягають у визначенні кількісних параметрів процесів, що досліджуються.

Метод економічного моделювання. Він полягає у формальному описі економічних процесів і явищ, який дозволяє абстрактно відображати реальне економічне життя.

Метод логічного й історичного аналізу. Суть його у тому, що економіка досліджується в конкретних історичних умовах, при цьому відкидаються випадкові явища й виявляється загальна логіка економічного розвитку.

Метод економічного експерименту. Він полягає у штучному відтворенні економічних явищ і процесів з метою їх дослідження і подальшого впровадження у практику.

Суспільна практика. Це завершальна ланка методу економічної теорії. Практика дозволяє виявити істинність або помилковість вироблених теоретичних абстракцій.

4. Економічні закони, принципи і економічні категорії

Досліджувані економічною теорією економічні процеси і явища дістають відображення в системі економічних категорій і законів.

Економічна категорія - узагальнене теоретичне поняття яке відображає суттєві характерні риси та властивості економічних явищ і процесів. Наприклад, товар, гроші, вартість, ринок, попит і пропозиція та ін.

Економічні закони - це об’єктивні, суттєві, стійкі, такі, що постійно повторюються причинно-наслідкові зв’язки та взаємозалежності між економічними явищами і процесами. Економічні закони є об’єктивними, тобто існують незалежно від усвідомлення їх людиною. Проте, на відміну від законів природи, реалізовуються вони лише через діяльність людей. Тому вони являються законами суспільних дій людей і є формою прояву економічних відносин. Людина не може змінити економічні закони, проте їх знання дозволяє більш ефективно здійснювати економічну діяльність, уникати небажаних її наслідків, покращувати її суспільні результати.

Економічні закони мають історичний характер, тобто розвиваються разом з історичним розвитком суспільства. В своїй сукупності вони утворюють систему економічних законів. Вона включає в себе всезагальні, загальні і специфічні економічні закони.

Всезагальні економічні закони властиві любому типу економічної системи й відображають загальні основи економічного розвитку. (закон економії робочого часу, закон зростання потреб). Ці закони діють на усьому періоді існування економічної діяльності.

Загальні - діють в межах кількох економічних систем, які характеризуються спільними економічними умовами. (Наприклад, закони товарного виробництва, закони грошового обігу).

Специфічні - діють лише в межах однієї економічної системи. Стосовно цих законів в економічній науці немає єдиної точки зору. Прикладом їх вважають основний економічний закон способу виробництва, наприклад, закон максимізації прибутку для капіталізму вільної конкуренції, або закон стабілізації фінансового положення для сучасного капіталізму.

5. Функції економічної теорії

Економічна теорія є фундаментальною економічною наукою, яка утворює базу для розвитку суспільної теорії та практики. Тому вона виконує ряд важливих функцій.

Пізнавальна функція. Економічна теорія досліджує сутність економічних явищ і процесів, відкриває закони, яким підпорядкована економічна діяльність. Завдяки цій функції економічна теорія озброює людство необхідними знаннями у сфері економіки.

Методологічна функція. Суть цієї функції зводиться до того, що економічна теорія є теоретико-методологічною базою для усіх економічних наук. Саме вона здійснює опрацювання методів та засобів наукового дослідження, розробляє понятійний та теоретичний апарат, необхідний усім економічним наукам.

Світоглядна функція полягає у тому, що економічна теорія формує певний стиль мислення, впливає на сприйняття, розуміння, оцінку економічних процесів, а отже, визначає світогляд людей.

Практична функція полягає в розробці рекомендацій щодо підвищення ефективності економічної діяльності, застосування принципів раціонального господарювання і управління виробництвом, обґрунтуванні економічної політики держави.

Прогностична функція. Ця функція в економічній літературі виділяється відносно недавно й пов’язана з особливостями функціонування сучасної економіки й зростанням важливості прогнозування економічного розвитку. Суть ї полягає у тому, що економічна теорії розробляє наукові та методологічні основи передбачення перспектив соціально-економічного розвитку у майбутньому.

З огляду на те, що економічна теорія, з одного боку, вивчає об’єктивну економічну дійсність, а з іншого - впливає на економічну поведінку людей, прийнято виділяти позитивну і нормативну економічну теорію.

Позитивна економічна теорія - відображає економічні явища такими, якими вони є в дійсності, не вдаючись до етичних оцінок. До позитивної теорії відноситься пізнання об’єктивних економічних законів.

