4. Підвищення здатності культивуючих рослин з найбільшою ефективністю утилізувати в процесі фотосинтезу ресурси навколишнього середовища.
5. Розширення досліджень по керуванню адаптивними реакціями живих організмів на різних ступенях їхнього розвитку і рівня формування (від субклітинного до органічного, біоценотичного і навіть біосферного).
На цій основі можна забезпечити збалансованість розвитку природи і людського суспільства в процесі сільськогосподарського виробництва. [3]
Біологічне землеробство ведеться з метою зниження негативної дії хімізації землеробства, покращення ґрунтової родючості, збереження рівноваги в екологічній системі рослина - грунт - тварина - людина, тобто рівноваги між природними умовами і заходами, що проводяться людиною. Проте, основним завданням біологічного землеробства є одержання високоякісної, біологічно чистої продукції рослинництва без якої неможливо говорити про здоровий образ життя людини. Ця проблема в останні роки набуває першочергового значення. Важлива роль у цьому належить застосуванню добрив, пестицидів та інших засобів хімізації.
Поряд з підвищенням урожайності сільськогосподарських культур добрива створюють передумови вимивання азоту в глибокі шари, підґрунтові води, збільшення його вмісту у вирощуваних культурах, Відомо, що підвищення концентрації нітратів у продуктивних частинах рослин токсично діє на людей і тварин, в організмах яких вони перетворюються в нітрити - речовини більш шкідливі і токсичні, які викликають отруєння, онкологічні та інші захворювання. Особливо гостро проблема нагромадження нітратів упродукції рослинництва стоїть в області. Відповідно тут і найбільше навантаження добрив і хімічних засобів захисту у перерахунку на гектар, тому що більше половини сільськогосподарських угідь зазнавало активної хімізації для штучної підтримки рівня врожайності, одержання певного тимчасового ефекту, що в більшості випадків призводить до порушення ґрунтової родючості - зміни процесів гумусоутворення, забруднення грунту і наколишнього середовища. Основними джерелами цих небажаних явищ є хімічні засоби захисту рослин, у тому числі гербіциди та мінеральні добрива. Якщо ці хімічні речовини застосовувати неправильно, у необгрунтованих нормах, з порушенням строків внесення, то вони негативно впливають на елементи гумусо-органічної речовини в грунті, не стимулюють поліпшення його структури і в цілому родючості.
При переході на біологічну систему землеробства передбачається значне зменшення застосування мінеральних добрив і пестицидів.
Обмеження перших планується за рахунок органічних добрив та біодобрив на основі високоефективних штамів мікроорганізмів, а пестицидів - за рахунок переходу на біологічні методи захисту.
Біологічна система добрив виникла і в останні роки дуже поширена в США і багатьох країнах Західної Європи. Називають таку систему альтернативною, екологічною, біодинамічною і т.д. У ряді країн вона передбачає багатогалузеву систему виробництва, що виключає часткове або повне застосування мінеральних добрив та інших хімічних засобів, а збереження родючості грунту - за рахунок органічних та мікробіологічних ресурсів самого господарства. Однак, зарубіжні дослідники відмічають недоліки біологічної системи землеробства і перш за все зниження врожайності порівняно з традиційними системами землеробства, що потребує вирощування культур для задоволення потреб населення і тваринництва на значно більших площах. Крім того, біологічне землеробство значною мірою залежить від природних факторів, тому немає гарантії, що продукція буде біологічно чистою, а не забрудненою. При біологічній системі землеробства із застосуванням тільки органічних добрив відмічається зниження в грунті вмісту рухомих форм фосфору і калію, тому що відмова від внесення мінеральних добрив не забезпечує повного повернення винесених з урожаєм поживних речовин.
При застосуванні біологічної системи в Німеччині в середньому за пять років урожайність сільськогосподарських культур знизилась на 9-36%, а затрати праці зросли на 20-30% порівняно з традиційною системою. Результати проведених у цій країні досліджень щодо впливу трьох сортів озимої пшениці на врожайність при вирощуванні за традиційною (І) і альтернативною (II) технологіями свідчить, що в середньому за чотири роки при альтернативній системі землеробства урожайність знизилася на 30%.
Крім зниження врожайності при альтернативній технології гіршими були й показники якості зерна. Так, вміст сирого протеїну в зерні становив 10,5-11,1% проти 14,5% при вирощуванні озимої пшениці за традиційною технологією. У господарствах Австрії, які застосовують біологічну систему землеробства, зниження врожайності становило від 20 до 50%, а в господарствах Данії середня врожайність зернових за цією системою вирощування була 20-24 ц/га при середній врожайності по країні 40-45 ц/га.
