ДИПЛОМНА РОБОТА
Прийоми сатиричного зображення у романі Дж. Свіфта «Мандри Гуллівера»
Вступ
Великий англійський сатирик Джонатан Свіфт одна з найскладніших постатей в історії світової літератури. Життя і творчість письменника були настільки неоднозначними, що в працях та статтях свіфтознавців ще й досі існують різні, а деколи полярні точки зору на його творчий спадок. Зіставляючи їх між собою, можна окреслити коло «свіфтівських парадоксів» і проблем, довкола яких розгоралися гарячі суперечки: політичне обличчя Свіфта, співіснування в ньому політика і митця (деякі літературознавці не вважали його твори художніми, визначаючи їх тільки як політичні виступи); якому століттю належить думка Свіфта; чи є його твори просвітницькими; нарешті, чим є сатира письменника – насмішкою над людською природою і розумом чи гуманістичними творами, спрямованими на «виправлення людства, і звідси, ким є Свіфт – великим гуманістом чи людиноненависником. Проте ніхто не відмовляв йому в політичній проникливості, громадянській мужності та темпераменті бійця. Всі ці риси втілилися в його творах – палких памфлетах, в’їдливих сатирах, романі «Мандри Гуллівера», який став своєрідним синтезом Свіфтових творчих і філософських пошуків. Сама строкатість цих наявних у дослідницькій літературі матеріалів й обумовлює актуальність теми даного дипломного проекту.
Теоретичну базу цієї роботи складають узагальнюючі висновки численних авторитетних авторів. Критики звертали увагу на творчість Дж. Свіфта вже починаючи з др. полов ХУІІІ ст. У 1781 р. було надруковано працю молодшого сучасника Світа С. Джонсона «Життя Свіфта», а 1814 р. – В. Скотта «Мемуари про Джонатана Свіфта».
Величезний літературний спадок Д. Свіфта, його прозові і віршовані сатири, памфлети, проповіді, відкриті листи, трактати з питань церковної політики, журнальні огляди внутрішнього і міжнародного життя країни і т.д., становить і нині велику цінність для істориків Великобританії. Він проливає світло на суспільно-політичний розвиток, побут і звичаї Англії на межі ХУІІ-ХУІІІ ст., характеризує розвиток культури і літератури Нового часу, зокрема виникнення і становлення просвітницької думки. Крім істориків, творчість Світа цікава для філософів, адже в його творах вони знаходять відповіді на важливі питання доби, зокрема про «природну людину», роль науки в прогресі суспільства і моральному розвиткові людства, сенс буття людини, саморозкриття особистості.
В англійському літературознавстві існує ряд цікавих праць, в яких різнопланово і оригінально висвітлюються різні аспекти діяльності Дж. Свіфта. Такі автори, Як Ірвін Еренпрайс, Денніс Джонстон, Майкл Фут, Джон Росс, Р.Кінтана, Мейнард Мек та ін. здійснили значний внесок у нове тлумачення образу англійського сатирика і його багатосторонньої епохи. Число критичної літератури про Свіфта та його творчість зростає з кожним роком, що свідчить про неабиякий інтерес до нього, зокрема й в нашому літературознавстві як радянської доби, так і сьогодення.
Важливим для розуміння особи митця і його творчих концепцій стали багатьох інших літературознавців, Після першої монографії, якого стала видана 1891 р. у Петербурзі книжка В. Яковенка, залягла майже тридцятирічна пауза, але згодом з’явилися цінні та фундаментальні дослідження М. Левідова, М. Заблубовського, О. Анікста, О. Дейча, В. Муравйова, Д. Урнова, Є. Брандіса, О. Веселовського, І. Дубашинського, М. Нерсесової, М. Розумовської та ін. У цих студіях розглянуто майже всі аспекти життя, творчості, політичної діяльності, світогляду, філософії Дж. Свіфта. Особливо цікавими й багато аспектними є праці В. Муравйова «Джонатан Свіфт» та «Мандри з Гуллівером», остання є своєрідною мандрівкою різними країнами разом з Гуллівером. Автор у своїх книгах розповідає про те, як виник задум сатиричного шедевру Світа, атмосферу містифікації і таємниці, які оточували публікацію твору, бурхливу реакцію сучасників, прослідковує внутрішню динаміку свіфтівської сатири, її стилістику. Самобутньою, сповненою фактами із життя Свіфта та його сучасників, є праця І. Дубашинського «Мандри Гуллівера» Джонатана Свіфта». Окремим аспектам, зокрема жанровій своєрідності твору англійського сатирика, присвячені статті літературознавця «Жанр «Мандрів Гуллівера», «Гуллівер мандрує у віках», «Народження Свіфтівської сатири».
