Войти на сайт

или
Регистрация

Навигация


ЗМІСТ

Вступ

Розділ І Поняття та характеристика договору перевезення пасажирів та багажу

1.1 Загальні засади перевезення пасажирів та багажу

1.2 Поняття договору перевезення пасажирів та багажу

1.3 Зміст договору та порядок виконання

1.4 Сторони договору перевезення пасажирів та багажу їх правовий статус

1.5 Форма договору перевезення пасажирів та багажу

1.6 Особливості правовідносин перевезення

Розділ ІІ Особливості перевезення пасажирів різними видами транспорту

2.1 Перевезення пасажирів та багажу залізничним транспортом

2.2 Перевезення пасажирів та багажу автомобільним транспортом

2.3 Перевезення пасажирів та багажу внутрішньоводним і морським транспортом

2.4 Перевезення пасажирів та багажу авіаційним транспортом

2.5 Особливості перевезення небезпечних вантажів

Розділ ІІІ Відповідальність за порушення договору перевезення пасажирів та багажу

3.1 Загальна характеристика цивільно-правової відповідальності за порушення транспортних зобов'язань

3.2 Відповідальність за порушення договору перевезення пасажирів та багажу залізничним транспортом

3.3 Відповідальність за порушення договору перевезення пасажирів та багажу автомобільним транспортом

3.4 Відповідальність за порушення договору перевезення пасажирів та багажу внутрішньоводним і морським транспортом

3.5 Відповідальність за порушення договору перевезення пасажирів та багажу авіаційним транспортом

3.6 Звільнення перевізника від відповідальності

Висновки

СПИСОК використаних джерел


Вступ

У всіх країнах світу транспорт є однією з важливих галузей народного господарства та складовою частиною міжлюдських стосунків. Сам процес перевезень не виробляє нового продукту, але виступає як сполучна ланка між підприємствами, сприяючи функціонуванню інших галузей економіки, розв'язанню соціальних задач, раціональному та гнучкому використанню виробничих сил, забезпечуючи обороноздатність країни.

Тому державна політика становлення та розвитку транспортного комплексу України передбачає забезпечення своєчасного, повного та якісного задоволення потреб населення і суспільного виробництва у перевезеннях, створення рівних умов для розвитку господарської діяльності підприємств транспорту всіх форм власності та входження транспортного комплексу України до європейської і світової транспортної системи.

За договором про перевезення пасажира перевізник зобов'язується перевезти пасажира до пункту призначення, а в разі здачі пасажиром багажу — також доставити багаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання багажу особі; пасажир зобов'язаний сплатити встановлену плату за проїзд, а при здачі багажу — і за його перевезення (910 ЦК України).

Перевезення пасажирів здійснюється залізничним, річковим, морським, повітряним та автомобільним транспортом, а в містах — метрополітеном, трамваями і тролейбусами. Існують автомобільні приміські, міжміські перевезення пасажирів та міські автобусні, а також перевезення маршрутними та вантажопасажирськими таксомоторами. Перевезення за плату пасажирів та їхніх речей громадянами, які здійснюють їх епізодично, регулюються нормами про договір підряду, а не правилами транспортного законодавства.

Роль і значення транспорту закріплено статтею 1 Закону України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р., в якій визначається, що транспорт є однією з найважливіших галузей суспільного виробництва, яка покликана задовольнити потреби населення та суспільного виробництва в перевезеннях. Отже, законодавець визначає транспорт як важливу галузь суспільного виробництва, що перебуває у тісній взаємодії з промисловістю; енергетичним, агропромисловим, будівельним і торговельним комплексом; зв'язком; житловим господарством, побутовим обслуговуванням населення; сферою використання й охорони природних ресурсів тощо. У кожній з перерахованих галузей є окремі специфічні матеріальні умови виробництва, технологічні процеси, структура підприємств, особовий склад працівників і т. ін.

На сьогоднішній час чи не найпоширеніша функція транспорту полягає у перевезенні пасажирів. Щорічно обсяги перевезення пасажирів збільшуються на таких видах транспорту, як автомобільний, залізничний, відновлює свої можливості за рахунок покращення матеріальної та технічної бази річковий, морський та авіаційний транспорт.

