Розвиток мотивів спілкування дітей дошкільного віку з однолітками

Зміст

 

Вступ

Розділ 1 Спілкування з однолітками як наукова проблема

Розділ 2 Експериментальне вивчення проблеми спілкування дітей дошкільного віку

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Спілкування – це спосіб виразити те чи інше відношення до людини чи інших людей.

Ціль спілкування – це те, заради чого у людини виникає даний вид активності. У тварин ціллю спілкування може бути побудження іншої живої істоти до певних дій, попередженням про те, що необхідно утриматись від тих чи інших дій. Мати, наприклад, голосом чи рухами попереджає дитя про небезпеку; одні тварини в стаді можуть попереджати інших, що ними сприйняті життєво важливі сигнали.

У людини кількість цілей спілкування збільшується. В них вмикається передача і отримання об’єктивних знань про світ, навчання і виховання, угода розумних дій людини і їх сполучних дій, встановлення і з’ясування особистих та ділових взаємовідносин. Люди обмінюються один з одним інформацією, знаннями, здібностями, вміннями і навиками. Людське спілкування багатопредметне, воно різноманітне за своїм внутрішнім вмістом.

Важливими видами спілкування у людей є вербальне і невербальне спілкування. Невербальне спілкування – це спілкування за допомогою міміки, жестів і пантоміміки, через прямі сенсорні чи тілесні контакти. Вербальне спілкування притаманне тільки людині і обов’язковою його умовою є засвоєння мови.

За своїми комунікативними можливостями воно надзвичайно багатше всіх видів і форм невербального спілкування, хоча в житті не може повністю його замінити.

Спілкування має велике значення у формуванні людської психіки, її розвиток і становлення розумної, культурної поведінки. Через спілкування з психологічно розвинутими людьми, дякуючи широким можливостям до навчання, людина набуває всіх своїх вищих пізнавальних здібностей і якостей. Через активне спілкування з розвинутими особистостями вона сама перетворюється в особистість.

Якби від народження людина була позбавлена можливості спілкування з людьми, вона не стала б ніколи цивілізованим, культурно і морально розвиненим громадянином, була б до кінця життя напівзвіром, лише зовні, анатомо-фізіологічно, нагадуючи людину.

Особливо велике значення для психічного розвитку дитини має її спілкування з дорослими на ранніх етапах онтогенезу. Психічний розвиток дитини починається із спілкування. Це перший вид соціальної активності, який виникає в онтогенезі і завдяки якому немовля отримує необхідну для його індивідуального розвитку інформацію.

В останні роки значно зріс інтерес педагогів і психологів до проблеми дитячих взаємин. Учені і практики визначають різні аспекти цієї складної проблеми. Зокрема, виявляються особливості взаємин дітей на різних вікових етапах, ведуться пошуки найефективніших засобів їх формування. І це цілком закономірно. Адже важко переоцінити значення позитивних взаємин у моральному вихованні людини нового суспільства.

Індивідуальний розвиток дитини не можна розглядати і вивчати поза її спілкуванням з дорослими і ровесниками. Саме в процесі набуття досвіду спілкування з іншими людьми закладаються основи моральних якостей особистості. Дитячі взаємини виявляються і формуються у спільній діяльності. Існує взаємозв’язок між рівнем взаємин і рівнем діяльності дітей.

Ігрова діяльність, як одна з форм організації життя дітей, сприяє виникненню різних стосунків між ними. Саме взаємини у спільних іграх формують здатність входити у товариство гравців, діяти в ньому певним чином, встановлювати товариські і дружні стосунки, підкорятися його вимогам. Тут виховується гуманне ставлення дітей один до одного, взаєморозуміння, усвідомлення вимог вихователів і товаришів, уміння зважати на думку інших та інтереси всіх дітей.

Проблему спілкування дітей дошкільного віку досліджували такі видатні вчені як Л.Н.Галігузова, М.І.Лісіна, М.Н.Репіна та ін.

Об’єкт дослідження даної роботи – спілкування дітей дошкільного віку з однолітками.

Предмет дослідження – динаміка мотивів спілкування в дошкільному віці.

Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні проблеми спілкування, експериментальному виявленні особливостей спілкування між ровесниками в дошкільному віці.

Завдання дослідження:

–  з’ясувати стан дослідження проблеми у психолого-педагогічній науці;

–  виявити мотиви спілкування дітей дошкільного віку з однолітками.

Методи дослідження: аналіз психолога та педагога. Спостереження, бесіда.

Розділ 1 Спілкування з однолітками як наукова проблема

 

1.1 Спілкування дітей дошкільного віку з однолітками та дорослими

 

Особливості спілкування дитини

З дорослими	З однолітками
Дорослий посідає центральне місце у житті дошкільника, тому досвід спілкування з ровесниками постійно переломлюється крізь досвід спілкування з дорослими. Дефіцит цього спілкування призводить до різкого збіднення відносин між дітьми.	Якщо запропонувати дитині п’ятого року життя вибрати кількох партнерів (однолітків та дорослих) для взаємодії у різних обставинах, вона вибере для гри, розгляду книжок, бесід саме однолітків, у спілкуванні з якими вона матиме можливість перевірити, як засвоїла досвід і настанови дорослих, безпосередньо порівнюючи свою поведінку з діями інших дітей, у суперечках та обговореннях з ними того, що і як слід робити.
В ідентичній предметній ситуації загальний рівень спілкування дитини з дорослими вищий за рівень її спілкування з однолітками. Цей результат не залежить від того, чи бере дорослий активну участь у грі, чи займає позицію уважного і доброзичливого, але стороннього спостерігача. Дитина сприймає дорослого як суб’єкт, що має високі моральні якості, моральні переваги, є різносторонньою особистістю.	Спілкуючись з ровесниками, діти розмовляють з ними частіше і більше, ніж з дорослими, але винятково у ході справи. Спілкування з рівними партнерами створює сприятливі умови для пізнання дітьми своїх потенцій через вільне виявлення творчого потенціалу за відсутністю обмежувальних регуляцій дорослих.
Від дорослого діти чекають допомоги й оцінки, хотіли б залучити його до гри.	З однолітками ж вступають у практичну ситуативну взаємодію, під час якої спілкування має другорядну, службову роль.
Дошкільнята гостро реагують на оцінки, які дають їм та іншим дітям, вони радіють будь-якій похвалі дорослого, навіть незнайомого. Збіг думок та оцінок дитини з поглядами дорослих – критерій правильності цих оцінок. Водночас м’яке зауваження дорослого може сприйматися занадто гостро – діти сердяться, сперечаються, можуть навіть заплакати.	Під час спілкування з однолітками мовлення дітей більш розгорнуте, лексично багатше, емоційне та спрямоване на партнера, у ньому менше елементів ситуативності. Діти втричі частіше, ніж у спілкуванні з дорослими, вживають прикметники, які передають їхнє етичне ставлення до явищ, предметів, людей.
Спілкуючись з дорослими, діти дотримуються певних загальноприйнятих норм поведінки, тому експресивно-мімічних проявів, які виражають найрізноманітніші емоційні стани, у них у 9 разів менше, ніж під час спілкування з однолітками. Діти вдвічі частіше приймають та підтримують ініціативу дорослого, у 10 разів рідше, ніж з приятелями, вступають з ними у конфліктні ситуації. Розмови з дорослими відбуваються приблизно в 1,5 рази рідше, ніж з однолітками.	Для взаємодії з однолітками характерна нестандартність на не регламентованість спілкування, переважання індивідуальних дій дитини над діями у відповідь партнеру. Багато дій та звертань, які практично відсутні в контактах з дорослими: сперечання, нав’язування своєї волі, вимоги, накази, обмеження. Діти вдаються до несподіваних дій та рухів, подекуди надто розкутих, незаданих ніякими зразками (кривляння, передражнювання).
Завдяки тому, що в процесі спілкування діти пильно вдивляються в обличчя дорослого, вони можуть уловити те, що він сам не усвідомлює або, може, й не помічає. Саме цим пояснюється надзвичайна інтуїція дітей. Як правило, доросла людина, дотримуючись етикету, не свердлить поглядом співрозмовника, тим часом як дитина, дивлячись просто у вічі, робить висновок, найчастіше правильний, про те, що насправді думає і відчуває співрозмовник, особливо в перші десять секунд після знайомства, коли людина ще не знає, як подати себе, тож не криється з тим, що пізніше намагатиметься приховати. Саме в цьому полягає цінність першого враження.	Діти ставляться до однолітка, як до суб’єкта, ревниво, прискіпливо спостерігають за його діями, постійно оцінюють їх, часто критикують. Водночас мало цікавляться ним самим, не можуть чітко відтворити його портретні риси, не дуже переймаються душевним станом партнера, не цікавляться важливими обставинами його життя, хоча чутливо сприймають усі ці нюанси у ставленні ровесників особисто до них. Готовність виконати розпорядження, доручення однолітка, відповісти на його запитання, виразити співчуття в два рази вищі у відповідь на доброзичливе звертання, ніж на різке й авторитарне.
Інтенсивніше спілкуються з дорослими дівчатка та молодші дошкільнята
Діти з дорослими найчастіше контактують за допомогою поглядів.	З однолітками практично дійові операції.
У приміщенні діти 4-5 років частіше спілкуються з дорослими.	На відкритому ж повітрі віддають перевагу спілкуванню з іншими дітьми.
Якщо дитина виховується в сім’ї одна, вона надає перевагу спілкуванню з дорослими.	Діти, які мають старших братів і сестер, більше спілкуються з іншими дітьми.

 

Мотиви спілкування

З дорослими	З однолітками
Потреба в доброзичливій увазі; в співробітництві; в повазі; у взаєморозумінні та співпереживанні.	Потреба у враженнях; в активній діяльності; у визнанні й підтримці.

Висновок: спілкування дошкільнят з однолітками та дорослими має певні характерні особливості, що проявляються у мотивах спілкування, його загальному рівні, дотриманні норм поведінки, ставленні до співрозмовника, наявності певних засобів спілкування.

Знання цих особливостей може допомогти правильно будувати роботу з кожною конкретною дитиною.

Ситуативно-ділова форма спілкування однолітків – головна для дошкільного дитинства різновидність комунікативної взаємодії. Для неї характерна потреба в співпраці і признанні, що реалізується в колективній сюжетно-рольовій грі. Ця потреба опредмечується в ділових мотивах, яка має виражений характер і націленість на самопізнання і самооцінку. Ситуативно-ділове спілкування однолітків сприяє розвитку особистості і самосвідомості, а також – допитливості, сміливості, оптимізму, активності, творчого і самобутнього початку в самому широкому розумінні цього слова. Неблагополуччя у сфері спілкування з однолітками заважає цим важливим процесам: діти стають пасивними, замкнутими, налаштовані ворожо. Становлення ситуативно-ділової форми спілкування потребує затримки її розвитку, бідності змісту.

Діючи на групу однолітків, дорослі в стані успішніше і швидше, ніж у індивідуальній роботі з дитиною, допомогти спільному психічному розвитку дітей.

В самому кінці дошкільного віку у деяких дітей складається нова форма спілкування, яку ми називаємо позаситуативно-ділова. Вона спостерігається не у багатьох дітей.

Головний напрямок, підбурюючий дошкільників до найбільш складних контактів цього періоду дитинства – жага співпраці.

В рамках позаситуативно-ділового спілкування дошкільники використовують всі три категорії засобів, але ведуче місце, безпосередньо, належить мові. Розмови дітей приурочені невідкладним справам. Налагоджування позаситуативно-ділових контактів дітей складають важливу частину їх підготовки до школи і полегшує наступні труднощі підліткового віку, коли положення у групі однолітків приймає домінуюче значення для самопочуття дитини.

