1. Терміни-синоніми як чинник закономірного розвитку наукової мови

 

1.1 Природа явища термінологічної синонімії та її взаємодія із загальновживаною лексикою

Постійне перебування термінології в полі зору дослідників зумовлює досить ретельне вивчення динамічних процесів у сучасних терміносистемах. Проте розв’язання проблем, що торкаються окремих терміносистем, неможливе без з’ясування комплексу загальнотеоретичних понять щодо явища термінологічної синонімії.

У сучасному термінознавстві існують різні погляди на проблему існування термінів-синонімів, але жоден з них не заперечує небажаність згаданого явища і його шкоду. Проте синоніми у науковій мові відіграють важливу роль, впливаючи на закономірний розвиток терміносистеми.

На відміну від полісемії та омонімії, синонімії у термінології властиве вужче функціонування лише в тому плані, що омонімічні та багатозначні терміноодиниці співіснують у різних терміносистемах, що маловірогідне для синонімії.

Процес формування української термінології вимагає якомога точнішої передачі понять. Результати досліджень у цій галузі свідчать, що українські терміносистеми у своєму складі мають значну кількість термінів-запозичень.

«Переважна більшість запозичень-іновацій виправдана потребою номінації нових соціально-політичних реалій, понять, відповідаючи системі української мови, впевнено закріпилася в її узусі, дістала відображення в словниках останніх років «, – стверджує О. Стишов [67,35].

Введення запозиченого слова на зміну україномовному терміну призводить до збіднення національної термінології, переобтяження її іншомовними компонентами, проте, якщо термін є міжнародним і входить у терміносистему разом з поняттям, то надання переваги термінам іншомовного походження є виправданим. Безперечна авторитетність запозичень полягає у чіткому співвідношенні терміна і поняття мови-творця.

Між різними мовами є певні розбіжності на фонетичному, морфемному, морфологічному, синтаксичному та інших рівнях, тому часто терміносистема-запозичник не дуже впевнено приймає первинний варіант, а намагається знайти ряд відповідників. Відібрати найбільш точний термін, який би відповідав тому чи іншому поняттю, не так просто, а вилучення одного з синонімічних термінів тієї чи іншої терміносистеми призведе до порушення закономірного розвитку наукової мови.

Деякі автори досліджень цього явища схильні вважати, що наявність чи відсутність синонімів у термінолексиці свідчить про рівень розвитку певної терміносистеми, адже нові підходи і пошуки чинників більш вдалого вираження понять є важливими факторами цього розвитку.

Нерідко з процесом запозичення терміна, попри небажаність цього явища, в українську термінологію проникають його варіанти на морфемному рівні (наприклад: канцона – кансона). У такій ситуації перевага віддається тому варіанту, який більш прийнятний для норм сучасної української літературної мови.

Серед запозичень можна виділити дві групи:

1)     терміни, які вже засвоїлись українськими терміносистемами;

2)     номінативні одиниці, які ще не стали у сучасній українській термінологічній мові нормативними і мають різну природу, особливості функціонування й перспективи подальшого закріплення у структурі національної мови.

До другого різновиду запозичень входять чужомовні слова, які мають перспективу освоїтися, бо позначають нові реалії, яким властивий інтернаціональний або європейський характер, та мовні одиниці, що мають дуже мало шансів стати нормативними, оскільки не відповідають словотворчим і лексичним особливостям української мови, мають у ній більш вдалі синоніми-відповідники, а тому вживання їх невмотивоване.

Іншомовний термін, як правило, сприймається вітчизняною термінологією у видозміненій формі, відповідно до специфічних особливостей літературних норм. Процес засвоєння може тривати немалий проміжок часу.

Проблемного характеру набуває питання вибору між терміном-запозиченням і терміном-неологізмом автохтонного походження (О. Медведь, В. Чапленко). Пор. пару слів: автомат – саморух.

Поборники «неологізації» терміносистем наприкінці XIX – на початку ХХ ст. обстоювали такі вимоги до термінів, як прозорість семантики, однозначність, творення на ґрунті рідної мови. У зв’язку з цим робилися спроби відмовитися від багатьох скалькованих термінів. Так, І. Нечуй-Левицький, П. Залоз-ний у книзі «Граматична термінологія» (1917 р.) замість номінації підмет пропонували термін діючий підмет, а замість назви присудок – терміни сказуєме, сказуємість, вислів.

