Войти на сайт

или
Регистрация

Навигация


Міністерство освіти і науки України

Донецька державна академія управління

Кафедра правознавства

ДИПЛОМНА РОБОТА

з дисципліни: «Історія держави і права»

на тему: « Характеристика Конституція 1919»

виконала: студентка 5 курсу

групи П-03-1

перевірила: к.ю.н., доцент

Мізіліна Л.Ю.


ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. УТВОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ РАДЯНСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ ТА ЗАРОДЖЕННЯ ПРАВА УСРР, ЯК ПЕРЕДУМОВА СТВОРЕННЯ ПЕРШОЇ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

1.1 Радянське державне будівництво в Україні в умовах громадянської війни та воєнної інтервенції (весна 1918 — кінець 1920 роки)

1.2 Етапи становлення та розвитку радянського права (весна 1918 — кінець 1920 роки)

РОЗДІЛ 2. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ 1919 РОКУ: ПОЛІТИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

2.1 Всеукраїнський з’їзд рад 1919 року та його наслідки

2.2Прийняття Конституції України 1919 року та її основні положення

РОЗДІЛ 3. ВПЛИВ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ 1919 РОКУ НА ПОДАЛЬШИЙ РОЗВИТОК РАДЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ

3.1 Суспільно-політичні та правові зміни в Україні після прийняття та затвердження Конституції 1919 року

3.2 Вплив Конституції 1919 року на розвиток конституціоналізму в Україні в 20-ті – 30-ті роки ХХ століття

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ


 

ВСТУП

Ідеї конституціоналізму в Україні мають давні історичні витоки. Вони сягають часів Київської Русі, коли на віче укладалися договори між князем і народом, князем і дружиною що відображено, в різних редакціях "Руської Правди".

Пізніше особливу роль у формуванні конституційних ідей відіграла конституція Пилипа Орлика 1710 р. В силу історичних причин вона не розглядала Україну як цілковито самостійну державу, однак, запровадила низку демократичних на той час державних інституцій.

Конституції відображають стан і долю держави та передують практиці її становлення і розвитку, хоча й не завжди успішно. Процес конституційного будівництва в Україні супроводжується становленням і розвитком вітчизняної наукової конституційної думки.

Мета цієї роботи полягає в тому, щоб на основі історичного та правового аналізу документів виявити закономірності створення та зміст Конституції УРСР 1919 рр. та її вплив на становлення Радянської України.

Ця мета насамперед пов'язана з необхідністю вирішення комплексу практичних і теоретичних проблем подальшого розвитку української державності на основі порівняння виявлених аналогічних практичних проблем конституційного розвитку того часу із сьогоденням.

З урахуванням цього об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникали у сфері законодавчого забезпечення життя громадян УРСР з урахуванням їх практичного застосування.

Предметом дослідження обрано відповідні юридичні норми, що закріплювали права держави та громадян УРСР у період з 1919 на національному та союзному рівнях.


 

РОЗДІЛ 1. УТВОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ РАДЯНСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ ТА ЗАРОДЖЕННЯ ПРАВА УСРР, ЯК ПЕРЕДУМОВА СТВОРЕННЯ ПЕРШОЇ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ   1.1 Радянське державне будівництво в Україні в умовах громадянської війни та воєнної інтервенції (весна 1918 — кінець 1920 роки)

Боротьба за відновлення радянської влади. Під час громадянсь­кої війни Україна була окупована австро-німецькими військами. Аналіз подій весни 1918 р., а також попереднього періоду дозволяє, як це не прикро, зробити висновок, що громадянська війна розпочалася насамперед як війна сил, керованих соціалістичними парті­ями. Найбільш жорстку позицію, що виключали політичний плю­ралізм, займали більшовики. Логіка боротьби призвела до виходу "на поле бою" праворадикальних сил, аж до "білого руху". До цієї боротьби підключилися також іноземні інтервенти. Більшовики опинилися у внутріполітичній, а невдовзі — і в зовнішньополітич­ній ізоляції, що, можливо, і стало одним з основних чинників, які підштовхнули їх на згубний шлях. Більшовики й у теоретичному плані розглядали громадянську війну як виправданий у певних умовах метод утвердження соціалізму. Отже, війну було розпочато відповідно до фатального лозунга Леніна про перетворення війни імперіалістичної у війну громадянську. Ленін проголошував, що більшовики — єдина партія, яка не боїться такої війни.

