Відмежування терористичного акту від подібних злочинів

4.2 Відмежування терористичного акту від подібних злочинів

У чинному кримінальному законодавстві України передбачається відповідальність за діяння, що подібні чи співпадають за деякими ознаками із досліджуваним злочином. Серед таких можна в першу чергу вказати на злочини, передбачені ст. ст. 258-1, 258-2, 258-3, 258-4 КК України, а також на диверсію (ст. 113 КК), захоплення заручників, що поєднане з погрозою знищення людей (ч. 2ст. 147 КК), посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 КК) та інші злочини.

З іншими злочинами терористичного спрямування, передбаченими у розділі “Злочини проти громадської безпеки” досліджуваний нами злочин розрізняється передусім об’єктивною стороною. Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 258-1, проявляється у таких формах: 1) втягнення особи у вчинення терористичного акту; 2) примушування до вчинення терористичного акту.

Втягнення у вчинення терористичного акту – це дії, внаслідок яких інша особа спонукається до вчинення дій терористичного характеру, залучається до них, в такої особи виникає бажання поводитися відповідним чином, у особи викликається бажання брати участь у вчиненні терористичного акту. Причому особа згодом вчиняє бажані для винного дії за власною волею. Втягнення полягає у впливі на свідомість іншої особи завдяки переконуванню в доцільності, вигідності брати участь у вчиненні терористичного акту. Примушування до вчинення терористичного акту – вимога до іншої особи брати участь у вчиненні терористичного акту або безпосередньо вчиняти терористичний акт. Ці дії пов’язані із застосуванням фізичного чи психічного насильства до особи і спрямовані на те, щоб у такий спосіб схилити її до вчинення терористичного акту. Внаслідок цього особа вчиняє бажані для винного дії не за власною волею, а вимушено.

Такі втягнення та примушування до вчинення терористичного акту є кримінально караними, якщо вони вчиняються одним із зазначених у ч.1 ст.258-1 способів, а саме з використанням: 1) обману; 2) шантажу; 3) уразливого стану особи; 4) із застосуванням насильства; 5) або погрози застосування насильства.

Обман – введення особи в оману стосовно дійсних явищ і фактів, що мають безпосереднє відношення до вчинення терористичного акту; повідомлення особі неправдивих відомостей або приховування певних відомостей, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки особи з метою введення особи в оману.

Шантаж - може передбачати два види дій: 1) погроза розголошення, викриття компроментуючих або інших відомостей, які особа бажає зберегти в таємниці; 2) залякування заподіянням іншої шкоди, погроза з метою створити вигідну для себе обстановку, поставити особу в залежне становище.

Уразливий стан особи - таке становище особи, за якого вона не може повноцінно і адекватно сприймати те, що відбувається в результаті несприятливого збігу об’єктивних та суб’єктивних обставин, і в такому стані на особу простіше вплинути і примусити до вчинення певних дій. Це може бути як фізичний стан (хвороба, каліцтво, захворювання психіки, сильне душевне хвилювання з якогось приводу), так і матеріальний (відсутність грошей, проблеми в сім’ї, на роботі, безвихідність ситуації) тощо.

Насильство при втягненні або примушуванні до вчинення терористичного акту може полягати в незаконному позбавленні волі, заподіянні ударів, побоїв, тілесних ушкоджень, вчиненні дій, характерних для мордування; а психічне насильство - у створенні реальної загрози заподіяння фізичного насильства, матеріальної чи іншої шкоди або інших насильницьких дій.

Погроза застосування насильства – полягає у створенні реальної загрози заподіяння фізичного насильства, матеріальної чи іншої шкоди або інших насильницьких дій та доведення у будь-якій формі (усній або письмовій) до відома потерпілого інформації про намір вчинити такі насильницькі дії [10, C. 335].

Ці статті недосконалі також з позиції канонів кримінально-правової науки та законодавчої техніки. Так, в ст. 258-1 КК встановлюється відповідальність за втягнення особи у вчинення терористичного акту, а в ст. 258-4 КК – за вербування особи з метою вчинення терористичного акту, тобто, фактично за однакові дії передбачається відповідальність у різних статтях КК, що штучно породжує колізію норм. Крім того, у диспозиції ст. 258-1 КК вказуються такі ознаки, як втягнення особи у вчинення терористичного акту або примушування до вчинення терористичного акту. Однак, такі поняття як “примушування” й “втягнення” співвідносяться як частина і ціле, тому за наявності у тексті статті терміну “втягнення” термін “примушування” є зайвим, а, відповідно, зайвою є вказівка в тексті статті на способи примушування. Тому в ст. 2581 КК пропонуємо слова “втягнення особи у вчинення терористичного акту” замінити словами “втягнення особи у терористичну діяльність” чи “втягнення особи у терористичну дію”, а інші слова вилучити [18, C.14].

