Войти на сайт

или
Регистрация

Навигация


2. Як і при перевезенні пасажирів залізничним транспортом, суттєве значення відіграє обслуговування населення та пасажирів на автостанціях.

Згідно із встановленим порядком працівники автостанції, робота яких пов'язана з обслуговуванням населення і пасажирів, повинні мати службові знаки розпізнавання (індивідуальні інформаційні картки).

Забуті, знайдені і нерозпізнані речі видаються з оформленням відповідного акта про їх виявлення, форма якого затверджується Мінтрансом, після детального опитування заявника і подання ним документів, що посвідчують особу.

Обслуговування населення, пасажирів та водіїв, приймання і відправлення автобусів на автостанціях, автовокзалах (далі автостанції) організовується згідно з вимогами технологічного процесу роботи автостанції та паспортом автостанції.

Типовий технологічний процес роботи автостанції – це акт, що регламентує обслуговування населення, пасажирів і водіїв, забезпечення цілеспрямованих і послідовних дій щодо організації приймання, відправлення пасажирів та їх інформаційного забезпечення; раціональної організації роботи квиткових кас, камери зберігання багажу; організації диспетчерського управління; побутового та іншого обслуговування населення та пасажирів на автостанції.

Населенню та пасажирам на автостанції надається інформація про її роботу на маршрутах, які нею обслуговуються, їх відкриття і закриття, та вартість квитків. Інформаційне забезпечення автостанції поділяється на візуальне і звукове [23, с. 51].

3. Потребує уваги організація роботи квиткових кас:

Квиткові каси автостанції провадять попередній та поточний продаж квитків. У квиткових касах можуть продаватися квитки за окремими або всіма напрямками. Якщо в касах продаються квитки за окремими напрямками, то над кожною касою вивішується покажчик з переліком населених пунктів, до яких продаються квитки , а у разі продажу квитків за всіма напрямками - покажчик "Продаж квитків за всіма напрямками".

Усі квиткові каси (коли їх більше однієї) повинні бути пронумеровані і мати інформацію про режим роботи (початок та кінець роботи, перерву на обід), а також інформаційну картку касира [29, с.119].

Каси попереднього продажу квитків припиняють їх продаж, починаючи з 17 год. дня, що передує даті відправлення автобуса в рейс. Відповідна інформація розміщується біля кас.

Бронювання місць здійснюється оператором (касиром) за телефоном або за особистим зверненням замовника не пізніше ніж за 1 год. до відправлення автобуса в рейс на міжміських та міжнародних маршрутах з реєстрацією в журналі.

Замовлення квитка за телефоном передбачає його доставку за названою замовником адресою або придбання квитка у касах, в межах узгодженого часу, з реєстрацією оператором (касиром) в журналі .

Необхідно зазначити про таку проблему, як відсутність щодобового обслуговування кас автостанцій, як це робиться на залізничному транспорті. На маршрутах дальнього сполучення автобуси навіть не зупиняються на малих станціях, виїхати з них не можливо.

4. Організація побутового та іншого обслуговування:

Багаж та ручна поклажа зберігаються у стаціонарних та автоматизованих камерах зберігання.

Зберігання багажу та ручної поклажі в камерах зберігання приймається з оголошенням та без оголошення їх вартості.

Камери зберігання забезпечуються інформацією про режим роботи , що визначається начальником автостанції, з урахуванням розкладу руху автобусів.

У місцях розташування стаціонарних та автоматизованих камер зберігання на доступному для огляду місці закріплюються відповідні інструкції про користування ними.

Зміст договору перевезення пасажирів автомобільним транспортом, що включає права та обов’язки перевізника та пасажира, є аналогічним із договором перевезення пасажирів залізничним транспортом.

2.3 Перевезення пасажирів та багажу внутрішньоводним і морським транспортом

Перевезення пасажирів внутрішньоводним та морським транспортом сьогодні не має значних об’ємів. Після 1991 року була втрачена єдина система фінансування флоту, що призвело до не можливості поновлювати матеріально-технічну базу суден. Не значні перевезення пасажирів здійснюються, як правило, в туристичних цілях по акваторії річок Дніпра та Десни. Прогнозувати про відновлення колишніх обсягів перевезень пасажирів даним видом транспорту сьогодні досить складно.

Проаналізуємо коротко основні нормативні акти в розглядуваній сфері. На даний момент перевезення пасажирів внутрішньоводним та морським транспортом регулюється найбільшею кількістю нормативних документів, прийнятих за час Радянського Союзу. Серед таких нормативних документів основне місце посідає Статут внутрішнього водного транспорту (далі – Статут), який був затверджений Радою Міністрів СРСР 15.10.1955р. і є чинним на території України на даний момент.

Порядок перевезення пасажирів та їх багажу встановлений у Розділі 4 даного Статуту.

Згідно із функціями, покладеними на пароплавство, ним повинна забезпечуватись потреба населення в пасажирських перевезеннях по внутрішніх водних шляхах, необхідні зручності для пасажирів, культурне обслуговування їх на вокзалах і на судах і своєчасному перевезенні багажу.

Із зазначеною метою пасажирські судна повинні бути обладнані пристроями опалення, вентиляції, висвітлення, санітарними вузлами і постачені необхідним інвентарем.

Пароплавства зобов'язані організувати рух судів, що перевозять пасажирів і багаж, за розкладом.

Судна, призначені для перевезення пасажирів, поділяються:

а) у залежності від швидкості руху - на експресні, швидкі, поштові, пасажирські і ексурсійно-туристські;

б) у залежності від дальності проходження - на транзитні, місцеві, приміські, внутріміські і працюючі на переправах.

Якщо взяти конкретні умови договору, то кожний пасажир зобов'язаний мати квиток на проїзд.

В свою чергу пароплавство зобов'язане забезпечити продаж пасажиру проїзного квитка до зазначеного їм порту (пристані) призначення і надати йому місце відповідно до квитка. Форми квитків і плацкарт, порядок продажі і користування ними, термін їхньої придатності, а також правила проїзду пасажирів по внутрішніх водних шляхах установлюються Державним департаментом річкового флоту [29, с. 195].

Згідно із встановленими правилами - у приміщенні вокзалів для пасажирів повинні бути вивішені розкладу прибуття і відправлення пасажирських судів, а також таблиці вартості проїзду пасажирів і перевезення багажу, оголошення про час відкриття квиткових і багажних кас і про наявність вільних місць на пасажирських судах.

З метою кращого обслуговування пасажирів пароплавства організують попередній продаж квитків у портах, на пристанях або міських станціях, а у великих населених пунктах – доставку квитків і багажу на будинок за особливу плату.

Камери схову на вокзалах портів (пристаней) приймають ручну поклажу від пасажирів за особливу плату без пред'явлення ними проїзних документів. Забороняється здача і прийом до камер схову продуктів і небезпечних речовин, а також місць вагою більш 50 кг.

Час роботи камер схову ручної поклажі встановлюється начальником порту (пристані) у залежності від розкладу руху судів і від місцевих умов.

Під час здійснення перевезень внутрішньоводним транспортом пасажир має право:

а) одержати місце на судні відповідно до придбаного квитком;

б) провозити разом із собою безкоштовно одну дитину в віці не старше 5 років, якщо він не займає окремого місця;

в) провозити із собою безкоштовно ручну поклажу встановленої ваги;

Пасажир при бажанні може бути на шляху проходження переведений адміністрацією судна на місце у вищому класі за умови попередньої оплати різниці у вартості проїзду.

Якщо пасажиру не надане місце відповідно до квитка, пароплавство зобов'язане надати пасажиру, при його згоді, місце в іншому класі, хоча б і більш високої категорії, не стягуючи доплати. Якщо ж пасажиру надане місце, вартість якого нижче вартості оплаченого їм місця, йому повертається різниця у вартості проїзду. При неможливості надати місце на тім же судні пароплавство зобов'язане за вимогою пасажира надати йому відповідне місце на іншому судні. При відмовленні пасажира від поїздки він може зажадати повернення сплачених за квиток грошей, за винятком випадків проїзду на приміських, внутріміських і екскурсійних судах [41, с. 401].

При поверненні проїзного квитка в касу порту (пристані) не пізніше, ніж за 6 годин до відходу судна, пасажиру повертається повна вартість проїзду.

При поверненні квитка пізніше цього терміну, але до відправлення судна, а також при запізненні на судно через хворобу, підтвердженої довідкою лікувальної установи, пасажиру повертається вартість проїзду, за винятком вартості плацкарта.

При припиненні поїздки на шляху унаслідок хвороби або нещасного випадку пасажиру повертається плата за відстань, на яку він не їздив.

Пасажир зобов'язаний до відходу судна, але не пізніше чим через годину після прибуття судна, заявити про зупинку начальнику порту, пристані або вокзалу, яким повинна бути зроблена на квитку відповідна оцінка. При зупинці в шляху проходження плацкарта утрачає силу і вартість її пасажиру не повертається.

Продаж квитків здійснюється:

а) у касах попереднього продажу - завчасно, але не раніше, ніж за 7 діб до відправлення судна;

б) у касах добового продажу - у день відправлення судна;

в) у проміжних пристанях - з моменту одержання телеграми про наявність вільних місць на судах, але не пізніше, ніж за 1 годину до їхнього прибуття.

Час продажу пасажирам квитків для проїзду на судах приміських і внутріміських ліній установлюється розпорядженням начальника порту (пристані) відповідно до розкладу руху приміських судів.

Пасажир зобов'язаний дотримуватися суспільного порядку, діючі на судні правила внутрішнього розпорядку і дбайливо відноситися до майна водного транспорту.

Пароплавство зобов'язане, по пред'явленні пасажиром проїзного квитка, прийняти до перевезення багаж і відправити його на тому ж судні, на якому випливає пасажир.

Багаж приймається до перевезення без обмеження кількості.

Пасажир може при здачі багажу оголосити його цінність.

У підтвердження прийому багажу до перевезення пасажиру видається багажна квитанція.

Не дозволяється перевезення багажу і ручної поклажі, що можуть заподіяти шкода судну або пасажирам, що знаходиться на ньому, і майну.

Багаж видається пасажиру в пункті призначення по пред'явленні багажної квитанції.

Видача багажу здійснюється протягом усього часу, коли порт або пристань відкриті для операцій по видачі багажу.

У пункті призначення багаж зберігається безкоштовно протягом 24 ч., вважаючи з початку календарної доби, що випливають за вдень прибуття багажу, після чого за збереження багажу стягується плата в розмірі, установленому тарифом.

Під час перевезення багажу діють ті ж терміни доставки, що і під час перевезення вантажів великою швидкістю.

Пасажир має право вважати багаж втраченим і вимагати оплати його вартості, якщо багаж не прибуде протягом 20 доби після закінчення терміну доставки.

Щодо морських перевезень пасажирів, то необхідно зазначити, що вони мають свої особливості. Крім цього нормативна база таких перевезень більш оновлена, оскільки складається із Кодексу торговельного мореплавства України (далі – Кодекс), введеного в дію Постановою Верховної Ради України 09.12.1994р.

Поняття договору морського перевезення пасажира містить ст. 184 даного Кодексу.

Вона передбачає, що за договором морського перевезення пасажира перевізник зобов'язується перевезти пасажира і його каютний багаж у пункт призначення, а в разі здачі пасажиром багажу - також доставити багажу в пункт призначення і видати його уповноваженій на отримання багажу особі; пасажир повинен сплатити встановлену плату за проїзд, а при здачі багажу - і плату за провезення багажу.

