Проблема перекладу в зарубіжній літературі

КУРСОВА РОБОТА

ПРОБЛЕМА ПЕРЕКЛАДУ В ЗАРУБІЖНІЙ ЛІТЕРАТУРІ

План

І. Вступ.

ІІ. Основна частина.

2.1. Види перекладу, типи, форми і методи роботи з ним.

2.2. Методика проведення перекладів на уроках зарубіжної літератури.

3.2. Конспекти уроків.

3.2.1.Оспівування краси, природи та кохання у сонетах В. Шекспіра. Урок компаративного аналізу сонетів.

3.2.2.«Нехай потішить вас маленький скромний дар...».Поглиблений аналіз поезії Поля Верлена.

ІІІ. Висновки.

ІV. Список використаної літератури.

Серед актуальних проблем вивчення зарубіжної літератури особливо широко обговорюється питання про використання на уроках оригінального тексту.

Звісно, ідеальний варіант вивчення творів зарубіжної літератури — в оригіналі. Але поки що це утопічна ідея, актуальними ж залишаються слова М. Драгоманова: "Я мушу признати, що знання західноєвропейських мов дуже мало поширене серед українців, навіть серед університетських і що дуже рідко хто з них, навіть із тих, хто вчиться на філологічному факультеті, читають книжки, наприк­лад, французькі або німецькі... Подумайте ж тепер, яка мусить бути просвіта в цій громаді, коли вона ще збунтується і проти російського письменства?!" [2; 479].

Вершинні твори зарубіжної літератури для більшості читачів стають доступними завдяки художнім перекладам. Художній переклад — це відтворення, передача художнього тексту, який написаний однією мовою засобами іншої мови.

Залучаючи учнів до вивчення кращих зразків світового письменства, важливо формувати їхнє уявлення про художній переклад як унікальне явище у світовій культурі, результат творчого діалогу автора і перекладача.

Завдання на порівняльний аналіз оригіналу та перекла­ду під час вивчення зарубіжної літератури впроваджується дедалі активніше. Зокрема, надзвичайно цікавим і плідним виявляється зіставлення кількох перекладів одного твору. Така робота сприяє розвитку вміння порівнювати літературні явища, допомагає усвідомлювати специфіку художнього перекладу як наслідку діяльності творчої особистості перекладача, а головне — створювати в своїй уяві образ оригіналу.

Завдання на порівняльний аналіз оригіналу та перекла­ду найрізноманітніші. Вони мають бути спрямовані, з одного боку, на те, щоб виявити, який переклад і чому найбільше відповідає ідейно-художнім особливостям оригіналу, наскільки його ідейна, естетична і стилістична концепція як літературного твору відповідає концепції оригіналу, з іншого – з’ясувати значення окремих елементів твору, їхнє ідейно-художнє навантаження (синтаксис, звукопис, лексичне значення окремого слова, строфіка, назва твору, значення останнього речення, абзацу, слова та ін..)

Використання перекладів на уроках зарубіжної літератури є актуальним. Учні усвідомлюють не лише сутність художнього перекладу як творчого процесу і його результату, а й глибше розуміють твори, прочитані в оригіналі. Завдяки перекладним творам учні відкривають для себе реалії життя народів зарубіжжя, пізнають їхню істо­рію, духовний світ.

Учні виявляють неабиякий інтерес до роботи з оригіналом твору та його перекладами. Уроки такого типу зробили навчання цікавішим, інтенсивнішим і більш ефективним.

Тема курсової роботи : «Використання перекладів на уроках зарубіжної літератури в школі».

Метою курсової роботи є дослідження методичної доцільності використання перекладів на уроках зарубіжної літератури.

Завдання курсової роботи: простежити види перекладів;

сфери використання перекладів на уроках зарубіжної літератури;

роль перекладів в процесі вивчення зарубіжної літератури.

Об’єктом нашої роботи є формування навичок перекладу у середніх та старших класах в ЗОШ України.

