Прав. Вас. Вел.—Иоанн. Там само. II, 55. Кормчая. Там само. 1, л. 165

⁷³¹ 46 прав. Вас. Вел.— Иоанн II. Там само. II. 64. К. 1, л. 107.

⁷³² Иоанн. Там же. II, 492. Кормчая. Там само. 1, л. 142; Це правило було правилом і західної церкви: на соборі в Руані, у 17 к. було постановлено: дружина чоловіка, який відлучився, не може вступити в шлюб до смерті його. Неfelе. Ibid. Т. IV. -S. 825.

⁷³³ Иоанн. Там самое. II, 57. К. 1, л. 165 и на об. 93 прав. Трулльского собора —1. с. Те ж і в 9-му правилі Василя Великого «жена оставившая мужа своего, есть прелюбодейка, аще перешла к другому мужу «, Иоанн. Там же. II, 27, 28. К. 1, 160.

⁷³⁴ В 11 гл. 117 Nov, тобто в першоджерелі.

⁷³⁵ На цей порядок розслідування про смерть безвісно відсутнього солдата вказує і Арістін, тлумачення якого наведене в кормчій під 36 прав. Василя Великого.

⁷³⁶ Констянтин Великий дозволяв розлучення дружині солдата після 4-річного очікування 1. 7. С. V. 17. Юстиніан в 22 Nov. с. 14, знаходячи цю постанову «святійшого» Констянтина «незрілою», продовжив термін до 10 років, зобов’язавши дружину неодмінно, перш ніж вступити до шлюбу, доводити про це до відома начальства чоловіка. Ця постанова була змінена Юстиніаном в 117 Nov. так, як викладено в тексті.

⁷³⁷ Иоанн. Див.: Варсануфий Великий и Иоанн (Преподобных отцов Варсануфия Великого и Иоанна) руководство к духовной жизни в ответах на вопрошения учеников. — СПБ., 1905. 4-е изд. — С. 349.

⁷³⁸ Кормча. Там само. в гл. 44, II, л. 42, і у гл. 48. Зак. град. гр. II, гл. 3 л. 71.

⁷³⁹ Ці постанови, як і вище викладені, запозичені із Візантії, а що стосується уривків із Закону Градського, то вони майже дослівно взяті із гл. 7. Нов. 22 Юстиниана. Пор.: Nоv. 117, с. XII.

⁷⁴⁰ «Разлучается муж от жены своей.... аще в недуг прокажен впадёт. Паки же разлучается жена от мужа своего.... аще в недуг прокажен впадает», К. II, л. 53 на об.

⁷⁴¹ «Разлучается и жена от мужа сея ради вины.... аще вреден есть». К. ІІ. 124.

⁷⁴² Иоанн. Див.: Варсануфий Великий и Иоанн (Преподобных отцов Варсануфия Великого и Иоанна) руководство к духовной жизни в ответах на вопрошения учеников. — СПБ., 1905. 4-е изд. — С. 346. Закон Мойсеїв повністю виганяв уражених із суспільства громадського.

⁷⁴³ Zhisman Jos. Das Eherecht der Orientalischen Kirche. — Wien: Braumuller, 1863. — S. 772,773.

⁷⁴⁴ «Якщо уражений дозволить своїй дружині вийти за іншого, то вона може це зробити. Те само(зрозуміло) і стосовно чоловіка ураженої дружини». Кан. 19. Неfеle K. J. von.: Vide: Lehrbuch der Kirchengeschichte. Auf Grund der akademischen Verlesungen von K.J. von Hefele. — Freiburg im Breisgau. 1902. S. 556.

⁷⁴⁵ Голубинский Е. История русской церкви. Т. 1—2. — М., 1890 — 1900. —1890. Т.1. — С. 540.

⁷⁴⁶ Жмакин П. Митрополит Даниил и его сочинения. Чтения в обществе истории и древностей. — К., 1881. — С. 520.

⁷⁴⁷ Жмакин П. Митрополит Даниил и его сочинения. Чтения в обществе истории и древностей. — К., 1881. — С. 524.

⁷⁴⁸ Полное собранье постановлений по ведомству православного исповедания. — СПБ., — 1878. — Т. 3.

⁷⁴⁹ Всі ці постанови відповідають: Nоv. 22, с. 5 і особ. Nov. 117, с. 10 і 12 і Nоv. 123, с. 40. /Digesta Justiniani A. Recognoverunt et ediderunt P. Bonfante. Libri І-ХХVІІІ. - Mediolant, 1908. 696 c.