Перевезення охоплює час перебування пасажира та його каютного багажу на судні, час посадки на судно і висадки, а також доставки пасажира водним шляхом з берега на судно і назад, якщо плата за доставку входить у вартість квитка або якщо судно, що використовується для цього допоміжного перевезення, було надано перевізником [38, с. 231].

Перевезення іншого багажу, який не є каютним багажем, охоплює час з моменту прийняття його перевізником, службовцем або агентом перевізника на березі або на борту судна до моменту його видачі перевізником, службовцем або агентом перевізника.

Правила розглядуваного Кодексу застосовуються до перевезень пасажира і багажу, якщо:

1) судно плаває під Державним прапором України;

2) договір перевезення укладено в Україні;

3) відповідно до договору перевезення місце відправлення або призначення знаходиться на території України.

Будь-які угоди сторін, що обмежують права пасажира, передбачені даним нормативних актом, є недійсними.

Згідно із чинним законодавством доказом укладення договору морського перевезення пасажира і сплати вартості проїзду є виданий перевізником квиток. Здача перевізнику багажу засвідчується багажною квитанцією.

Пасажир має право в будь-який час до відходу судна, а після початку рейсу - в будь-якому порту, в який судно зайде для посадки або висадки пасажирів, відмовитись від договору морського перевезення.

Пасажир, який повідомив перевізника про відмову від перевезення, має право отримати назад плату за проїзд і провіз багажу в порядку і терміни, встановлені Міністерством транспорту України.

Якщо пасажир відмовився від перевезення не пізніше терміну, встановленого правилами перевезення, або не з'явився до відходу судна через хворобу, або відмовився до відходу судна від перевезення з цієї ж причини з пред'явленням відповідного документа або з причин, що залежать від перевізника, пасажиру повертається вся внесена ним плата за проїзд і провіз багажу.

Перевізник має право відмовитися від договору морського перевезення пасажира при настанні тільки визначених чинним законодавством обставин.

У разі припинення договору морського перевезення пасажира до відходу судна пасажиру повертається вся плата за проїзд і провіз багажу, а при припиненні договору після початку рейсу - частина вказаної плати пропорційно відстані, перевезення на яку не відбулося [23, с. 52].

Перевізник має право затримати відхід судна, змінити маршрут перевезення, місце посадки або висадки пасажира, якщо такі дії будуть необхідні внаслідок стихійного лиха, несприятливих санітарно-епідеміологічних умов у порту відправлення, призначення або за маршрутом перевезення, а також інших подій і явищ, що не залежать від перевізника і роблять неможливим виконання договору морського перевезення пасажира.

Важливою умовою розглядуваних правових відносин є те, що пасажир за договором морського перевезення підлягає обов'язковому страхуванню від нещасного випадку відповідно до законодавства України. При цьому, сплачувана пасажиром страхова премія входить у вартість квитка. Це досить важливо, враховуючи певні ризики при морських перевезеннях.

  2.4 Перевезення пасажирів та багажу авіаційним транспортом

На сьогоднішній час спеціалісти вважають, що одним із найважливіших завдань, які стоять перед авіаційною галуззю, є забезпечення повітряних перевезень пасажирів як в Україні, так і за її межами. На жаль забезпечити здійснення цього завдання досить складно. З аналізу функціонуючих авіаліній, на даний час здійснюються лише міжнародні перевезення пасажирів цим видом транспорту. Внутрішні перевезення не популярні з огляду на їх дороговизну. Не дивлячись на економію часу пасажири переваги віддають залізниці або автотранспорту. Українські авіакомпанії також акцентують увагу саме на міжнародних перевезеннях. Сьогодні діє лише декілька внутрішніх ліній. Прогнозувати чи зможуть вони тривало функціонувати – складно. Залишається сподіватись на те, що нова правова база дозволить за допомогою певних заходів (наприклад, зменшення податкового тиску на авіаційних перевізників на певний час) відновити обсяги перевезень саме внутрішніх.

Згідно із чинним законодавством сьогодні повітряне перевезення визначається як перевезення пасажирів, багажу, вантажів і пошти, що виконуються з допомогою повітряних суден за встановлену платню. Воно здійснюється на підставі договору повітряного перевезення.

Основним нормативним документом, що регулює діяльність повітряного транспорту, є Повітряний кодекс України, прийнятий 1993 року, для врегулювання діяльності користувачів повітряного простору України в цілях задоволення потреб та інтересів України і її громадян, а також забезпечення безпеки авіаційних перевезень.

Дія Повітряного кодексу України поширюється на всіх користувачів повітряного простору України в частині, що стосується їхньої діяльності як на території України, так і за її межами, якщо закони держави перебування користувача не передбачають іншого. Він складається з 18 розділів, кожний з яких розкриває значення окремих інститутів повітряного права.

Одним із джерел повітряного права та правовою основою для регулювання договірних відносин в галузі повітряних перевезень є постанови Кабінету Міністрів України з питань авіації. Прикладом можуть послужити постанови: «Про затвердження Положення про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті» від 14 серпня 1996 р. за № 959; «Про серйозні недоліки в роботі та невідкладні заходи щодо поліпшення діяльності цивільної авіації» від 28 грудня 1996 р. за № 1587; «Про затвердження Положення національного повітряного перевізника» від 15 листопада 1996 р. за № 1397 та ін [36, с. 119].

Особливе місце серед джерел транспортного повітряного права посідає «Звід авіаційних правил України». Авіаційні правила визначають і врегульовують порядок діяльності авіації України з метою забезпечення безпеки польотів і економічної безпеки.

Основним видом повітряного перевезення є договір повітряного перевезення пасажирів та їх багажу.

Згідно з договором повітряного перевезення пасажира авіапідприємство зобов'язується перевезти пасажира та його багаж у пункт призначення, надавши йому місце у повітряному судні, що здійснює зазначений у білеті рейс; при наявності у пасажира багажу — доставити разом з ним і його багаж. Пасажир зобов'язаний сплатити за перевезення по встановленому тарифу певну суму, а якщо маса вантажу перевищує встановлену норму — ще й за цей надлишок.

Кожний договір повітряного перевезення пасажирів засвідчується перевізним документом, який видає авіапідприємство чи його представник. Документом на перевезення є:

• при перевезенні пасажира — квиток;

• при перевезенні речей пасажира як багажу — багажна квитанція;

• у разі стягнення додаткових сум за послуги у перевезенні — квитанція різних стягнень і квитанція платного багажу (при сплаті стягнення за провіз багажу масою понад встановлену норму).

Перевезення пасажирів та їхнього багажу, виконане від аеропорту відправлення до аеропорту призначення кількома авіапідприємствами за одним перевізним документом, вважається єдиною угодою повітряного перевезення, незалежно від того, чи мали місце затримання, пересадки тощо.

Перевезення пасажиру у напрямку «туди» і «звідти» розглядається як два окремих договори.

Перевізник має право без попередження відмінити, затримати, чи перенести виліт повітряного судна на іншій час, змінити передбачений розкладом маршрут руху, а також змінити місце посадки, якщо такі дії будуть необхідними:

• внаслідок стихійного лиха, поганих метеорологічних умов, а також через інші явища, які можуть вплинути на безпеку польоту;

• для виконання вимог державних органів.

Перевізник може відмовити пасажиру у перевезенні у разі:

• необхідності забезпечення безпеки польоту повітряного судна;

• необхідності виконання вимог державних органів;

• порушення пасажиром встановлених правил користування повітряним транспортом і невиконання вимог командира судна;

• хвороби пасажира, стан якого створює небезпеку як для самого пасажира, так і для оточуючих;

• алкогольного сп'яніння пасажира;

• порушення пасажиром громадського порядку;

• порушення пасажиром своїми діями безпеки польоту, що створює загрозу для життя, здоров'я пасажирів та екіпажу

У випадку відмови перевізником пасажиру у перевезенні без причин, перерахованих вище, перевізником складається акт встановленої форми.

Основою для пасажирського перевезення є квиток, який видається на політ при сплаті тарифу на перевезення, та пред'явлення документу, який засвідчує особу (паспорт, службове посвідчення, військовий квиток, свідоцтво про народження, довідки про звільнення з місць позбавлення волі тощо).

Пасажир має право відмовитися від польоту в аеропорту відправлення або в іншому аеропорту на шляху його прямування і одержати назад сплачену суму за перевезення чи її певну частину.

Кожний пасажир при здійсненні повітряного перевезення підлягає обов'язковому страхуванню від нещасного випадку. Він вважається застрахованим з моменту об'явлення посадки у повітряне судно і до моменту залишення аеропорту призначення.

Речі пасажира при здійсненні повітряного перевезення перевозяться як багаж 1) зареєстрований чи 2) незареєстрований (ручна поклажа).

Багаж, як правило, перевозиться на тому ж повітряному судні, що й пасажир. Приймання багажу до перевезення засвідчується виданням пасажиру багажної квитанції. Прийнятий до перевезення багаж маркується багажною біркою, корінець від якої видається пасажирові. Такий багаж вважається зареєстрованим. Багаж приймається до перевезення в аеропортах (міських вокзалах) відправлення пасажира. Як багаж можна перевозити речі загальною масою: для зареєстрованого багажу — 30 кг, а для ручної поклажі —5 кг.

Заборонено перевозити:

1) вогнепальну зброю; 2) вибухові речовини та предмети, ними наповнені, вибухові пристрої; 3) стиснені та розріджені гази; 4) легкозаймисті речовини; 5) отруту та отруйні речовини; 6) їдкі та корозійні речовини тощо.

Видається багаж в аеропорту призначення, до якого багаж був прийнятий до перевезення, при пред'явленні відривного талона до багажної бірки. У разі коли є пошкодження багажу чи відсутності його частини складається комерційний акт за встановленою формою, один із примірників якого видається пасажиру для висунення до перевізника претензії [31, с. 315].

Комерційний акт є основою для:

а) розшуку вантажу, багажу та їх власника; б) розслідування причин і встановлення винних осіб; в) задоволення чи відмові у претензії пасажирам, відправників і отримувачів; г) розроблення та проведення заходів щодо усунення причин, які тягнуть за собою втрату, пошкодження вантажів.

Комерційний акт складають одразу після виявлення обставин, що потребують їхнього задоволення посадовими особами, спеціально уповноваженими для цього.

Необхідно зазначити, що виходячи із складності умов здійснення перевезень пасажирів авіаційним транспортом та широкого кола повноважень і обов’язків сторін при укладенні відповідних договорів, важливе значення відіграє інститут юридичної відповідальності всіх учасників таких відносин.

2.5 Особливості перевезення небезпечних вантажів

Правові, організаційні, соціальні та економічні засади діяльності, пов'язаної з перевезенням небезпечних вантажів залізничним, морським, річковим, автомобільним та авіаційним транспортом визначає Закон України “Про перевезення небезпечних вантажів” від 6 квітня 2000 року.

Під небезпечними вантажами розуміють речовини, матеріали, вироби, відходи виробничої та іншої діяльності, які внаслідок притаманних їм властивостей за наявності певних факторів можуть під час перевезення спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об'єктів, заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування, отруєння людей, тварин і які за міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за результатами випробувань в установленому порядку залежно від ступеня їх впливу на довкілля або людину віднесено до одного з класів небезпечних речовин [35, с. 71].

Перевезення небезпечних вантажів – це діяльність, пов'язана з переміщенням небезпечних вантажів від місця їх виготовлення чи зберігання до місця призначення з підготовкою вантажу, тари, транспортних засобів та екіпажу, прийманням вантажу, здійсненням вантажних операцій та короткостроковим зберіганням вантажів на всіх етапах переміщення.