Предметом є перекладна література на прикладі В. Шекспіра та П. Верлена.

Актуальність полягає в тому, що переклади є одним з важливих елементів сприйняття літератури іноземною мовою. Учні відкривають для себе реалії життя народів зарубіжжя, пізнають їхню істо­рію, духовний світ.

Завдяки перекладам вітчизняне письменство освоює нові жанри, теми, сюжети, літературну техніку.

Теоретичною основою нашого дослідження стали праці таких відомих науковців : Клименко Ж., яка в своїй праці «Порівняння оригіналу і перекладу в процесі вивчення зарубіжної літератури» показала, що питання перекладу є досить актуальним в сучасній методиці. А також надала ряд порад – настанов для вчителя зарубіжної літератури, які мають допомогти йому зорієнтуватися у формах і методах роботи з перекладним текстом, урізноманітнити її. Коптілов В.В. у праці «Першотвір і переклад. Роздуми і спостереження» розкрив питання про переклад, а також про види, форми і методи роботи з ним. Назвав письменників, які пробували себе в автоперекладі. Висвітлив проблему ролі перекладів в процесі навчання. Ненько І. у праці «Не відкидати роботу з перекладом, а вчитися специфіці її проведення», розкрив питання актуальності перекладу. Він переконаний, що відмова від аналізу перекладного художнього тексту означатиме і відмову від курсу зарубіжна література. Висвітлив питання важливості перекладів на уроках. Радчук В. у праці «Хай слово мовлено інакше…» розкрив значення перекладної літератури як важливого чинника формування української нації. Висвітлив питання про роль художнього перекладу у взаємопізнанні народів на різних етапах формування української нації. Ковганюк С. у своїй праці «Практика перекладу» звернув увагу на такі питання, як творча індивідуальність перекладача, особливості перекладу поетичних творів.

Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.

2.1.Про види перекладу, форми і методи роботи з ним

 

Переклад художній — це відтворення засобами рідної мови особливостей чужоземного літературного тексту в не­розривній діалектичній єдності його змісту і форми.

Перше і найголовніше завдання, що постає при цьому, якраз і полягає в майстерному відтворенні перекладачем гармонії цієї єдності. Абсолютизація однієї зі сторін чи нех­тування нею веде до двох цілком протилежних, але однако­во вагомих тенденцій у перекладі. Однак це загальновиз­нане положення про гармонійність поєднання змісту і форми в мистецтві здебільшого порушується: зміст (дух оригіналу) переважає над формою (буквою) в перекладі. Така практика призводить до того, що переклад перетво­рюється в звичайну копію оригіналу, яка втрачає здатність нести читачеві естетичну насолоду.

Не менш шкідливе й надмірне захоплення формою ори­гіналу, копіювання лексики, механічне перенесення в пе­реклад чужих синтаксичних і фразеологічних конструкцій.

Гіркий досвід попередників свідчить, що за фор­малістичного підходу до перекладу з нього зникає легкість, природність поетичного виразу і перед читачем постає « розчленований труп оригіналу» (В. Россельс), а не мис­тецький витвір. Слово саме по собі не звучить у художньо­му творі, якщо воно вирвано із контексту і в перекладеному вірші, поемі, п'єсі чи навіть романі не відчувається міцного внутрішнього зв'язку всіх слів, фраз, поетичних рядків, строф, яв, дій, розділів тощо. Форма літературного тексту — не статична посудина, яка наповнюється певним змістом, а спосіб репрезентації змісту. Звідси й постає ос­новний закон перекладу, влучно сформульований відомим українським теоретиком і практиком художнього перекла­ду С. Ковганюком: «Якщо хочеш гармонійно поєднати фор­му і зміст, то бери зміст оригіналу, але надавай йому фор­ми, властивої твоїй рідній мові» [6;23].

