Содержание

Введение 3

1. Поняття фінансового права 4

2. Місце фінансового права в системі права України 8

3. Система і джерела фінансового права 10

4. Фінансове право і наука фінансового права 13

Заключение 16

Список использованной литературы 17


Введение

Громадянське суспільство не може успішно функціонувати та розвиватись без держави. Держава, в свою чергу, як організації публічної влади, неминучою умовою реалізації притаманних їй завдань і функцій передбачає наявність державних фінансів. Державні фінанси — це цілісна система суспільних відносин, пов'язаних з формуванням, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів з метою виконання завдань і функцій держави, а також забезпечення умов розширеного відтворення. Тобто фінансова діяльність держави зумовлена об'єктивною необхідністю і є процесом збирання, розподілу, перерозподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів, що забезпечують практичне виконання функцій державою.

На різних етапах розвитку людської цивілізації зміст фінансової діяльності держави не був однаковим. У рабовласницькому та феодальному суспільствах фінансові потреби держави задовольнялись переважно шляхом встановлення різноманітних натуральних повинностей і зборів. Основними видатками докапіталістичних держав були видатки на утримання монарха та його оточення, державного апарату, будівництво громадських споруд — доріг, портів, храмів, зрошувальних систем тощо, а такс ж видатки на ведення війн. Причому витрати на ведення війн, як правило, перевищували за своїм обсягом всі інші ви­датки держави, разом взяті. Головними доходами держави в цих суспільствах були: надходження від доменів (державного майна) і регалій (монопольного права монарха на окремі промисли і торгівлю певними товарами — сіллю, прянощами тощо), воєнні трофеї, данина з поневолених народів, періодичні нату­ральні і грошові збори всередині країни, повинності, мито, по­зики.

Із занепадом феодалізму та поступовим утвердженням в його надрах капіталістичного способу виробництва все більшого значення стали насувати чисто грошові доходи і видатки держави, а питома вага натуральних зборів і повинностей скорочувалась. Також в історичних рамках феодалізму на межі ХУІ-ХУП століть сталася ще одна епохальна подія у розвитку фінансів — повністю відділилася від власності монарха і стала самостійною державна казна. Саме тоді з'явилися власне кредит, а дещо пізніше — державний бюджет.

Державні фінанси зіграли роль потужного важеля первісного нагромадження капіталу, що мало місце головним чином у ХVІ-ХVIII століттях. З їх допомогою з колоніальних країн у метрополії перекачувались величезні багатства, які потім перетворювались у капітал. Державні податки і позики все частіше стали застосовуватись у виробничих інтересах для створення і розвитку перших капіталістичних підприємств. Важлива роль у нарощуванні первісних капіталів належала системі протекціонізму, яка давала можливість першим вітчизняним капіталістам встановлювати на товари і послуги, що вони виробляли чи надавали, особливо високі ціни, одержувати надприбутки, спрямовувати їх переважно на розширене відтворення.


1. Поняття фінансового права

Основним об'єктивним критерієм поділу права кожної дер­жави на окремі галузі є матеріальний зміст тих суспільних відно­син, які регулюються правовими нормами цих галузей, тобто предметом правового регулювання. Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають в процесі фінансо­вої діяльності держави. Ця діяльність є об'єктивною за своєю сутністю, являє собою процес планомірного збирання, розпо­ділу, перерозподілу і використання централізованих і децент­ралізованих фондів грошових коштів, що забезпечують вико­нання державою своїх завдань і функцій.

До предмету фінансового права належать державні фінан­си, які відіграють провідну роль в системі суспільних відносин. Тому й велика його роль в системі права України. З іншими ланками фінансової системи ця галузь права зв'язана настільки, наскільки регулює відносини, зумовлені акумуляцією коштів в грошові фонди публічної влади, а також використанням цих коштів (наприклад, податкові платежі з фінансових ресурсів підприємств, які засновані на приватній власності).