⁷⁵⁰ Аристов Н.Я. Невольное и неохотное пострижение в монашество у наших предков до начала ХVІІ в. Див.: Древняя и новая Россия. 1878. — Т. ІІ. — С. 70.

⁷⁵¹ Шпилевский С.М. Семейные власти у древних славян и германцев. — Казань: Университет, 1869. - С. 144.

⁷⁵² Див: Костомаров Н. Очерк домашней жизни и нравов великорусского народа в ХVІ и XVII столетиях и старинные земские соборы. /Собрание сочинений . Исторические монографии и исследования. — СПБ.: Стасюлевич, 1905. — Кн. 8. Т. 19. — С. 106.

⁷⁵³ Так за законами Ману, чоловік мав право відкинути безплідну протягом 8 років дружину. Він міг, втім, при небажанні розлучитися з нею взяти «поміч-ницю». Glasson E. Le manage civil et le divorce 2 ed., — Paris. 1880. p. 142; Tissot G. Le manage, la separation et le divorce. — Paris, 1868. — p. 35.

⁷⁵⁴ Русск. Истор. Библиот. т. VI, 1130 — 1158гг. — СПБ., 1880. — С. 92.

⁷⁵⁵ Историко-юридические материалы, извлеч. из актовых книг губ. Витебской и Могилевской. Вып. VII., 1585. — С. 868.

⁷⁵⁶ Дубакин Д. Там само. С. 65.

⁷⁵⁷ Владимирский-Буданов М.Ф. Очерки из истории литовско-русского права. — Вып. 2. К., 1890. С. 225.

⁷⁵⁸ Историко-юридические материалы, извлеч. из актовых книг губ. Витебской и Могилевской. Вып. VII. 1585. — С. 368.

⁷⁵⁹ Ману, ІХ 196.

⁷⁶⁰ Там само‚ ІХ 196, 197.

⁷⁶¹ Там само‚ ІХ, 198.

⁷⁶² Там само‚ VІІІ, 416.

⁷⁶³ Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. — М., 1973. — С. 46.

⁷⁶⁴ Ману, ІХ, 3.

⁷⁶⁵ Там само‚ ІХ, 135, 136.

⁷⁶⁶ Там само‚ ІХ, 77.

⁷⁶⁷ Там само‚ ІХ, 200.

⁷⁶⁸ Там само‚ ІХ, 192

⁷⁶⁹ Там само‚ V, 148, ІХ, 3.

⁷⁷⁰ Там само‚ V, 147.

⁷⁷¹ Там само‚ ІХ, 3; V, 148.

⁷⁷² Там само‚ ІХ, 15; VІІІ, 77.

⁷⁷³ Синайский В.И. Личное и имущественное положение замужней женщины в гражданском праве. — Юрьев, 1910. — С. 65.

⁷⁷⁴ Ману, V, 150.

⁷⁷⁵ Там само‚ V, 151.

⁷⁷⁶ Там само‚ V, 154.

⁷⁷⁷ Там само‚ ІХ, 74, 85, 95.

⁷⁷⁸ Там само‚ ІХ, 10, 11.

⁷⁷⁹ Там само‚ ІХ, 12.

⁷⁸⁰ Там само‚ ІХ, 77—82.

⁷⁸¹ Там само‚ ІХ, 77.

⁷⁸² Там само‚ ІХ, 78.

⁷⁸³ Там само‚ ІХ, 79.

⁷⁸⁴ Там само‚ ІХ, 80.

⁷⁸⁵ Там само‚ ІХ, 81.

⁷⁸⁶ Там само‚ ІХ, 82.

⁷⁸⁷ Там само‚ ІХ, 83.

⁷⁸⁸ Мэн Г.С. Древнейшая история учреждений: Пер. с англ. Нахимова А. П.— СПБ.‚ 1876. — С. 258.

⁷⁸⁹ Там само. — С. 259.

⁷⁹⁰ Там само. — С. 257.

⁷⁹¹ Унгер И. Брак в его всемирно-историческом развитии. — Киев, 1885.— С. 18.

⁷⁹² Там само. — С. 19.

⁷⁹³ Із цих форм шлюбу перші 4 суть шлюби благословенні, а 4 інших — нещасні. До цих нещасних належить і шлюб, укладений на власний вибір. Одна форма відрізняється від іншої тим, що при першій батько дає своїй дочці тільки одне плаття, при останній же розкішний гардероб. Форма Rishisa відрізняється від форми Аsurа тим, що наречений дає батькові нареченої дві корови, при останній же — ще що небудь.

⁷⁹⁴ Цим також пояснюється різне визначення числа каст, які ми вже зустрі-чаємо у греків.

