Об’єкт злочину

2.1 Об’єкт злочину

З уведенням ст. 258 «Терористичний акт» у КК України виникає дискусійне питання щодо об’єкта цього складу злочину. У Кримінальному кодексі України законодавець визнав родовим об’єктом терористичного акту громадську безпеку, розмістивши відповідно ст. 258 КК України в розділі ІХ «Злочини проти громадської безпеки» Особливої частини Кримінального кодексу України, тобто визначив, що саме громадська безпека, з точки зору законодавця, потребує охорони від цього злочину.

При аналізі злочинів терористичної спрямованості дослідники зазвичай звертають увагу на те, що це, в першу чергу, складні багатооб’єктні злочини, які посягають, на територіальну цілісність, державний устрій, суспільну безпеку, нормальне функціонування організацій, установ, на життя та здоров'я людей тощо, залежно від того, „охороні яких сфер законодавець надає провідне значення, визначаються ознаки основного об’єкта” [11, C.38].

Так, наприклад, склад тероризму (терористичного акту) в КК України (ст. 258), Росії (ст. 205), Казахстану (ст. 233), Азербайджану (ст. 214), Таджикистану (ст. 179), Туркменистану (ст. 271) віднесений до злочинів проти громадської безпеки, звідси бачимо, тією сферою, якій, на думку законодавців, завдається найбільша шкода, частіше за все визнається громадська безпека.

Законодавець Грузії та Латвії тероризм відніс до злочинів проти держави. У Кримінальному кодексі Франції розділ ІІ «Про тероризм» знаходиться у книзі ІV «Про злочини та проступки проти нації, держави та громадського спокою». В Кримінальному кодексі Республіки Білорусь міститься три склади злочину «тероризм», які розташовані у різних розділах: ст. 126 «Міжнародний тероризм» знаходиться в главі 17 «Злочини проти миру та безпеки людства» розділу VІ «Злочини проти миру, безпеки людства та військові злочини»; статті 289 «Тероризм» та 290 «Погроза вчинення акту тероризму» у главі 27 «Злочини проти громадської безпеки» розділу Х «Злочини проти громадської безпеки та здоров’я людей» [14, C. 67].

Це, на думку автора, перш за все є наслідком невизначеності поняття «тероризм». Сьогодні не існує чіткого загальновизнаного поняття тероризму як явища та як злочину, що дає підстави до такого роду розбіжностей у поглядах науковців у цій царині, законодавців та практиків.

Однак в науковій літературі багато авторів, особливо із числа тих, хто безпосередньо займається проблемами тероризму, піддали сумніву правильність такого рішення законодавців на тій підставі, що, виходячи з обставин самого діяння терористичної спрямованості, порушення громадської безпеки виступає для терористів хоча і першочерговою, але фактично не основною, а допоміжною дією, засобом посягання на інший об’єкт у складному (складеному) злочині. А в таких випадках, як зазначає М.І. Панов, „ спосіб є додатковою, допоміжною дією, що забезпечує здійснення основної дії, створюючи з тим різновид складної дії. З цього випливає, що спосіб в складній дії є елементом структури, тобто частиною складної дії, і в межах останньої виконує властиву йому функцію - забезпечення виконання основної дії, з якою він внутрішньо пов’язаний, створює з ним нерозривну єдність” [24, C.55], а В. Ф. Антипенко робить такий висновок: „Суспільна безпечність не може бути основним об’єктом тероризму... Залякування у тероризмі виступає не самоціллю, а засобом досягнення мети впливу на основний об’єкт, цим реалізується спонукання відповідних осіб до вигідних для терористів рішень. Основним же об’єктом у тероризмі є національні та наднаціональні інститути (у їх різноманітних варіантах), посягаючи на які через дію на безпосередній об’єкт винні особи досягають чи прагнуть досягти головної цілі - порушення їх недоторканності” [19].

Кінцева мета терористичної діяльності (на будь-якому етапі її розвитку) – це, шляхом створення в суспільстві обстановки страху за рахунок демонстративного вчинення якихось дій, примусити відповідні органи влади, фізичних чи юридичних осіб прийняти вигідні для терористів рішення. Саме ця кінцева мета і визначає дійсний основний об’єкт терористичної діяльності. „За своїм змістом, - зазначають Г. А. Злобін і Б. С. Никифоров, - мета включає в себе свідомість і волю людини по відношенню до об’єктивного результату їі поведінки. Тому вона (мета) вказує на дійсний (хоча б і віддалений) об’єкт злочинного діяння і виражає ставлення особи до цього об’єкта” [25, C.44].