Для усвідомлення сутності різноманітності і багатства пред­мету фінансового права можна класифікувати фінансові відносини за їх змістом, суб'єктним складом, методами фінансової діяльності, роллю фінансів в житті суспільства тощо. Наприк­лад, за матеріальним змістом фінансові відносини є суспільни­ми відносинами, які виникають при встановленні бюджетної системи, розподілі доходів і видатків між її ланками, складанні, розгляді, затвердженні і виконанні Державного бюджету і звіту про його виконання; збиранні податків і інших обов'язкових платежів до бюджету і позабюджетних державних цільових фондів з підприємств, установ, організацій різних форм влас­ності і населення; фінансування і кредитування; обов'язкового державного майнового і особистого страхування, державних позичках і організації ощадної справи; регулюванні грошово-кредитної і валютної системи.

Підхід з цієї сторони до розкриття змісту предмету фінан­сового права дозволяє побачити, що фінансовим правом регу­люються тільки організаційно-майнові відносини, що випли­вають з владної діяльності держави в особі уповноважених її органів з приводу створення, розподілу і використання нею фондів коштів. В цих відносинах завжди проявляється владно-організуюча роль держави в розподілі і перерозподілі внутріш­нього валового продукту і національного доходу, оскільки дані відносини мають владно-майновий (грошовий) характер.

Однак не всі грошові відносини, в яких беруть участь орга­ни держави з владними повноваженнями, є фінансовими. Частина з цих відносин регулюється іншими галузями права. Так, відносини Ощадного банку (фінансово-кредитної установи, що бере участь в управлінні фінансово-кредитними відносинами) з населенням щодо зберігання вільних коштів громадян регу­люються цивільним правом. Установи банку, що прийняли кош­ти громадянина на зберігання, використовують їх для форму­вання фонду кредитних ресурсів, тобто на основі цивільно-пра­вових стосунків, що мають грошовий характер, виникають фінансові правовідносини.

За порушення адміністративно-правових приписів (скажі­мо, порушення правил дорожнього руху) стягується адмініст­ративний штраф, тобто виникають адміністративно-правові відносини. Сума штрафу, стягнута адміністративним органом, передається для зарахування до бюджету, тобто на базі адміні­стративно-правових відносин, що носять грошовий характер, виникають фінансово-правові відносини, оскільки гроші, стягнені за порушення правил дорожнього руху, спрямовуються на формування централізованого фонду коштів. В об'єктивній реальності суб'єктний склад фінансових правовідносин не об­межується вищенаведеними прикладами. Він значно багатший і змінюється в часі.

Між тим, навіть наведені приклади, що входять до предме­ту фінансового права, засвідчують велику різноманітність і складність об'єкту правового регулювання. Це обумовлено багатоланцюговістю і динамічністю самої фінансової системи, її зв'язку зі всіма структурами суспільного виробництва. У ви­никненні і реалізації фінансових правовідносин завжди особ­ливу роль відіграє держава. Вона забезпечує планомірність і безперервність акумуляції фінансових ресурсів, найбільш до­цільне їх застосування в інтересах суспільства, послідовний кон­троль за правильним використанням фінансових ресурсів.

Нормами фінансового права закріплюються загальні прин­ципи і форми фінансової діяльності держави, методи акуму­ляції коштів до державних грошових фондів, види обов'язко­вих платежів, що використовуються для формування цих фондів, порядок одержання і використання державних грошових за­собів, джерела утворення фінансових ресурсів державних підприємств, організацій, установ і т.д. Регулюючи цю діяльність, держава, в свою чергу, також повинна дотримуватись правил і вимог права. Інакше неминучі колізії надбудови і базису, нега­тивні наслідки для суспільства і держави.

Таким чином, зміст предмету фінансового права в процесі корінних перетворень і будівництва української держави суттєво змінився. З одного боку, значна частина фінансових відносин відійшла від державних в сферу приватних фінансів і стала ре­гулюватись нормами цивільного права. Причому питома вага цієї частини фінансів в Україні у зв'язку з приватизацією буде зростати. Внаслідок цього значно скоротився розмір держав­ного бюджету. Хоч це не означає, що державні фінанси зника­ють. Поки залишається суспільна потреба в державі — немину­че будуть існувати і державні фінанси як неодмінна умова ви­конання нею свого призначення.