⁷⁹⁵ Три вищі касти носять пояс або шнур, Zenar, який у кожної касти різний і так оскільки це опоясування шнурком вважається другим народженням, то воно у Ману називається подвійнонародженням. Втім, в індийському епосі таку назву носять тільки брахмани.

⁷⁹⁶ Ramajan 1. С. 216.

⁷⁹⁷ Унгер И. Брак в его всемирно-историческом развитии. — Киев, 1885.— С. 21.

⁷⁹⁸ На цьому, здається, заснований також суворий обов’язок батька не видава-ти заміж своїх дочок, які, як описується в епізоді Nala, поеми Маhabharata —повинні самі шукати собі чоловіка по досягненні 21-літнього віку.

⁷⁹⁹ У древньоєврейському праві дочка не успадковувала, однак, при братах, як це було встановлено законами Хаммурапі (Числа, XXVII 8; Кетуб., [11, 7]). Однак‚ за відсутністю братів, дочки могли отримати у спадок і нерухомість (Числа, XXVII 8; Бава-Батра, [10, 7]).

⁸⁰⁰ Кетуб., УШ 6; Баба-Батра, IX 9.

⁸⁰¹ Там само‚ VI 2. 5; [6, 7].

⁸⁰² Там само‚ VI 3. 4.

⁸⁰³ Там само‚ VI 5. Пор. Кетуб., [6, 4]. Сироті також давали придане у розмірі не менше 50 зузь (Кетуб., VI 5).

⁸⁰⁴ Там само‚ VI 5; [6, 7].

⁸⁰⁵ Там само‚ VI 7.

⁸⁰⁶ Там само‚ IX 1; [9,2].

⁸⁰⁷ Там само‚ [5, 1]. Ср.V 9.

⁸⁰⁸ Там само‚ VI 2-4; [6, 5. 6]. Див. також V, 1.

⁸⁰⁹ Див.: Талмуд. Критический перевод Н. Переферковича. - СПБ., 1903. - Т. 3 С. 177.

⁸¹⁰ У Талмуді знаходиться також вказівка на весільні подарунки (сивлонот) нареченого нареченій (Киддуш., II 6 [4, 4]).

⁸¹¹ Кетуб., УШ 1. Тосефта, Кетуб., [8,1]: «наші вчителі повернулись і зібрали голоси з питання про майно, яке дісталось їй до ніссуїнъ і котрі вона продала чи подарувала після ніссуїнъ: її продаж недійсний». — Слова, які позначені у нас в даному тексті (Кетуб., УШ 1) такими дужками : [ ], дані в пояснення тексту і взяті нами із приміток Переферковича Н.

⁸¹² Кетуб., IX 1; [9, 2].

⁸¹³ Там само‚ УШ 2. Тосефта, Кету б. [1, 1]: « ... що це майно, про яке чоловік не знає? — якщо вона живе тут, а їй дісталось майно в заморській країні».

⁸¹⁴ Там само‚ УШ 6.

⁸¹⁵ Иевам. ХШ 1. 2.

⁸¹⁶ Там само. ХШ 4 [13, 3].

⁸¹⁷ Кетуб [1, 5]. Суворість покарання зрозуміла. Сім’я дружини зацікавлена в її незайманості. 400 зузь дорівнюють двом кетубам.

⁸¹⁸ Там само‚ [7, 4]. А якщо дружина дає такий обіт, то вона повинна піти без кетуби, тому що вона доставляє йому погане ім’я перед сусідами. Чоловік зобов’язаний також розлучитись з дружиною і дати їй кетубу, якщо він дав обіт, щоб вона не їла плодів, не наряджалась, не ходила до батьківського дому (Кетуб., VII 2—4).

⁸¹⁹ Там само‚ IV 4; [5, 1]. Пор.: Вихід‚ XXI, 10.

⁸²⁰ Там само‚ V 8. 9 [5, 8].

⁸²¹ Там само‚ [10, 2]; ХП, 1.

⁸²² Там само‚ V 5 [5, 4].

⁸²³ Там само‚ V 7 [5, 7]. Талмуд встановлює навіть терміни подружнього спілкування (Кетуб., V 6); відмова чоловіка своїй дружині в подружньому спілкуванні шляхом обіту, на думку школи Шаммая, припустима тільки на два тижні (Кетуб., V 6).

⁸²⁴ Там само‚ УП 6.

⁸²⁵ Там само‚ [7, 6].

⁸²⁶ Там само‚ УП 10 [7, II].

⁸²⁷ Там само‚ ХШ 10. 11; (13, 2).

⁸²⁸ Там само‚ IV 8.

⁸²⁹ Там само‚ IV 8 [4, 5].