Нормативна економічна теорія - вивчає, як можна змінити економіку відповідно вимогам суспільства, існуючим моральним критеріям, поняттям соціальної справедливості До сфери нормативної теорії відноситься економічна політика.

Економічна теорія є теоретичною і методологічною базою для системи економічних наук, а також і для ряду суспільно-політичних наук. до наук, з якими тісно пов’язана економічна теорія можна віднести:

галузеві економічні науки (економіка промисловості, сільського господарства, промисловості, будівництва та ін);

міжгалузеві економічні науки (економічна географія, демографія, економіка природокористування та ін);

функціональні економічні науки (фінанси, кредит, маркетинг, менеджмент та ін);

інформаційно-аналітичні (статистика, аналіз господарської діяльності);

історико-економічні науки (історія, економічна історія, історія економічної думки);

соціально-політичні науки (філософія, соціологія, психологія, право);

природничі науки (математика).

Ці науки використовують теоретичний апарат, категорії, закони відкриті економічною теорією. Водночас, економічна теорія в, свою чергу, опирається на розробки та практичний досвід накопичений цими науками. Таким чином для економічної теорії характерним є широкий та міждисциплінарний підхід як у методологічному апараті так і у виборі об’єктів дослідження.


Тема 2. Економічні потреби і виробничі можливості суспільства 1. Суть і класифікація економічних потреб. Закон зростання потреб

Потреба - це стан незадоволеності життєвих запитів людини, який стимулює її до діяльності по задоволенню цих запитів. Таким чином, потреби відображають внутрішні спонукальні мотиви людської діяльності. Різні види потреб задовольняються через різні види діяльності. Ті, задоволення яких потребує виробничої діяльності, називають економічними потребами.

Економічні потреби класифікують за різними критеріями.

За характером виникнення потреби поділяють на:

первинні (базові). Вони виникають з виникненням людини і пов’язані з самим її існуванням (потреба у їжі, житлі, одязі);

вторинні (похідні). Вони є набутком суспільно-історичного розвитку людства (потреба у корисній смачній їжі, комфортному житлі, тощо).

За способами задоволення потреби поділяють на:

матеріальні (потреби в матеріальних благах);

нематеріальні (потреби в духовних благах).

За важливістю для споживача потреби поділяють на:

першочергові. Це найбільш нагальні потреби, які є головним мотивом людської діяльності;

другорядні. Це потреби, задоволення яких можна відкласти або на певний період знехтувати ними.

За участю у відтворювальному процесі потреби поділяють на:

виробничі. Це потреби пов’язані з організацією і здійсненням виробництва (потреби у засобах виробництва);

невиробничі. Це потреби пов’язані з особистим споживанням.

За суб’єктами прояву і рівнем реалізації потереби поділяють на:

особисті (виникають, розвиваються і реалізуються на рівні окремого індивіда);

колективні, групові (потреби які виникають для колективу або групи людей як однієї цілісності);

суспільні (потреби, які обумовлені функціонуванням і розвитком суспільства у цілому).

Потреби пов’язані між собою у певній ієрархії, системі підпорядкування. Суть ієрархічного зв’язку полягає у тому, що, в міру задоволення потреб нижчого рівня, актуалізуються потреби вищого рівня. І навпаки, якщо потреби нижчого рівня задовольняють не в повній мірі, вони можуть знову стати більш актуальними у порівнянні з потребами вищого рівня.

Існують різні підходи до класифікації ієрархії потреб. Одним з найбільш відомих є підхід американського соціолога Абрахама Маслоу, так звана піраміда Маслоу. Маслоу виділяє п’ять груп потреб, розташовуючи їх в певній ієрархії, починаючи з найнижчого рівня - фізіологічні потреби, й закінчуючи потребами найвищого рівня - потреби самореалізації.

Пирамидальная диаграмма

Потреби у творчості,

самореалізації

Потреби

у повазі, визнанні

Піраміда потреб А.Маслоу

Потреби підпадають під дію закону зростання потреб. Суть його полягає у тому, що в міру задоволення одних потреб виникають нові і конкретизуються старі потреби. Закон зростання потреб є всезагальним економічним законом. Він діє у відношенні до суспільства в цілому, проте може не проявлятись щодо окремого індивіда.

Потреби мають історичний характер, являють собою продукт історії та залежать великою мірою від культурного рівня країни. Вони органічно пов’язані з умовами існування суспільства соціальних груп та окремих людей. Потреби динамічні. Вони трансформуються під впливом суспільного прогресу, в цілому і, зокрема, під впливом перетворень у виробництві, інтенсивності обміну інформацією та вдосконалення самої людини. Багатство та різноманітність потреб є критерієм рівня соціально-економічного розвитку країни.