Значну цінність для з’ясування творчої манери сатирика, особливостей його світогляду та концепцій становлять дослідження Б. Бегака, Е. Брандіса, О. Веселовського, З. Гражданської, О. Дейча, А. Єлістратової, Б. Шалагінова, О. Штейна, С. Тураєва та ін. Окремі питання, важливі для розуміння творчої особистості, всіх її складностей і парадоксів, розглянуто у статтях С. Гречанюка («Світ: ерозія утопії чи віри в людину?»), Ю. Кагарлицького («Рабле, Свіфт, Вольтер», «Чи був Свіфт науковим фантастом?»), О. Катюхи («Гуллівер полемізує з Робінзоном»), О. Ніколенко («Джонатан Свіфт»), А. Ромма «Перевтілення» Джонатана Світа»), М. Соколянського «Парадокси Джонатана Свіфта») тощо, загальнотеоретичних працях Ю. Борєва, Ю. Віппера, І. Волкова. Однак малодослідженим залишаються такі аспекти творчого методу Світа, як стилістика, поетика його творів, засоби сатири.
Враховуючи досвід і доробок дослідників творчості Дж. Свіфта, ми ставимо собі за мету зосередитись на вивченні особливостей сатиричного зображення у романі «Мандри Гуллівера». Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких конкретних завдань:
- визначити на якому літературному та суспільно-історичному тлі, коли і як зародились сатиричні твори Дж. Свіфта;
- конкретизувати роль традиції у формуванні особливостей творчого методу англійського сатирика;
- висвітлити історію створення сатиричних творів Свіфта (памфлетів, статей) і роману «Мандри Гуллівера» як синтезотворчих шукань письменника;
- з’ясувати жанрову природу роману Свіфта;
- розкрити розмаїтість та оригінальність світоглядно-філософських і тематичних пошуків автора, що лягли в основу роману;
- проаналізувати прийоми і засоби сатири, особливості побудови фантастичного світу «Мандрів Гуллівера»;
- конкретизувати коло проблем, які стали об’єктом свіфтівської сатири;
- визначити особливості втілення авторської позиції в сатиричному творі.
Об’єктом дослідження є сатиричні твори Дж. Свіфта, зокрема роман «Мандри Гуллівера».
Предметом дослідження є особливості сатиричного зображення, засоби і методи створення комічного у творі Дж. Свіфта.
Методи дослідження: у дипломній роботі поєднано проблемно-стильовий підхід, системний, історико-генетичний, типологічний методи наукового дослідження літературних явищ.
Теоретичне та практичне значення дипломної роботи полягає у певному внеску у вивченні творчої біографії Дж. Свіфта, індивідуального стилю сатирика. Результати та матеріали роботи можуть бути використані в лекційних курсах з вивчення творчості Дж Свіфта та історії англійської літератури ХУІІІ ст., при проведенні семінарів з проблем традиції і новаторства сатиричної літератури, поетики, при написанні курсових робіт.
Структура роботи. Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.
1. «Він мав таланти Лукіана, Рабле та Сервантеса… Його розум служив благородним цілям…»
1.1 Парадокси життя та творчості Джонатана Свіфта
Великий англійський сатирик Джонатан Світ є однією з найскладніших постатей в історії світової літератури. Свого часу Вальтер Скотт відзначив у світа як письменника і людини «цілу низку парадоксів» [77; 61]. У світовій свіфтіані важко відшукати дві абсолютно адекватні оцінки творчості цього художника. Зіставляючи ж полярні точки зору, не можна не дивуватись розлогій суперечності багатьох рецепцій. Справді Свіфта водночас вважали письменником-просвітителем і людиноненависником, дидактиком і потішником, пророком і консерватором у смаках, людиною дантівської цільності та безкомпромісності і кондотьєром-утилітаристом. Складною була особиста доля Світа, складним і суперечливим є сприйняття його спадщини нащадками.
Джонатан Свіфт був англійцем, але мав тісні зв’язки з Ірландією. Тут він народився, прожив довгі роки, разом з ірландськими патріотами боровся проти англійського гнуту. В Дубліні він помер і був там похований.