З об’єктивної сторони злочин, передбачений ст. 258-2, вчиняється у формах: 1) публічні заклики до вчинення терористичного акту; 2) розповсюдження матеріалів з такими закликами; 3) виготовлення матеріалів з такими закликами; 4) зберігання матеріалів з такими закликами.

Публічні заклики до вчинення терористичного акту – хоча б одне відкрите звернення до невизначеного, але значного кола осіб, в якому висловлюються ідеї, погляди чи вимоги, спрямовані на те, щоб шляхом поширення їх серед населення чи його окремих категорій схилити певну кількість осіб до вчинення терористичного акту.

Розповсюдження матеріалів - це дії, метою яких є доведення змісту відповідних матеріалів до відома багатьох людей (невизначеної їх кількості або певного кола); здійснюється шляхом підкидання листівок до поштових скриньок, розклеювання їх на дошках для оголошень, розсилання листів певним групам адресатів.

Виготовлення матеріалів охоплює як авторство (створення текстів, сюжетів, виготовлення оригіналів), так і тиражування чи розмноження відповідної продукції.

Зберігання означає утримання матеріалів, які згодом мають бути розповсюджені, в безпеці, в цілості – недопущення пошкодження таких матеріалів внаслідок дії природних чи технічних факторів, убезпечення їх від сторонніх осіб тощо.

Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 258-3 КК України, може проявлятися у таких формах: 1) створення терористичної групи чи терористичної організації;

2) керівництво такою групою чи організацією;

3) участь у них;

4) матеріальне, організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації.

Створення терористичної групи чи терористичної організації – сукупність дій з організації (формування, заснування, створення) стійкого об’єднання у формі терористичної групи чи терористичної організації для вчинення терористичних актів.

Керівництво такою групою чи організацією – виконання організаційно-розпорядчих функцій стосовно організації в цілому чи її структурних підрозділів; управління процесом підтримання функціонування терористичної групи чи терористичної організації як стійкого об’єднання осіб та здійснення ними терористичних актів.

Участь у такій групі чи організації – перебування в складі терористичної групи чи терористичної організації. Особа стає учасником терористичної групи чи терористичної організації з моменту її утворення або ж відтоді, коли інші учасники дали згоду на її прийняття до вже існуючої терористичної групи чи терористичної організації. Участь означає виконання в інтересах такої організації різноманітних дій, здійснення частини функцій організації. Учасник може виступати як виконавець окремих терористичних дій, планувати їх, здійснювати допоміжні функції, виконувати окремі доручення керівника терористичної групи чи терористичної організації.

Матеріальне, організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації – різноманітні дії, спрямовані на надання учасникам обмундирування, спорядження, засобів зв’язку, харчування, боєприпасів, створення для них навчальних баз, полігонів, шпиталів; підготовка проектів рішень, узгодження спорів, надання приміщень, транспортних засобів, організація зустрічей, їх охорона тощо.

Відмінність між терористичною групою і терористичною організацією полягає в тому, що терористична група створюється для вчинення конкретного терористичного акту чи кількох таких актів, а терористична організація має діяти невизначений час, займатися терористичною діяльністю постійно, до досягнення певної мети. Діяння ж, які вчиняються у зв’язку з організованою терористичною діяльністю, за своїм змістом аналогічні тим, що виконуються стосовно інших видів злочинних організацій.

З об’єктивної сторони злочин, передбачений ст. 258-4 КК України, може мати місце у таких формах: 1) вербування; 2) фінансування; 3) матеріальне забезпечення; 4) озброєння; 5) навчання; 6) використання особи.

Вербування – безпосереднє наймання, тобто запрошення і набір добровольців для участі у вчиненні терористичного акту, а також створення із них певних груп, загонів, банд, формувань.

Фінансування – це забезпечення як окремих чи кожного із осіб, так і створення за їх участю груп, загонів тощо коштами у національній валюті України чи в іноземній валюті.

Матеріальне забезпечення – постійне тилове забезпечення осіб або разове чи кількаразове надання їм обмундирування, спорядження, засобів зв’язку, харчування, медикаментів, засобів захисту від зброї масового знищення, створення для них навчальних баз, полігонів, шпиталів тощо.