Отже, біологічна система землеробства має і позитивне, і негативне. Багато вчених світу дійшли висновку, що частково або повністю зняти негативне можна поєднуючи біологічні і традиційні системи землеробства, тобто застосовувати інтегровано, враховуючи переваги обох систем. При цьому передбачається запровадження в сівозміни бобових трав з обов'язковим застосуванням біопрепарату бульбочкових бактерій ризоторфіну і сидератів, збільшення норм органічних добрив, що забезпечують бездефіцитний баланс гумусу і дозволяють на 30-50%, порівняно з рекомендованими нормами для інтенсивних технологій зменшити норми внесення мінеральних добрив, і в першу чергу, азотних; використання комбінованої системи обробітку грунту і перехід на біологічні методи захисту. Комплексне застосування цих заходів дозволить одержувати високі урожаї покращеної якості. Система застосування добрив повинна бути принципово іншою, ніж в інтенсивному землеробстві. Основним завданням її буде створення збалансованості усіх необхідних елементів живлення - не тільки КРК, а й мікроелементів. Так, у дослідженнях Інституту зрошувального землеробства УААН застосування позакореневих підживлень міддю, молібденом і сумішшю мікроелементів (мідь, молібден, марганець, залізо) сприяло зниженню вмісту нітратів у цибулі. Завдяки обробці насіння томатів розчином подвійного гідрофосфату магнію-цинку збір стиглих плодів томату підвищився в середньому за три роки на 17%, кількість цукрів у плодах збільшилась на 0,7-0,36%, вміст вітаміну С - до 22,9%, сухої речовини - на 0,39-0,22%, вміст нітратів знизився у 1,5 раза і становив 29,2 мг/кг при вмісті на контролі - відповідно 2,23%, 17,6 мг%, 5,60% і 51,46-42,78мг/кг.
Отже, вплив добрив на урожайність сільськогосподарських культур та їх якість може бути як позитивним, так і негативним. Завдання працівників сільського господарства полягає в тому, щоб, використовуючи агротехнічні фактори, створювати необхідні умови для нагромадження в рослинах саме тих поживних речовин, які визначають якість урожаю цієї культури. Для зерна озимої пшениці, наприклад, важливий вміст у зерні білка і його фракційний склад. Ці показники залежать від наявності в грунті мінерального азоту, а при низькому вмісті або його відсутності - від застосування азотних та біодобрив.
Культури, що належать до різних біологічних видів, вирощувані на однаково удобреному фоні, нагромаджують різну кількість нітратів. У дослідженнях Інституту зрошуваного землеробства УААН при збільшенні норми азотних добрив під поживні культури від 60 кг азоту на гектар до 180 горох не реагував на це підвищення вмісту нітратів, в рапсі ж кількість їх зросла в 4,8 раза, а в буркуні - у 8 разів. Різну кількість нітратів на однаково удобреному фоні нагромаджують і рослини різних сортів, які належать до одного біологічного виду. В умовах півдня України, наприклад, кабачки сорту Грибовський містили нітратів 339, а Білоплідний - 624 мг/кг сирої речовини, тобто сорт Грибовський не перевищував гранично допустиму концентрацію нітратів, а Білоплідний - перевищував її більше як у 1,5 раза. Цибуля на перо Жовтнева нагромаджувала нітратів 672, Молдовська - 339, а Дністровська - 193 мг/кг (ГДК становить 400 мг/кг), капуста сорту Столична містила їх 1276, Харківська зимова - 407 (ГДК 500 мг/кг), буряк Кубанський борщовий - 661, а Бородо 237 - 2951 (ГДК 2100). Багато дослідників світу вважають, що провідна роль у зниженні нітратів належить саме сорту. В умовах біологічного землеробства селекціонерам для різних зон необхідно створити сорти і гібриди рослин, які б не реагували на підвищення фону живлення.
Для існуючих, рекомендованих для застосування, сортів системи удобрення слід переглядати, вивчати, враховуючи вплив їх не тільки на урожай та навколишнє середовище, а й на якість урожаю. Останнє слід розглядати не тільки з точки зору підвищеного вмісту нітратів, а й значного зниження вмісту вуглеводів, вітамінів, інших дуже важливих речовин. Так, вміст вітаміну В2 (рибофлавіну), на думку медиків, є терапевтичним засобом проти ракових захворювань, в кормовому буряку, удобреному К100Р120К60 в середньому за три роки він становив 1,99, Н200Р120К60 - 1,63, а К400Р120К60 - 1.33 мг/кг сухої речовини. Вихід сумарного рибофлавіну з їм2 просіву становив відповідно 107,1; 82,6 і 60,2%. При застосуванні азотного добрива у дозі 400 кг/га вміст небілкового азоту був вищим, ніж білкового, а кількість нітратів у коренеплодах була дуже високою і дорівнювала 1,03% від кількості сухої речовини при 0,14% у неудобренному контролі і 0,45% ири нормі азоту 200 кг/га. Тобто, внесння азотних добрив під кормовий буряк на фоні РК більше N200 в умовах зрошення півдня України недоцільне, тому що урожай підвищується незначно, а його якість знижується істотно.