Принципово погоджуючись з такою аргументацією, В.П.Ємельянов, між тим, вважає, що „при всій, так би мовити, науковій неправоті, законодавець в цьому випадку цілком правий”, коли відносить склад терористичного акту до злочинів проти громадської безпеки, і наводить на користь такого висновку наступні три обгрунтування:

- по-перше, поміняти місцями фактично основний і додатковий об’єкти змушує законодавча техніка, оскільки при тій ситуації, коли як основний об'єкт виступають в нескінченній чисельності різні національні і наднаціональні інститути тощо, засіб посягання на них шляхом порушення громадської безпеки є єдиною загальною властивістю даних злочинів, котрі можливо „винести за дужки” та сформулювати самостійний склад злочину;

- по-друге, тероризм частіше за все характеризує саме загальнонебезпечний засіб допоміжної дії, та нерідко той об’єкт, на який терористи посягають шляхом посягання на громадську безпеку, не йде ні в яке порівняння по мірі важливості з громадською безпекою, а найбільш тяжкі наслідки настають саме в результаті посягання на громадську безпеку, тоді як основному об’єкту часом реальної шкоди не завдається;

- по-третє, включення складу терористичного акту не в главу про злочини проти громадської безпеки, а в якусь іншу, що містить склади злочинів проти держави або проти миру та безпеки людства, призводить до того, що за основу беруться не найбільш типові випадки актів тероризму, а, навпаки, - найбільш тяжкі форми його прояву, в результаті чого викривляється та штучно підвищується ступінь громадської небезпеки тих актів тероризму, які в дійсності не були спрямовані ні проти основ державності, ні проти міжнародного правопорядку [35, C.12].

Отже, підведемо підсумок, визнання громадської безпеки, як основного об’єкта терористичного акту - є найбільш прийнятним і оптимальним варіантом для теорії, а особливо практики боротьби зі злочинністю.

Категорія „громадська безпека” визначається в науковій літературі по-різному. Її визначають і як систему заходів або специфічну діяльність державних органів щодо забезпечення безпечних умов життєдіяльності суспільства, і як сукупність суспільних відносин, що забезпечують безпечні умови життя, й як благо для кожного з громадян і загальну цінність, й як стан захищеності особи, суспільства і держави від злочинних посягань.

Так, у працях П.І.Гришаєва громадська безпека визначається як система заходів, спрямованих на охорону державного і громадського порядку, на забезпечення нормальних умов для трудової діяльності та відпочинку громадян або як безпечні умови повсякденного життя та діяльності членів суспільства [27, C.55].

Найбільш змістовно категорія „громадська безпека” розглянута у наукових працях В.П.Тихого. Розглядаючи громадську безпеку як різновид безпеки, він зазначає, що „як в побутовому, так і в науковому розумінні, безпека оцінюється як визначений факт, як щось цінне і досяжне, створюване людьми, як певна цінна характеристика предмета. Іншими словами, безпека є певною потребою і благом …”, що „громадська безпека виступає як загальне благо, безпека для всіх, загальна цінність, що відповідає інтересам суспільства й усіх громадян”. „При цьому, - продовжує В. П. Тихий, - необхідно розрізняти два види благ, пов’язаних з потребою в суспільній безпеці. По-перше, це захищеність суспільства від різних небезпек, по-друге, сам захист суспільства від небезпек, діяльність по запобіганню небезпекам. Саме наслідком цієї діяльності і є суспільна небезпека як захищеність, певна якість суспільства” [28, C.2]. І в підсумку у відповідному розділі відомого підручника з Особливої частини кримінального права України, він робить такий висновок: „Об’єктом цих злочинів є громадська безпека - стан захищеності суспільства - таких його цінностей, як життя та здоров’я людей, власності, довкілля, нормальної діяльності підприємств, установ та організацій від загально небезпечних посягань ” [29, C.18].