Озброєння – надання зброї, боєприпасів для використання їх у вчиненні терористичного акту.

Навчання – передача особам знань, навичок і вмінь щодо використання зброї і військової техніки, планування і забезпечення бойових та інших насильницьких дій, аналізу і оцінки обстановки, управління підлеглими, взаємодії і прийняття рішень тощо.

Використання осіб – це безпосереднє застосування їх при виконанні бойових завдань під час вчинення терористичних актів.

Водночас вважається за доцільне відповідальність за навчання терористичній діяльності передбачити у ст. 258-1 КК і вилучити з диспозиції ст. 258-4 КК ознаки навчання особи з метою вчинення терористичного акту, бо втягнення і навчання за своєю суттю, за інтенсивністю впливу на особу є більш схожими між собою діями, а ніж інше сприяння терористичному злочину взагалі чи терористичному акту зокрема. При цьому слід мати на увазі, що як за змістом Конвенції (ст. 6, 7), так й за змістом КК України (ст. 304) відповідальність за втягнення чи навчання повинне наступати не тільки тоді, коли втягнута особа може вчинити злочин, але й тоді, коли вона може вчинити певну некриміналізовану терористичну дію [18, C.13].

Терористичний акт і диверсіям (ст. 113 КК) України можуть вчинятися шляхом вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров’я людини, заподіяния майиової шкоди. Вчиняючи терористичний акт і діючи з метою впливу на прийняття рішень органами державної влади, особа може погрожувати вбивством державного чи громадського діяча або знищенням заручників. Існуюча подібність терористичного акту до вказаних та інших злочинів за деякими об’єктивними ознаками, що у ряді випадків доповнюється подібністю за суб’єктивними ознаками, обумовлює потребу у проведенні кримінально-правового аналізу та визначенні специфічних ознак терористичного акту.

Відмінність терористичного акту від диверсії полягає в об’єктивних ознаках: об’єкті та об’єктивній стороні, а також в ознаках суб’єктивної сторони, а саме - меті вчинення злочину. Відмінність диверсії від терористичного акту за об’єктивними ознаками:

Диверсія та терористичний акт посягають на різні суспільні відносини, яким заподіюється шкода. Диверсія належить до злочині в проти основ національної безпеки і посягає на внутрішню безпеку держави, її економічні основи. Терористичний акт є злочином проти громадської безпеки і заподіює шкоду стану захищеності суспільства (життю та здоров’ю людей, власності, довкіллю, нормальній діяльності підприємств, установ та організацій) від загальнонебезпечних посягань або від загроз їх вчинення [52, C.130].

З об’єктивного боку, відмінність диверсії від терористичного акту, пов’язана зі способом вчинення суспільно небезпечної дії. Якщо для терористичного акту властива більш відкрита поведінка винних осіб, публічне взяття на себе, демонстрація причетності до насталих тяжких наслідків, то для диверсії - це таємність, прихованість дій злочинця, прагнення останнього та можливих організаторів диверсії лишатись якомога довше невідомими. Саме за цих обставин особа, що вчинила диверсію, не припускається до висування вимог, наприклад, щодо виконання органами влади певних дій чи утримання від таких.

Крім цього, терористичному акту притаманний такий спосіб скоєння злочину як погроза вчинення певних дій. Вчинення ж диверсії шляхом погрози чинним кримінальним законодавством не передбачається.

Відмінність між диверсією та терористичним актом полягає у моменті визнання цих злочинів закінченими. Так, диверсія є закінченою з моменту вчинення запланованих злочинних дій (вибуху, підпалу, поширення епідемій, епізоотій та інших дій, відповідно до диспозиції ст. 113 КК). Для терористичного акту вчинення вибуху чи, наприкладад, підпалу є, як правило, лише початком виконання об’єктивної сторони. Після створення обставин громадського занепокоєння шляхом влаштування вибуху чи підпалу суб’єкти терористичного акту свої наступні дії пов’язують із вчиненим, наприклад, вимагають від opгaнів місцевого самоврядування прийняти певне рішення.