Основна магістраль формування товариських зв’язків з ровесниками – становлення суб’єктивного відношення до них, а саме, вміння бачити в них рівну собі особистість, людину з тими ж почуттями і думками, і постійна готовність діяти на благо товариша, замислюючись про свої особисті інтереси тільки в другу чергу.

Вища форма спілкування дошкільників позаситуативно-ділова. Тенденції до її появи відмічаються у всіх вихованців дитячого садка. Але вона приймає закономірність приблизно у 10-15 % старших школярів.

Поняття форми спілкування відкриває можливості для розкриття якісних відхилень, утворених в розвитку спілкування дітей з однолітками в рамках дошкільного дитинства. Воно дозволяє простежити розвиток змісту контактів, а саме, взаємозв’язку з спільною життєдіяльністю дитини, з типом ведучої діяльності і її особливостями.

Через форми спілкування, виділяє М.І.Місіна, можена зрозуміти їх послідовну зміну в онтогенезі як власний випадок діалектичної взаємодії форм і змісту. Але при розгляді змін форм спілкування спеціально не прослідковуються і не виділяються функціонально-динамічні аспекти самого спілкування.

Аналіз значимості спілкування з дорослим і однолітком показав, що молодші дошкільники віддають перевагу дорослому. Однак, починаючи з 4 років, всі бурхливі виявлення радості і інших хороших емоцій, направлені вже на однолітка. В середньому дошкільному віці діти починають приділяти увагу ровеснику і отримувати більше задоволення у спілкуванні з ним.

По параметру гнучкості відношення до партнера протягом дошкільного дитинства утворюються відхилення в сфері спілкування з однолітками. Якщо у молодших дошкільників переважають негативні контакти (заперечення, конфлікти, впертість), то у старших суттєво зростає число конструктивних пропозицій, угоди, допомоги і т.д. В сфері спілкування з дорослим гнучкість залишається практично незмінною протягом усього дошкільного віку: негативні контакти з дорослим практично відсутні.

Отже, комунікативна діяльність життя дитини, яка виникає в кінці 2-го – на початку 3-го року життя, в подальшому передбачає ряд змін. В рамках дошкільного дитинства послідовно змінюються три якісні ступені у спілкуванні дітей з однолітками, названі форми спілкування – емоційно-практична, ситуативно-ділова і позаситуативно-ділова. Форма спілкування характеризує зміни вмісту сторін комунікативній діяльності дошкільників, зумовлені розвитком життєдіяльності дитини.

Протягом п’яти років (від 2 до 7) змінюється і міра розвитку особистісно-комунікативної діяльності дитини. Зростає віддаленість спілкування від інших типів взаємодії дошкільника з дітьми, направленість його активності тільки на однолітка як суб’кта, позаситуативність спілкування, чуткість до дій ровесника, гнучкість в контактах з ним і значимість спілкування з рівним партнером серед інших видів взаємодії з ним.

Розвиток образу себе і однолітка в спілкуванні з однолітками у дітей раннього віку змінюється. У дітей 2-3 років вони спричиняють самостійну потребу в спілкуванні з однолітками і перетворюються і діяльність спілкування (Л.Н.Галігузова, 1983). Ця діяльність стає новим джерелом розвитку образу себе, втілюючи специфічний вклад в його вміст, відрізняється від того, який виходить від вміння спілкування з дорослими і самостійною діяльністю дитини. Для того, щоб його виявити, необхідно спочатку простежити дальший розвиток образу себе в ранньому віці, діючий під впливом спілкування з дорослим.

Вперше взаємозалежні відношення між ядром і периферією образу себе складаються у дитини до початку раннього віку. Цим зумовлено появлення гострих афективних реакцій на успіх і неуспіх. Глобальна хороша самооцінка дитини затруднює диференціацію успіху – неуспіху конкретно дії від переживання благополуччя – неблагополуччя своєї особистості, однак на 3-му році життя починають активно складатися основи конкретної самооцінки (М.Г.Єлагіна, 1982). Розвиток образу себе супроводжується диференціацією спільної і конкретної самооцінки, ускладненням їх взаємовідносин.

За даними Л.Н.Галігузової, на початку 2-го року життя у дітей при контактах з однолітками привласнюються дії, направлені на порівняння власних і фізичних якостей. Дитина дивиться на руки, ноги, одяг іншої дитини і відразу починає розглядати ті ж частини тіла і одягу у себе. Мабуть, таким чином, діти встановлюють свою схожість з однолітком і у них формується уява про свій фізичний вигляд. Діти цього віку не стараються порівнювати себе з дорослими.

Основним змістом спілкування дітей після 2-го року життя стають спільні розкуті ігри. Спілкування однолітків в ранньому віці стає важливим джерелом формування образу себе і образу однолітка. В контактах з ровесниками в образі себе і в образі ровесника відображаються, в першу чергу, уява, організуючі і змістовно виявляючі його периферичну структуру, а саме, уява про фізичні якості свої і інших дітей. Лише по мірі розвитку спілкування, реалізуючого суб’єктивні відносини між дітьми, отримані уявлення про свої можливості проникають в структуру образу, переламуючись в переживання своєї творчості і ініціативи. Образ однолітка в ранньому віці тільки починає складатися; суб’єктивність партнера пізнається як відображення власної суб’єктивності.

Найбільш цінний матеріал був у працях Р.І.Дерев’янко (1983). В співвідношенні названі два феномена відчиняють відображений характер пізнання однолітка в дошкільному віці: із спілкування ровесників дитина пізнає, головним чином, все те, що характеризує саме його, а партнер пізнається в співвідношенні з собою. Аналогічні дані ми знаходимо і у працях Р.А.Смірнової (1981), яка відкрила різницю не тільки в характері пізнання себе і однолітка, але і в відношенні до активного, діючого початку обох, складаючи основу переживання суб’єктивності як своєї власної та і іншої дитини.

У старших дошкільників (5, 6 і 7 років) відмічається підвищена інтенсивність переживання своїх успіхів (невдач, загострена чутливість до поганих оцінок дорослих, нечіткість в розповідях про себе, неохоче виникнення у них потреби в спілкуванні з ними. У дітей 3-4 років воно преобразується завдяки великому включенню у взаємодії предметів, але, в сутності, залишається дуже близьким і подібним на спілкування дітей 2-3 років.

Діти 4-5 років вже строго потребують благої уваги партнера. В першу чергу, діти прагнуть до контакту з популярними однолітками.

У дітей 3-4 років на першому місці стоїть бажання продемонструвати свої вміння (самовираженість) популярній дитині і отримати її хорошу оцінку. Діти 4-5 років часто-густо шукають співпрацю з партнером і його увагу, повагу. Старші дошкільники інтенсивніше, ніж діти середньої групи, шукають співпрацю з однолітками, їх повагу, а також співпереживання і узгодження думок. При цьому в контактах з популярною дитиною саме ці види звертань дошкільників до однолітків збільшуються.

Після 6 років у дітей різко збільшується потреба розділити з однолітками переживання і взаєморозуміння. І після 6 років, коли дитина починає бачити свого партнера, в особливості однолітка, а також і всі його хороші якості, потреба в повазі виступає як потреба в признанні, в затвердженні своєї позиції затока і умільця.

Потреба у взаєморозумінні і співпереживанні співвідноситься вищій формі комунікативної діяльності: позаситуативно-особистісному спілкуванні (М.І.Лісіна, 1974 а, б, 1980, 1986). На даному рівні розвитку комунікативної потреби дитина шукає співставлення позицій (своєї і партнера). Цей рівень передбачає, як рахує М.І.Лісіна, здібність дитини викласти свою точку зору, вислухати думку іншого і випробувати спів падання, гармонію стану – свого і партнера.

Емоційним еквівалентом взаєморозуміння виступає співпереживання. Під співпереживанням мається на увазі однакове відношення, однакова оцінка дійсності, співзвучне почуття, викликане спільною думкою.

Мотиви спілкування – це ті якості партнера, які, виявляючись в його процесі, задовольняють потребу в спілкуванні. При аналізі мотивів спілкування дітей між собою важливо враховувати те, що спілкування не завжди пред’являє самостійну діяльність: воно частіше лише компонент діяльності практичної чи пізнавальної. Дитина реалізує свої основні потреби в пізнанні світу і в активності. По мірі розвитку у дітей різноманітного виду діяльності, перш за все ведучої – гри, у них виникає необхідність колективних дій, об’єднання зусиль. Тому важливіша якість, побудивши їх до спільної діяльності, а значить і до спілкування в ній, – здатність до складання дій, до согласованості.

Комунікативні мотиви тісним чином пов’язані у складі потреби спілкування. Склад потреби в спілкуванні зображує тип об’єктів (виявлення якостей людини), здатних її задовольнити. На кожному рівні розвитку цієї потреби комунікативні мотиви пред’являють різноманітні варіанти якостей, здатних задовольнити потребу дітей в спілкуванні. Так потреба в повазі може бути задоволена різними проявами однолітків: мовним одобренням чи підключенням до діяльності однолітка і його творчим розвитком.

Дошкільний вік – початкова фаза розвитку спілкування дітей з однолітками, яке ще рідше виступає у своїй самостійній якості і в перевазі включено як компонент в інші види діяльності, і, головним чином, у ведучу – гру. Тому реально підштовхують дітей до спілкування мотиви таких видів діяльності, як гра, самообслуговування, початкові форми праці. Мотиви спілкування підкорені іншим мотивам чи виступають у єдності з ними.

Першу і важливу категорію складають мотиви, породжуючі потребу дітей в активній діяльності, яка виражається у дошкільників в сюжетно-рольовій грі і виявляється для них ведучою діяльністю. Дитина вступає в спілкування з однолітком заради участі в спільній грі чи продуктивній діяльності, до чого його побудужують якості однолітка, необхідні для розвитку цікавої і складеної дії. І перш за все це вміння складати цікаві замисли ігор, висувати цілі і погоджувати свої цілі і дії з іншими учасниками. Підлеглість мотивів спілкування даної категорії потребам у спільній справі дозволяє назвати їх діловими.

На протязі дошкільного віку розвиваються пізнавальні інтереси дітей. Дитина збагачується новими знаннями про світ, уміння будувати повісті. Це будує доказ звернення до однолітка, в якому дитина знаходить слухача та цінителя. Якості однолітка як джерело знання і їх оцінювача, відповідаючи пізнавальною потребою дітей, складають другу категорію – пізнавальних мотивів їх спілкування.

В третю категорію увійшли особистісні мотиви. Дитина входить у будь-яку справу, якою зайнятий ровесник, заради того, щоб порівняти свої і його можливості. Тут в ролі мотивів виступають порівняні, аналогічні якості – свої і однолітка можливості (вміння, знання, моральні якості), потреба (бажання, нахили). Це перший варіант особистого мотиву, коли він прямо виражає потребу в спілкуванні з однолітком, а не підпорядкований іншим потребам. Другий варіант особистісного мотиву – одноліток як цінитель тих якостей, які дитина вже бачила в собі як свої особливості. Дитина демонструє свої вміння, знання і особистісні якості, побуджуючи інших дітей підтвердити їх цінність. Мотивом спілкування стають його особисті якості в співвідношенні з властивістю ровесника бути їх прихильником. Цей мотив також прямо пов’язаний з потребою в спілкуванні, з прагненням дитини пізнати свої можливості, підтвердити особливості, використовуючи відклик на ник зі сторони однолітка. В обох варіантах особистих мотивів встановлюються якості однолітка як дзеркала в обох функціях.