З другого боку, в громадянському суспільстві, яке формується в Україні, в порівнянні з тоталітарним, шо йому передувало, до сфери державних фінансів за допомогою обов'язкових платежів і внесків залучаються і приватні фінанси, розширяючи таким чином сферу впливу фінансів держави. Одним із яскравих свідчень цього процесу стало виникнення в Україні всіляких централізованих і децентралізованих позабюджетних фондів, до яких спрямовуються обов'язкові відрахування. Це розширення предмету фінансового права пов'язане з динамікою фінансо­вих відносин взагалі, але в першу чергу — з їх перехідним ха­рактером в даний час.

Другою ознакою відгалуження однієї галузі права від іншої, як відомо, є метод правового регулювання відповідного виду сус­пільних відносин. Основним методом фінансово-правового регулювання тут виступає метод владних приписів. За своєю структурою це органічно цілісна система безперервного впливу на учасників фінансово-правових відносин з метою реалізації ними своїх функцій.

Вона уособлює в собі цілісність юридичних фактів, з якими пов'язане виникнення фінансових правовідносин, правовий статус їх суб'єктів, розподіл прав і обов'язків між ними, види санкцій за порушення приписів правової норми і порядок їх застосування. Інакше кажучи, під методом фінансово-правового регулювання мається на увазі органічна система прийомів і спо­собів безперервного правового впливу на поведінку учасників фінансових відносин, на характер взаємозв'язків між ними.

Метод владних приписів притаманний і іншим галузям пуб­лічного права — конституційному, адміністративному, кримі­нальному.

В них також обсяг прав і обов'язків учасників відповідних правовідносин встановлюється державою. Наприклад, стаття 160 Кодексу України про адміністративні правопорушення за торгівлю з рук у невідведеному місці передбачає попередження або штраф, який накладається особою, уповноваженою засто­совувати покарання в залежності від врахування багатьох фак­торів. Ця особа наділена правом оперативної самостійності.

У фінансових правовідносинах їх суб'єкти таким правом не наділяються. Коло їх прав і обов'язків чітко визначене законо­давцем, а санкції фінансово-правових норм завжди носять точ­но визначений каральний фінансовий характер. Не буває у фінансовому праві і рівності сторін правовідносин. В них дер­жава в особі органа законодавчої або виконавчої влади припи­сує іншій стороні фінансових відносин однозначно визначену і абсолютно обов'язкову міру поведінки, вказуючи одночасно чіткий характер і міру покарання з боку держави у разі невико­нання припису другій стороні відносин. Цей принцип нерівності сторін фінансових правовідносин, правда, не виключає мож­ливості оскарження дій органу, наділеного владними повнова­женнями, в разі перевищення ним цих повноважень, а також одержати відстрочку або розстрочку платежу, якщо з незалеж­них від суб'єкта фінансових правовідносин причин він не може бути внесений у визначений термін. Однак подання прохання про відстрочку, розстрочку або скарги не призупиняє стягнен­ня аж до самого моменту прийняття уповноваженим на це ор­ганом відповідного рішення.

Специфіка методу владних приписів у фінансовому праві проявляється і в самому змісті конкретних правовідносин, в колі органів, що уповноважені державою на владні дії. За своїм змістом фінансово-правові владні приписи стосуються: поряд­ку і розмірів стягнення податків, інших обов'язкових платежів і внесків до бюджету, позабюджетних державних централізова­них і децентралізованих фондів; напрямків використання дер­жавних коштів; порядку і розмірів їх використання і т.д. Такий метод сприяє планомірному наповненню державної казни, цільовому розподілу і використанню державних фінансових ресурсів у відповідності з визначеними державою пріоритета­ми, розробленими програмами і планами.