Упродовж століть підхід до перекладацьких принципів істотно змінювався. За епохи Відродження, скажімо, пе­реважали буквальні переклади. Апологетом дослівних версій, зокрема, виявив себе німецький гуманіст і пере­кладач Ніклас фон Віле (XV ст.), який обстоював тезу: «...кожне слово (оригіналу) замінюється таким самим сло­вом (перекладу)». Саме так він перекладав твори Петрарки, Боккаччо, Апулея.

У XVIII ст. під впливом панівної в країнах Західної Європи естетики класицизму з її нехтуванням усього, що не вміща­лося в рамки тогочасних канонів, виникають «прикраша­ючі» переклади, в яких відкидалося все, що було не до смаку читачам. Це так званий вільний переклад із його приписа­ми «суперництва» та «змагання» з авторами оригіналів.

Пізніше перекладачі прагнуть до відповідності першотвору, до адекватної передачі і змісту, і художніх його особливостей.

Плідна перекладацька діяльність видатних письменників переконує, що слід шукати не еквівалент слова, а «перекла­дати» думку, почуття автора оригіналу, душевний настрій ліричного героя, проникаючи у глибину поетики інонаціо­нального твору. Для цього перекладач повинен бездоганно володіти як рідною мовою, так і мовою оригіналу. Переклади не з першотвору, а з інтерпретації іншою мовою чи з дослів­ного підрядкового перекладу не бажані, оскільки це часто призводить до грубих помилок і спотворень.

Поряд із традиційними перекладами творів художньої літератури, які виконуються досвідченими інтерпретаторами, в середині XX ст. виник переклад автоматичний (або ма­шинний). Його здійснює електронно-обчислювальна маши­на на основі спеціально складеної для неї програми. ЕОМ, а в наші дні комп'ютери можуть перекладати лише порівняно нескладні тексти зі спрощеною граматикою та стандартизо­ваним словником, зі словами, що не мають переносних зна­чень. Отже, автоматичний переклад художніх творів немож­ливий, він придатний для перекладу науково-технічної літератури.

Розрізняють також переклади наукових праць, газетно-інформаційних повідомлень і публіцистики тощо, які харак­теризуються насамперед жанрово-стильовими різновида­ми текстів оригіналів. І все ж особливо складний, творчий характер має переклад художніх творів. Найважчий серед них — переклад поезії, оскільки сама природа поетичного твору має чимало відмінностей від специфіки прози (на­явність рими і ритму, значно більша вага окремого слова тощо).

Надзвичайно цікаве і рідкісне явище в художній літературі — авторський переклад, або автопереклад, — тобто пе­реклад художнього твору іншою мовою, зроблений самим автором оригіналу.

Письменники здебільшого віддають перевагу напи­санню нових творів перед перекладом уже написаних іншою мовою. Однак іноді митець все ж перекладає себе самого. Кілька моментів відрізняють такого перекладача від звичайного. Як повноправний господар власного тво­ру, не обмежений у перекладацькій діяльності жодними суто перекладацькими чинниками, він володіє тією «творчою сваволею», яка дозволяє йому переробити власний текст у будь-якому напрямку, змінювати його компози­цію, образи і т. ін. В результаті таких переробок іноді замість перекладу може з'явитися навіть зовсім новий твір. З іншого боку, перекладач-автор, на відміну від зви­чайного перекладача, бачить оригінал, так би мовити, «зсередини», що допомагає йому створити справді повновартісний, мистецьки довершений переклад. Звісна річ, якщо він вільно володіє обома мовами.

Одним із перших серед українських письменників спро­бував себе в автоперекладі Г. Квітка-Основ'яненко, який відтворив російською мовою вісім власних українських по­вістей. І. Франко та Леся Українка перекладали окремі свої поезії німецькою мовою, М. Вороний, М. Рильський -російською.

Перекладачами власних творів російською мовою були і білоруси М. Богданович й Василь Биков, киргиз Чингіз Ай­тматов тощо.

Можна навести для прикладу поезію Миколи Вороного « Sententia » в українському оригіналі та в авторському перекладі з примітками самого Миколи Кіндратовича, висловленими у листі до російського перекладача М. Ушакова.

