Зміни в українському правопису в наш час

17576
знаков
0
таблиц
0
изображений

Зміни в українському правопису в наш час.

Орфографічна комісія Академії наук України розробила третє видання “Українського правопису”. Обмеженим накладом (50 тисяч примірників) “Український правопис” було опубліковано. Тривало його обговорення. Після розглядання зауважень, висловлених в пресі та усунення помічених помилок було прийнято рішення видати “Український правопис” масовим тиражем. Ця робота велась в 1990 р., 1993 р.

З 1992 року постановою Кабінету Міністрів правописні норми третього видання “Українського правопису” були запроваджені в мовну практику, діловодство, освіту, видавничу справу, радіо й телевізійне мовлення, інші сфери суспільного життя.

Одночасно продовжилась робота щодо дальшого вдосконалення правопису маючи на увазі вироблення в перспективі єдиного правописного кодексу для вжитку як в Україні, так і за її межами. Єдиний правопис має базуватися на всьому історичному досвіді його творення.

Отже про деякі зміни в правописі.

Ряд змін і уточнень внесено до розділу “Правопис слів іншомовного походження”. До прикладів, які ілюструють правило передачі іншомовних g, h літерою г, додано такі географічні назви, як Гельсінгфорс, Гельсінкі, Гіндустан. Разом із тим у цьому параграфі наведено кілька винятків із цього правила у яких на місці англійського h виступає х: хобі, хокей, хол, Хемінгуей. Але: гандбол, гінді (мова), Гарвард, Йоганнесбург і т. ін.

В загальних назвах іншомовного походження приголосні не повторюються.

Кількість винятків із загального правила, у яких зберігається подвоєння н, л, значно скоротилась. Серед винятків, що залишились: аннали, бонна, брутто, ванна (ванний), мадонна, манна (минний), мотто, мулла, нетто, панна, пенні, тонна, Білл, булла, вілла та подвоєний р у назві рослини дурра й у назві ароматичної смоли мірра.

З винятків вилучені зокрема: бароко, беладона, бравісімо, ват (хоч ватт), групето, гун (гуни), інтермецо, лібрето, піанісімо, піцикато, стакато, фортисимо, гето.

До прикладів, у яких початкові іе (hіе) слід передавати через є, додано ще єна (грошова одиниця Японії), Ємен і Єна, а до прикладів, які ілюструють положення про те, що іншомовні і, у (а також и німецького дифтонга еи) в позиції між голосними (в іноземній мові) в загальних назвах не передаються окремим знаком, додано й такі, як конвеєр, параноя, секвоя, феєрверк; але майя (народність), фойє.

Після префікса дез- пишеться і, а не и, як це було в попередньому виданні Правопису; отже, слід писати: дезінформація, дезінфекція, дезінтеграція, тобто так, як після інших префіксів, що закінчуються на приголосний, напр.: безідейний, міжіригаційний.

У словах, запозичених із французької мови, після шиплячих ж, ш пишеться відповідно до французького u українське у, а не ю: брошура, журі, парашут; також у словах парфуми, парфумерія.

Англійське w у власних назвах передається через в: Вашингтон, Вебстер, Веллінгтон, Вільсон, Вільямс, Вінер, Вінніпег, Вістлер, Вітмен, Вотс, Вотсон, але за традицією Уайльд, Уеллс, Уельс, Уолл-стрит, Голсуорсі, Хемінгуей; англійське th - через т: Ворт, Мередіт, Агата, але: Голсуорсі, Резерфорд.

Якщо йдеться про передачу іншомовних і, у українськими и, то досі діяло правило, що и пишеться після приголосних д, т, з, с, ц, ж (дж), ч, ш, р (т. зв. дев'ятка) перед наступним приголосним лише в загальних назвах, напр.: диплом, стимул, зиґзаґ, система, цистерна, джинси, чичероне, шифр, риф. Тепер же це правило поширено й на низку власних назв, зокрема и пишеться: 1) в географічних назвах із кінцевими -ида, -ика: Антарктида, Атлантида, Флорида, Адріатика, Америка, Антарктика, Арктика, Атлантика, Африка, Балтика, Корсика, Мексика; 2) у географічних назвах після приголосних дж, ж, ч, ш, щ і ц перед приголосним: Алжир, Вашингтон, Вірджинія, Гемпшнр, Йоркшир, Лейпциг, Сан-Франциско, Чикаго, Чилі, але перед голосним і в кінці слова пишеться і: Віші, Шіофок; 3) у географічних назвах із звукосполученням -ри- перед приголосним (крім j): Великобританія, Крит, Мавританія, Мадрид, Париж, Рига, Рим, Цюрих та ін., але Австрія, Ріо-де-Жанейро; 4) у ряді інших географічних назв після д, т та в деяких випадках згідно з традиційною вимовою: Аддис-Абеба, Аргентина, Бастилія, Братислава, Бразилія, Вавилон, Ватикан, Единбург, Єгипет, Єрусалим, Китай, Кордильєри, Пакистан, Палестина, Сардинія, Сиракузи, Сирія, Сицилія, Скандинавія, Тибет та в похідних від них: аргентинець, аргентинський та ін.