За ознаками суб’єктивної сторони терористичний акт і диверсія відрізняються між собою за змістом мети. Вчинення терористичного акту може бути обумовлене прагненням винного порушити громадську безпеку, залякати населення, спровокувати воєнний конфлікт, міжнародне ускладнення, або вплинути на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об’єднання громадян, юридичними особами, або привернути увагу громадськості до певних своїх політичних, релігійних чи інших поглядів. У більшості випадків, особа, що вчинила терористичний акт, ставить собі за мету створення таких умов, за яких органам державної влади, юридичним чи фізичним особам найбільш ефективно нав’язується його власна воля (воля терористичної групи, організації). На відміну цьому, мета вчинення диверсії полягає в ослабленні держави з можливим наступним її знищенням як політичної організації суспільства. Щодо громадської занепокоєності, що виникає після диверсійних дій, то така не охоплюється складом злочину [26, C.227].

Від захоплення заручників, поєднаного з погрозою знищення людей (ч.2 ст.147 КК), терористичний акт, крім родового та безпосереднього об’єкта, відрізняється за кількістю потерпілих, життю яких загрожує винний. При захопленні заручників смерть загрожує лише заручникам і їх кількість відома винному. При терористичному акті винний загрожує вбивством невизначеного кола осіб. Саме за таких обставин законодавець визнав, що при захопленні заручників, на відміну від терористичного акту, вимоги винного можуть бути звернені і до родичів потерпілих [54, C. 41]

Розмежування терористичного акту та посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 КК):

За об’єктом злочин, передбачений ст..112 КК, на відміну від терористичного акту, посягає на нормальну діяльність усіх гілок державної влади,а також політичних партій. Додатковим обов’язковим об’єктом цього злочину є життя та безпека життя державного чи громадського діяча.

За об’єктивною стороною є подібність між вказаними злочинами, яка полягає в тому, що посягання на життя державного чи громадського діяча може бути способом вчинення терористичного акту і кваліфікуватиметься за сукупністю злочинів. У такому разі погроза посягання чи посягання на життя державного чи громадського діяча є передумовою досягнення мети терористичного акту. Виокремлення ж злочину, передбаченого ст.112 КК, може здійснюватися за ознакою відсутності дій винного(винних) у здійсненні посягання на державного чи громадського діяча, що свідчили б про наміри порушити громадську безпеку, залякати населення чи досягти іншої мети, притаманної терористичному акту. Відмінність цих злочинів полягає у моменті закінчення злочину. Посягання на життя державного чи громадського діяча є злочином з усіченим складом і визнається закінченим з моменту замаху на вбивство. Терористичний акт є злочином з формальним складом і його об’єктивну сторону утворює сукупність дій, що порушують громадську безпеку і визначають мету такого порушення.

З суб’єктивної сторони, мета вчинення терористичного акту є більш широкою порівняно з метою вчинення посягання на життя державного чи громадського діяча. У разі посягання на життя державного чи громадського діяча протиправний вплив на його діяльність чи помста за таку є єдиною метою вчинення злочину, при терористичному акті – альтернативою. Крім того, вчинення при терористичному акті, наприклад, вибуху з метою, перешкоджання або помсти державному чи громадському діячеві не завжди пов’язане з посяганням на його життя і супроводжується, як правило, висуванням нових вимог [53, C. 93].

Частина 1 ст. 228-4 КК України передбачає відповідальність за погрозу вчинити викрадення радіоактивних матеріалів. Відмінність від тероризму можна провести за формою вираження цієї погрози:

1) при тероризмі погроза тільки демонстративна для створення обстановки жаху, пригніченості;

2) при погрозі вчинення викрадення радіоактивних матеріалів погроза може бути як публічною, так і шляхом конфіденційного повідомлення особі чи обмеженому колу осіб.

За відкритістю і демонстративністю тероризм дещо схожий з піратством (ст. 446 КК) і бандитизмом (ст. 257 КК) України. Основна відмінність полягає у меті. При піратстві та бандитизмі мета досягається безпосередньо шляхом актів насильства. При тероризмі насильство, здійснюване щодо одних, є засобом впливу на інших з метою спонукання їх до певної поведінки, яка є вигідною для злочинців. Головна риса, яка відмежовує тероризм від піратства і бандитизму, є сам акт задоволення потреб: при піратстві та бандитизмі - безпосередньо під час насильницьких актів, при тероризмі задоволення потреб настає через певний проміжок часу [34, C. 88].

Висновки

Проведене дослідження проблем кримінально-правовової характеристики терористичного акту, результати якого викладені в даній праці, дозволяють сформулювати такі загальні висновки та пропозиції:

Враховуючи поширення в світі цього вкрай небезпечного злочину, виникла нагальна необхідність поглибленого, вивчення проблем, невирішеність яких сприяє його проявам. З метою успішної боротьби з тероризмом необхідне чітке і несуперечливе антитерористичне законодавство. Незважаючи на уже внесені у кримінальне законодавство зміни, аналіз ст.258 Кримінального кодексу України показує, що низка положень потребує уточнення і удосконалення.