Основними напрямами державної політики у сфері перевезення небезпечних вантажів є: виконання вимог екологічної, радіаційної і пожежної безпеки, фізичного захисту, захисту здоров'я людей, охорони праці, санітарно-епідемічного благополуччя населення та безпеки руху; визначення особливостей регулювання підприємницької діяльності з перевезення небезпечних вантажів, установлення критеріїв, норм, правил, вимог до робіт та послуг щодо перевезення небезпечних вантажів, контроль за додержанням умов перевезення, а також створення системи страхування відповідальності за шкоду, яка може бути заподіяна під час перевезення небезпечних вантажів; забезпечення соціального захисту працівників, зайнятих перевезенням небезпечних вантажів, та осіб, які постраждали від аварій під час перевезення небезпечних вантажів [23, с. 53].

Права та обов'язки відправника та перевізника у сфері перевезення небезпечних вантажів передбачені ст. 7, 8 вказаного вище Закону.

Так, відправник небезпечних вантажів має право на:

одержання у встановленому порядку достовірної інформації про продукцію або відходи, які належать до небезпечних вантажів і подаються ним до перевезення; передачу небезпечного вантажу перевізнику для перевезення його відповідно до встановленого порядку; перевезення небезпечного вантажу, поданого для перевезення, у визначений договором (нормативним актом) строк;

відшкодування збитків, що виникли внаслідок втрати чи пошкодження небезпечного вантажу або безпідставної відмови перевізника від прийняття небезпечного вантажу до перевезення.

Відправник небезпечних вантажів зобов'язаний:

здійснювати заходи щодо фізичного захисту, охорони і безпеки небезпечних вантажів до передачі їх перевізнику; надавати перевізнику необхідні документи з достовірною інформацією про небезпечний вантаж, а в разі дорожнього перевезення - аварійну картку;

забезпечувати підготовку вантажу до відправлення, подавати перевізнику небезпечний вантаж у відповідній упаковці (тарі), контейнері, цистерні та засобі пакування; забезпечувати у певних випадках фізичний захист, охорону і супроводження небезпечного вантажу під час перевезення;

забезпечувати проведення спеціального навчання, підвищення кваліфікації осіб, які займаються відправленням небезпечних вантажів, та їх медичного огляду;

надавати в установленому порядку необхідну інформацію про відправлення небезпечних вантажів іншим суб'єктам перевезення та органам;

здійснити в установленому порядку страхування відповідальності на випадок настання негативних наслідків перевезення небезпечних вантажів;

відшкодовувати витрати та збитки, заподіяні внаслідок порушення ним законодавства з питань перевезення небезпечних вантажів [36, с. 251].

Перевізник небезпечних вантажів має право на:

своєчасне одержання небезпечного вантажу разом з відповідними документами з повною інформацією про вантаж; проведення всебічної передбаченої законодавством перевірки небезпечного вантажу, що приймається до перевезення, та документів на нього;

відмову у прийнятті до перевезення небезпечного вантажу у разі невідповідності вантажу або документів на нього встановленим вимогам;

відшкодування збитків, заподіяних йому внаслідок подання відправником недостовірної інформації про вантаж або несвоєчасного прийняття його одержувачем.

Перевізник небезпечних вантажів зобов'язаний:

приймати небезпечні вантажі до перевезення, якщо вантаж і документи на нього відповідають встановленим вимогам;

забезпечувати перевезення небезпечних вантажів у встановленому порядку визначеними транспортними засобами; в разі дорожнього перевезення розробити та узгодити з Державтоінспекцією Міністерства внутрішніх справ України умови безпечного перевезення небезпечних вантажів, аварійні картки системи інформації про небезпеку, забезпечити своєчасний огляд транспортних засобів у підрозділах Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України та отримання відповідного свідоцтва про допуск до перевезення небезпечного вантажу, під час перевезення не відхилятися від узгодженого маршруту, дотримуватися безпечних умов руху та постійно контролювати стан транспортного засобу і вантажу;

перевозити у встановлений строк небезпечний вантаж та передавати його одержувачу; забезпечувати належне зберігання небезпечного вантажу;

у відповідних випадках здійснювати заходи фізичного захисту і охороняти небезпечний вантаж;

забезпечувати проведення спеціального навчання, підвищення кваліфікації осіб, які здійснюють перевезення небезпечних вантажів, та їх медичного огляду; в разі дорожнього перевезення забезпечувати одержання водіями свідоцтв про допуск до перевезення небезпечних вантажів встановленого зразка після навчання та складання відповідних іспитів в Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України;

надавати в установленому порядку необхідну інформацію про перевезення небезпечних вантажів іншим суб'єктам перевезення та органам, в разі дорожнього перевезення - Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України;

здійснити в установленому порядку страхування відповідальності на випадок настання негативних наслідків перевезення небезпечних вантажів; відшкодовувати витрати та збитки, заподіяні внаслідок порушення ним законодавства з питань перевезення небезпечних вантажів.

Одержувач небезпечних вантажів має право на:

своєчасне одержання небезпечних вантажів разом з документами на них;

відшкодування збитків за втрату, пошкодження, затримку перевезення небезпечного вантажу.

Одержувач небезпечних вантажів зобов'язаний:

своєчасно прийняти небезпечний вантаж, що надійшов на його адресу, та документи на нього;

здійснювати заходи щодо збереження та забезпечення безпеки небезпечних вантажів;

забезпечувати проведення спеціального навчання, підвищення кваліфікації осіб, які займаються прийманням небезпечних вантажів, та їх медичного огляду;

надавати в установленому порядку необхідну інформацію про одержання небезпечних вантажів іншим суб'єктам перевезення та органам; здійснити в установленому порядку страхування відповідальності на випадок настання негативних наслідків перевезення небезпечних вантажів;

відшкодовувати витрати та збитки, заподіяні внаслідок несвоєчасного прийняття небезпечних вантажів і порушення ним законодавства з питань перевезення небезпечних вантажів.

Згідно ст. 10 розглядуваного Закону, державне управління у сфері перевезення небезпечних вантажів здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі транспорту, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, а також інші спеціально уповноважені державні органи відповідно до їх компетенції.

До компетенції Кабінету Міністрів України у сфері перевезення небезпечних вантажів належать:

проведення державної політики у сфері перевезення небезпечних вантажів;

розробка і здійснення загальнодержавної програми забезпечення безпеки перевезення небезпечних вантажів;

встановлення порядку спеціального навчання працівників суб'єктів перевезення небезпечних вантажів;

вжиття заходів до запобігання незаконному міжнародному перевезенню небезпечних вантажів;

спрямування і координація роботи органів, спеціально уповноважених здійснювати державне управління та державне регулювання безпеки у сфері перевезення небезпечних вантажів.

До компетенції Ради міністрів Автономної Республіки Крим у сфері перевезення небезпечних вантажів належать:

нормативне регулювання діяльності транспорту, санітарно-епідеміологічних та медичних служб у сфері перевезення небезпечних вантажів відповідно до вимог чинного законодавства та нормативно-правових актів органів, спеціально уповноважених здійснювати державне управління та державне регулювання безпеки у сфері перевезення небезпечних вантажів;

розробка, затвердження і реалізація республіканської програми забезпечення перевезення небезпечних вантажів відповідно до загальнодержавної програми.

Спеціально уповноваженими органами у сфері перевезення небезпечних вантажів є центральний орган виконавчої влади в галузі транспорту та інші органи виконавчої влади, зазначені у Законі, відповідно до їх компетенції.

До компетенції центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту у сфері перевезення небезпечних вантажів (компетентного органу України з перевезення небезпечних вантажів) належать:

розробка і затвердження нормативно-правових актів з питань перевезення небезпечних вантажів (крім нормативно-правових актів з питань дорожнього перевезення небезпечних вантажів, які розробляються Державтоінспекцією та затверджуються Міністерством внутрішніх справ України) та забезпечення ліквідації наслідків аварій, що виникають під час перевезення небезпечних вантажів, а також погодження нормативів і правил екологічної та радіаційної безпеки, захисту здоров'я людей та санітарно-епідемічного благополуччя населення під час перевезення небезпечних вантажів;

контроль за додержанням законодавства у сфері перевезення небезпечних вантажів (крім дорожнього перевезення небезпечних вантажів, яке контролюється Державтоінспекцією Міністерства внутрішніх справ України);

прийняття в установленому порядку рішень про умови перевезення небезпечних вантажів (у разі дорожнього перевезення небезпечних вантажів такі умови встановлюються Державтоінспекцією Міністерства внутрішніх справ України), якщо такі умови не передбачені у відповідних нормативно-правових актах;

інформування через Міністерство закордонних справ України Комітету експертів ООН з перевезення небезпечних вантажів про результати класифікації небезпечних вантажів в Україні, які раніше не були визнані такими, та про зміни у класифікації небезпечних вантажів;

здійснення міжнародного співробітництва у сфері перевезення небезпечних вантажів.

До компетенції інших центральних органів виконавчої влади, що здійснюють державне управління у сфері перевезення небезпечних вантажів, належать:

1) у галузі промислової політики: участь у визначенні умов безпечного перевезення небезпечних вантажів та ліквідації наслідків аварій, що виникли у процесі їх перевезення; у разі дорожнього перевезення - за погодженням з Державтоінспекцією Міністерства внутрішніх справ України; визначення порядку перевезення окремих вантажів, які віднесено до їх компетенції відповідно до нормативно-правових актів; у разі дорожнього перевезення небезпечних вантажів – за погодженням з Державтоінспекцією Міністерства внутрішніх справ України;

2) у галузі праці та соціальної політики: організація та здійснення державного нагляду за додержанням вимог законодавства про охорону праці щодо діяльності, пов'язаної з перевезенням небезпечних вантажів; участь у розробленні проектів нормативно-правових актів з питань перевезення небезпечних вантажів;

3) у галузі екології, природних ресурсів, охорони здоров'я: розробка та затвердження нормативів і правил екологічної та радіаційної безпеки, захисту здоров'я людей та санітарно-епідемічного благополуччя населення під час перевезення небезпечних вантажів та ліквідації наслідків аварій, що сталися під час їх перевезення, здійснення нагляду і контролю за виконанням цих нормативів і правил; в разі дорожнього перевезення зазначені нормативи і правила погоджуються з Державтоінспекцією Міністерства внутрішніх справ України; виконання інших функцій, визначених законодавством з питань перевезення небезпечних вантажів.

До компетенції Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України у сфері дорожнього перевезення небезпечних вантажів належать: розробка і подання на затвердження Міністерству внутрішніх справ України за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту нормативно-правових актів з питань дорожнього перевезення небезпечних вантажів; контроль безпеки дорожнього руху під час дорожнього перевезення небезпечних вантажів, додержання законодавства, правил і нормативів у цій сфері, у тому числі забезпечення організації підготовки водіїв автотранспортних засобів, здійснення приймання іспитів з видачею відповідних свідоцтв установленого зразка, забезпечення проведення експертної оцінки і погодження умов, необхідних для дорожнього перевезення небезпечних вантажів, оформлення на спеціальних бланках і видача у встановленому порядку дозволів на дорожнє перевезення небезпечних вантажів [36, с. 261].

Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування у межах своєї компетенції, визначеної законодавством України, у сфері перевезення небезпечних вантажів здійснюють: реалізацію загальнодержавних програм забезпечення перевезення небезпечних вантажів, розробку та реалізацію місцевих програм забезпечення перевезень небезпечних вантажів; виконання інших функцій, встановлених законодавством з питань перевезення небезпечних вантажів.