Слов'янські чоловічі імена та прізвища на -о, як зазначено в примітці, відмінюються: Бранко — Бранка, Давичо — Давича, Костюшко — Костюшка, Тіто, — Тіта, Цветко — Цветка.

Значно розширено розділ “Правопис власних назв”. Сформульовані правила про відмінювання українських імен. Грунтовніше розроблено фонетичні правила правопису слов’янських прізвищ.

Правило вживання апострофа в прізвищах поширено й на такі російські прізвища, як В'яземський, В'яльцева, Луб'янцев, Пом'яловський, Рум'янцев. Таким чином, зменшено кількість необгрунтованих. винятків із цього правила.

Новим є підрозділ «Складні особові імена та прізвища й похідні від них прикметники».

На початку 106 параграфу цього підрозділу сучасного Правопису сказано, що імена та прізвища (також прізвиська) людей, які складаються з двох чи трьох слів або до складу яких входять частки, артиклі тощо, можуть писатися окремо, разом і через дефіс. Далі наводяться правила таких імен, прізвищ і прізвиськ, які пишуться окремо.

а) Прізвиська (українські та перекладені іншомовні), які складаються з імені та прикметника, узгодженого з ним чи з наступним іменником: Іван Волове Око, Олена Прекрасна, Річард Левове Серце, Степан Тигряча Смерть; сюди належать і особові найменування американських індіанців: Маленький Вовк, Тупий Ніж і т. ін.:

б) псевдоніми, утворені з імені та прізвища: Джек Лондон, Жорж Занд, Леся Українка, Марко Вовчок, Панас Мирний;

в) давньоримські особові назви, що складаються з особового імені та прізвища: Гай Юлій Цезар, Марк Порцій Катон;

г) частки, артиклі та інші службові слова (ван, да, де, ді, дю, дер, ед, ель, ла, ле, фон і т. ін.) в іншомовних особових назвах: Людвіг ван Бетховен, да Вінчі, ді Вітторіо, дю Гар, Нур ед Дін, ле Шапелье, фон дер Гольц. До цього правила маємо дві примітки: перша про те, що скорочена частка д та ірландська частка о пишуться з власними іменами через апостроф: Д'Аламбер, Д'Артаньян, Д'Обінье; О'Генрі, О'Кейсі, О'Коннейль; частки Ван-, Мак-, Сан-, Сен-, які передують прізвищам і без них не вживаються, пишуться через дефіс: Ван-Дейк, Мак-Магон, Сан-Мартін, Сен-Сімон; друга про те, що в ряді випадків частки пишуться разом із прізвищами, бо в такій формі засвоїла їх українська мова: Декандоль, Деліль, Дерібас, Лагарт, Ламеттрі, Лафонтен, Лессаж, Фонвізін;

д) слово дон («пан») перед особовим ім'ям як форма ввічливого звертання: дон Базіліо, дон Педро, дон Хосе. У власних назвах відомих літературних героїв це слово пишеться з великої літери: Дон Жуан, Дон Кіхот;

е) складові частини корейських, в'єтнамських, бірманських та індонезійських особових назв: Кім Ір Сен, Хо Ші Мін, У Ну Мунг, Фетай Чотінучит.

Разом пишуться українські прізвища: а) які складаються з дієслова в наказовій формі та іменника: Горицвіт, Непийвода, Убийвовк; б) які виникли на основі словосполучень із повнозначних і службових слів: Добрийвечір, Нетудихата, Панібудьласка; в) утворені з прикметника та іменника за допомогою сполучного звука: Довгопол, Кривоніс, Скороход.