1. Поки що в Україні не спостерігається “терористичного бума”, проте в Україні, на жаль, існують умови, які створюють загрозу появи тероризму в нашій державі: глибока соціально-економічна криза; протистояння політичних сил; наростання проявів сепаратизму; зубожіння та люмпенізація значної частини населення при дуже невеликому прошарку «середнього класу»; зрощення кримінальних, бізнесових і державних структур; корумпованість державного апарату; організована злочинність; великомасштабний незаконний обіг зброї; значне збільшення міграційних потоків; посилення геополітичної напруженості; девальвація моральних та духовних цінностей тощо.

2. Серед учених немає єдиної думки з питання кримінально-правового визначення поняття тероризму, терористичного акту, що безсумнівно, в значній мірі перешкоджає ефективній антитерористичній діяльності.

Необхідно розрізняти два споріднених, але різних, поняття — терор і тероризм. Терор — (соціально – політичне явище) це насилля влади з її державним апаратом проти народу з метою придушення не тільки опозиції, але й всього загалу, з метою викликати жах і залишити думки про спротив. Іншими словами, терор — це насилля з боку сильного. При певних обставинах (коли суб'єктом є держава) може бути легітимний.

Натомість тероризм — (кримінально – правове явище) це насилля "з боку слабшого", насилля, що виходить від опозиційних прошарків суспільства, радикально налаштованих і, як правило, вельми нечисленних. Це метод впливу шляхом здійснення теракту задля досягнення певних цілей, за якого жертва теракту не є об'єктом даного методу впливу. Є завжди протиправним. Поняття «тероризм» слід розглядати на трьох рівнях у вузькому, широкому та самому широкому розумінні. При співставленні вказаних рівнів поняття тероризму з тією термінологією, що вживається у Законі України «Про боротьбу з тероризмом», можна зробити висновок, що ці рівні відповідають таким поняттям, як «терористичний акт», «злочини терористичної спрямованості», «терористична діяльність». Разом з тим в даному Законі при вживанні цих термінів не завжди враховується їх дійсне змістове наповнення, що призводить до суперечливості його положень та необхідності внесення низки змін.

Тероризм знаходить своє об’єктивне вираження у терористичному акті, визначення якого сформовано у диспозиції ст. 258 КК України та вважається невдалим з огляду на те, що такі ознаки як “залякування населення” і здійснення “впливу” передбачаються не у взаємозв’язку, а в альтернативному порядку, а це призведе до того, що переважна більшість злочинів повністю підпадатиме під ознаки складу злочину “терористичний акт”. Зокрема всі нові статті КК України (258-1 – 258-4) “обслуговують” виключно ст. 258 КК, що неминуче породить додаткові проблеми у кваліфікації злочинів цієї категорії.

Крім того, у вказаних статтях КК України помилково використовується вузьке для українського законодавства поняття “терористичний акт”, тоді як в Конвенції Ради Європи йдеться про запобігання тероризму, терористичній діяльності та терористичним злочинам.

Резюмуючи викладене, пропонуємо розширити ознаки цього складу злочину, включаючи у визначення терористичний акт вчинення не тільки вибухів, підпалів та інших загально небезпечних діянь, але і будь-яких інших суспільно небезпечних діянь, спрямованих на залякування населення, тобто – вчинення будь-якого злочину терористичної спрямованості. Це, на нашу думку, дозволить усі злочини терористичної спрямованості кваліфікувати за даним складом злочину без додаткової кваліфікації за іншими статтями КК, а в тих випадках, коли діяння не будуть мати терористичної спрямованості, кваліфікація проходитиме за відповідними статтями КК України.

3. Праобразом сучасного терористичного акту є кривава помста. Незважаючи на жорстоку сутність, вона мала регулюючу функцію вже на початку формування общинного суспільства. Надалі кримінальна відповідальність за терористичний акт встановлювалася різноманітними кримінально-правовими актами, які регулювали відносини в той чи інший період розвитку нашої держави. Жвава дискусія щодо визначення терористичного акту існувала при прийнятті КК України 2001 року. Остаточне ж закріплення досліджуваного поняття знайшло своє відображення у ч. 1 ст. 258 КК України із внесеними змінами від 21 вересня 2006 року.