Розділ ІІІ Відповідальність за порушення договору перевезення пасажирів та багажу 3.1 Загальна характеристика цивільно-правової відповідальності за порушення транспортних зобов'язань

Необхідно зазначити, що специфічні ознаки правових відносин у сфері транспортної діяльності, їх складний характер та особливості зобов'язань суб'єктів перевезень накладають відбиток і на умови їх відповідальності.

Основні положення та умови відповідальності підприємств транспорту встановлюються ст. 13 Закону України «Про транспорт», в якій зазначається, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань щодо перевезення пасажирів і багажу відповідальність підприємств транспорту визначається кодексами (статутами) окремих видів транспорту та іншими законодавчими актами. За шкоду, заподіяну внаслідок загибелі або ушкодження здоров'я пасажира під час користування транспортом як джерелом підвищеної небезпеки підприємства транспорту несуть відповідальність у порядку встановленому чинним законодавством України, тобто на загальних умовах. За втрату, нестачу, псування і пошкодження прийнятих для перевезення вантажу та багажу у розмірі фактичної шкоди, якщо перевізник не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження сталися не з його вини.

Ці положення в повному обсязі кореспондують з вимогами, умовами і підставами цивільно-правової відповідальності, передбаченої кодексами, статутами, іншими нормативними актами окремих видів транспорту, а в деяких випадках знайшли свій подальший розвиток (наприклад, у Законі України «Про автомобільний транспорт» — ст. 68, Статуті залізниць України — статті 111, 113 та інших щодо припущення вини перевізника).

Аналіз норм цивільно-правової відповідальності за порушення транспортних зобов'язань дозволяє виділити такі загальні риси:

1. Цивільно-правова відповідальність є негативним для порушника (боржника) наслідком і полягає у застосуванні до нього в інтересах іншої особи (кредитора) встановлених законом або договором санкцій майнового характеру — відшкодування збитків, виплату неустойки (штрафу, пені). Підставою такої відповідальності є наявність відповідних норм права та складу правопорушення. Вона настає, якщо є: а) протиправна поведінка особи; б) шкідливий результат (шкода); в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою і настанням шкоди та г) вина особи, яка заподіяла шкоду.

Проте однією з особливостей цивільно-правової відповідальності, взагалі, і у сфері транспортної діяльності, зокрема, є те, що вона може наставати і без вини, досить довести, що поведінка боржника була протиправною, а вина припускається. Наприклад, ст. 113 Статуту залізниць України передбачає відповідальність залізниць за незбереження вантажу, багажу, вантажобагажу, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин. Тобто вина припускається, а її відсутність треба довести. Аналогічні норми містяться в Законі Україні «Про автомобільний транспорт» — ст. 68, Повітряному кодексі України — ст. 92 та інших нормативних актах.

Відповідальність без вини може наставати і у випадках, якщо це передбачено законом або договором. Це стосується в основному виконання сторонами своїх планових зобов'язань (ст. 106 Статуту залізниць України, ст. 128 Статуту автомобільного транспорту).

На сьогоднішній час фахівці підкреслюють, що транспортним правовідносинам притаманні специфічні принципи відповідальності, хоча й цивільно-правової.

2. Цивільно-правова відповідальність у сфері транспортних правовідносин носить компенсаційний характер, оскільки її метою є відновлення порушених майнових прав учасників правовідносин, а тому розмір відшкодування не може перевищувати розміру завданих збитків (ст. 114 Статуту залізниць України, ст. 179 КТМ, ст. 93 Повітряного кодексу України, ст. 68 Закону України «Про автомобільний транспорт»).

Таким чином можна зробити висновок, що встановлено особливий режим відповідальності за невиконання зобов'язань по перевезенню і загальні правила цивільно-правової відповідальності застосовуються до перевезень у випадках, коли інше не випливає із нормативних актів, які регламентують перевезення пасажирів та їх багажу.

У разі невиконання сторонами зобов'язань, які випливають безпосередньо з договору, характер відповідальності може виступати як каральний (див., наприклад, ст. 106 Статуту залізниць України), як засіб спонукання добровільно виконати свій обов'язок. Як зауважує В. В. Луць, засоби спонукання, оперативного впливу «не відновлюють початкового майнового стану потерпілої сторони, а спрямовані на запобігання конкретним порушенням у майбутньому, виконують забезпечувальну функцію, мають запобіжний характер і можуть застосовуватись в оперативному порядку односторонньо управомоченою стороною без звернення до юрисдикційного органу» [28, с. 67].

3. Однією з особливостей цивільно-правової відповідальності у сфері транспортної діяльності є те, що умови відповідальності перевізного процесу неоднакові. Перевізник у всіх випадках, крім шкоди, заподіяної внаслідок загибелі або ушкодження здоров'я пасажира, несе відповідальність за правилами транспортного законодавства. Вантажовідправник перед перевізником несе відповідальність за нормами транспортного законодавства, а перед вантажоодержувачем — за нормами цивільного законодавства. Зазначене породжує і особливий порядок розгляду майнових спорів на транспорті.

4. І остання особливість цивільно-правової відповідальності полягає в тому, що транспортним відносинам притаманний особливий, відмінний від усталеного для вирішення інших господарських спорів, претензійний порядок здійснення задоволення вимог. Наприклад, претензії до залізниць або автотранспортних підприємств можуть бути заявлені протягом шести місяців, а претензії з приводу штрафів — протягом 45 діб (ст. 134 Статуту залізниць України, ст. 165 Статуту автомобільного транспорту), а до вимог, що виникають з договору морського перевезення вантажу, застосовується річний строк (ст. 388 КТМ), до вимог, що виникають з договорів перевезення пасажирів і багажу, фрахтування суден без екіпажу та ін., застосовується дворічний строк позовної давності (ст. 389 КТМ).

Таким чином, зазначені особливості цивільно-правової відповідальності за порушення транспортних зобов'язань якоюсь мірою відокремлюють її від загальної цивільно-правової відповідальності. Це сталося внаслідок нашарування на загальні цивільно-правові норми суто галузевих норм, які враховують специфіку діяльності транспорту, його розвиток, можливість покриття збитків, заподіяних клієнтам та його соціальну цінність у сфері економіки. Наявність спеціальних правових норм (нашарування) притаманне всім комплексним галузям права.

Вказані особливості відповідальності проявляються в конкретних порушеннях учасниками транспортних відносин своїх обов'язків, які випливають в основному з плану та договору перевезень. У цьому зв'язку цивільно-правову відповідальність на транспорті бажано розглядати за цими двома ознаками [25, с. 169].

Необхідно зазначити, що цивільно-правова відповідальність під час здійснення перевезень обумовлена договірним характером самих перевезень пасажирів. Але це не виключає застосування й інших видів юридичної відповідальності – адміністративної та кримінальної, за злісні та суспільно-небезпечні проступки учасників транспортних правовідносин.


3.2 Відповідальність за порушення договору перевезення пасажирів та багажу залізничним транспортом

Відповідальність за порушення договору перевезення залізничним транспортом передбачена Статутом залізниць України, який містить норми, що визначають підстави, необхідність та умови здійснення контролю на залізничному транспорті.

Так, згідно даного Статуту - контроль пасажирських поїздів, вокзалів та інших місць обслуговування пасажирів, відправників та одержувачів багажу та вантажобагажу здійснюється для перевірки виконання службовими особами залізниці та пасажирами Статуту залізниць України, Порядку обслуговування громадян залізничним транспортом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1997 року N 252, Правил поведінки громадян на залізничному транспорті, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1995 року N 903, посадових інструкцій [23, с. 61].

Контроль здійснюється посадовими та службовими особами залізниць, контролерами-ревізорами поїздів, працівниками технологічного контролю, ревізорами-інструкторами з контролю пасажирських поїздів.

Ці особи перевіряють:

- наявність у пасажирів проїзних документів;

- правильність погашення проїзних документів провідниками вагонів;

- забезпечення поїзною бригадою належного порядку утримання вагонів і рівня обслуговування пасажирів;

- дотримання пасажирами громадського порядку в поїздах, на вокзалах і виконання ними, а також працівниками залізничного транспорту вимог нормативних актів;

- правильність видачі і оформлення проїзних і перевізних документів;

- організацію продажу проїзних документів і обслуговування пасажирів на вокзалах і у поїздах;

- роботу камер схову ручної поклажі і багажних відділень;

- порядок обліку вільних місць і місць, що звільняються у пасажирських поїздах, та передачі відомостей про місця, на які не з'явились пасажири;

- правильність користування вагонами (службовими, орендованими, належними іншим відомствам та ін.);

- правильність обліку витрат постільної білизни, її якість та фактичну наявність чистої;

- правильність оформлення проїзду провідниками, начальником поїзда, правильність стягнення штрафів, заповнення відповідних щодо цього документів, повноту та своєчасність внесення грошових сум;

- виконання провідниками вагонів та начальниками поїздів посадових інструкцій;

- дотримання вимог санітарного законодавства.

Особи, які контролюють поїзди, повинні бути одягнуті за формою, чинною на Укрзалізниці, мати "Відкриті листи" на право контролю поїздів або "Припис" встановленої форми, посвідчення особи і пред'являти їх на вимогу пасажирів.

Посадові особи Укрзалізниці, відповідальні за ту чи іншу ділянку роботи, можуть здійснювати перевірки у межах компетенції за пред'явленням посвідчення особи.

Начальник поїзда - у поїзді, начальник вокзалу - на вокзалі під час виконання службових обов'язків здійснюють перевірки без наявності відкритого листа чи припису [38, с. 317].

Під час перевірки особи, які виявили недоліки в організації продажу проїзних документів і обслуговуванні пасажирів, вживають заходів з метою їх усунення.

Про результати перевірки особи, які контролюють, здійснюють запис у рейсовий журнал поїзда (журнал про контроль на вокзалі), а у разі виявлення фактів неправильного видання проїзних документів чи безплатного проїзду повинні скласти акт і направити його відповідним службам для реагування та вжиття заходів. У разі виявлення посвідчень і проїзних документів, що оголошені недійсними, копій прострочених документів, а також таких, що мають підробки, виправлень, здійснених не уповноваженими на те особами, контролери діють у порядку, передбаченому нормами чинного законодавства [50, с. 63].

У разі виникнення сумнівів щодо віку дітей, яких перевозять безплатно або за дитячими проїзними документами, пасажир, який супроводжує їх, повинен пред'явити відповідні документи, які підтверджують вік дитини (свідоцтво про народження, запис у паспорті батьків та ін.).

Якщо під час першої перевірки проїзного документа у особи, яка контролює, не виникло сумніву щодо віку дитини, то під час подальших ревізій жодна суперечка між особами, які контролюють, і пасажирами з приводу віку дітей є неприпустимою.

Під час перевірки іменних безплатних, пільгових, приміських пільгових абонементних квитків пасажири повинні пред'явити (на вимогу того, хто здійснює контроль) документ, що засвідчує його особу, та документ, що підтверджує право на пільги.

У поїздах та на вокзалах здійснюється також контроль:

а) санітарно-епідеміологічного стану - працівниками Державної санітарно-епідеміологічної служби залізничного транспорту;

б) протипожежного стану - працівниками Державної пожежної охорони;

в) дотримання вимог законодавства щодо захисту прав споживачів - працівниками територіальних органів у справах захисту прав споживачів Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України;

г) громадського порядку - працівниками лінійних підрозділів міністерства внутрішніх справ на транспорті.

Контроль здійснюється у присутності начальника поїзда або начальника вокзалу чи уповноваженої ним особи.