Разом пишуться також слов'янські особові імена, утворені від двох основ (Владислав, Володимир, Мечислав, Ярополк), складні китайські імена, які йдуть після прізвищ (Го Можо, Ден Сяопін, Сунь Ятсен), і тюркські, вірменські та інші особові назви з компонентами бей, заде, мелік, огли й под., що вказують на соціальний стан, родинні стосунки: Ізмаїлбен, Турсунзаде, Керогли. Але арабське ібн пишеться окремо: Ібн Русте, Ібн Фадлан, а тюркське паша—через дефіс: Гедік-паша, Осман-паша.

Через дефіс пишуться: а) складні особові імена: Василь-Костянтин, Жан-Жак, Зиновій-Богдан, Марія-Антуанетта, Мартін-Лютер, Фрідріх-Вільгельм; б) складні прізвища: Альтаміра-і-Кревеа, Гулак-Артемовський, Жоліо-Кюрі, Квітка-Основ'яненко, Нечуй-Левицький, Новиков-Прибой, Римський-Корсаков; в) імена з кваліфікаційними прикладками: Іван-царенко, Кирик-мужичок. Але якщо прикладка розгорнута, то слід ставити тире: Іван — мужичий син, рідше — кому: Іван, селянський син.

Ряд уточнень, доповнень і змін внесено до підрозділу «Географічні назви». Так, до прикладів, які ілюструють передачу українських географічних назв згідно з нормами Правопису, додано назву міста Рівне, що донедавна неправильно називалось Ровно. Похідний же прикметник від цієї назви — рівненський, тому область тепер називається Рівненська. Так само виправлено перекручену назву міста Сєвєродонецьк на Сіверськодонецьк.

У 112-й параграф, де йдеться про відмінювання географічних назв, внесено певні уточнення та деякі нові правила порівняно з другим виданням Правопису. Наприклад: у колишньому 4-му пункті відзначалось, що географічні назви, які складаються з прикметника та іменника, відмінюються в обох частинах: Гола Пристань — Голої Пристані, Кривий Ріг — Кривого Рогу, Єлисейські Поля — Єлисейських Полів. Тепер це положення поширено й на назви, які складаються з іменника та прикметника: Асканія Нова — Асканії-Нової, Асканії-Новій; Кам'янець-Подільський — Кам'янця-Подільського, Кам'янцеві-Подільському; Новгород-Сіверський — Новгорода-Сіверського, Новгороду-Сіверському; Новоград-Волинський — Новограда-Волинського, Новоградові-Волинському; Рава-Руська — Рави-Руської, Раві-Руській.

Зовсім новим є правило про те, що географічні назви, які складаються з короткої форми прикметника, прийменника на та іменника, що вказує на місце розташування населеного пункту, відмінюються в першій частині: Ростов-на-Дону — Ростова-на-Дону, у Ростові-на-Дону; Франкфурт-на-Майні — Франкфурта-на-Майні, у Франкфурті-на-Майні.

Про творення прикметників за допомогою суфікса -ський від географічних назв і назв народів, що закінчуються на приголосний, у другому виданні Правопису було сформульовано п'ять правил, до яких додано ще чотири примітки, у новому — їх три + одна примітка. Нові правила стислі, за фонетичними змінами приголосних, які відбуваються перед суфіксом -ський, викладені таким чином:

а) г, ж, з (дз) + -ський ® -зький (-дзький): Буг — бузький, Ветлуга — ветлузький, Виборг — виборзький, Волга — волзький, Гаага — гаазький, Гамбург — гамбурзький, Данциг — данцизький, Калуга — калузький, Ладога — ладозький, Люксембург — люксембурзький, Лейпциг — лейпцизький, Онега — онезький, Острог — острозький, Прага — празький, Рига — ризький, Страсбург — страсбурзький, Воронеж — воронезький (пор. назву українського селища Вороніж — воронізький), Запоріжжя — запорізький, Париж — паризький; Абхазія — абхазький, Кавказ — кавказький, Лодзь — лодзький, Сиракузи — сиракузький, француз — французький;

б) к, ц, ч + -ський ® -цький: Баскунчак — баскунчацький, Великі Луки — великолуцький, Вишній Волочок — вишньоволоцький, Владивосток — владивостоцький, грек — грецький, Кагарлик — кагарлицький, Казбек — казбецький, калмик — калмицький, Кобеляки — кобеляцький, коряк — коряцький, Кременчук — кременчуцький, Прилуки — прилуцький, словак — словацький, таджик — таджицький, турок — турецький, узбек — узбецький,

Ніцца — ніццький, Суец — суецький, Череповець — череповецький; Бахмач — бахмацький, Галич — галицький, Гринвіч -- гринвіцький, Овруч — овруцький, Солигалич—солигалицький. Але: Дамаск— дамаський, Мекка — меккський, тюрки — тюркський.