⁸³⁰ Там само‚ [4, 6].

⁸³¹ Там само‚ IV 10. 14. Ср. IV 12.

⁸³² Там само‚ ХП 3 ср. [12, 3].

⁸³³ Там само‚ [11, 5].

⁸³⁴ Там само‚ IV 12.

⁸³⁵ Там само‚ IV 12.

⁸³⁶ Там само‚ IX 4 ср. [9, 3].

⁸³⁷ Там само‚ IX 6 ср. [9, 3].

⁸³⁸ Там само‚ IX 6: «Якщо вона (вдова) від могили (похорону) чоловіка свого відправилась в дім батька свого чи повернулась в дім свого свекра, не ставши опікуншою, то спадкоємці не вправі вимагати від неї присяги, а якщо вона стала опікуншою, то вони можуть вимагати від неї присяги на майбутнє, але не на минуле» /Талмуд: Критический перевод Н. Переферковича. — СПБ., 1903. — Т. 3. — C. 158 пояснює в примітці: «це так звана «присяга судова». Її дає обвинувачувач у присутності суддів, щоб очиститися від звинувачування в привласненні чужого». «Майбутнє» і «минуле» береться тут по відношенню до моменту смерті її чоловіка: «майбутнє», це час після смерті його, а «минуле»— час до смерті». Таким чином, на протилежність Руській Правді (опіка дається перед людьми) і за законами Хаммурапі (опіка дається суддею), в Талмуді очищювальна присяга є гарантією збереження опікуваного майна. — Про опіку над особистістю сироти див. Кетуб [II, 4].

⁸³⁹ Талмуд. Критический перевод Н. Переферковича. — СПБ., 1903. — Т. 3. — C. 177. За вказівкою Переферковича Н. від сучасної кетуби нічим не відрізняється текст кетуби, який знаходиться в рукописі Cod. Halberstamm № 15 (тепер в Montefiore в Лондоні). Ця кетуба відноситься до ХІІІ чи XIV ст. і опублікована Далманом в його: Dahlmann P. Аramaische Diаlеktproben. — Leipzig, 1896. А рівно нічим не відрізняється від початку ХХ століття кетуби текст, що наводиться в Махзор Витри, с. 791. Талмуд. Критический перевод Н. Переферковича. СПБ., 1903. — Ч. 1‚ с. 108‚ 109 дає текст кетуби по Мишні, а також текст найбільш стародавньої із знайдених (в Каїрі в 90 роках) кетуб, що відноситься до XI ст.

⁸⁴⁰ Талмуд. Критический перевод Н. Переферковича. СПБ., 1903. — Т. 3. — С. 178, прим. 1.

⁸⁴¹ Цей зговірний запис надруковано в «Акты, относящ. до юридич. Быта». СПб. 1884 т. III. 336, 1. Наведений також в хрестоматії Владимирського-Буданова М.Ф. Вып. II - С. 228. Пор.: Оршанский И.Г. Исследования по русскому праву обычному и брачному — СПб.‚ 1879. — С. 274.

⁸⁴² Майно, що збереглося чи у протилежному випадку, можливо, вартість майна, внесеного кожною стороною; особливо це слід сказати про худобу, оскільки внесена до запису худоба могла бути заміщена з плином часу іншою худобою.

Точність, з якою перераховується майно, що приноситься дружиною, поясню-ється, на нашу думку, не лише тим, що всякий договір повинен бути точний і ясний за своїм змістом і особливо в тих чи інших перерахуваннях, але — і не-обхідністю повернення цього майна дружині або її кровним родичам у випад-ку її бездітної смерті. Див., напр., змовний запис від 11 грудня 1702 р., в яко-му сказано: «а дочери моей в животе не станет, а детей не останетца, и о тех вышеописанных люцких дочерях и о бобылских сестрах мне Андрею и жене моей и детям бить челом великому государю волно (Акты, относ. до юридич. быта. — СПБ.‚ 1884. — Т. III.‚ № 336, VII)». Пор. також змовну на весілля і прийом зятя в дім від 11 квітня 1692 р., де сказано: «а буде судом Божиим мне Петру смерть случитца и до срочных лет не доживу, а отроду у меня Петра не останетца, ино отдать те мои денги полтора рубля по мне Петре на крылась в сорокоуст, а шубняк отдать матери моей (Акты 1. с. № 337)». Пор. ще: Сергеевич В. Лекции и исследования по древней истории русского права. 3-е. Изд. доп. — СПБ.‚ 1903. — С. 467.