У разі виявлення особами, що контролюють, фактів порушення пасажирами Правил, вони зобов'язані вжити заходів з метою припинення порушення, а в окремих випадках - з метою видалення пасажира з поїзда.

Якщо під час здійснення контролю поїзда виявлено пасажира без проїзного документа або з безплатним проїзним документом, не підтвердженим документом про право на таку пільгу, то він повинен сплатити штраф, оплатити проїзд від станції посадки до місця призначення. Штраф оформляється квитанцією, а проїзд - проїзним документом (квитком).

Якщо пасажир здійснював поїздку на підставі пільгового проїзного документа, не підтвердженого документом про право на таку пільгу, то він повинен сплатити штраф та доплату до вартості повного проїзного документа від станції посадки до станції призначення, зазначених у проїзному документі.

Якщо пасажир не має грошей для оплати штрафу, то він повинен або залишити поїзд, або пред'явити паспорт для складання протоколу і подальшої оплати штрафу і проїзду після приїзду. Несплачений упродовж 1 місяця з дня складання протоколу штраф і проїзд стягується в судовому порядку.

Проїзні документи, визнані недійсними під час посадки у поїзді чи під час поїздки пасажирів, не дають права на здійснення поїздки і гроші за них не повертаються.

Пасажир, виявлений у місцевому поїзді чи дальньому поїзді з проїзним документом для проїзду у приміському сполученні, вважається безквитковим.

З пасажира, виявленого у вагоні вищої категорії з проїзним документом, який не дає права на проїзд у ньому, штраф не стягується. Пасажир зобов'язаний перейти у вагон, що відповідає його проїзному документові, або може за наявності вільних місць залишитись у даному вагоні з внесенням відповідної доплати за відстань від станції фактичного зайняття місця.

У разі виявлення в поїзді пасажира з проїзним документом або з посвідченням, що йому не належить, складається акт, після чого пасажир повинен або заплатити штраф, вартість (чи різницю у вартості) проїзду, або залишити поїзд [50, с. 64].

Посвідчення, що не належить пасажиру, у нього відбирається і направляється (разом з актом) до організації, що його видала.

У разі перевезення дітей без дитячих проїзних документів з пасажира стягується штраф згідно з законодавством. На подальший шлях пасажир зобов'язаний придбати дитячий проїзний документ.

При перевезенні за дитячими проїзними документами дітей віком більше 10 років на їх супровідника накладається штраф. Крім цього, супровідник повинен сплатити різницю між вартістю повного і дитячого проїзного документа від станції початкового відправлення до станції призначення або пересадки. У цьому випадку різниця стягується особою, яка здійснює контроль. Діти, які прямують без супровідника і проїзного документа, повинні бути передані начальником поїзду на найближчій великій станції черговому лінійного відділу Управління внутрішніх справ на транспорті з документуванням передачі.

Пасажир, який загубив проїзний документ, після посадки у поїзд звільняється від сплати штрафу, якщо факт того, що проїзний документ дійсно загублений, буде доведено. На подальший шлях пасажир зобов'язаний купити новий проїзний документ або залишити поїзд.

Проїзні та перевізні документи з інформацією, доповненнями, виправленнями, зробленими не уповноваженими на це особами, вважаються не чинними, а пасажири з такими документами вважаються безквитковими.

Особливі мірі відповідальності можуть бути застосовані при неправильному перевезенні ручної поклажі.

Особи, що контролюють поїзди, у разі виявлення перевезення пасажиром ручної поклажі понад встановлену норму повинні запропонувати йому сплатити штраф і провізну плату за весь шлях прямування (від станції відправлення) за тарифом багажу.

Ще в одних випадках, у разі виявлення фактів пошкодження або зіпсуття майна залізниці особи, які контролюють, зобов'язані скласти акт з зазначенням факту, обставин випадку, вартості втраченого майна. Акт підписується особою, яка здійснює контроль, пасажиром та двома свідками.

У разі відмови від сплати завданих збитків або відсутності грошей пасажир зобов'язаний пред'явити паспорт, дані з якого записуються до акта. У разі відмови пасажира від сплати збитків та пред'явлення паспорта особи, які контролюють, діють згідно з законодавством.

Кожен учасник перевізного процесу несе відповідальності перед пасажиром, відправником вантажобагажу з моменту прийняття багажу чи вантажобагажу до перевезення і видачі багажної квитанції. Кожна наступна залізниця чи суб'єкт підприємницької діяльності, який приймає багаж чи вантажобагаж, вступає тим самим у договір перевезення і покладає на себе всі обов'язки, які виникають при цьому[36, с. 152].

У разі відміни поїзда або затримки його відправлення більш ніж на 1 годину, зміни маршруту поїзда, в результаті чого поїзд не прямує через станцію, вказану в квитку, прибуття погодженого поїзда в пункт пересадки пасажира після відправлення поїзда, яким повинна була здійснюватись поїздка з пункту пересадки, залізниця несе відповідальність перед пасажиром, а саме - не проводиться вирахування сум з вартості проїзду, незалежно від термінів повернення проїзних документів.

Залізниця зобов'язана відправити пасажира та його багаж, не стягуючи доплати, таким поїздом, який відправляється до тієї ж станції призначення, - так, щоб пасажир прибув на цю станцію з як найменшим запізненням.

Залізниця не несе відповідальність за запізнення пасажира в пункт пересадки, якщо поїзд, узгоджений при видачі проїзного документа у пункті придбання, прибув на станцію пересадки пасажира не пізніше як за 30 хвилин до відправлення поїзда, яким мав виїхати пасажир.

Перевізник несе відповідальність перед пасажиром чи відправником вантажобагажу за виконання перевезення на всьому шляху до видачі багажу (вантажобагажу) та за збиток, внаслідок повної чи часткової втрати або пошкодження багажу (вантажобагажу).

Залізниця не відповідає перед власником багажу за пошкодження або незадовільний стан продуктів, що швидко псуються, предметів, що б'ються, та крихких, запакованих пасажиром серед інших предметів багажу, а також окремо запакованих предметів, що б'ються (скло, фарфор, телевізори, приймачі), якщо при цьому відсутні якісь зовнішні пошкодження упакування, що стали причиною псування багажу.

Із залізниці знімається також відповідальність за повну чи часткову втрату або пошкодження багажу чи товаробагажу, якщо вони виникли з однієї із наступних причин:

1) внаслідок обставин, які залізниця не могла попередити, і відхилень, які від неї не залежали;

2) внаслідок особливих природних властивостей багажу чи вантажобагажу, які спричинили зламання, заіржавіння, внутрішнє псуття та подібні наслідки;

3) внаслідок таких недоліків тари або упакування, які не могли бути виявлені за зовнішнім виглядом під час приймання багажу чи вантажобагажу до перевезення;

4) внаслідок того, що пасажир або відправник вантажобагажу здав до перевезення заборонені предмети під неправильним, неточним або неповним найменуванням;

5) внаслідок того, що багаж і вантажобагаж, які допускаються до перевезення на особливих умовах, були здані до відправлення під неправильним, неточним або неповним найменуванням чи без дотримання встановлених цими Правилами положень.

Доведення того, що втрата, псування, пошкодження багажу чи вантажобагажу покладається на залізницю.

Якщо вантажобагаж за своїми природними властивостями схильний до втрати ваги при перевезенні, то перевізник несе відповідальність, незалежно від відстані фактичного перевезення вантажобагажу, лише за ту частину збитку ваги, яка перевищує норми природної втрати ваги вантажобагажу.

Ці обмеження відповідальності не беруться до уваги, якщо відправником або одержувачем буде доведено, що втрата ваги не спричинена природними властивостями вантажобагажу. Якщо декілька місць вантажобагажу перевозяться за однією вантажобагажною квитанцією, то гранична норма втрати ваги визначається окремо для кожного місця, якщо вага окремого місця була зазначена в квитанції при прийманні вантажобагажу до перевезення. У випадках повної втрати вантажобагажу або втрати окремих місць норми втрати ваги, відповідно, всієї відправки чи окремих місць не застосовуються [50, с. 65].

У разі повної або часткової втрати багажу, зданого до перевезення без оголошеної цінності, залізниця сплачує пасажирові вартість багажу чи втраченої його частини, але не більш як 2,50 гривні за кожен втрачений кілограм ваги. Виплата грошей здійснюється на станції призначення одразу після складання та підписання комерційного акта, але не пізніше однієї доби з дати прибуття поїзда, з яким прибула частина багажу (або мав прибути весь багаж), не рахуючи загально вихідних та святкових днів.

У разі втрати багажу чи вантажобагажу з оголошеною цінністю залізниця сплачує як відшкодування всю суму оголошеної цінності, а якщо залізниця доведе, що оголошена цінність перевищує дійсну вартість, - у розмірі дійсної вартості.

У разі часткової втрати багажу чи вантажобагажу, прийнятого до перевезення з оголошеною цінністю, перевізник сплачує, відповідно, частину оголошеної цінності за кожен втрачений кілограм.

У разі пошкодження багажу і вантажобагажу, прийнятого до перевезення з оголошеною цінністю, залізниця відшкодовує суму, яка складає частину оголошеної цінності, що відповідає відсотку зниження їх цінності внаслідок пошкодження. У разі відмови отримувача від часткового отримання багажу (вантажобагажу) залізниця здійснює повне відшкодування у розмірі суми оголошеної цінності.

Розмір відшкодування не повинен перевищувати:

1) суми компенсації за повну втрату, у разі втрати (зіпсування) всього багажу чи вантажобагажу;

2) суму відшкодування за втрату частини, якщо внаслідок пошкодження є знеціненою тільки частина багажу чи вантажобагажу.

У випадках повного відшкодування за втрачений багаж чи вантажобагаж залізниця повертає повністю провізні та інші платежі, які були сплачені пасажиром. У випадках часткового відшкодування залізниця сплачує провізні та інші платежі відповідно до долі втрати багажу чи вантажобагажу [50, с. 67].

Відшкодування збитків, що виникли у зв'язку з втратою багажу або вантажобагажу, здійснюється у встановленому законом порядку.

За прострочення доставлення багажу (вантажобагажу) залізниця сплачує штраф згідно з п.127 Статуту залізниць України.

У випадках відшкодування за повну втрату багажу чи вантажобагажу штраф за прострочення доставлення багажу (вантажобагажу) не сплачується. У разі часткової втрати багажу чи вантажобагажу штраф за прострочення в доставці, якщо воно мало місце, сплачується за невтрачену частину багажу чи вантажобагажу.

Виплата штрафу за запізнення в доставці багажу (вантажобагажу) проводиться начальником станції призначення на підставі акта, складеного працівниками залізниці.

В актах, складених на виплату грошей, зазначаються: номер і дата багажної (вантажобагажної) квитанції, час прийняття до перевезення, дата і час прибуття, дата терміну доставки, сума стягнення за перевезення, кількість діб прострочення, сума штрафу, що підлягає виплаті, прізвище, ім'я і по батькові та місце проживання одержувача багажу (з його слів), назва документа, що підтверджує особу, дата його видачі, ким виданий і номер.

Необхідно зазначити, що перевізники та надавачі послуг несуть матеріальну відповідальність у всіх випадках невиконання або неналежного виконання зобов'язань у порядку, передбаченому законодавством та договором.

Пасажир - відправник багажу (вантажобагажу) несе матеріальну відповідальність за наслідки невиконання встановлених правил поводження на транспорті, а також зловмисні дії, що призвели до втрати чи пошкодження майна залізниці у відповідності з законодавством України.

3.3 Відповідальність за порушення договору перевезення пасажирів та багажу автомобільним транспортом

З метою застосування мір юридичної відповідальності за порушення правил автомобільних перевезень також встановлюється відповідна система контролю.