"Наша партія за громадянську війну", — повторював за ним Троцький.

Народ не розпочинав війни. Вибір був у руках політичних партій, перш за все їх лідерів. Коди б вони виявили більше державної мудрості, терпимості, то шанс на мирний характер перетворень у країні, можливо, не був би втрачений. Події жовтня 1917 р. могли бути не переворотом, а процесом радикальних реформ, більш або менш мирно здійснюваних демократичною владою, підтриманою широкими верствами суспільства.

Були потрібні подальші драматичні події, щоб окремі, поки що розрізнені вибухи громадянської війни перетворилися на війну повномасштабну. Однією з таких подій був Брест, наслідки якого виявилися трагічними. Сам Ленін називав Брест "нещасним ми­ром". Він уразив патріотичні почуття народу. Це був той "фунда­мент", на якому розгорнувся антибільшовицький рух в різних регіонах країни. Україна теж не була винятком.

Суворі "военно-економічні" заходи в містах, продрозкладка, комнезами, селянські заколоти стали наслідками "нещасного ми­ру". Він також був каталізатором дальшого розвитку воєнної інтер­венції.

У цілому події 1918—1920 рр. в Україні розгорталися в загаль­ному контексті громадянської війни на території дореволюційної Росії. Разом із тим вони мали свою специфіку і визначалися особливим драматизмом, який виявився у надзвичайній запеклості боротьби за владу, в більш складному, ніж у інших регіонах колишньої імперії, комбінуванні найрізноманітніших політичних сил, їх шви­дкій змінюваності біля керма влади, у поєднанні гасла соціального визволення з гаслом національно-державного суверенітету та ін.

Про українські національно-державні структури, які протис­тояли радянській владі, періоду, що вивчається (Центральна Рада, Гетьманщина, ЗУНР, Директорія), вже йшлося у розділі другому.

Австро-німецькі війська, які у лютому вступили в Україну, вже у середині квітня 1918 р. окупували всю її територію. Радянська влада в Україні була проголошена поза законом. Влада в Україні у перший час після окупації знаходилася ще у Центральної Ради, згодом — у гетьмана, а фактично —в австро-німецького командування. Повернення землі поміщикам, примусове вилучення хліба, каральні експедиції окупантів викликали бурхливу реакцію у біль­шості українського народу.

Розгорнулася широка повстансько-пар­тизанська боротьба проти загарбників.

Керівництво цією боротьбою здійснювалося представниками кількох політичних партій.[1]

Повстанські загони очолювали україн­ські есери, ліві есери, анархісти, більшовики, деякі інші партії.

Під час збройної боротьби на політичну арену вийшли різноманітні отамани, діяльність яких стала однією з характерних рис громадя­нської війни в Україні. Серед них були такі суперечливі фігури, як Махно, Зелений, Григор'єв.

Більшовики, спираючись на допомогу радянської Росії, докла­дали чимало зусиль, щоб відновити в Україні радянську владу. Боротьба за відновлення органів радянської влади розпочалась ще на початку окупації України австро-німецькими військами. 18 кві­тня 1918 р. у Таганрозі, куди евакуювалися ЦВК і Народний Секретаріат, відбулася сесія ЦВК Рад України, де було створено Бюро для керівництва повстанською боротьбою в тилу окупантів (Повстанбюро) у складі 9 чоловік. Найбільш значну групу в Повстанбюро складали більшовики, його головою був М.Скрипник.

До складу Повстанбюро входили також ліві есери та ліві українські соціал-демократи.