⁸⁴³ Див.: Узаконения митр. Филарета 1627—1628 г. / Владимирский-Буданов М.Ф. Хрестоматия по истории русского права. Вып.1 — 3. — Ярославль и К.‚ 1890. — Вып. 3. — С. 207 .

⁸⁴⁴ Уложение (XVII, 5) постановляє ділити куплену вотчину між дружиною і дітьми від усіх раніше померлих дружин за рівним жеребом: «купленная вотчина дати жене и детем его всем, разделя по жеребьямъ, по скольку на жеребей достанется». Правда, це обмеження права власності дружини на куплену вотчину робиться на той випадок, якщо померлий не мав вислужених вотчин, маєтків, і, вочевидь, переслідує державний інтерес. Тим не менше, Уложення в іншому випадку прямо заперечує за дружиною право власності на куплену вотчину, відписану в духовному заповіті бездітній дружині, якщо тільки вона піде заміж; отже, Уложення встановлює в цьому випадку лише довічне і умовне користування відписаною їй купленою вотчиною (Улож. XVII, 7‚ пор.: Улож. XVII, 6). Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. 4-е изд. с доп. — К.‚ 1905. — С. 466 і наст., не відзначає цих змін, внесених Уложенням в старий порядок про куплені вотчини. Правда, Владимирський-Буданов посилається на Улож. XVII, 2, але цей порядок старий, встановлений Філаретом. У цій же статті 2-ій XVII глави Уложення ясно сказано: «Анын, государь, царь и великий князь Алексей Михайлович всея Руси указал, и бояре приговорили: . . . і далі слідують ст. 5 і 7, котрі змінюють постанову ст. 2.

⁸⁴⁵ С. 3. № 634 (див.: Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. 4-е Изд. с доп. — К., 1905. — С.466) Див. також П. С. 3. № 675 закон ц. Феодора Алексеевича 1679: а жене умершего до тое вотчины (разумеется купленной) дела нет» (Владимирский-Буданов М.Ф.‚ Там само. — С. 469).

⁸⁴⁶ Пор. Неволин К.А. История российских гражданских законов. Ч. 1. —СПБ.‚ 1857. — С. 106, 123‚ 219. Див.: Оршанский И.Г. Исследования по русскому праву обычному и брачному. — СПб.‚ 1879. С. 287.

⁸⁴⁷ П.С.З. № 3013 и № 5717 (Неволин К.А. История российских гражданских законов. Ч. 1. — СПБ.‚ 1857.— С. 120; пор. Указ. 1714 г. марта 23.

⁸⁴⁸ Неволин К.А. История российских гражданских законов. Ч. 1. -СПБ.‚ 1857. - С. 92 ‚ 105.

⁸⁴⁹ Победоносцев К.П. Курс гражданского права. Ч. 1 — 3. — СПб., 1871—1896. — Ч. 2. С. 134.; Кавелин К.Д. Очерк юридических отношений, возникающих из семейного союза. СПб., 1884. — С. 56 — говорить про те, що початок роздільності проведено у нас подібно до східних законодавств «з більшою послідовністю». Правда, не зовсім ясно, чи повинна ця послідовність бути віднесена у Кавеліна К.Д. до всієї руської історії чи тільки до її останнього періоду. На користь теорії роздільності майна з найдревніших часів висловився Алексеев К. Об отношениях супругов по имуществу в древней России и Польше / Чтения в Импер. Общ. Истории и Древностей Российских при Московском университете, 1868. Кн. II. — С. 12); див. протилежну думку: Пергамент О.Я.. К вопросу об имущественных отношениях супругов / Журнал Министерства народного просвещения. — 1894. — № II. — С. 3.

⁸⁵⁰ Сергеевич В. Лекции и исследования по древней истории русского права. 3-е изд. доп., — СПБ., 1903. — С. 464 ; Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. Изд. 4-е с доп. — К., 1905. - С. 459.

⁸⁵¹ Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. Изд. 3-е. К., 1900.- С. 462. Втім, і Владимирський-Буданов М.Ф. визнає, «что уже и в московскую эпоху оба супруга могли обладать и имуществами, принадлежавшими каждому из них в раздельности; таковы из имуществ мужа родовые его вотчины и жалованные; из имуществ жены: вотчины, доставшиеся ей по наследству от родственников во время существования брака, вотчины, полученные ею в виде дара, если дарственная совершена на её имя (с. 469)». Ми бачимо, таким чином, що «панування» системи спільності майна не було вже таким пануванням насправді, бо багато нерухомості, ця головна частина майна, підпорядковувалась системі роздільності.

⁸⁵² Про вплив візантійських джерел права на систему майнових відносин у нас у найдревнішу епоху права див.: Пергамент О. Я. К вопросу об имущественных отношениях супругов по древнейшему русскому праву / Журнал Министерства народного просвещения. — 1894. — № 11. — С. 25.