Пізнання іншої людини і себе супроводжуються оцінкою суб’єктів, в результаті утворюється стійка позиція по відношенню до себе і до ровесника. Можливі три види позицій: рівності з однолітками, переваги над ним і нерівноправності на користь ровесника. У дитини може скластися один вид (переваги чи рівноправності) чи всі три види позицій застосовуючи до однолітків. неоднакові позиції стають джерелом різних мотивів у спілкуванні. В позиції переваги дитина шукає в однолітках якості, підтверджуючи її головний мотив: одноліток – оцінювач. В позиції ровесника дитина прагне до співпраці і пошуку в однолітках спільних цілей, співпадаючих справ і самовиявлень. В нерівній позиції дитина хоче знайти в однолітку взірець чи джерело цілей і вказівок до їх виконання, а також його уважність і одобрення. Діловий мотив тут співпадає з особистим. Оцінювання вчинків і якостей себе і однолітка предпокладає їх співвідношення з нормою. Особистісні мотиви спілкування утворюють самостійну категорію. Однак вони входять як обов’язкове доповнення в категорії ділових і пізнавальних мотивів.

Крім цих основних категорій мотивів спілкування дітей існують складні форми – особистісно-ділові, особистісно-пізнавальні.

Розвиток у дітей мотивів спілкування з однолітками протягом дошкільного віку має важливі наслідки. Володіючи більш високорозвиненими мотивами спілкування, дитина адресується до особистісних якостей однолітка, а саме, стійким, внутрішнім образом – потребам, нахилам, судженням і думками. І тому образ однолітка і самого себе стає все більш повним, диференційованим, свідомим. На основі цього дитина може успішніше будувати свої взаємовідносини з оточуючими людьми, стати повноправним членом колективу своїх товаришів.

Можна виділити чотири характеристики комунікативних дій однолітків, якісно відрізняючи спілкування дитину з дорослим від його взаємодії з однолітком. Перша і найбільш важлива риса процесу спілкування дошкільника з однолітком складається в великому розмаїтті комунікативних дій і в розширеному їх діапазоні. Нараховано близько 15 комунікативних дій, достатньо часто спостережених при спілкуванні однолітків і значно рідше зустрічаючих в контактах дитини з дорослим (сперечається, нав’язує свою волю, заспокоює, потребує, обманює, жаліє і т.д.). Саме у спілкуванні з однолітками з’являються такі складні дії, як притворство (направленість зробити вигляд, бажання виразити образу, навмисне не відповідати на відповідь партнеру), кокетство, фантазування) і т.д.

По питанню про відносну роль вербальних засобів комунікації в спілкуванні дошкільників є дуже протирічні дані. Згідно одному з них маленькі діти (3-4 роки) не здатні передати один одному будь-яку інформацію в мовній формі. Ж.Піаше предполагав, що діти до 5 років взагалі не схильні до спілкування на мовному рівні. Е.Маклієр рахує, що висловлювання дошкільників занадто бідні і незрозумілі для слухача і можуть бути сприйняті однолітком лише на основі невербальних компонентів комунікації на слухача, без оцінки адекватності власного повідомлення.

В цілому більшість винахідників дитячого спілкування сходяться в тому, що по мірі дитини збільшується вербалізація дозрівання їх комунікативної діяльності, а значення невербальних засобів спілкування (особливо в експресивно-мімічних рухах) зменшується.

Результати експериментів, проведених В.В.Ветровою (1981), А.Е.Рейнстейн (1982), Е.О.Смірновою (1986), свідчать про те, що мова виступає основним засобом спілкування на протязі всього дошкільного віку, у другій сфері спілкування вербальні засоби комунікації мають навіть велику придільну вагу, ніж у першій. Якщо у спілкуванні з дорослим (по всьому дошкільному віці) невербальні засоби комунікації складають 20 % усіх контактів, то з однолітками – 13,5 % (А.Е.Рейнстейн, 1982).

Корінна зміна в засобах спілкування однолітків твориться на порозі раннього і дошкільного віку, коли основне місце починає займати мова. За даними А.Е.Рейстейна 80 % звернень до однолітків у дітей 3 років проходить з участі мови. Починаючи з цього віку сфера спілкування з однолітком більш вербалізованіша і вона скоріш стимулює до використання мови, ніж комунікація з дорослим. В спілкуванні з дорослим діти частіше обходяться невербальними засобами – жестами, проханнями, поглядами і т.д. При цьому у дитини є за основу рахувати, що дорослих його розуміє. Взаємодіючи з однолітком, дитина повинна завжди використати максимально ясні, чіткі і однозначимі засоби спілкування, тобто мову.

Однак в реальному спілкуванні дошкільників мова, як правило, вплетена в їх практичну взаємодію – вона супроводжує експресивно-мімічні рухи і предметні дії дітей. Ближче до 6-7 років спостерігається різке збільшення можливостей дошкільників до мовної взаємодії. Примічене виникнення в мові повторів, аналіз яких дозволяє нині виявити зайву інформацію і повідомлення партнеру послідовності деяких подій. Характерно, що у цьому віці школярі, як правило, здатні розмовляти по телефону. До 6 років вже можлива мовна комунікація однолітків без підтримки на спільну наглядну ситуацію.

Однак навіть наявність активних розвернутих висловлювань дітей не дає за основу рахувати, що мова стала самостійним засобом спілкування, оскільки вони (висловлювання) нерідко залишаються без відповіді і не вказують взаємодію на поведінку однолітків.

Основу розвитку змісту спілкування дитини складає перехід ситуативних до позаситуативних форм спілкування. При ситуативній формі засоби спілкування відображають ті чи інші елементи обставин взаємодії. Позаситуативна форма характеризується тим, що зміст спілкування не наглядний і виходить за рамки конкретних обставин. Єдиний засіб позаситуативного спілкування – мова. Всі інші засоби комунікації не можуть передати той зміст, який не представлений в наявній ситуації і не має відношення до подій, діючим «тут і зараз».

Перехід від ситуативного мовного спілкування до неситуативного має принципове значення не тільки для комунікативної діяльності, а й для всього психічного розвитку дитини. Тому, розглядуючи зміст мовних контактів дошкільників в обох сферах спілкування, дуже важливо проаналізувати міру його ситуативності.

Такий аналіз був предприйнятий Л.Б.Мітєвою (1984), яка порівняла кількість і характер позаситуативних висловлювань дошкільників і їх спілкування з дорослими і однолітками.

Отримані дані Л.Б.Мітєвої свідчать про те, що в спілкуванні з дорослим рівень позаситуативності на протязі усього дошкільного віку виявляється вище, ніж в контактах з однолітком. Цей факт пред’являється сповна закономірним, тому що саме дорослий через мовне спілкування виводить дитину за межі безпосередньо сприйнятої ситуації, відчиняючи перед ним широкий соціальний світ.

При аналізі кожної категорії з точки зору ситуативності і позаситуативності входячих в неї типів вияснилося, що найбільшу вагу у структурі змісту спілкування на всіх порах дошкільного віку мали висловлювання дітей про себе і про свого однолітка.

Хоча співвідношення категорії Я і Ти з віком змінюється (діти все менш говорять про себе і все більше про іншу дитину), їх сумарне значення залишається постійним (близько 70 %). Всередині категорій Я і Ти чітко виділялися ситуативні і позаситуативні висловлювання.

До ситуативних відносились висловлювання дітей про дії, створюваних «тут і зараз»:

а) констатація і демонстрація власних вчинків і зацікавленість до поведінки ровесників (Дивись, що я роблю. А я будинок будую. Що ти робиш? Що це у тебе?);

б) оцінка і власних дій, і дій, які виконує партнер (Ти все не так робиш. Я все правильно зробив. Мій будинок краще);

в) прагнення допомогти однолітку чи прохання про допомогу (Допоможи мені ляльку вдягти. Дай мені свою машину. Давай я тобі допоможу);

г) організація і планування спільних дій (Давай у ляльки будем грати. Давай ти мені кубики будеш подавати, а я будувати, а потім навпаки).

Аналізуючи вікову динаміку виділених типів висловлювань, ми з’ясували, що у молодших дошкільників (3-4 роки) переважають суб’єктивно-оцінюючі порівняння своїх і чужих дій, направлення на протиставлення Я і Ти. У старших дошкільників суттєво збільшується кількість плануючих висловлювань про організацію спільної діяльності і об’єднання зусиль.

З віком не тільки збільшується число пізнавальних висловлювань, але і збільшується ступінь їх позаситуативності. Стає можливою бесіда дошкільників на пізнавальні теми. Роздуми про моральні норми та інших людей займають незначне місце в спілкуванні дітей, хоча з віком їх частотність трохи збільшується (від 1 до 6 %). Як правило, ці висловлювання відносяться до ситуації взаємодії дітей і не визивають розгорнутого діалогу.

Л.С.Виготський писав, що дитина опирається на відрив від речей і діє з їх значеннями, але невідривно від іншої реальної речі і іншої дії. Це і є перехідний характер гри, який робить її проміжною ланкою між чисто ситуаційною пов’язаністю раннього дитинства і мисленням, відірваним від реальної ситуації.

Характерно, що в молодшому дошкільному віці, коли у дітей практично не зустрічаються позаситуативні висловлювання в інших категоріях, всередині рольової гри вони нерідко розмовляють про речі і явища, не пред’явлених у ситуації їх взаємодій. Д.Б.Ельконін вказував, що у грі дошкільників виникає занадто багатий мовний зв’язок, повідомляючи сенс кожній окремій дії. Дитина не тільки жестикулює, але і сама пояснює свою гру іншому.

Від 4 до 5 років спілкування однолітків налаштовано на їх практичну ігрову діяльність із важкістю віддалено від неї. У цьому віці діти не вступають у «чисте спілкування». При відсутності іграшок вони починають грати з будь-якими предметами, які знаходяться в полі зору (черевички перевертаються у машинки, крісла стають кіньми). Спеціально організовані завдання, які предполагають мовне спілкування дітей (скласти спільну розповідь за картинкою), не приймаються дітьми – вони люблять перекладу вати картинки, грають з ними.

В ситуаціях з іграшками діти організовували спільну гру, в якій проходила інтенсивна взаємодія. Більшість контактів однолітків втілювалося з приводу конкретних дій у грі. Як показують спостереження, діти розмовляли один з одним тільки тоді, коли вони щось робили чи пробували управляти діями партнера.

Таким чином, від 3 до 5 років спілкування однолітків налаштовано в ігрову діяльність, а практичні дії і супроводжуючі їх ситуативно-ділові висловлювання можна розглядати як своєрідний комплексний засіб спілкування.

В старшому дошкільному віці (5, 5-7 років) виникають і інтенсивно розвиваються мовні контакти дітей, не налаштовані на спільну ігрову діяльність. В цей період стає можливим «чисте спілкування» не залежно від предметів і предметних дій: діти розмовляють про життєві ситуації, про свої захоплення і т.д. Зростає відносна кількість позаситуативних висловлювань дітей. Взаємодія з предметами у старших дошкільників нерідко супроводжується своєрідними паузами у грі. Коли діти, відволікаючись від конкретних дій, починають розмовляти на досить інші теми. Граючи «у лікаря і хворого» хлопчик 6 років став розповідати своєму партнеру про те, що він хоче бути лікарем і лікувати звірів, а його партнер повідомив, що бачить себе космонавтом чи пілотом. Після такої розмови діти знову повертаються до спільної гри.

Для старших дошкільників характерно виділення спілкування із ігрової, предметно-практичної діяльності. Епізоди «чистого спілкування» все частіше розвивають ігрову співпрацю і переносять центр взаємодій у сферу особистих контактів дітей. Мова автоматизується від предметних дій і стає позаситуальною. З’являється можливість мовного спілкування без глядацького контакту і підтримки на предметні дії. Цікаво, що до кінця шкільного віку знижується відносна роль експресивно-мімічних засобів спілкування. Головним і ведучим засобом комунікації дітей є мова, яка в найбільшій мірі втілює специфіку людського спілкування.