Економічні потреби є об’єктивними і не залежать від нашої свідомості. Але будучи усвідомленими, вони перетворюються на економічні інтереси. Економічний інтерес - це реальний, обумовлений відносинами власності і принципом економічної вигоди мотив і стимул до економічних дій по задоволенню потреби. Він виникає коли потреба перетворюється в конкретну мету. Економічні інтереси не тотожні потребам. По-перше, вони відображаються у поставлених цілях і діях. По-друге, економічний інтерес завжди відображає відповідний рівень і динаміку задоволення потреб. По-третє, вони відображають взаємодію і відносини між людьми. По-четверте, економічні інтереси є матеріальними.

Економічні інтереси поєднують людей. Це причина й умова взаємодії економічних суб’єктів. З іншого боку, економічні інтереси різних суб’єктів знаходяться в постійних протиріччях. Механізм узгодження інтересів визначається суттю існуючої економічної системи.

Економічні потреби і інтереси є рушійною силою економічного розвитку. Потреби впливають на виробництво, визначають його спрямованість і стимулюють його розвиток. Потреби виступають як мета, а виробництво як засіб досягнення мети. У той же час, саме виробництво впливає на потреби: створює нові, перетворює їх із одиничних у масові. Виробники, використовуючи рекламу і інші засоби активно формують нові потреби, забезпечуючи попит на свою продукцію у майбутньому. В такому разі виробництво виступає як мета, а потреби як засіб реалізації мети.


2. Процес виробництва. Виробничі можливості суспільства

В основі розвитку виробництва лежить протиріччя між потребами і можливостями виробництва. Потреби суспільства (індивідів і інститутів) безмежні. Можливості виробництва по задоволенню потреб - обмежені. Ця обмеженість обмовлена обмеженістю ресурсів.

Обмеженість ресурсів полягає у тому, що наявних у розпорядженні суспільства ресурсів недостатньо для задоволення усіх його потреб. Обмеженість ресурсів розрізняють абсолютну (обмежена загальна кількість) і відносну (можливість використовувати в даний момент і в даний час).

Протиріччя між безмежними потребами й обмеженими можливостями виробництва вирішуються шляхом вибору товарів та послуг, які необхідно виготовити, й тих, від яких в певних умовах необхідно відмовитися.

Цю проблему вибору ілюструє графік межі виробничих можливостей. Якщо допустити, що всі наявні ресурси суспільство може пустити на виробництво двох товарів А та В, то графік має такий вигляд:

А

В

Межа виробничих можливостей

Кожна точка на кривій показує максимально можливу кількість товарів А та В, яку може виробити економіка. Для суспільства доступна будь яка точка, що знаходиться нижче кривої виробничих можливостей. Проте недоступна жодна точка поза нею. Знаходячись на кривій виробничих можливостей економіка працює на повну потужність. Тому збільшити виробництво товару А можливо лише вилучивши частину ресурсів з виробництва товару В.

Виробничий потенціал - представляє собою сукупність виробничих ресурсів, тобто факторів виробництва, з урахуванням їх обсягів, структури, технічного рівня й якості. Він характеризує максимально можливі обсяги виробництва національної економіки.

Виробництво - це процес взаємодії людини з природою, у ході якого людина видозмінює речовину природи, пристосовуючи її до задоволення своїх потреб. Виробництво - це процес створення благ необхідних для задоволення різноманітних потреб людей. Люди приймають участь у виробництві не поодинці, а колективно, спільно, тому виробництво завжди виступає як суспільне. Результатом суспільного виробництва є суспільний продукт, який створюється у виробництві, проходить крізь стадії розподілу, обміну і закінчує свій шлях у споживанні. Виробництво, розподіл, обмін і споживання утворюють чотири фази суспільного виробництва.

Між виробництвом та споживанням існує складний, діалектичний взаємозв’язок. За всієї важливості виробництва, воно має сенс лише тоді, коли слугує споживанню. Споживання утворює мету і водночас мотив виробництва, наперед визначає обсяг, структуру та якість суспільного продукту.

Розподіл та обмін опосередковують зв’язок міх виробництвом та споживанням, утворюючи своєрідний механізм їхньої взаємодії, розв’язання суперечностей, що між ними виникають.