І сміх, і плач — з одного джерела.

Вони бринять в однім акорді

З глибин таємності Добра і Зла,

Де їх ховають душі горді.

І сміх, і плач — це рідні два брати,

Коли від болю серце рветься

Будь гордим же, не зраджуй серця ти,

Як плаче сміх, як плач сміється.

Автопереклад М. Вороного:

И смех, и плач — из одного русла.

Они дают одни аккорды

Из тьми загадочной Добра и Зла,

Где их таят, кто духом горды.

И смех, и плач — они всегда сродни,

Когда от боли сердце рвется.

Будь гордый же и тайну сохрани,

Как плачет смех, как плач смеется!

«Русло» — конечно, не «джерело», не «родник». Как тяжела строчка: «Где их таят, кто духом горды» (випущено слово «те», кто духом горды»). А во 2-й строфе вместо «род­ные братья» или «братья-близнецы» у меня расплывчатое «сродни». Конец, кажется, приличный»

Авторський переклад не слід ототожнювати з авторизованим. Авторизація (від фр. autorisation — дозвіл) — схвалення автором тексту свого твору до друку.

Це може бути рукописний (машинописний) варіант, внесені автором уточнення та поправки до попереднього видання чи схва­лення нового або ж публікація твору в перекладі іншою мо­вою. Авторизований переклад передбачає, насамперед вільне володіння мовою перекладу, властиве авторові оригіналу, ґрунтовну його орієнтацію в іншомовній стихії — традиціях та звичаях того народу, мовою якого твір перекладається, і Свідченням авторизації є письмова згода митця, участь його в підготовці видання, скажімо, читання коректури тощо.

Авторизованою може бути також інсценізація твору — переробка епічного чи ліричного тексту, тобто спеціально не призначеного для сцени, за законами театрального мис­тецтва. Інсценізація твору виконується іншим митцем, але з дозволу і за погодженням із автором.

Пам'ятаймо, що, на відміну від першотвору, перекладне є самостійним художнім твором і його основна риса — це зв'я­зок із оригіналом. Саме тому, що переклад розглядається в зв'язку з оригіналом, нас так цікавить у цій галузі літерату­ри шлях між початковим пунктом і результатом творчого процесу. Під час вивчення курсу всесвітньої літератури учні, певна річ, весь час мають справу з перекладними текстами, Отож кілька порад - настанов для вчителя зарубіж­ної літератури, які мають допомогти йому зорієнтуватися у формах і методах роботи з перекладним текстом, урізнома­нітнити її.

1.Починати аналіз перекладу треба не з нього самого, а з усвідомлення першотвору в його зв'язках з життям тієї краї­ни і тієї епохи, які в ньому відображені. Треба також знати, яке місце посідає оригінал у творчості його автора і яку роль він відігріє у розвитку літератури. Знання всього цього ство­рить необхідне тло, на якому сприймається першотвір, а також необхідні передумови для подальшого об'єктивного судження про сам переклад.

2.Для того, щоб зробити правильний висновок про відповідність інтерпретації оригіналові, необхідно точно вста­новити, з якого саме тексту перекладав інтерпретатор.

3.При оцінці творчого внеску перекладача важливо зна­ти також його зв'язок із попередніми версіями перекладів даного твору, якою мірою інтерпретатор спирався на колишні переклади або які рішення запропонував сам.

4.Після того, як учень виявить джерела перекладу, він може приступити до головної мети свого дослідження: до аналізу основних принципів самого творчого процесу, тобто перекладацького методу та перекладацької концепції. Інакше кажучи, будь-який переклад складається з певної кількості, залежно від його точності, більшої чи меншої, — якісних відмінностей, яких надав текстові перекладач. Саме відмінності від оригіналу найкраще демонструють метод перекладача та його погляди на відтворення цього оригіналу рідною мовою. А тому аналіз переїзду треба починати із зіставлення його з першотвором і чи не статистичних підра­хунків виявлених відмінностей.