На даний момент вважається, що для задоволення потреб у перевезенні пасажирів та багажу необхідні транспортні засоби й комплекси, які мають бути побудовані й повинні перебувати у відповідному технічному стані, своєчасне впровадження заходів технічного переозброєння і передових методів з вдосконалення всіх ланок транспортної системи. Досягнення стратегічних результатів, які повинна забезпечувати транспортна система, залежить від виконання вищезазначених завдань.

Сьогодні в Україні транспортний комплекс має свою організаційну структуру. За Законом України «Про транспорт» (розділі II, ст. 21) у нашій країні сформована Єдина транспортна система, яка охоплює всі види державного, колективного й приватного транспорту, транспортно-технічні засоби, рухомий склад, структури управління на кожному виді транспорту та соціально-економічного забезпечення. Підтвердженням цьому є статті 22—40 зазначеного вище Закону. Так, стаття 22 визначає склад залізничного транспорту, до якого входять підприємства залізничного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, рухомий склад залізничного транспорту, залізниці, шляхи сполучення, а також промислові, будівельні, торговельні та постачальницькі підприємства, навчальні заклади, технічні школи, дитячі дошкільні заклади, заклади охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, культури, науково-дослідні, проектно-конструкторські організації, підприємства промислового залізничного транспорту та інші підприємства, установи й організації незалежно від форм власності, що забезпечують його діяльність і розвиток. Подібні статті визначають інші складники транспорту.

Необхідно зазначити, що в юридичній літературі вважається - транспортні правовідносини мають всі ознаки цивільно-правових відносин, які врегульовані нормами цивільного права на підставах договору перевезень.

Враховуючи формування нових економічних відносин, створення стабільної та незалежної ринкової інфраструктури на сьогоднішній день повинні бути актуальними питання подальшого розвитку транспортної системи, збільшення обсягів перевезень, в тому числі і пасажирів, що забезпечить наповнюваність державного та місцевих бюджетів.

На сьогоднішній час транспортне право України тільки починає відокремлюватись в самостійну галузь права. У зв’язку з цим в юридичній літературі майже немає робот, які б висвітлювали основні принципи діяльності та правового регулювання транспорту.

Актуальність теми. Полягає в тому, що утворення України та становлення її як демократичної, правової, соціальної держави стало результатом втілення багатовікових традицій державотворення українського народу. Подальший державний розвиток обумовлює необхідність удосконалення державної політики у сфері перевезень. Транспорт – найважливіша ланка у сфері економічних відносин, одна із провідних галузей матеріального виробництва. Він бере участь у створенні продукції та доставці її споживачам, здійснює зв’язок між виробництвом та споживанням, між різними галузями господарства, між країнами та регіонами. Без відносин у сфері перевезення був би неможливий сам процес сучасного виробництва, для якого необхідні зв'язки щодо постачання сировини і продукції.

В якості об’єкту дослідження в роботі взяте чинне законодавство України про транспорт та договірні відносини, а також деякі праці юристів в галузі транспортного, цивільного, господарського права, серед яких можна назвати таких, як: Демський Е.Ф., Гіжевський В.К., О.В. Дзеру, Н.С. Кузнєцову, О.А.Підопригору, Д.В.Боброву, С.М. Приступу, Сергєєва А.П., Толстого Ю.К., Корнєєва С.М., Братуся С. Н., Попова Ю.А., Маслова В.Ф.та ін.

Мета роботи полягає в аналізі основних правових положень одного із інститутів транспортного права – перевезення пасажирів та багажу.

Головні завдання – проаналізувати нормативно-правову базу перевезень пасажирів різними видами транспорту, окреслити основні напрями її систематизації. Робота побудована таким чином, щоб максимально виконати поставлені завдання. У зв’язку із цим: спочатку буде дано характеристику правових відносин, які виникають під час перевезення пасажирів різними видами транспорту і які оформлені відповідними цивільними договорами, будуть виділені основні права та обов’язки сторін в цих відносинах. Потім будуть виділені основні підстави юридичної відповідальності за порушення договорів перевезення пасажирів та багажу, а також підняті основні актуальні проблеми, що виникли сьогодні в діяльності транспортної системи України.