Усі ці фази (виробництво, розподіл, обмін та споживання) не існують самі по собі, ізольовано одне від іншої, а утворюють єдиний цілісний процес суспільного виробництва, поєднанні між собою прямими та зворотними зв’язками.

Виробництво є своєрідним пунктом, де виникає, створюється сам продукт і звідки починається його рух. У процесі виробництва людина пристосовує речовини і сили природи для задоволення своїх потреб. Соціальні сили і характер виробництва залежить від типу і форми власності на засоби виробництва, визначають соціальні сили і характер усіх інших фаз.

Розподіл частково входить до виробництва у вигляді розподілу засобів виробництва і, відповідно, членів суспільства по сферах і галузях виробництва, економічних регіонах, підприємствах. Водночас розподіл утворює особливу фазу суспільного виробництва де встановлюється частка різних класів, соціальних груп та осіб у виробленому продукті. Принципи, відносно до яких здійснюється розподіл, як і його організації є потужним стимулом впливу на виробництво.

Обмін опосередковує зв’язки між виробництвом і розподілом з одного боку, і споживанням з іншого. Він, як і розмір, здійснюється і у виробництві (обмін діяльністю і здібностями) і поза нього, де виконує самостійну функцію в рухові продукту.

Обмін продуктів покликаний надати кожному учасникові виробництва, кожній його ланці певні блага у відповідності до частки, встановленої розподілом.

Споживання є заключною фазою суспільного виробництва, де реалізується споживча вартість виробленого продукту. Споживання буває двох видів: особисте та виробниче.

Суспільне виробництво має певну структуру, його можна розділити на матеріальне і нематеріальне. Матеріальне виробництво включає виробництво матеріального продукту (промисловість сільське господарство, будівництво) і надання матеріальних послуг (вантажний транспорт). Нематеріальне - створює духовні цінності і надає нематеріальні послуги (охорона здоров’я, освіта, наука та ін).


3. Основні фактори виробництва

Для виготовлення продукту виробництво використовує ресурси. Виробничі ресурси включають у себе природні, трудові, матеріальні, фінансові, інформаційні та ін. ресурси. Виробничі ресурси поділяють на відтворювальні, частково відтворювальні і невідтворювальні. У свою чергу відтворювальні поділяють на природно і штучно відтворювальні.

Усі ресурси, що задіяні у виробництві, називаються його факторами.

Фактори без які задіяні обов’язково у будь якому процесі виробництва, без яких виробництво неможливе називають основними факторами виробництва. Сучасна економічна наука виділяє такі основні фактори виробництва:

праця - фізична і інтелектуальна діяльність людини у процесі виробництва;

земля - сукупність природних умов виробництва, простір, клімат, природні багатства й т.п.;

капітал - сукупність усіх матеріальних факторів виробництва, створених людиною засобів виробництва;

підприємницький талант - здатність підприємців організовувати ефективне функціонування факторів виробництва.

У марксистській економічній науці використовується інша класифікація факторів виробництва. Тет виділяється три основних фактори:

робоча сила - сукупність фізичних і духовних властивостей людини, її здатність до праці;

предмети праці - те, на що спрямована праця людини, що складає матеріальну основу продукту (сировина, матеріали, електроенергія і т.п.);

засоби праці - те, за допомогою чого людина впливає на предмет праці. Вони включають знаряддя праці (машини, механізми, інструмент) і умови праці (будинку, трубопроводи, земля як умова виробництва і т.п.).

Предмети і засоби праці в сукупності виступають як засоби виробництва. Засоби виробництва і робоча сила в сукупності утворюють продуктивні сили суспільства. Людина - це головна продуктивна сила.

Виробництво це не механічне поєднання робочої сили, засобів і предметів праці, а складна система взаємодії через технологію та організацію виробництва. З розвитком суспільного виробництва змінюється як вигляд його факторів, так і характер їх взаємодії. Зростає значення енергії, інформації, виробничої та соціальної інфраструктури, які можна виділити у самостійні фактори виробництва. Особливої ваги набуває знання та вміння, кваліфікація людини. Тому вчені ведуть мову про людський капітал. В умовах екологічної кризи й вичерпання природних ресурсів вводиться поняття природного капіталу.


Тема 3. Економічна система суспільства 1. Сутність та типи економічних систем

Економіка потребує певної організації, яка залежить від етапу історичного розвитку, національних особливостей, тощо, тобто потребує певної системи.