Постійнодіючі вищі органи влади республіки згорнули свою діяльність. Засідання ЦВК Рад України до III Всеукраїнського з'їзду Рад більше не скликалися. Повстанбюро здійснило певну роботу по мобілізації українського населення на боротьбу проти австро-німецьких окупантів, а також Центральної Ради, а згодом — гетьманщини. Повстанбюро розповсюдило на території України маніфест ЦВК від 19 квітня 1918 р. із закликом до робітників і селян підняти повстання, керувало створенням на місцях військо­во-революційних комітетів і формуванням українських військових сил у "нейтральній зоні". Проте Повстанбюро не виконало повніс­тю завдань, які доручили йому більшовики. Цим значною мірою пояснюється його розпуск у липні 1918 р. І з'їздом КП(б)У. На прийнятті цього рішення настоювала частина делегатів партійного з'їзду, щоб у такий спосіб виключити зі складу радянських органів України лівих есерів.

Подальшу роботу по відновленню радянської влади в Україні очолила партія більшовиків, яка сформувала спеціальний орган — Центральний військово-революційний комітет (ЦВРК). Члени ЦВРК призначалися і відкликалися ЦК КП(б)У. Головою ЦВРК був О.Бубнов. До складу ЦВРК входили В.Затонський, Ю.Коцюби­нський та декілька військових. ЦВРК і підпільні більшовицькі організації, виконуючи рішення І з'їзду КП(б)У, створювали місцеві ревкоми. Вони створювалися спочатку як органи підпільної боротьби і підготовки повстання. У майбутньому ревкоми мали стати — до виборів Рад — органами місцевої влади.

Завдання вигнання окупантів ставало особливо актуальним в зв'язку з демократичною революцією, яка розпочалася у Німеччині в листопаді 1918 р. У такій ситуації ЦК РКП(б) визнав повстання в Україні назрілим. Одночасно було визнано за доцільне утворити групу військ Курського напрямку на чолі з Реввійськрадою у складі В.Антонова-Овсієнка, Й.Сталіна і В.Затонського. 19 листопада Реввійськрада Українського фронту прибула до Курська і розпочала організацію наступу сформованих у нейтральній зоні українських радянських дивізій та військ, що їх виділила Реввійськрада РСФРР для допомоги більшовикам України. Тоді ж розпочалася робота по створенню Тимчасового робітничо-селянського уряду України. До Курська разом з членами Реввійськради прибули з Орла члени ЦВК Рад України. Цей процес наштовхнувся на опір деяких великодержавне настроєних діячів у РСФРР. Так, Й.Сталін заявив голові ВУЦВК В.Затонському: "Достатньо грали в уряд і республіку, зда­ється досить, час кидати гру".

І все ж 28 листопада 1918 р. у Курську відбулося перше засідання Тимчасового робітничо-селянського уряду України. Були прийняті декрет "Про організацію Військової Ради Української Радянської армії", "Тимчасове положення про організацію влади на місцях", "Звернення до нового уряду Німеччини" та інші акти. 29 листопада був оприлюднений маніфест Тимчасового робітничоселянського уряду до робітників та селян України. У маніфесті повідомлялося про скинення гетьмана П.Скоропадського, відміну всіх його законів та розпоряджень, перехід усієї повноти влади до Рад.

Починаючи з 29 січня 1919 р. уряд радянської України став іменуватися Радою Народних Комісарів УСРР, а керівники центральних відомств — народними комісарами.

Програма діяльності уряду в розгорненій формі містилася у "Декларації Тимчасового Робітничо-Селянського уряду України", оприлюдненій 28 січня 1919 р. Український радянський уряд в період до III Всеукраїнського з'їзду Рад зосередив свою діяльність на організації вигнання інтервентів і розгрому збройних сил внутрішньої опозиції.

Була здійснена робота по організації виборів до місцевих Рад, проведення губернських і повітових з'їздів Рад і підготовки III Всеукраїнського з'їзду Рад. У цей час спостерігається поступове перетворення з'їздів місцевих Рад у з'їзди місцевих адміністраторів.

Наприкінці листопада 1918 р. Тимчасовий робітничо-селянсь­кими уряд видав декрет "Про організацію влади на місцях". У ньому зазначалося, що радянська влада в Україні відновлюватиметься з урахуванням досвіду державного будівництва в РСФРР. Декрет вимагав негайної організації у містах та селищах України рухомих війсь­ково-революційних комітетів, а в селах — комітетів бідноти. Ревкоми та комбіди мали створюватися місцевими організаціями КП(б)У. Знову утворювалися надзвичайні органи влади. Радянська влада набувала форми воєнно-пролетарської диктатури.

