Філософія і світогляд

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

«Філософія і світогляд»

Виконала:

Костенко Л.М.

План:

1. Зміст поняття "Філософія", її специфіка.

2. Філософія як світогляд. Міфологія, релігія, філософія і наука.

3. Основні напрямки філософської думки.

1.  Зміст поняття "Філософія", її специфіка

В перекладі з давньогрецької "філософія" – то є любов до мудрості. Виникнення філософії є історичний перехід від міфологічних схем та забобонів, що їх традиційно накидали людям жерці до самостійного мислення про навколишній світ і людину.

Мудрості навчити не можна. Вона або є, або її немає. Але можна навчитися філософії, котра, якщо вона вдало співпадає з життєвим досвідом, може перетворитися навіть на щось більше, ніж тільки устремління до мудрості.

За Аристотелем, люди почали філософствувати, уникаючи незнання та її здивування.

Здивованість навколишнім світом є постійним початком для філософії і її вічним ресурсом.

Філософія - це знання про всезагальне. Саме таким буде найбільш коротке її визначення і а той же час воно таке, що схоплює її головну суть.

Філософія теоретично обґрунтовує і зміст, і засоби досягнення узагальнених знань про світ.

2.  Філософія як світогляд. Міфологія, релігія, філософія і наука

Світ - це вся дійсність е цілому - і космос, і земна природа, і сфера людської комунікації - все, з чим ми стикаємось і все, що активно впливає на нас. Багатоманітність і складність світу одночасно своєю передумовою має суттєву єдність. Частин світу багато, але світ один. Це можливо тому, що світ є цілісність, яка не зводиться просто до суми частин. Така впевненість виходить з будови нашої свідомості, з принципу її само тотожності, Ця остання означає досить просту річ: "Я" - це завжди "Я", а не хтось іще. Передумовою існування саме такої свідомості є певна будова світу. Якщо існує єдність світу то повинна існувати і певна сутність, основа, котра цю єдність виконує. За таку першооснову, або субстанцію, де знімається вся роз'єднаність природного світу філософи приймали (при всій розмаїтості назв, які вони їй давали) або матеріальне начало, або світову душу, які приймалися за ту первинну засаду світу, з якої все виходить і куди все повертається.

Ті, хто такою першоосновою вважають матеріальне, чуттєво конкретне називаються матеріалістами. Інші, котрі за таку основу брали світову душу або ідея є ідеалісти. Очевидно, що прийняти за первинне те чи інше начало залежить від самопочуття людини в цьому світі, від того, яке місце відводить вона собі в ньому; від того, в якому відношенні до вищезгаданого ланцюга світових подій вона себе почуває; хтось знаходиться взагалі поза ним, інший тримає його в своїх руках, а ще когось він душить і стискає.

Система образів і понять, які розкривають відношення людини до світу, визначають її місце в цьому світі, її призначення в ньому і, кінець кінцем, впливають на її імовірну долю називається світоглядом. А питання про співвідношення світобудови і людини є принципово важливим світоглядним питанням. Це співвідношення полягає в наступному: неможливо пізнати людську сутність, якщо не пізнати світ в якому вона живе, і продуктом якого є, як і навпаки - неможливо щось знати про світ, не пізнавши людину. Отже людина і світ - це єдність, що пізнає саму себе.

Ні одна з окремих наук не ставить питання про відношення людини до світу в цілому, це специфічно філософське питання. Разом з тим філософія не є єдиним типом світогляду, у всякому разі, історично не першим. Найдавнішою формою світогляду є міф. Міфологія як система міфічних уявлень виникає на самій ранній стадії суспільного розвитку.

Слово міф можна перекласти як переказ, сказання. Для нас "міфічний" означає майже те ж, що "фантастичний", бо в ментальності сучасної людини проводиться чітка грань між реальним і нереальним, справжнім і недостовірним. Міфологічна свідомість такої різниці не знала, бо вона розвивалась з найдавніших уявлень про тотожність людини і природи, наслідком чого був вимір останньої в людських масштабах і оснащення її людськими ж якостями. Це і є стадія міфологічного світогляду. Затим наступає стадія, коли виникає потреба перетворювати історично змінні, перехідні аспекти власного буття, піднятися до абсолютного, вічного, відкрити аналогічні природнім причинно-наслідкові зв'язки в самому собі, тим самим виокремившись із природного ланцюга подій.

Філософія зароджується як намір вирішити світоглядні проблеми засобами розуму. На відміну від релігії філософія винесла на перший план інтелектуальні аспекти світогляду. На відміну від міфології та релігії вона є не просто світовідчуттям та світовідношенням, а перш за все - світорозумінням. Філософія це не чуттєвий, а мислячий світогляд. Всі форми світогляду так чи інакше відображують безкінечне, але міфологія робить Іде через образи, релігія - через людську уяву, а філософія - з допомогою системи понять.

В рамках культури древнього світу філософія була єдиною формою теоретичного освоєння дійсності і тільки близько ХVI-ХVII ст. поряд з філософією формуєте ся наука як особливий суспільний інститут, коли окремі науки починають засвоювати ті чи інші області природи і суспільства. Та наука так і залишається зануреною у кінчений матеріал, і відмінність філософії від неї полягає в тому, що вона не обмежена рамками людського досвіду, чи спеціальних експериментів, а спрямовує свою увагу саме на ті речі, що знаходяться поза ними. Саме цей універсалізм є невід'ємною ознакою, або атрибутом саме філософського знання, що й знайшло відображення в таких образах філософії як "пані всіх наук", "цариця наук" чи "мати наук".