в) с, х, ш + -ський ® -ський: Арзамас — арзамаський, Одеса — одеський, Тбілісі — тбіліський, тунгус — тунгуський, Черкаси — черкаський, черкес — черкеський, Ясси — ясський; волох — волоський, Карабах — карабаський, Лепетйха — ле-петиський, Цюрих — цюриський, чех — чеський, Золотоноша— золотоніський, Кандалакша — кандалакський, латиш — латиський, Сиваш — сиваський, талиш — талиський, чуваш — чуваський.

Проте деякі винятки з цього правила перенесено з попереднього видання Правопису в нове, зокрема: баски — баскський, казах — казахський. У примітку до цього правила помилково потрапив прикметник від назви міста Перемишль — перемишльський, який за традицією (згідно з народною вимовою) слід би писати перемиський.

Найбільших змін порівняно з старим зазнав “Правопис складних і складених географічних назв”.

З одного боку тут сформульовано ряд нових правил, які підказала видавничо-журналістська практика, а з другого - старі правила поповнено новими ілюстраціями, або такими, що зазнали правописних уточнень.

Незначні зміни відбулись у розділі “Найголовніші правила пунктуації”:

так, у 1-му пункті (§115) зазначено, що крапка ставиться в кінці не тільки розповідного речення, а й спонукального, якщо воно вимовлене без окличної інтонації, напр.:

Як парость виноградної лози

Плекайте мову. Пильно й ненастанно

Політь бур'ян (Рильський).

Новим є положення про те, що знак оклику ставиться в кінці окличного називного речення (п. 2): Рідний край! На світі немає нічого дорожчого за нього, за землю, яка породила тебе й виростила (Цюпа).

Трохи більше уточнень і змін маємо в 118-му параграфі про вживання коми. Так, доповнено склад протиставних сполучників, якими поєднуються однорідні члени речення й перед якими ставиться кома (п. 3): Хоч живемо з пучок, а проте й для нас є місце у церкві (Коцюбинський).

Новим е 4-й пункт про вживання коми перед сполучниками і, а також, ще й, а то й, та й, та ще, які приєднують до попередніх членів речення ще один елемент: Давид роздягся, шинель на ключці повісив, і будьонівку (Головко). Зазеленіли луги, ще й дібровонька (Пісня).

Уточнено також правило про тире між підметом і присудком (пор. п. 1 § 120 старого Правопису й п. 1 § 121 нового). Отже, за новим виданням Правопису, тире ставиться між підметом і присудком тоді, коли останній виражений іменником або кількісним числівником у називному відмінку, а дієслова-зв'язки немає, тимчасом як у старому формулюванні цього правила підкреслювалось, що підмет і присудок повинні бути виражені тільки іменниками, напр.: Київ — столиця України; Три та сім — десять.

У 124-му параграфі про лапки до 3-го пункту додано досить велику примітку щодо індивідуальних назв, які не беруться в лапки. Це зокрема: а) власні назви неумовного характеру: Львівський політехнічний інститут; Київська обласна лікарня; Українська універсальна товарна біржа; Харківський тракторний завод; б) власні складноскорочені назви установ, управлінь, видавництв і т. ін.: Дніпрогес, Київенерго, Точелектроприлад; в) назви телеграфних агентств: Українське інформаційне агентство, агентство Пренса Латіна; г) назви шахт, марок машин, літаків і т. ін., позначені номером або складені з абревіатури та номера: шахта 3-біс, ВАЗ 21-09, літак Ту-334; д) назви марок машин, виробів, які стали загальновживаними: форд, макінтош, наган і т. ін.; е) назви рослин, квітів, плодів: антонівка, паперівка, конвалія. У спеціальній літературі назви сортів рослин пишуться звичайно з великої літери: яблуня Білий налив, тюльпан Чорний принц, пшениця Новинка тощо; є) назви книжок у бібліографічних списках, у виносках, рецензіях, які наводяться після прізвища автора: Гончар О. Собор — К.,: Дніпро, 1988.