4. Терористичний акт – складне і багатооб’єктне діяння, однак стрижнем діяльності є спрямованість на залякування населення, яка має місце завжди, незалежно від виду злочинних посягань терористів, тому, незважаючи на те, що для терористів порушення громадської безпеки виступає як допоміжна дія для досягнення кінцевої мети, у складі злочину як основний об’єкт доцільно передбачити саме громадську безпеку і розмістити цей склад в розділі «Злочини проти громадської безпеки». Основним безпосереднім об’єктом терористичного акту є громадська безпека, в той же час безпосередніми додатковими об’єктами можуть бути також і життя, здоров’я, честь та гідність громадян, власність тощо.

5. Об’єктивна сторона складу злочину, передбаченого ст.258 КК, виражена в двох формах: 1) застасування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров’я людини, або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків; 2) погроза вчинення зазначених дій. Важливе місце при кваліфікації даного злочину приділяється встановленню місця, часу, обстановки, способу та засобів вчинення злочину, але такі ознаки не є обов’язковими.

Ми охарактеризували всі форми об’єктивної сторони злочину, передбаченого в статті 258 КК України „Терористичний акт”, але все ж таки вважаємо, що законодавець припустився помилки пішовши по шляху точного перерахування усіх можливих способів вчинення терористичного акту, адже неможливо і недоцільно перераховувати всі способи та засоби вчинення терактів, з плином часу будуть вдосконалюватися способи та засоби їх вчинення, що необхідно тепер постійно відображати у диспозиції, а постійні внесення змін до кримінального закону призведуть до хиткості та розбалансованості системи кримінально-правових заходів по боротьбі з тероризмом.

6. У зв’язку з тим, що за терористичну діяльність може наставати відповідальність не тільки фізичних, але згідно зі ст. 24 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» і юридичних осіб, слід розрізняти суб’єкта злочину (суб’єкта кримінальної відповідальності) і суб’єкта (суб’єктів) відповідальності за вчинене суб’єктом злочину суспільно небезпечне діяння, якими можуть бути інші фізичні особи, юридичні особи і держава та нести у зв’язку з вчиненим злочином певні види юридичної відповідальності, але не кримінальну відповідальність. Якщо говорити про фізичну особу, то вона повинна бути осудною та досягти віку по досягненні якого може настати кримінальна відповідальність. За діяння, передбачені ст.258 КК це 14 років.

Проте, навряд чи можна вважати виправданим встановлення з 14-річного віку кримінальної відповідальності за терористичний акт, оскільки в цьому віці особа далеко не завжди здатна усвідомлювати це діяння в усій його складності, багатооб’єктності, тому вбачається цілком правильним, що в ст. 22 Модельного Кримінального кодексу для держав учасниць СНД, терористичний акт не віднесений до категорії злочинів, за вчинення яких відповідальність настає по досягненню винним 14-річного віку. Більше того, в 14-річному віці особа не в змозі усвідомлювати всю багатоаспектність організаційної діяльності по створенню терористичного формування, керівництва ним саме як терористичним, тобто спрямованим на залякування населення і таким, що прагне певної мети, участі в такому формуванні і сприяння його створенню чи діяльності в усьому розмаїтті об’єктів, дій і наслідків такої діяльності.

7. Суб’єктивна сторона даного злочину характеризується двома обов’язковими ознаками – вина у формі прямого умислу та спеціально передбачена у диспозиції мета: а) порушення громадської безпеки, залякування населення; б) провокація воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення; в) вплив на прийняття рішень чи вчинення або не вчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об’єднаннями громадян, юридичними особами; г) привернення уваги громадськості, до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста).

Встановлення суб’єктивної сторони - це завершальний етап процесу констатації складу злочину.

8. Кваліфікованими видами терористичного акту є: 1) вчинення його повторно; 2) вчинення його за попередньою змовою осіб; 3) заподіяння ним значної майнової шкоди; заподіяння ним інших тяжких наслідків(ч.2 ст.258), а особливо кваліфікованим – загибель людини(ч.3 ст.258).

9. У чинному кримінальному законодавстві України передбачається відповідальність за діяння, що подібні чи співпадають за деякими ознаками із досліджуваним злочином. Серед таких можна в першу чергу вказати на злочини, передбачені ст. ст. 258-1 КК України – втягнення у вчинення терористичного акту; 258-2 – публічні заклики до вчинення терористичного акту; 258-3 – створення терористичної групи чи терористичної організації; 258-4 – сприяння вчиненню терористичного акту, а також на диверсію (ст. 113 КК), захоплення заручників, що поєднане з погрозою знищення людей (ч. 2ст. 147 КК), посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 КК), погроза вчинити викрадення радіоактивних матеріалів (ч.1 ст. 228-1) та інші злочини.