Застосування підвищених норм добрив призводить до зниження вмісту дуже важливої речовини, яка є інгібітором, що запобігає і гальмує процес перетворення нітратів і нітритів у організмі людини,-вітаміну С (аскорбінової кислоти). У цибулі при збиранні - без застосувння добрив його було 7,48, при внесенні М60 - 8,28, а N180 - 7,22%, загальних цукрів відповідно: 5,24; 5,46 і 5,24 мг/100 г. Аналогічно змінювався і вміст аскорбінової кислоти у капусті. При внесенні азотного добрива з розрахунку 90, 180, 270 і 360 кг/га д. р. вміст її становив відповідно 23,76: 21,82: 17,24 і 16,89 мг%.
Отже, можна стверджувати, що кількість аскорбінової кислоти і цукрів при внесенні азотних добрив збільшується, але ири застосуванні їх у нормах, що перевищують оптимальні, починає знижуватись.
Якість врожаю сільськогосподарських культур помітно поліпшується при застосуванні органічних добрив. Наприклад, у середньому за три роки, вміст амінокислот в коренеплодах кормових буряків, вирощених без добрив, становив 2,22 г, а удобрених гноєм з розрахунку 80 т/га - 3,02 г на 100 г сухої речовини, у тому числі на частку незамінних амінокислот припало відповідно 0,68 і 0,95 г.
Дослідженнями Інституту зрошуваного землеробства УААН доведено, що органічні добрива істотно впливали на якість післяжнивної вівсяно-горохової сумішки, змінюючи якість як бобового, так і злакового компонента. При заміні частини мінеральних добрив органічними знижується і вміст нітратів у рослинах. Він зменшується і при застосуванні інгібіторів нітрифікації.
У більшості випадків зменшенню кількості нітратів у рослинах сприяє застосування дуже поширених в останні роки азотфіксуючих та фосформобілізуючих бактеріальних препаратів. Використання біопрепаратів азотфіксуючих бактерій під бобові, злакові та овочеві культури замінює 20-50 кг/га мінеральних добрив. Біопрепарати фосформобілізуючих бактерій здатні перетворювати важкорозчинні фосфати грунту у легкорозчинні, доступні рослинам сполуки.
Такі дослідження широко проводяться у багатьох країнах світу. Завдяки високій ефективності азотфіксуючих препаратів, обсяги їх виробництва значно зросли і становлять: у Венгрії 200 тис. га/порцій, Великобританії, Югославії і Польщі - по 50 тис, Румунії - більше 1 млн., Індії - З млн., Канаді - 4 млн. і Австралії 6 млн. га/порцій. У США азотний дефіцит грунту покривається бактеріальними добривами на 45%; в еквівалентному обчисленні тут використовується 13 млн. тонн біологічного азоту, тоді як мінеральних азотних добрив близько 9 млн. тонн.
В Україні за участю науковців Української академії аграрних наук та Національної академії наук створено біопрепарати ризоторфін, ризоагрін, ризоентерін, флавобактерін, агрофіл, діазобактерін для бобових, злакових, овочевих культур і картоплі. Під цукрові буряки створено біопрепарати фосформобілізуючих бактерій поліміксобактерін і альбобактерін, які збільшують збір цукру на 2-8 ц з гектара. Ведеться постійний пошук та селекція високоефективних конкурентноздатних штамів мікроорганізмів для поліпшення ефективності існуючих біопрепаратів.
Використання біопрепаратів азотфіксуючих мікроорганізмів є запорукою одержання високих врожаїв сільськогосподарських культур з підвищеним вмістом білку і зменшення енергозатрат при їх вирощуванні. Ризоторфін, застосування якого під бобові культури практично виключає внесення мінерального азоту, підвищує врожай і якість продукції. Використання препаратів азотфіксуючих бактерій для злакових і овочевих культур - ризоторфіну, ризоентеріну, флавобакте-ріну і інших замінює дію 10-20 кг/га азоту мінеральних добрив, підвищує продуктивність зернових на 2-6 ц/га з одночасним зменшенням норм внесення мінеральних азотних добрив на 25-55%.