Серед економістів немає єдиного тлумачення поняття економічної системи. Зазвичай під економічною системою прийнято розуміти сукупність механізмів і інститутів розвитку і функціонування національного виробництва. Економічна система - це особливим образом упорядкована система зв’язків між виробниками і споживачами матеріальних благ і послуг. Економічна система - це спосіб організації національної економіки.

Той або інший історичний або функціональний тип економічної системи визначає характер і природу соціально-політичної системи суспільства в цілому. До основних задач функціонування економічної системи відносяться:

формування і забезпечення роботоздатності економіки;

координація усіх видів економічної діяльності;

реалізація соціальних цілей.

На розвиток економічної системи впливають ряд факторів:

існуюча в країні система прийняття господарських рішень;

структура власності;

механізми забезпечення інформацією і координацією;

механізми постановки цілей і спонукання людей до праці.

Структура економічної системи. Економічна система містить у собі три основних ланки, підсистеми: економічну структуру продуктивних сил суспільства, систему економічних відносин і механізм господарювання.

Класифікація економічних систем. Сучасний світ характеризується наявністю найрізноманітніших економічних систем, кожна з яких сформувалася в процесі тривалого історичного розвитку. Існують різні підходи до класифікації економічних систем.

Формаційний підхід. Цей підхід характерний для марксизму. У ньому виділяються суспільно-економічні формації: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична і комуністична.

Суспільно-економічна формація - це історичний тип суспільства, що розвивається на основі визначеного способу виробництва.

Спосіб виробництва - це сукупність продуктивних сил і виробничих відносин, рівень розвитку яких визначає перехід від однієї формації до іншої, більш прогресивної.

Цивілізаційний підхід припускає вивчення світової історії як єдиного планетарного цілого з поступовою зміною цивілізацій. У рамках цього підходу виділяють:

аграрну цивілізацію;

перехідне суспільство (ХVI - XVIII ст);

індустріальне суспільство (ХІХ - ХХ ст);

постіндустріальне суспільство (к. ХХ - поч. ХХІ ст);

За способом організації господарської діяльності виділяють такі типи економічних систем: традиційна економіка. У ній практика використання ресурсів визначається традиціями і звичаями; планова економіка. Координація і спрямування економічної діяльності здійснюється за допомогою централізованого планування, керування і контролю; ринкова економіка. Заснована на товарно-грошових відносинах, приватній власності і конкуренції; змішана економіка. Поєднує ринкову організацію з державним регулюванням економіки; перехідна економіка. Це економіка, що знаходиться в процесі переходу від однієї економічної системи до іншої.

2. Виробничі відносини, їх сутність та види

Виробничі відносини - відносини, що виникають між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання життєвих благ.

Виробничі відносини включають у себе: соціально-економічні; організаційно-економічні та техніко-економічні відносини.

Соціально-економічні - відносини, обумовлені суспільним устроєм. Соціально-економічні відносини виникають між людьми з приводу умов виробництва і визначаються власністю на фактори виробництва. Основою соціально-економічних відносин є відносини власності.

Організаційно-економічні - це відносини, які виникають з приводу організації і управління виробництвом. Організаційно-економічні відносини складаються з приводу того, як організовані виробництво, розподіл і обмін виготовленого продукту. У їхній основі лежить поділ праці, спеціалізація і кооперація, концентрація виробництва (укрупнення фірм) і його централізація (об’єднання виробництв).

Техніко-економічні відносини - це відносини між людьми з приводу створення та використання засобів виробництва. Вони відображають технології виробництва.

Система виробничих відносин утворює економічний лад суспільства на даному етапі його існування. Виробничі відносини нерозривно пов’язані з продуктивними силами. Функціонування продуктивних сил відбувається у формі певних виробничих відносин. Розвиток продуктивних сил приводить до того, що вони переростають старі виробничі відносини і вимагають їхньої заміни на нові, які здатні забезпечити подальший розвиток виробництва. У цьому полягає суть закону відповідності виробничих відносин рівневі розвитку продуктивних сил.

3. Власність, її сутність та місце в економічній системі

Соціально-економічною основою функціонування економічної системи є відносини власності. Структурна складність відносин власності виявляється у багатоаспектності процесу її історичного розвитку. Розрізняють соціальні, політичні, морально-психологічні та, навіть, ідеологічні аспекти власності. Однак найважливішими є економічне та юридичне розуміння власності, які не слід ні ототожнювати, ні протиставляти.

Власність як соціально-економічна категорія - це система економічних відносин між людьми з приводу привласнення засобів і результатів виробництва. Вона визначається ступенем розвитку продуктивних сил. Економічна сутність власності розкривається і реалізується в площині взаємодії „людина-людина”.