⁸⁵³ Сергеевич В. Лекции и исследования. — СПБ., 1903. — С. 469.

⁸⁵⁴ Там само. — С. 931.

⁸⁵⁵ Так, наприклад, Пергамент О. Я. На його думку, в древності переважала над Прохіроном (принцип — система роздільності) Еклога (її принцип — система спільності). Початки ж Еклоги, на думку О. Пергамента, стояли ближче до основних положень звичаєвого права словянства, ніж початки Прохірону. Цей свій висновок Пергамент О. Я. обгрунтовує на порівнянні Еклоги зі статтями Руської Правди і Псковської судної грамоти. Пергамент О.Я. К вопросу об имущественных отношениях супругов по древнейшему русскому праву / Журнал Министерства народного просвещения. — 1894 — № 11. — С. 20.

⁸⁵⁶ Пануюча у 1910 році в руському праві система роздільності, вочевидь, су-перечить ідеї шлюбу, як повного єднання всього життя подружжя. У нас прийнято захищати цю систему тим, що вона забезпечує краще, ніж інші системи, особисте становище дружини в сім’ї чоловіка.

⁸⁵⁷ Див.: Чтения в Императорском Обществе Истории и Древностей Россий-ских при Московском Университете. Заседание 26 января 1846 г. Отд. 3. с. 3 — 4.

⁸⁵⁸ Кошихин (Котошихин) Г. О России в царствование Алексея Михайловича. Изд. 3-е. 1884. — С. 178.

⁸⁵⁹ Там само. С. 177.

⁸⁶⁰ Поседення в монастир і заборона протягом семи років одружуватися.

⁸⁶¹ Розділення «животов» пополам.

⁸⁶² Указная книга ведом. казначеев (див.: Владимирский-Буданов М.Ф. Хрестоматия по истории русского права. Вып. 1—3. — Ярославль и К.‚ 1890. — Вып. 3. — С. 11): „А духовный суд: которая жена у мужа умрёт, а напишет в духовной мужа своего в приказчики: и тому мужу в приказчиках не быти, а та духовная не в духовную, потому что жена в его воле, что ей велит писати, то она и пишет (указ царя и велик, князя Ив. Васил. лета 7064 [1556] г. августа в 21 день)». Владимирский-Буданов зауважує від себе (1. с. стр. 11 прим. 40), що «этот закон лишь констатирует бытовые отношения, вовсе не говоря, законны ли они или нет». Правильність думки про те, що мова йде в даному указі про фактичне, а не юридичне відношення, підтверджується указом, який вийшов через п’ять років поготів, про те, що заповіти, в яких поряд з чоловіками призначені душеприказчиками і родичі дружини-заповідачки, повинні вважатися дійсними. «А у иныя духовныя мужи у жен в приказе бывают, да с ними жен их племя в приказе имаются, и тем духовным верити ж. А в которых духовных муж у жены в приказе пишется один, а сторонных людей с ним в той духовной не будет, и тем духовным не верити (ук. лета 7069 (15611) марта в 14 день)»; див.: Владимирский-Буданов М.Ф. Хрестоматия по истории русского права. Вып. 1—3. — Ярославль и К.‚ 1890. — Вып. 3. — С.28. Зрозуміло, що мова йде тільки про можливість насильства з боку чоловіка над останньою волею дружини. Навпаки, право дружини складати заповіт визнається указом 1561 р., і цим самим відкидається думка про владу чоловіка, як правовий інститут поглинання особистості дружини.

⁸⁶³ Пор.: Владимирский-Буданов М.Ф. Хрестоматия по истории русского права. Вып. 1—3. — Ярославль и К.‚ 1890. — Вып. 3. — С. 11. прим. 40.

⁸⁶⁴ Орович Я. Женщина в праве. 3-е изд. — СПБ., [Б.г.] — С. 65.

⁸⁶⁵ «Да будут жены домодержцы . . . да покоряются во всем своим мужам, и мужи до любят жёны свои, и жены да послушают во всем мужей своих, яко раб господина . . . Не мози, сыну, возвести главы женския выше мужни, али то Христу наругаешься. Того ради не подобает жены звати госпожою, но и лепо жене мужа звати господином» (Див.: Орович Я. Там само. — С. 66).

⁸⁶⁶ Загоровский А.И. О разводе по русскому праву. — Харьков‚ 1884. — С. 121, 122, 123, 127, 280.

⁸⁶⁷ Орович Я. Женщина в праве. 3-е.Изд. — СПБ., [Б.г.] — С. 61.