Безперечно, протидія тероризму не може бути ефективною без якісного нормативно-правового забезпечення, особливо у кримінально-правовій галузі, оскільки в прийнятих останнім часом міжнародних конвенціях, присвячених проблемам боротьби з тероризмом, намітилася чітка тенденція до розширення сфери кримінально-правової заборони відносно будь-яких терористичних проявів і встановлення спеціальних складів злочинів в національних законодавствах.

Список використаних джерел

1.         Кримінальний Кодекс України від 5 квітня 2001 із внесеними змінами від 21.09.2006р.

2.         Закон України “Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України” // Уряд. кур’єр. – 2006. – 12 жовт. – № 191. – С. 12.

3.         Закон України “Про боротьбу з тероризмом” від 20 березня 2003 р. № 638 – IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 25. – Ст. 180.

4.         Постанови Пленуму Верховного суду у кримінальних справах. – К.: Видавн. дім “Скіф”, 2006. – 472с.

5.         Конвенція Ради Європи про запобігання тероризму від 16 травня 2005 р. < www.zakon.rada.gov.ua >.

6.         Законодательство Украини №1 Февраль 2009 «Инфодиск»

7.         Богданов О.П. Навчальна програма дисципліни “Сучасні проблеми боротьби з тероризмом” (для бакалаврів, спеціалістів). — К.: МАУП, 2004. — 12 с.)

8.         Артем Тумакін // Молодь України», 15-19 травня, 2008 р. – C. 7, 8.

9.         Землянський Ю.В. Загроза тероризму в Україні // Тероризм і боротьба з ним. - К., 2000. - Т. 19. - С. 46, 47, 49.

10.      Науково – практичний коментар до Кримінально кодексу України. 4-тє вид. / за ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Атіка, 2007. – 1056 с

11.      Глушков В.О., Долженков О.Ф. Організаційно-правові основи боротьби з тероризмом // Актуальні проблеми держави та права: Зб. наук. праць / Одеса, 2000. – Вип. 8.

12.      Терористичні загрози в Україні. // Надзвичайна ситуація № 06 (116), червень 2007 р.

13.      Надьон О., Правовий аналіз передумов виникнення загрози тероризму в Україні // Право України. - 2003. - №3

14.      Власов И.С. Зарубежное законодательство в борьбе с тероризмом. — М: 2002. 144 с.

15.      Зеленецький В.С., Ємельянов В.П. Концептуальні основи визначення категоріально-понятійного апарату у сфері боротьби з тероризмом: Наук. – практ. посіб. – Х.: Кроссроуд, 2006. – 80 с.

16.      А.А. Котвицький Тероризм як соціальне явище: поняття та ознаки. // Право України. – 2004, - №7

17.      Романюк Б., Коваленко В. Щодо кримінально-правового визначення поняття тероризму // Право України. — 2001. — № 6. — с. 71—75.

18.      Ємельянов В.П. Проблеми застосування антитерористичного законодавства України і шляхи його вдосконалення // Боротьба з організованою злочинністю та корупцією. - 2007. - №15

19.      Антипенко В., Поняття тероризму (кримінально-правове визначення) // http://pravoznavec.com.ua/period/article/262/%C0.

20.      Ліпкан В.А. Теоретичні засади криміналізації тероризму // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 1999. - № 2. - С. 237-242.

21.      Євген Звєрєв. До питання юридичного визначення тероризму // Право України. — 2003. — № 7. — с. 61—66.

22.      Антонян Ю.М. Терроризм: Криминологическое и уголовно-правовое исследование. — М., 1998. - 306 с.

23.      Юридична енциклопедія: Том 6/Редкол.: Ю.С. Шемшученко та ін. – К.: “Укр. Енцикл”, 1998.

24.      Панов Н.И. Способ совершения преступления и уголовная ответственность. – Х: Вища школа, 1982. – 82 с.

25.      Злобин Г.А. Никифоров Б.С. Умысел и его формы. М.: Наука, 1995. – 78 с.

26.      Емельянов В.П. Терроризм и преступления с признаками терорезирования (уголовно-правоое исследование). - М: NОТА ВЕNЕ, 2000.-320 с.

27.      Гришаєв П.И. Преступления против порядка управления, общественной безопасности, общественного порядка. – М.: ВЮЗИ. 1957. – 57 с.