У той час для того самого синтаксичного поняття існувало кілька варіантів назв: додаткове (допомогальне) слово (І. Нечуй-Левицький, К.Німчинов), додаток (П. Залозний), предмет (О. Курило, О. Синявський), додаток іменниковий (О. Синявський) – сучасний термін «додаток»; складчасте речення (І. Нечуй-Левицький, К.Німчинов), зложене речення (О. Курило), складне речення (О. Синявський) – сучасний термін «складне речення».

Зазначимо, що в 30–40 рр. XIX ст. над цими термінами кількісно переважали наймення – кальки з російської мови.

Більшість термінологів, торкаючись етимологічних аспектів, розглядають процес поповнення вітчизняних терміносистем запозиченнями з романо-германських мов через посередництво російської (XVIII-ХХ ст.). Негативним у цьому є і те, що іншомовний термін нерідко супроводжувався рядом російських відповідників. У часи особливої реакції відносно української мови першими часто нехтували, порушуючи тим самим природній розвиток наукової мови.

Заради уникнення у подальшому подібних впливів з боку спорідненої мови і ефективнішого унормування термінології В. Поздняков пропонує уникати калькування з російської мови, віддавати перевагу термінам, утвореним за допомогою притаманних українській мові засобів словотворення і відмовитися від термінів, утворених за непродуктивними моделями [58,167].

Явище синонімії у термінології може бути породжене ще декількома чинниками. Загальновживана лексика, як відомо, знаходиться у постійному еволюційному русі, поповнюється новими елементами, відкладаючи у пасивний запас архаїзми. Подібний розвиток не минув і термінологію.

Так, на позначення робітника, який розпилює дошки, на противагу давнішому тертичник у ХХ ст. з’являється термінологізована лексема пиляр, що мотивується приналежністю слова-твірника до активного лексичного запасу сучасної літературної мови.

Назва рымаръ, подібно до муляр (первісно мураръ) або лицар (вихідна форма рыцаръ) зазнала дисиміляції. Ця форма дещо затіняє етимологічну прозорість слова, натомість додаючи йому милозвучності. Подібне нехтування давньоруськими варіантами спричинене також змінами фонетичними, стилістичними, семантичними, словотворчими. Це наявність невластивих новій українській літературній мові суфіксів (-щик), фонетичні історичні чергування – о-, – е- у закритих складах з -і-, перехід з стилістично нейтрального до урочистого тощо.

Аналогію наводимо у літературознавчій термінології з номінативною одиницею повість. У києворуській літературі повістю називали будь – яку об’єктивну розповідь про життєві та історичні події, вона була близькою до літопису («Повість минулих літ»), апокрифів («Повість про Варлаама і Йоасафа»).

Сьогодні повість – це епічний твір (рідше – віршований), який характеризується однолінійним сюжетом, а за широтою охоплення життєвих явищ і глибиною їх розкриття займає проміжне місце між романом та оповіданням.

Деякі терміни давньоруського творення на сучасному етапі змінили слова локального вжитку, тобто нерідко джерелом поповнення є діалектні лексеми. Іноді, навпаки, діалектизм з часом поступається запозиченій термінологізованій або загальновживаній лексичній одиниці, пор.: рядца – будовникъ – будівник.

Також давніші терміни зазнали зміни через асимілятивні процеси: розписка [росписка], у складах: мрамор – мармур, протетичні в-, г– : вугляр та ін. Юридична термінологія ХІ – ХІІ ст. фіксує термін наhзд, невживаний на сьогодні, що має омонімічну лексему у групі жаргонізмів і функціонує як одиниця молодіжного сленгу.

Серед багатьох синонімів помічаємо загальновживані слова, що термінологізувалися, внаслідок чого отримали термінологічне значення, яке розвилося на базі головного слова. Таке розширення значення загальновживаного слова вважається «продуктивним способом поповнення спеціальних назв» [59, 125–126].

Лексичне значення загальновживаного слова або збігається з новим термінологічним значенням, або спеціалізується внаслідок різних видів перенесення основного значення, тобто відбувається так звана вторинна номінація, наприклад: регрес – напрямок розвитку від вищого до нижчого, рух назад, занепад, деградація (загальнолітературне слово) і регрес – вимога повернути сплачену суму, яка пред’являє одна особа іншій (соціально-економічний термін).