Так, для проведення контролю за перевезеннями пасажирів автобусами міських, маршрутних таксомоторних, приміських, міжміських маршрутів, таксі, організованих груп дітей, міжнародними перевезеннями по території України та перевезеннями туристів, безпекою та якістю надання послуг, в тому числі автостанціями, дотриманням Правил дорожнього руху, Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, умов і правил, зазначених у спеціальних дозволах (ліцензіях) на здійснення міжнародних перевезень пасажирів автомобільним транспортом, залучаються контролери, а також працівники Мінтрансу, Укравтотрансу, ТВО автотранспорту, УДП "Укрінтеравтосервіс", автотранспортних підприємств, автостанцій (далі - контролери).

Контролери повинні мати відповідні знання в обсязі, який визначається згідно з п.8 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених Постановою Кабінету Міністрів від 18 лютого 1997 року N 176.

Контроль за перевезеннями може здійснюватися контролером як під час користування автомобілем, так і згідно з графіком та відповідним завданням на контроль за перевезеннями, які затверджуються відповідно Мінтрансом, Укравтотрансом або ТВО автотранспорту.

Якщо на шляху слідування автомобіль зупинено для перевірки контролером, а в ньому знаходиться контролер, який займає посаду вищу від того, яким зупинено автомобіль, то перевірка здійснюється тільки з дозволу контролера старшого за посадою. Перевірка автомобіля провадиться в усіх випадках, якщо контролер виконує завдання на контроль за перевезеннями [30, с. 391].

У разі виявлення порушень в автомобілі, в якому знаходиться контролер старший за посадою, складається акт, де зазначається прізвище, номер посвідчення цього контролера.

Контролер зобов'язаний:

пред'явити посвідчення на право проведення контролю водію або кондуктору. Видача посвідчення здійснюється Укравтотрансом в межах України та ТВО автотранспорту в межах області, району на термін до одного року. Посвідчення реєструються в журналі обліку видачі посвідчень на право контролю за перевезеннями пасажирського автотранспорту;

перевірити в автобусі або в маршрутному таксомоторі наявність квитків у пасажирів;

вилучити виявлені у пасажирів недійсні квитки та фіктивну дорожню документацію у водіїв, кондукторів, скласти акт про порушення і додати до нього вилучені документи;

зробити відмітку про результати контролю у дорожній документації, зазначивши дату, час, місце перевірки, стислий зміст результатів контролю, місце роботи, номер службового посвідчення, посаду, прізвище і завірити запис своїм підписом;

відобразити результати контролю і здати його за місцем видачі не пізніше п'яти днів після закінчення контролю. У разі участі кількох контролерів результати контролю можуть відображатися в одному завданні на контроль і засвідчуватися підписами всіх учасників контролю;

скласти акти про порушення та проводити записи в дорожній документації кульковою ручкою або чорнилами;

у разі втрати посвідчення на право контролю за перевезеннями - в триденний строк повідомити про це за місцем його видачі.

Загублені посвідчення вважаються недійсними, про що інформується Укравтотранс або ТВО автотранспорту.

Відсутність відмітки контролера у подорожньому або у квитково-обліковому листі розглядається як невиконання своїх обов'язків при здійсненні контролю за перевезеннями.

Контролерам надається право безкоштовного проїзду в автобусах та маршрутних таксомоторах - у межах, зазначених в посвідченні на право проведення контролю, під час його виконання.

У разі порушення Правил дорожнього руху, Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, умов і правил, зазначених у спеціальних дозволах (ліцензіях) на здійснення міжнародних перевезень пасажирів автомобільним транспортом, безпеки та якості надання послуг при перевезеннях в таксі, на міських, маршрутних таксомоторних, приміських, міжміських, міжнародних маршрутах, перевезеннях організованих груп дітей та туристів, в тому числі автостанціями, а також порядку інформування перевізника і замовника складається акт.

Для виконання спеціального завдання з контролю за перевезеннями або пов'язаного з ним службового відрядження керівникам Укравтотрансу, ТВО автотранспорту надається право залучати посадових осіб, які не мають спеціальних посвідчень, з видачею разових посвідчень на право контролю за перевезеннями на строк, що забезпечить виконання завдання.

У разі порушення контролером своїх обов'язків керівництво Укравтотрансу або ТВО автотранспорту вилучає у нього посвідчення на право проведення контролю.

У разі виявлення фактів порушення перевізником (водієм) Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, Правил дорожнього руху і умов перевезень при виконанні міжнародних перевезень пасажирів, Укравтотранс:

1.Письмово з обґрунтуванням підстав констатації порушення інформує про це компетентний орган держави іноземного перевізника, а українського перевізника – попереджає.

2.Тимчасово припиняє видачу дозволів на виконання міжнародних перевезень пасажирів та дозволів на нерегулярні рейси.

3.4 Відповідальність за порушення договору перевезення пасажирів та багажу внутрішньоводним і морським транспортом

Відповідальність за порушення договору перевезення пасажирів внутрішньоводним транспортом передбачена у Розділі 9 Статуту внутрішнього водного транспорту.

Згідно із п. 179 Статуту - пароплавства, відправники вантажу, вантажоодержувачі і пасажири несуть матеріальну відповідальність за перевезення на підставі даного Статуту та чинного законодавства.

Усякі попередні згоди пароплавств із відправниками вантажу, вантажоодержувачами або пасажирами, що мають метою змінити або усунути відповідальність, покладену на пароплавства або пасажирів, вважаються недійсними, і всякі оцінки про це не мають сили.

Так, наприклад, згідно із п. 208 Статуту - пасажир, що опинився на судні без квитка або в більш високому класі, чим позначено на квитку, піддається штрафу в установленому розмірі.

Безквиткового пасажира, що відмовився сплатити штраф і взяти квиток для подальшого проходження, капітан видаляє із судна в найближчому порту або пристані по шляху проходження судна; у цьому випадку штраф за проїзд без квитка стягується в примусовому порядку, установленому законом [39, с. 372].

В свою чергу - за ненадання пасажиру на судні місця, зазначеного у плацкарті, при відмовленні пасажира від запропонованого йому іншого місця пароплавство, крім повернення суми вартості проїзду і додаткових доплат, сплачує пасажиру штраф у розмірі, установленому тарифом.

Пароплавство несе відповідальність за повну і часткову втрату й ушкодження багажу в розмірі оголошеної цінності, а якщо цінність багажу не оголошена, то в розмірі, установленому тарифом.

Необхідно зазначити, що турбота про цілість і схоронність ручної поклажі, перевезеної пасажиром із собою, лежить на обов'язку пасажира.

За схоронність ручної поклажі пароплавство несе відповідальність лише в тому випадку, якщо буде доведено, що втрата або ушкодження поклажі відбулися з вини пароплавства.

За зайву ручну поклажу, виявлену в пасажира, стягується штраф.

Крім того, пасажир зобов'язаний оплатити по багажному тарифі вартість провозу зайвої ручної поклажі від пункту видачі квитка до пункту його призначення.

Якщо пасажир не сплатить штрафу і не оплатить вартості провозу зайвої ручної поклажі, те належна з пасажира сума стягується в примусовому порядку, установленому законом.

Певні особливості відповідальності перевізників та пасажирів містить Кодекс торгівельного мореплавства. Так, згідно із ст. 193 Кодексу перевізник відповідає за шкоду, заподіяну внаслідок смерті пасажира або ушкодження його здоров'я, а також в результаті втрати або пошкодження багажу, якщо подія, внаслідок якої було заподіяно шкоду, сталася під час перевезення і була наслідком вини або недбалості перевізника, його працівників, агентів, які діють у межах своїх службових обов'язків.

Перевізник відповідає за нестачу або пошкодження прийнятого до перевезення багажу, а також за прострочення в його доставці, якщо не доведе, що нестача, пошкодження або прострочення в доставці сталися не з його вини.

За втрату або пошкодження каютного багажу перевізник відповідає лише у випадку, якщо пасажир доведе, що втрата або пошкодження сталися внаслідок наміру або необережності перевізника.

Перевізник не відповідає за втрату чи пошкодження грошей, цінних паперів, дорогоцінних металів і виробів з них, коштовностей, прикрас, виробів мистецтва або інших цінностей, за винятком випадків, коли такі цінності були здані на збереження перевізнику, який погодився їх зберігати в безпеці.

Якщо перевізник доведе, що вина або недбалість пасажира стали причиною або сприяли його смерті або ушкодженню здоров'я, втраті або пошкодженню його багажу, суд, що розглядає справу, може звільнити перевізника від відповідальності повністю чи частково.

У випадку смерті пасажира або ушкодження його здоров'я відповідальність перевізника ні в якому разі не перевищує 175000 розрахункових одиниць у відношенні перевезення в цілому.

Відповідальність перевізника за втрату або пошкодження каютного багажу ні в якому разі не перевищує 1800 розрахункових одиниць на пасажира у відношенні перевезення в цілому.

Відповідальність перевізника за втрату або пошкодження автомашини, включаючи весь багаж, що перевозиться в автомашині чи на ній, ні в якому разі не перевищує 10000 розрахункових одиниць за автомашину щодо перевезення в цілому[50, с. 65].

Перевізник і пасажир можуть шляхом точно вираженої письмової угоди встановити більш високі межі відповідальності, ніж ті, що передбачені Кодексом.

Перевізник, працівник або агент перевізника не вправі скористатися межами відповідальності, встановленими Кодексом, якщо буде доведено, що збиток заподіяно внаслідок дій або упущень перевізника, працівника або агента перевізника, скоєних або з наміром заподіяти цей збиток, або через самовпевненість з усвідомленням можливого заподіяння збитку.

  3.5 Відповідальність за порушення договору перевезення пасажирів та багажу авіаційним транспортом

Відповідно до ст. 89 Повітряного Кодексу України відповідальність за протиправні дії несуть всі юридичні і фізичні особи, діяльність яких пов'язана з використанням повітряного простору України, розробкою, виготовленням, ремонтом та експлуатацією авіаційної техніки, здійсненням господарської і комерційної діяльності, обслуговуванням повітряного руху, забезпеченням безпеки авіації України, а також її управлінням і наглядом.

Пасажир, замовник або працівник авіації за порушення, невиконання або неналежне виконання правил, вимог і норм, що регламентують повітряні перевезення і авіаційні роботи, а також порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

Перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу або пошкодження багажу з часу прийняття його для перевезення і до видачі одержувачу або передачі його відповідно до правил іншій особі, якщо не доведе, що ним було вжито всіх необхідних заходів для запобігання заподіянню шкоди або що таких заходів неможливо було вжити. Перевізник несе відповідальність за збереження речей, що є у пасажира, якщо буде доведено, що втрата або пошкодження цих речей сталися з вини перевізника [7, ст. 91].

Перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу або пошкодження вантажу з часу прийняття його для перевезення і до видачі одержувачу або передачі його відповідно до правил іншій установі (особі), якщо не доведе, що ним було вжито всіх необхідних заходів для запобігання заподіянню шкоди або що таких заходів неможливо було вжити. До того часу, поки перевізник не доведе інше, вважається, що втрата, нестача чи пошкодження вантажу сталися під час перевезення.