Як юридично-правова категорія власність відображує майнові відносини, свідомі, вольові взаємозв’язки юридичних і фізичних осіб з приводу привласнення благ, що закріплюються системою відповідних прав власності. Власність у юридичному розумінні відображає відношення „людина-річ”.

Економічні відносини власності - первинні. Правові самі по собі з’явитись і існувати не можуть. Вони лише закріплюють реально існуючі або потенційно можливі економічні відносини.

Власність відіграє важливу роль в житті суспільства. Власність:

є ядром системи економічних відносин;

визначає належність факторів виробництва економічним суб’єктам, а також способи поєднання цих факторів;

визначає систему розподілу суспільного продукту і доходів в суспільстві;

визначає соціальну структуру суспільства;

визначає політичний устрій суспільства;

формує систему мотивації до економічної діяльності;

формує систему економічної відповідальності за результати діяльності.

Відносини власності утворюють складну систему, яка, в економічному розумінні, складається з трьох видів відносин:

відносини з приводу привласнення об’єктів власності;

відносини з приводу економічних форм реалізації об’єктів власності (отримання від них доходу);

відносини з приводу господарського використання об’єктів власності.

Власність передбачає реалізацію цілого комплексу прав власності. Сучасна наука говорить про наявність цілого пучка прав власності. Серед них виділяють три основних рівні прав: володіння, розпорядження і користування.

Володіння характеризує закріплену в правових актах належність об’єкта власності певному суб’єкту.

Розпорядження - здійснюване власником або делеговане ним іншим економічним суб’єктам право прийняття планових і управлінських рішень з приводу функціонування і реалізації об’єкта власності.

Користування (використання) - процес виробничого застосування і споживання корисних властивостей об’єкта власності, а також створення за його допомогою благ.

Суб'єкти власності - це носії і учасники відносин власності. Суб’єктами власності можуть виступати окремі люди, групи людей, держава. Відповідно до суб’єктів власність можна розрізняти індивідуальну, колективну та державну.

Об'єктами власності є засоби виробництва, земля, її надра, рослинний та тваринний світ, робоча сила та результати її діяльності - предмети матеріальної та духовної культури, цінні папери, гроші, інформація, авторські права тощо.

Визначальною є власність на засоби і фактори виробництва. Саме власність на засоби виробництва характеризує сутність усієї сукупності відносин власності, в тому числі механізм розподілу і привласнення результатів виробництва, доходів господарської діяльності. В сучасній економіці особливої ваги набуває власність на інформацію. Кваліфікований робітник є власником інформації.



Информация о работе «Предмет і метод економічної теорії»
Раздел: Экономика
Количество знаков с пробелами: 201836
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 6

Похожие работы

Скачать
41756
0
0

... економічної теорії, і лише спільними зусиллями вони можуть наблизитись до істини. Саме з цієї позиції доцільним і логічним є з'ясування наступного питання про розвиток економічної думки в Україні.   2. Предмет, Методи і функції економічної теорії Ознайомившись з виникненням і розвитком економічної теорії, можна зробити вже деякі узагальнення щодо предмету, який вона вивчає. А саме, що це ...

Скачать
127205
0
1

... ії держави. Така система не могла врахувати індивідуальні розходження в праці і фактично представляла зрівняльний розподіл, що вбивало всякі стимули до високопродуктивної праці. Марксистська концепція типу економічної системи виходить з того, що суспільство у своєму розвитку проходить п'ять суспільно-економічних формацій: первіснообщинну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну, комуністичну. ...

Скачать
25294
0
0

... ї війни. Таким чином, завдяки працям В.І. Леніна марксистська політична економія зазнала ще більш якісного розвитку і доповнення. Сучасний марксистський напрям в західній економічній теорії Теоретичний спадок К. Маркса – важливий та багатий за змістом напрям економічної думки, який вражає дослідників глибиною узагальнень, логічною строгістю аргументації, органічною єдністю історичного та ...

Скачать
117235
2
22

... (наприклад, для житлового будівництва й офісів), але і на окраїнах. Крива сукупного ринкового попиту на землю утворюється як горизонтальна сума кривих сільськогосподарської о га несідьськогосподарського попиту . Економічна рента - це плата за ресурс , пропозиція якого строго обмежена. Земельна рента – це плата за використання землі й інших природних ресурсів, пропозиція яких строго обмежена ...

0 комментариев


Наверх