28.      Тихий В.П. Злочини проти суспільної (загальної) безпеки: Конспект лекцій. – Х; Національна юридична академія Укруїни, 1996. – 3 с.

29.      Балгат Д., Балан О. Понятие, причины и классыфикацыя терроризма / Міжнарод, конф. «Терроризм і національна безпека України».-К., 2003.

30.      Комисаров В.С. Тероризм, бандитизм, захват заложника и другие тяжкие преступления против безопасности общества., По новому УКРФ. – М.: Кросна-лекс, 1997. – 15 с.

31.      Ліпкан В.А., Никифорчук., Руденко М.М. Боротьба з тероризмом / Київ, Знання України, 2002.- 61 с.

32.      Свірін М.О., Коцюбинська Ю.М. Тероризм, як кримінально-правове явище в Україні //Науковий вісник НАВСУ. - Київ, 2003. - Вип.5.- 68-76 с.

33.      Андрушко П.П. Щодо законодавчого формулювання складу злочину «Тероризм» // Актуальні проблеми держави та права: Збірник наукових праць.Вип.8. - Одеса: Юридична література, 2000.- 76-78 с.

34.      Емельянов В.П. Тероризм і злочини терористичної спрямованості. - X.: Рубікон, 1997 - С. 112.

35.      Ємельянов В. Об’єкт тероризму: його ознаки // Право України. – 1999. – №11. – С.12.

36.      Андрій Яцько. Онтологія насильства: терор і тероризм як елементи політичної боротьби // Українські проблеми, - 1998, - №1

37.      Коржанський М.І. Кваліфікація злочинів. Навчальний посібник. Видання 2-ге - К.: Атіка, 2002, - 640с

38.      Кримінальне право України: Загальна частина: Підр.Вид. 3-тє / За ред.М.І.Мельника, В.А.Клименка. – К: Юридична думка, 2004. – 88 с.

39.      Мохончук С.М. Кримінальна відповідальність за тероризм: Афтореферат, дисертація кандидата юридичних наук6 12.00.08 / Університет внутрішніх справ МВС України. – Харків, 2000. – 4 с.

40.      Цимбалюк В.С. Компютерні технології, як чинник терористичного акту//Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим КК України. – Харків,2003. – 215 с.

41.      Малинин В.Б., Парфенов А.Ф. Объективная сторона преступления. — СПб.: Издательство Юридического института (Санкт-Петербург), 2004. - 301 с.

42.      Магарін М.С., Бараненко Д.В. Суб'єкт злочину за новим кримінальним законодавством України: Монографія / Під ред. д-ра юрид. наук, професора Є. Л. Стрельцова. — Одеса: Астропринт, 2001. — 104 с

43.      Емельянов В.П. Тероризм как явление и как состав преступления. – Х: Право, 1999. –10 с.

44.      Емельянов В.П. Понятие обьекта преступления в уголовно-правовой науке // Право і безпека. – 2002. - №4. –10 с.

45.      Емельянов В.П. Тероризм как явление и как состав преступления. – Х: Право, 1999. – 222 с.

46.      Антипенко В.Ф. Тероризм: кримінологічна та кримінально-правова характеристика. – К.: НБУР, 1999. – 48 с.

47.      Модельный уголовный кодекс для государств участниц СНГ // Правовведение. – 1996, №1. – 95

48.      Кримінальне право України: Загальна частина: Підр./ М.І Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І.Борисов та ін./ За ред. професорів М.І. Бажанова, В.Я.Тація, В.В.Сташиса. – Х: Вища школа, 1997. – 130 с.

49.      Никифоров Б.С., Решетников Ф.М. Современное уголовное право. – М.: Наука, 1990. – 54 с

50.      Коржанський М.Й. Кримінальне право України: Загальна частина: курс лекцій. – К: Наукова думка та українська видавнича група. –1997. - 185 с.

51.      Рарог А.И. Общая теория вины в уголовном праве: Учебное пособие. – 1999. - 14 с.

52.      Гізімчук С.В. Терористичний акт та його відмінність від суміжних злочинів// Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим КК України. – Харків, 2003. – 218 с.

53.      Комиссаров B.C. Терроризм, бандитизм, захват заложников и другие тяжкие преступления против безопасности общества. — М., 1997. — 160 с.

54.      М.О. Акімов. Захоплення заручників: особливості кримінальної відповідальності за законодавством країн близького та далекого зарубіжжя // Боротьба з організованою злочинністю та корупцією» – 2003. - №7