Народився Свіфт 30 листопада 1667 р. Дядько письменника, адвокат Годвін Свіфт, влаштувався в Ірландії, за ним потягнулися його брати. Джонатан Свіфт-старший, батько письменника, встиг отримати місце наглядача судових засідань в Дубліні й помер у двадцятип’ятирічному віці, залишивши сім’ю в злиднях. Родовід письменника нараховує кілька поколінь, англійських священиків. Тому Годвін Свіфт, взявши опіку над небожем, віддав його в школу Кілкенії, а потім відправив до Риніті-коледжу в Дубліні (1682 р.), де майбутній письменник мав студіювати богослов’я, щоби за сімейною традицією стати священиком.
Свіфт мав характер діяльний, честолюбний й іронічний. Він чудово усвідомлював свою виняткову інтелектуальну обдарованість. Втративши змалку батьків, він знаходив єдину втіху в читанні книжок, що допомогли йому розвинути розумовий потенціал. Ще студентом міг по вісім годин, не відриваючись, просиджувати на книжкою. Свіфт мав вражаючу пам’ять і хист дотепника, які пізніше не соромився застосовувати проти видатних осіб (серед його жертв був, зокрема, Д. Дефо [91; 2].
Ще з юнацьких років Свіфт прагнув до активної політичної діяльності. Політичне життя тодішньої Англії заплутало у свої тенета і роздрібнило гострий практичний розум Свіфта, отруїло його світогляд скепсисом, але підготувало тим самим ґрунт для яскравої сатири, завдяки якій він назавжди увійшов до історії світової літератури.
Серед багатьох свіфтівських парадоксів виділяють кілька основних проблем, одна з яких – політичне обличчя Свіфта. «Війна всіх проти всіх», – так визначив людські стосунки у сучасному суспільстві видатний філософ ХУІІ ст. Т. Гоббс [77; 61]. Ці слова автора «Левіафана» були добре відомі Свіфтові, він процитував їх у рапсодії «Про поезію». «Англійська дійсність ХУІІ ст. Чудово ілюструвала цю тезу Гоббса. Пуританський рух, криза монархії, наступ Кромвельської армії, страта Карла І, реставрація Стюартів, бунт Монмаута, «славетна революція» 1688 р. Свіфт народився після того, як відгриміло багато революційних бур, але значною мірою він залишився людиною бурхливого ХУІІ ст. Політичні пристрасті не вляглися й після компромісу 1688 р. вони лише увійшли у більш-менш стабілізоване річище. Не лише в епоху збройних зіткнень, а й період запеклих парламентських боїв кожний мислячий англієць мусів визначити свою власну позицію у цій «війні всіх проти всіх» [77; 61].
На початку ХУІІІ ст. в Англії сформувалися дві політичні партії – віги і торі. Віги виступали за конституційну монархію, а торі підтримували феодальне дворянство. Але, почергово приходячи до влади, обидві партії дбали не про долю народу, а про власні вигоди. Тісно пов’язаний з родинними стосунками з вігами, Свіфт виступає спочатку на боці цієї партії. Саме як прихильник вігів він виходить уперше на арену політичної боротьби 1701 р. Як зауважує М. Соколянський, безпосередня участь літераторів у політичних боях була в той час типовим явищем [77; 61]. Памфлет Світа «Промова про розлади в Афінах і Римі «подав чималу допомогу верхівці вігів. Не можна не згадати й про участь Світа у віхівській пресі. Які відомо, для журналу Стіля й Аддісона «Базіка» Свіфт написав один номер повністю, десять номерів частково і два вірші [63; 13]. Ім’я фантастичного джентльмена Ісаака Бікерстаффа, від якого йшла вся інформація «Базіки», теж ввів до літературного вжитку Свіфт.
Та з листопада 1710 р. Свіфт пише вже в торійській газеті «Дослідник», завдаючи серйозних ударів вігам. Відома і його дружба з торійським лідерами Гарлі та Болінгброком. Вчорашні друзі Світа – віхівські літератори – стали його завзятими опонентами. Саме в цей період Світа називають «міністром без портфеля», негласним радником торійського міністерства. В цей час тривала виснажлива для Англії війна з Францією за «іспанську спадщину». Він критикує вігів, прибічників війни, у своїх памфлетах («Поведінка союзників і колишнього міністерства у теперішній війні» та ін). Коли 1713 р. війна завершується Утрехтським миром, багато хто пов’язує цю подію із заслугами Свіфта-памфлетиста і називає мир «свіфтівським» [93; 2].
Свіфт сподівається одержати від королеви Анни давно жадану винагороду – високу духовну посаду, проте отримує набагато скромнішу посаду декана собору св. Патріка в Дубліні, куди мусів поїхати дуже розчарованим і роздратованим. Одні історики вважають це підвищенням, вбачаючи у ньому підтримку з боку впливових лондонських друзів і однодумців Свіфта, а Г. Анікін і Н. Михальська у своїй «Історії англійської літератури» дійшли висновку зовсім іншого: «Насправді, це означало заслання» [3; 117].