Більшовики розглядали Ради як найбільш прийнятну для них постійну форму диктатури пролетаріату. 8 лютого 1919 р. Раднарком України видав постанову "Про організацію місцевих органів Радя­нської влади та порядок управління", де ставилося питання про повсюдну передачу влади Радам. Право обирати та бути обраним до них мали особи, що проживають на території України, незалежно від віросповідання, національності та осілості, які досягли 18 років, займаються суспільно-корисною працею, а також військовослужбовці Червоної армії та флоту. Були позбавлені виборчих прав особи, які живуть на нетрудові доходи або використовують найману працю, колишні службовці та агенти поліції, жандармерії, "державної варти" і охоронних відділень, служителі релігійних культів, члени царської сім'ї. Так закріплялися правові обмеження політичних і цивільних прав за класовою ознакою та мотивами соціального походження. У практиці виборів траплялося багато випадків грубих порушень закону, сваволі влади, тиску на виборців. Вирішальну роль відігравали відкритий характер голосування, погрози репресіями в адресу противників радянського режиму.

З'їзди Рад скликалися за багатоступінчастою виборчою систе­мою. Губернські з'їзди Рад складалися з представників міських Рад і волосних з'їздів Рад. На догоду диктатурі пролетаріату в умовах країни з величезною більшістю селянського населення були підвищені норми представництва для робітників.

III Всеукраїнський з'їзд Рад. Конституція УСРР 1919 р. До початку весни 1919 р. на значній частині території України були відновлені Ради. Радянське будівництво в УСРР вступило у нову фазу. На початку березня 1919 р. відбувся III з'їзд КП(б)У. Для участі у його роботі ЦК РКП(б) направив Свердлова — найближчого соратника Леніна. III з'їзд КП(б)У, розглянувши проект Конституції УСРР, підкреслив, що вона має закріпити диктатуру проле­таріату у формі Республіки Рад. Враховуючи досвід державного будівництва в радянській Росії, III з'їзд КП(б)У визнав за необхідне для УСРР прийняти Конституцію РСФРР, з деякими змінами залежно від місцевих умов.[2]

6 березня 1919 р. у Харкові відкрився III Всеукраїнський з'їзд Рад, на який прибули 1887 делегатів, з яких 1435 були комуністами. На з'їзді виступив Свердлов, який від імені ЦК РКП(б) указав на необхідність зміцнення радянського ладу. Був заслуханий звіт Тимчасового робітничо-селянського уряду (Раднаркому) України, роз­глянуті військове, продовольче та земельне питання.

10 березня проект Конституції УСРР був поданий на розгляд і затвердження з'їзду Рад. З доповіддю про проект Конституції виступив член ЦК КП(б)У, нарком юстиції О.Хмельницький.

Проти проекту Конституції виступили ліві есери, які піддали критиці положення, що УСРР є республікою диктатури пролетаріату. III Всеукраїнський з'їзд Рад відкинув це заперечення і затвердив запропонований проект Конституції.

Але про яку диктатуру пролетаріату можна було вести мову, коли імперіалістична та громадянська війни, розруха, голод призвели до того, що на території колишньої Російської імперії наприкінці періоду, що вивчається, чисельність промислових робітників не пе­ревищувала 800 тис. чоловік.

Безумовно, вони не могли відігравати вирішальну роль у житті країни. Проголошена більшовиками диктатура пролетаріату була чистою фікцією. Насправді владу прибрала на той час більшовицька партія, лідери якої здебільшого переслідували честолюбні цілі, понад усе прагнули влади і слави. [3]

Для утримання влади необхідно було мати могутню силу. Розрахунок Леніна на те, що "народ придушити експлуататорів може і при дуже простій "машині", майже без "машини", без особливого апарату, простою організацією озброєних мас", не виправдався. "Озброєна маса" скла­далася майже повністю з селян і солдатів, які підтримували більшо­виків, коли ті пообіцяли їм землю і мир, але відразу ж відійшли від них, як тільки був проголошений "воєнний комунізм". Тільки неп врятував більшовицьку диктатуру від загибелі.