Широке застосування мікроорганізмів розпочалось після усвідомлення шкідливості надмірної хімізації сільського господарства. Масоване використання пестицидів і мінеральних добрив забруднює агробіоценози і водні ресурси і наносить шкоду людині і довкіллю. В той же час воно необов'язково супроводжується адекватним збільшенням врожайності або збереженню сільськогосподарської продукції. Встановлено, що пестициди стають фактором штучного відбору стійких рас і популяцій шкідників чи фітопатогенів. В результаті систематичного застосування інсектицидів набули резистентності до фосфорорганічних сполук більше 200 видів комах, карбаматам - 51, дільдрину - 260, пиретроїдам - 22 та іншим - більше 60 видів. Ці та інші негативні наслідки хімізації призвели до необхідності пошуку і запровадження альтернативних методів, зокрема мікробіологічного. Стали розвиватися сільськогосподарська та технічна мікробіологія, біотехнологія, мікробіологічна промисловість. Вже накопичено значний досвід по пошуку штамів мікроорганізмів з корисними властивостями і розробці па їх основі технологічних регламентів виробництва та застосування біопрепаратів для сільськогосподарського виробництва.
Цілеспрямований пошук дозволив виявити ентомопатогенні мікроорганізми, високоефективні проти тих або тих систематичних груп комах, а також особливо шкідливих видів шкідників. Вивчення бактерій з групи Bacillus thuringiensis призвело до створення багаточисель-них біопрепаратів. Прикладом може служити бітоксибацилін, високоефективний проти колорадського жука, капустяної совки, білянок, американського білого метелика, тощо - Ці препарати є надійною заміною хімічних інсектицидів і користуються широким попитом.
Поряд із наземним застосуванням препаратів В. thuringiensis можливе його застосування у водному середовищі, де проходить розмноження ряду небезпечних шкідників рослин та тварин. Це препарат бактокуліцид, розроблений в Росії ВНДІСГМ на основі підвиду В. thuringiensis H14, специфічно активного проти двокрилих комах. Як і інші препарати на основі вище згаданої бактерії, він не шкідливий для людини і теплокровних тварин, не шкідливий для нецілевих гідробіонтів, нефітотоксичний.
Слід використовувати різні біопрепарати, щоб зменшити застосування мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин. Це, в комплексі з проведенням усіх інших необхідних агротехнічних заходів, сприятиме одержанню високоякісної продукції з вмістом нітратів, який не перевищує допустимих концентрацій. Встановлено, що максимальна кількість нітратів (60-70%) надходить в організм людини якраз із продуктами рослинництва - картоплею, овочами та фруктами - решта з питною водою, м'ясом, молочними та іншими продуктами. Добова доза нітратів, за даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, не повинна перевищувати 5 мг/кг маси людини. Найбільш чутливі до нітратів діти. Із тварин найбільше реагують па нітрати свині, потім велика рогата худоба і найменш чутливі до них вівці.
Підвищений вміст нітратів у рослинах не є наслідком тільки застосування значних норм азотних добрив та інших засобів хімізації. Залежить це від ряду інших факторів: кліматичних умов року, освітленості, сорту, періоду вегетації, форм і строків застосування добрив, від часу доби відбору зразка для аналізу і т.д. Добрив і хімічних засобів захисту рослин в Україні застосовується менше, ніж у розвинутих країнах,
У негативних наслідках забруднення довкілля і сільськогосподарських культур винні не мінеральні добрива і хімічні засоби захисту, а неправильне їх застосування з метою одержання максимальних урожаїв.
Повний перелік мікробіологічних препаратів, розроблений вченими-мікробіологами у 3-4 рази перевищує наведений, але, на жаль, більша частина їх залишається без запиту виробника і не доходить через ті або ті причини до споживача.
Отже, для одержання високих урожаїв сільськогосподарських культур доброї якості потрібно одночасно з використанням природних факторів, науково обгрунтовано застосовувати помірні норми і правильне співвідношення основних елементів живлення та мікроелементів. Щоб дати обгрунтовані рекомендації з охорони навколишнього середовища і врожаю від забруднення добривами чи іншими речовинами, необхідне глибоке і всебічне вивчення цих питань у різних зонах країни в розрізі не тільки видів сільськогосподарських культур, а й рекомендованих сортів. Екологічним питанням слід приділяти першочергове значення.
Обираючи напрями для конверсії виробництва, потрібно мати на увазі, що якщо вдасться налагодити на українських заводах виготовлення недорогого та ефективного енергетичного устаткування за світовими стандартами, то й в енергетиці можна буде вирішити чимало складних проблем. Тим паче, що нині українські генеруючі станції працюють на устаткуванні, яке майже повністю морально та фізично застаріло.