Невдовзі королева помирає, трон посідає Георг І з династії Ганноверських курфюрстів. Болінгброк рятується втечею до католицької Франції. Влада переходить до вігів, головою кабінету стає Роберт Уолпол. Хоча Свіфт відчуває себе ображеним дублінським призначенням, – відзначає
Б. Шалагінов, тепер його скромна посада вдалині від столиці слугує йому за надійний притулок. Крім того, тут він пише серію памфлетів проти нового уряду на захист прав ірландського народу. Тут народжується головний твір сатирика – «Мандри Гуллівера» з усією гамою почуттів, що хвилювали дублінського в’язня: від жовчного гніву на свою долю в І частині до повного розчарування у людині» [91; 1].
С. Гречанюк у статті «Свіфт: ерозія утопії чи віри в людину» заперечує як кар’єристські розрахунки сатирика так і «Мандри Гуллівера» як наслідок глибокого розчарування. Автор наводить слова одного з найсерйозніших радянських дослідників О.А. Анікста, який недвозначно писав «Свіфт розраховував, що його наближеність до міністрів хоча б тепер дасть йому єпископство в якомусь з англійських округів. Але велика риба знову вислизнула з рук» [24; 197]. С. Гречанюк зауважує: «Від цих слів Свіфт, звичайно ж, не стане меншим, але чи не втратимо на тому щось ми самі? Не хочеться, дуже чомусь не хочеться думати, ніби Свіфт сів за «Мандри Гуллівера» через те, що зазнав прикрощів і образ, що не вдалася кар’єра, не матеріалізувалися шанолюбні плани. В.С. Муравйов порівняв цю книжку з шовковим шнурком, який султани посилали пашам, аби ті повісилися. Кара? Помста? Та ні ж бо! Якби Свіфт дуже хотів великої риби, то не покинув Лондон і своїх впливових друзів – уряд торі ще залишався при владі, канцлер-скарбник і державний секретар могли посприяти. А він, бач, на все махнув рукою. Чи не тому, що зазнав розчарування в іншому, куди важливішому?» [24; 197–198].
М. Соколянський з цього приводу висловлює думку, що зберігаючи найцільніше уявлення про творчу натуру Свіфта, не можна не помітити, як своєрідно співіснували в ньому політик і митець. Іноді на перший план виходив політик з пристрасністю борця, яка підпорядковувала в собі художника. І з цією пристрасністю сполучалися наївні надії: на те, що торі покладуть край війні за іспанську спадщину та війнам взагалі, що нові владоможці поліпшать життєві умови ірландського духівництва і т.ін. Не мізантропія і утилітаризм керували світом у політичних боях, а активне співчуття до людей, яке дуже часто оберталося простодушною наївністю. Свіфт перейшов до іншого табору, коли йому здалося, що торі та віги «обмінялися принципами у ставленні до війни. Насправді ж вузько партійні інтереси заступали будь-які принципи і одним і другим [77; 63]. Мав рацію дослідник просвітницької літератури Леслі Стівен, відзначаючи, що для Свіфта «слова «віг» і «торі» виглядали анахронічними. Єдине, що його справді цікавило, – це питання миру і війни» [77; 63].
Особливо повно і яскраво Свіфта як людину розкрито у «щоденнику для Стелли» (1710–1713), зміст якого складають його листи до коханої Естер Джонсон. Він був старший від неї на 14 років. Естер була єдиною в житті сердечною симпатією, відтоді як він познайомився з нею, восьмирічною дочкою економки Темпля, ще коли був секретарем лорда. ЇЇ смерть 1728 р. була для нього сильним ударом і похитнула його здоров’я. Дедалі частіше зазнавав письменник виснажливих нападів головного болю, які зрештою призвели до важкої душевної хвороби. Свіфт передчував свій кінець. Якось, прогулюючись парком з поетом Едвардом Юнгом, він показав на в’яз із засохлою верхівкою, і сказав: «Ось і я так почну помирати – з голови». Свіфт похований вдячними парафіянами-ірландцями як національний герой у соборі, деканом якого він був 32 роки. На плиті викарбовано напис латиною, який він сам склав: «Тут упокоївся Джонатан Свіфт, декан цієї церкви, і жорстоке обурення вже більше не може ятрити його серце. Іди, мандрівнику, наслідуй, якщо можеш, ревного поборника мужньої свободи»
0 комментариев