Спілкуючись діти використовують всі ті засоби, якими оволоділи, контактуючи з дорослими. В 2-3 роки вони широко застосовують виразні жести, пози, міміку. Емоційна яскравість взаємодій малят надає ведуче значення експресивно-мімічним засобами комунікації. Емоційні експресії у сфері спілкування з однолітками відрізняються підвищеною силою, нерідко вони просто надмірні. Інтенсивність експресій відображає глибину переживань дітей, спільну розкутість їх стану і взаємного впливу, чимале місце займають і предметно-діючі операції, особливо у дітей зі слаборозвинутою мовою. Мова мало пред’явлена у контактах 2-3 – річних дітей і вже помітна у дітей 3-4 років (5 і 75 % співвідносно). Частіш за все мова дітей супроводжується жестами, мімікою, зберігаючи високий ступінь ситуативності що загалом співпадає із суттю першої форми спілкування однолітків (ситуативною за характером). Діти 2-4 років не здатні домовитись один з одним. Дві дитини, вхопившись в один предмет, тягнуть його кожний до себе, але не бачачи і не чуючи при цьому партнера.

В рамках генетично першої форми спілкування дошкільників між собою виділяються два періоди: 2-3 і 3-4 роки. Едсена по своїм основам (вміст потреби, ведучі мотиви і т.д.) форма спілкування виступає ніби в двох образах: в поточному і кінцевому періодах свого розвитку. Більш безпосередня спочатку, вона втрачає цю особливість по мірі залучення предметів у взаємодію дітей і розвитку їх мови. Взаємодія дітей від 2 до 4 років має потребу в постійній і точній корекції дорослих.

Сама рання генетична форма спілкування дітей з однолітками (емоційно-практична) не повторює жодну із форм сфери спілкування дошкільників з дорослими. Дитина бере участь у цьому, володіючи багатьма засобами, засвоєними нею в контактах з дорослими, але шукає вона особливе, те, що може отримати тільки від однолітків. Однак було б помилкою недооцінювати спілкування дітей один з одним. З однолітками дитина почуває і веде себе вільно і на рівних, отримуючи можливість скласти уяву про свої особливості і недоліки шляхом співвідношення з близькими їй по розуму. Звідси дитяча увага і зацікавленість до однолітка. Але ще вільніше притягує готовність ровесника налаштуватись на забави, де він пробує на всі лади свої сили, можливість виразити свою думку про здібності дитини.

Особливості першої форми спілкування з однолітком сприяє розгортанню ініціативи дітей: вони сприяють різкому розгортанню діапазону емоцій малюка – і добрих і не добрих – за рахунок налаштування самих яскравих, крайніх експресій. Звернення цього роду допомагає становленню самосвідомості малюка і формуванню його особистості.

Ситуативно-ділова форма спілкування дітей з однолітками (4-6 років) найбільш типова для дошкільного дитинства. Приблизно в 4 роки у дітей, відвідуючих денні групи дитячого садка, одноліток за своєю симпатичністю починає переганяти дорослого і стає переважаючим партнером. Роль спілкування з однолітками у дітей старших 4 років помітно збільшується серед всіх інших видів активності дитини.

Контактуючи з однолітками в рамках другої генетичної форми спілкування дошкільники мають цілеспрямованість налагодити між собою ділову співпрацю. Ця спрямованість і складає головний зміст їх комунікативних потреб. При ситуативно-діловому спілкуванні дошкільники зайняті спільною справою, вони тісно кооперовані, і хоча щось кожний і виконує індивідуально, діти все ж стараються погоджувати дії для досягнення єдиної мети. Ці контакти ми назвали співпрацею.

Потреба в ігровій співпраці опредмечується в ділових мотивах спілкування дітей. Всі головні мотиви для звернення один до одного виникають у дітей у процесі їх занять: ігри, виконання побутової праці і т.д.

Питання, відповіді, пояснення, іронічні виклики, насмішки свідчать про увагу дошкільників до вміння і дії товаришів в ще більш у їх бажанні привернути до себе увагу.

Ділові якості самої дитини і його товаришів, які є причиною їх звернення один до одного, відрізняються неабиякою ситуативністю. «Зараз і тут» – от що приймає за розрахунок дитина. Вона чутливо вловлює у їх поглядах і міміці ознаки відношення до себе, не намагаючись добряче вдивитись в самих партнерів. Це досягає максимальної ясності і бере форму специфічного феномену «невидимого дзеркала». Але ця невидимість в дошкільному віці дуже особлива – вона співвідноситься з ревнивою і пристрасною зацікавленістю до всього, що той робить. На 5-му році життя діти постійно запитують про успіхи своїх товаришів; дають поради; просять приховати від однолітків свої промахи і невдачі.

Зазвичай дошкільникам притаманна особлива манера поведінки. Її інколи називають змаганням чи схильністю до конкуренції. Для спілкування між собою дошкільники використовують всі три категорії засобів: виразні, образотворчі і знакові. Розмовляють діти між собою багато, приблизно в півтора рази більше, ніж з дорослим, але мова їх все ще ситуативна.

Б.Спок повідомляє, що діти 2-х років хоча і не грають разом, але полюбляють спостерігати за іграми один одного і «просто бути неподалік». Якщо ж вони грають колективно, то обходяться «без усяких церемоній» і лише після 3-х років навчаються «рахуватись один з одним». В.С.Мухіна також повідомляє про інтерес дітей раннього віку до ігор один з одним і бачить в цьому основу для подальшого зближення малюків. Вона також стверджує, що вже до середини другого року дитина «почуває симпатію до інших дітей – співчуває, допомагає їм, інколи чимось ділиться, зустрічає їх несміливою усмішкою». У Я.Л.Коломінського (1976) є аналогічні вказівки на переважно емоційний характер зв’язків між маленькими дітьми навіть і пізніше, в дошкільному віці.

Після 3 років взаємодія дітей різко змінюється: вона інтенсифікується, з’являється ініційованість спілкування (В.М.Мухіна, 1975); дошкільнята граються не тільки близько, але і разом; виявляється потреба дітей один в одному («мне надо ребенок» – Е.А.Аркін, 1968); дитина перестає безцеремонно ображати інших дітей, частіше ділиться з ними, отримує задоволення від спілкування з ними (Б.Спок, 1971). Ймовірно, перед ними той період дитинства, коли вже не приходиться бути невпевненим в істинній комунікативній діяльності дітей.

Контакти дитини з однолітками зазвичай починають вивчати тільки з двох-трьохрічного віку. Л.Н.Галігузова (1983), вивчаючи становлення потреби в спілкуванні з однолітками у дітей раннього віку, прийшла до висновку, що ця потреба займає на другому віковому етапі загалом скромне місце в ряді інших. Ця потреба уступає прагненню дитини до предметного маніпулювання і спілкування з дорослими. Але на думку Я.Л.Коломінського (1976) і Т.А.Репіної (1978), в дошкільному дитинстві ця потреба інтенсивно розвивається. Р.І.Деревяненко (1983) рахує, що спілкування з однолітками для дітей 5-6 років вже більш привабливе, ніж з дорослими.

Досліди Л.Н.Галігузової були направлені на формування двох інших складових (ініціативності у відношенні однолітка і чутливості до його дій). Автор експериментально прослідкувала роль двох типів, формуючих діяльність, для чого тестуючих розділили на дві групи. В одній групі робились умови для спільної предметної діяльності дітей. Малюків поміщали один проти одного за столиком, на якому знаходилось багато різних малих іграшок. Умови досліду дозволяли учасникам спостерігати один за одним, а при бажанні і грати один з одним. Дорослі в їхні контакти не вмішувалися. В другій групі дорослий в аналогічній ситуації підтримував всі контакти дітей, привертав їх увагу до дій партнера, пропонував подивитись один на одного і зробити щось разом і т.д. з кожною групою було проведено по 15 15-хвилинних занять. Дані порівнювались з результатами контрольної групи.

Спеціально організована можливість бачити дії однолітка і контактувати з ним викликала у дітей першої групи появлення ініціативи у відношенні ровесника, однак потреба в спілкуванні у них не виникла. Тільки у тестуючих другої групи, предметні контакти в яких було втручання дорослого, поряд з ініціативністю виникла чутливість до дій однолітка, а саме, повністю сформувалась потреба у спілкуванні.

Характер спілкування з дорослим відобразився, перш за все, на кількості довгих і короткочасних контактів дошкільників з однолітками. Після ситуації негативного спілкування їх число в середньому зменшилось вдвоє, а дякуючи хорошому спілкуванню – збільшилось в стільки ж разів. Хороше спілкування з дорослим збагачує зміст контактів з однолітками і суттєво підвищує їх взаємну доброзичливість.

Спілкування з однолітком, як і з дорослим, передбачає оформлення у дитини специфічного варіанту спільної комунікативної потреби, що виражається у цілеспрямованості дитини до самопізнання і самооцінці посередністю оточуючих людей. Її особливість складається з можливістю для дитини порівняти себе з однолітками шляхом прямого накладання пізнання про себе і на образ рівного собі, в той час як дорослий для маленької дитини – ідеал, реально не досягнутий.

Дитина вступає у спілкування з однолітком не зразу, розвиток їх взаємодії здійснюється в декілька етапів. Спочатку контакти дітей з однолітками зростають не специфічною потребою у спілкуванні з рівним партнером, а цілеспрямованістю до активності і нових вражень. Під впливом організуючих взаємодій дорослого, на основі інших потреб дитини раннього віку створюється первинне оформлення потреби дітей у спілкуванні з однолітками. Вона займає на цьому етапі скромне місце в життєдіяльності дітей, уступаючи першість потребам у предметній діяльності і у спілкуванні з дорослим. Протягом дошкільного дитинства від моменту становлення комунікативної потреби спілкування з однолітками проходить три етапи в своєму розвитку. Розвиток спілкування дошкільників з однолітками, як і з дорослим, являється процесом якісних перетворень структури комунікативної діяльності.

Становлення спілкування дошкільників з однолітками протікає на фоні широкого контексту їх життєдіяльності, і, в першу чергу, розвитку ведучої діяльності дошкільників – ігри і спілкування з оточуючими дорослими.

Сфера контактів з рівними собі грає важливу роль в спільному психічному розвитку дитини дякуючи своєму розкутому і відкритому характеру, яскравій емоційній барві. Контакти з однолітком в дошкільному дитинстві трохи поступаються сфері спілкування з дорослим по змісту і глибині особистісних зв’язків партнерів. Але у спілкуванні з однолітком створюються умови, які забезпечують дитині самопізнання і самооцінку. Діти можуть перевірити, як вони засвоїли досвід старших, прямо спів ставити свою поведінку, з’ясувати, що і як слід зробити. Спілкування з рівним партнером складає благодатні умови для пізнання дітьми своїх можливостей шляхом вільного виявлення творчого, оригінального початку у відсутності в рамках дозволеного регламентацій старшого. Спілкування з однолітком стимулює розвиток ініціативності дошкільників.

1.2 Мотиви спілкування дітей дошкільного віку з однолітками

Вивчення ранніх форм спілкування дитини з іншими дітьми є актуальним і для вдосконалення сімейного виховання. Високий процент родин з одною дитиною потребує від батьків особливої уваги до організації достатніх за кількістю і адекватних за якістю контактів дитини з однолітками. Більше 10 років назад в лабораторії під керівництвом М.І.Лісіної почалося експериментальне дослідження: походження і розвиток контактів з однолітками у дітей в перші 7 років життя.