Згідно ст. 93 ПК України за втрату, нестачу або пошкодження вантажу, багажу або речей, які є у пасажира, перевізник несе відповідальність у такому розмірі:

1)  за втрату або нестачу вантажу або багажу, прийнятого для перевезення з оголошеною цінністю, - в розмірі оголошеної цінності, а у випадках, коли перевізник доведе, що оголошена цінність перевищує дійсну вартість, - в розмірі дійсної вартості;

2)  за втрату, пошкодження або нестачу вантажу або багажу, прийнятого для перевезення без оголошеної цінності, а також речей, які є у пасажира, - в розмірі вартості, що не перевищує межі, встановленої відповідним органом державної виконавчої влади за погодженням з Міністерством фінансів України відповідно до меж, встановлених міжнародними угодами про відповідальність при повітряних перевезеннях, учасником яких є Україна.

Перевізник несе відповідальність за прострочення у доставці пасажира, багажу або вантажу, якщо не доведе, що ним було вжито всіх необхідних заходів для запобігання простроченню або що таких заходів неможливо було вжити.

Перевізник звільняється від відповідальності, якщо прострочення сталося внаслідок несприятливих метеорологічних умов.

Перевізник несе матеріальну відповідальність перед органами зв'язку за втрату, пошкодження або прострочення у доставці пошти з вини перевізника у розмірі відповідальності органів зв'язку перед відправниками або адресатами, за міжнародну пошту - відповідно до актів Всесвітнього поштового союзу, а за внутрішню - згідно з правилами щодо розміру матеріальної відповідальності підприємств зв'язку за нестачу чи пошкодження вкладень поштових відправлень[23, с. 63].

Відповідальність за шкоду, заподіяну третім особам За шкоду, заподіяну третім особам та їх майну при виконанні перевезень і авіаційних робіт, експлуатант авіаційної техніки несе відповідальність у порядку і на умовах, передбачених чинним законодавством України[50, с. 65].

Відповідальність за захват чи викрадення повітряного судна або захват авіаційного об'єкта. Захват або викрадення повітряного судна, як і захват авіаційного об'єкта, тягне за собою відповідальність, передбачену законодавством України.

Відповідальність за блокування повітряного судна, авіаційного об'єкта, транспортних, інженерно-технічних чи інших комунікацій до них Блокування повітряних суден, авіаційних об'єктів, транспортних, інженерно-технічних, інших комунікацій до них, яке перешкоджає нормальній і безпечній діяльності авіації України, тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

Відповідальність за неправдиве повідомлення про підготовку акту незаконного втручання у діяльність авіації. Неправдиве повідомлення незалежно від форми його виконання про підготовку акту незаконного втручання у діяльність авіації на борту повітряного судна або авіаційного об'єкта тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

Відповідальність за невиконання вимог контролю на безпеку Порушення, як і невиконання або неналежне виконання вимог державних правил, норм і процедур з реєстрації та огляду на безпеку пасажирів, щодо здачі, прийому, зберігання і перевезення на повітряному судні ручної поклажі, багажу, вантажу, пошти і бортового харчування тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

Особи, винні у порушенні норм і правил, що регламентують діяльність авіації, несуть відповідальність за законодавством України.

Будь-яка юридична і фізична особа має право оскаржити рішення або дії будь-якої посадової чи іншої особи в межах діяльності авіаційної системи України в порядку, передбаченому законодавством України.

Пред'явленню до перевізника позову, що випливає з повітряного перевезення пасажира, багажу, обов'язково передує пред'явлення до нього претензії. Претензія висувається до авіаційного підприємства місця відправлення чи місця призначення на розсуд заявника. Претензії при здійсненні у прямому змішаному сполученні висуваються 1) до авіапідприємства, якщо кінцевим пунктом є аеропорт, 2) відповідному транспортному органу, якщо кінцевим пунктом перевезення є залізнична чи автомобільна станція, пристань чи порт [30, с. 397].

У випадках ушкодження здоров'я пасажира право на висування претензії на відшкодування збитків має потерпілий, а в разі його смерті — особи, які мають на це право згідно з цивільним законодавством.

Претензії та позови висуваються по кожному перевізному документу окремо. Претензію викладають у письмовій формі із зазначенням авіаційного підприємства, найменуванням та адресою юридичної чи фізичної особи, що заявляє претензію обставин, які є основою для висування вимог, суми претензії та її обґрунтування, переліку документів, що додаються ж заяви (товари — супроводжувальні, комерційні акти, документи, що підтверджують розміри завданих збитків тощо).

Претензії до перевізника можуть бути висунуті у термін до шести місяців, а претензії за стягнення штрафу у термін до 4 діб Претензії пасажирів розглядаються на засіданні претензійної комісії, що діє в авіапідприємстві. Якщо претензія відхилена, то заявник має право у термін два місяці з дня отримання відповіді на претензію висунути позов до господарського чи загального суду, відповідно до чинного цивільного законодавства України.

3.6 Звільнення перевізника від відповідальності

Перевізник відповідає за втрату, нестачу і пошкодження прийнятого до перевезення вантажу і багажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. Отже, за загальним правилом, умовою відповідальності перевізника за несхоронність вантажу є його вина, яка презюмується (припускається). Перевізникові надається можливість спростувати цю презумпцію, довести свою невинність, зокрема послатися на обставини, які він не міг відвернути чи усунути. У транспортних статутах і кодексах дається перелік цих обставин, зокрема при залізничних перевезеннях залізниця звільняється від відповідальності у разі коли:

а) вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення;

б) недостача, псування або пошкодження сталися внаслідок дії природних причин, пов'язаних з перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі;

в) вантаж перевозився у супроводі провідника відправника чи одержувача;

г) недостача вантажу не перевищує норм природної втрати і граничного розходження визначення маси;

д) зіпсований вантаж, що швидко псується, виявлений у вагоні, що прибув без порушення встановленого режиму перевезень (охолодження, опалення, вентиляція) і термін перебування вантажу в дорозі не перевищив граничного терміну перевезень, встановленого правилами;

е) втрата, псування або пошкодження вантажу відбулися внаслідок:

1.  таких недоліків тари, упаковки, які неможливо було виявити під час приймання вантажу до перевезення;

2.  завантаження вантажу відправником у непідготовлений, неочищений або несправний вагон (контейнер), який перед тим був вивантажений цим же відправником (здвоєна операція);

3.  здачі вантажу до перевезення без зазначення у накладній особливих його властивостей, що потребують особливих умов або запобіжних засобів для забезпечення його збереження під час перевезення;

4.  стихійного лиха та інших обставин, які залізниця не могла передбачити і усунення яких від неї не залежало (ст. 111 Статуту залізниць).

Особливості перевезення вантажів морським транспортом пов'язані з мореплавством. Небезпеки і стихійні явища зумовили розширення кола таких обставин. Це, зокрема: непереборна сила; небезпеки та випадковості на морі; рятування людей, суден і вантажів; пожежа, що виникла не з вини перевізника; дії або розпорядження влади (затримання, арешт, карантин тощо); військові дії та народні заворушення; страйки чи інші обставини, які спричинили зупинення або обмеження роботи (ст. 176 Кодексу торговельного мореплавства).

Отже, Кодекс торговельного мореплавства розрізняє непереборну силу і небезпеки та випадковості на морі.

Якщо непереборна сила — це надзвичайна і невідворотна за даних умов подія, то небезпеками та випадковостями на морі на практиці прийнято вважати обставини, що мають ознаку їх непередбаченості. Водночас невідворотність шкідливих наслідків їх впливу визначається з урахуванням конкретних обставин діяльності добросовісного перевізника [43, с. 281].

У транспортних статутах (кодексах) можуть бути передбачені випадки, коли доказування вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача чи відправника (ч. 2 ст. 362 ЦК УРСР). Так, морський перевізник не відповідає за нестачу вантажу, що прибув у порт призначення: у справних суднових приміщеннях, ліхтерах, контейнерах із справними пломбами відправника; у цілій справній тарі без слідів її розпакування в дорозі; у супроводі провідника відправника або одержувача, якщо тільки одержувач не доведе, що нестача вантажу сталася з вини перевізника (ст. 178 Кодексу торговельного мореплавства).

У діючому ЦК України таких відступів від презумпції вини перевізника не передбачено, тобто перевізник звільнятиметься від відповідальності за втрату, нестачу, пошкодження чи псування вантажу, якщо доведе, що це сталося внаслідок обставин, яким перевізник, не міг запобігти або усунення яких від нього не залежало (п. 1 ст. 924).

Не виключена можливість, що, наприклад, у псуванні вантажу винними є частково і відправник, і перевізник, і одержувач. Тоді збитки від псування розподіляються між ними пропорційно ступеневі їхньої вини за принципом змішаної відповідальності (ст. 211 ЦК УРСР, ст. 616 ЦК України).

При морських перевезеннях вантажу перевізник не відповідає за втрату, нестачу чи його пошкодження, якщо доведе, що вони сталися внаслідок дій або недогляду капітана, інших осіб суднового екіпажу і лоцмана у судноводінні або управлінні судном (навігаційні помилки). Морським правом більшості зарубіжних країн також передбачено правило про звільнення перевізника від відповідальності за навігаційні помилки, тобто винні дії. За втрату, нестачу і пошкодження вантажу, спричинені діями та помилками вже зазначених осіб при прийманні, завантаженні, розміщенні, зберіганні, вивантаженні або здачі вантажу (комерційні помилки), перевізник за наявності вини несе відповідальність на загальних підставах (статті 176 і 177 Кодексу торговельного мореплавства).


Висновки

Таким чином, слід підкреслити, що сьогодні основним завданням транспорту залишається задоволення потреб населення у перевезеннях. Основні функції, які сьогодні виконує транспорт пов’язані саме із перевезенням пасажирів та багажу.

Різновидом договору перевезення є договір перевезення пасажира та багажу, за яким одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу — також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу — також за його провезення (ч. 1 ст. 910 ЦК).

Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний (перевезення пасажира) або реальний (перевезення багажу), відплатний.

Сторонами договору є пасажир — фізична особа (як при перевезенні пасажира, так і його багажу) та перевізник (транспортна організація, яка належить, як правило, до транспорту загального користування).

Відносно форми договору, то слід зауважити, що допускається усна (при купівлі квитка або шляхом здійснення конклюдентних дій, наприклад, шляхом подання міського транспорту до зупинки, посадка пасажира в таксі, прохід через турнікети метро, сплата за проїзд жетоном тощо).

Предметом договору є надання послуг, пов'язаних із перевезенням.

Щодо договору перевезення пасажира, то не допускається будь-яка домовленість між перевізником і пасажирами про обмеження або виключення встановленої законом відповідальності перевізника. Однак таке правило не виключає можливості домовленості про обмеження або виключення передбаченої відповідальності пасажира, а також про підвищення відповідальності перевізника, наприклад у разі повітряного перевезення.

Відповідно до ст. 922 ЦК за затримку у відправленні транспортного засобу, що перевозить пасажира, або запізнення у прибутті такого транспортного засобу до пункту призначення перевізник сплачує пасажирові штраф у розмірі, встановленому за домовленістю сторін транспортними кодексами (статутами). Перевізник звільняється від відповідальності, якщо це сталося внаслідок: непереборної сили; усунення несправності транспортного засобу, яка загрожувала життю або здоров'ю пасажира; інших обставин, що не залежали від перевізника.

Характерною рисою відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором перевезення багажу є її обмежений характер. Наприклад, відповідно до ст. 68 Закону України "Про автомобільний транспорт", у разі втрати або нестачі багажу -— в розмірі вартості багажу, який втрачено або якого бракує; у разі пошкодження (псування) багажу — в розмірі суми, на яку зменшилася вартість багажу; у разі втрати багажу, зданого для перевезення з оголошенням його цінності, — в розмірі оголошеної цінності багажу.