В роботі використані різноманітні наукові загальні та спеціальні методи, такі як: логічний, порівняльний, історичний, методи синтезу та аналізу та ін.


Розділ І Поняття та характеристика договору перевезення пасажирів та багажу 1.1 Загальні засади перевезення пасажирів та багажу

Зміст спеціальної правоздатності деяких підприємств становить виробнича діяльність з надання послуг. Одні послуги являють собою результат певних видів діяльності або праці (споживні вартості) і втілюються у товарах, інші, навпаки, не залишають реальних результатів, які б існували окремо від виконавців цих послуг. Головною особливістю договорів про надання послуг, на відміну від договорів про виконання робіт, є те, що надання послуг невіддільне від діяльності особи, яка надає послуги. Корисний ефект такої діяльності не виступає у вигляді певного осяжного матеріалізованого результату, як це має місце у підрядних договорах, а полягає в самому процесі надання послуги. Зобов'язання з надання послуг виникають, зокрема, з транспортних договорів.

У ст. 6 Закону України "Про транспорт" від 10 листопада 1994 р. визначено загальні основи господарської діяльності підприємств транспорту. Перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти, надання інших транспортних послуг, експлуатація та ремонт шляхів здійснюють залізниці, пароплавства, порти (пристані), автомобільні, авіаційні, дорожні підприємства, якщо це передбачено їх статутами [34, с. 247].

Підприємства транспорту здійснюють перевезення та надають послуги на основі державних контрактів і договорів про перевезення пасажирів і вантажів з урахуванням економічної ефективності перевізних та переробних можливостей транспорту. Економічні відносини підприємств транспорту, що виникають у процесі перевезення, ґрунтуються на принципах взаємної вигоди, рівної та повної відповідальності [32, с. 64].

Відносини підприємств транспорту загального користування з центральними та місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування будуються на основі податків, податкових пільг, встановлених нормативів та інших економічних засобів відповідно до чинного законодавства України.

Транспортні договори поділяються на основні та допоміжні. Основні транспортні договори опосереднюють головну сферу взаємовідносин транспортних організацій та клієнтури (договори про перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти, договори буксирування). Допоміжні договори сприяють нормальній організації перевізного процесу (договори на організацію перевезень, експедиції, на експлуатацію під'їзних колій, подачу і забирання вагонів тощо).

Перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти залежно від видів транспорту, якими вони здійснюються, поділяються на: а) залізничні; б) внутрішніми водними шляхами (річкові); в) морські; г) повітряні; д) автомобільні.

Крім того, перевезення у межах територіальної сфери дії однієї транспортної організації (наприклад, Львівської залізниці) вважаються перевезеннями місцевого сполучення; перевезення двома чи кількома організаціями одного виду транспорту є перевезеннями у прямому сполученні, а перевезення за єдиним транспортним документом організаціями різних видів транспорту — перевезеннями у прямому змішаному сполученні. На морському транспорті перевезення та буксирування бувають: а) каботажні — між портами України; б) міжнародні — між іноземними портами [43, с. 276].

Кожен із видів транспорту є окремою господарською системою, що взаємодіє з іншими транспортними системами. Крім перелічених, існує ще один вид транспорту — трубопровідний, який перекачує нафту, газ, воду тощо. Проте відносини, що складаються при транспортуванні цих продуктів трубопроводами, регулюються або законодавством про поставки, або законодавством про постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу. Організація, що експлуатує трубопровід, водночас є й володільцем продукції, яка перебуває у трубопроводі [44, с. 186].