Проте одразу треба застерегти учнів від спокуси без­посереднього зіставлення слів, синтаксичних конструкцій чи асонансів оригіналу з відповідними еквівалентами тексту перекладу (чи навпаки). Запам'ятаймо, перекладаються не елементи тексту: в художньому перекладі відтворюється функція того чи іншого елемента в естетичній цільності оригіналу.

Типи перекладу.

Розрізняють три типи пере­кладу:

1.Внутрішньомовний переклад — тлумачення словес­них знаків за допомогою інших словесних знаків тієї ж мови (наприклад, переклад з давньогрецької на новогрець­ку або адаптація твору для дітей).

2.Міжмовний, або власне переклад — тлумачення сло­весних знаків іншої мови.

3.Міжсеміотичний переклад — тлумачення знаків однієї системи за допомогою знаків іншої системи (на­приклад, літератури — засобами музики, живопису, кіно, театру, хореографії).

Поняття переклад розглядається і в двох інших зна­ченнях:

1.Творчий процес (інколи передається синонімами пе­рекладання, трансляція), який передбачає перетворен­ня тексту оригіналу на текст друготвору.

2.Результат процесу, явище (синоніми друготвір, транслят).

Типи перекладу

внутрішньомовний міжмовний міжсеміотичний

переклад іншим переклад іншою переклад іншою

варіантом тієї самої мовою знаковою системою

мови

Опрацювання зразків міжсеміотичного перекладу сприяє формуванню уявлення учнів про перекладний ху­дожній твір, оскільки, як і міжмовний, цей тип перекладу пов'язаний з інтерпретаційною діяльністю.

2.2.Методика проведення перекладів на уроках зарубіжної

літератури.

У процесі викладання зарубіжної літератури слід враховувати те, що художній перекладний твір порівняно з оригіналом має яскраво вира­жені особливості. Його специфічні риси: вторинність, тобто залежність від об'єкта перекладу, своєрідність комунікативної моделі (автор — пе­рекладач — читач), багатоваріантність реалізацій (оригінал дає поштовх до численних перекладів). Аби не порушувати принципу науковості, у процесі викладання зарубіжної літератури потрібно формувати уявлення учнів про своєрідність, особливість взаємозв'язку оригінального та перекладного творів. Ефективним засобом розв'язання названої проблеми є залучення учнів до порівняння першоджерела й перекладу.

Аби підготувати учнів до такої роботи, важливе ознайомити їх з ос­новами теорії перекладу. Скажімо, старшокласникам, які вже засвої­ли терміни переклад і оригінал, доцільно розкрити сутність поняття художній переклад, звернути увагу на такі питання, як творча індив­ідуальність перекладача, особливості перекладу поетичних творів тощо. Як це зробити — справа вчителя в кожному конкретному класі, а от що саме, які відомості мають входити до цього поняття, належить до інваріантної частини слова вчителя.

Про художній переклад

Як відомо, вершинні твори зарубіжної літератури для більшості читачів стають доступними завдяки художнім перекладам.

Особливої майстерності потребує відтворення поезії, оскільки перекладачеві доводиться дбати ще й про збереження рими, ритму, віршованого розміру першоджерела. Така робота під силу лише тому, хто наділений поетичним талантом.

Отже, художній переклад — це творчий процес, результат якого за­лежите від майстерності перекладача.

Для поглиблення й закріплення цих теоретичних відомостей учите­лю доцільно повести бесіду за такими запитаннями:

— Чим художній переклад відрізняється від перекладів наукових, офіційно-ділових і публіцистичних текстів?

— Поясніть, як ви зрозуміли слова М. Гоголя про художній пере­клад.

— Чи згодні ви з висловлюванням А. Твардовського: "Справжній художній переклад можна порівняти не з фотографією, а з порт­ретом, зробленим рукою митця "? Обґрунтуйте свою думку.