У Конституції УСРР 1919 р., як і в Конституції РСФРР, у першому розділі "Загальні положення" визначалися основні завдан­ня диктатури пролетаріату — здійснення переходу від буржуазного ладу до соціалізму шляхом проведення революційних перетворень і придушення контрреволюційних намірів з боку заможних класів, УСРР проголошувалася державою "трудящих і експлуатованих мас пролетаріату та найбіднішого селянства". Влада трудящих здійснювалася

Радами робітничих, селянських та червоноармійських депутатів.

Визначалися структура і компетенція органів вищої державної влади, якими був з'їзд Рад, а в період між з'їздами — ВУЦВК, який утворювався з'їздом і відповідав перед ним. В організації та діяльності Всеукраїнських з'їздів Рад, ВУЦВК і Раднаркому не було поділу на гілки влади. Навіть Раднаркому було надано право вида­вати закони.

Починаючи з травня 1919 р. у законодавчій діяльності стала брати участь і Президія ВУЦВК. На початку 1920 р. ВУЦВК перей­шов до сесійного порядку роботи. Між сесіями ВУЦВК його функції стала виконувати Президія. Вона керувала сесіями, готувала до них матеріали, в першу чергу проекти декретів, здійснювала нагляд за виконанням постанов ВУЦВК, інструктувала державні органи як в центрі, так і на місцях. Між сесіями ВУЦВК Президія мала право затверджувати постанови Раднаркому УСРР і припиняти їх дію, переносячи питання на вирішення найближчої сесії ВУЦВК. Пре­зидія також розглядала клопотання про помилування та вирішувала інші питання в порядку управління.

Завідування окремими галузями управління покладалося на наркомати.

Конституція визначила також структуру, компетенцію та по­рядок утворення місцевих органів влади. Такими на місцях були міські та сільські Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів і обрані ними виконкоми, а також губернські, повітові та волосні з'їзди Рад та їх виконкоми.

На III Всеукраїнському з'їзді Рад був обраний ВУЦВК у складі 99 членів, з них 89 більшовиків та 10 українських есерів (боротьби­стів). ВУЦВК обрав свою Президію і затвердив склад Раднаркому.

Головою ВУЦВК був обраний Г.Петровський. До складу Раднарко­му увійшли більшовики О.Бубнов, К.Ворошилов, В.Затонський, Е.Квірінг, М.Скрипник, О.Шпіхтер та ін.

ЦК КП(б)У і уряд УСРР після прийняття Конституції вжили заходів до повсюдного переходу влади на території України до Рад. В усіх ланках державного апарату створювалися комуністичні осередки, які очолювали процес радянського будівництва. Досить ак­тивно відбувалося інтегрування більшовицької партії у владні структури. Виборам до Рад передували зміни у адміністративно-терито­ріальному поділі. Україну було поділено на 11 губерній: Київську, Подільську, Херсонську, Одеську, Таврійську, Донецьку, Харківсь­ку, Катеринославську, Полтавську, Чернігівську, Волинську. Фактично ж було створено 10 губерній, оскільки Одеська об'єдналася з Таврійською.[4]

У квітні — травні 1919 р. влада в УСРР, як центральна, так і місцева, в основному була організована відповідно до Конституції. Виняток становили прифронтові райони, а також такі, де особливо сильним був опір опозиції. Тут влада залишалася у ревкомів. Всього до червня — липня 1919 р. було обрано 10 губернських, 95 повіто­вих, 1816 волосних та 14143 сільських виконкомів.

Перебудова органів влади та управління у зв'язку з денікінським наступом. Починаючи з середини 1919 р. радянське будівництво було серйозно ускладнене наступом військ Денікіна.