У ЦК УРСР (статті 358—368), ЦК України (статті 908—928), ГК України (статті 306—315) визначено загальні норми щодо договорів про перевезення пасажирів і вантажів. Детальніше умови перевезення пасажирів, вантажів і багажу та відповідальність сторін за цими перевезеннями регулюють статути (кодекси) окремих видів транспорту та правила, прийняті у встановленому порядку. Зокрема, на залізничному транспорті діє Закон України "Про залізничний транспорт" від 4 липня 1996 p., Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р., на річковому — Статут внутрішнього водного транспорту СРСР, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 р., на морському — Кодекс торговельного мореплавства України, затверджений Верховною Радою України 9 грудня 1994 р[5, с. 349]., на повітряному — Повітряний кодекс України, затверджений Верховною Радою України 4 травня 1993 р [7]. Умови перевезення пасажирів, вантажів та багажу автомобільним транспортом і відповідальність сторін за ці перевезення визначаються Законом України "Про автомобільний транспорт" від 5 квітня 2001 p., Статутом автомобільного транспорту УРСР, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР 27 червня 1969 р., та іншими нормативними актами.

Згідно зі статутами (кодексами) розробляються та затверджуються правила перевезення на окремих видах транспорту, а також у змішаному сполученні.

1.2 Поняття договору перевезення пасажирів та багажу

За договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу — також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатите встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу — також за його провезення (ч. 1 ст. 910 ЦК).

Договір перевезення пасажира і багажу — це оплатний, двосторонній та консенсуальний договір.

Договір укладається як усно — в разі попереднього продажу квитка, так і шляхом вчинення конклюдентних дій — посадка пасажира при подачі транспортного засобу [30, с. 369].

Відповідно до ст.. 910 ЦК України - за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу — також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу — також за його провезення.

Укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею відповідно квитка та багажної квитанції, форми яких встановлюються відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Відповідно до ст. 187 КТМ доказом укладення договору морського перевезення пасажира і сплати вартості проїзду є виданий перевізником квиток. Договір морського перевезення пасажира включає і умову про доставку перевізником каютного багажу. При здачі багажу пасажир сплачує вартість його перевезення, що засвідчується багажною квитанцією. Договір морського круїзу (ст. 195-202 КТМ) не кваліфікується як різновид договору морського перевезення пасажира, а вважається інститутом, що існує поряд з інститутом морського перевезення пасажирів [30, с. 370].

Перевезення пасажирів і багажу внутрішніми водними шляхами регулюються ст. 104-125 СВВТ.

Розгорнені правила, які регулюють відносини щодо перевезення пасажирів, багажу і вантажобагажу залізничним транспортом, встановлені ст. 100-104 СЗУ, Порядком обслуговування громадян залізничним транспортом, Правилами перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України. Укладення договорів перевезення пасажира автомобільним транспортом має свою специфіку. Зазвичай такі договори укладаються автовокзалами, автостанціями, від імені перевізника (ст. 42 Закону "Про автомобільний транспорт" ). Договір укладається в письмовій формі, якщо може бути пасажирський квиток, договір, квитанція тощо. Встановлюється, що договір вважається укладеним з моменту придбання пасажиром квитка на право проїзду. Укладений в такий спосіб договір набуває чинності з моменту посадки пасажира в автомобільний транспортний засіб. При туристичних перевезеннях, при перевезеннях на замовлення, а також у випадках, коли пасажир користується право пільгового проїзду договір перевезення вважається укладеним з моменту посадки в автобус. Стосовно таксі встановлюються, що з моменту посадки пасажира договір перевезення набуває чинності (ст. 52 Закону "Про автомобільний транспорт"). Всі ці особливості визначення моменту укладення договору перевезення та набуття ним чинності не мають істотного практичного значення, а лише підкреслюють неконструктивність ідеї використання поряд з правовою конструкцією укладення цивільно-правового договору правової конструкції набуття (набрання) ним чинності (ч. 2 ст. 631 ЦК).

Перевезення міським електричним транспортом також здійснюється на договірних засадах (ст 4 Закону "Про міський електричний транспорт") Вшносини щодо перевезення регулюються Правилами користування трамваєм і тролейбусом в містах України.