Добре відомо, що зарубіжні фірми не надто охоче діляться з нами сучасною технологією, а тільки продають нам свої машини. Це значною мірою зумовлено нестабільністю економічного розвитку нашої країни, поганим інвестиційним кліматом, недосконалістю законів і т.п. Проте навіть за цих умов деяким заводам все-таки вдається організувати виготовлення ліцензійної техніки. Один із таких проектів виконується на ВО "Південмаш". Йдеться про організацію серійного виробництва ліцензійних вітротурбін потужністю 110 кВт USW56-100. У виготовленні комплектуючих деталей і вузлів для них беруть участь кілька десятків українських заводів, які є нашими субпідрядниками.
Вітроенергетика не випадково стала одним із найважливіших напрямів у конверсії ВПК. У світовій енергетиці вона нині найбурхливіше розвивається. Та й у нас цьому напряму свого часу приділялася велика увага. У 30-х роках одночасно з розвитком авіації та перших кроків у ракетобудуванні закладалися основи теорії вітроенергетики, які не втратили своєї цінності дотепер. У цій роботі брали участь відомі вчені - професор Г. Сабінін, ракетник Ю. Кондратюк і чимало інших. До 1937 року найбільшою із побудованих вітроелектростанцій була Балаклавська (розташована на Каранських висотах біля Балаклави в Криму). Вона мала потужність 100 кВт, вітроколесо з кабіною розміщалося на висоті 25 метрів, загальна вага конструкції досягала 50 тонн.
Потім ці роботи були призупинені й лише наприкінці 80-х до них повернулися знову, але вже в контексті вимог конверсії. Саме тоді генеральний конструктор КБ "Південне" В. Уткін і головний конструктор твердопаливних ракетних двигунів В. Кукушкін почали шукати напрями використання ракетної технології в неракетній сфері. Одним із них виявилася вітроенергетика.
Задля справедливості слід зазначити, що жодного досвіду конверсійних робіт у цій галузі країна тоді не мала, тому не дивно, що перший агрегат ГКБ "Південне", спроектований разом із московським НВО "Вітроен" на основі датської конструкції 1955 року, виявився конструктивно недосконалий. Основною причиною цієї невдачі виявилася відірваність вітчизняної промисловості від світової науки та техніки, що має місце й зараз. Однак тоді така відірваність виявилася фатальною для перших конверсійних розробок. Не рятували навіть величезні гроші, виділені на створення перших вітчизняних вітроагрегатів.
Про гроші варто сказати окремо. Якщо проводити паралель із поточною ситуацією в Україні, яка не має необхідних фінансових ресурсів для конверсії ВПК, тоді, у середині 80-х, оборонні заводи зовсім не були обділені увагою держави. Конкретно, проекту створення вітчизняних вітроагрегатів повезло більше за інші. У цій справі, хоч як дивно, вирішальну роль відіграли міністр водного господарства СРСР і ДКНТ СРСР, які виділили кілька мільйонів карбованців на цю техніку. 1987 року В. Уткін і В. Кукушкін буквально вмовили міністра виділити кошти на розробку і виготовлення вітротурбін для вітроелектростанцій. Ініціатори даного проекту разом із керівником НВО "Вітроен" І. Сідановим домоглися його затвердження в Держплані СРСР, і кошти, необхідні для створення першого вітчизняного агрегату АВЭ-250С, надійшли в КБ "Південне".
Дослідний зразок такої машини був виготовлений 1989 року й встановлений на полігоні Павлоградського механічного заводу. Конструктори буквально "зліпили" його з вузлів, частина яких була виготовлена за ракетною технологією з дорогого титану. Частина гідравліки була прямо запозичена в ракет. А те, чого не могли зробити ракетники, куплено на інших машинобудівних заводах, хоча й мало було пристосоване для такої машини, як вітротурбіна. Приміром, редуктор використовували від ескалатора метро, що робило конструкцію агрегату важкою. На жаль, ракетні технології застосовувалися занадто прямолінійно, тобто вітротурбіна не розроблялася як єдина машина. Тому агрегати АВЕ-250 виявилися практично непрацездатними і за минулі майже 12 років жодний із двох десятків, виготовлених і встановлених у системі Міненерго на Акташській, Чорноморській і Аджигольській ВЕС, так і не був прийнятий державною комісією в промислову експлуатацію. Тобто перші вітчизняні вітроагрегати, побудовані на основі застосування конверсійних технологій, виявилися непридатними для серійного виготовлення.