⁸⁶⁸ Твір цей носить назву: «Le Songe de Verger» (vers 1516) Liv. 1, ch.147. Див. також: Жид П. Гражданское положение женщины с древнейших времён: Пер. с франц. под ред. и с предисл. Ю. Гамбарова. — М., 1902 . С. 445.

⁸⁶⁹ Дозволимо собі майже дослівно навести замітку із однієї газети за 1908 р. під заголовком: «Бабьи стоны». Около Михайловского монастыря в Киеве. Праздник 800-летия и потому — тучи народа. Но почти все киевские — мест-ные. Среди белых лиц горожан только маленькие кучки крестьян. Тёмные, почти черные от солнца и нужды лица. Измученные аскетически строгие лица старух с впалыми Нестеровскими глазами. Пожалуй, в толпе только эти и мо-лятся: они ждут «чуда», потому что больше им ждать нечего. В уголку лежит под платком женщина, по-видимому, в падучей. — Что она ? — «Муж підпа-лив . . . Да вона со страху бильш . . . Попритчилась». Говорят по малорусски, но я не буду передавать особенности чужого для меня говора . . . — Как под-палил ? — А так . . . Разозорничался. Немного пьян и стал учить. Разжёг огонь. Привязал и стал жечь. С той поры с ней и «сделалось». Может исцелит велико-мученица Варвара . ..» — А муж? В тюрьме, что ли? — Ни; дома. Что ему? Кто станет путаться? Его дело «чоловичье» (Чоловик—муж).—В одном селе мужик привязывает жену к веревке церковного колокола и бьёт, чтобы «под звон» вышло. — Смотрите, добрые люди! Он был пьян, — но, очевидно, в основе этой дикости лежит мировоззрение всех его трезвых соседей. «Право бить» — его священное, религиозное право. Мужик был даже уверен, что его батюшка поддержит.— Що стосується літератури з питання про становище заміжньої жінки в древньому руському цивільному праві, то див. Неволин К.А. История российских гражданских законов. Ч.1. — СПБ., 1857; Алексеев К. Об отношениях супругов по имуществу в древней России и Польше: Чтения в Импер. Общ. Истории и Древностей Российских при Московск. Унив., 1868 г., кн. II; Победоносцев К.П. Курс гражданского права. Ч. 1—3. — СПБ., 1871—1896. Ч.2; Мейер Д.И. Русское гражданское право. — СПБ., 1902; Оршанский И.Г. Исследования по русскому праву семейному и наследственному. — СПБ., 1877; Пергамент О.Я. К вопросу об имущественных отношениях супругов по древнейшему русскому праву (Ж. М. Н. Пр. 1894 — № 11); Сергеевич В. Лекции и исследования по древней истории русского права. 3-е. Изд.‚ доп.,— СПБ., 1903; Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. 4-е Изд.‚ доп. — Киев, 1905. Обидва останніх автори дають також перелік літератури (див.: Владимирский-Буданов М.Ф. Там само. — С. 420; Сергеевич В. Там само. — С. 443.) Див.: Також: Повориннский А.Ф. Систематический указатель русской литературы по гражданскому праву.— СПБ.‚ 1904. — С. 222.

⁸⁷⁰ Якого значення в древньоруському побуті надавалося виконанню подружніх обов’язків, видно із наступних слів Поучення духовника тим, що сповідуються: «... не лишайся её, (тобто дружини), токмо от света или в праздники Господни или в пост, но по воле обоих. Див. Загоровский А. О разводе. — Киев‚ 1898. — С. 30.

⁸⁷¹ Загоровский А. И. Сборник статей. — Киев, 1898. — С. 32.

⁸⁷² Загоровский А. И. О разводе. — Киев, 1898. — С. 99.

⁸⁷³ Загоровский А. И. Сборник статей. Киев, 1898. — С. 35.

⁸⁷⁴ Там само‚ С. 36.

⁸⁷⁵ Загоровский А. И. Соч. «О разводе». — Киев, 1898. — С.38.

⁸⁷⁶ Там само‚ с. 40.

⁸⁷⁷ Загоровский А. И. Сборник статей. — Киев, 1898. — С. 46.

⁸⁷⁸ Загоровский А. И. О разводе. — Киев, 1898. — С. 235—237. (Лит. ст. разд. 5, арт. 1—V.)

⁸⁷⁹ Музиченко П.П. Історія держави і права України. — Одеса‚ 1997. — С. 99.

⁸⁸⁰ Загоровский А. И. Сборник статей. — Киев, 1898. — С. 63.