1.3 Зміст договору та порядок виконання

Сьогодні при регулюванні транспортних відносин під час перевезення пасажирів та їх багажу постають дві головні проблеми, які пов’язані із:

1) створенням досконалої та систематизованої нормативно-правової бази в сфері транспорту;

2) забезпеченням високого рівня транспортних послуг, які б відповідали світовим стандартам і задовольняли інтереси та потреби пасажира.

Для вирішення зазначених проблем необхідно, в першу чергу, визначити правову природу транспортних відносин та окреслити їх юридичне оформлення.

Як вже зазначалось, виникаючі при наданні транспортом послуг з перевезення пасажирів відносини оформляються договором, в силу якого одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти пасажира в обумовлений пункт призначення, а інша сторона (пасажир) зобов'язується сплатити за проїзд установлену плату. Таким чином в даних відносинах є , як мінімум, дві сторони, що наділені взаємними правами та обов’язками. Такі відносини носять цивільно-правовий характер. Правові підстави договору перевезення пасажирів та їх багажу передбачені ст. 910 Цивільного кодексу України (далі – ЦК), що набув чинності з 01 січня 2004 року. Відповідно до вказаної статті за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезення.

Укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею відповідно квитка та багажної квитанції, форми яких встановлюються відповідно до транспортних кодексів (статутів) [44, с. 188].

Необхідно погодитись з тим, що на сьогоднішній час оформлення відносин з перевезення пасажирів у вигляді договору та надання їм цивільно-правового характеру є найоптимальнішим варіантом.

Якщо дати цивільно-правову характеристику даному договору, необхідно зазначити, що він є взаємним, оплатним і консенсуальним. Крім того, договір перевезення пасажирів та багажу транспортом загального користування є публічним [30, с. 374].

Перевезення пасажирів та багажу регулюється в загальній формі Цивільним кодексом, транспортними статутами і кодексами, а також діючими Правилами надання послуг по перевезенню пасажирів. Про це зазначає вже згадана ст. 910 ЦК України, що носить відсилочний характер.

Потрібно підкреслити - оскільки стороною розглядуваного договору виступає громадянин-споживач (пасажир), на цей вид перевезень поширюється Закон України “Про захист прав споживачів” та інші правові акти. Всі згадані нормативні документи в сукупності складають законодавство, яке регламентує інститут перевезення пасажирів. Не можна визнати позитивним існування такої кількості нормативних актів для однієї сфери надання послуг. Це обумовлює виникнення правових колізій, відсутність чіткого механізму відповідальності суб’єктів, що надають послуги з перевезення пасажирів.

Розглянемо загальні характеристики даного договору, його істотні умови та зміст.

  1.4 Сторони договору перевезення пасажирів та багажу їх правовий статус

Сторонами в розглядуваному виді цивільно-правових договорів є пасажир і перевізник, що мають чітко визначені права й обов’язки, які характеризують їх правовий статус та визначають істотні умови договору.

Однією із істотних умов договору перевезення пасажирів являється плата.

Провізна плата, будучи ціною договору, на транспорті загального користування визначається тарифами, а в інших випадках — угодою сторін. Тарифи на перевезення встановлюються державними і місцевими (для міського і приміського транспорту) органами виконавчої влади. Тарифи залежать від виду перевезення, його відстані, роду (типу) перевізних засобів і категорії (класу) займаного в них місця. Існують загальні і пільгові тарифи для деяких пасажирів. У встановлених законом випадках пасажир взагалі може бути звільнений від внесення проїзної плати (пенсіонери в міському транспорті й ін.). Понесені в зв'язку з цим витрати відшкодовуються транспортній організації за рахунок засобів відповідного бюджету. Проїзна плата вноситься при укладанні договору. Виключення складають перевезення в не маршрутних таксомоторах, розрахунки за перевезення в яких здійснюються після їх завершення.

Основний обов'язок пасажира — сплата проїзних платежів. Придбання квитка й означає виконання даного обов'язку, якщо пасажиру не надане право безплатного проїзду. Пасажир зобов'язаний зберігати квиток до закінчення поїздки і пред'явити його в шляху проходження на першу вимогу посадових осіб, уповноважених на перевірку проїзних документів. Пасажир, виявлений у потязі (на судні, у літаку) без квитка або з квитком, що не дає право на проїзд у даному потязі (на судні, у літаку), зобов'язаний сплатити штраф у встановленому розмірі і, крім того, вартість проїзду до найближчої станції (порту). Потім він або здобуває квиток для подальшого проходження, або віддаляється з потяга (знімається з рейса). Пасажири зобов'язані дотримуватись встановлених правил перевезень [30, с. 378].