І нарешті, про 2-гу примітку, яку вміщено наприкінці 3-го пункту 125 параграфу про розділові знаки при прямій мові. У ній зазначено, що діалоги й полілоги можуть подаватися без абзаців; це буває здебільшого тоді, коли їх хтось переказує. У такому разі лише перша репліка подається з абзацу й перед нею ставиться тире, а далі репліки наводяться в лапках; після них перед мовою автора ставиться тире, а перед ними після мови автора — двокрапка: Страх, розказує, яке діялось: народу, каже, як на війні, сила-силенна... а кінні наступають, душать. «Розходьтесь!» — гукають. А ті: “Не підемо, давай нам наше... ми за правду» (Коцюбинський).

А тепер про деякі зміни в четвертому виданні Правопису. Так, згідно з його 8-м пунктом з великої літери слід писати назви найвищих державних посад як України, так і інших держав і міжнародних організацій, напр.: Президент України, Голова Верховної Ради України, Генеральний прокурор України, Президент Сполучених Штатів Америки, Прем'єр- міністр Канади, Генеральний секретар 00Н і т. ін.

До 11-го пункту цього параграфу, де йде мова про написання всіх слів у назвах груп (союзів) держав і міжнародних організацій, додамо й такі, як Європейське Економічне Співтовариство та Співдружність Незалежних Держав.

Істотних змін зазнав 13-й пункт, який тепер сформульовано так: «У словосполученнях-назвах державних, партійних, громадських, профспілкових та інших установ і організацій як України, так і інших держав із великої літери пишеться тільки перше слово, що входить до складу назви: Верховний суд США, Генеральні штати Королівства Нідерландів, Збройні сили України, Народна палата Республіки Індія, Національна рада Демократичної партії України, Національна гвардія, Центральна управа Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім.Тараса Шевченка. Це стосується й назв державних установ минулого: Державна дума, Земський собор, Тимчасовий уряд, Центральна рада. Але в назвах таких найвищих державних установ України, як Верховна Рада України, Конституційний Суд України, Кабінет Міністрів України, з великої літери пишуться всі слова.

У назвах орденів, відзнак (24 пункт), що складаються з кількох слів, тільки перше слово (крім родових) слід писати з великої літери, напр.: орден Вітчизняної війни, орден Почесного легіону.

Крім того, складено список слів з літерою Ґ.

Список литературы

Український правопис. К. Наукова думка, 1996.

“Українська мова і література в школі” №5 (435). Травень, 1993. Київ. “Освіта”.

“Українська мова і література в школі” №5-6. 1992. Київ. “Освіта”.


Информация о работе «Зміни в українському правопису в наш час»
Раздел: Иностранный язык
Количество знаков с пробелами: 17576
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
31848
0
0

... з цим моментом ми переходимо до останньої тези нашої статті, яка полягає в тому, що принципи українського написання запозичень зі східних мов у ХХ столітті кардинально змінюються. Це по-перше, є наслідком появи обов’язкових, тобто кодифікованих правил українського правопису (починаючи з виходу в світ у 1921 р. “Найголовніших правил українського правопису” і продовжуючи наступними правописними ...

Скачать
32401
2
0

... дослівно така сама, як передмова до УП-93, крім останніх двох абзаців із даними про те, хто нову редакцію готував. Не змінено навіть фразу «якщо брати до уваги графіку, то український правопис бере свій початок від кінця минулого тисячоліття» (в обох виданнях на с. 3). Якщо 1993 року таке твердження датувало початок українського правопису кінцем десятого сторіччя, то року 2003 воно спрямовує ...

Скачать
36842
3
0

... нового матеріалу (зміст позначених питань подається у вправах, які студенти мають виконувати) 6.1. Стилістичні засоби фонетики. Загальна характеристика звукового складу мови. 6.2 Норми вимови. Милозвучність української мови – характерна ознака всіх її стилів. 6.3 Склад і наголос. Правила переносу слів. 7. Закріплення вивченого матеріалу: ФОНЕТИКА Розрізняють три аспекти вивчення звуків мови ...

Скачать
467456
0
0

... блоку, як і, у свою чергу, країни Антанти у передвоєнні роки. Тема 6. Україна на міжнародній арені в період національної революції 1917-1920 рр. (4 год.). 1.     Становлення міжнародних відносин України в період Центральної Ради 27 лютого 1917 р. в Росії перемогла Лютнева демократична революція. Влада в Росії перейшла до Тимчасового уряду. 3-4 березня 1917 р. в Києві було організовано ...

0 комментариев


Наверх