Звернувшись до наукової літератури, ми встановили, що психологічні проблеми спілкування дошкільнят з однолітками розроблені недостатньо, не дивлячись на велику кількість винаходжень. Останнє пов’язано з тим, що в наш час в вітчизняній психології та за кордоном розвиток спілкування маленьких дітей з однолітками описується як процес, головним чином, кількісних змін. Крім того, кожна лінія зміни спілкування являється у вигляді розрізнених фактів і явищ, а зв’язок останніх між собою залишається не з’ясованим.

На основі співвідношення між собою всіх аспектів спілкування дошкільників різного віку зроблена спроба виділення якісних сходин його розвитку. Особлива увага наділяється особливості образу себе і однолітка у дітей перших 7 років життя, а також характер взаємовідносин, які складаються між дітьми в ці роки.

В книзі видатного американського дитячого лікаря Б.Спока (1071) автор торкається багатьох питань, пов’язаних з практикою виховання дітей. Автор не міг обійти і тему спілкування дитини з однолітками. На сторінках своєї книги Б.Спок неодноразово радить батькам посприяти контактам дітей:

а) поділитися своїми враженнями і переживаннями;

б) розділити враження партнера.

Четвертий комплекс. Поведінка дітей характеризується переходом від серйозної взаємодії до веселощів і фантазування; вони вигадують небилиці, говорять «дурниці» по телефону, підхоплюють і розвивають жарти і фантазії іншого. Дитина то і діло спеціально смішить партнера, розігруючи веселий сюжет, видаючи не обвиклі звуки, добродушно передражнюючи висловлювання, пародує дію однолітка.

Окремо хотілося б відмітити в дошкільників феномен обігравання різних аспектів поведінки однолітків, ведучих до конфліктів. Це увиразнюється в тому, що дошкільник, утрировано (навмисне) повторюючи дії ровесника, викликає його сміх. Зразу після обігрування спілкування дітей зазвичай змінювалося: вони ставали уважними один до одного.

Співтворчість – це вже не співучасть, як у момент виникнення спілкування з однолітком, коли кожна дитина діє нібито сама по собі, але не без уваги до себе однолітка, чи демонструє себе однолітку і надихається (як би заводиться) тільки його присутністю.

У дітей 6-7 років спостерігається два різких переходи. Суттєво (вдвоє) збільшується кількість контактів дошкільників з однолітками, пов’язаних з їх прагненням розділити з однолітками переживання, перебіг яких характеризується високими показниками інтенсивності. В той час прагненнян до чисто ділової співпраці з однолітком в конкретній діяльності трохи послаблює. Як і раніше важливо для дошкільників повага однолітків і можливість разом «творити». З віком посилюється тенденція «обігравання» дошкільниками конфліктів, що виникають, та їх вирішення.

Зупинимось на потребах в самовираженні в розумінні Р.К.Терещук (1986) та Л.Н.Галігузової мова йшла про демонстрацію дітьми один одному не обвиклих поз, рухів, звуків і т.д. своїх фізичних можливостей, про захоплення ними один одного в розкуту, яскраво емоційну; безпосередню дію разом. Прагнення до співучасті однолітка характерне для дітей 2-3 років, зразу після обговорювання своїх помилок, а саме, в їх образі себе особливо акцентовано привласнюють особистісні якості як найбільш ефективно заряджені.

Отже, що на протязі дошкільного дитинства периферична структура образу однолітка розвивається. Спочатку її наповнює все те, що пов’язано з практичним наміром і, необхідні для підтримки спільної діяльності знання, посередником яких організується і регулюється дитяча активність.

Е.О.Смірнова встановила, що спілкування однолітків має високий процент оцінювальних впливів. Діти молодшої групи малочутливі до них: хороші оцінки сприймають як має буть, а погані – просто ігноруються, не викликаючи скільки не будь значимих афективних переживань. Оцінки однолітка здатні коректувати поведінку старших дошкільників, викликаючи необхідні перевтілення дій, копіювання (передразнення) навчання.

Діти молодшого і старшого дошкільного віку виражають ровеснику переважно критичне відношення; старші вже здатні оцінити особливості іншої дитини і відповідно віднестись до неї.

Отже, спілкування однолітків стає важливим фактором розвитку образу себе і образу ровесника в дошкільному віці. Безпосередньо спілкування впливає на периферичну структуру образу себе, де оцінці належать конкретні знання, вміння і деякі якості особистості дитини.

Взаємовідношення, які складаються між дітьми, є іншим (незважаючи на образ себе і однолітка) продуктом комунікативної діяльності і виражаються в системі зв’язків, яка встановлюється між партнерами.

С.Ю.Мещерякова-Замогильна (1979) встановила, що першим видом взаємовідносин дитини і оточуючих виступає система афективно-особистісних зв’язків з близькими дорослими, яка виникла в процесі ситуативно-особистісного спілкування. В першому півріччі малюка вони проявляються ніби то в чистому виді, тому що в цей період спілкування дитини з дорослим обмежується лише обміном хороших емоцій. Афективні зв’язки дитини з оточуючими дорослими мають різноманітну силу, можуть бути поверхневими (які легко рвуться) або глибокими та міцними. В ранньому віці, коли з’являються різноманітні види ділової співпраці дитини з дорослим, афективні зв’язки між ними не зникають – вони лише перетворюються, втрачають попереднє самодовліюче значення і перебудовуються в співвідношення з новим типом взаємовідносин партнерів.

В міру дорослості дітей розширюється коло їх спілкування: туди входять (крім того, що є ще близькі люди) знайомі, сусіди, вихователі, а також однолітки. Однак, далеко не до всіх дитина відноситься однаково і має однакову прив’язаність.

С.В.Корніцька висунула гіпотезу: задоволення потреби у спілкуванні і процес реальної взаємодії з дорослою людиною повинні визначити формування прив’язаності до неї при умові, що взаємодія адекватна рівню розвитку потреби дитини. Якщо зміст спілкування не співвідноситься досягнутому рівню комунікативної потреби, то розташування до дорослого буде послаблено через незадоволеність, постійно переживаєму дитиною з вини дорослого.

Роль дорослого у формуванні спілкування однолітків спостерігається починаючи з 0,06 місяця і далі на протязі усього дошкільного віку. Вже у другому півріччі життя дітей підключення дорослого до їх контактів, що виділяються у дослідах Л.М.Церегородцевої (1983) у тому, що він попросив подивитись на однолітка, коли демонстрував розположення до нього, гладив його рукою і т.д., дало точні результати. Втручання дорослого підвищує інтенсивність контактів між дітьми, особливо в порівнянні з ситуацією, в якій їх взаємодія опосередковується іграшкою. Разом з тим діти відвідують яслі і мають більш багатий досвід спілкування з дорослими, чуйніші і до його виховних процесів.

Л.Н.Галігузова (1985) продемонструвала значення дорослого у встановленні спілкування як особливої діяльності, зокрема в розвитку потреби у ньому. В її експериментах брали участь діти 1,5 років, у яких присутні тільки дві складові даної потреби (увага до дій однолітка і емоційне відношення до нього).

На думку Л.Н.Галігузової, генетично перша вмістимість потреби дітей в спілкуванні з однолітками в ранньому віці (2-3 роки) виражається у прагненні дитини в спілкуванні дитини відкрити і пізнати свої різноманітні можливості (в першу чергу фізичні можливості і предметні дії); зрозуміти, на що вона здатна. Це допустимо і назвати потребою у самовираженні. Від ровесника вимагається співучасть в пустощах і забавах, які і складають зміст контактів дітей раннього дошкільного віку. Але не тільки це. Дитині потрібна увага однолітка, який міг би оцінити його досягнення; однолітку вона демонструє свої уміння і можливості.

Інтенсивний розвиток комунікативної діяльності в сфері контактів з однолітками в дошкільному віці супроводжується зміною змісту потреби дітей у спілкуванні з ровесником. Дослідження, виконані різними методами, достатньо впевнено показали це. Так, у роботі Р.А.Смірнової (1981), проведеної під керівництвом М.І.Лісіної, продемонстровано, що дошкільники 3-7 років віддають найбільшу перевагу ровеснику, задовольняючому їх потребу в доброзичливій увазі. Далі йдуть товариші, виконуючи програму ігрової співпраці і співчуття. Потреба в ігровій співпраці однолітка не займає ведучого місця у дошкільників, це стається із-за інтерференції потреби комунікативної і особисто ігрової діяльності. Ведуча роль гри зумовлює поринання дітей діями з предметами, з утворенням дій дорослих людей, їх взаємовідносин. Однак експерименти Р.А.Смірнової виявили, що потреба в співпраці однолітка у дошкільників виявлена достатньо яскраво.

В своїй роботі В.А.Крестьянінова виділила декілька комплексів проявів дітей на адресу однолітків, дозволивших рахувати їх типами (чи варіантами) спілкування.

Перший комплекс. Дитина направлена переважно на спільну діяльність з однолітком, і перш за все на власну діяльність (способи, правила, послідовність виконання дій), на її організацію. Вона націлена на ділові контакти з однолітком; дає пораду, вносить пропозиції щодо організації діяльності взагалі чи окремих дій, оцінює свою спільну працю з партнером (ми гарний будинок збудували). Дитина здатна організувати спільну діяльність з партнером-однолітком. В усіх своїх діях і висловлюваннях вона серйозна і ділова. Апробуючи образи діяльності, взяті у дорослого, обов’язково підключає в цей процес іншу дитину.

Існують три варіанта виявлень цього комплексу:

1)  дитина переважно вчиться у однолітка вправам, складу і організації діяльності;

2)  дитина сама організує діяльність, нав’язує свої взірці, але приймає також пропозиції і взірці партнера. У першому варіанті дитина залишається в положенні молодшого по відношенню до старшого, при другому – вона рівноправна, як партнер;

3)  дитина авторитетно, тоном старшого направляє і оцінює діяльність партнера.

Другий комплекс характеризується тим, що дитина починає різко відділяти себе від однолітка: Я збудував… (Ми збудували… – в першому комплексі). Дитина проявляє зацікавленість і до вмінь партнера, але в пристрасній формі (А ти такий зможеш?); вона порівнює партнера з собою, нібито конкуруючи з ним. В поведінці дітей спостерігається феномен, описаний Р.І.Деревянко (1983) і називається змагальним повторюванням, суть якого полягає в тому, що дитина переробляє свою роботу по взірцю однолітка, а потім об’являє її кращою. Якщо одна дитина повідомляла, що бачила дятла, інша зразу ж вказувала, що бачила його багато раз. Розмова могла перейти на іншу тему, але суть залишалась тою ж.

Третій комплекс поведінки дошкільника в контактах з однолітком виявляється перш за все в тому, що партнер постійно в центрі уваги дитини. Погляд дитини майже завжди націлений на партнера. Дитина хоче поділитися з однолітком враженнями, розповісти про події зі свого життя, обмінятися емоціями, випрацювати спільну з ним думку. В третьому класі особистісно мотивованих проявів дитини в адресу однолітків актуалізується їх потреба в співпереживаннях однолітків. Це увиразнюється в їх прагненні:

«Систематически приучать детей обмениваться игрушками и делиться лакомыми кусочками». Всюди, коли це можливо, поміщати дитину в суспільство інших дітей; і навіть немовля, рахує автор, потрібно водити туди, де є діти. Який сенс приведених рекомендацій? Пояснення автора сходяться до вказівки, що спільнота дітей необхідна дитині, щоб навчитися жити в колективі, і це головна задача його життя.

Підхід до спілкування дітей з однолітками, як до особливої комунікативної діяльності, обумовлює ще один специфічний аспект його вивчення. Акти спілкування, утворюючись багаторазово і в різноманітних варіантах, стають основою для взаємовідносин, що формуються між партнерами, а останні, в свою чергу, складають базу для пізнання людиною самого себе. І так, спілкування є діяльністю, тому інтерпретація спілкування, як комунікативної діяльності, потребує визначення всіх структурних компонентів, притаманних будь-якій діяльності, і, перш за все, її предмета і специфічної потреби.