Права, що належать пасажиру, різні і можуть бути зв'язані з:

а) висновком і виконанням договору перевезення;

б) зміною спочатку укладеного договору

в) відмовленням від його виконання.

У самому загальному виді вони зазначені в Цивільному кодексі України та конкретизовані в транспортних статутах і кодексах.

Так, відповідно до ст. 911 ЦК пасажир має право:

1) одержати місце у транспортному засобі згідно з придбаним квитком;

2) провозити з собою безоплатно одну дитину віком до шести років без права зайняття нею окремого місця;

3) купувати для дітей віком від шести до чотирнадцяти років дитячі квитки за пільговою ціною;

4) перевозити з собою безоплатно ручну поклажу у межах норм, встановлених транспортними кодексами (статутами);

5) зробити не більше однієї зупинки в дорозі з подовженням строку чинності проїзних документів (квитка) не більше ніж на десять діб, а в разі хвороби - на весь час хвороби;

6) відмовитися від поїздки, повернути квиток і одержати назад повну або часткову вартість квитка - залежно від строку здавання квитка згідно з правилами, встановленими транспортними кодексами (статутами);

7) отримувати повну та своєчасну інформацію про час та місце відправлення транспортного засобу за вказаним у транспортному документі (квитку) маршрутом.

Пасажир може мати також інші права, встановлені іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Таким чином перелік прав пасажира не замикається в рамках транспортного законодавства. Пасажир, що виступає як споживач, має й інші права, що випливають із Закону України “Про захист прав споживачів”.

Насамперед, пасажир має право зайняти місце відповідно до квитка. У випадку ненадання пасажиру місця відповідно до квитка перевізник зобов'язаний надати йому місце хоча б і більш високої категорії без стягування доплати. При згоді пасажира зайняти місце меншої вартості йому повертається різниця. Якщо пасажир відмовляється від запропонованої йому заміни, перевізник повертає вартість проїзду. Крім того, пасажир вправі провозити із собою безкоштовно одну дитину визначеного віку, якщо вона не займає окремого місця. Інші з пасажиром діти провозяться по дитячих квитках з наданням окремого місця.

Пасажир вправі також безкоштовно провозити із собою речі (ручну поклажу) у межах установлених вагових норм. Понад ці норми ручна поклажа може провозитися як багаж за окрему плату. Пасажир вправі зробити одну зупинку на шляху (якщо це можливо в залежності від виду транспорту), попередивши про те перевізника, із продовженням терміну придатності квитка на встановлений час, а у випадку хвороби — на час хвороби (при наявності довідки з лікувальної установи).

Нарешті, пасажир вправі відмовитися від договору до початку перевезення або на шляху проходження. Відмовлення може бути змушеним (хвороба, затримка рейсу і т.д.) і добровільним. При змушеному відмовленні пасажиру повертаються гроші по невикористаному цілком або частково квитку. Наслідки добровільного відмовлення залежать від часу відмовлення. Частина, що повертається пасажиру, вартості проїзду назад пропорційна кількості часу, що залишилась до відправлення транспортного засобу. Вона визначається в транспортних статутах і кодексах.

У випадку припинення договору на шляху проходження пасажиру повертається вартість проїзду за непрослідовану відстань. В усіх випадках повернення проїзних документів з пасажира стягується встановлений збір.

Інша сторона договору - перевізник зобов'язаний доставити пасажира в пункт призначення в терміни, визначені транспортним законодавством. Ці терміни фіксуються в затверджених перевізником розкладах руху транспортних засобів (польотів). Перевізник несе відповідальність за затримку відправлення пасажира, а також за запізнення прибуття транспортного засобу, що перевозить пасажира, у пункт призначення (за винятком перевезень у міському і приміському сполученнях) [30, с. 381].