Разом з тим В. П. Тихий розглядає громадську безпеку як систему суспільних відносин, що забезпечують відвернення й усунення загальної небезпеки насильницького завдання шкоди правоохоронюваним інтересам взагалі [28, C.3].

Таким чином, громадська безпека як об’єкт злочину в реальній дійсності також з’являється в усіх своїх ролях одночасно: як певна цінність, як благо і потреба, як захищеність суспільства від різних небезпек, як діяльність по запобіганню небезпекам, як суспільні відносини, що забезпечують відвернення й усунення загальної небезпеки, як стан захищеності суспільства - таких його цінностей, як життя та здоров’я людей, власності, довкілля, нормальної діяльності підприємств, установ та організацій від загально небезпечних посягань.

При такому підході до проблеми об’єкта злочину знімається питання про відмежування об’єкта злочину від предмета злочину як складової частини об’єкта, оскільки вони цілком збігаються.

На збіг об’єкта і предмета злочину в кримінально-правовій літературі звертається увага постійно.

Розглядаючи предмет із сучасних українських дослідників найбільш активно і послідовно позицію стосовно тотожності об’єкта і предмета злочину відстоює С.Б. Гавриш та В.П. Емельянов.

Така позиція вбачається цілком прийнятною і при розгляді об’єкта такого злочину як терористичний акт, тут громадська безпека є об’єктом і предметом злочину. Виділити окремо предмет від об’єкта можна лише в тому випадку, коли він не належить до об’єкта, а належить до об’єктивної сторони складу злочину. Так, об’єктом матеріального сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації є громадська безпека, а предметом - певні матеріальні цінності.

Продовжуючи аналіз об’єкта тероризму, слід зауважити, що найбільш суттєве значення для правозастосовчої діяльності має безпосередній об’єкт, під яким розуміють ті конкретні суспільні відносини, які поставлені законодавцем під охорону певного кримінального закону і яким завдається шкода злочином, що підпадає під ознаки даного складу. Визначення безпосереднього об’єкта має важливе значення для з’ясування характеру і ступеня суспільної небезпеки злочину, правильної кваліфікації скоєного, сприяє відмежуванню вчиненого діяння від суміжних злочинів тощо. Саме безпосередній об'єкт злочину дозволяє частіш за все і з найбільшою точністю провести розмежування між схожими злочинами, бо у більшості випадків є тим елементом складу, який притаманний тільки цьому і більш ніякому злочинові.

Хочеться підвести підсумки всього викладеного: ми думаємо ніхто не буде сперечатися з тим, що одним з найважливіших елементів злочину й ознак складу злочину є об’єкт злочину, і саме це питання традиційно залишається найдискусійнішим у кримінально-правовій науці. Та не дивлячись на все різноманіття позицій, на наш погляд, усі існуючі в науці кримінального права концепції стосовно об’єкта злочинів самі по собі є правильними й односторонніми. Ми виходимо з того, що терористичний акт – багатооб’єктний злочин. Основним безпосереднім об’єктом терористичного акту є громадська безпека, в той же час безпосередніми додатковими об’єктами можуть бути також і життя, здоров’я, честь та гідність громадян, власність тощо.

У вітчизняній науці кримінального права немає єдиної думки щодо о’бєкту злочину.

Так, на думку В.В. Мальцева об'єктом терористичного акту виступає суспільна безпека (відносини, що забезпечують безпеку невизначено великого числа членів суспільства). І.А. Попов вважає, що терористичний акт - багатооб'єктний злочин, основним об'єктом якого є суспільна безпека, а додатковим – життя, здоров'я, майнові або інші інтереси людей. В.С. Комісаров і А.І. Коробєєв під об'єктом даного злочину розуміють сукупність суспільних відносин, що регламентують основи (корінні інтереси) забезпечення безпечних умов існування суспільства [30, C.4].

Я вважаю що суспільній безпеці як об'єкту терористичного акту властивий комплекс відносин по захисту особи, матеріальних цінностей, соціальних інститутів, оточуючого середовища і ін. Посягання на суспільну безпеку неминуче пов'язане із загрозою цим благам або спричиненням ним реальної шкоди. Таким чином, без вибуху, підпалу, загрози не може бути самого тероризму, а ці дії в свою чергу, неможливі без спричинення шкоди особи або власності або хоча б загрози його.