Прямо протилежна ситуація з вітротурбінами USW56-100, які виготовляються на українських заводах за ліцензією однієї з американських компаній. Держава не витрачала своїх грошей на розробку зазначених машин, і вони серійно виготовляються на вітчизняних заводах після того, як американські експерти, які розпочали свою роботу 1993-го року, витратили близько трьох років на впровадження ліцензійної технології в наше виробництво. Ліцензія на ці машини була отримана українсько-американським СП "Уїнденерго Лтд" безплатно, що не типове для зарубіжних компаній на українському ринку. Безумовно, що при виготовленні відповідних вітротурбін доводиться платити роялті за право використання зазначеної технології, однак головною вигодою для української промисловості є те, що вона отримала повністю відпрацьовану машину.
Говорячи про достоїнства цих машин, необхідно насамперед звернути увагу на ціну виробленої ними електроенергії, оскільки лише в цьому випадку можна говорити про корисність вітроенергетики в цілому. Отже, за даним показником ВЕС не дуже відрізняються від теплових вугільних електростанцій, оскільки для шести українських ВЕС НКРЕ України встановлений тариф на рівні від 15 до 18 коп. за кВт. ·год. Фактичні тарифи в цих ВЕС не надто відрізняються від зазначених планових, і в основному ці відмінності пов’язані з вітровим навантаженням, що, як відомо, змінюється з року в рік. Як свідчить статистика, в останні роки вітровий енергетичний потенціал у найперспективніших для будівництва ВЕС регіонах України знизився, що використовується супротивниками розвитку вітчизняної вітроенергетики як основний аргумент безперспективності цього напряму. Проте, як відомо зі світової практики, жодний з банків не фінансуватиме будівництво ВЕС за короткостроковими показниками вітрового навантаження. А за багаторічними даними державної метеорологічної служби України середньостатистичне значення швидкостей вітру за 12-15 років є таким, що на вже побудованих ВЕС можна досягти ціни електроенергії на рівні 7-11 коп. за кВт·год.
Після цих цифр, які, до речі, підтверджуються даними Національної академії наук України, дискусію про важливість розвитку вітроенергетики в Україні можна було б вважати вичерпаною. Альтернативні джерела енергії просто необхідні країні, яка має значну залежність від постачань зарубіжних енергоносіїв: у перспективі за рахунок будівництва ВЕС в Україні заплановано покрити до 20-30% від загального споживання електроенергії. Проте гострі дискусії про корисність вітроенергетики тривають, і вони продовжуватимуться, що зумовлено в основному конкурентною боротьбою між прибічниками вітчизняних розробок вітроагрегатів чи ліцензійною зарубіжною технологією.
Повертаючись до ліцензійних вітротурбін USW56-100, слід нагадати, що зараз у їх виготовленні, не рахуючи нашого заводу, задіяно 22 машинобудівних підприємства країни, субпідрядників "Південмашу". Причому даний проект - практично єдиний в Україні, в якому 100% вузлів складної машини виробляється українськими підприємствами. Ціна вітротурбіни USW56-100 виявилася практично на 40% нижчою за світову ціну на машини такого класу, що й відбито в порівняно низькій ціні електроенергії.
21 листопада минулого року "Південмаш" відправив споживачу чотирьохсоту вітротурбіну USW56-100. Багато це чи мало? Якщо порівнювати з тим, що за даним напрямом робиться в країнах СНД, то тут Україна виявилася лідером. У нашій країні вже створено вітроенергетичну галузь промисловості, в якій на підставі серійно виготовлених ліцензійних вітротурбін будуються перші шість промислових ВЕС. Україна зайняла почесне 13-те місце в Європі із сумарним показником уже наявної потужності всіх українських ВЕС, яка дорівнює 40 МВт, значно випередивши Росію, в якої даний показник поки що дорівнює 5 МВт.
Найкрупніші зі станцій, що будуються, - це Новоазовська ВЕС у Донецькому регіоні потужністю 14,5 МВт і Донузлавська ВЕС потужністю 16 МВт у Криму. Їхнє спорудження триває найуспішніше, тому що підтримується регіональними адміністраціями. У Донецькому регіоні особисто губернатор В. Янукович виявляє активну зацікавленість у розвитку вітроенергетики, завдяки чому область має намір вирішити чимало соціальних і екологічних проблем. До речі, саме в Донецькому регіоні на прикладі Новоазовської ВЕС вперше в Україні відпрацьовується концесійна форма управління вітроенергетичними об’єктами, при якій держава в особі обласної адміністрації, зберігаючи державну власність на основні фонди ВЕС, впроваджує нові форми ринкового управління об’єктами нетрадиційної енергетики.