Крім того, старшокласникам можна запропонувати експеримен­тально перевірити можливості комп'ютерного перекладу художньо­го твору, і вони переконаються, що такий переклад не може задо­вольнити. Адже комп'ютер не відчуває художності твору, він придатний для перекладу текстів, позбавлених суб'єктивно-авторських, естетично-асоціативних повідомлень, в яких відсутні засоби художнього зображення.

Порівнянню першоджерела й перекладу може передувати підготовче читання оригіналу на уроці, яке широко використовується в пере­кладацькій практиці.

Зокрема письменник, перекладач С. Ковганюк зазначає, що підготовка до тлумачення тексту починається зі спеціального читання твору, байдуже скільки разів перекладач читав його раніше. Таке читання — своєрідне дослідження тексту, у процесі якого потрібно встановити стиль автора, його образну систему, "сло­весні примхи".

Отже, в перекладознавстві поняття підготовче читання оригіналу має важливе значення й використовується для окреслення кількох про­цесів: власне читання, аналізу оригіналу, встановлення перекладацьких труднощів. У шкільній практиці цей термін доцільно використовувати для назви виду читання, мета якого — визначення труднощів, з якими міг зіткнутися тлумач, перекладаючи твір. Така робота спонукатиме учнів не лише до поглиблення знання мови оригіналу й перекладу, а й усві­домленні майстерності перекладача.

Так, під час підготовчого читання уривка з оригіналу поеми О. Пушкіна "Євгеній Онєгін" (глава сьома, III) старшокласники звертають увагу на особливості фун­кціонування в тексті слова луна:

У ночи много звезд прелестных,

Красавиц много на Москве,

Но ярче всех подруг небесных

Луна в воздушной синеве.

Но та, которую не смею

Тревожить лирою моєю,

Как величавая луна,

Средь жен и дев блестит одна.

Порівнюючи оригінал з перекладом М. Рильського, учні з'ясують, чому перекла­дач удався до заміни російського слова луна на словосполучення зірка ранкова, зоря рання.

Під час уроків та позакласних заходів учитель має можливість запро­понувати учням порівняння оригіналу й перекладу на різних рівнях:

на рівні окремих елементів твору;

уривків текстів;

повних текстів;

варіантів перекладу.

Слід також використовувати різні види порівняння, описані в психолого-педагогічній літературі. Дбаючи про системність у роботі, потрібно визначити твори, у процесі вивчення яких доцільно використовувати елементи компаративного аналізу оригіналу та перекладу. Природно, що серед них найбільше буде поетичних творів По-перше, тому що вони дають можливість найяскравіше продемонст­рувати майстерність перекладача, По-друге, серед репрезентативних пе­рекладів творів, що увійшли до шкільних програм, чимала кількість іншо­мовних версій поезії. Це можуть бути, наприклад, такі твори (за програмою 2001 р.);

Переклади

Г. В. Лонгфелло. "Пісня про ґайавату" (переклад О. Олеся); І. Крилов.

"Вовк та ягня", "Квартет" (переклади М. Терещенка).

Р. Бернс. "Джон Ячмінь "(переклади М. Лукаша, В. Мисика), Р. Л. Стівенсон. "Вересовий трунок" (переклад Є. Крижевича).

Г. Гейне. "Самотній кедр на стромині" (переклад Л. Первомайського),

С. Єсенін. "Відгомоніла золота діброва" (переклад В. Коломійця).

В. Шекспір. Гамлет" (монолог Гамлета,. переклади Л. Гребінки, Г.. Кочура), сонет 130 (переклади Д. Паламарчука, Д. Павличка); Дж. Байрон. "Хотів би жити знову горах..." (переклад Д. Паламарчука); О. Пушкін. "Євгеній Онєгін" (уривок, переклад М. Рильського).