Метод владних приписів реалізується і під час формування державою своїх ресурсів за рахунок платежів добровільного ха­рактеру — державних позик, казначейських зобов'язань, лоте­рей тощо. Так, держава встановлює умови проведення держав­ної внутрішньої позики, випуску державних казначейських зо­бов'язань, проведення лотерей, які не можуть бути змінені за угодою сторін і є обов'язковими для суб'єктів, що вступили у ці відносини.

Яскраво проявляються відмінності основного методу регу­лювання фінансово-правових відносин і в переліку державних органів, які уповноважені давати владні приписи суб'єктам фінансових відносин. В силу усталеного у всіх державах розпо­ділу компетенції між державними органами основну частину таких приписів видають органи, що спеціально створені для управління державними фінансами. Учасники фінансових відно­син, яким ці органи адресують свої розпорядження, в пере­важній більшості випадків знаходяться у взаємозв'язку з цими органами і залежні від них тільки по лінії фінансової діяль­ності. Це не виключає правового регулювання фінансових відно­син методом владних приписів і по вертикалі (наприклад. Міністерство освіти України — університет). Але в цілому для фінансово-правового регулювання найбільш характерним є використання владних приписав саме в функціональних взає­мозв'язках з органами спеціального управління фінансами дер­жави.

Крім методу владних приписів, фінансово-правовому регу­люванню властиві і інші методи: метод субординації, метод погодження, метод рекомендації і т.д. В даний час вони набу­вають все більшого застосування. Це обумовлено ускладнен­ням суспільних взаємозв'язків, зростанням рівня самостійності суб'єктів фінансових відносин. Наприклад, в законодавстві України міститься перелік місцевих податків і зборів, з числа яких органи місцевого самоврядування мають право вводити платежі на своїй території. Найчастіше ці методи застосову­ються не як самостійні, а в тому чи іншому поєднанні з основ­ним методом фінансово-правового регулювання — методом владних приписів.

Таким чином, фінансове право — це самостійна галузь пуб­лічного права, що регулює суспільні відносини в сфері мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів держави з метою забезпечення виконання нею своїх завдань і функцій.



Информация о работе «Фінансове право в Україні»
Раздел: Финансовые науки
Количество знаков с пробелами: 48486
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
21185
0
0

... на ефективне використання коштів. Слід зазначити, що механізм здійснення контролю в кодексі не розкрито, а його зміст не визначено. Передбачали, що ці питання будуть деталізовані в Законі України «Про державний фінансовий контроль в Україні». Але дотепер не виконано вимоги п. 5 «Прикінцевих положень» кодексу щодо розробки Закону України про державний фінансовий контроль за дотриманням бюджетного ...

Скачать
44458
0
1

... " та деяких інших. Внаслідок конкурентної боротьби в бізнесовому середовищі відбуваються постійні зміни. Тому наведена далі характеристика фінансово-промислових груп є лише базою для роздумів і подальшого аналізу. 2. Характеристика основних бізнес-груп В 2004 р. три українці увійшли до щорічного списку світових мільярдерів американського ділового журналу „Форбс". „Форбс" пише, що зараз в ...

Скачать
105106
7
4

... як правило, з короткострокових вимог і зобов'язань експортерів та імпортерів клієнтів банку 2.4 Визначення основних проблем сучасного стану функціонування фінансових бірж України Основними проблемами сучасного стану функціонування фінансових (фондових та валютних) бірж в Україні є їх практична відсутність у класичному стилі їх функціонування за кордоном. Існуючі монопольні структури – МВРУ ...

Скачать
96187
3
1

... депутатів здійснюють фінансовий контроль спеціальним ревізійним апаратом. Внутрішньогосподарчий фінансовий контроль здійснюється структурними підрозділами підприємств, організацій. Як правило, на підприємствах, організаціях фінансовий контроль виконується головними (старшими) бухгалтерами, працівниками фінансових відділів. Податкові інспекції — це органи оперативного фінансового контролю. Очолює ...

0 комментариев


Наверх