Головне побудження до комунікації народжується і з прагнення дитини до самопізнання і самооцінки через партнера по спілкуванню і з його допомогою, що в однаковому ступені відноситься до обох сфер комунікації дітей. Різниця спілкування дітей з однолітками і дорослими, очевидно, складається з того, як досягається самопізнання і самооцінка в кожному випадку і які можливості відчиняються для дитини в обох сферах.

Існуючі в науці дані і власні спостереження привели нас до виділення деяких важливих періодів в онтогенезі розглянутої діяльності.

На другому і третьому році життя у дітей утворюються важливі зміни по відношенню один до одного.

Розділ 2 Експериментальне вивчення проблеми спілкування дітей дошкільного віку 2.1 Методика дослідження

Для вивчення функції спілкування дітей дошкільного віку нами було проведено дослідження розвитку мотивів спілкування дітей дошкільного віку з однолітками методами спостереження. Дітям було запропоновано зіграти гру, яка визначає дітей, у яких є труднощі зі спілкуванням. За результатами даного дослідження з’ясували у чому полягає проблема спілкування ровесників.

З метою визначення проблеми спілкування у дітей дошкільного віку з однолітками дослідження проводилися на базі дитячого садку № м. Квасилів Рівненського району. У дослідженні брала участь група з восьми дітей 4-го року життя.

Відомо, що ігрова діяльність, як одна з форм організації життя дітей, сприяє виникненню різних стосунків між ними. Саме взаємини у спільних іграх формують здатність входити у товариство гравців, діяти в ньому певним чином, встановлювати товариські і дружні стосунки.

Головна мета курсу, який було проведено: виховання стійкого позитивного ставлення до товаришів, вчити встановлювати позитивні стосунки з дітьми та формувати вміння регулювати свою поведінку.

Курс розрахований на 13 занять. Заняття проводяться з психологом один раз на тиждень з групою дітей з 8 чоловік.

У програмі використані матеріали роботи з дітьми таких авторів: М.Чистякової, З.Богуславської, О.Хухлаєвої, Н.Кряжева, А.Катаєва, К.Щербакової.

Завдання курсу:

1.  Формувати вміння встановлювати і підтримувати позитивні стосунки з однолітками.

2.  Розвивати вміння регулювати свою поведінку.

3.  Вчити ділового спілкування, вміння самостійно домовлятися про виконання дій в сумісній грі.

4.  Виховувати стійке позитивне ставлення до товаришів.

Критерії оцінювання.

Три рівні дитячих взаємин:

1.  Діти легко і вільно долучаються до спільної діяльності. Вони самі виявляють у цьому ініціативу, у них широке коло спілкування, є постійні друзі. Такі діти рідко вступають у конфлікти, вміють самостійно регулювати взаємини, діляться іграшками, готові допомогти.

2.  Діти позитивно виявляють себе у взаєминах з дорослими і ровесниками. Вони готові грати з товаришем, але виконання правил поведінки у спільній діяльності нестійке. Нерідко з їхньої вини виникають конфлікти у спільній грі.

3.  Діти рідко беруть участь в іграх. Вони не вміють підпорядковувати свою поведінку узвичаєним правилам і нормам, часто заважають гратися іншим, не діляться іграшками. Нерідко у поведінці з ровесниками грубі.

Навчальний план роботи з дітьми

№ п/п	Назва теми	Кількість занять
1	2	3
1.	Знайомство. Засвоєння форми звертання	2
2.	Заняття напруження, створення позитивного емоційного настрою в групі	2
3.	Встановлення позитивного емоційного контакту дітей між собою	2
4.	Формування уміння усміхатися іншій людині, відчувати радість від усмішки	2
5.	Розвиток чуттєвості до своєї рухової активності	2
6.	Зближення дітей один з одним. Знайомство з ритуалом запрошення	2
7.	Формування почуття симпатії до однолітків	2
8.	Гармонізація сприймання свого імені та імені товариша	2
9.	Навчання дитини прийомів ввічливого звертання	2
10.	Виконання ігрових дій по черзі, користування спільними іграшками	2
11.	Прищеплення вміння радіти від загальної справи, успіху кожної людини	2
12.	Подальше зближення дітей. Виховання дружніх, доброзичливих відносин в групі між дітьми	2
13.	Закріплення вміння самостійно домовлятися про послідовність виконання дій з іграшками у спільній грі. Розвиток партнерства і співпраці.	2

Заняття 1

Мета: встановлення позитивного емоційного контакту дітей і психолога, знайомство з приміщенням.

Матеріал: м’яч.

Діти оглядають кабінет.

Гра «Назви своє ім’я»

–  Діти, зараз зробимо коло.

–  Що у мене в руках? М’яч.

–  Якого він кольору?

–  Я кидаю їм м’яч і вони називають своє ім’я, а потім, повертаючи його мені, називаю своє ім’я (нагадувати у грі: «Як тебе звуть?»).

Гра «Вітер дме на…»

Промовляють слова: вітер дме на того, у кого світле волосся (діти із світлим волоссям збираються разом у коло). Далі тими ж словами починається інше завдання.

Психогімнастика «Запам’ятай своє місце» (з використанням музичного запису). Діти вільно рухаються по приміщенню, на слова «раз, два, три – своє місце знайди» знаходять свої місця і завмирають.

Мовні звертання:

–  Я хочу з тобою познайомитись.

–  Мені хотілося б з тобою познайомитися.

–  Давай познайомимось!

–  Будьмо знайомі!

Заняття 2

Мета: створення позитивного емоційного настрою в групі між дітьми.

Матеріал: клубок ниток.

Гра «Клубочок»

–  Діти, зараз зробимо гарне коло і сядемо на килимок.

–  Що у мене в руках? Клубок.

–  Наші слова будуть, як ниточки. Я про щось Оленку спитаю – ниточка потягнеться до неї, вона відповість – ниточка знову потягнеться до мене. (Обмотую нитку круг пальця, ставлю запитання – дитина намотує собі на палець нитку і відповідає. Якщо я вимушена допомогти дитині відповісти – клубочок повертається до мене – таким чином за кількістю ниток, що зв’язують мене з дитиною, визначають дітей, у яких є труднощі зі спілкуванням).

Запитання:

–  Як тебе звуть?

–  У тебе є братик чи сестричка, як їх звуть?

–  Що ти любиш?

–  Що тобі сподобалось у кімнаті?

–  Яка твоя улюблена іграшка?

Гра «Знайди друга»

Половина дітей сидить на стільцях, інша підходить до психолога.

– Діти, ви зараз знайдете собі друга з тих дітей, які сидять на стільчиках, візьмете його за руку і пройдетесь по кімнаті.

Коли знайдемо всіх друзів, діти міняються місцями.

Етюд «Посварились і помирились»

Мовні звертання:

–  Як тебе звати?

–  Як твоє ім’я?

–  Дуже приємно!

–  Я радий з тобою познайомитись!

Заняття 3

Мета: формувати вміння усміхатися іншій людині, відчувати радість від усмішки, робити іншим приємно.

–  Діти, у вас є друзі?

Друг – це той, з яким ти завжди граєш. Хто твій друг?

–  Як ви вважаєте, з чого починається дружба?

–  Я вам розкрию велику таємницю: дружба починається з усмішки. (Пояснюється різниця слів: усміхатися і сміятися).

–  Усмішку можна дарувати, я вам усміхнулась – подарувала усмішку, і вам стало приємно.

Гра «Дружба починається з усмішки» (тренінг)

– Діти, сядьте в коло на килимку, поверніться один до одного, лагідно візьміться за руки і подаруйте один одному усмішку.

Етюд «Сонячні промінчики»

Сядьте на килим. Уявіть, що ви граєтеся на сонячній галявині. Вам весело і приємно. Сонячні промінчики обгорнули ваше тіло. Ось сонячні промінчики сіли вам на брови. Струсіть їх! А ось промінчики доторкаються до ваших очей. Покліпайте. Розплющте широко очі. Подивіться навкруги. Знайдіть, де сяє сонечко. Ой яке воно яскраве! Як боляче очам! Швидко їх закрийте. Розплющіть очі і подивіться на свої пальчики. Станьте на коліна, підніміть угору руки. Подивіться на кінчики пальців. Там, у горі, сяє сонечко. Воно зігріє нас. Ой як приємно! Усміхніться.

Гра «Доторкнись до…»

–  А зараз ми пограємо в гру. Якщо я скажу «доторкніться до синього на светрику у Микити», ви шукаєте синій колір і лагідно торкаєтесь його на одязі вибраної дитини промовляючи: «Ми тебе любимо». Вибирають іншу дитину, з іншим кольором в одязі. Слідкуємо, щоб доторкнулися до всіх дітей.

–  Діти, з чого починається дружба?

–  Ви мені усміхнулись, значить ми друзі.

–  Не забувайте усміхатися один одному.

Мовні звертання:

–  Дуже приємно!

–  Ми тебе любимо!

–  Я так радий!

Заняття 4

Мета: закріплювати вміння рухатися в обумовленому просторі не штовхаючись; формувати уміння усміхатися іншій людині, відчуваючи радість від усмішки.

Матеріал: тоненький канат (для позначення лінії будинку).

«Поділіться усмішкою» (тренінг)

–  Діти, візьмемось за руки, зробимо коло і сядемо на килимку.

–  Подаруємо один одному усмішку. Треба взяти товариша, який сидить поруч, за руки, подивитись в очі і усміхнутись (діти повторюють вправу по колу).

–  Ви подарували один одному усмішку – і вам стало приємно.

Психогімнастика «Дощик»

– Діти, сядьте на килим. Заплющте очі. Давайте послухаємо тишу.

Крапля раз, крапля два,

Дощик тихо накрапа,

Дощик тихо накрапа,

Ось вже краплі поспішають,

Одна одну підганяють:

Крап, крап, крап…

Маленька краплина впала вам на голівку. Ось ще одна. Ще… Вже все ваше тіло вкрилось краплинками. Ви відчуваєте приємну прохолоду. Розплющуйте очі. Подивіться, де можна сховатися від дощу. Ні, не має від нього порятунку. Краплі заважають дивитися. Покліпайте очима. Ось так. Зітріть пальчиками воду з повік. Зітріть долонями краплинки води з обличчя. Дощик вже закінчився. Визирнуло сонечко. Здійміть до нього руки: «Здрастуй, сонечко! Ми тобі раді!»

Мовні звертання:

–  До зустрічі!

–  До завтра!

–  Всього найкращого!

–  На все добре!

Заняття 5

Мета: розвивати чуттєвість до своєї рухової активності. Зближення дітей один з одним, знайомство з ритуалом запрошення, під час якого дитина послідовно виконує дві ролі: спочатку її запрошують, а потім вона запрошує. Відчуття уваги до себе інших дітей, приділення уваги своїм друзям.

Матеріал: м’яка іграшка.

Слова ведучого:

–  Діти, візьмемося за руки і станемо в коло.

–  До нас в гості прийшла гарна іграшка (наприклад, мавпочка). Подивіться, яка вона м’якенька, гарненька.

–  Хто хоче з нею погратися?

–  Але ж мавпочка одна, а нас багато.

–  Давайте будемо по черзі її тримати і пограємо в гру «Іграшку попроси», а просити треба ось так: «Тетянко, дай, будь ласка, мені потримати мавпочку».

–  А зараз ми побігаємо по колу і будемо повторювати слова: «по доріжці я біжу, мавпочку попрошу».

–  Хто хоче потримати мавпочку?

–  Тарасик! Тоді попроси її у Тетяни.