Нині українська вітроенергетика переживає не найвідповідальніший етап свого розвитку, від якого безпосередньо залежать і перспективи конверсії військового виробництва на найбільших заводах країни. Чимало відомих зарубіжних фірм нам передають ліцензії на виготовлення вітротурбін потужністю 600 і 1000 кВт. У зв’язку з цим у підприємства його суміжників виникають нові перспективи, тому що тепер йтиметься про цілий ряд моделей вітротурбін потужністю 100, 600 і 1000 кВт із маркою "Зроблено в Україні". При переході до виготовлення ліцензійних вітротурбін великої потужності на українські заводи має передаватися найсучасніша технологія в галузі металургії, хімії, механічної обробки металів, склопластиків, електроніки тощо. Здавалося б, така справа повинна мати величезну підтримку з боку всіх органів виконавчої влади, але в реальному житті цього не спостерігається. Причини - та сама конкуренція між вітчизняними конструкторськими розробками та ліцензійною технікою, а також боротьба різноманітних організацій за право управляти фінансовими ресурсами у вітроенергетиці.
Про перспективність вітчизняних розробок вітроагрегатів вже говорилося вище. Майже п’ятнадцятирічний досвід різноманітних конструкторських організацій із використанням сильно застарілих технологій, виявив безперспективність багато чого з того, що вже зроблено. Не можна в цьому звинувачувати наших конструкторів, тому що їх багаторічна відірваність від світової науки та техніки й обмежені фінансові ресурси не дозволяють створити техніку світового рівня, здатну конкурувати на зовнішніх ринках. Проте ці невдачі не повинні дозволяти спекулювати на тезі "підтримки вітчизняного виробника", маючи на увазі необхідність підтримувати несучасні розробки лише тому, що вони виконані вітчизняними фахівцями.
Насправді вітчизняними виробниками є українські машинобудівні заводи, які сьогодні виготовляють, як зазначалося вище, 100% вузлів ліцензійної вітротурбіни USW56-100 потужністю 110 кВт, а завтра мають те саме робити щодо ще двох типів ліцензійних агрегатів. Принциповою відмінністю ліцензійних машин від агрегатів вітчизняної конструкції є те, що перші сертифіковані за міжнародними стандартами, і це відкриває нашим заводам дорогу на зовнішні ринки.
У історії управління українською вітроенергетикою можна виділити два періоди. У 1986-1994 роках ця галузь управлялася за відомчим принципом, тобто безпосередньо Міненерго України. З 1994-го і донині вітроенергетика управляється на основі міжвідомчої координації через Міжвідомчу координаційну раду (нині його очолює перший віце-прем’єра Олег Дубина). Нещодавно за дорученням Кабінету міністрів був виконаний порівняльний аналіз ефективності розвитку вітроенергетики країни в зазначені періоди. Його висновки свідчать про те, що в першому випадку, тобто коли Міненерго самостійно вибирало техніку, а також фінансувало конструкторські роботи і будівництво ВЕС, ефективність була близькою до нуля. Про це свідчать непрацюючі Акташська, Аджигольська і Чорноморська ВЕС.
На противагу цьому, міжгалузева форма управління вітроенергетикою через Міжвідомчу координаційну раду довела свою ефективність, оскільки вона заснована на управлінні даною галуззю ринковими методами, у тому числі на жорсткому міжвідомчому контролі за використанням державних коштів. Другим важливим чинником, який забезпечує ефективність, є організація впровадження передової ліцензійної технології на українських заводах, яка стала можливою завдяки наполегливій роботі Мінпромполітики, НКАУ і самих заводів. Понад 400 виготовлених за ліцензією вітротурбін і будівництво шести промислових ВЕС - переконливе свідчення цього.
Останнім часом прибічники відомчого підходу значно активізувалися. Вони підштовхують Кабінет міністрів до того, щоб змінити затверджений урядом порядок управління вітроенергетикою через міжвідомчу координаційну раду. Запропонована ними реорганізація зводиться до передачі Мінпаливенерго управління коштами Комплексної програми будівництва ВЕС. До чого це може призвести, показує наш власний український досвід і результати подібного управління в 1986-1994 роках. Проте є надія, що держава не допустить розвалу в цій галузі.
Екологічну конверсію промисловості і сільського господарства слід починати із удосконалення технології виробництва діючих підприємвт і нових, що вводяться в експлуатацію, шляхом:
Удосклнадення технології вилучення відходів із сировини, що видобувається із природного середовища;
Зменшення відходів промислового виробництва та їх викидів у довкілля;
Переведення всіх видів транспорту на екологічно чисте паливо та природну енергію (вітру, сонячні батареї, водень);
Розробка і використання високоефективних способів очищення і знешкодження відходів промисловості та їх рециклінг;
Впровадження нових технологій мінімального обробітку ґрунту, недопущення його ерозійності;
Перехід в сільському господарстві на безвідхідні технології і біотехнології= та альтернативні системи землеробства і тваринництва: біологічне, органічне, органо-ьіологічне, біодинамічне, екологічне виробництва.