Різні верстви населення серед синонімів обирають той варіант, який найбільш відповідає їхньому рівню освіченості, зрозуміліший для вживання: трьох синонімічних найменувань гасло, девіз, лозунг перший і третій частіше можна почути з вуст старшого покоління, девіз вживає переважно молодь.

Деякі, здавалося б узвичаєні терміни, вимагають певної корекції, що пов’язано передусім з сповіданням традиційних норм, специфічних для слов’янських мов. Так, у сучасній сакральній термінології зустрічаємо варіацію патріярх, що паралельно існує з термінолексемою патріарх, подібно анатема – анафема. Цей випадок розглядаємо як спробу наближення запозиченої лексеми до орфоепічної та орфографічної моделі, традиційної для історичних основ давньоруської мови (невластива лексема з початковим а (арх) усувається через йотацію цього голосного, непритаманність приголосного фрикативного [ф] компенсується приголосним проривним [т]).

Факт термінологізації слів як результату вторинної номінації вкотре доводить вплив загальновживаної лексики (побутивізмів – Л. Полюга [59,125–126]) на формування нових номінацій терміносистеми. До уваги не береться запозичений термін, а на основі поняття створюється автохтонний варіант (пор.: ікло собаче – кальцит). Словосполучення у процесах вторинної номінації нерідко служать для утворення термінів-фразеологізмів, що у багатьох випадках пов'язується з історичними фактами (танець святого Вітта, Городиське (Бучацьке) євангеліє тощо).

У більшості випадках такі типи відношень у термінологічній синонімії є повними (абсолютними). Термінологами ще виділяються неповні відношення між синонімічними парами термінів. Синоніми-побутивізми, що термінологізуються, можуть нести лексико-експресивне забарвлення, заперечене природою терміна. Тому крім позитивної сторони явище синонімії у термінології вносить негативні моменти. Неповних лексем-відповідників слід уникати й поповнювати терміносистему тими, що якнайповніше передають суть стилістично скомпонованих понять, зможуть утворювати ряд похідних термінів.


Информация о работе «Явище синонімії у літературознавчій термінології»
Раздел: Иностранный язык
Количество знаков с пробелами: 86745
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
32274
0
0

... словника, а згодом повертаються до нього знову. Так сталося, наприклад, з іменами генерал, полковник, офіцер, міністерство, які наповнені новим змістом, повернулися у нашу мову.[2] 2.         УКРАЇНСЬКА СПЕЦІАЛЬНА ЛЕКСИКА. ПРАВИЛА ЇЇ ВИКОРИСТАННЯ За сферою використання словниковий склад сучасної української мови ділиться на 2 групи: 1) загальновживана, або загальнонародна, лексика; 2) ...

Скачать
707663
0
0

... описания лексико-семантической системы языка. Ч.II.– М., 1971.– С.57-60. Новиков Л.А. Логическая противоположность и лексическая антонимия. Рус. язык в школе.– 1966.– №4.– С.79-87. Новиков Л.А. Семантика русского языка.– М.: Высшая школа , 1982.– 272с. Новиков Л.А. Синонимические функции слов (семантическая синонимия) // Русс. яз. в школе.– 1968.– №1.– С.11-23. Общая психология / Под ред. А.В. ...

Скачать
230612
3
1

... і слова в орфографічному словнику контроль орфографічної правильності його написання слід здійснювати за правилами орфографії. Зараз готують до затвердження наступний п’ятий правопис. Тому в процесі редагування треба враховувати динамічність правопису і слідкувати за правописними змінами. Відхилення від правильного написання допустиме лише тоді, коли в повідомленні йдеться про юридичну справу і ...

Скачать
173097
5
1

... класи добиралися з однаковим складом і рівнем мовної підготовки учнів. Дослідження проводилося поетапно. На першому етапі (І семестр 2007-2008 рр.) вивчався стан проблеми збагачення мовлення молодших школярів фразеологізмами, різними за структурою та тематикою, в педагогічній теорії та практиці; здійснювався аналіз лінгвістичної літератури з обраної теми, визначалися вихідні позиції дослідження ...

0 комментариев


Наверх