Серед заходів, що були здійснені партією більшовиків і радянською владою по перетворенню країни у озброєний табір, значне місце зайняла перебудова державних органів відповідно до воєнних умов. ЗО квіт­ня 1919 р. за прикладом Ради оборони РСФРР була створена Рада оборони УСРР. Через Раду робітничої та селянської оборони кому­ністична партія і радянська влада здійснювали безпосередню мобі­лізацію усіх сил та засобів країни в інтересах її оборони. До Ради оборони УСРР входили секретар ЦК КП(б)У, два представники ВУЦВК, голова Раднаркому, наркоми у військових справах, продо­вольства, шляхів сполучень, соціалістичної інспекції, командуючий військами Українського фронту та один з членів Реввійськради, голова надзвичайної комісії по постачанню Червоної армії.

Просування військ білогвардійців, інтервентів та внутрішньої опозиції вимагало від більшовиків утворення надзвичайних органів влади на місцях. У деяких містах і районах України був проголоше­ний воєнний та облоговий стан. Майже в усіх губернських центрах були сформовані комітети оборони. Радянська влада знову виріши­ла посилити роль комбідів — органів пролетарської диктатури на селі. Комбіди, згідно з декретом ВУЦВК від 14 травня 1919р., стали тут єдиними та надзвичайними органами влади. Роль Ради оборони у державному житті УСРР ще більш зросла в серпні, її компетенція значно розширилася. 28 вересня відбулося останнє засідання

Президії Ради оборони, на якому було ухвалено рішення про евакуацію ЗО вересня 1919 р.

Відновлення радянських органів влади та управління. Наприкін­ці 1919 р. білогвардійці, війська інтервентів і сили внутрішньої опозиції зазнали поразки. Розпочалося відновлення в Україні диктатури пролетаріату. Пленум РКП(б), який відбувся 29 листопада 1919 р., прийняв резолюцію "Про Радянську владу на Україні", в якій були накреслені завдання диктатури пролетаріату в республіці. Розуміючи небезпечність революційного екстремізму, ЦК партії дав вказівки щодо організації державного апарату, підкресливши необ­хідність посилення зв'язку радянських установ з трудящими масами. Перед представниками центральної влади ставився обов'язок широко залучати бідне та середнє селянство до справи управління країною. Для керівництва партійною та радянською роботою в Україні пленум ЦК РКП(б) запропонував сформувати Тимчасове бюро у складі С.Косіора, Г.Петровського, В.Затонського і Д.Мануїльського.

Відновлення радянської влади наприкінці 1919 — на початку1920 р. здійснювалося у формі ревкомів як у центрі, так і на місцях.


Информация о работе «Характеристика Конституції 1919 р.»
Раздел: История
Количество знаков с пробелами: 157876
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
36623
0
0

... що центральні відомства не зобов’язані були провадити всі справи через місцеві Ради та їхні відділи, вони не визнавалися єдиними повноважними і повноправними органами державної влади на місцях. За Конституцією 1919 року не мали підгрунтя до існування органи судової влади, прокуратури та адвокатури. Не існувало єдиної системи судових установ, а були різноманітні революційні трибунали. Відповідні ...

Скачать
51232
0
0

... пока его виновность не будет доказана (Ст.116). На протяжении всего развития демократической формы правления, ее основой считалось право на свободу мыслей, вероисповедания, печати и т.д. По конституции 1919 года граждане Германии обладали этими правами. Не допускалась цензура, исключение существовало только для кинематографии. Допускались «мероприятия по борьбе с порнографией и для охраны ...

Скачать
52794
0
0

... ів органічних та інших законів. Він взагалі триває увесь час, поки існує держава і розвивається енергійно чи повільно, з урахуванням особливостей розвитку відповідного суспільства і держави. 2     Загальна характеристика Конституції України як політико-правового документу. Розглядати Конституцію України лише як правовий акт було б не зовсім правильно. Вона є надзвичайно важливим політико- ...

Скачать
43010
0
0

... депутатів УРСР”, “Про селищну Раду народних депутатів УРСР”, “Про сільську Раду народних депутатів УРСР”, “Про обласну Раду народних депутатів УРСР”. Висновки За радянського періоду української державності було прийнято чотири конституції (1919, 1929, 1937 і 1978 рр.). Але ці документи з точки зору вимог теорії конституціоналізму можна вважати “квазіконституціями”. Така оцінка конституц ...

0 комментариев


Наверх