На даному етапі розвитку продуктивних сил в умовах реформування аграрного виробництва доцільно конверсію агропідприємств здійснювати на основі компромісного землеробства, яке б задовольняло концепцію отримання екологічно чистих продуктів в екологічно безвідхідному виробництві за умови збереження природного середовища.
1. Багнюк В. Екологія на порозі третього тисячоліття / Вітчизна. - 2000. № 1 - 2. ст.135 - 142.
2. Брылов С.А., Штродка К., Грабчак Л.Г. и др. Охрана окружающей среды. - М., 1986. - 272 с.
3. Владимиров А, М., Ляхин Ю.И., Матвеев Л.Т. и др. Охрана окружающей среды. - Л., 1991. - 423 с.
4. Екологічна безпека України: аналіз, оцінка та державна політика /А.Б. Качинський, Г.А. Хміль. - К.: НІСД, 1997. - 127 с.
5. Економіка та географія природокористування. Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. - Конспект лекцій. - Чернівці. - „ Рута ", 2005 р., ст.5 - 8, 12 - 18, 26 - 27, 69.
6. Злобін Ю.А., Кочубей Н.В. Загальна екологія: Навч. посібник. - Суми: ВТД “Університетська книга", 2003. - 416 с.
7. Коропатник Т. Агроресурсний потенціал регіону як об'єкт суспільно - географічного дослідження. // Регион: проблемы и перспективы. - 1999. - № 1. - С.28 - 30.
8. Коропатник Т. Водоресурсний потенціал сільськогосподарського виробництва Чернігівської області. // Сіверянський літопис. - 1999. - № 6. - С.227 - 231.
9. Коропатник Т. Земельноресурсний потенціал Чернігівської області: стан і перспективи використання // Вісник географія. - К.: Київський університет, 2001. - Вип.47. - С.56-59.
10. Костащук В.І. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. - метод. посібник. - част.1 - Чернівці, 2005. - ст.49 - 52.
11. Костецький В.В. Екологія перехідного періоду: держава, право, економіка (економіко-правовий механізм охорони навколишнього природного середовища в Україні). - К., 2001.
12. Куценко А.М., Писаренко В.Н. Охрана окружающей среды в сельском хозяйстве. - К., 1991. - 200 с.
13. Лаптев А.А., Приемов С.И., Родичкин И.Д. и др. Охрана и оптимизация окружающей среды. - К., 1990. - 254 с.
14. Мельник Е. Економічна точка опори екологізації суспільного виробництва. / Економіка України. - 1998 р., - № 7. - ст.64 - 70.
15. Міщенко В., Данилишин Б. Природно ресурсна рента і рентна політика в Україні. / Економіка України. - 2003. - 12 груд. - ст.4 - 9.
16. Наукові основи агропромислового виробництва Чернігівської області. / Гриник І.В., Барбаков А.Г., Бакун Ю.О. - Чернігів: РВК „Деснянська правда”, 2004. - 344 с.
17. Нестеров П.М. Економика природнопользования. - Москва.: Изд - во „ Высшая школа ”, 1984 г.
18. Розміщення продуктивних сил України. Підручник. / За ред. Є.П. Качана. - К.: Вид - во „ Юридична книга ” 2001 р. - ст.101, 119 - 120.
19. Розміщення продуктивних сил. Підручник. / За ред. Ковалевського. - К., 2003 р., - ст.66 - 78.
20. Руденко В.П. Географія природно - ресурсного потенціалу України. Київ - Чернівці: К. - М. Академія - Зелена Буковина, 1999. - ст.73 - 75, 86, 121 - 123, 131 - 136, 190, 209.
21. Руденко В.П. Географія природно ресурсного потенціалу України. - Львів: світ, 1993. - ст.3, 25, 33 - 43.
22. Руденко В.П. Довідник з географії природно - ресурсного потенціалу України. - К.: Вид - во „ Вища школа ", 1993 р.
23. Руденко В.П. Український природно - ресурсний потенціал - ІІІ част. - Чернівці. - „ Рута ", 2005 рік.
24. Соціально - економічна географія України: навч. посібник / За ред. Шаблія О.І. - Львів: Світ, 1994 р. - ст.261 - 265, 275 - 279.
25. Экология города: Учебник. - К.: Либра, 2000. - 464 с.
26. Юдасин Л.С. Энергетика: проблемы и надежды. - М., 1990. - 205 с.
0 комментариев