Відповідальність перевізника настає при наявності його провини і полягає, як правило, в сплаті неустойки (штрафу) у розмірі, встановленому транспортним статутом або кодексом.

Провина перевізника в такому простроченні презумується: він відповідає, якщо не доведе, що затримка або запізнення мали місце внаслідок нездоланної сили, усунення несправності транспортних засобів, що загрожує життю або здоров'ю громадянина, або інших обставин, що не залежать від перевізника. Крім того, при відмовленні пасажира від перевезення через затримку відправлення транспортного засобу перевізник повертає пасажиру проїзну плату [37, с. 863].

Необхідно зазначити, що відповідальність перевізника за заподіяння шкоди життю і здоров'ю пасажира визначається не правилами про договір перевезення, а нормами деліктного права. У цьому випадку перевізник відповідає за заподіяння шкоди життю і здоров'ю пасажира (у тому числі безквиткового), виступаючи як власник джерела підвищеної небезпеки.

Лише на морському транспорті встановлено, що перевізник відповідає за смерть пасажира або ушкодження його здоров'я при наявності провини. Отже, не допускається безвинна відповідальність перевізника перед пасажиром за підвищено небезпечну діяльність по експлуатації транспорту.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що умови, підстави та порядок укладення договорів перевезення пасажирів є майже однаковими на всіх видах транспорту:

- сторонами в таких правовідносинах виступають перевізник та пасажир;

- істотною умовою договору є його ціна, яку сплачує пасажир;

-  основні права та обов’язки сторін є ідентичними.

Система прав пасажирів досить досконала, але тільки при їх узагальненні, при наданні послуг певним видом транспорту дуже велике значення має його специфіка, враховуючи яку задовольнити всі вимоги пасажира досить складно. Таким чином перелічені вище права пасажирів та ознаки відповідальності транспортних перевізників можуть бути лише базою для побудови окремих правовідносин.

Охарактеризуємо розглядуваний вид договорів за ще однією істотною ознакою – формою їх укладення.



Информация о работе «Аналіз основних правових положень перевезення пасажирів та багажу»
Раздел: Транспорт
Количество знаков с пробелами: 154382
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
181780
0
0

... , зі змінами характеру економічної діяльності в цілому. Варто очікувати, що формування цієї бази зажадає ще досить великих зусиль і тривалого часу.   Розділ 3. Договір перевезень вантажів автомобільним транспортом: проблеми та тенденції правового регулювання 3.1 Поняття договору перевезень вантажів автомобільним транспортом У господарському праві категорія договір використовується у ...

Скачать
71585
0
0

... получателя. – Алма-Ата. – 2009. – С. 22. 20.  Брагинский М.И. Витрянский В.В. Договорное право: Кн. первая. Общие положения: изд.-во 2-е, испр. – М.: Юрид. лит. – 2009. – С. 392. 21.  Дозорець О. Договір перевезення вантажу різними видами транспорту: правова характеристика // Підприємництво, господарство і право. - № 7. – С. 22. 22.  Зобов’язальне право: теорія та практика. Навч. посібник для ...

Скачать
267935
94
20

... – 91,9%(2007) – 95,43% (2008) – 95,9%(2009). РОЗДІЛ 3 ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СТЯГНЕННЯ ПДВ В УКРАЇНІ   3.1 Проблеми та перспективи функціонування ПДВ в Україні   Простота, економічні і організаційно-технічні характеристики забезпечили податку на додану вартість переваги перед іншими типами оподаткування обороту або універсальними акцизами [34]. Податок на додану вартість ...

Скачать
46929
5
3

... рентабельність діяльності на 19,92%; збільшення тарифів на 20,86%; зменшення собівартості на 12,51%. Висновки і пропозиції В даній роботі розглянуто пасажирські перевезення транспортного підприємства: ДП МА» Бориспіль» впродовж 2008 року. На протязі періоду підприємство зберігає високий рівень фінансової незалежності й зазначений показник зростає – у 2007 році коефіцієнт фінансової ...

0 комментариев


Наверх