О. Блок. "Весно, весно, без меж і без краю..." (переклад Г. Кочура);

Порівняння заголовків та епіграфів доцільне і тоді, коли вивча­ються епічні та драматичні твори. Часом перекладач знаходить точ­ний еквівалент назви твору, аби повністю зберегти авторський задум; в історії перекладу відомі й інші варіанти передачі тлумачем заголовка.

Часткове збереження заголовка.

Особливо цікавим розгляд цього варіанта є в тому випадку, коли на шляху перекладача трапляються багатозначні слова, які мають кілька варіантів перекладу. На підсумковому етапі вивчення епопеї Л. Толстого "Війна і мир" учням можна запропонувати поміркувати над смислом назви твору і, порівнявши заголовки оригіналу та пе­рекладу О. Кундзіча, зробити висновок про труднощі, які постали перед перекладачем. Таке завдання сприятиме створенню проблем­ної ситуації, розв'язання якої потребує відповідей на низку запитань:

– В якому значенні слово мир використовується в романі Тол­стого?

– Як це слово перекладається українською мовою?

–Поміркуйте, чому перекладач зупинився на варіанті «Війна і
мир», а не «Війна і світ»?

Підсумовуючи роздуми учнів, учителю доцільно повідомити, що за часів Л.Толстого в російській мові існувало два слова: мир у значенні відсутність війни і мір — громада людей, народ. Сам пись­менник таємниче слово в назві твору писав по-різному: як з і, так і з и.

Далі доцільно звернути увагу учнів на те, що український варіант "Війни і миру" підготував дбайливий вітчизняний теоретик і практик перекладу О. Кундзіч.

Завчасно підготовлений учень може зачитати уривок зі статті О. Кундзіча

Аби допомогти учням зрозуміти перекладацьке рішення О. Кундзіча, слід націлити їх на роботу з російсько-українським словником. З його допомогою школярі встановлять, що в українській мові основні значення слова мир перекладаються не однією лексемою, а кількома: світ (окружение человека, внутренний мир); всесвіт (вселенная); громада, мир (сельская община); мир (отсутствие враждьі, войны, ссоры, соглашение); згода, злагода (согласие), замирення (прекращение войны).

Отже, зважаючи на особливості мов, під час перекладу неможливо цілком зберегти символічне значення заголовка твору. Вибір варіанта "Війна і мир" є найбільш вдалим, оскільки слово оригіналу мир в українській мові передається аналогічним відповідником тоді, коли йдеться саме про ті значення, які мали російські слова мир і мір у XIX ст.

Наведений приклад допоможе учням зрозуміти, що іноді повністю зберегти смислове навантаження заголовка неможливо через відмінності двох мовних систем.

Повна зміна заголовка

До такого варіанта передачі назви твору перекладачі вдаються з різних причин: коли висловлюють власний погляд на оригінал або коли намагаються його витлумачити, зробити доступнішим для читачів.

Під час вивчення роману Ф. Достоєвського можна розповісти уч­ням, що в перекладі цього твору німецькою мовою його назва у різних перекладачів звучить по-різному: "Verbrechen und Stafe" ("Злочин і кара") та "Schuld und Suhne" ("Вина й спокута") — і запропонувати їм, порівнявши заголовки, зробити висновок про позиції перекладачів.

Щоб націлити учнів на врахування принципу диференційованого підхо­ду до відтворення оригіналу, можна запропонувати їм таку пам'ятку:

Як порівнювати оригінал і переклад

1. Визначте художні особливості оригіналу. З'ясуйте, які еле­менти в ньому відіграють найважливішу роль.

2. Простежте, до яких змін удається перекладач (звертайте ува­гу на пропуски, заміни, нові елементи в перекладі).

3.Поміркуйте, чим можна пояснити зміни в тексті перекладу.

4. З'ясуйте характер втрат (основні чи другорядні елементи твору)

5.Зробіть висновок про близькість оригіналу й перекладу

Художня домінанта — провідний образ твору.