Дитина звертається з проханням до іншої дитини, вони міняються місцями. Гра починається з початку і проводиться, поки всі діти не потримають мавпочку.

Гра «Роздувайся, кулько»

Дорослий пропонує дітям сісти на місця і запитує в одної дитини: «Як тебе звуть? Скажи голосно, щоб тебе всі почули!» Дитина називає своє ім’я, а дорослий ласкаво повторює: «Марійка, підемо пограємо». Дорослий бере дитину за руку і підходить до іншої дитини. Марійка запитує, як звати іншу дитину, і запрошує її до гри. Так по черзі за руки беруться всі діти. Спочатку краще підходити до тих дітей, які бажають долучитися до гри, а скутих дітей доцільно запрошувати останніми. Якщо хтось відмовляється грати, не треба наполягати. Поступово, спостерігаючи за грою, у них виникає бажання теж пограти.

Коли всі діти вже запрошені до гри, створюємо велике коло.

–  Ой, яке велике коло у нас вийшло, як велика куля.

–  А тепер давайте зробимо кроки всередину кола, щоб наша куля стала маленькою.

Нахиливши голову вниз, повільно діти відходять маленькими кроками з середини, промовляючи «ф-ф-ф-ф», куля повільно збільшується. Діти промовляються слова:

Роздувайся кулько,

Роздувайся, велика,

Залишайся такою,

Та не лусни.

Виходить велике розтягнуте коло. Дорослий торкається кожної пари з’єднаних рук, потім промовляє слова: «Луснула кулька?» Всі плескають у долоні, промовляючи слово «Хлоп!» Швидко беруться за руки і збігаються до центру в маленьке коло.

Після цього гра починається спочатку. Закінчити гру можна, коли кулька лусне, дорослий промовляє слова: «Полетіли маленькі кульки, полетіли, полетіли і на місця свої тихенько сіли».

Мовні звертання:

–  Дозвольте запросити…

–  Я хочу запросити тебе…

–  Ходімо…

Заняття 6

Мета: практикувати дітей в умінні ввічливо запрошувати ровесника до гри. Виховувати бажання гратися разом.

Матеріал: іграшковий зайчик.

Вправа «Привітання»

Діти в колі, один до одного стоять обличчям.

–  Давайте з вами усміхнемось один одному і привітаємося:

–  Пальчиками

–  Лобиками

–  Носочками ніг (діти виконують обережно, ласкаво усміхаючись один одному.

Гра «Пострибаймо, як зайчики»

Діти сидять на стільцях півколом. Дорослий: «Зараз ми з вами пострибаємо, як зайчики». Тільки не всі одразу, а лише ті, кого запросять.

– Олеже, якщо ти хочеш пострибати, запроси Тетяну. (Хлопчик звертається до дівчинки з проханням). Візьміться за руки. Ви будете стрибати, а ми будемо плескати в долоні.

Після 3-4 стрибків кожен з партнерів запрошує іншу дитину. Педагог стежить, щоб діти зверталися одне до одного.

Етюд «Квітка» з використанням музичного запису.

– Перший промінець упав на землю і пригрів зернятко. З нього прокинувся паросток. З паростка виросла гарна, чудова квітка. Ніжиться квітка на сонці, підставляє під світло кожну пелюстку і повертає голову до сонця (за сонцем).

Мовні звертання:

–  Я запрошую тебе…

–  Чи можу я?

–  Чи не хотів би ти піти зі мною?

Заняття 7

Мета: виховувати бажання гратися разом, викликати почуття симпатії до однолітків.

Матеріал: стільчик, картинка паровоза з вагончиками.

Гра «Паровозик»

Сьогодні ми будемо грати в «паровозики». Спочатку у «паровозика» не буде «вагончиків», і той, кого ми виберемо «паровозиком», буде один «їздити» по колу, голосно промовляючи «чух-чух-чух». Потім «паровозик» запросить якусь дитину стати «вагончиком», назвавши її ім’я. Наприклад: «Тетянко, іди грати, будь моїм «паровозиком», а я стану «вагончиком». Запрошена дитина називає ім’я «вагончика», а сама стає «паровозиком». Діти рухаються, промовляючи «чух-чух-чух», зупиняючись «у-у-у». Гра триває доти, доки всі діти не стануть «вагончиками». Кожна дитина, ставши «паровозиком», називає імена всіх «вагончиків».

Етюд «Врятуйте пташеня»

Уявіть, що у вас в руках маленьке безпорадне пташеня. Витягніть руки долонями вверх. А тепер зігрійте його, повільно, по одному пальчику складіть долоні, сховайте в них пташеня, подихайте на нього, зігріваючи його своїм рівним, спокійним диханням, прикладіть долоні до своїх грудей, віддайте пташці доброту свого серця і дихання. А тепер відкрийте долоні – і побачите, що пташка радісно злетіла, усміхніться їй і не сумуйте, вона ще прилетить до вас.

Гра «Впізнай за голосом»

Обираємо дитину, яка буде «котиком», і сідає на стільчик в середині кола. Діти ходять по колу, промовляючи слова:

Ми по колу йдемо,

Тихо котика звемо:

«Котику, не підглядай,

Хто покликав – відгадай».

Дитина, на яку вказав дорослий, голосно промовляє: «Няв!». Дитина в колі відгадує, хто з дітей покликав.

Мовні звертання:

–  Дозволь запросити тебе.

–  Я можу…?

–  Я хотів (-ла) б (-и)…

Заняття 8

Мета: гармонізація сприймання свого імені та імен інших дітей. Формування відчуття радості від розуміння свого імені.

Вправа «Співаємо ім’я»

Уявіть собі, що ми не вміємо розмовляти, а вміємо тільки співати, нам треба один з одним познайомитись. Давайте пограємо в таке знайомство. По черзі кожен з нас «проспіває» своє ім’я, а слідом за кожним із вас ваше ім’я хором проспівають усі діти.

Етюд «Це я! Це моє»

Діти в колі. Психолог виконує роль глухої людини, яка запитує дітей: «Де Сашко? Чия це іграшка? Чиє це волосся?» тощо. Від дітей вимагається відповідати жестами (пальцем – «Я», долонею – «моє»). Я – «глуха людина або бабуся», сідаю на великий корабель. Діти, що проводжають, махають руками і говорять: «До побачення!», «До зустрічі!».

Вправа «Ласкаве ім’я»

(Діти сидять по колу).

Пригадайте, як вас ласкаво кличуть (називають) дома. Ми будемо кидати один одному м’яч. І той, у кого м’яч, називає одне або кілька своїх ласкавих імен. Важливо, крім того, запам’ятати, хто кому із вас кинув м’яч. Коли всі діти назвуть ласкаві імена, м’яч піде в зворотньому напрямку. Треба постаратися не переплутати і кинути м’яч тому, хто перший раз кинув вам, і назвати його ласкаве ім’я.

Мовні звертання:

–  На все добре!

–  Хай вам щастить!

–  Прощавай (те)!

Заняття 9

Мета: вправлятись у використанні форм ввічливості, навчати прийомів ввічливого звертання.

Бесіда «Кого називають ввічливим?»

–  Коли говорять: «Добридень», «Будь ласка», «На здоров’я», «До побачення», «До зустрічі», «Вибачте», «Будьте ласкаві», «Перепрошую», «Дякую»?

Що говорять:

–  Коли зустрічають людину?

–  Коли хтось йде?

–  Коли зробиш неприємне іншій людині?

–  Коли щось не зрозуміло?

–  Коли щось подарували, зробили послугу?

–  Коли просять?

–  Коли щось дають?

Ці слова називають «золотими». Чому?

Вправа «Ми тебе любимо»

Я зараз по черзі викликатиму дітей у коло, ми розглядаємо дитину, ласкаво називаємо її ім’я, промовляючи: «Ми тебе любимо».

Наприклад:

–  Миколко, іди в коло. Як іще ласкаво можна його назвати?

–  Давайте всі до нього ласкаво, лагідно торкатися, промовляючи «Миколайчику, ми тебе любимо».

Слідкувати, щоб доторкнулися до всіх дітей.

Гра «Качка, качка, гусак»

Діти в колі, ведучий говорить «Качка, качка … гусак».

«Гусак біжить у протилежну від ведучого сторону (одночасно з ведучим) до вільного місця. На місці зустрічі два учасники беруться за руки, роблять реверанс, усміхаються і вітають один одного: «Добрий ранок, добрий день, добрий вечір». Потім біжать далі до вільного місця. (Коли діти засвоять гру, замість ведучого може бути інша дитина).

Психом’язове тренування. Гра «Холодно – спекотно»

Мама-ведмедиця пішла. Подув холодний вітер і пробрався крізь щілинки в барліг. Ведмежата скоцюрбилися і гріються. Стало задушливо – медвежа та розвернутися, розслабили руки. (Повторювати 2-3 рази).

Мовні звертання:

–  Вибачте, що турбую (вас).

–  Скажіть будь ласка…

–  Вибачте, ви не знаєте…?

Заняття 10

Мета: вчити виконувати ігрові дії по черзі, користуючись спільними іграшками, передаючи їх один одному, використовувати ввічливі слова.

Матеріал: 4-5 ляльок, 4-5 яскравих, м’яких іграшок.

Вправа «Гарний настрій»

Вихователь говорить хлопчику, що незабаром вони підуть до зоопарку. Хлопчик дуже зрадів, у нього одразу покращився настрій. Він пішов до друзів, щоб розповісти їм новину.

Виразні рухи

Хода: швидка, іноді – з підскоками

Міміка: усмішка. (Під час цього етюду лунає музика).

Вправа «Прогуляємося»

Діти, подивіться, до нас у гості прийшли іграшки і запрошують нас з ними прогулятися. (Ми роздаємо іграшки чотирьом дітям).

– Діти, які отримали іграшки, підійдіть до інших дітей і запросіть їх з вами прогулятися. (Потім за нашим сигналом діти обмінюються іграшками).

Ми слідкуємо, щоб усі діти пограли всіма іграшками; іграшки не виривали один в одного, а ввічливо пропонували обмінятися.

Дитяча гра «Ляльки танцюють»

Пропонуємо дітям сісти на стільці.

– Дивіться, які ляльки прийшли сьогодні погратися з нами! Такі гарні ляльки, напевно, хочуть потанцювати, але самі вони цього не вміють робити. Давайте візьмемо їх на руки і під музику затанцюємо з ними.

Взявши ляльку, ми показуємо, як ляльки можуть танцювати. Потім підкликаємо чотирьох дітей і пропонуємо їм вибрати собі ляльку. Діти з ляльками стають навколо нас і разом з нами виконують танцювальні рухи. Наприклад, повертають ляльку в руках, підстрибують з нею, кружляють то вправо, то вліво, плескають руками ляльки і т.д. Під кінець ляльки роблять уклін в руках дітей. Коли ляльки танцюють роль музикантів: грають на своїх кулачках, як на дудочці, або зображують гру на гармошці чи сопілці.

– А тепер подумайте, кому з музикантів ви бажаєте передати свою ляльку.

Діти передають своїх ляльок, а самі зображують музикантів.

Гра триває доти, доки всі діти не потанцюють з ляльками.

Мовні звертання:

–  Дай (те) будь ласка.

–  Передай (те) будь ласка …

–  Я хочу попросити вас (тебе) …

Заняття 11

Мета: прищеплювання вміння радіти загальній справі, успіхові кожної дитини.

Матеріал: обруч (каструля), матеріал до дитячої гри «Знайди свою половину».

Етюд «Ласка»

Дитина з усмішкою гладить і притуляє до себе кошеня (іншу дитину). «Кошеня» закриває очі від задоволення, мурчить і треться головою об руки «господаря».

Бесіда. Як краще грати: самому чи разом? Чому?