Згідно зі ст. 928 ЦК, перевізник несе відповідальність за шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю пасажира за правилами глави 82 ЦК, якщо договором або законом не встановлено відповідальність перевізника без вини. Можливість притягнення перевізника до цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю пасажира зумовлено тією обставиною, що законодавець розглядає транспортний засіб як джерело підвищеної небезпеки (ст. 1187 ЦК). А особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає також за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

В ч. 2 ст. 924 ЦК передбачено, що перевізник звільняється від відповідальності за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, багажу, пошти, якщо доведе відсутність своє вини.

Обставини, які звільняють перевізника від відповідальності, зазначені у відповідних транспортних кодексах і статутах.

Слід відмітити, що перевізник звільняється від відповідальності за недостачу, пошкодження та псування вантажу у випадках, якщо: вантаж прибув у справному транспортному засобі з непорушеними пломбами відправника; вантаж супроводжував експедитор чи представник вантажовідправника чи вантажоодержувача; недостача вантажу не перевищує норм природних втрат; недостача вантажу не перевищує допустимого розходження при визначенні його маси (наприклад, якщо вагон із зерном зважують на вагонних вагах); вологість вантажу перевищувала допустиму норму (на окремі види вантажу встановлена норма вологості — цукор, вугілля, сіль, мука тощо); вантаж зіпсувався, оскільки відправник завантажив вантаж у непідготовлений, неочищений транспортний засіб, який сам же і розвантажував; вантаж був зданий до перевезення без зазначення його особливостей, які вимагали особливих вимог перевезення ("з гірки не спускати"); швидкопсувний вантаж зіпсувався, але перевізник дотримувався режиму перевезення, а строк перевезення не перевищив допустимого та ін.

Транспортне законодавство залежно від виду транспорту встановлює і додаткові підстави звільнення перевізника від відповідальності: виникнення небезпеки та випадковостей на морі та інших судноплавних водах; рятування людей, суден, вантажу; дії або розпорядження властей; воєнні дії, терористичні акти, народні заворушення; страйки тощо (ст. 176 КТМ).

Досить значна роль при перевезенні пасажирів та багажу відводиться державі, основними завданнями якої є формування ринку послуг транспорту, шляхом реалізації єдиної економічної, інвестиційної, науково-технічної та соціальної політики.


СПИСОК використаних джерел

1.  Конституція України. № 254к/96-ВР від 28.06.1996. // Відомості Верховної Ради , 1996, N 30, ст. 141.

2.  Міжнародна Конвенцію по охрані людського життя на морі 1974 року.

3.  Конвенція Організації Об'єднаних Націй з морського права від 10.12.1982.

4.  Конвенція про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і багажу, ратифікована Законом України N 581-XIV від 08.04.1999.

5.  Кодекс торговельного мореплавства України № 176/95-ВР від 23.05.1995. // Відомості Верховної Ради, 1995, NN 47, 48, 49, 50, 51, 52, ст.349.

6.  Кодекс України про адміністративні правопорушення. № 8073-X від 07.12.1984. // Відомості Верховної Ради Української РСР 1984, додаток до N 51, ст.1122.

7.  Повітряний кодекс України № 3167-XII від 04.05.1993.// Відомості Верховної Ради 1993, N 25, ст.274.

8.  Цивільний кодекс України. № 435-IV від 16.01.2003.// Відомості Верховної Ради, 2003, NN 40-44, ст.356.

9.  Цивільний процесуальний кодекс України. № 1618-IV від 18.03.2004. // Відомості Верховної Ради, 2004, N 40-41, 42, ст.492.

10.  Закон України від 10 листопада 1994 року “Про транспорт” із змінами внесеними Законом від 21.12.2000 // Відомості Верховної Ради, - 2001, №9, Ст. 68.

11.  Закон України від 5 квітня 2001 року “Про автомобільний транспорт” // Відомості Верховної Ради України, - 2001, N 22, Ст. 105

12.  Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 року № 457.

13.  Положення про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті». Затверджено постановою КМУ від 14 серпня 1996 р. № 959 – К., 1996р.

14.  Постанова Кабінету Міністрів України «Про серйозні недоліки в роботі та невідкладні заходи щодо поліпшення діяльності цивільної авіації» від 28 грудня 1996 р. за № 1587 – К., 1996р.

15.  Положення національного повітряного перевізника. Затверджено постановою КМУ від 15 листопада 1996 р. № 1397 – К., 1996р.

16.  Постанова Кабінету Міністрів України від 30 березня 2000 р. N 584 “Про утворення Державного департаменту морського і річкового транспорту” // Урядовий кур’єр. № 56. квітень 2000 р.

17.  Статут внутрішнього водного транспорту СРСР, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955р. № 1801.

18.  Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених Постановою Кабінету Міністрів від 18 лютого 1997 року N 176.

19.  Наказ Міністерства транспорту України № 424 від 05 серпня 1994 року “Про затвердження Інструкції про умови і правила здійснення внутрішніх й міжнародних перевезень пасажирів і вантажів морським і річковим транспортом та контроль за їх дотриманням”.

20.  Наказ Міністерства транспорту України N 308 від 23.05.2001 “Про затвердження Положення про навігаційно-гідрографічне забезпечення плавання торговельних, риболовних, спеціальних та інших морських і річкових суден на морях та внутрішніх водних шляхах України”.

21.  Наказ Міністерства транспорту України № 89 від 02.03.95р “Про затвердження Тимчасового положення про порядок місячного планування перевезень вантажів залізничним транспортом України”

22.  Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Підопригора О.О. Курс лекцій з цивільного права. – К., 1999. – 382 c.

23.  Гіжевський В. К., Мілошевич А. В. Правове регулювання транспортною системою України. — К., 2007р., - с. 418

24.  Гражданское право Украины: Учебник: В 2-х ч. / Под ред. А.А.Пушкина, В.М.Самойленка. - Ч. 1.К., 2005, - 298 с.

25.  Договір у цивільному і трудовому праві. Довідник. У 2-х частинах Ч. 1. — К.: Видавничий Дім «Юридична книга», 2000. — 280 с.;

26.  Жук Л.А. Правовое и организационно-экономическое регулирование хозяйственной деятельности. - К.: Кондор, 2002. - 316с.

27.  Концепція реформування транспортного сектора України / Ю.М. Цвєтов, Л.М. Соколов, Ю.М. Федюшин т ін. / Збірник наукових праць / - К., 1999. – 65с.

28.  Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності: Навч. посібник. — К.: Юрінком Інтер, 1999. – 194 с.

29.  Луць В.В. Транспортне право – К.. 2003р., - 286 с.

30.  Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України: В 4 т. / А. Г. Ярема, В. Я. Карабань, В. В. Кривенко, В. Г. Ротань. — Т. 2. — К А.С.К.; Севастополь. Ін-т юрид. дослідж., 2005 - 928 с.

31.  Науково-практичний коментар до Цивільного кодексу України, К.: Видавничий Дім «Юридична книга», 2007. — 480 с;

32.  Осоченко І.В. Транспортне співробітництво як ефективний засіб регулювання зовнішньоекономічної діяльності в регіоні. // Регіональні перспективи - № 1 (8) – 2000 – с. 64-66.

33.  Панасюк В.М. Господарське право. Навчальний посібник - X.: Фолио, 2007. - 250с.

34.  Проблемні питання у застосуванні Цивільного і Господарського кодексів України / Під редакцією Яреми АХ, Ротаня ВХ — К: Реферат, 2005. — 336 с.

35.  Транспортне право України. Мілашевич А.В. – Х., “Консум”, 2007 р., - 495 с.

36.  Транспортне право України: Навч. посіб. / Демський Е.Ф., Гіжевський В.К., Демський С.Е., Мілашевич А.В. — К.: Юрінком Інтер, 2004р. - 416 с.

37.  Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право Украины: Учебник. Издание второе. — X.: ООО «Одиссей», 2005. — 960 с.

38.  Цивільне право України / Під ред. Ч.Н.Азімова, С.Н.Приступи – Х., “Право”, 2007р., - 418 с.

39.  Цивільне право України. Книга перша. За ред. О.В.Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К., Юрінком інтер, 2006р., - с. 428

40.  Цивільне право України. Підручник // Під ред. О.В.Дзери – К. “Юрінком”, 2005р. – 486 с.

41.  Цивільне право України. Частина особлива: Посібн. За ред. І.А.Бірюкова, Ю.О.Заіки. – К.: НАВСУ, 2005 р. – 548 с.

42.  Цивільне право України: Академічний курс: У двох томах / За заг. ред Я М. Шевченко. — Т.ІІ. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре» 2007. – 513 с.

43.  Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера (кер. авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та Ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. — 2-е вид., допов. і перероб. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — Кн. 2. — 736 с.

44.  Цивільне право: Особлива частина /За ред. професорів О.А.Підопригори і Д.В.Бобрової. - К.: Вентурі, 2004 р. – 540 с.

45.  Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. - К.: Вентурі, 2007. – 476 с.

46.  Цивільний кодекс України. Науково практичний коментар: У 2 частинах. / За заг. ред. Я.М. Шевченко – К.: Концерн „Видавничий Дім ІнЮре”, 2007 – Ч.1. – 692.

47.  Шиминова М.Я. Страхование: история, действующее законодательство, перспективы. — М., 2007. — С. 57.;

48.  Щербина B.C. Господарське право - К.: Юринком Інтер, 2007. - 230с.

49.  Ч.Н.Азімова Договір перевезення багажу в сучасних умовах. Юридична Україна. // – 2007 № 4. С.47.

50.  Ю.О.Заіка Відповідальність при перевезенні. Юридична Україна. // – 2007 № 6. С.63.


Информация о работе «Аналіз основних правових положень перевезення пасажирів та багажу»
Раздел: Транспорт
Количество знаков с пробелами: 154382
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
181780
0
0

... , зі змінами характеру економічної діяльності в цілому. Варто очікувати, що формування цієї бази зажадає ще досить великих зусиль і тривалого часу.   Розділ 3. Договір перевезень вантажів автомобільним транспортом: проблеми та тенденції правового регулювання 3.1 Поняття договору перевезень вантажів автомобільним транспортом У господарському праві категорія договір використовується у ...

Скачать
71585
0
0

... получателя. – Алма-Ата. – 2009. – С. 22. 20.  Брагинский М.И. Витрянский В.В. Договорное право: Кн. первая. Общие положения: изд.-во 2-е, испр. – М.: Юрид. лит. – 2009. – С. 392. 21.  Дозорець О. Договір перевезення вантажу різними видами транспорту: правова характеристика // Підприємництво, господарство і право. - № 7. – С. 22. 22.  Зобов’язальне право: теорія та практика. Навч. посібник для ...

Скачать
267935
94
20

... – 91,9%(2007) – 95,43% (2008) – 95,9%(2009). РОЗДІЛ 3 ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СТЯГНЕННЯ ПДВ В УКРАЇНІ   3.1 Проблеми та перспективи функціонування ПДВ в Україні   Простота, економічні і організаційно-технічні характеристики забезпечили податку на додану вартість переваги перед іншими типами оподаткування обороту або універсальними акцизами [34]. Податок на додану вартість ...

Скачать
46929
5
3

... рентабельність діяльності на 19,92%; збільшення тарифів на 20,86%; зменшення собівартості на 12,51%. Висновки і пропозиції В даній роботі розглянуто пасажирські перевезення транспортного підприємства: ДП МА» Бориспіль» впродовж 2008 року. На протязі періоду підприємство зберігає високий рівень фінансової незалежності й зазначений показник зростає – у 2007 році коефіцієнт фінансової ...

0 комментариев


Наверх