Наприклад, художньою домінантою "Циганського романсеро" Ф. Гарсіа Лорки є образ жінки — провісниці долі (в оригіналі позначається словом Іипа, яке в іспанській мові жіночого роду). Цю інформацію можна повідомити учням ще перед читанням твору і запропонувати їм віднайти перекладацьке рішення, завдяки якому вдається зберегти най­головніше в оригіналі — художній образ. У подальшому учні із заці­кавленням перевірять свої передбачення, а водночас зрозуміють, чому в перекладі М. Лукаша іспанське слово Іипа (місяць) передається дво­ма словами — царівна Місяцівна: Адже слово місяць в українських читачів аж ніяк не асоціювалося б із образом жінки.

Художня домінанта — граматична форма вірша

Яскравим прикладом такої художньої домінанти є вірш А. Фета "Шепот, робкое дыханье...". З метою звернення уваги десятикласників на специфіку цієї поезії можна запропонувати їм уривок зі статті Д. Благого "Граматика поезії (Про один вірш Фета)".

У словниковому його складі переважне місце посідають іменники (двадцять три із загальної кількості тридцяти шести слів; крім того, в ньому є ще сім прикметників, два прислівники та сполучник і, що повторяється чотири рази). Водночас зовсім відсутня друга головна частина мови — дієслово. Цьому відповідає і синтаксична будова вірша: за наяв­ності п'ятнадцяти підметів немає жодного — знову-таки другого головного члена речення — присудка...

Після читання уривка зі статті доцільно запропонувати учням по­рівняння оригіналу згаданого вірша та його перекладу М. Рильським, що дасть можливість увиразнити майстерність перекладача, який зберіг бездієслівну форму вірша.

Художня домінанта — музичність

Одинадцятикласникам, які вивчають французьку мову, можна зап­ропонувати порівняти звучання "Осінньої пісні" П. Верлена в оригі­налі та в перекладі Г. Кочура, беручи до уваги такі запитання:

—Який настрій проймає обидва тексти?

—З твором якого виду мистецтва вони асоціюються?

—Завдяки яким художнім засобам звучить у них голос осені?

—Чи є обидва тексти яскравою ілюстрацією до верленівської формули ''Найперше — музика у слові"?

Важливо наголосити на тому, що переклад, як і оригінал, зверне­ний до читача не зоровими, а звуковими можливостями слова. Саме завдяки звукопису і мелодійності в обох текстах відчувається ме­ланхолійний настрій. Художні образи (протяжне ридання скрипок і дзвін годинника), створені поетом і передані перекладачем, спра­ведливо називають звукообразами.

Підсумовуючи, слід ознайомити учнів з висловлюванням В. Радчука: "Вірність перекладу "Осінньої пісні" полягає не в дотриманні чіткої логіки, яку тут важко знайти ., а в передачі експресивної функції, яку виконує нагнітання співзвуч, тональний рух, мелодійне переплетіння сонантів, носових і чистих, довгих і коротких голос­них, у втіленні верленівської формули De la musique avant toute chose, яку слід розуміти, знову ж таки, не абстрактно, а як вказівку.на те, що музичність повинна бути на першому місці в поетичній ієрархії і що така ієрархія існує" [12; 5].

Отже, порівняння першоджерела та оригіналу сприятиме усвідом­ленню учнями не лише сутності художнього перекладу як творчого процесу і його результату, а й глибшому розумінню творів, прочитаних в оригіналі. Цей прийом доцільно використовувати під час розгляду окремих елементів текстів або аналізу поетичних творів невеликого обсягу, які є яскравими зразками перекладацької майстерності.

Залучаючи учнів до вивчення кращих зразків світового, пись­менства, важливо формувати їхнє уявлення про художній пере­клад як унікальне явище у світовій культурі, результат творчо­го діалогу автора і перекладача. Як слушно зазначає І. Ненько, акцентування на зв'язку перекладних творів з оригіналом є обо­в'язковою умовою ефективності шкільного предмета "Зарубіж­на література" [9, 21].