Гра «Кухарята»

Діти в колі – це каструля. Зараз будемо готувати (узвар, суп, борщ …). Кожен придумує, ким він буде, яким компонентом. Ведучий називає, що кластиме в каструлю, хто себе почув, стрибає в «каструлю» – коло. Коли усі компоненти в колі – діти обіймаються і повільно погойдуються.

Узвар в каструлі повільно, а потім все швидше закипає. Закипів і зупинився.

Прийшла дитина і попросила налити їй узвару. Мама взяла чашку і черпаком налила узвар, куди потрапили: (називаємо по черзі всі компоненти компоту).

Діти, почувши свою назву, вистрибують з каструлі, повертаючись на своє місце.

Гра «Знайди свою половинку»

Дітям подають частини цілої невеличкої картинки, де намальовані кульки.

Завдання: необхідно знайти свою половинку, взявшись за руки, підійти до столу і скласти цілу картинку, по черзі порахувати кількість намальованих на ній кульок.

Мовні звертання:

–  Будь ласка

–  Оксанко, давай разом…

–  Прошу тебе…

Заняття 12

Мета: подальше зближення дітей; виховання дружніх, доброзичливих взаємин в групі між дітьми.

Матеріал: машина і кубики, лялька і візочок, плитка, каструля, сковорідка, кеглі і кульки, ліки і лялька.

Гра «Знайди свою пару»

Розглянути всі іграшки. Згадати, як ними можна гарти. Поділити дітей на дві групи. Роздати їм іграшки і запропонувати знайти собі партнера по грі, звернутися до нього з пропозицією: «Давай пограємо разом».

Діти самостійно домовляються про послідовність дій з іграшками у спільній грі. Дорослий тільки у крайньому випадку допомагає їм.

Гра «Подарунки»

Ви любите, коли вам дарують іграшки? Ось ми зараз і будемо дарувати один одному іграшки.

Діти стають у велике коло, обирають дитину, яка першою вибиратиме подарунок. Дитина виходить на середину кола, а ми з дітьми водимо хоровод під слова:

Принесли ми подарунки,

Хто захоче, той візьме,

Ось вам лялька-неваляйка,

Кінь, вовчок і літачок.

Називати іграшки треба повільно, виразно, щоб діти встигли уявити собі кожний предмет. Після закінчення слів діти зупиняються. Дорослий звертається до дитини, яка стоїть в колі, із запитанням, який з названих подарунків він хоче отримати. Якщо дитина вибирає коня, діти зображують, як стрибає кінь, якщо вибирає ляльку, всі танцюють, як лялька, якщо вовчок – всі кружляють, а якщо вибирає літак – імітують його політ і приземлення літака.

Наведемо слова і ритмічні рухи, які діти виконують в хороводі.

Кінь

Ходить коник по лужку,

По зеленім бережку,

Коник сам себе пасе,

Коник гривою трясе,

Золота вуздечка – брень,

Золота підківка – день.

Діти бігають по колу, високо піднімаючи коліна, як конячки. Руки протягнуті вперед, а корпус злегка нахилений назад. «Кінь» зупиняється.

Звертаючись до дитини всередині кола, ми пропонуємо його роздивитись: «Які гарні у нас коні!» і вибрати того, який нам більше подобається. Вибравши собі подарунок, дитина займає місце в хороводі, а той, кого він вибрав, виходить на середину кола. Діти знову беруться за руки і повторюють слова: «Принесли всім подарунки…».

Лялька

Ой чуки-чуки-на

Наша лялька чепурна.

Вільно танцюють на місці обличчям до центру, під мелодію, зображаючи ляльку.

Вовчок

Ой, як крутиться вовчок

Продзижчав – і на бочок

Кружляють на місці, потім присідають, легко вклонивши голову на бік.

Літак

Дитина «заводить літак» – під звук «р-р-р» робить кругові рухи, руками перед собою, потім широко розводить руки і «летить» по колу зі звуком «ж-ж-ж». Зробивши повне коло, літак уповільнює рух і повільно приземляється, дитина присідає навшпиньки.

Мовні звертання:

–  Я хочу подарувати тобі…

–  Прийміть мій (наш) скромний подарунок.

–  Ось тобі (наш, мій) подарунок.

Заняття 13

Мета: продовжувати вчити ділового спілкування, закріплювати вміння самостійно домовлятися про послідовність виконання дій з іграшками у спільній грі. Розвивати ігрове партнерство і співпрацю.

Матеріал: іграшки.

Ми пропонуємо пограти в «Магазин іграшок»

Гра «Магазин іграшок»

Діти діляться на дві групи: «іграшки» та «покупці». А дорослий – продавець.

Діти-покупці відходять у бік і чекають відкриття магазину.

Діти-іграшки сідають в ряд на лаву, зображуючи товар, розставлений на вітрині в магазині іграшок. Продавець (дорослий) підходить до дитини і питає, якою іграшкою вона буде; домовляється про те, як її можна зобразити. Наприклад, якщо ти зайчик, можна пострибати, вовчок – покрутитися, лялька – потанцювати і т.д. (Перед початком гри можна роздивитися іграшки і обговорити, всі разом, які іграшки будуть продаватися в магазині і як їх можна зобразити).

Коли все буде готово, дорослий оголошує: «Магазин відкритий!» Покупці по черзі вітаються і просять показати іграшки. Продавець «бере з полиці» будь яку іграшку і «заводить» її (виводить дитину, рухаючи рукою за її спиною; «заводячи» її ключем). Покупець повинен відгадати, що це за іграшка. Якщо відгадає, то забирає іграшку із собою (відводить на вільне місце). Коли всі іграшки будуть розпродані, діти міняються ролями. Якщо іграшок багато (більше ніж покупців), можна запропонувати дітям вдвох зображати одну іграшку. Хто з дітей не відгадає іграшку, йде з магазина без покупки.

Гра-вправа «Подарунок»

Діти, а ви любите отримувати подарунки? Хто любить дарувати? Хто що більше любить? Сьогодні ми пограємо в гру, яка дозволить вам і дарувати і отримувати подарунки, тільки уявні (видумані). Але я думаю, що видумані такі ж цікаві, як і справжні.

– Давайте уявимо собі, що ми всемогутні, ми можемо подарувати будь-який подарунок сусіду праворуч від вас. Подивіться на нього уважно і подаруйте один одному наші подарунки (по черзі), не забуваючи при цьому дивитися товаришу в очі. А той, хто отримує подарунок, не забуває дякувати.

Вправа «Випікання ляльки-печива»

Вибираємо дитину, яка буде «лялькою-печивом», і вкладаємо на килим у центрі кола. Потім ведучий і всі діти «випікають» (попередньо домовитися бути обережними, ласкавими, щоб не зробити ляльці боляче). Спочатку замішуємо тісто – ласкаво масажуючи дитину, промовляючи вголос, що кладемо в тісто – борошно, яйця, молоко і т.д.

Потім переходимо до створення ляльки ласкавими, обережними рухами, починаючи з голови. Ведучий промовляє, які гарні очі, вуха, носик, запрошує всіх дітей помилуватися. Потім ліпиться шия, руки, тіло, ноги. Коли лялька буде виліплена, діти тричі вдувають в неї життя. Лялька оживає. Вправу повторюють на наступних заняттях, поки всі діти не побудуть ляльками.

Мовні звертання:

–  Я запрошую вас (тебе) …

–  Будь ласка, покажіть мені…

–  Я можу вас попросити…

–  Можна у вас попросити…

–  Підкажіть будь ласка…

2.2 Особливості мотивів спілкування з ровесниками

У дошкільному віці інтенсивно розвиваються моральні почуття дітей, норми та правила поведінки, формуються риси характеру й етичні навички, починає складатися стиль взаємин з однолітками. Формування позитивних взаємин з однолітками передбачає, насамперед, ознайомлення дітей із правилами та нормами спілкування з ровесниками, а саме: виховання стійкого позитивного ставлення до оточення товаришів, формування встановлювати і підтримувати позитивні стосунки з дітьми та регулювати свою поведінку.

Вивчаючи дитячі взаємини, насамперед, вважали за необхідне визначити характерні спільні ігри дітей та рівні ігрової діяльності і відповідність їм дитячих взаємин. Під характерними іграми розуміємо типові, часто повторювані ігри що відбивають знання про навколишній світ, які доступні дітям молодшого віку.

Про характер взаємин робили висновок, виходячи з таких показників: прагнення спільної діяльності, причини виникнення і врегулювання дитячих конфліктів, готовність запросити інших до гри і надати їм допомогу, ввічливість у поводженні з дорослими і своїми товаришами.

Висновок

Отже, спілкування з однолітками дітей дошкільного віку супроводжується зміною змісту потреби дітей у спілкуванні з ровесником. Дослідження, виконувані різними методами, достатньо впевнено показали це. Наприклад, у роботі Р.А.Смірнової, М.І.Лисіної.

Головне прагнення до комунікації народжується із прагнення дитини до самопізнання і самооцінки і з його допомогою, що однаково відноситься до обох сфер комунікації дітей. Сфера контактів з рівними собі грає важливу роль в спільному психічному розвитку дитини. Спілкування з рівним партнером складає благодатні умови для пізнання дітьми своїх можливостей шляхом вільного виявлення творчого, оригінального початку. Спілкування з однолітками стимулює розвиток ініціативності дошкільників. Основним змістом спілкування однолітків в ранньому віці стають спільні ігри, саме взаємини у спільних іграх формують здатність входити у товариство гравців, діяти в ньому певним чином, встановлювати товариські і дружні стосунки.

Спілкування має велике значення у формуванні людської психіки, її розвитку і становленні розумної культурної поведінки. Через спілкування з психічно розвинутими людьми людина набуває всі свої вищі пізнавальні здібності і якості. Через спілкування з розвинутими особистостями вона сама перетворюється в особистість.

Список використаної літератури

1  Авдеева Н.Н. Развитие образа самого себя у младенцев: Дис. ...канд. психол. наук. М., 1982,

2  Галигузова Л.Н. Связь ведущей деятельности и общения при восприятии детьми раннего возраста игрушек, взрослых, сверстников//Проблемы периодизации развития психики в онтогенезе. М., 1976.

3  Галигузова Л.Н. Влияние потребности в общении на избирательность восприятия зрительных воздействий у детей раннего возраста//Исследования по проблемам возрастной и педагогической психологии. М., 1978'

4  Галигузова Л.Н. Развитие потребности в общении со сверстниками в раннем возрасте//Новыё исследования в психологии. 1978. № 2.

5  Галигузова Л.Н. К вопросу о происхождении и специфике потребности у детей раннего возраста в общении со сверстниками//Новые исследования в психологии. 1980. № 2.

6  Галигузова Л.Н. Формирование потребности в общении со сверстниками у детей раннего возраста: Дис. ...канд. психол. наук. М., 1983.

7  Галигузова Л.Н. Формирование потребности в общении со сверстниками в раннем возрасте//Вопр. психологии. 1985. № 3.

8  Галигузова Л.Н., Землянухина Т.М. Зарождение общения между детьми в раннем возрасте//Генетические аспекты социальной психологии. Минск, 1985.

9  Ганошенко Н.И. Особенности совместного восприятия музыки детьми дошкольного возраста//Исследование проблем дошкольного воспитания в трудах молодых ученых. М., 1985.

10  Ганошенко Н.Н. Влияние общения со сверстнйкми на восприятие музыки до-школьниками//Новые исследования в психологии. 1987. № 2.

11  Годовикова Д.Б., Гаврилова Е.И. Осознание детьми от 2 до 5 лет качеств их сверстников — партнеров по совместной деятельности//Теоретические и прикладные проблемы познания людьми друг друга. М.| 1976.