⁸⁸¹ Загоровский А. И. О разводе. — Киев, 1898. — С. 185.

⁸⁸² Соловьев С.М. История России с древнейших времен. Кн. 1-6. (Т. 1—29). — СПБ: Изд. тов. Общ. Пользы‚ 1894—1895. Кн. II. — С. 471, 472.

⁸⁸³ Сорель Ж. Историко-культурное значение французского гражданского кодекса. — СПБ.‚ 1905. 137 с.

⁸⁸⁴ Sanhac Ph. La legislation civile de la revolution francaise (1789—1804) — Рaris. 1898 (Тhese)— р. 278.

⁸⁸⁵ З 1789 р. з’являється цілий ряд книг та брошюр на захист свободи розлучення. Див., напр., Маrtini. Тrаite philosophigue theologigue et politigue de la loi du divorse. — Paris, 1789.

⁸⁸⁶ Journal des Debats, Х11, 241, 338 et 339 (див. Sagnas, p. 287 n. 2).

⁸⁸⁷ Власне кажучи, революційне законодавство допускає можливість встанов-лення приданого, але не забезпечує його гіпотекою.

⁸⁸⁸ Cинайский В.И. Личное и имущественное положение замужней женщины в гражданском праве. — Юрьев, 1910. — С. 120

⁸⁸⁹ Там само.

⁸⁹⁰ У проекті цивільного кодексу 1793 р. не вживалось слово: «батько», але — «батько і мати». Між тим, в декреті 20 вересня 1792 р. говорилось ще про до-статність згоди одного батька на шлюб дітей.

⁸⁹¹ В результаті було прийнято, той хто пережив подружжя отримує частину майна на проживання, а не успадковану долю.

⁸⁹² Проекти 1793 і 1794 років обходять мовчанням питання про право жінки опікувати, припускаючи, ймовірно, це право безсумнівним. Третій же проект цивільного кодексу позбавляє жінку права опіки, виключаючи бабусю матір.

⁸⁹³ Противником розлучення з волі одного із подружжя був Наполеон (Fenet, IX, 283—302 ; див. Sаgnас, р. 373 n. 2).

⁸⁹⁴ Роrtalis (Fеnеt, IX, 178).

⁸⁹⁵ Судова практика послабила дію цієї статті на випадок відсутності чоловіка, припустивши мовчазну згоду чоловіка.

⁸⁹⁶ Cинайский В.И. Личное и имущественное положение замужней женщины в гражданском праве. — Юрьев, 1910. — С. 120

⁸⁹⁷ Праці комісії для виучування звичаєвого права України за редакцією професора А.Е. Кристера. — Київ‚ 1925. — № 4. — С. 20—21.

⁸⁹⁸ Там само.

⁸⁹⁹ Там само.

⁹⁰⁰ Там само.

⁹⁰¹ Батькам жінчиним, братам або сестрам; коли ж є і брати й сестри, то сестри одержують скриню, брати ж — худобу.

⁹⁰² Праці комісії для виучування звичаєвого права України за редакцією професора А.Е. Кристера. — Київ‚ 1925. — №4. — С.24.

⁹⁰³ Там само‚ с.25.

⁹⁰⁴ Там само.

⁹⁰⁵ Там само.

⁹⁰⁶ Там само‚ с.27.

⁹⁰⁷ Там само.

⁹⁰⁸ Там само.

⁹⁰⁹ Там само‚ с.29.

⁹¹⁰ Там само‚ с.30.

⁹¹¹ Там само.

⁹¹² Там само‚ с.29.

⁹¹³ Див. проф. Ростислав Лащенко. Литовський Статут, як пам’ятник україн-ського права. Науковий збірник Українського Університету в Празі. Прага, 1923. С. 83. «При глибшому ознайомленнї із Статутом не можна не кон-статувати, що самим головним, самим важливим джерелом тих юридичних норм, що містить в собі Литовський Статут, було українське звичаєве право». С. 91 «...він (тобто Литовський Статут) зберіг і зберіг майже в непорушності і чистоті найважніші національно-українські юридичні інститути) стародавні положення нашого цивільного і карного права і норми звичаєвого процесійного права».

⁹¹⁴ Праці комісії для виучування звичаєвого права України за редакцією професора А. Е. Кристера. — Київ‚ 1925. — № 4. — С. 29.

⁹¹⁵ Там само‚ с. 13.

⁹¹⁶ Там само‚ с.14.

⁹¹⁷ Там само.

⁹¹⁸ Там само‚ с.15.

⁹¹⁹ Там само‚ с.16.

⁹²⁰ Там само.

⁹²¹ Там само.

⁹²² Там само‚ с.17.